Київська міська клінічна лікарня № 17

Залишили бинт всередині порожнини живота, носив 6 місяців із найсильнішими ускладненнями... зараз не можуть витягнути рештки бинта. Проблема ще та... Недбалість безвідповідальність докторів

Оставили бинт внутри полости живота проносил 6 месяцев с сильнейшими осложнениями... сейчас не могут вытянуть остатки бинта . Проблема ещё те... Халатность без ответственность докторов

Величезна вдячність торакальному хірургу Сейковському Олесю Васильовичу. Високопрофесійний, знаючий, і прекрасна людина. І всім співробітникам відділення дякую.

Огромная благодарность торакальному хирургу Сейковскому Олесю Васильевичу. Высокопрофессиональный, знающий, и прекрасный человек. И всём сотрудникам отделения спасибо.

Шикарний і найкращий лікар у світі - Шмырев Олег Валерьевич!) дякую за безцінну працю!)

Шикарный и лучший врач в мире - Шмырев Олег Валерьевич!) спасибо за бесценный труд!)

Сьогодні я поховала чоловіка. Йому було лише 66 років. У 17 лікарню на Печерську його привезли швидкою допомогою з позитивним результатом на Ковид. У лікарні йому стало гірше - був сильний кашель, він практично не спав, не міг їсти, була сильна слабкість - важко було вставати з ліжка. Лікарів це особливо не турбувало - призначили стандартний пакет уколів, сказали принести свій тонометр і підключили кисень. Обхід тривав 1-2 хвилини, при цьому на скарги пацієнта уваги не звертали. Через два дні в лікарні чоловікові стало ще гірше - вночі він почав задихатися. Оскільки він лежав в інфекційному відділенні, то доступу родичам туди не було. Я дізналася телефон лікаря і сказала, що чоловікові вночі було погано, що він не міг дихати, на що отримали відповідь - у мене таких, як він 60 чоловік і нічого сюди дзвонити, після чого він кинув слухавку. Ще через день чоловік знепритомнів - у нього стався інсульт, миготлива аритмія і тромбоз легеневої артерії. Про те, що мій чоловік у реанімації, мені ніхто не повідомив - не вважали за потрібне. Я йому телефонувала протягом 3-х годин, але він не відповідав. Я попросила родичів, які живуть поруч із лікарнею, дізнатися, що сталося. Тоді тільки їм повідомили, що чоловік у реанімації у важкому стані. У реанімації він пробув дев’ять днів, щодня ми отримували списки ліків на дуже великі суми. Усі необхідні ліки були куплені й передані в лікарню. Під час перебування чоловіка в реанімації у мене склалося враження, що лікарі спостерігали з боку за пацієнтами і особливо не напружувалися і не намагалися їх вилікувати. Родичам повідомляли, скільки пацієнтів померло в реанімації за минулий тиждень і що треба готуватися до гіршого, але рахунок виписували справно. У понеділок, навіть не запросивши в кабінет, у коридорі, ніби між іншим, лікар нам із сином повідомила, що чоловік помер - зупинилося серце. У лікарні № 17 м. Києва працює безвідповідальний і байдужий до пацієнтів персонал, який забув, що таке клятва Гіппократа.

Сегодня я похоронила мужа. Ему было всего 66 лет. В 17 больницу на Печерске его привезли по скорой помощи с положительным результатом на Ковид. В больнице ему стало хуже - был сильный кашель, он практически не спал, не мог кушать, была сильная слабость - тяжело было вставать с кровати. Врачей это особенно не беспокоило - назначили стандартный пакет уколов, сказали принести свой тонометр и подключили кислород. Обход длился 1-2 минуты, при этом на жалобы пациента внимания не обращали. Через два дня в больнице мужу стало еще хуже - ночью он стал задыхаться. Так как он лежал в инфекционном отделении, то доступа родственникам туда не было. Я узнала телефон врача и сказала, что мужу ночью было плохо, что он не мог дышать, на что получили ответ - у меня таких, как он 60 человек и нечего сюда звонить, после чего он бросил трубку. Еще через день муж потерял сознание - у него случился инсульт, мерцательная аритмия и тромбоз легочной артерии. О том, что мой муж в реанимации мне никто не сообщил - не посчитали нужным. Я ему звонила в течение 3-х часов, но он не отвечал. Я попросила родственников, которые живут рядом с больницей узнать, что произошло. Тогда только им сообщили, что муж в реанимации в тяжелом состоянии. В реанимации он пробыл девять дней, каждый день мы получали списки лекарств на очень большие суммы. Все необходимые лекарства были куплены и переданы в больницу. Во время нахождения мужа в реанимации у меня сложилось впечатление, что врачи наблюдали со стороны за пациентами и особенно не напрягались и не пытались их вылечить. Родственникам сообщали, сколько пациентов умерло в реанимации за прошедшую неделю и что надо готовиться к худшему, но счет выписывали исправно. В понедельник, даже не пригласив в кабинет, в коридоре, как бы между прочим, врач нам с сыном сообщила, что муж умер - остановилось сердце. В больнице под № 17 г. Киева работает безответственный и безразличный к пациентам персонал, который забыл, что такое клятва Гиппократа.