Амикацин-Віста розчин д/ін. 250 мг/мл по 4 мл №1 у флак.

діюча речовина: аmikacin;

1 мл розчину містить амікацину сульфату еквівалентно амікацину 250 мг; допоміжні речовини: натрію цитрат, натрію метабісульфіт, вода для ін’єкцій, сірчана кислота (10 N).

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин від безбарвного до світло-жовтого кольору.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Аміноглікозиди.

Код АТХ J01G B06.

Фармакодинаміка.

Амікацин — напівсинтетичний антибіотик групи аміноглікозидів широкого спектра дії. Проявляє бактерицидну дію. Активно проникаючи через мембрану бактерій, необоротно зв’язується з 30S-субодиницею рибосом, що пригнічує синтез білка збудника. Високоактивний відносно аеробних грамнегативних бактерій: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Providencia stuartii.

Активний також відносно деяких грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (у т. ч. штамів, стійких до пеніциліну, метициліну, деяких цефалоспоринів), деяких штамів Streptococcus spp.

Неактивний відносно анаеробних бактерій.

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Після внутрішньом’язового введення всмоктується швидко і повністю. Максимальна концентрація (C_mах) у плазмі крові при внутрішньом’язовому введенні засібу у дозі 7,5 мг/кг — 21 мг/мл, після внутрішньовенної інфузії у дозі 7,5 мг/кг протягом 30 хв — 38 мкг/мл. Час досягнення C_mах у плазмі крові після внутрішньом’язового введення — близько 1,5 години.

Розподіл.

Рівномірно розподіляється у позаклітинній речовині (вміст абсцесів, плевральний випіт, асцитична, перикардіальна, синовіальна, лімфатична і перитонеальна рідина); у високих концентраціях виє у сечі; у низьких — у жовчі, грудному молоці, водянистій волозі ока, бронхіальному секреті, мокротинні та спинномозковій рідині. Легко проникає у всі тканини організму, де накопичується внутрішньоклітинно. Високі концентрації виє в органах з інтенсивним кровопостачанням: легенях, печінці, міокарді, селезінці і особливо у кірковій речовині нирок; більш низькі концентрації — у м’язах, жировій тканині та кістках.

У дорослих пацієнтів у середніх терапевтичних дозах (у нормі) амікацин не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. У немовлят досягаються більш високі концентрації у спинномозковій рідині, ніж у дорослих.

Амікацин проникає через плацентарний бар’єр — виє у крові плода та амніотичній рідині.

Об’єм розподілу у дорослих — 0,26 л/кг, у дітей — 0,2—0,4 л/кг, у новонароджених віком менше тижня з масою тіла менше 1,5 кг — до 0,68 л/кг, з масою тіла більше 1,5 кг — до 0,58 л/кг, у хворих на муковісцидоз — 0,3—0,39 л/кг.

Середня терапевтична концентрація при внутрішньовенному або внутрішньом’язовому введенні зберігається протягом 10—12 годин.

Метаболізм.

Не метаболізується.

Виведення.

Період напіввиведення (Т½) у термінальній (b) фазі у дорослих — 2—4 години, у немовлят — 5—8 годин, у дітей — 2,5—4 години. Кінцева величина Т½ — понад 100 годин (вивільняється з внутрішньоклітинних депо).

Виводиться нирками шляхом клубочкової фільтрації (65—94 %) переважно у незміненому вигляді. Нирковий кліренс — 79—100 мл/хв.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках.

При порушенні функції нирок у дорослих Т½ варіює залежно від ступеня порушення — до 100 годин, у хворих із муковісцидозом — 1—2 години. У хворих з опіками і гіпертермією Т½ може бути коротший порівняно із середніми показниками через підвищеного кліренсу.

Виводиться при гемодіалізі (50 % за 4—6 годин) і перитонеальному діалізі (25 % за 48—72 години).

Інфекції, спричинені чутливими до амікацину штамами мікроорганізмів, резистентними до інших аміноглікозидів.

• Ниркова недостатність;
• неврит слухового нерва;
• підвищена чутливість до амікацину або до будь-якого іншого антибіотика аміноглікозидної групи та їхніх похідних;
• підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу засібу;
• міастенія гравіс;
• порушення функції вестибулярного апарату;
• азотемія (залишковий азот вище 150 мг %);
• попереднє лікування ото- або нефротоксичними лікарськими засобами.

Фармацевтично несумісний з пеніцилінами, гепарином, цефалоспорином, капреоміцином, амфотерицином В, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В і С, калію хлоридом.

Амікацин-Віста проявляє синергізм при взаємодії з карбеніциліном, бензилпеніциліном, цефалоспоринами (у хворих із тяжкою хронічною нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з β-лактатними антибіотиками можливе зниження ефективності аміноглікозидів).

Налідиксова кислота, поліміксин В, цисплатин і ванкоміцин збільшують ризик розвитку ото- і нефротоксичності.

При одночасному застосуванні з пеніциліном, цефалоспоринами, сульфаніламідами, ванкоміцином, метоксифлураном, енфлураном, нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ), рентгеноконтрастними засобами, циклоспорином, цисплатином, амфотерицином В, цефалотином, поліміксином та діуретиками (особливо фуросемідом) підвищується ризик розвитку нефротоксичної дії.

Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, які порушують нирковий кровотік, можуть сповільнювати швидкість виведення засібу Амікацин-Віста. Якщо Амікацин-Віста застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням індометацину недоношеним немовлятам, відбувається підвищення концентрації засібу у плазмі крові і виникає ризик розвитку токсичності.

Підсилює міорелаксаційну дію курареподібних лікарських засобів.

Під час введення аміноглікозидів з бісфосфонатами існує підвищений ризик гіпокальціємії.

Під час введення аміноглікозидів із сполуками платини існує підвищений ризик нефротоксичності та, можливо, ототоксичності.

Одночасно введений тіамін (вітамін В₁) може руйнуватися за рахунок реакційноздатного компонента бісульфіту натрію у складі амікацину сульфату.

Метоксифлуран, поліміксин для парентерального введення, капреоміцин та інші засіби, які блокують нервово-м’язову передачу (галогенізовані вуглеводні засіби, які застосовують для інгаляційної анестезії, опіоїдні аналгетики), переливання великого об’єму крові з цитратними консервантами — підвищують ризик зупинки дихання. Парентеральне введення індометацину підвищує ризик розвитку токсичної дії аміноглікозидів (збільшення Т½ і зниження кліренсу).

Амікацин зменшує ефективність лікарських засобів, які застосовуються при міастенії гравіс.

При одночасному застосуванні з ефіром етиловим і блокаторами нервово-м’язової передачі підвищується ризик пригнічення дихання.

Ризик розвитку ототоксичної дії зростає при одночасному застосуванні засібу Амікацин-Віста з фурасемідом та етакриновою кислотою.

Комбінації антибіотиків — амікацин+цефтазидим та амікацин+цефотаксим — проявляють найбільш адитивний та синергістичний ефект щодо Pseudomonas aeruginosa.

У разі застосування кількох антибіотиків Амікацин-Віста не можна змішувати в одному шприці або флаконі з іншими антибактеріальними агентами.

Не застосовувати Амікацин-Віста хворим із підвищеною чутливістю до інших аміноглікозидів через небезпеку перехресної алергії. Через потенційною ототоксичністю і нефротоксичністю аміноглікозидів хворі мають знаходитися під особливим наглядом лікаря.

Обережно потрібно застосовувати засіб при паркінсонізмі, ботулізмі (аміноглікозиди можуть спричиняти порушення нервово-м’язової передачі, що призводить до подальшого ослаблення кістякової мускулатури), дегідратації, немовлятам (особливо недоношеним), хворим літнього віку, пацієнтам, які мають порушення нервово-м’язової провідності, через можливістю виникнення курареподібного ефекту. У період лікування потрібно не рідше 1 разу на тиждень контролювати функцію нирок, слухового нерва і вестибулярного апарату.

Імовірність розвитку нефротоксичностих явищ у хворих із порушенням функції нирок, а також при застосуванні засібу у високих дозах або протягом тривалого часу (цій категорії пацієнтів потрібен щоденний контроль функції нирок).

При незадовільних аудіометричних тестах дозу засібу слід зменшити або припинити лікування.

За наявності інфекцій, що важко піддаються лікуванню, або ускладнених інфекцій через 10 діб варто оцінити проведене лікування засібом і перед призначенням наступного курсу перевірити функцію нирок, слух, вестибулярний апарат і концентрацію засібу в сироватці крові. Якщо немає очікуваного клінічного ефекту через 3—5 днів, лікування варто припинити і провести визначення чутливості збудника до антибіотиків. Пацієнтам з інфекційно-запальними захворюваннями сечовидільних шляхів рекомендовано вживати багато рідини.

Основним токсичним ефектом препарату при парентеральному введенні є його дія на VIII пару черепно-мозкових нервів, яка проє спочатку глухотою у діапазоні звуків високої частоти. Ризик розвитку ототоксичності, спричиненої аміноглікозидами, більший у пацієнтів із порушенням функції нирок, а також у тих, хто отримує високі дози, або у тих, чия терапія триває протягом 5‑7 днів лікування..

До початку лікування потрібно провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнта. У період лікування амікацину сульфатом потрібно вживати достатню кількість рідини, часто визначати концентрацію креатиніну у плазмі крові та за потреби коригувати схему дозування. Пацієнтам літнього віку треба зменшувати дозу препарату Амікацин-Віста черезі зниженням функціональної активності нирок і можливим зниженням маси тіла. Слід регулярно оцінювати функціональну активність нирок. Потрібен аналіз сечі до або у період лікування. Необхідне періодичне обстеження та запис аудіограми, визначення вестибулярної функції. Якщо спостерігається ниркова, вестибулярна або слухова недостатність, слід зменшити дози або припинити прийом амікацину сульфату. Застосування препарату Амікацин-Віста може змінити такі лабораторні показники: сироваткова аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін, лактатдегідрогеназа, алкалінфосфат, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію. Для пацієнтів з порушенням функції нирок добову дозу потрібно знизити та/або збільшити інтервал між дозами відповідно до концентрації креатиніну у сироватці крові для запобігання накопиченню препарату у крові та зведення до мінімуму ризику ототоксичності. Якщо з’є прояви подразнення нирок (наприклад, альбумінурія, мікрогематурія, лейкоцитурія), гідратацію потрібно збільшити, а дозу знизити. Ці прояви як правило зникають після завершення лікування. Якщо з’є прояви ототоксичності (наприклад, запаморочення, дзвін, шум у вухах або зниження слуху) або нефротоксичності (наприклад, зниження кліренсу креатиніну, олігурія), слід припинити застосування препарату Амікацин-Віста або зменшити дозу. Якщо виникають прояви азотемії або наростає олігурія, лікування має бути зупинено.

Сумісне застосування амікацину сульфату та діуретиків швидкої дії, наприклад похідних етакринової кислоти, фуросеміду, маніту (особливо якщо діуретик вводити внутрішньовенно), може призвести до розвитку необоротної глухоти.

Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовували протягом 7—10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж за 4—6 тижнів.

При відсутності позитивної клінічної динаміки варто пам’ятати про можливість розвитку резистентних мікроорганізмів. У подібних випадках потрібно відмінити лікування і розпочати відповідну терапію.

Повідомляли про нейром’язову блокаду і параліч дихання як після парентерального введення, місцевої інстиляції (при ортопедичному та абдомінальному зрошенні або при місцевому лікування емпієми), так і після перорального застосування аміноглікозидів. Можливість виникнення паралічу дихання потрібно враховувати, якщо застосовуються аміноглікозиди будь-яким шляхом, особливо у пацієнтів, які отримують анестетики, препарати, що блокують нейром’язову провідність, такі як тубокурарин, сукцинілхолін, декаметоній, атракурій, рокуроній, векуроній, а також у пацієнтів, яким проводять масивне переливання цитрат-антикоагулянтної крові. Якщо виникає нейром’язова блокада, солі кальцію можуть спровокувати респіраторний параліч — може знадобитися механічна респіраторна допомога.

Нейром’язова блокада і м’язовий параліч були продемонстровані на лабораторних тваринах, які отримували великі дози амікацину.

Амікацин-Віста не можна застосовувати пацієнтам з міастенією гравіс (див. розділ «Протипоказання»).

Аміноглікозиди слід обережно застосовувати пацієнтам з м’язовими розладами, такими як паркінсонізм, оскільки ці препарати можуть посилювати м’язову слабкість через їх потенційний курареподібний вплив на нейром’язову провідність. При одночасному застосуванні з цефалоспоринами бажано вводити їх у різні місця (при внутрішньом’язовому введенні) з інтервалом не менше 1 години.

Застосування амікацину сульфату може змінити такі лабораторні показники: сироваткова аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін, лактатдегідрогеназа, алкалінфосфат, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію. Педіатрична популяція.

Аміноглікозиди потрібно застосовувати обережно недоношеним та новонародженим дітям через незрілість нирок у цих пацієнтів та подовження періоду напіввиведення цих препаратів із сироватки крові.

Інше.

Аміноглікозиди швидко і майже повністю всмоктуються при їх місцевому застосуванні, за винятком сечового міхура, у поєднанні з хірургічними процедурами. Повідомлялося про необоротну глухоту, ниркову недостатність та смерть через нервово-м’язову блокаду після зрошення малих та великих хірургічних полів препаратом з аміноглікозидами. Застосування амікацину, як і інших антибіотиків, може призвести до надмірного зростання нечутливих організмів. Якщо це сталося, слід призначити відповідну терапію. Повідомлялося про інфаркт макули, що іноді призводить до постійної втрати зору після інтравітріозного введення (ін’єкції в око) амікацину.

Важлива інформація про допоміжні речовини.

Засіб містить метабісульфіт натрію, що може спричинити реакції алергічного типу (можливо уповільнені), у тому числі прояви анафілаксії і різного ступеня тяжкості астматичні напади, особливо у хворих на бронхіальну астму.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Безпека застосування амікацину під час вагітності ще не встановлена. Амікацин слід призначати вагітним жінкам та новонародженим лише за наявності гострої потреби та під пильним наглядом лікаря (див. розділ «Особливості застосування»).

Відомості щодо застосування аміноглікозидів під час вагітності обмежені. Аміноглікозиди можуть завдати шкоди плоду та проникають через плаценту. Зафіксовано повідомлення про повну, незворотну двосторонню вроджену глухоту у дітей, матері яких отримували стрептоміцин під час вагітності. Повідомлялося про несприятливий вплив на плід або новонароджених у вагітних жінок, які отримували інші аміноглікозиди. Якщо амікацин використовується під час вагітності або якщо пацієнтка завагітніє під час прийому амікацину, пацієнтку слід проінформувати про потенційну небезпеку для плода. Годування груддю.

Амікацин виділяється у грудне молоко. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування чи припинення застосування препарату.

Фертильність.

У дослідженнях репродуктивної токсичності на мишах і щурах не повідомлялося про вплив на фертильність або токсичність для плода.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досвід застосування амікацину свідчить про те, що він не впливає на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами, але потрібно враховувати ймовірність таких побічних ефектів з боку центральної нервової системи, як сонливість, порушення нейром’язової передачі.

Застосовувати Амікацин-Віста внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Звичайні дози для дітей віком від 12 років і дорослих — по 5 мг/кг маси тіла кожні 8 годин або по 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин. Максимальна доза для дорослих — 15 мг/кг маси тіла на добу. У тяжких випадках та при інфекціях, спричинених Pseudomonas, добову дозу розподіляти на 3 введення. Максимальна добова доза — 1,5 г. Максимальна курсова доза не має перевищувати 15 г. Тривалість лікування як правило становить 3—7 днів при внутрішньовенному введенні та 7—10 днів — при внутрішньом’язовому. Недоношеним новонародженим призначати у початковій дозі 10 мг/кг маси тіла, а потім кожні 18‑24 години по 7,5 мг/кг маси тіла протягом 7—10 днів. Доношеним новонародженим і дітям віком до 12 років спочатку призначати 10 мг/кг маси тіла, потім — 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин протягом 7—10 днів.

При лікуванні хворих із порушеною функцією нирок добову дозу потрібно зменшити та/або збільшити інтервали між введеннями. Дозу зменшувати залежно від вмісту креатиніну у плазмі крові та маси тіла пацієнта. Інтервал між введеннями антибіотика розраховувати шляхом множення значення рівня креатиніну у плазмі крові на 9; наприклад, якщо рівень креатиніну 2 мг, препарат застосовувати через кожні 18 годин. Вводити Амікацин-Віста шляхом внутрішньовенної інфузії дорослим і дітям потрібно, використовуючи об’єм рідини, достатній для краплинного вливання протягом 60—90 хвилин (зі швидкістю 50 крапель за 1 хв), а новонародженим — протягом 1‑2 годин. Концентрація розчину Амікацин-Віста при внутрішньовенному введенні не має перевищувати 5 мг/мл. Внутрішньовенну ін’єкцію препарату Амікацин-Віста потрібно здійснювати дуже повільно (протягом 2—7 хв). Розчин для парентерального введення готувати безпосередньо перед введенням та використовувати одразу після приготування. Для внутрішньовенного введення можна застосовувати такі розчинники: 0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози, лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій, що містить глюкозу (5 %).

Діти.

Засіб застосовують у педіатричній практиці.

Амікацин-Віста застосовувати обережно для лікування недоношених і доношених немовлят, оскільки через недорозвинення видільної системи виведення аміноглікозидів може подовжуватись, спричиняючи явища токсичності.

Прояви. Можлива поява ото- та нефротоксичної дії препарату та ознак нейром’язової блокади: шум у вухах, слухові розлади, шкірні висипи, головний біль, запаморочення, гарячка, парестезії, зниження функції нирок (до ниркової недостатності), пригнічення або параліч дихання, токсичні реакції (атаксія, розлади сечовипускання, спрага, зниження апетиту, нудота, блювання).

Лікування: у разі потрібності препарат виводять з організму шляхом парентерального діалізу чи гемодіалізу. Знижують рівень препарату безперервною артеріовенозною гемофільтрацією. Також застосовують обмінну гемотрансфузію для виведення препарату з організму у новонароджених. При перших ознаках блокади нейром’язової провідності потрібно припинити введення амікацину сульфату та негайно ввести внутрішньовенно розчин кальцію хлориду або підшкірно розчин прозерину та атропіну. За потрібності хворого переводять на кероване дихання.

Інфекції та інвазії: суперінфекція або колонізація резистентними бактеріями чи дріжджовими грибами.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості.

З боку травного тракту: нудота, блювання, порушення функції печінки (підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія).

З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, гематурія, еозинофілія.

З боку органів зору: сліпота, інфаркт сітківки.

З боку серцево-судинної системи: васкуліт, артеріальна гіпотензія.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, нейротоксична дія (посмикування м’язів, відчуття оніміння, поколювання, епілептичні напади), можливе зниження слуху, вестибулярні розлади, запаморочення, парестезії, тремор, судоми, енцефалопатія; у поодиноких випадках — порушення нейром’язової провідності, можлива поява нейром’язової блокади (м’язовий параліч, пригнічення дихання).

З боку органів чуття: ототоксичність (туговухість, зниження слуху, шум у вухах, вестибулярні лабіринтні порушення, частково оборотна або необоротна глухота), токсична дія на вестибулярний апарат (дискоординація рухів, запаморочення, нудота, блювання).

З боку сечовидільної системи: нефротоксичність — порушення функції нирок (олігурія, протеїнурія, мікрогематурія, альбумінурія, циліндрурія, гіперазотемія, гематурія, підвищення рівня креатиніну); рідко — гострий некроз, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність, токсична нефропатія, азотемія, змінені еритроцити у сечі, вміст лейкоцитів у сечі.

З боку ендокринної системи та метаболізму: гіпомагніємія.

З боку кістково-м’язової системи: артралгія, м’язові судоми.

З боку дихальної системи: апное, бронхоспазм.

З боку шкіри та підшкірної тканини: шкірні висипи, свербіж, кропив’янка, гіперемія шкіри, гарячка, набряк Квінке.

Інші: реакції у місці введення ін’єкції, біль у місці введення, парестезії, тремор, гіперемія, набряк, гіпертермія, гіпербілірубінемія, підвищення рівня трансаміназ крові. Натрію метабісульфіт, який входить до складу препарату, може зумовлювати розвиток тяжких реакцій гіперчутливості та бронхоспазми.

Амікацин не призначається для інтравітреального застосування. Повідомляли про сліпоту та інфаркт сітківки після інтравітреального введення (ін’єкції в око) амікацину. Усі аміноглікозиди можуть спричинити ототоксичність, ниркову токсичність і нейром’язову блокаду. Ці токсичні явища зустрічаються частіше у пацієнтів з нирковою недостатністю, у пацієнтів, які отримують інші ототоксичні або нефротоксичні препарати, та у пацієнтів, які отримують лікування більш тривалий період та/або більш високими дозами, ніж рекомендовано.

Зміни функції нирок як правило оборотні при припиненні прийому препарату. Токсичний вплив на восьмий черепний нерв може призвести до втрати слуху, втрати рівноваги. Амікацин у першу чергу впливає на слухову функцію. Кохлеарне пошкодження передбачає високочастотну необоротну глухоту і часто спостерігається до того, як стає можливим клінічно визначити порушення слуху. Повідомляли про інфаркт жовтої плями, що іноді призводило до постійної втрати зору після внутрішньовенного введення (ін’єкції в око) амікацину.

При дотриманні рекомендованих запобіжних заходів та дозування частота виникнення токсичних реакцій, таких як шум у вухах, запаморочення і часткова оборотна глухота, шкірні висипи, лікарська гарячка, головний біль, парестезія, нудота і блювання, є низькою.

Про реакції з боку сечовидільної системи (порушення функції нирок, такі як альбумінурія, циліндрурія, азотемія та олігурія) повідомляли дуже рідко.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції після реєстрації препарату є важливою процедурою. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного препарату. Медичним працівникам потрібно повідомляти про будь-які підозрювані небажані реакції через державну систему фармаконагляду.

Розчин амікацину сульфату не слід безпосередньо змішувати з іншими аміноглікозидами, з пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, тіопенталом, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В та С, калію хлоридом. За потреби два препарати вводити окремо, послідовно.

2 роки.

Для упаковки 500 мг/2 мл — 2 роки.

Для упаковки 1000 мг/4 мл — 18 міс.

Для препарату не вимагається спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 2 мл (500 мг) або 4 мл (1000 мг) у флаконі, по 1 флакону в пачці.

За рецептом.

АНФАРМ ХЕЛЛАС С. А / ANFARM HELLAS S.A

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

61-й км Національної Дороги Афіни-Ламія, Схіматарі Віотія 32009, Греція

61st km Nat. Rd. Athens-Lamia, Schimatari Viotias 32009, Greece