Екватор таблетки по 20 мг/5 мг №30 (10х3)

діючі речовини: лізиноприл, амлодипін;

1 таблетка має у складі лізиноприлу 20 мг (у вигляді 21,76 мг лізиноприлу дигідрату) та амлодипіну 5 мг (у вигляді 6,94 мг амлодипіну безилату);

додаткові компоненти: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), целюлоза мікрокристалічна (тип 12), натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі, круглі, двоопуклі таблетки, з гравіруванням «CF2» з одного боку, другий бік без гравіровки.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) у комбінації з блокаторами кальцієвих каналів. Код АТХ C09B B03.

Фармакодинаміка.

Екватор – це комбінований лікарський засіб з фіксованою комбінацією доз діючих речовин лізиноприлу та амлодипіну.

Лізиноприл

Лізиноприл − інгібітор ферменту пептидилдипептидази. Він інгібує ангіотензин-перетворювальний фермент (АПФ), який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, в результаті чого знижується вазопресорна активність і зменшується секреція альдостерону. Зниження останнього може призводити до збільшення вмісту калію у сироватці крові.

Оскільки в основі механізму, завдяки якому лізиноприл знижує артеріальний тиск, лежить пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у хворих з артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний кініназі II − ферменту, що спричиняє деградацію брадикініну. Чи відіграють підвищені концентрації брадикініну, потужного вазодилататорного пептиду, роль у терапевтичних ефектах лізиноприлу, ще не з’ясовано.

Амлодипін.

Амлодипін – це дигідропіридиновий інгібітор надходження іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію), який блокує їх надходження через мембрани у м’язові клітини міокарда та судин.

Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблювальним впливом на гладкі м’язи судин.

На даний момент точні причини позитивного ефекту амлодипіну при стенокардії не відомі; проте відомо, що зниження загального ішемічного навантаження відбувається за рахунок наступних двох механізмів:

• Амлодипін викликає розширення периферичних артеріол і, таким чином, знижує загальний периферичний опір судин, який долає серце (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень залишається стабільною, розвантаження серця призводить до зниження рівня споживання енергії міокардом і потреби міокарда в кисні.
• Механізм дії амлодипіну також, можливо, включає розширення головних коронарних артерій та артеріол, як нормальних, так і розташованих в зоні ішемії. Це призводить до підвищення рівня надходження кисню в міокард у хворих з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала, або варіантна стенокардія).

Використання амлодипіну 1 раз на добу щодня призводить до клінічно значущого зниження артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні впродовж 24 годин. Внаслідок повільного початку дії швидкий гіпотензивний ефект не настає.

У хворих зі стенокардією разова добова доза амлодипіну підвищує переносимість фізичного навантаження, збільшує тривалість інтервалу до нападу стенокардії, затримує розвиток депресії сегмента ST (на 1 мм), а також знижує частоту нападів стенокардії та частоту прийому нітрогліцерину.

Амлодипін не проявляє будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин або концентрацію ліпідів плазми крові і може використовуватися при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет ІІ типу і подагру.

Фармакокінетика.

Лізиноприл

Лізиноприл – інгібітор АПФ для перорального використання, який не має у складі сульфгідрильної групи.

Всмоктування

Після використання всередину концентрація лікарський засібу у плазмі крові досягає максимуму через 7 годин, хоча у хворих з гострим інфарктом міокарда спостерігалася тенденція до невеликої затримки в часі досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. На підставі даних про виведення із сечею середній ступінь всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 %, варіабельність у різних хворих становить від 6 % до 60 % у дослідженому діапазоні доз (від 5 до 80 мг). У хворих із серцевою недостатністю абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16 %. Всмоктування лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл

Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові, за винятком циркулюючого АПФ. Дослідження на щурах показали, що лізиноприл слабко проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Виведення.

Лізиноприл не метаболізується в організмі і виводиться в незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому застосуванні ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить 12,6 години. Нирковий кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно

50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові має тривалий термінальний період напіввиведення, що не сприяє накопиченню діючої речовини в організмі. Імовірно, цей термінальний період напіввиведення представляє насичуване зв’язування з АПФ і не має дозозалежного характеру.

Фармакокінетичні характеристики у особливих груп хворих.

Печінкова недостатність.

Розлади функцій печінки у хворих із цирозом печінки призвело до зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30 % відповідно до даних щодо виведення із сечею), однак вплив лікарський засібу збільшився (приблизно на 50 %) порівняно з таким у здорових добровольців через зниження кліренсу.

Ниркова недостатність.

Розлади функцій нирок знижує виведення лізиноприлу, який виводиться ними, але це зниження стає клінічно значущим тільки при швидкості клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв. При легкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 30 до 80 мл/хв) середнє значення площі під кривою «концентрація – час» (AUC) збільшується тільки на 13 %, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC в 4,5 раза. Лізиноприл може виводитися з організму при гемодіалізі. Після 4 годин гемодіалізу концентрація лізиноприлу у плазмі крові знижується у середньому на 60 %, а діалізний кліренс становить від 40 до 55 мл/хв.

Серцева недостатність.

У хворих із серцевою недостатністю відзначається більша концентрація лізиноприлу у плазмі крові порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення AUC у середньому на 125 %), але на підставі даних про виведення із сечею всмоктування лізиноприлу у них знижується приблизно на 16 % порівняно зі здоровими особами.

Пацієнти літнього віку.

У хворих літнього віку спостерігаються більш висока концентрація лізиноприлу в крові та більш високі значення AUC (більше приблизно на 60 %) порівняно з віковими показниками молодших хворих.

Амлодипін.

Всмоктування, розподіл, зв’язування з білками плазми

Після використання терапевтичних доз амлодипін добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 6–12 годин після використання. Абсолютна біодоступність становить за оцінками від 64 до 80 %. Обсяг розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв’язується з білками плазми.

Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Біотрансформація і виведення.

Термінальний період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35–50 годин і відповідає застосуванню лікарський засібу 1 раз на добу. Амлодипін інтенсивно метаболізується у печінці до неактивного метаболіту, і лише 10 % початкової сполуки і 60 % метаболітів виводяться із сечею.

Фармакокінетичні характеристики у особливих груп хворих.

Печінкова недостатність.

Клінічні дані про використання амлодипіну пацієнтам із печінковою недостатністю дуже обмежені. У хворих із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення періоду напіввиведення і AUC приблизно на 40–60 %.

Пацієнти літнього віку.

Час досягнення максимальної концентрації лікарський засібу у плазмі крові у хворих літнього віку і молодших хворих практично однакове. У хворих літнього віку відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення.

Збільшення AUC і періоду напіввиведення у хворих із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуванням щодо цієї вікової групи.

Комбінований лікарський засіб з фіксованою дозою

Не описано фармакокінетичних взаємодій між активними компонентами лікарського засобу Екватор, таблеток. Фармакокінетичні параметри (AUC, C_max, t_max, t_1/2) не відрізнялися від таких після введення активних компонентів окремо.

Прийом їжі не впливає на всмоктування лікарський засібу Екватор, таблеток, у шлунково-кишковому тракті.

• Есенціальна артеріальна гіпертензія у дорослих.
• Замісна терапія для хворих з адекватним контролем артеріального тиску на тлі одночасного прийому лізиноприлу та амлодипіну у зазначених дозах.

Пов’язані з лізиноприлом:

• гіперчутливість до лізиноприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ;
• ангіоневротичний набряк, пов’язаний із використанням інгібітору АПФ, в анамнезі;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність або період планування вагітності, період лактації (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»);
• одночасне використання лікарський засібу Екватор з лікарськими засобами, які містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• одночасне використання з сакубітрилом/валсартаном; не рекомендується розпочинати прийом Екватору раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Пов’язані з амлодипіном:

• гіперчутливість до амлодипіну або до будь-яких інших похідних дигідропіридину;
• тяжка артеріальна гіпотензія;
• шок (у т. ч. кардіогенний);
• обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аортального клапана тяжкого ступеня);
• гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Пов’язані з лікарським засобом Екватор:

• всі зазначені вище протипоказання, пов’язані із використанням окремих компонентів, також стосуються комбінованого лікарський засібу Екватор;
• гіперчутливість до будь-якої з допоміжних речовин лікарський засібу Екватор (див. розділ «Склад»).

Взаємодії, пов’язані з лізиноприлом.

Гіпотензивні засоби

Одночасне використання лізиноприлу з іншими гіпотензивними лікарський засібами (наприклад, нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами) може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Відомо, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецептора ангіотензину II (БРА II) або аліскірену асоціюється із підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушень функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання»).

Лікарський засіби, які можуть підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку

Одночасне використання інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR) (наприклад, темсиролімус, сиролімус, еверолімус) або інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, рацекадотрил), або тканинним активатором плазміногену, або вілдагліптином може привести до збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики

При додаванні діуретика до терапії лізиноприлом антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється. У хворих, які уже отримують діуретики, і особливо у тих, кому терапія діуретиками було призначено недавно, при додаванні до терапії лізиноприлу зрідка може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску. Ризик симптоматичної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу можна звести до мінімуму, припинивши використання діуретика до початку терапія лізиноприлом (див. розділи «Особливості використання» та «Спосіб використання та дози»).

Харчові добавки або замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики та інші медикаменти, що можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові

Незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах нормальних значень, у деяких хворих при лікуванні лізиноприлом може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у хворих з розладим функції нирок. При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими лікарський засібами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), слід дотримуватися обережності, оскільки відомо, що дія триметоприму подібна до дії калійзберігаючих діуретиків, таких як амілорид. Таким чином, одночасний прийом лізиноприлу з перерахованими вище лікарськими засобами не рекомендується. За умови потрібності одночасного використання медикаменти слід використовувати обережно і з періодичним моніторингом вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Циклоспорин. Одночасне використання інгібіторів АПФ і циклоспорину може призвести до гіперкаліємії. Рекомендується моніторинг вмісту калію в сироватці крові.

Гепарин. Одночасне використання інгібіторів АПФ і гепарину може призвести до гіперкаліємії. Рекомендується моніторинг вмісту калію в сироватці крові.

Якщо лізиноприл призначають одночасно з калійнезберігаючим діуретиком, гіпокаліємія, індукована використанням діуретиків, може зменшитися.

Лікарський засіби літію

При одночасному застосуванні лікарський засібів літію та інгібіторів АПФ відзначалися оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і токсичність. Одночасне використання тіазидних діуретиків може збільшувати ризик розвитку літієвої токсичності та посилювати вже підвищену літієву токсичність на тлі використання інгібіторів АПФ. Одночасне використання лізиноприлу і лікарський засібів літію не рекомендується, але в разі доведеної потрібності використання даної комбінації, слід уважно контролювати вміст літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП), у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу

Одночасне використання інгібіторів АПФ з НПЗП (ацетилсаліцилова кислота в дозі, яка чинить протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і неселективні НПЗП) може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне використання інгібіторів АПФ і НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, і збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у хворих зі зниженою функцією нирок. Ці ефекти є оборотними. Слід дотримуватися обережності при застосуванні комбінованої терапії, особливо у літніх хворих. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, і рекомендується уважно контролювати функцію нирок, як на початку комбінованої терапії, так і в процесі терапія.

Золото

Нітритоїдні реакції (прояви вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, які можуть бути дуже тяжкими) після введення ін’єкційного лікарський засібу, що має у складі золото (наприклад, натрію ауротіомалату), реєструвалися частіше у хворих, які отримували терапія інгібіторами АПФ.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотики/анестетики

Одночасне використання деяких анестезувальних засобів, трициклічних антидепресантів і антипсихотиків з інгібіторами АПФ може призводити до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Гіпоглікемічні лікарський засіби

Відомо, що одночасне використання інгібіторів АПФ і лікарських гіпоглікемічних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може посилювати гіпоглікемічний ефект з ризиком виникнення гіпоглікемії. Це явище найчастіше виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у хворих з нирковою недостатністю.

Медикаменти, які пригнічують функцію кісткового мозку (імуносупресанти, алопуринол, прокаїнамід)

Одночасне використання з лізиноприлом збільшує ризик нейтропенії та/або агранулоцитозу (див. розділ «Особливості використання»).

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-адреноблокатори, нітрати

Лізиноприл можна застосувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-адреноблокаторами та/або нітратами.

Взаємодії, пов’язані з амлодипіном

Вплив інших медикаментів на амлодипін

Інгібітори ізоферменту CYP3A4

Одночасне використання амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази, азольними фунгіцидами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може призвести до значного підвищення концентрації амлодипіну, що призводить до підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Клінічні прояви цих варіацій фармакокінетики можуть бути більш виражені у хворих літнього віку. Таким чином, рекомендується медичний нагляд за пацієнтами, а також корекція дози амлодипіну, якщо буде потрібно.

Кларитроміцин є інгібітором CYP3A4. Існує підвищений ризик гіпотензії у хворих, які отримують кларитроміцин з амлодипіном. При одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином рекомендується суворий медичний нагляд за пацієнтами.

Індуктори ізоферменту CYP3A4

При одночасному застосуванні з відомими індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в крові може змінюватися. Тому потрібно контролювати артеріальний тиск та в разі потрібності коригувати дозу лікарський засібів у період та після комбінованого терапія, особливо при прийомі потужних індукторів ізоферменту CYP3A4 (таких як рифампіцин, Hypericum perforatum).

Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких хворих це може призвести до збільшення біодоступності амлодипіну, в результаті чого підвищується його гіпотензивний ефект.

Дантролен (інфузія)

У ході досліджень на тваринах після прийому верапамілу і пероральновенного введення дантролену спостерігалася фібриляція шлуночків і серцево-судинна недостатність із супутньою гіперкаліємією і подальшим летальним наслідком. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного використання блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до злоякісної гіпертермії, а також для терапія злоякісної гіпертермії.

Вплив амлодипіну на інші медикаменти

Гіпотензивний ефект амлодипіну посилює відповідний ефект інших медикаментів, які мають антигіпертензивні властивості.

Такролімус

Одночасне використання такролімусу і амлодипіну може призвести до підвищення концентрації такролімусу в крові; механізм такої взаємодії до кінця не вивчений. Щоб уникнути токсичної дії такролімусу слід контролювати концентрацію такролімусу в крові в ході терапії амлодипіном і при потрібності коректувати дозу такролімусу.

Інгібітори мішеней рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR)

Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з інгібіторами mTOR може посилюватися вплив останніх.

Циклоспорин

На даний момент не було проведено досліджень по вивченню взаємодії циклоспорину і амлодипіну у здорових добровольців або інших популяцій, за винятком хворих, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалося підвищення концентрацій циклоспорину в крові (в середньому на 0 %–40 %). У зв’язку з цим у таких хворих слід контролювати концентрацію циклоспорину в крові в ході терапії амлодипіном і при потрібності зменшити дозу циклоспорину.

Симвастатин

Одночасне використання повторних доз 10 мг амлодипіну і 80 мг симвастатину призводило до збільшення концентрації симвастатину на 77 % порівняно з відповідною концентрацією при монотерапії симвастатином. Дозу симвастатину для хворих, які застосовують амлодипін, слід обмежити 20 мг на добу.

Відомо, що у дослідженнях клінічних взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Всі зазначені нижче особливості використання, пов’язані із використанням окремих компонентів, також стосуються комбінованого лікарського засобу Екватор

Особливості використання, пов’язані з лізиноприлом

Симптоматична артеріальна гіпотензія

Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією.

Істотне зниження артеріального тиску може виникати у хворих зі зниженням об’єму циркулюючої крові внаслідок прийому діуретиків, суворої безсольової дієти, діалізу, діареї, блювання, а також у хворих з вираженою ренінзалежною артеріальною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Небажані реакції»).

У хворих із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без останньої, зареєстровані випадки виникнення симптоматичної гіпотензії. Подібні випадки найбільш вірогідні у хворих з більш тяжким ступенем серцевої недостатності внаслідок прийому великих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У хворих з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід вести спостереження за параметрами гіпотензивного ефекту після прийому початкової дози. Ці рекомендації стосуються хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. За умови розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками і поповнити втрату рідини (пероральновенне вливання фізіологічного розчину) при потрібності. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до використання лікарський засібу, і подальше дозування зазвичай не спричинює проблем після підвищення артеріального тиску в результаті збільшення об’єму циркулюючої крові.

У деяких хворих із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Це відомий ефект, і зазвичай він не є причиною для припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може потребуватися зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Терапія лізиноприлом не слід розпочинати у хворих із гострим інфарктом міокарда, схильних до подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після терапія вазодилататорами. Це пацієнти із систолічним артеріальним тиском 100 мм рт. ст. чи нижче або з кардіогенним шоком. Упродовж перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. чи нижче. За умови збереження артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. зберігається більше 1 години) лізиноприл слід відмінити.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати обережно пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Ниркова недостатність

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) стартову дозу лізиноприлу потрібно коригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта, а потім – залежно від реакції пацієнта на терапія. Рутинний контроль вмісту калію і концентрації креатиніну є частиною стандартної медичної практики терапія таких хворих.

У хворих з серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку терапія інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про гостру ниркову недостатність, як правило, оборотну.

У деяких хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, ймовірне підвищення концентрації сечовини крові і креатиніну в сироватці крові, як правило, оборотне після відміни лікарський засібу. Це особливо ймовірно у хворих з нирковою недостатністю.

При наявності у пацієнта також реноваскулярної артеріальної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У таких хворих терапія слід починати під пильним медичним наглядом з низьких доз і обережно титрувати дозу. Оскільки терапія діуретиками може сприяти розвитку зазначених вище станів, їх використання слід припинити, при цьому функцію нирок слід контролювати протягом перших тижнів терапії лізиноприлом.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без вираженої попередньої реноваскулярної гіпертензії відзначалося збільшення концентрації сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне і транзиторне, особливо в тих випадках, коли лізиноприл застосовувався одночасно з діуретиком. Це особливо ймовірно у хворих з попередньою нирковою недостатністю. Може знадобитися зниження дози та/або відміна діуретиків та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда терапія лізиноприлом не слід починати пацієнтам з ознаками ниркової недостатності, які визначалися як концентрація креатиніну в сироватці крові, що перевищує 177 мкмоль/л та/або протеїнурія, що перевищує 500 мг/24 години. За умови розвитку розлади функції нирок у період терапія лізиноприлом (концентрація креатиніну в сироватці крові більше 265 мкмоль/л або у два рази перевищує відповідне значення до початку терапія), лікар повинен розглянути доцільність скасування лізиноприлу.

Протеїнурія

Відомо про рідкісні випадки протеїнурії у хворих, особливо при зниженні функції нирок або після високих доз лізиноприлу. За умови клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лікарський засіб призначається лише після оцінки користі від терапія та потенційного ризику і при постійному моніторингу клінічних та біохімічних параметрів пацієнта.

Гіперчутливість, ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, рук і ніг, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у хворих, які отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який момент у період терапія. У таких випадках слід одразу відмінити лізиноприл, призначити відповідне терапія, забезпечити медичне спостереження, щоб переконатися у зникненні всіх симптомів до виписки пацієнта. Навіть у випадках набряку язика, який не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про випадки смерті внаслідок ангіоневротичного набряку, пов’язаного з набряком гортані або набряком язика. У хворих з ураженням язика, голосової щілини або гортані може виникати обструкція дихальних шляхів, особливо у хворих, які раніше перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках слід одразу ж надати невідкладну медичну допомогу. Вона може включати введення адреналіну та/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря до повного і стабільного зникнення симптомів.

Інгібітори АПФ спричиняють ангіоневротичний набряк у хворих негроїдної раси частіше, ніж у хворих іншої расової приналежності.

Пацієнти, у яких раніше спостерігався ангіоневротичний набряк, не пов’язаний з терапіям інгібіторами АПФ, можуть бути більш схильні до розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібітора АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Терапія сакубітрилом/валсартаном слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози лізиноприлу. Терапія лізиноприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з дихальною недостатністю або без неї) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнтам, які уже приймають інгібітори АПФ, починати терапія рацекадотрилом, інгібіторами mTOR та вілдагліптином слід обережно.

Анафілактоїдні реакції у хворих, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у хворих, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN 69), і одночасно отримували інгібітор АПФ. У таких хворих слід розглянути доцільність використання іншого типу діалізної мембрани або гіпотензивного лікарський засібу іншого класу.

Анафілактоїдні реакції у період аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

У поодиноких випадках у хворих, які отримували інгібітори АПФ у період аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) із декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, які загрожували життю. Виникнення подібних реакцій можна уникнути, якщо утримуватись від терапії інгібіторами АПФ перед кожним сеансом аферезу.

Десенсибілізація

У хворих, які отримують інгібітори АПФ у період десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (наприклад, Hymenoptera venom), виникають стійкі анафілактоїдні реакції. У таких хворих анафілактоїдних реакцій вдалося уникнути за допомогою тимчасової відміни інгібіторів АПФ, але вони розвивалися знову після випадкового прийому лікарський засібу.

Печінкова недостатність

У рідкісних випадках прийом інгібіторів АПФ супроводжувався синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці, прогресував до фульмінантного некрозу і (іноді) призводив до летального кінця. Механізм розвитку даного синдрому неясний. Пацієнтам, які отримують лізиноприл, у яких розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, слід припинити використання лізиноприлу і перебувати під відповідним медичним наглядом.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомлялося про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію і анемію у хворих, які отримували інгібітори АПФ. У хворих з нормальною функцією нирок без інших обтяжуючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз є оборотними і зникають після відміни інгібітору АПФ.

Лізиноприл слід призначати з особливою обережністю пацієнтам з системними захворюваннями сполучної тканини, при лікуванні імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо при наявності попереднього розлади функції нирок. У деяких з цих хворих розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які в кількох випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії. Періодично у період терапія лізиноприлом рекомендується проводити лабораторні дослідження (аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули) у таких хворих, а також попередити їх про необхідність повідомляти про появу перших ознак інфекційного захворювання.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Одночасне використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II (БРА II) або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і розлади функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного використання з інгібіторами АПФ, БРА II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідне ретельне спостереження фахівця та обов’язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і БРА II не слід використовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Раса

У хворих негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк, ніж у хворих іншої расової приналежності. Як і за умови з іншими інгібіторами АПФ, у хворих негроїдної раси лізиноприл може бути менш ефективний щодо зниження артеріального тиску, ніж у хворих іншої расової приналежності, що, імовірно, зумовлено більш високою частотою станів із низьким рівнем реніну у хворих негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель

Повідомлялося про кашель при застосуванні інгібіторів АПФ. Кашель зазвичай є незасібивним, персистуючим і зникає після відміни лікарський засібу. Кашель, індукований прийомом інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

У хворих, яким проводиться велике оперативне втручання або у період загальної анестезії лікарський засібами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторного викиду реніну. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, ймовірно в результаті наведеного вище механізму, можна провести корекцію збільшенням об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

Інгібітори АПФ можуть спричинити розвиток гіперкаліємії, оскільки вони пригнічують виділення альдостерону. Як правило, даний ефект клінічно незначний у хворих з нормальною функцією нирок. Однак у хворих з розладим функції нирок, цукровим діабетом ІІ типу та/або у хворих, які приймають харчові добавки, що містять калій (в т. ч. замінники солі), калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, тріамтерен або амілорид), а також у хворих, які приймають інші лікарський засіби, що можуть підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або комбінований лікарський засіб ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), та особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, може розвинутися гіперкаліємія. Слід обережно використовувати калійзберігаючі діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. За умови потрібності одночасного використання зазначених вище лікарський засібів рекомендується регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові та функціонального стану нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнти з цукровим діабетом

У хворих з цукровим діабетом, які приймають пероральні гіпоглікемічні лікарський засіби або отримують інсулін, протягом першого місяця терапія інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікарський засіби літію

Не рекомендується комбінація лікарський засібів літію і лізиноприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Особливості використання, пов’язані з амлодипіном

Безпека та ефективність використання амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.

Серцева недостатність

У хворих з серцевою недостатністю амлодипін слід використовувати обережно. Відомо, що у тривалому плацебо-контрольованому дослідженні хворих з тяжкою серцевою недостатністю (класу III і IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації, NYHA) в групі хворих, які отримували амлодипін, набряк легенів реєструвався частіше, ніж в групі хворих, які отримували плацебо.

Блокатори кальцієвих каналів, в тому числі амлодипін, слід обережно призначати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони підвищують ризик серцево-судинних подій і летальності в майбутньому.

Печінкова недостатність

У хворих з печінковою недостатністю відзначаються подовження періоду напіввиведення амлодипіну і підвищення значення AUC, проте відповідні рекомендації щодо дозування не розроблені. Тому використання амлодипіну слід починати з мінімальної дози в діапазоні дозування. Починати терапія і підвищувати дозу слід обережно. Для хворих з тяжкою печінковою недостатністю може потребуватися повільне титрування дози і ретельне спостереження.

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку підвищувати дозу слід обережно (див. розділи «Фармакокінетика» та «Спосіб використання та дози»).

Ниркова недостатність

Таким пацієнтам амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Зміни концентрацій амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.

Особливості використання, пов’язані з лікарський засібом Екватор

Цей лікарський засіб має у складі менше 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність.

Лікарський засіб Екватор протипоказано використовувати вагітним і жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Коли не застосовують»).

Досвід використання лізиноприлу і амлодипіну вагітними жінками в адекватних контрольованих клінічних дослідженнях відсутній. Однак використання обох активних речовин не рекомендується або протипоказано (інформацію щодо активних речовин див. у розділі «Склад»).

Якщо у період терапія лікарський засібом Екватор підтверджується вагітність, його використання потрібно одразу припинити, якщо потрібно − замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання вагітним (див. розділ «Особливості використання»).

Використання лікарського засобу Екватор не слід починати у час вагітності. Якщо продовження терапія лікарський засібом Екватор визнано за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні гіпотензивні засоби з відомим профілем безпеки використання в час вагітності.

Використання лізиноприлу

Епідеміологічні дані про ризик тератогенності, пов’язаний із використанням інгібіторів АПФ у період першого триместру вагітності, не є переконливими, однак деяке збільшення ризику не виключено. Якщо продовження терапія інгібітором АПФ визнано за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні гіпотензивні засоби з відомим профілем безпеки використання в час вагітності. При підтвердженні вагітності слід одразу припинити терапія інгібітором АПФ і, при потрібності, почати альтернативне терапія.

Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період другого і третього триместрів вагітності індукує фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовувався з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження функції нирок і черепа. За новонародженими і грудними дітьми, матері яких приймали інгібітори АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Використання амлодипіну

Безпека використання амлодипіну для вагітних жінок не встановлена.

Відомо, що у дослідженнях на тваринах спостерігалася резасібивна токсичність при застосуванні високих доз. Використання в час вагітності ймовірне лише за відсутності більш безпечного альтернативного терапія, а також у тих випадках, коли саме захворювання пов’язане з великим ризиком для матері та плода.

Період лактації.

Інформація щодо використання лізиноприлу в період лактації відсутня. Амлодипін виділяється в грудне молоко. Кількість амлодипіну, отриманого дитиною з молоком матері, оцінюється з міжквартильним діапазоном 3-7%, максимум – 15%. Вплив амлодипіну на дитину не оцінювався.

Лікарський засіб Екватор протипоказано використовувати в період грудного вигодовування, слід використовувати альтернативні лікарський засіби із встановленим профілем безпеки, особливо за умови грудного вигодовування новонародженого або недоношеної дитини (див. розділ «Коли не застосовують»).

Фертильність

Дані адекватних контрольованих клінічних досліджень про вплив лізиноприлу і амлодипіну на фертильність відсутні.

Використання амлодипіну

Повідомляли про оборотні біохімічні зміни в головках сперматозоїдів у деяких хворих, які отримували блокатори кальцієвих каналів. Клінічних даних про можливий вплив амлодипіну на фертильність недостатньо.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пов’язана з лізиноприлом

При керуванні автотранспортом або роботі з механізмами слід враховувати можливий розвиток запаморочення або втомлюваності.

Пов’язана з амлодипіном

Амлодипін може спричиняти незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами. У хворих, які відчувають запаморочення, головний біль, втому або нудоту, може порушуватися здатність до реагування. Рекомендується дотримуватися обережності, особливо на початку терапія.

Відповідно до зазначеного вище, лікарський засіб Екватор може впливати на здатність керувати транспортними засобами та роботу з механізмами (особливо на початку терапія).

Дози

Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Максимальна добова доза – 1 таблетка.

Як правило, комбіновані лікарський засіби з фіксованими дозами не підходять для початкової терапії.

Лікарський засіб Екватор, таблетки 20 мг/5 мг, показаний тільки пацієнтам, для яких титровані оптимальні підтримуючі дози лізиноприлу і амлодипіну становлять 20 мг та 5 мг відповідно. При потрібності можна розглянути доцільність вибору лікарський засібу Екватор з іншими дозами окремих компонентів.

Ниркова недостатність

Для підбору оптимальної початкової дози і підтримуючої дози у хворих з нирковою недостатністю титрування доз слід проводити в індивідуальному порядку, використовуючи окремі компоненти лікарський засібу – лізиноприл і амлодипін.

У період терапії лікарський засібом Екватор слід контролювати функцію нирок, вміст калію і натрію в сироватці крові. За умови погіршення функції нирок слід припинити прийом лікарський засібу Екватор і замінити його окремими компонентами, підібраними належним чином. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.

Печінкова недостатність

Рекомендації щодо доз у хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю ще не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати обережно, і починати слід з мінімальної дози в діапазоні дозування (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості використання»). Для підбору оптимальної початкової дози і підтримуючої дози у хворих з печінковою недостатністю титрування доз слід проводити в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу і амлодипіну.

Фармакокінетику амлодипіну при тяжкій печінковій недостатності не досліджували. Використання амлодипіну у хворих з тяжкою печінковою недостатністю слід починати з найнижчої дози, при цьому титрування доз слід проводити повільно.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

Пацієнтам літнього віку лікарський засіб слід призначати обережно.

Відомо, що у клінічних дослідженнях зміна профілю ефективності і безпеки амлодипіну або лізиноприлу залежно від віку не спостерігалося. Щоб обрати оптимальну підтримуючу дозу для хворих літнього віку, титрування доз слід проводити в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу і амлодипіну.

Спосіб використання.

Перорально. Оскільки їжа не впливає на всмоктування лікарський засібу, лікарський засіб Екватор можна вживати незалежно від прийому їжі, тобто до, у період або після прийому їжі.

Діти.

Безпека та ефективність використання лікарський засібу Екватор дітям (віком до 18 років) не встановлені.

Немає даних про передозування лікарського засобу Екватор у людини.

Надмірне застосування лізиноприлу

Дані про передозування у людини обмежені. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть проявлятися артеріальною гіпотензією, циркуляторним шоком, розладим електролітного балансу, нирковою недостатністю, гіпервентиляцією, тахікардією, прискореним серцебиттям, брадикардією, запамороченням, тривогою та кашлем. При передозуванні рекомендується пероральновенне введення фізіологічного розчину. За умови розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину. Можна також розглянути доцільність інфузійного введення ангіотензину II та/або пероральновенного введення катехоламінів.

За умови, якщо прийом лікарський засібу стався недавно, потрібно провести заходи для виведення лізиноприлу (наприклад, викликати блювоту, промити шлунок, ввести сорбенти і натрію сульфат). Лізиноприл можна видалити з системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу (див. розділ «Особливості використання»). При розвитку брадикардії, стійкої до медикаментозної терапії, показана постановка штучного водія ритму. Необхідний постійний контроль основних показників життєдіяльності, вмісту електролітів і концентрації креатиніну в сироватці крові.

Надмірне застосування амлодипіну

Дані про навмисне передозування у людини обмежені.

Прояви

Надмірне застосування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з рефлекторною тахікардією. Зареєстрована також виражена і тривала системна артеріальна гіпотензія, аж до шоку з летальним наслідком.

Рідко повідомлялося про розвиток некардіогенного набряку легенів як наслідок передозування амлодипіну, який може проявлятися з відстроченим початком (через 24-48 годин після прийому) і потребувати штучної вентиляції легень. Факторами, що сприяють розвитку некардіогенного набряку легень, можуть бути ранні реанімаційні заходи (включаючи перевантаження рідиною) для підтримки перфузії та серцевого викиду.

Терапія

При клінічно значущій артеріальній гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну потрібно проводити активні заходи з підтримки серцево-судинної системи, включаючи частий контроль показників серцево-судинної і дихальної систем, покласти пацієнта на спину, піднявши нижні кінцівки (вище голови), і контролювати об’єм циркулюючої крові і діурезу.

Може потребуватися введення вазопресорів для відновлення судинного тонусу і артеріального тиску, за умови відсутності протипоказань до їх використання. Пероральновенне введення кальцію глюконату може мати позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів.

У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Відомо, що у дослідженнях за участю здорових добровольців прийом активованого вугілля в інтервалі до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну знизив швидкість всмоктування амлодипіну.

Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками плазми крові, діаліз неефективний

Надмірне застосування лікарським засобом Екватор може призвести до надлишкової периферичної вазодилатації з вираженою артеріальною гіпотензією та гострою судинною недостатністю, порушень електролітного балансу, ниркової недостатності, гіпервентиляції, тахікардії, прискореного серцебиття, брадикардії, запаморочення, тривоги та кашлю. Рекомендується проведення симптоматичного терапія (покласти пацієнта на спину, спостереження і, при потрібності, підтримка функцій серцево-судинної і дихальної систем, артеріального тиску, об’єму циркулюючої крові і електролітного балансу, а також концентрації креатиніну в сироватці крові). За умови вираженої артеріальної гіпотензії потрібно покласти пацієнта на спину, піднявши нижні кінцівки на рівень вище голови; якщо введення рідини не дало достатнього результату, може потребуватися підтримуюча терапія у вигляді введення периферичних вазопресорів, за умови відсутності протипоказань до їх використання. Можна також розглянути доцільність інфузійного введення ангіотензину II. Пероральновенне введення кальцію глюконату може виявити позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів.

Лізиноприл можна видалити з системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу. Використання високопроточних поліакрилонітрилових мембран у період діалізу не рекомендується.

Частоту визначають таким чином: дуже часті (≥ 1/10); часті (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасті (від ≥ 1/1 000 до < 1/100); поодинокі (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000); рідкісні (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена виходячи з наявних даних).

У межах кожної частотної групи небажані реакції представлені в порядку зниження серйозності.

Небажані реакції, що спостерігалися і були зареєстровані у період терапія окремо лізиноприлом та амлодипіном:

*Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати один або декілька з наступних симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипи на шкірі, фотосенсибілізація або інші зміни з боку шкіри.

**Найчастіше асоціювалося із холестазом.

Дані клінічних досліджень з безпеки дозволяють припустити, що лізиноприл зазвичай добре переноситься дітьми і підлітками з артеріальною гіпертензією, і профіль безпеки в цій віковій групі порівнянний з таким у дорослих.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про підозрювані небажані реакції після реєстрації лікарський засібу відіграють важливу роль і дозволяють продовжувати спостереження за співвідношенням «користь/ризик» при застосуванні лікарського засобу. Медичним працівникам рекомендується повідомляти про підозрювані небажані реакції через державну систему повідомлень про небажані реакції.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C у заводській упаковці для захисту від впливу світла та вологи.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері, по 1, 3 або 6 блістерів у картонній упаковці.

За рецептом.

ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Місцезнаходження заявника.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.