Еліфор таблетки прол./д. по 50 мг №28 (14х2)

діюча речовина: desvenlafaxine succinate;

1 таблетка пролонгованої дії має у складі десвенлафаксину сукцинат в кількості, еквівалентній 50 мг або 100 мг десвенлафаксину;

додаткові компоненти: целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH105), тальк, магнію стеарат, гіпромелоза 2208, 100000 CR; для таблеток по 100 мг: Opadry^® II, 85F94527 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, FD&C Yellow #6/Sunset Yellow FCF Aluminum Lake (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172)); для таблеток по 50 мг: Opadry^® II, 85F94487 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Таблетки пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 50 мг: світло-рожеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «50» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони;

таблетки по 100 мг: червонувато-оранжеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «100» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони.

Антидепресанти. Код АТХ N06A X23.

Фармакодинаміка.

Точний механізм антидепресивної дії десвенлафаксину невідомий, однак є припущення, що він пов’язаний з потенціюванням серотоніну та норадреналіну в центральній нервовій системі за допомогою інгібування їх зворотного захоплення. Доклінічні дослідження продемонстрували, що десвенлафаксин є потужним і селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН).

Десвенлафаксин не виявляв вираженої спорідненості до багатьох рецепторів, у тому числі мускарино-холінергічних, Н₁-гістамінергічних або α₁-адренергічних рецепторів in vitro. Десвенлафаксин також не проявляв чітко вираженої активності як інгібітор моноаміноксидази (МАО).

Фармакокінетика.

Фармакокінетика одноразової дози десвенлафаксину є лінійною і дозозалежною в діапазоні доз від 50 мг до 600 мг (що в 1–12 разів більше за рекомендовану затверджену дозу) на добу. При застосуванні один раз на добу рівноважна концентрація у плазмі досягається протягом приблизно 4–5 днів. У рівноважній концентрації накопичення багаторазових доз десвенлафаксину є лінійним і передбачуваним, з огляду на фармакокінетичний профіль одноразової дози.

Всмоктування

Абсолютна біодоступність Еліфору після перорального використання становить близько 80 %.

Вплив прийому їжі

Вживання їжі з високим вмістом жиру (від 800 до 1000 кілокалорій) призводило до збільшення C_max десвенлафаксину приблизно на 16 % і не впливало на АUC.

Розподіл

Об’єм розподілу десвенлафаксину в рівноважній концентрації становить 3,4 л/кг. Зв’язування десвенлафаксину з білками плазми становить 30 % і не залежить від концентрації лікарського засобу.

Виведення

Метаболізм

Десвенлафаксин насамперед метаболізується шляхом кон’югації [опосередкованої ізоформами уридин-5-дифосфату (УДФ)] і меншою мірою через окислювальний метаболізм. CYP3A4 бере участь в окислювальному метаболізмі (N-деметилювання) десвенлафаксину. Метаболічний шлях CYP2D6 не задіяний. Фармакокінетика десвенлафаксину була схожою у хворих із повільним та швидким метаболізмом CYP2D6.

Виділення

Приблизно 45 % десвенлафаксину виділяється у незміненому вигляді з сечею протягом 72 годин після перорального прийому. Приблизно 19 % введеної дози виводиться у вигляді глюкуронідного метаболіту і < 5 % – у вигляді окислювального метаболіту (N,О-дидесметилвенлафаксин) із сечею.

Використання пацієнтам особливих груп

Не спостерігалися клінічно значущі відмінності експозиції десвенлафаксину залежно від расової приналежності (у представників європеоїдної, негроїдної раси або латиноамериканців).

Дослідження in vitro

Згідно з даними, отриманими in vitro, очікується, що лікарський засіби, які пригнічують ізоферменти CYP 1A1, 1A2, 2A6, 2D6, 2C8, 2C9, 2C19 та 2E1, не матимуть істотного впливу на фармакокінетичний профіль десвенлафаксину.

Десвенлафаксин не пригнічує ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2C8, 2C9, 2C19 CYP2D6 або CYP3A4.

Також десвенлафаксин не є індуктором CYP3A4.

Десвенлафаксин не є субстратом або інгібітором транспортера Р-глікопротеїну (P-gp).

Терапія великого депресивного розладу (ВДР) у дорослих.

• Гіперчутливість до десвенлафаксину сукцинату, венлафаксину гідрохлориду або до будь-яких допоміжних речовин у складі лікарський засібу Еліфор.
• Одночасне використання інгібіторів МАО, призначених для терапія психічних розладів, або їх використання протягом 7 днів після припинення терапія Еліфором. Використання Еліфору протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО, призначених для терапія психічних розладів.
• Одночасне терапія інгібіторами МАО, такими як лінезолід, або пероральновенна терапія метиленовим синім.

Медикаменти, які мають клінічно важливі взаємодії з Еліфором

Інгібітори моноаміноксидази (МАО), такі як селегілін, транілципромін, ізокарбоксазид, фенелзин, лінезолід, метиленовий синій.

Одночасне використання селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), включно з Еліфором, з інгібіторами МАО підвищує ризик розвитку серотонінового синдрому (див. «Спосіб використання та дози», «Коли не застосовують» «Особливості використання»).

Інші серотонінергічні засоби, такі як інші СІЗЗС, ІЗЗСН, триптани, трициклічні антидепресанти, фентаніл, лікарський засіби літію, трамадол, буспірон, амфетаміни, триптофан і звіробій.

Одночасне використання Еліфору з іншими серотонінергічними засобами підвищує ризик розвитку серотонінового синдрому.

Необхідний контроль симптомів серотонінового синдрому за умови одночасного використання Еліфору з іншими засобами, які можуть вплинути на системи серотонінергічних нейромедіаторів. За умови розвитку серотонінового синдрому розглянути необхідність припинення терапія Еліфором та/або супутніми серотонінергічними засобами (див. «Особливості використання»).

Лікарський засіби, що впливають на гемостаз, у тому числі нестероїдні протизапальні засоби (НПЗП), аспірин і варфарин та інші.

Одночасне використання Еліфору з антитромбоцитарними або антикоагулянтними засобами підвищує ризик кровотечі. Це може бути зумовлене впливом лікарського засобу Еліфор на вивільнення серотоніну тромбоцитами.

Необхідний ретельний нагляд за пацієнтами, які отримують антитромбоцитарні або антикоагулянтні засоби, щодо появи кровотечі у період початку або припинення терапія Еліфором (див. «Особливості використання»).

Лікарський засіби, які переважно метаболізуються CYP2D6, такі як дезипрамін, атомоксетин, декстрометорфан, метопролол, небіволол, перфеназин, толтеродин.

Одночасне використання Еліфору підвищує C_max та AUC лікарський засібів, які переважно метаболізуються CYP2D6, що збільшує ризик токсичності лікарський засібів – субстратів CYP2D6.

При одночасному застосуванні з Еліфором у дозі 100 мг лікарський засіби, які метаболізуються CYP2D6, слід призначати у звичайній чи меншій початковій дозі. Дозу цих лікарський засібів потрібно зменшити наполовину при одночасному застосуванні з 400 мг Еліфору.

Медикаменти, які не мають клінічно важливих взаємодій з лікарський засібом Еліфор

За даними фармакокінетичних досліджень, корекція дози не потрібна для медикаментів, які переважно метаболізуються CYP3A4 (наприклад, мідазолам), або медикаментів, які метаболізуються обома ізоферментами CYP2D6 та CYP3A4 (наприклад, тамоксифен, арипіпразол), за умови одночасного використання з Еліфором (див. «Фармакологічна дія»).

Алкоголь

Еліфор не збільшує спричиненого етанолом розлади психічних і моторних навичок. Однак, як і у період прийому інших лікарський засібів, що діють на центральну нервову систему, пацієнтам слід рекомендувати уникати прийому алкоголю у період використання Еліфору.

Вплив лікарського засобу на результати лабораторних досліджень

Повідомлялося про хибно-позитивні імунологічні скринінгові аналізи сечі на фенциклідин та амфетамін у хворих, які застосовують десвенлафаксин. Це пов’язано з відсутністю специфічності скринінг-тестів. Хибно-позитивні результати аналізів можна очікувати протягом декількох днів після припинення прийому десвенлафаксину. Підтвердні тести, такі як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можуть відрізнити десвенлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.

Суїцидальні думки та поведінка у дітей, підлітків і молодих людей

Пацієнти з ВДР, як дорослі, так і діти, незалежно від того, застосовують вони антидепресанти чи ні, можуть зіткнутися з посиленням депресії, виникненням суїцидальних ідей і поведінки (суїцидальності) або незвичайними змінами у поведінці, і цей ризик може зберігатися до настання стійкої ремісії. Відомо, що депресія та деякі інші психічні розлади є факторами ризику самогубства; самі ці розлади є його чіткими передвісниками. Однак антидепресанти можуть відігравати певну роль у посиленні депресії та появі суїцидальності у деяких хворих на ранніх етапах терапія. Узагальнені аналізи короткострокових плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів (СІЗЗС та інших) продемонстрували, що ці лікарський засіби підвищують ризик суїцидальних думок і поведінки (суїцидальності) у дітей, підлітків і молодих людей (віком від 18 до 24 років) з ВДР та іншими психічними розладами. Короткострокові дослідження не показують збільшення ризику суїцидальності у період прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 24 років; спостерігалося зниження ризику суїцидальності у період прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 65 років.

Об’єднаний аналіз плацебо-контрольованих досліджень, проведених за участю дітей та підлітків з ВДР, обсесивно-компульсивними розладами (ОКР) або іншими психічними розладами, включав загалом 24 короткострокових дослідження 9 антидепресантів з участю більш ніж 4400 хворих. Об’єднуваний аналіз плацебо-контрольованих досліджень, проведених за участю дорослих з ВДР або іншими психічними розладами, включав загалом 295 короткострокових досліджень (середня тривалість 2 місяці) 11 антидепресантів з участю більш ніж 77 000 хворих. Спостерігалися значні відмінності щодо ризику суїцидальності між лікарський засібами, однак з тенденцією до збільшення у більш молодих хворих при застосуванні майже усіх досліджуваних лікарський засібів. Спостерігалися відмінності абсолютного ризику суїцидальності при застосуванні за різними показаннями; найвищий рівень спостерігався при ВДР. Проте відмінності у ризику (лікарський засіби порівняно з плацебо) були відносно стабільними у вікових групах і при різних показаннях.

Ці відмінності у ризику (різниця між лікарський засібами та плацебо в кількості випадків суїцидальності на 1000 хворих, які отримували терапія) наведено в таблиці нижче.

У жодному з педіатричних досліджень самогубств не сталося. Спостерігалися самогубства у дослідженнях за участю дорослих, але кількість була недостатньою для будь-якого висновку про вплив лікарський засібів на самогубства.

Невідомо, чи поширюється ризик суїцидальності на тривале використання, тобто довше за кілька місяців. Однак, згідно з даними плацебо-контрольованих досліджень з участю дорослих хворих з депресією, є істотні докази того, що використання антидепресантів може відкласти рецидив депресії. Стан усіх хворих, які проходять терапія антидепресантами за будь-якими показаннями, слід належним чином контролювати та спостерігати за клінічним погіршенням, суїцидальністю та незвичними змінами у поведінці, особливо у період перших кількох місяців курсу терапія або у період зміни дози (збільшення або зниження).

Тривожність, збудження, панічні атаки, безсоння, дратівливість, ворожість, агресивність, імпульсивність, акатизія (психомоторне занепокоєння), гіпоманія та манія були зареєстровані у дорослих та дітей, які застосовували антидепресанти для терапія ВДР, а також за іншими показаннями, психіатричними та непсихіатричними. Хоча причинно-наслідкового зв’язку між появою таких симптомів і посиленням депресії та/або виникненням суїцидальних імпульсів встановлено не було, існують побоювання, що такі прояви можуть бути передумовою виникнення суїцидальності.

Слід розглядати зміну терапевтичної схеми, включаючи можливу відміну використання лікарський засібу, для хворих, депресія яких постійно посилюється або у яких виникає суїцидальність чи прояви, які можуть бути передвісниками посилення депресії або суїцидальності, особливо якщо ці прояви є тяжкими, з різким початком або не спостерігалися у пацієнта до терапія.

Якщо було прийнято рішення припинити терапія, лікарський засіб слід відміняти поступово, знижуючи дозу так швидко, як це можливо, але враховуючи, що різке припинення може бути пов’язано з певними симптомами (див. «Спосіб використання та дози» та «Особливості використання»).

Слід попереджати сім’ї та піклувальників хворих, які застосовують антидепресанти та проходять терапія ВДР або інших захворювань, психічних та непсихічних, про необхідність спостерігати за пацієнтами щодо появи збудження, дратівливості, незвичних змін у поведінці та інших симптомів, описаних вище, а також появи суїцидальності і одразу повідомляти про такі прояви медичних працівників.

Рецепти на Еліфор слід видавати на найменшу кількість таблеток, необхідну для належного терапія пацієнта, щоб зменшити ризик передозування.

Обстеження хворих з метою виявлення біполярного розладу

Епізод ВДР може бути первісним симптомом біполярного розладу. Вважається (хоча це не встановлено в контрольованих дослідженнях), що терапія такого епізоду тільки антидепресантами може підвищувати імовірність прискорення змішаного/маніакального епізоду у хворих з ризиком розвитку біполярного розладу. Невідомо, чи демонструють описані вище прояви імовірність цього прискорення. Однак до початку терапія антидепресантами слід проводити належне обстеження хворих з симптомами депресії для визначення, чи є у них ризик біполярного розладу; таке обстеження повинно включати докладний психіатричний анамнез, зокрема наявність самогубств у сім’ї, біполярних розладів і депресії. Еліфор не слід використовувати для терапія біполярної депресії.

Серотоніновий синдром

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), у тому числі Еліфор, здатні спричинити серотоніновий синдром, потенційно небезпечний для життя. Ризик підвищується за умови одночасного використання з іншими серотонінергічними лікарський засібами (у тому числі з триптанами, трициклічними антидепресантами, фентанілом, літієм, трамадолом, триптофаном, буспіроном, амфетаміном і лікарський засібами звіробою) і лікарський засібами, які знижують метаболізм серотоніну, зокрема з інгібіторами МАО (див. «Коли не застосовують», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Серотоніновий синдром також може виникати у період використання цих лікарський засібів окремо.

Прояви серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, марення і кома), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардія, коливання артеріального тиску, запаморочення, потовиділення, припливи, гіпертермія), нервово-м’язові прояви (наприклад, тремор, ригідність, міоклонус, гіперрефлексія, розлади координації), судоми та шлунково-кишкові прояви (наприклад, нудота, блювання, діарея).

Одночасне використання Еліфору з інгібіторами МАО протипоказане. Не слід призначати Еліфор пацієнтам, які проходять терапія інгібіторами МАО, такими як лінезолід або метиленовий синій для пероральновенного використання. Повідомлення про використання метиленового синього іншими способами (наприклад, пероральні таблетки або місцеві ін’єкції) відсутні. Якщо є необхідність почати терапія інгібіторами МАО, такими як лінезолід або пероральновенний метиленовий синій, пацієнт повинен припинити використання Еліфору до початку терапія інгібіторами МАО (див. «Коли не застосовують», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Необхідне спостереження за всіма пацієнтами, які приймають Еліфор, щодо виникнення серотонінового синдрому. За умови появи вищезгаданих симптомів слід одразу припинити терапія Еліфором і будь-якими супутніми серотонінергічними засобами та розпочати відповідне симптоматичне терапія. Якщо одночасне використання Еліфору з іншими серотонінергічними засобами клінічно виправдане, хворих слід проінформувати про підвищення ризику серотонінового синдрому та відстежувати стан хворих для своєчасного виявлення ознак серотонінового синдрому.

Підвищений артеріальний тиск

Пацієнти, які отримують Еліфор, повинні регулярно контролювати артеріальний тиск, оскільки підвищення артеріального тиску спостерігалося у клінічних дослідженнях (див. «Небажані реакції»). До початку терапія Еліфором слід встановити контроль над показниками артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією в анамнезі. Слід дотримуватись обережності при лікуванні хворих з уже наявною артеріальною гіпертензією, серцево-судинними та цереброваскулярними розладами, які можуть посилюватися з підвищенням артеріального тиску. Повідомлялося про випадки підвищеного артеріального тиску, що вимагали одразуго терапія, у період використання Еліфору.

Стійке підвищення артеріального тиску може мати несприятливі наслідки. Для хворих, у яких виникає стійке підвищення артеріального тиску у період прийому Еліфору, слід розглянути доцільність зниження дози або припинення терапії (див. «Небажані реакції»).

Підвищений ризик кровотечі

Лікарський засіби, які перешкоджають пригніченню зворотного захоплення серотоніну, у тому числі

Еліфор, збільшують ризик кровотеч. СІЗЗС та ІЗЗСН можуть збільшити ризик післяпологових кровотеч (див. «Використання в час вагітності або лактації» та «Небажані реакції»). Супутнє використання аспірину, нестероїдних протизапальних лікарський засібів, варфарину та інших антикоагулянтів може збільшувати цю небезпеку. Опис клінічних випадків та епідеміологічні дослідження («випадок-контроль» і когортні дослідження) продемонстрували зв’язок між використанням лікарський засібів, які впливають на зворотне захоплення серотоніну, і виникненням шлунково-кишкової кровотечі. Випадки кровотечі, пов’язані з СІЗЗС та СІЗЗСН, варіювалися від екхімозу, гематоми, носової кровотечі і петехії до кровотечі, небезпечної для життя.

Хворих потрібно проінформувати про ризик кровотечі, пов’язаний із супутнім використанням Еліфору та антитромбоцитарних або антикоагулянтних лікарський засібів. Якщо пацієнт приймає варфарин, потрібно здійснювати ретельне спостереження за показниками коагуляції у період початку терапія, титрування або відміни Еліфору.

Закритокутова глаукома

Розширення зіниць, яке виникає у період використання багатьох антидепресантів, включаючи Еліфор, може спричинити гострий напад закритокутової глаукоми у пацієнта з анатомічно вузькими кутами, якому не проводили класичну іридектомію. Слід уникати використання антидепресантів, у тому числі Еліфору, пацієнтам з нелікованими анатомічно вузькими кутами.

Активація манії/гіпоманії

У всіх дослідженнях фази 2 і фази 3 ВДР манії спостерігалися приблизно у 0,02 % хворих, які отримували Еліфор. Активація манії/гіпоманії спостерігалася також у невеликої кількості хворих з великим афективним розладом, які отримували інші зареєстровані антидепресанти. Як і всі інші антидепресанти, Еліфор слід використовувати обережно пацієнтам з манією або гіпоманією в особистому або сімейному анамнезі.

Синдром відміни

Небажані реакції після відміни серотонінергічних антидепресантів, особливо раптової відміни, включають: нудоту, пітливість, дисфоричний настрій, дратівливість, збудження, запаморочення, розлади чутливості (наприклад парестезії, такі як відчуття електричного струму), тремор, тривожність, сплутаність свідомості, головний біль, млявість, емоційну лабільність, безсоння, гіпоманію, шум у вухах і судоми (див. розділ «Небажані реакції»).

У період післяреєстраційного використання Еліфору надходили повідомлення про серйозні прояви відміни, які можуть бути затяжними та тяжкими. У період зниження дози Еліфору, у тому числі у період припинення терапія, у хворих спостерігалося завершене самогубство, суїцидальні думки та серйозна агресія (включаючи ворожість, розлюченість та гоміцидальні думки). Інші повідомлення у період післяреєстраційного використання описують зміни зору (такі як розлади чіткості зору або проблеми з фокусуванням) та підвищення артеріального тиску після припинення терапії або зниження дози Еліфору.

У період припинення використання Еліфору слід спостерігати за станом хворих. Рекомендується поступове зниження дози, а не раптове припинення прийому лікарський засібу. Якщо після зниження дози або після припинення терапія виникають непереносимі прояви, можна розглянути доцільність відновлення прийому Еліфору у раніше призначеній дозі. Згодом лікар може продовжувати знижувати дозу, але більш поступово. Деяким пацієнтам слід припиняти терапія протягом кількох місяців (див. «Спосіб використання та дози»).

Судомні напади

Випадки судом були зареєстровані у передреєстраційних клінічних дослідженнях Еліфору. Системний аналіз дії Еліфору не проводили у хворих з епілепсією. Пацієнти з судомами в анамнезі були виключені з передреєстраційних клінічних досліджень. Еліфор слід призначати обережно пацієнтам з епілепсією.

Гіпонатріємія

Гіпонатріємія може виникати в результаті терапія СІЗЗС і ІЗЗСН, у тому числі Еліфором. У багатьох випадках гіпонатріємія є результатом синдрому невідповідної секреції антидіуретичного гормону. Випадки коли рівень натрію сироватки крові був нижче 110 ммоль/л, не зареєстровані. Пацієнти літнього віку мають більший ризик розвитку гіпонатріємії у період терапія СІЗЗС і ІЗЗСН. Крім того, у хворих, які застосовують сечогінні засоби, або при дегідратації з інших причин ризик виникнення гіпонатріємії також підвищений (див. розділи «Спосіб використання та дози» підрозділ Використання пацієнтам особливих груп) та «Фармакологічна дія»). Для хворих із симптомами гіпонатріємії можуть бути потрібні відміна Еліфору та проведення відповідних медичних заходів.

Прояви гіпонатріємії включають: головний біль, труднощі з концентрацією уваги, погіршення пам'яті, сплутаність свідомості, слабкість і втрату рівноваги, що може призвести до падінь. У більш тяжких та/або гострих випадках спостерігалися галюцинації, непритомність, судоми, кома, зупинка дихання та летальний наслідок.

Інтерстиційна хвороба легенів та еозинофільна пневмонія

Рідко повідомлялося про виникнення інтерстиційної хвороби легенів та еозинофільної пневмонії, що були пов'язані із використанням венлафаксином (вихідна речовина Еліфору). Ймовірність цих побічних реакцій слід розглядати у хворих, які застосовують Еліфор та звертаються з прогресуючою задишкою, кашлем або дискомфортом у грудях. Такі пацієнти мають проходити негайне медичне обстеження, також слід розглянути припинення терапія Еліфором.

Статева дисфункція

Використання ІЗЗСН, включаючи Еліфор, може викликати прояви статевої дисфункції (див. розділ «Небажані реакції»). У чоловіків використання ІЗЗСН може спричинити затримку або неймовірність еякуляції, зниження лібідо та еректильну дисфункцію. У жінок використання ІЗЗСН може призвести до зниження лібідо та затримки або відсутності оргазму.

Важливо, щоб лікарі, які призначають лікарський засіб, поцікавились станом статевої функції пацієнта до початку прийому Еліфору і, зокрема, змінами статевої функції у період терапія, оскільки спонтанні повідомлення про статеву функцію можуть бути відсутні. У період оцінки змін статевої функції важливо отримати детальний анамнез (включаючи час початку симптомів), оскільки прояви з боку статевої системи можуть мати інші причини, включаючи основний психічний розлад. Слід обговорити потенційні стратегії терапія для підтримки хворих у прийнятті інформованого рішення щодо терапія.

Використання пацієнтам літнього віку

З 4158 хворих, які брали участь у передреєстраційних клінічних дослідженнях Еліфору, 6 % були віком від 65 років. Загалом не спостерігалося відмінностей у показниках безпеки та ефективності між цими пацієнтами та пацієнтами молодшого віку, проте в короткострокових плацебо-контрольованих дослідженнях відзначався вищий рівень систолічної ортостатичної гіпотензії у хворих віком ≥ 65 років порівняно з пацієнтами віком < 65 років, які отримували Еліфор. Для хворих літнього віку слід враховувати можливий обмежений нирковий кліренс Еліфору при визначенні дози.

СІЗЗС та ІЗЗСН, у тому числі Еліфор, були пов’язані з випадками клінічно значущої гіпонатріємії у хворих літнього віку, які, можливо, мали підвищений ризик виникнення цих побічних реакцій.

Використання в час вагітності або лактації.

Резюме ризиків

Не існує опублікованих досліджень використання Еліфору вагітним жінкам. Проте в опублікованих епідеміологічних дослідженнях впливу вихідної сполуки – венлафаксину ‑ на вагітних жінок не повідомлялося про чіткий зв’язок з небажаним впливом на розвиток вагітності. Існують ризики, пов’язані з нелікованою депресією у вагітних, а також із впливом ІЗЗСН та СІЗЗС, включаючи Еліфор, у час вагітності.

Розрахунковий фоновий ризик виникнення серйозних вроджених дефектів та невиношування вагітності для популяції невідомий. Усі вагітності мають фоновий ризик вроджених дефектів, невиношування або інших небажаних результатів.

Материнський та/або ембріофетальний ризик, пов’язаний із захворюванням

Проспективне довготривале дослідження з участю 201 жінки з великим депресивним розладом (ВДР) в анамнезі, в еутимічному стані на початку вагітності продемонструвало, що жінки, які припинили прийом антидепресантів у час вагітності, частіше страждали від рецидиву великої депресії, ніж жінки, які продовжували використовувати антидепресанти.

Інформація про вплив лікарський засібу на організм матері і плода/новонародженого

Дія ІЗЗСН на середніх та пізніх строках вагітності підвишує ризик прееклампсії, а дія ІЗЗСН незадовго до пологів збільшує ризик післяпологової кровотечі.

Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менше ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після використання СІЗЗС/ІЗЗСН протягом місяця до пологів (див. «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Потрібно спостерігати за станом новонароджених, матері яких приймали Еліфор у ІІІ триместрі вагітності, для виявлення ознак синдрому відміни лікарський засібу. Використання ІЗЗСН або СІЗЗС на пізніх строках вагітності підвищує у новонароджених ризик ускладнень, які потребують тривалої госпіталізації, штучної вентиляції легень та зондового харчування. Такі ускладнення можуть виникнути відразу після пологів. Повідомлялося про пригнічення дихання, ціаноз, апное, судоми, температурну нестабільність, труднощі у годуванні, блювання, гіпоглікемію, гіпотонію, гіпертонію, гіперрефлексію, тремор, нервозність, дратівливість і постійний плач. Ці особливості відповідають або прямій токсичній дії СІЗЗС і ІЗЗСН або, можливо, синдрому відміни лікарський засібу. Слід зазначити, що в деяких випадках клінічна картина відповідає серотоніновому синдрому (див. «Особливості використання»).

В опублікованих епідеміологічних дослідженнях впливу вихідної сполуки ‑ венлафаксину ‑ на вагітних жінок не повідомлялося про чіткий зв’язок із серйозними вродженими дефектами або невиношуванням вагітності. Але ці дослідження не дають змоги встановити або виключити будь-який ризик, пов’язаний із прийомом лікарський засібу у час вагітності.

При пероральному введенні десвенлафаксину сукцинату вагітним щурам і кролям у період органогенезу в дозах до 300 мг/кг/добу і 75 мг/кг/добу відповідно тератогенні ефекти не спостерігалися. Ці дози асоціювалися з підвищенням концентрації діючої речовини в плазмі (AUC) у 19 разів (щури) та 0,5 раза (кролі) порівняно з концентрацією при дозі 100 мг на добу для дорослої людини. Однак спостерігалося зниження маси плодів та затримка осифікації скелета у щурів, що було пов’язано з материнською токсичністю при найвищій дозі. При цьому AUC при дозі, що не викликає токсичних ефектів, в 4,5 раза перевищувала AUC при дозі 100 мг на добу у дорослої людини.

При пероральному введенні десвенлафаксину сукцинату вагітним щурам протягом періоду гестації та лактації спостерігалося зниження маси тіла потомства та підвищення летальності в перші чотири дні лактації. Причина цих летальних випадків невідома.

Годування груддю

Доступні обмежені дані з наукових публікацій вказують на низькі рівні десвенлафаксину в грудному молоці та демонструють відсутність побічних реакцій у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні. Немає відомостей про вплив десвенлафаксину на утворення грудного молока.

Потрібно оцінити переваги грудного вигодовування для розвитку та здоров’я дитини, а також клінічну потребу матері в лікуванні Еліфором, а також будь-який небажаний вплив на дитину, що знаходиться на грудному вигодовуванні, основного захворювання матері та використання їй лікарського засобу Еліфор.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтам не слід керувати складними механізмами, у тому числі транспортними засобами, доти, доки вони не впевняться, що Еліфор не впливає на їхню здатність до такої діяльності

Рекомендована доза лікарський засібу Еліфор становить 50 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Еліфор слід використовувати приблизно в один і той же час кожного дня. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи рідиною, не розламувати, не подрібнювати, не розжовувати та не розчиняти.

У клінічних дослідженнях дози від 50 до 400 мг на добу були ефективними, додаткового ефекту від використання лікарський засібу в дозах понад 50 мг на добу не спостерігалось, а небажані реакції та ризик розвитку синдрому відміни були частішими при більш високих дозах. Якщо лікар, базуючись на результатах клінічної оцінки стану пацієнта, приймає рішення, що збільшення дози понад 50 мг на добу для певного пацієнта є доцільним, максимальна рекомендована доза не повинна перевищувати 100 мг на добу.

У період припинення терапії рекомендується поступове зниження дози, якщо це можливо, з метою мінімізації симптомів відміни.

Використання пацієнтам особливих груп

Пацієнти з розладим функції нирок

Максимальна рекомендована доза для хворих з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну [КК] за 24 години від 30 до 50 мл/хв за формулою Кокрофта – Голта) становить 50 мг на добу. Максимальна рекомендована доза для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (КК від 15 до 29 мл/хв за формулою Кокрофта – Голта) або термінальною стадією ниркової недостатності (ТСНН, КК < 15 мл/хв за формулою Кокрофта – Голта) становить 50 мг через день. Не слід давати додаткові дози пацієнтам після діалізу (див. «Фармакологічна дія»).

Пацієнти з розладим функції печінки

Рекомендована доза для хворих з помірною та тяжкою печінковою недостатністю (від 7 до 15 балів за класифікацією Чайлда — П’ю) становить 50 мг на добу. Підвищення дози понад100 мг на добу не рекомендується (див. «Фармакологічна дія»).

Підтримувальна терапія

Існує загальна думка, що гострі епізоди ВДР вимагають безперервної терапії лікарськими засобами протягом декількох місяців або довше. Ефективність довготривалого використання Еліфору (50-400 мг) було встановлено у двох дослідженнях підтримуючої терапії. Слід проводити періодичну оцінку стану пацієнта для визначення потрібності продовження терапії.

Відміна лікарського засобу Еліфор

Після відміни Еліфору можуть виникати небажані реакції (див. «Особливості використання»). Рекомендується поступове зниження дози Еліфору, а не раптове припинення використання лікарський засібу. Деяким пацієнтам слід припиняти терапія протягом кількох місяців.

Переведення хворих з інших антидепресантів на Еліфор

Повідомлялося про прояви відміни у період переведення хворих з інших антидепресантів, у тому числі венлафаксину, на Еліфор. Зниження дози початкового антидепресанту може бути необхідним для мінімізації симптомів відміни.

Терапія інгібіторами МАО для терапія психічних розладів

Принаймні 14 днів має пройти між припиненням використання інгібітора МАО, призначеного для терапія психічних розладів, і початком терапії Еліфором, і принаймні 7 днів має пройти після відміни Еліфору до початку терапії інгібітором MAO, призначеним для терапія психічних розладів.

Використання Еліфору з іншими інгібіторами МАО, такими як лінезолід або метиленовий синій

Не слід розпочинати терапію Еліфором, якщо пацієнт проходить терапія лінезолідом або метиленовим синім для пероральновенного використання, через збільшення ризику виникнення серотонінового синдрому. Для пацієнта, який вимагає невідкладної терапії психічного стану, слід розглянути інші методи, у тому числі госпіталізацію.

У деяких випадках пацієнт, який вже отримує Еліфор, може потребувати термінового терапія лінезолідом або метиленовим синім для пероральновенного використання. Якщо немає прийнятної альтернативи лінезоліду або метиленовому синьому і потенційна користь від використання цих лікарський засібів перевищує ризики серотонінового синдрому у конкретного пацієнта, Еліфор слід відмінити одразу і почати терапія лінезолідом або метиленовим синім для пероральновенного використання. Стан пацієнта слід відстежувати на наявність симптомів серотонінового синдрому протягом 7 днів або до 24 годин після прийому останньої дози лінезоліду або метиленового синього для пероральновенного використання залежно від того, що настане раніше. Терапію Еліфором можна відновити через 24 години після використання останньої дози лінезоліду або метиленового синього для пероральновенного введення.

Ризик одночасного використання метиленового синього для пероральновенного введення або в інших формах (наприклад у формі пероральних таблеток або шляхом місцевої ін'єкції) у дозах, значно нижчих за 1 мг/кг, невідомий. Лікар має враховувати ймовірність виникнення симптомів серотонінового синдрому у період такого використання.

Діти.

Безпека та ефективність Еліфору для терапія великого депресивного розладу у дітей не були встановлені, тому лікарський засіб не застосовують цій віковій категорії хворих.

Ефективність не було продемонстровано у двох адекватних і належним чином контрольованих 8-тижневих рандомізованих, подвійно сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях у паралельних групах за участю 587 хворих (віком від 7 до 17 років), у яких лікували ВДР.

Антидепресанти, такі як Еліфор, підвищують ризик суїцидальних думок та поведінки у дітей (див. «Особливості використання»).

В плацебо-контрольованих дослідженнях використання Еліфору супроводжувалося зниженням маси тіла у дітей з ВДР. Частота втрати маси тіла (≥ 3,5 % від початкової маси) становила 22 %, 14 % і 7 % у хворих, які отримували терапія низькими дозами Еліфору, високими дозами Еліфору та плацебо відповідно.

Ризик, пов’язаний з довгостроковим використанням Еліфору, оцінювали в 6-місячних відкритих додаткових дослідженнях за участю дітей віком від 7 до 17 років з ВДР. У дітей віком від 7 до 17 років спостерігалися середні зміни маси тіла в межах очікуваних змін на основі даних, отриманих від їхніх однолітків тієї ж статі.

У клінічних дослідженнях при порівнянні з дорослими пацієнтами, які отримували таку саму дозу Еліфору, експозиція десвенлафаксину була аналогічною у підлітків віком від 12 до 17 років та на 30 % вищою у дітей віком від 7 до 11 років.

Досвід клінічних досліджень передозування десвенлафаксину сукцинату у людини обмежений. Проте десвенлафаксин (Еліфор) є основним активним метаболітом венлафаксину. Нижче зазначені повідомлення про передозування венлафаксину.

У період післяреєстраційного використання передозування відбувалося переважно при поєднанні венлафаксину з алкоголем та/або іншими лікарський засібами. Найчастішими симптомами були тахікардія, зміни рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Повідомлялося про зміни на електрокардіограмі (наприклад, пролонгація інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, пролонгація QRS), синусову та шлуночкову тахікардію, брадикардію, гіпотонію, гострий некроз скелетних м'язів, запаморочення, некроз печінки, серотоніновий синдром і летальний наслідок.

Опубліковані ретроспективні дослідження свідчать, що передозування венлафаксину може бути пов'язане з підвищеним ризиком летальних наслідків порівняно з таким при застосуванні антидепресантів СІЗЗС, але цей ризик нижчий, ніж при застосуванні трициклічних антидепресантів. Епідеміологічні дослідження продемонстрували, що пацієнти, які отримують венлафаксин, мають більш високий рівень наявних до терапія факторів ризику суїциду, ніж пацієнти, які отримують СІЗЗС. Якою мірою підвищений ризик летальних наслідків можна віднести до токсичності венлафаксину при передозуванні, не з’ясовано, на відміну від деяких інших показників токсичності у хворих, які отримують венлафаксин.

Терапія передозування. Специфічні антидоти до Еліфору невідомі. Рекомендована симптоматична та підтримуюча терапія, моніторинг серцевого ритму та життєвих показників.

Безпека десвенлафаксину була встановлена у клінічних дослідженнях з участю 7785 хворих із ВДР, яким застосовували щонайменше одну дозу десвенлафаксину в діапазоні доз від 10 до 400 мг/добу. Безпека довготривалого використання була оцінена у більш ніж 2000 суб’єктів із ВДР, яким застосовували десвенлафаксин протягом не менше 6 місяців, та у 400 хворих, які приймали десвенлафаксин протягом 1 року.

У більшості випадків небажані реакції найчастіше спостерігалися протягом першого тижня терапія та були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Частота виникнення небажаних реакцій загалом була дозозалежною.

Нижче наведено небажані реакції, про які повідомлялося у ході передреєстраційних клінічних досліджень використання десвенлафаксину у дозах від 10 до 400 мг для терапія ВДР. Частота виникнення небажаних реакцій класифікується за такою шкалою: дуже часто – ≥ 1/10; часто – ≥ 1/100 і < 1/10; нечасто – ≥ 1/1000 і < 1/100; рідко – ≥ 1/10000 і ≤ 1/1000; дуже рідко – < 1/10000; частота невідома – не можна встановити частоту на підставі наявних даних. Небажані реакції з частотою < 1 % розраховувалися вручну; реакції з частотою ≥ 1 % були класифіковані, як зазначено нижче.

У кожній групі за частотою небажані реакції зазначено у порядку зниження проявів.

З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість.

З боку метаболізму та харчування: часто – знижений апетит; рідко – гіпонатріємія.

З боку психіки: дуже часто – безсоння; часто – тривога, нервозність, аноргазмія, зниження статевого потягу, незвичайні сновидіння; нечасто – деперсоналізація, незвичайний оргазм, синдром відміни; рідко – галюцинації, гіпоманія, манія.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – сонливість, тремор, розлади уваги, парестезія, дисгевзія; нечасто – синкопе; рідко – судоми, дистонія; частота невідома – серотоніновий синдром**.

З боку органів зору: нечасто – мідріаз, нечіткий зір.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто – дзвін у вухах, вертиго.

З боку серця: часто – тахікардія, відчуття серцебиття, частота невідома – кардіоміопатія такоцубо**.

З боку судин: часто – припливи; нечасто – холод у кінцівках, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: часто – позіхання; нечасто – носова кровотеча.

З боку травної системи: дуже часто – нудота, сухість у роті, запор; часто – блювання, діарея; частота невідома – гострий панкреатит**.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – гіпергідроз; часто – висипання; нечасто – алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк**, реакція фоточутливості; частота невідома – синдром Стівенса — Джонсона**.

З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: нечасто – скелетно-м’язова ригідність.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – протеїнурія, затримка сечі, утруднений початок сечовипускання.

З боку статевих органів і молочних залоз: часто – еректильна дисфункція*, відстрочена еякуляція*, відсутність еякуляції*; нечасто – статева дисфункція, розлади еякуляції*, частота невідома – післяпологова кровотеча*** .

Загальні розлади: часто – втомлюваність, астенія, озноб, відчуття тривожності, дратівливість.

Лабораторні дослідження: часто – підвищення артеріального тиску, збільшення маси тіла, зниження маси тіла; нечасто – відхилення від норми показників функціональної проби печінки, збільшення кількості тригліцеридів у крові, підвищення рівнів пролактину в крові, підвищення рівнів холестерину в крові.

* Частота розрахована лише на підставі даних, отриманих у чоловіків.

** Небажані реакції, виявлені у період використання лікарського засобу після реєстрації.

*** Про це явище повідомляли для терапевтичного класу СІЗЗС/ІЗЗСН (див. «Особливості використання» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Ішемічні небажані реакції з боку серця

У клінічних дослідженнях іноді повідомлялося про ішемічні небажані реакції з боку серця, що включали ішемію міокарда, інфаркт міокарда та закупорку коронарних судин, яка потребувала реваскуляризації, у хворих, які мали численні супутні фактори ризику серцевих захворювань. Такі явища спостерігалися у більшої кількості хворих у період терапія десвенлафаксином порівняно з плацебо.

Реакції при припиненні прийому лікарський засібу

Припинення (особливо раптове) прийому СІЗЗС/ІЗЗСН, включаючи десвенлафаксин, зазвичай призводить до синдрому відміни. Небажані реакції, про які повідомлялося у зв’язку з раптовим припиненням прийому лікарський засібу, зниженням дози або поступовим зниженням дози у клінічних дослідженнях ВДР з частотою ≥ 2 %, включали: запаморочення, синдром відміни, нудоту і головний біль. Загалом прояви відміни лікарський засібу виникали частіше при більш високих дозах та більш тривалому курсі терапія. Ці реакції були легкого або помірного ступеня тяжкості та минали самостійно, однак у деяких хворих вони могли бути тяжкими та/або тривалими. Таким чином, терапія десвенлафаксином рекомендується припиняти поступово шляхом зниження дози.

Небажані реакції, про які повідомлялося як про причини припинення прийому лікарський засібу

У комбінованих 8-12-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях ВДР 8 % з 3335 хворих, які отримували десвенлафаксин (від 10 до 400 мг), та 4 % з 1873 хворих, які отримували плацебо, припинили терапія через небажані реакції.

Найбільш поширеною побічною реакцією, що призводила до припинення прийому лікарський засібу у щонайменше 2 % хворих, які проходили терапія десвенлафаксином, у нетривалих дослідженнях (до 12 тижнів) була нудота (2 %). У тривалому дослідженні (до 11 місяців) у подвійно сліпій фазі у хворих, які проходили терапія десвенлафаксином, небажані реакції виникали з більшою частотою, ніж у хворих, які застосовували плацебо, проте у щонайменше 2 % хворих жодне явище не призводило до припинення прийому лікарський засібу.

При застосуванні дози 50 мг десвенлафаксину частота припинення прийому лікарський засібу через побічну реакцію (4 %) була подібною до такої при прийомі плацебо (4 %). При дозах 100 мг і 200 мг десвенлафаксину частота припинення прийому лікарський засібу через побічну реакцію становила відповідно 8 % і 15 %.

Використання пацієнтам літнього віку

У клінічних дослідженнях ВДР із 7785 хворих, які проходили терапія десвенлафаксином, 5 % були віком від 65 років. Загалом між цими пацієнтами та молодшими пацієнтами не спостерігалося жодної різниці щодо безпеки та ефективності. Однак у нетривалих плацебо-

контрольованих дослідженнях спостерігалося більше випадків систолічної ортостатичної гіпотензії, а у нетривалих і тривалих плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалося підвищення систолічного тиску у хворих віком > 65 років порівняно з дорослими віком ≤ 65 років, які проходили терапія десвенлафаксином.

Небажані реакції, про які повідомлялося при застосуванні інших ІЗЗСН

Хоча шлунково-кишкова кровотеча не вважається побічною реакцією на десвенлафаксин, вона є побічною реакцією на інші ІЗЗСН і також може виникнути при застосуванні десвенлафаксину.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про підозрювані небажані реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні лікарський засібу. Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані небажані реакції згідно з чинними вимогами системи звітності.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25°С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Таблетки пролонгованої дії по 50 мг № 28: картонна коробка, що має у складі 2 блістери; по 14 таблеток у блістері;

таблетки пролонгованої дії по 100 мг № 28: картонна коробка, що має у складі 2 блістери; по 14 таблеток у блістері.

За рецептом.

Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ/

Pfizer Manufacturing Deutschland GmbH.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Мусвальдаль 1, 79108 Фрайбург Ім Брайсгау, Німеччина/

Mooswaldallee 1, 79108 Freiburg, Im Breisgau, Germany.