Епайдра розчин д/ін. 100 ОД/мл по 3 мл №5 у шпр.-руч. СолоСтар®

діюча речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину має у складі інсуліну глюлізину (засібу рекомбінантної ДНК-технології із використанням Escherichia coli) 100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 шприц-ручка СолоСтар® має у складі 3 мл розчину для ін’єкцій, що еквівалентно 300 Од інсуліну глюлізину;

додаткові компоненти: м-крезол, натрію хлорид, трометамін, полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії. Код ATC А10А В06.

Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж простий інсулін людини.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження за участю здорових добровольців і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж простий інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози починається протягом 10−20 хвилин. Після пероральновенного введення дія лікарський засібу починалася раніше та тривала менше, а пік активності був більш вираженим, ніж при підшкірному введенні. При пероральновенному введенні цукрознижувальні ефекти інсуліну глюлізину або простого людського інсуліну є однаково сильними.

Одна одиниця інсуліну глюлізину виявляє таку саму цукрознижувальну активність, що і одна одиниця простого людського інсуліну.

Дозозалежність.

У дослідженні, в якому взяли участь 18 чоловіків, хворих на цукровий діабет 1 типу, віком від 21 до 50 років, цукрознижувальний ефект інсуліну глюлізину був дозозалежним при застосуванні терапевтично значущих доз від 0,075 до 0,15 Од/кг, але менш ніж пропорційним при застосуванні доз 0,3 Од/кг або вищих, як і при застосуванні людського інсуліну.

Ефект інсуліну глюлізину настає приблизно вдвічі швидше і припиняється приблизно на 2 години раніше, ніж ефект простого людського інсуліну.

У дослідженні І фази за участю хворих з цукровим діабетом 1 типу оцінювали профілі цукрознижувального ефекту інсуліну глюлізину та простого інсуліну людини, які вводили підшкірно у дозі 0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі. Було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до прийому їжі спостерігається постпрандіальний глікемічний контроль, подібний до такого при введенні простого інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до прийому їжі. При порівнянні цукрознижувальних ефектів інсуліну глюлізину та простого інсуліну людини при введенні за 2 хвилини до прийому їжі інсулін глюлізин забезпечував кращий постпрандіальний контроль, ніж простий інсулін людини. Використання інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до такого при застосуванні простого інсуліну людини, що введений за 2 хвилини до початку прийому їжі (див. рисунок 1).

Рисунок 1А Рисунок 1В Рисунок 1С

Рисунок 1. Середній цукрознижувальний ефект через 6 годин у 20 хворих з цукровим діабетом 1 типу. Інсулін глюлізин, який вводили за 2 хвилини до початку прийому їжі («Глюлізин – перед їдою»), у порівнянні з простим людським інсуліном, який вводили за 30 хвилин до початку прийому їжі («Простий інсулін – за 30 хв до прийому їжі») (рисунок 1А), і у порівнянні з простим людським інсуліном, який вводили за 2 хвилини до початку прийому їжі («Простий інсулін – перед їдою») (рисунок 1В). Інсулін глюлізин, який вводили через 15 хвилин після початку прийому їжі («Глюлізин – після прийому їжі»), у порівнянні з простим людським інсуліном, який вводили за 2 хвилини до початку прийому їжі («Простий інчулін – перед їдою») (рисунок 1С). На осі x нуль (позначений стрілкою) відповідає початку 15-хвилинного прийому їжі.

Ожиріння.

Дослідження І фази, в якому застосовували інсулін глюлізин, інсулін лізпро та простий людський інсулін пацієнтам з ожирінням, продемонструвало, що у цих хворих інсулін глюлізин зберігає свою здатність діяти швидко. У цьому дослідженні час до досягнення 20 % загальної АUС та значення АUС (0−2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів щодо зниження рівня глюкози, дорівнювали відповідно 114 хв і 427 мг/кг для інсуліну глюлізину, 121 хв і 354 мг/кг для інсуліну лізпро, 150 хв і 197 мг/кг для простого інсуліну людини (див. рисунок 2).

Рисунок 2. Швидкість інфузії глюкози (ШІГ) після підшкірного введення 0,3 Од/кг інсуліну глюлізину (Глюлізин) або інсуліну лізпро (Лізпро) або простого людського інсуліну (Простий інсулін) у хворих з ожирінням.

Інше дослідження І фази з оцінки інсуліну глюлізину та інсуліну лізпро, проведене за участю 80 осіб без цукрового діабету з широким діапазоном індексів маси тіла (18−46 кг/м²), продемонструвало, що швидка дія загалом зберігається у широкому діапазоні індексів маси тіла (ІМТ), тоді як загальний цукрознижувальний ефект зменшується при зростанні ступеня ожиріння.

Середня загальна AUC швидкості інфузії глюкози між 0−1 год становила відповідно 102 ± 75 мг/кг і 158 ± 100 мг/кг при застосуванні інсуліну глюлізину у дозах 0,2 і 0,4 Од/кг та відповідно 83,1 ± 72,8 мг/кг і 112,3 ± 70,8 мг/кг при застосуванні інсуліну лізпро у дозах 0,2 і 0,4 Од/кг. Дослідження I фази за участю 18 хворих з ожирінням та цукровим діабетом 2 типу (ІМТ від 35 до 40 кг/м²), яким вводили інсулін глюлізин та інсулін лізпро [90% ДІ: 0,81, 0,95 (p ≤ 0,01)], показало, що інсулін глюлізин ефективно контролює денні постпрандіальні коливання рівня глюкози в крові.

Клінічна ефективність та безпечність.

Цукровий діабет 1 типу – дорослі пацієнти.

У 26-тижневому клінічному дослідженні ІІІ фази, в якому порівнювався інсулін глюлізин з інсуліном лізпро, які вводили підшкірно незадовго (за 0−15 хвилин) до прийому їжі пацієнтам з цукровим діабетом 1 типу, що отримували інсулін гларгін як базальний інсулін, інсулін глюлізин забезпечував порівнянний з інсуліном лізпро контроль глікемії, про що свідчили зміни рівня глікозильованого гемоглобіну (вираженого як еквівалент HbA_1c) на момент кінцевої точки дослідження порівняно з вихідним значенням. Спостерігались порівнянні значення рівнів глюкози у крові, визначені шляхом самоконтролю. На відміну від інсуліну лізпро, при застосуванні інсуліну глюлізину не було потреби у збільшенні дози базального інсуліну.

12-тижневе клінічне дослідження III фази за участю хворих з цукровим діабетом 1 типу, які отримували інсулін гларгін як базальний інсулін, свідчить про те, що ефективність інсуліну глюлізину, введеного одразу після прийому їжі, є порівнянною з ефективністю введених незадовго до прийому їжі інсуліну глюлізину (за 0−15 хвилин) або простого інсуліну (за 30−45 хвилин).

Із популяції хворих, які виконали умови протоколу дослідження, у групі хворих, які отримали інсулін глюлізин до прийому їжі, спостерігалося статистично значущо більш виражене зниження рівня глікозильованого гемоглобіну порівняно з групою хворих, які отримували простий інсулін.

Цукровий діабет 1 типу – педіатричні пацієнти.

У 26-тижневому клінічному дослідженні III фази порівнювалися інсулін глюлізин та інсулін лізпро, які вводили шляхом підшкірних ін'єкцій незадовго (за 0−15 хвилин) до прийому їжі дітям (віком 4−5 років: n = 9; віком 6−7 років: n = 32 і віком 8−11 років: n = 149) та підліткам (віком 12−17 років: n = 382) з цукровим діабетом 1 типу, що отримували інсулін гларгін або НПХ-інсулін у якості базального інсуліну. Інсулін глюлізин забезпечував порівнянний з інсуліном лізпро контроль глікемії, про що свідчили зміни рівня глікозильованого гемоглобіну (вираженого як еквівалент HbA_1c) на момент кінцевої точки дослідження порівняно з вихідним значенням та рівнів глюкози при самостійному моніторуванні пацієнтами.

Інформація стосовно клінічного використання лікарський засібу Епайдра^® дітям віком до 6 років є недостатньою.

Цукровий діабет 2 типу – дорослі пацієнти.

26-тижневе клінічне дослідження III фази з наступним 26-тижневим дослідженням подальшого спостереження для оцінки безпеки проводили з метою порівняння інсуліну глюлізину (який вводили за 0−15 хвилин до прийому їжі) з простим людським інсуліном (який вводили за 30−45 хвилин до прийому їжі), що застосовували шляхом підшкірних ін'єкцій у хворих з цукровим діабетом 2 типу, що також отримували НПХ-інсулін як базальний інсулін. Середній індекс маси тіла (ІМТ) хворих становив 34,55 кг/м². Було показано, що інсулін глюлізин є порівнянним з простим людським інсуліном за змінами рівня глікозильованого гемоглобіну (вираженого як еквівалент HbA_1c) на момент кінцевої точки дослідження через 6 місяців від початку дослідження порівняно з вихідним значенням (-0,46% для інсуліну глюлізину і -0,30% для простого людського інсуліну, p = 0,0029), на момент кінцевої точки дослідження через 12 місяців від початку дослідження порівняно з вихідним значенням (-0,23% для інсуліну глюлізину і -0,13% для простого людського інсуліну, різниця була статистично незначущою). У цьому дослідженні більшість хворих (79%) змішували свій інсулін короткої тривалості дії з НПХ-інсуліном безпосередньо перед виконанням ін'єкції, а 58% хворих приймали пероральні цукрознижувальні лікарський засіби на момент рандомізації та були проінструктовані про необхідність продовжувати їх вживати у тій же дозі.

Раса та стать.

У ході контрольованих клінічних досліджень за участю дорослих хворих інсулін глюлізин не продемонстрував різниці у безпеці та ефективності в підгрупах, що відрізнялися за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції ВЗ інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глутаміновою кислотою.

У дослідженні за участю 18 чоловіків віком від 21 до 50 років, хворих на цукровий діабет 1 типу, дія інсуліну глюлізину була дозозалежною при ранній, максимальній і загальній експозиції в діапазоні доз від 0,075 до 0,4 Од/кг.

Абсорбція та біодоступність.

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (1 або 2 типу) продемонстрували, що швидкість абсорбції інсуліну глюлізину була приблизно у два рази вищою і максимальна концентрація приблизно у два рази вищою порівняно з такими у простого інсуліну людини.

У дослідженні за участю хворих з цукровим діабетом 1 типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хв і С_макс була 82 ± 1,3 мкОд/мл порівняно з Т_макс 82 хв і С_макс 46 ± 1,3 мкОд/мл для простого інсуліну людини. Середній час утримання в системному кровотоці інсуліну глюлізину був коротшим (98 хв), ніж простого інсуліну людини (161 хв) (див. рисунок 3).

Рисунок 3. Фармакокінетичний профіль інсуліну глюлізину і простого людського інсуліну у хворих з цукровим діабетом 1 типу після введення дози 0,15 Од/кг.

У дослідженні за участю хворих з цукровим діабетом 2 типу після підшкірного використання інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг С_макс становить 91 мкОд/мл з міжквартильним діапазоном від 78 до 104 мкОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або ділянку дельтоподібного м’яза профілі «концентрація/час» були подібними, при цьому абсорбція лікарський засібу є дещо більш швидкою при застосуванні в ділянку стінки живота, ніж у стегно. Абсорбція у місці ін’єкції в ділянці дельтоподібного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками (див. розділ «Спосіб використання та дози»). Абсолютна біодоступність (70 %) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку міжіндивідуальну варіабельність (коефіцієнт варіабельності — 11 %). Пероральновенне болюсне використання інсуліну глюлізину забезпечувало більш високу системну експозицію порівняно з такою при підшкірній ін’єкції, причому значення С_макс було приблизно в 40 разів більшим.

Ожиріння.

Інше дослідження І фази інсуліну глюлізину та інсуліну лізпро, проведене за участю 80 осіб без цукрового діабету з широким діапазоном індексів маси тіла (18−46 кг/м²), продемонструвало, що швидка абсорбція і загальна експозиція в цілому зберігаються у широкому діапазоні індексів маси тіла.

Час до досягнення 10% від загальної експозиції інсуліну при застосуванні інсуліну глюлізину був приблизно на 5−6 хв коротшим.

Розподіл і виведення.

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і простого людського інсуліну після пероральновенного введення є подібними, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а періоди напіввиведення − 13 хв і 18 хв відповідно.

Після підшкірного використання інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж простий інсулін людини, з уявним часом напіввиведення 42 хв для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хв для простого інсуліну. При аналізі даних різних досліджень із використанням інсуліну глюлізину за участю здорових добровольців або хворих на цукровий діабет 1 або 2 типу уявний час напіввиведення був у межах від 37 до 75 хвилин (міжквартильний діапазон).

Інсулін глюлізин, як і людський інсулін, погано зв’язується з білками плазми крові.

Особливості використання лікарський засібу окремим групам хворих

• Пацієнти з розладими функції нирок.

У клінічному дослідженні за участю осіб без цукрового діабету та з функцією нирок у широкому діапазоні (кліренс креатиніну > 80 мл/хв, 30−50 мл/хв, < 30 мл/хв) здатність інсуліну глюлізину до швидкої дії в цілому зберігалася. Однак при порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись.

• Пацієнти з розладими функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у хворих з розладим функції печінки.

• Пацієнти літнього віку.

Стосовно хворих літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики лікарський засібу.

• Діти та підлітки.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7-11 років) і підлітків (12−16 років), хворих на цукровий діабет 1 типу, такі: інсулін глюлізин швидко всмоктується у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як і у дорослих (див. розділ «Спосіб використання та дози»). Введення інсуліну глюлізину безпосередньо перед прийомом їжі дітям та підліткам забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль порівняно зі простим інсуліном людини, як і у дорослих хворих (див. розділ «Фармакодинаміка»). Відхилення рівня глюкози (AUC_{0-6 год}) становить 641 мг год дл^-1 для інсуліну глюлізину та 801 мг год дл^-1 для простого інсуліну людини.

Доклінічні дані щодо безпеки використання

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов'язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Цукровий діабет, коли необхідне використання інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років.

Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або до будь-якого компонента лікарський засібу. Гіпоглікемія.

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. З огляду на емпіричні знання стосовно інших подібних медикаментів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій є малоймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських лікарський засібів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо уважного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть посилити глюкозознижувальну активність та збільшити схильність до виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні антибіотики.

Речовини, що можуть зменшувати цукрознижувальний ефект інсуліну: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, похідні фенотіазину, соматропін, симпатоміметичні агенти (такі як епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі пероральних контрацептивів), інгібітори протеаз та атипові антипсихотичні медикаменти (зокрема оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або алкоголь можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом симпатолітичних медикаментів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів прояви адренергічного зворотного регулювання можуть бути ослаблені або навіть відсутні.

Перехід пацієнта на використання нового типу або торгової марки повинно відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни концентрації, торгової марки лікарський засібу (виробника), типу лікарський засібу (простий, НПХ [нейтральний протамін Хагедорна], ленте, тривалої дії тощо), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність регулювання схеми супутнього використання пероральних антидіабетичних лікарський засібів.

Хворих потрібно попередити про необхідність постійно змінювати місце ін’єкції, щоб зменшити ризик розвитку ліподистрофії та амілоїдозу шкіри. Існує потенційний ризик затримки абсорбції інсуліну та погіршення глікемічного контролю після ін’єкцій інсуліну в місцях цих реакцій. Повідомляється, що зміна місця ін’єкції на неуражену ділянку шкіри призводить до гіпоглікемії. Рекомендується проводити моніторинг рівня глюкози в крові після зміни місця введення, і можна врахувати коригування дози антидіабетичних лікарський засібів.

Гіперглікемія.

Використання невідповідних доз або припинення терапія, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу − станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може, таким чином, змінюватися при переході на новий режим терапія.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні прояви гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають значну тривалість захворювання на цукровий діабет, інтенсифікацію інсулінотерапії, діабетичну нейропатію, використання лікарських лікарський засібів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у корекції дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження одразу після прийому їжі підвищують ризик розвитку гіпоглікемії. Гіпоглікемія після ін’єкції швидкодіючих аналогів інсуліну, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини. Гіпоглікемічні або гіперглікемічні реакції, якщо не надати пацієнту відповідної допомоги, можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального наслідку.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Помилкове введення інших медикаментів.

Надходили повідомлення про помилкове введення лікарський засібів, коли замість інсуліну глюлізину випадково вводилися інші інсуліни, зокрема інсуліни тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів.

Додаткові компоненти.

Одна доза цього лікарського засобу має у складі менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично не має у складі натрію.

Епайдра® має у складі м-крезол, який може спричинити алергічні реакції.

Комбінація лікарський засібу Епайдра® з піоглітазоном.

Про випадки серцевої недостатності повідомлялося при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо в хворих, які мають ризик розвитку серцевої недостатності. Це потрібно враховувати при розгляді можливості проведення терапія комбінацією піоглітазону і лікарський засібу Епайдра®. При застосуванні цієї комбінації за пацієнтами потрібно спостерігати щодо появи ознак і симптомів серцевої недостатності, збільшення маси тіла і набряку. При будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів використання піоглітазону потрібно припинити.

Поводження із попередньо наповненою шприц-ручкою СолоСтар®.

Лікарський засіб Епайдра® у попередньо наповненій шприц-ручці СолоСтар® можна використовувати лише для підшкірних ін'єкцій. Якщо необхідне введення лікарський засібу за допомогою шприца, пероральновенної ін'єкції або інфузійного насоса, слід використовувати флакон. Перед використанням шприц-ручки СолоСтар® слід уважно прочитати інструкцію із використання. Шприц-ручку СолоСтар® потрібно використовувати відповідно до рекомендацій, що містяться у цій інструкції (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Дані щодо використання інсуліну глюлізину вагітним жінкам відсутні або обмежені (менше ніж 300 результатів вагітності).

В ході досліджень впливу на резасібивну функцію, проведених на тваринах, не було виявлено жодних відмінностей між використанням інсуліну глюлізину та інсуліну людини стосовно впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток.

Вагітним жінкам цей лікарський засіб слід використовувати обережно. Потрібно уважно контролювати рівень глюкози.

Пацієнткам з діагностованим або гестаційним цукровим діабетом у час вагітності слід підтримувати належний метаболічний контроль. Потреба організму в інсуліні може зменшуватися в першому триместрі вагітності та, як правило, збільшується в період другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба організму в інсуліні швидко зменшується.

Годування груддю

Невідомо, чи екскретується інсулін глюлізин у грудне молоко людини, проте звичайно інсулін не проникає у грудне молоко та не абсорбується після перорального прийому.

Жінкам, які годують груддю, може бути потрібно скоригувати дозу інсуліну та раціон харчування.

Фертильність

В ході досліджень впливу інсуліну глюлізину на резасібивну функцію, проведених на тваринах, не було виявлено жодних небажаних впливів на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Здатність пацієнта концентрувати увагу та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті розлади зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливим (зокрема, у період керування автомобілем або іншими механізмами).

Пацієнтам слід рекомендувати бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії у період керування транспортом. Це особливо важливо для тих хворих, у яких прояви-передвісники гіпоглікемії є слабко вираженими або взагалі відсутні, і для тих хворих, у кого часто виникають епізоди гіпоглікемії. За цих обставин слід розглянути доцільність керування транспортом.

Сила дії цього лікарський засібу виражається в одиницях, які застосовуються виключно для лікарський засібу Епайдра® і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Лікарський засіб Епайдра® застосовують у режимах інсулінотерапії, що включають інсулін середньої або довготривалої дії або аналог базального інсуліну. Цей лікарський засіб можна призначати одночасно з пероральними протидіабетичними засобами.

Дозу лікарський засібу Епайдра® підбирають та регулюють індивідуально.

Особливі категорії хворих.

Пацієнти з розладими функції нирок.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у хворих з розладим функції нирок. Однак за умови розлади функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з розладими функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у хворих зі зниженою функцією печінки. У хворих з розладим функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Пацієнти літнього віку.

Наявні дані з фармакокінетики інсуліну у хворих літнього віку, хворих на цукровий діабет, є недостатніми. Погіршання функції нирок може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки.

Не існує достовірної клінічної інформації щодо використання лікарський засібу Епайдра® дітям віком до 6 років.

Використання.

Лікарський засіб Епайдра® у попередньо наповненій шприц-ручці СолоСтар® можна використовувати лише для підшкірних ін'єкцій. Якщо необхідне введення лікарський засібу за допомогою шприца, пероральновенної ін'єкції або інфузійного насоса, слід використовувати флакон (див. розділ «Особливості використання»).

Лікарський засіб Епайдра® слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції незадовго (за 0−15 хвилин) до чи одразу після прийому їжі.

Лікарський засіб Епайдра® застосовують підшкірно у ділянку черевної стінки, стегна або дельтоподібного м'яза. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка черевної порожнини, стегно або дельтоподібний м’яз) слід по черзі змінювати, щоб зменшити ризик розвитку ліподистрофії та амілоїдозу шкіри (див. розділи інструкції «Особливості використання» та «Небажані реакції»). Швидкість абсорбції і, відповідно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж введення лікарський засібу в інші місця для ін’єкцій (див. розділ «Фармакокінетика»).

Потрібно слідкувати за тим, щоб не допустити введення лікарський засібу безпосередньо у кровоносну судину. Після введення лікарський засібу не слід масажувати місце ін'єкції. Хворих слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

Змішування з іншими інсулінами.

Інсулін глюлізин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна).

ІНСТРУКЦІЯ з використання шприц-ручки СолоСтар®

Перед першим використанням шприц-ручку слід витримати при кімнатній температурі протягом 1−2 годин.

Перевірте картридж перед його використанням. Його можна використовувати лише тоді, коли розчин у ньому є прозорим, безбарвним, без видимих твердих часточок та має таку ж консистенцію, як і вода. Оскільки Епайдра® є розчином, вона не ресуспендування перед використанням.

Порожні шприц-ручки не можна використовувати знову, їх потрібно належним чином знищити.

Щоб запобігти будь-якій контамінації, кожна попередньо наповнена шприц-ручка повинна використовуватися лише однією особою. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів (див. розділ «Особливості використання»).

Схематичне зображення шприц-ручки СолоСтар®

Важлива інформація щодо використання шприц-ручки СолоСтар®:

• Для кожної ін'єкції використовуйте нову голку, сумісну тільки зі шприц-ручкою СолоСтар®. Не обирайте дозу та не натискайте кнопку введення, якщо голка не приєднана до шприц-ручки.
• Тест на безпеку виконуйте перед кожною ін’єкцією.
• Шприц-ручка призначена особисто Вам, і не слід передавати її іншим особам.
• Якщо ін’єкцію Вам вводить інша особа, ця особа має вживати спеціальних заходів безпеки для профілактика нещасним випадкам, пов’язаним із використанням голки та перенесенням інфекції.
• Не використовуйте шприц-ручку СолоСтар® за умови пошкодження або при наявності сумнівів щодо правильності її функціонування.
• Завжди потрібно мати запасну шприц-ручку СолоСтар® на випадок втрати або пошкодження Вашої поточної шприц-ручки СолоСтар®.

Інструкції щодо зберігання.

Уважно ознайомтеся з інформацією щодо зберігання шприц-ручки СолоСтар®.

Якщо Ваша шприц-ручка СолоСтар® зберігається в холодильнику, вийміть її звідти за 1−2 години перед введенням лікарський засібу, щоб він нагрівся до кімнатної температури. Ін’єкційне введення охолодженого інсуліну є більш болісним.

Використана шприц-ручка СолоСтар® підлягає утилізації згідно з встановленими правилами.

Експлуатація.

Оберігайте шприц-ручку СолоСтар® від пилу та бруду.

Очистити зовні шприц-ручку СолоСтар® можна, протираючи її вологою тканиною.

Не занурюйте в рідину, не промивайте і не змазуйте шприц-ручку, оскільки цим Ви можете пошкодити її.

Шприц-ручка СолоСтар® призначена для точної і безпечної роботи.

Її потрібно використовувати обережно. Уникайте ситуацій, при яких ймовірне пошкодження шприц-ручки СолоСтар®. Якщо Ви підозрюєте, що шприц-ручка СолоСтар® пошкоджена, використайте нову шприц-ручку.

Стадія 1. Контроль інсуліну.

A. Уважно прочитайте інформацію на етикетці шприц-ручки СолоСтар® для того, щоб переконатися у введенні відповідного інсуліну. Шприц-ручка СолоСтар® з Епайдрою® синього кольору, кнопка для введення лікарський засібу – темно-синього кольору з рельєфним кільцем у верхній частині.

B. Зніміть ковпачок шприц-ручки.

C. Проконтролюйте зовнішній вигляд інсуліну. Епайдра® є прозорим, безбарвним розчином, без видимих твердих часточок і має таку ж консистенцію, як вода з інсуліном. Не використовуйте шприц-ручку СолоСтар®, якщо інсулін мутний, забарвлений або має сторонні частки.

Стадія 2. Приєднання голки.

Для кожної ін’єкції завжди застосовуйте нову стерильну голку. Це дасть змогу запобігти забрудненню, а також можливому засміченню голки. Потрібно використовувати лише ті голки, які є сумісними зі шприц-ручкою СолоСтар®.

A. Зніміть захисну етикетку з контейнера голки.

B. Встановіть голку на одній лінії зі шприц-ручкою, а потім утримуйте на одній прямій до її приєднання (нагвинчують або насаджують залежно від типу голки).

• Якщо голка не знаходиться на одній лінії зі шприц-ручкою в момент приєднання, це може призвести до розлади ізолюючого шару гуми і спричинити витікання рідини або перелом голки.

Стадія 3. Тест на безпеку.

У всіх випадках виконуйте тест на безпеку перед кожною ін’єкцією. Цим Ви забезпечуєте одержання точної дози завдяки:

• перевірці того, що шприц-ручка і голка функціонують нормально;
• видаленню пухирців повітря.

A. Відміряйте дозу, що дорівнює 2 одиницям, повертаючи дозувальний селектор.

B. Зніміть зовнішній ковпачок з голки і зберігайте його, щоб потім помістити в нього використану після введення ін’єкції голку. Зніміть внутрішній ковпачок з голки і викиньте його.

C. Розмістіть шприц-ручку голкою вгору.

D. Кінчиками пальців постукайте обережно по ємності для інсуліну, щоб усі пухирці повітря піднялися вгору в напрямку голки.

E. Натисніть на кнопку введення ін’єкції до упору. Перевірте, чи з’являється інсулін на кінчику голки.

Якщо при цьому з кінчика голки виходить інсулін, шприц-ручка і голка працюють належним чином. Ви можете провести випробування на безпеку кілька разів, поки не з'явиться інсулін.

• Якщо інсулін не з’явився, проведіть контроль наявності пухирців повітря і повторно проведіть випробування на безпеку більше двох разів до їх видалення.
• Якщо появи інсуліну не спостерігається, це може бути спричинено блокуванням голки. Зніміть голку і повторіть випробування.
• Якщо появи інсуліну не спостерігається після заміни голки, Ваша шприц-ручка СолоСтар® може бути зіпсована. Не використовуйте її.

Стадія 4. Вибір дози.

Ви можете встановити дозу з точністю до 1 одиниці (від мінімальної дози 1 одиниця до максимальної дози 80 одиниць). Якщо Вам потрібно ввести дозу, що перевищує 80 одиниць, потрібно ввести 2 або більше ін’єкцій.

A. Перевірте, щоб дозувальне віконце показувало «0» після завершення випробування тесту на безпеку.

B. Виберіть необхідну Вам дозу (на нижченаведеному прикладі обрана доза становить 30 одиниць). Якщо Ви встановили дозу, що перевищує необхідну, слід повернути дозувальний селектор у початкове положення.

• Не натискайте на кнопку введення ін’єкції у період обертання селектора, інакше інсулін витече.
• Ви не зможете повернути дозувальний селектор до числа одиниць, що перевищує кількість, яка залишилася у шприц-ручці. Не намагайтеся силою повернути дозувальний селектор. У цьомза умови Ви повинні або ввести залишок інсуліну і доповнити необхідну Вам дозу за допомогою нової шприц-ручки СолоСтар®, або використати нову шприц-ручку СолоСтар® для введення повної дози.

Стадія 5. Техніка введення ін’єкції.

A. Дотримуйтеся техніки введення ін'єкції, з якою Вас ознайомив лікар.

B. Введіть голку у шкіру.

C. Введіть дозу за допомогою натискання на кнопку введення ін’єкції до упору в одному напрямку. Після введення ін’єкції у дозувальному віконці має встановитися «0».

D. D. Залиште кнопку введення ін’єкції в натиснутому положенні. Повільно рахуйте до 10 перед витяганням голки зі шкіри. При цьому забезпечується введення повної дози.

Стадія 6. Видалення та утилізація голки.

У всіх випадках видаляйте голку після кожної ін’єкції та зберігайте шприц-ручку без прикріпленої голки. Цим забезпечується профілактика:

• забруднення та/або потрапляння інфекції;
• потрапляння повітря до ємності для інсуліну та витікання інсуліну, що може призвести до неправильного дозування.

A. Насадіть зовнішній ковпачок голки назад на голку і використовуйте його для згвинчування голки зі шприц-ручки. Потрібно дотримуватися особливої обережності при зніманні та викиданні голки. Для зниження ризику нещасних випадків, пов’язаних із використанням голки, ніколи не насаджуйте назад внутрішній ковпачок голки.

• Якщо введення лікарський засібу було здійснено іншою особою, спеціальні заходи безпеки при видаленні та утилізації голки вживаються цією ж особою. Дотримуйтеся рекомендованих заходів безпеки для видалення та утилізації голок (наприклад техніки насаджування ковпачка однією рукою) для зниження ризику нещасних випадків, пов'язаних із використанням голки, а також перенесення інфекційних захворювань.

B. Обережно викиньте голку (згідно з інструкціями лікаря).

C. У всіх випадках поміщайте ковпачок назад на шприц-ручку та зберігайте шприц-ручку до наступної ін’єкції.

Діти. Даних щодо клінічного використання лікарський засібу Епайдра® дітям віком до 6 років недостатньо.

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну відносно об’єму вжитої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Легкі гіпоглікемічні епізоди можна лікувати шляхом перорального використання глюкози або засібів харчування з високим вмістом цукру. Тому хворому на цукровий діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром.

Цукрозамінники не можна використовувати для терапія гіпоглікемічних станів!

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можна усунути за допомогою введення глюкагону (0,5−1 мг) пероральном’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або за допомогою пероральновенного введення глюкози, що повинен виконати медичний працівник. Глюкозу вводять пероральновенно також за умови, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10-15 хв після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується використання вуглеводів перорально з метою профілактика рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити в лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та профілактика виникненню подібних нападів.

Найпоширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок використання більшої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні небажані реакції, продемонстровані у період проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за класами систем органів та у порядку зниження частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 - < 1/10); нечасто (≥1/1000 - < 1/100); рідко (≥ 1/10 000 - < 1/1 000); дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (не можна розрахувати за наявними даними).

У кожній з груп побічні явища представлено у порядку зниження ступеня їх серйозності.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Прояви гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втому або слабкість, сплутаність свідомості, розлади концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, розлади зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може стати тяжкою і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або стійке розлади функції головного мозку або навіть стати причиною летального наслідку.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) ймовірні у період терапія із використанням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають за умови продовження терапія. Розлади шкіри та підшкірної клітковини – ліподистрофія та амілоїдоз шкіри, можуть виникнути на місці ін’єкції та затримувати місцеве всмоктування інсуліну.

Розлади шкіри та підшкірної клітковини може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання рекомендації щодо постійного чергування місць ін’єкції. Постійне обертання місця ін’єкції в межах даної області ін’єкції може допомогти зменшити або запобігти цим реакціям (див. розділ «Особливості використання»).

Розлади загального стану та реакції у місці введення.

Системні реакції гіперчутливості можуть включати кропив’янку, стиснення у грудях, задишку, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають генералізовану алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про підозрювані небажані реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані небажані реакції у Державний експертний центр МОЗ України.

2 роки.

Строк придатності після першого використання − 4 тижні.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С. Не заморожувати. Зберігати шприц-ручку у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Не допускати контакту зі стінками холодильника.

Як зберігати у період користування.

Після початку використання шприц-ручку (з насадженим ковпачком) потрібно використати протягом 4 тижнів. Шприц-ручка, яка знаходиться у використанні, не слід зберігати в холодильнику. Зберігати при температурі не вище +25 °С у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Після кожної ін’єкції на шприц-ручку слід знову одягати ковпачок з метою захисту від світла. Перед першим використанням шприц-ручку потрібно зберігати при кімнатній температурі протягом 1−2 годин.

Лікарський засіб Епайдра® не слід змішувати з іншими лікарський засібами, відмінними за складом від НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

№5: по 1 картриджу по 3 мл, вмонтованому в одноразовий пристрій – шприц-ручку СолоСтар^® (без голок для ін’єкцій), по 5 шприц-ручок у картонній коробці.

За рецептом.

Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Брюнінгштрассе 50, Індустріпарк Хьохст, 65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина.

TOB «Санофі-Авентіс Україна», Україна.