Епілептал таблетки по 100 мг №30 (10х3)

діюча речовина: ламотриджин;

1 таблетка має у складі ламотриджину 25 мг, 50 мг або 100 мг у перерахуванні на 100 % речовину;

додаткові компоненти: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, заліза оксид жовтий (Е 172), магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 25 мг та 100 мг круглої форми з двоопуклою поверхнею, блідо-жовтого кольору; таблетки по 50 мг круглої форми, плоскоциліндричні з рискою і фаскою, блідо-жовтого кольору. На поверхні допускаються незначні мармуровість та вкраплення.

Протиепілептичні засоби. Ламотриджин.

Код АТХ N03A X09.

Фармакодинаміка.

Ламотриджин – це протисудомний лікарський засіб, механізм дії якого пов’язаний з блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надлишкового вивільнення глутамату (амінокислоти, яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Фармакокінетика.

Після перорального прийому лікарський засіб швидко та повністю абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 2,5 години.

Ламотриджин активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому період напіввиведення у дорослих хворих становить 29 годин. Епілептал^® має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться, головним чином, у вигляді метаболітів та частково у незміненому вигляді, переважно з сечею. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих.

Спеціальні групи хворих.

Діти.

Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий, ніж у дорослих, з найвищими показниками у дітей віком до 5 років. Період напіввиведення ламотриджину у дітей зазвичай коротший, ніж у дорослих, із середнім значенням приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів як карбамазепін та фенітоїн, та підвищенням середнього значення до періоду від 45 до 50 годин при одночасному застосуванні винятково з вальпроатом.

Пацієнти літнього віку.

Результати фармакокінетичного аналізу у групах хворих, який включав як хворих літнього віку, так і молодих хворих з епілепсією, які приймали участь в одному дослідженні, виявили, що кліренс ламотриджину не змінився до клінічно значущого показника. Після одноразових доз явний кліренс зменшився на 12 % з 35 мл/хв/кг у віці 20 років до 31 мл/хв/кг у віці 70 років. Зниження після 48 тижнів терапія становило 10 % від 41 до 37 мл/хв між молодою та літньою групами. До того ж фармакокінетика ламотриджину була вивчена у 12 здорових хворих літнього віку, яким була призначена одноразова доза 150 мг. Середнє значення кліренсу у хворих літнього віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг), отриманого у 9 дослідженнях, проведених серед дорослих хворих нелітнього віку після отримання ними одноразової дози від 30 до 450 мг.

Пацієнти з розладим функцій нирок.

12 добровольцям із хронічними розладими функцій нирок, а також 6 пацієнтам, що проходять гемодіаліз, була надана разова доза у 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0,42 мл/хв/кг (хронічна ниркова недостатність), 0,33 мл/хв/кг (період між сеансами гемодіалізу) та 1,57 мл/хв/кг (у період гемодіалізу) порівняно з 0,58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення з плазми крові становив 42,9 години (хронічна ниркова недостатність), 57,4 години (період між сеансами гемодіалізу) та 13 годин (у період гемодіалізу), порівняно з 26,2 години у здорових добровольців. У середньому приблизно 20 % (від 5,6 до 35,1) від присутньої у тілі кількості ламотриджину знижувалось упродовж чотиригодинної сесії гемодіалізу. Для даної групи хворих визначення початкової дози ламотриджину має базуватися на режимі прийому протиепілептичних лікарський засібів пацієнтом; зниження підтримуючої дози може бути ефективним для хворих зі значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з розладим функцій печінки.

Фармакокінетичне дослідження одноразової дози проводили з участю 24 хворих із різним ступенем розлади функцій печінки та 12 здорових добровольців у контрольній групі. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0,31, 0,24 та 0,10 мл/хв/кг у хворих зі ступенем А, В та С (за класифікацією Чайлда-П’ю) розлади функцій печінки відповідно порівняно з 0,34 мл/хв/кг у здорових добровольців із контрольної групи. Зазвичай початкова, титрована та підтримуюча дози мають бути зменшені приблизно на 50 % у хворих із помірним ступенем розлади функцій печінки (за класифікацією Чайлда-П’ю ступінь В) та на 75 % у хворих із тяжким ступенем (за класифікацією Чайлда-П’ю ступінь С) розлади функцій печінки. Титровану та підтримуючу дози потрібно коригувати залежно від реакції на терапія.

Епілепсія.

Дорослі та діти віком від 13 років: монотерапія та додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади.

Напади, пов’язані із синдромом Леннокса — Гасто. Епілептал^® призначають як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса — Гасто його можна призначити як початковий протиепілептичний лікарський засіб (ПЕП).

Діти віком від 2 до 12 років: додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані із синдромом Леннокса — Гасто.

Монотерапія типових абсансів.

Біполярні розлади (дорослі віком від 18 років).

Для профілактика фазам емоційних порушень у хворих на біполярні розлади І типу, переважно попереджаючи депресивні епізоди.

Епілептал^® не показаний для невідкладної терапії маніакальних або депресивних епізодів.

Епілептал^® протипоказаний пацієнтам із відомою гіперчутливістю до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента лікарський засібу.

Було встановлено, що уридин-5’-дифосфат-глюкуронілтрансфераза (УГТ) — це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Отже, лікарський засіби, що індукують або інгібують глюкуронізацію, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 ЗА4 (CYP3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують УГТ, також можуть посилити метаболізм ламотриджину. Немає доказів того, що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення ферментів цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Ті лікарський засіби, які мають певний клінічний вплив на концентрацію ламотриджину, наведені в таблиці 1. Особливі рекомендації щодо дозування цих лікарський засібів представлені в розділі «Спосіб використання та дози». Крім того, у цій таблиці наведено ті лікарський засіби, які мало впливають чи взагалі не впливають на концентрацію ламотриджину. Як правило, не очікується, що сумісне використання таких лікарський засібів спричинить якийсь клінічний вплив. Однак слід застерегти хворих з епілепсією, чий стан хвороби особливо чутливий до коливань концентрації ламотриджину.

Таблиця 1.

Вплив медикаментів на концентрацію ламотриджину

Докладно щодо дозування див. підрозділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп хворих» розділу «Спосіб використання та дози». Вказівки з дозування для жінок, які приймають гормональні контрацептиви, див. у підрозділі «Гормональні контрацептиви» розділу «Особливості використання».

Взаємодія з протиепілептичними лікарський засібами (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Вальпроат, який гальмує глюкуронізацію ламотриджину, знижує метаболізм ламотриджину і збільшує середній період напіввиведення приблизно в 2 рази.

Деякі протиепілептичні лікарський засіби (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), що індукують печінкові ферменти цитохрому Р450, також індукують УГТ і, як наслідок, прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору і нудоту у хворих, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зменшенні дози карбамазепіну. Подібний ефект було виявлено при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну на здорових дорослих добровольцях, але зниження дози вивчено не було.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях, які застосовували дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин у свою чергу не змінював метаболізм окскарбазепіну.

У дослідженні на здорових добровольцях було виявлено, що сумісне використання фелбамату у дозі 1200 мг 2 рази на добу і ламотриджину у дозі 100 мг 2 рази на добу впродовж 10 днів не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього.

Відповідно до даних ретроспективного аналізу плазмових рівнів у хворих, які застосовували ламотриджин із або без габапентину, було виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацетамом і ламотриджином була вивчена шляхом оцінювання рівня концентрацій обох лікарський засібів у сироватці крові у період плацебоконтрольованих клінічних досліджень. Відповідно до цих даних речовини не змінюють фармакокінетику один одного.

Стійка концентрація ламотриджину у плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Використання ламотриджину на 15 % збільшує концентрацію топірамату.

За даними дослідження, використання зонісаміду (200–400 мг/добу) разом із ламотриджином (150–500 мг/добу) упродовж 35 днів для терапія епілепсії не мало суттєвого впливу на фармакокінетику ламотриджину.

Сумісне використання лакозаміду (200, 400 або 600 мг/добу) у плацебоконтрольованих клінічних випробуваннях у хворих із парціальними нападами судом не впливало на концентрацію ламотриджину в плазмі. Згідно з даними трьох плацебоконтрольованих клінічних досліджень, що вивчали додатковий одночасний прийом перампанелю у хворих з парціальними і первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перампанелю (12 мг/добу) збільшила кліренс ламотриджину менш ніж на 10 %.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних лікарський засібів у плазмі крові, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію у плазмі крові супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro засвідчили, що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні лікарський засіби з їхніх зв’язків з білками.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

При одночасному прийомі 100 мг/добу ламотриджину та 2 г глюконату літію, що застосовували 2 рази на добу впродовж 6 днів 20 здоровим добровольцям, фармакокінетика літію не змінилась.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину в дослідженні на 12 пацієнтах, лише призвели до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

У дослідженні у здорових дорослих добровольців 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою «концентрація — час» та C_max ламотриджину в середньому на 24 % та 20 % відповідно. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазові пероральні дози ламотриджину 400 мг на добу не спричиняли клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у дослідженнях з участю 14 здорових дорослих добровольців. При сумісному застосуванні 2 мг рисперидону разом із ламотриджином у 12 із 14 добровольців повідомлялося про виникнення сонливості порівняно з 1 на 20 добровольців при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні тільки ламотриджину.

У клінічному дослідженні з залученням 18 дорослих хворих з біполярним розладом, які отримували ламотриджин (≥100 мг/добу), дози арипіпразолу були збільшені з 10 мг/добу до 30 мг/добу впродовж 7 днів та їх призначали ще впродовж 7 днів. Загалом спостерігалося приблизно 10 % зниження C_max та AUC ламотриджину.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, N‑глюкуроніду, лише мінімальною мірою може мати вплив амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флюоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу у мікросомах печінки людини можна визначити, що ламотриджин не зменшує кліренс лікарський засібів, які метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати in vitro експериментів також дають ймовірність стверджувати, що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами.

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину.

У дослідженні з участю 16 жінок-добровольців, які застосовували таблетку з комбінацією «етинілестрадіол 30 мкг / левоноргестрель 150 мкг», було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно у 2 рази, що у свою чергу спричинило зниження площі під кривою «концентрація — час» та C_max ламотриджину в середньому на 52 % та 39 % відповідно. Концентрація ламотриджину у сироватці крові поступово зростала впродовж тижневої перерви в застосуванні контрацептиву (так званий тиждень без контрацептиву), досягаючи концентрації у середньому приблизно у 2 рази вище, ніж при сумісному застосуванні лікарський засібів (див. розділи «Спосіб використання та дози» і «Особливості використання»).

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів.

За даними досліджень, у 16 жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, який є частиною комбінованої таблетки перорального контрацептива. Спостерігалось постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелю, що у свою чергу спричиняло зниження площі під кривою «концентрація-час» та C_max левоноргестрелю у середньому на 19 % та 12 % відповідно. Виміри сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону та лютеїнізуючого гормону, та естрадіолу впродовж дослідження показало пригнічення яєчникової гормональної активності у деяких жінок, хоча виміри рівня прогестерону у сироватці крові виявили, що немає ніяких гормональних симптомів овуляції у жодної із 16 жінок. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів і незначного збільшення виведення левоноргестрелю на активність яєчникової овуляції невідомий (див. підрозділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп хворих» розділу «Спосіб використання та дози» щодо дозування для жінок, які приймають гормональні контрацептиви, і підрозділ «Гормональні контрацептиви» розділу «Особливості використання»). Вплив ламотриджину у добовій дозі понад 300 мг не досліджувався. Досліджень інших гормональних контрацептивів також не проводили.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

У дослідженні з участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіввиведення ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. У хворих, які отримують супутню терапію рифампіцином, слід використовувати режим терапія, рекомендований для терапія ламотриджином і відповідними індукторами глюкуронізації (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

За даними досліджень проведених на здорових добровольцях, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для терапія хворих, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватись режиму терапії, рекомендуєтьсяго при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

За даними досліджень на здорових добровольцях, використання атазанавіру/ритонавіру (300 мг / 100 мг) зменшувало AUC та C_max ламотриджину у плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32 % та 6 % відповідно (див. підрозділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп хворих» розділу «Спосіб використання та дози»).

За даними досліджень, у здорових добровольців використання парацетамолу у дозі 1 г (чотири рази на добу) зменшувало AUC та C_min ламотриджину в плазмі крові у середньому на 20 % та 25 % відповідно.

За результатами вивчення in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ОКТ 2), ламотриджин, але не N(2)-глюкуронід-метаболіт, є інгібітором ОКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є інгібітором ОКТ 2 з ІС₅₀ показниками 53,8 µМ (див. розділ «Особливості використання»).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів.

Повідомлялося про взаємодію ламотриджину з тестами, що застосовуються для швидкого визначення деяких медикаментів у сечі, результатом чого можуть стати хибно-позитивні показники, особливо при визначенні фенциклідину. Для підтвердження позитивних результатів потрібно застосувати альтернативний більш специфічний хімічний метод.

Спеціальні застереження.

Шкірні висипання.

Упродовж перших 8 тижнів від початку терапія ламотриджином може виникати побічна дія з боку шкіри у вигляді висипань. У більшості випадків висипання є помірні і минають без терапія, однак повідомлялося про виникнення тяжких шкірних реакцій, що потребували госпіталізації та припинення терапія Епілепталом^®. До них належали випадки висипань, що потенційно загрожують життю, таких як синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз і медикаментозна реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) (див. розділ «Небажані реакції»).

Пацієнтам, у яких виникали синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та медикаментозна реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) після використання ламотриджину, призначати повторно ламотриджин не можна.

У дорослих, які брали участь у дослідженнях із використанням сучасних рекомендацій з дозування ламотриджину, частота тяжких шкірних висипань становить приблизно 1 на 500 хворих на епілепсію. Приблизно у половини цих випадків діагностувався синдром Стівенса — Джонсона (1 на 1000).

Частота тяжких шкірних висипань у хворих на біполярні розлади становить 1 на 1000.

У дітей ризик виникнення серйозних шкірних висипань вищий, ніж у дорослих.

За даними досліджень використання ламотриджину, частота випадків висипань, що призводили до госпіталізації, у дітей варіює від 1 на 300 до 1 на 100 хворих.

У дітей перші прояви шкірних висипань можуть бути помилково сприйняті за інфекцію, тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на лікарський засіб у дітей, у яких виникають висипання і гарячка впродовж перших 8 тижнів терапії.

Загальний ризик виникнення шкірних висипань, очевидно, тісно пов’язаний із високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендуєтьсяї схеми збільшення доз при терапії ламотриджином (див. розділ «Спосіб використання та дози»), а також із супутнім використанням вальпроату (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Обережно слід використовувати ламотриджин для терапія хворих, які мали алергію або висипання при застосуванні інших протиепілептичних лікарський засібів в анамнезі, оскільки частота появи помірних висипань після терапія ламотриджином у цієї групи хворих була у 3 рази вищою, ніж у групі без такого анамнезу.

При появі висипань на шкірі слід одразу оглянути пацієнта (як дорослого, так і дитину) та припинити прийом Епілепталу^®, якщо немає доказів, що шкірні висипання не пов’язані з прийомом лікарський засібу. Не рекомендується повторно розпочинати терапія ламотриджином, коли воно було припинено через появу висипань внаслідок попереднього терапія ламотриджином. У такомза умови при вирішенні питання щодо повторного призначення лікарський засібу потрібно зважити очікувану користь від терапія та можливий ризик.

Також повідомлялося, що шкірні висипання є частиною DRESS-синдрому, також відомого як синдром гіперчутливості, який супроводжується різними системними проявами, що включають гарячку, лімфаденопатію, набряк обличчя, зміни крові, розлади функції печінки, нирок та асептичний менінгіт (див. розділ «Небажані реакції). Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого пероральносудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, гарячка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть при відсутності шкірних висипань. При наявності таких симптомів пацієнта слід одразу оглянути та, при відсутності інших причин, припинити прийом Епілепталу^®.

У більшості випадків після відміни лікарський засібу асептичний менінгіт має зворотній розвиток, але у деяких випадках може повертатися при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину спричиняє швидке повернення симптомів, що часто мають більш тяжкий характер. Пацієнтам, для яких ламотриджин був відмінений у зв’язку з появою асептичного менінгіту при попередньому його призначенні, призначати ламотриджин повторно не можна.

Також були повідомлення про реакції фоточутливості, пов’язані із використанням ламотриджину (див. розділ «Небажані реакції»). У декількох випадках реакція виникала при застосуванні високої дози (400 мг або більше), після збільшення дози або при швидкому титруванні. Якщо у пацієнта з ознаками фоточутливості (наприклад, сильний сонячний опік) є підозра на фоточутливість, пов’язану із використанням ламотриджину, потрібно розглянути ймовірність припинення терапія. Якщо продовження терапія ламотриджином вважається клінічно виправданим, пацієнту слід рекомендувати уникати впливу сонячного світла та штучного ультрафіолетового світла і вживати захисних заходів (наприклад, використання захисного одягу та сонцезахисних засобів).

Алель HLA-B*1502 в осіб азійського (переважно китайського та тайського) походження пов’язаний з ризиком розвитку синдрому Стівенса — Джонсона / токсичного епідермального некролізу при застосуванні ламотриджину. Якщо аналіз пацієнта на наявність алеля HLA‑В*1502 дає позитивний результат, рішення щодо використання ламотриджину слід уважно зважити.

Гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (ГЛГ)

Повідомлялося про випадки ГЛГ у хворих, які приймали ламотриджин (див. розділ «Небажані реакції»). ГЛГ характеризується такими клінічними симптомами, як лихоманка, висип, неврологічні прояви, гепатоспленомегалія, лімфаденопатія, цитопенія, високий рівень феритину в сироватці крові, гіпертригліцеридемія, аномалії печінкової функції і згортання. Прояви виникають зазвичай протягом 4 тижнів після початку терапія. ГЛГ може бути небезпечним для життя.

Хворих треба попередити про ймовірні прояви, пов’язані з ГЛГ, та порадити одразу звернутися до лікаря за умови їх виникнення у період терапія ламотриджином.

Потрібно одразу обстежити хворих, у яких спостерігаються такі прояви, і розглянути ймовірність діагнозу ГЛГ. Якщо альтернативна етіологія виникнення вищезазначених симптомів не може бути встановлена, терапію ламотриджином слід припинити.

Суїцидальний ризик.

У хворих на епілепсію можуть виникати прояви депресії та/або біполярного розладу і існують дані, що хворі на епілепсію та біполярний розлад мають підвищений суїцидальний ризик.

Від 25 % до 50 % хворих із біполярними розладами мають щонайменше одну суїцидальну спробу та вони можуть відчувати погіршення симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів та поведінки (суїцидальність) незалежно від того, чи застосовували вони лікарський засіби для терапія біполярного розладу, зокрема Епілептал^®.

При лікуванні хворих із різними показаннями, включаючи епілепсію, протиепілептичними лікарський засібами повідомлялося про суїцидальні наміри та поведінку. За даними мета-аналізу рандомізованих плацебо контрольованих клінічних досліджень із використанням протиепілептичних лікарський засібів, включаючи ламотриджин, було продемонстровано незначне збільшення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, але наявні дані не виключають можливості збільшення цього ризику через використання ламотриджину. Тому хворих потрібно уважно контролювати на наявність у них ознак суїцидальних намірів та поведінки. За умови появи таких ознак хворі та ті, хто доглядають за ними, повинні звернутись за медичною допомогою.

Клінічне погіршення при біполярному розладі.

За пацієнтами, які лікуються Епілепталом^® з приводу біполярного розладу, потрібно уважно спостерігати при клінічному погіршенні (що включає появу нових симптомів) та при суїцидальності, особливо на початку курсу терапія або у період зміни дозування. У деяких хворих, тих, хто має в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, у молоді та у хворих, які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку терапія, може бути більший ризик появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб, що вимагатиме уважного нагляду у період терапія.

Хворих (та осіб, які доглядають за пацієнтами) слід попереджати про необхідність спостереження за будь-яким погіршенням їхнього стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того, щоб одразу звернутися по медичну допомогу при виникненні цих симптомів.

При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до терапевтичного режиму, що включає ймовірне припинення терапія у хворих із проявами клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появу суїцидальних намірів/поведінки, особливо якщо ці прояви є тяжкими, виникають раптово і не є частиною вже існуючих симптомів.

Гормональні контрацептиви.

Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину.

Були отримані дані, що комбінація «етинілестрадіол 30 мкг / левоноргестрель 150 мкг» збільшує виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що у свою чергу зменшує рівень ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Для отримання максимального терапевтичного ефекту у більшості випадків треба буде підвищити (шляхом титрування) підтримуючу дозу ламотриджину (в 2 рази). У жінок, які ще не застосовують лікарський засіби-індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже застосовують гормональні контрацептиви (з тижневою перервою між курсами, так званий тиждень без контрацептивів), може спостерігатися поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину у період тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотриджину збільшити за декілька днів до або впродовж тижневої перерви. Докладно щодо дозування див. у підрозділі «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп хворих» розділу «Спосіб використання та дози». Тому жінкам, які починають вживати пероральні контрацептиви або закінчують курс використання пероральних контрацептивів, слід постійно перебувати під наглядом лікаря і у більшості випадків їм потрібна буде корекція дози ламотриджину.

Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні лікарський засіби не були вивчені, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів.

За результатами клінічного дослідження взаємодії, у якому брали участь 16 здорових добровольців, було виявлено незначне збільшення виведення левоноргестрелю та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові за умови, коли ламотриджин застосовували разом із гормональними контрацептивами (комбінація «етинілестрадіол 30 мкг / левоноргестрель 150 мкг») (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Вплив цих змін на овуляцію яєчників невідомий. Але не можна відкидати можливості, що у деяких хворих, які одночасно застосовують ламотриджин і гормональні контрацептиви, ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнтам слід своєчасно повідомляти про зміни у менструальному циклі, наприклад, про появу раптової кровотечі.

Вплив ламотриджину на субстрати органічних катіонних транспортерів 2 (ОКТ 2).

Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через білки органічних катіонних транспортерів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Це може спричиняти збільшення плазмового рівня деяких лікарський засібів, що екскретуються, головним чином, вищезазначеним шляхом. Тому використання Епілепталу^® з субстратами ОКТ 2, що мають вузький терапевтичний індекс, наприклад, з дофетилідом не рекомендується.

Дигідрофолатредуктаза.

Епілептал^® є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні Епілепталу^® не відбувалося будь-яких істотних змін кількості гемоглобіну, середнього об’єму еритроцитів, концентрації фолатів у сироватці крові та еритроцитах упродовж 1 року та концентрації фолатів в еритроцитах впродовж 5 років.

Розлади функцій нирок.

У дослідженнях одноразової дози у хворих із термінальними стадіями ниркової недостатності концентрації ламотриджину у плазмі крові суттєво не змінювалися. Однак можлива акумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні хворих з ураженнями нирок потрібно дотримуватися обережності.

Пацієнти, які застосовують інші лікарський засіби, що містять ламотриджин.

Епілептал^® не використовувати пацієнтам, які вже лікуються будь-яким іншим лікарський засібом, що має у складі ламотриджин, без консультації лікаря.

Синдром Бругади.

У хворих, які застосовували ламотриджин, спостерігались аритмогенна аномалія ST–T і типова ЕКГ синдрому Бругади. Слід уважно зважити ймовірність використання ламотриджину пацієнтам із синдромом Бругади.

Розвиток у дітей.

Немає даних про вплив ламотриджину на зростання, статеве дозрівання, когнітивні, емоційні та поведінкові зміни у дітей.

Епілепсія.

Раптове припинення прийому Епілепталу^®, як і інших протиепілептичних засобів, може спровокувати збільшення частоти нападів. За винятком тих випадків, коли стан пацієнта вимагає раптового припинення прийому лікарський засібу (як, наприклад, при появі висипань), дозу Епілепталу^® слід зменшувати поступово, не менше 2 тижнів.

За даними літератури, тяжкі епілептичні напади можуть спричиняти рабдоміоліз, поліорганну недостатність і синдром дисемінованого пероральносудинного згортання крові, інколи з летальним наслідком. Аналогічні випадки ймовірні і на тлі терапія Епілепталом^®.

Може спостерігатися суттєве клінічне погіршення у частоті виникнення нападів замість покращання стану. У хворих, які мають більше ніж 1 тип нападів, поліпшення контролю за одним типом нападів слід уважно зважити порівняно з погіршенням контролю за іншим типом нападів.

Терапія ламотриджином може загострювати міоклонічні напади.

Є дані, що відповідь на терапія ламотриджином у комбінації з індукторами ферментів є слабшою, ніж на терапія ламотриджином у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Причина цього невідома.

При лікуванні дітей з типовими малими епілептичними нападами ефект досягається не у всіх хворих.

Біполярні розлади.

Діти (віком до 18 років)

Терапія антидепресантами пов’язано з підвищеним ризиком суїцидальних намірів та поведінки у дітей (віком до 18 років) з великими депресивними розладами й іншими психіатричними розладами.

Фертильність.

Використання ламотриджину у резасібивних дослідженнях на тваринах не порушувало фертильності. Даних про вплив Епілепталу^® на фертильність у людей немає.

Тератогенність.

Епілептал^® є слабким інгібітором дигідрофолат-редуктази. Теоретично існує ризик вроджених вад плода людини, якщо жінка у час вагітності лікується інгібіторами фолатів. Резасібивні токсикологічні дослідження ламотриджину на тваринах, яким вводили дози, менші від дози для людини 400 мг/добу [у перерахунку на площу поверхні тіла (мг/м²)], показали токсичний вплив на розвиток потомства (збільшення смертності, зниження маси тіла, збільшення структурних змін, нервовоповедінкові розлади), проте не виявили тератогенного ефекту.

Епілептал^® має у складі лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід використовувати лікарський засіб.

Використання в час вагітності або лактації.

Ризик, пов’язаний із використанням протиепілептичних лікарський засібів в цілому.

Жінкам резасібивного віку слід звернутися за порадою до лікаря. У період планування вагітності необхідність терапія протиепілептичними засобами слід переглянути. Жінкам, хворим на епілепсію, які вже лікуються, слід уникати раптового переривання протиепілептичної терапії, оскільки це може спричинити загострення нападів та мати тяжкі наслідки як для жінки, так і для дитини. У кожномза умови слід надавати перевагу монотерапії, оскільки використання комбінованої терапії ПЕП може підвищувати ризик розвитку вроджених вад порівняно із монотерапією, залежно від застосованих ПЕП.

Ризик, пов’язаний із використанням ламотриджину.

Вагітність.

Були отримані постмаркетингові дані дослідження, у якому брали участь понад 8700 жінок, які отримували монотерапію ламотриджином у І триместрі вагітності. Загалом ці дані не свідчили про вагоме збільшення ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку, зокрема оральних розщілин.

Дослідження на тваринах показали ембріофетальну токсичність.

За умови потрібності терапії Епілепталом^® у час вагітності слід використовувати найменші ймовірні терапевтичні дози.

Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу, і теоретично може підвищити ризик розлади ембріофетального розвитку внаслідок зниження рівня фолієвої кислоти (див. розділ «Особливості використання»). Тому слід зважити на необхідність прийому фолієвої кислоти у період планування та у ранні строки вагітності.

Фізіологічні зміни у час вагітності можуть впливати на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Відомо про випадки зниження концентрації ламотриджину в плазмі у час вагітності, що збільшувало ризик втрати контролю за нападами. Після народження дитини рівень ламотриджину може швидко збільшитися з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину у сироватці крові слід перевіряти перед, у час вагітності та після пологів. За умови потрібності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину у сироватці крові на тому рівні, що був до вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні небажані реакції після народження дитини.

Період лактації.

Повідомлялося, що ламотриджин проникає у грудне молоко у варіабельних концентраціях, які призводять до рівнів ламотриджину у немовлят, що досягають 50 % від відповідних рівнів у матерів. Тому у деяких грудних дітей, які знаходились на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові міг досягати рівнів, при яких був можливий фармакологічний ефект.

Тому користь від лактації потрібно порівнювати з можливим ризиком виникнення побічної дії у дитини. Якщо жінка вирішить годувати грудьми у період терапії Епілепталом^®, дитину слід контролювати для виявлення побічних ефектів, таких як седативний ефект, висип, недостатній приріст маси тіла.

Фертильність

Дослідження на тваринах не виявили впливу ламотриджину на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

За даними двох досліджень на добровольцях було виявлено, що ефект ламотриджину, пов’язаний із координацією зору, руху очей, управління тілом, і суб’єктивний седативний ефект не відрізняються від такого у плацебо. При застосуванні ламотриджину у клінічних дослідженнях повідомлялося про небажані реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопії, тому пацієнтам слід спочатку оцінити власну реакцію на терапія ламотриджином, перед тим як сісти за кермо автомобіля або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на антиепілептичні медикаменти, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем стосовно особливостей керування автомобілем у таких випадках.

Епілептал^® таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи та не розламуючи.

Якщо розрахункова доза Епілепталу^®, наприклад для використання дітям (тільки епілепсія) або пацієнтам із розладим функцій печінки, не відповідає кількості діючої речовини у цілих таблетках, потрібно призначити дозу, яка відповідає найближчій меншій кількості у цілих таблетках.

Повторний початок терапія.

Коли пацієнту, який припинив терапія, призначають повторний початок терапія, потрібно чітко встановити необхідність збільшення підтримуючої дози, тому що існує ризик виникнення висипів через високу початкову дозу та перевищення рекомендуєтьсяї схеми підвищення дози ламотриджину (див. розділ «Особливості використання»). Чим більший інтервал між часом прийому попередньої дози, тим більше уваги треба приділити режиму збільшення дози до рівня підтримуючої дози. Коли інтервал після припинення прийому ламотриджину перевищив у 5 разів час напіввиведення (див. розділ «Фармакокінетика»), дозу ламотриджину слід збільшити до підтримуючої дози відповідно до існуючої схеми.

Не рекомендується повторно розпочинати терапія ламотриджином, якщо терапія було припинено у зв’язку з появою висипань унаслідок попереднього терапія ламотриджином. У такомза умови при вирішенні питання щодо повторного призначення лікарський засібу потрібно зважити очікувану користь від терапія та можливий ризик.

Епілепсія.

Рекомендації щодо збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих і дітей віком від 13 років (таблиця 2), а також для дітей віком від 2 до 12 років (таблиця 3) наведено нижче. Через ризик розвитку висипу не слід перевищувати початкову дозу та темп подальшого її збільшення (див. розділ «Особливості використання»).

За умови припинення використання супутніх ПЕП або додавання інших ПЕП / медикаментів до схем терапія, що містять ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть мати на фармакокінетику ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Таблиця 2.

Рекомендована схема терапія епілепсії для дорослих і дітей віком від 13 років.

Таблиця 3.

Рекомендована схема терапія епілепсії для дітей віком від 2 до 12 років

(загальна добова доза в мг/кг маси тіла/добу)**.

* Якщо розрахована доза менше 1 мг, вживати Епілептал^® не рекомендується.

** Якщо розрахована доза ламотриджину не може бути досягнута з прийомом цілих таблеток, дозу слід округлити до найближчої дози цілої таблетки.

Щоб забезпечити підтримання терапевтичної дози, потрібно контролювати масу тіла дитини та змінювати дозу в разі зміни маси тіла. Цілком імовірно, що пацієнти віком від 2 до 6 років потребують підтримуючої дози, яка наближається до верхньої межі рекомендуєтьсяго діапазону.

Якщо епілептичний контроль досягається за допомогою додаткової терапії, використання супутніх ПЕП можна припинити та продовжити монотерапію Епілепталом^®.

Слід мати на увазі, що, враховуючи відсутність таблеток Епілепталу^® у дозі 2 мг, правильно розпочати терапія для дітей з масою тіла менше 17 кг неможливо.

Діти віком до 2 років.

Дані щодо ефективності та безпеки використання ламотриджину для додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 місяця до 2 років (див. розділ «Особливості використання») обмежені. Дані щодо використання ламотриджину дітям віком до 1 місяця відсутні. Тому Епілептал^® не рекомендується для використання дітям віком до 2 років. Якщо на підставі клінічної потреби прийнято рішення про терапію Епілепталом^®, див. розділи «Особливості використання» та «Фармакологічна дія».

Біполярні розлади.

Дорослі (віком від 18 років).

Рекомендоване збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих (віком від 18 років) наведені в таблицях нижче.

Слід дотримуватися наведеного нижче перехідного режиму використання. Цей режим включає підвищення дози ламотриджину до досягнення підтримуючої стабілізаційної дози впродовж 6 тижнів (див. таблицю 4), після чого прийом інших психотропних та/або протиепілептичних лікарський засібів може бути припинений за умови клінічної доцільності (див. таблицю 5).

Через ризик виникнення висипів початкову дозу та темп подальшого підвищення дози не слід перевищувати (див. розділ «Особливості використання»).

Таблиця 4.

Рекомендована схема збільшення дози ламотриджину для досягнення підтримуючої стабілізаційної добової дози при лікуванні дорослих (віком від 18 років) з біполярними розладами.

* Цільова стабілізаційна доза може бути змінена залежно від клінічної відповіді.

Після досягнення потрібної підтримуючої стабілізаційної дози використання інших психотропних лікарський засібів може бути припинено згідно з наведеною нижче схемою (див. таблицю 5).

Таблиця 5.

Дорослі (віком від 18 років): підтримуюча стабілізаційна доза при біполярних розладах після припинення використання супутніх медикаментів.

* Дозу можна збільшити при потрібності до 400 мг/добу.

Зміна дозування ламотриджину для хворих із біполярними розладами при додатковому призначенні інших лікарський засібів.

Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину при призначенні інших лікарський засібів немає, але, базуючись на даних щодо взаємодії медикаментів, можна рекомендувати нижченаведену схему (див. таблицю 6).

Таблиця 6.

Дорослі (віком від 18 років): зміна добового дозування ламотриджину для хворих із біполярними розладами при додатковому призначенні інших лікарський засібів.

Припинення прийому ламотриджину пацієнтами з біполярними розладами.

За даними клінічних досліджень, не відзначалось підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після раптової відміни лікарський засібу порівняно з плацебо. Тому припиняти використання лікарський засібу можна одразу без поступового зниження дози.

Діти (віком до 18 років).

Епілептал^® не призначений для терапія біполярних розладів у дітей (віком до 18 років), оскільки рандомізовані дослідження відміни не продемонстрували його значної ефективності та показали підвищення рівня суїцидальності (див. розділи «Особливості використання» та «Фармакодинаміка»).

Загальні рекомендації з дозування для особливих груп хворих.

Жінки, які застосовують гормональні контрацептиви.

Використання комбінації етинілестрадіол/левоноргестрель (30 мкг / 150 мкг) підвищує кліренс ламотриджину приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрування можуть бути потрібні більш високі підтримуючі дози ламотриджину (майже вдвічі більші) для досягнення максимальної терапевтичної відповіді. Протягом тижня, коли етинілестрадіол/левоноргестрель не приймали, спостерігалося двократне підвищення рівня ламотриджину. Не виключені дозозалежні небажані реакції. Тому слід розглянути питання про використання контрацепції, що не передбачає перерви у прийомі, як терапії першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

початок курсу терапія гормональними контрацептивами у хворих, які вже застосовують підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину у більшості випадків треба буде збільшити у 2 рази (див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується, щоб від початку терапія гормональними контрацептивами доза ламотриджину збільшувалась від 50 до 100 мг/добу щотижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на терапія. Збільшення дози не має перевищувати зазначений рівень, якщо тільки згідно з клінічною відповіддю на терапія таке збільшення дози не буде необхідним.

Вимірюючи концентрацію ламотриджину в сироватці до і після початку використання гормональних контрацептивів, можна отримати підтвердження, що базова концентрація ламотриджину підтримується. За умови потреби дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають один тиждень перерви у застосуванні таблеток, контроль рівня ламотриджину в сироватці слід проводити протягом 3-го тижня активного терапія, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Потрібно розглянути ймовірність використання контрацептивних лікарський засібів, що не передбачають тиждень перерви у прийомі, як терапії першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Припинення курсу терапія гормональними контрацептивами у хворих, які вже застосовують підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину у більшості випадків треба буде зменшити до 50 % (див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується добову дозу ламотриджину зменшувати поступово від 50 до 100 мг щотижня (не більше 25 % загальної добової дози за тиждень) впродовж 3 тижнів, якщо відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на терапія не буде призначено інакше.

Вимірюючи концентрацію ламотриджину в сироватці крові до і після початку використання гормональних контрацептивів, можна отримати підтвердження, що базова концентрація ламотриджину підтримується. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, що передбачають один тиждень перерви у застосуванні таблеток, контроль рівня ламотриджину в сироватці крові повинен проводитися протягом 3-го тижня активного терапія, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Зразки для оцінки рівня ламотриджину після остаточного припинення прийому контрацептиву не слід збирати протягом першого тижня після припинення прийому.

Початок терапії ламотриджином у жінок, які вже приймають гормональні контрацептиви.

Підвищення дози повинно відповідати рекомендаціям щодо стандартної дози, наведеним у таблицях вище.

Початок і припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину, а також приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Коригування рекомендуєтьсяї підтримуючої дози ламотриджину не є обов’язковим.

Використання разом з атазанавіром/ритонавіром.

Коригування рекомендуєтьсяї дози ламотриджину в разі його додавання до поточної терапії атазанавіром/ритонавіром не є обов’язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючу дозу ламотриджину і не приймають індукторів глюкуронізації, в разі додаткового призначення атазанавіру/ритонавіру може бути потрібне збільшення дози ламотриджину, а в разі припинення прийому атазанавіру/ритонавіру — її зниження.

Щоб визначити необхідність коригування дози ламотриджину, слід проводити контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення використання атазанавіру/ритонавіру (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне використання з лопінавіром/ритонавіром.

Коригування рекомендуєтьсяї дози ламотриджину в разі його додавання до поточної терапії лопінавіром/ритонавіром не є обов’язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації, в разі додаткового призначення лопінавіру/ритонавіру може бути потрібне збільшення дози ламотриджину, а в разі припинення використання лопінавіру/ритонавіру — її зниження. Щоб визначити необхідність коригування дози ламотриджину, слід проводити контроль рівня ламотриджину в плазмі до і протягом 2 тижнів після початку або припинення використання лопінавіру/ритонавіру (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хворі літнього віку (віком від 65 років).

Змінювати дозу не потрібно. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі не відрізняється від такої у хворих віком до 65 років (див. розділ «Фармакокінетика»).

Розлади функцій печінки.

Початкову дозу, титрувальну дозу та підтримуючу дозу потрібно зменшити загалом на 50 % для хворих із помірним (ступінь В за шкалою Чайльда — П’ю) та на 75 % — для хворих з тяжким (ступінь С за шкалою Чайльда — П’ю) розладим функцій печінки. Титрувальна доза та підтримуюча доза коригуються згідно з клінічним ефектом (див. розділ «Фармакокінетика»).

Розлади функцій нирок.

При призначенні хворим лікарський засібу із нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності. При лікуванні хворих із термінальною стадією ниркової недостатності початкова доза ламотриджину базується на індивідуальній схемі протиепілептичного терапія, при лікуванні хворих зі значним розладим функцій нирок слід зменшувати підтримуючу дозу ламотриджину (див. розділи «Особливості використання» та «Фармакокінетика»).

Діти.

Використання ламотриджину як монотерапії для дітей віком до 2 років або додаткової терапії для дітей віком до 1 місяця не вивчалось. Ефективність та безпека використання ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 місяця до 2 років не встановлені. Тому лікарський засіб не рекомендується призначати дітям цієї вікової категорії.

Ламотриджин не показаний для використання дітям (віком до 18 років) із біполярними розладами, через те що ефективність такого використання не було встановлено та у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних намірів (див. розділ «Особливості використання»).

Прояви та прояви

Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що у 10–20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, розлади свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також у хворих із передозуванням спостерігали подовження інтервалу QRS на електрокардіограмі (затримка пероральношлуночкової провідності). Розширення комплексу QRS до більше ніж 100 мс може бути пов’язане з більш тяжкою токсичністю.

Терапія

За умови передозування пацієнт має бути госпіталізований для проведення відповідної підтримуючої терапії. Терапія повинна бути направлена на зниження абсорбції (активоване вугілля), якщо це потрібно. Додаткове терапія призначається за клінічними показаннями, з урахуванням потенційного впливу на серцеву провідність (див. розділ «Особливості використання»). За умови кардіотоксичності, яка недостатньо реагує на бікарбонат натрію, можна розглянути використання пероральновенної ліпідної терапії. Немає досвіду використання гемодіалізу як терапії при передозуванні. У 6 добровольців із нирковою недостатністю 20 % ламотриджину було виведено з організму у період 4-годинного сеансу гемодіалізу (див. розділ «Фармакологічна дія»).

Небажані реакції при застосуванні ламотриджину при лікуванні епілепсії та біполярних розладів засновані на даних, отриманих з контрольованих клінічних досліджень та іншого клінічного досвіду і зазначені в таблиці 7 нижче. Частотні категорії отримані з контрольованих клінічних досліджень (монотерапії епілепсії^† і біполярного розладу^§). Там, де частотні категорії відрізняються за клінічними даними випробувань при епілепсії і біполярному розладі, зазначається найнижча частота. Однак там, де немає контрольованих даних клінічних випробувань, категорії частот були отримані від іншого клінічного досвіду.

Для оцінки частоти виникнення побічної дії використовувалася така класифікація: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

Таблиця 7.

Опис окремих побічних реакцій.

¹ Гематологічні відхилення та збільшення лімфатичних вузлів можуть бути пов’язані або не пов’язані з медикаментозною реакцією з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) / синдромом гіперчутливості (див. «Особливості використання» та Розлади з боку імунної системи).

² Про шкірний висип також повідомлялося як про частину синдрому, відомого як DRESS, пов’язаного з системними проявами, включаючи гарячку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні відхилення, розлади функції печінки та нирок. Синдром може бути різного ступеня тяжкості та може, рідко, призводити до розвитку ДВЗ-синдрому (синдром дисемінованого пероральносудинного згортання) і поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви підвищеної чутливості (наприклад, гарячка, збільшення лімфатичних вузлів) можуть бути в наявності навіть до появи висипки. Якщо такі прояви та прояви присутні, пацієнт повинен одразу звернутися до лікаря, а прийом Епілепталу^® потрібно припинити, якщо альтернативна етіологія не може бути встановлена.

³ Ці ефекти були зареєстровані в ході іншого клінічного досвіду.

Були повідомлення, що ламотриджин може погіршити прояви паркінсонізму у хворих з уже існуючою хворобою Паркінсона, а також окремі повідомлення про екстрапірамідні ефекти та хореоатетоз у хворих без цієї патології.

⁴ Печінкова дисфункція зазвичай спостерігається у зв’язку з реакціями гіперчутливості, але окремі випадки були зареєстровані без явних ознак підвищеної чутливості.

⁵ У клінічних дослідженнях у дорослих шкірний висип спостерігався у 8–12 % хворих, які приймали ламотриджин і у 5–6 % хворих, які приймали плацебо. Шкірні висипи призвели до припинення використання лікарський засібу у 2 % хворих. Шкірний висип, як правило, мав макуло-папульозний характер, з’являвся протягом восьми тижнів після початку терапія і регресував при припиненні використання лікарський засібу (див. розділ «Особливості використання»).

Повідомлялося про виникнення тяжких життєво небезпечних шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла) та медикаментозну реакцію з еозинофілією і системними проявами (DRESS-синдром). Хоча більшість хворих одужує після припинення прийому лікарський засібу, у деяких із них залишаються необоротні рубці; у поодиноких випадках ці прояви призводили до летального наслідку (див. розділ «Особливості використання»).

Загальний ризик виникнення шкірних висипань, очевидно, тісно пов’язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендуєтьсяї схеми збільшення доз при терапії ламотриджином (див. розділ «Спосіб використання та дози»), а також із супутнім використанням вальпроату (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Були повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз і переломи у хворих, які перебувають на тривалій терапії ламотриджином. Механізм, за допомогою якого ламотриджин впливає на кістковий метаболізм, не ідентифікований.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Не використовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати у захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у пачці.

За рецептом.

АТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.