Ерупніл плюс таблетки по 2 мг/0.625 мг №30

діючі речовини: периндоприлу тертбутиламін, індапамід;

1 таблетка має у складі периндоприлу тертбутиламіну 2 мг та індапаміду 0,625 мг або периндоприлу тертбутиламіну 4 мг та індапаміду 1,25 мг;

додаткові компоненти: лактози моногідрат, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 2 мг/0,625 мг: білі, продовгуватої форми, з розподільчою рискою та гравіруванням «Р» та «І» по обидві сторони від розподільчої риски з одного боку та розподільчою рискою з іншого боку;

таблетки 4 мг/1,25 мг: білі, продовгуватої форми з гравіруванням «Р І» з одного боку та гладкі з іншого боку.

Комбіновані лікарський засіби інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Периндоприл і діуретики. Код АТХ С09В А04.

Фармакодинаміка.

Ерупніл плюс – це комбінація периндоприлу тертбутиламінової солі, інгібітора АПФ, та індапаміду, сульфонамідного діуретика. Його фармакологічна дія зумовлена властивостями кожного компонента (периндоприлу та індапаміду) та їх адитивним синергізмом.

Фармакологічний механізм дії

Пов’язаний із лікарський засібом Ерупніл плюс

Лікарський засіб характеризується додатковим посиленням антигіпертензивної дії обох компонентів.

Пов’язаний із периндоприлом

Периндоприл є інгібітором АПФ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин II, судинозвужувальну речовину; крім того, фермент стимулює секрецію альдостерону адреналовою системою, а також спричиняє розпад вазодилататорного агента брадикініну з утворенням неактивного гептапептиду.

Це призводить до зниження секреції альдостерону, підвищення активності реніну в плазмі крові, оскільки альдостерон більше не викликає негативної реакції у відповідь; до зниження периферичного опору судин завдяки дії на судини м’язів і нирок без затримки солі та води або рефлекторної тахікардії при постійному лікуванні.

Периндоприл також чинить антигіпертензивну дію у хворих з низьким і нормальним рівнем реніну у плазмі крові.

Периндоприл діє через свій активний метаболіт – периндоприлат. Інші метаболіти є неактивними.

Периндоприл зменшує навантаження на серце шляхом вазодилататорного ефекту на вени, який, можливо, спричинений змінами у метаболізмі простагландинів (зниження переднавантаження); шляхом зниження загальної периферичної резистентності (зниження післянавантаження).

У дослідженнях, проведених за участю хворих зі серцевою недостатністю, спостерігалося зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків, зниження загального опору периферичних судин, збільшення серцевого викиду та нормалізація серцевого індексу, збільшення регіонального кровообігу в м’язах.

Значно покращуються показники тестів із фізичним навантаженням.

Пов’язаний з індапамідом

Індапамід – це похідний сульфонаміду з кільцем індолу, фармакологічно споріднений із тіазидними діуретиками. Індапамід зменшує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті.

Він підвищує виділення натрію i хлору в сечу, меншою мірою – виділення калію i магнію, таким чином призводить до збільшення діурезу та антигіпертензивної дії.

Характеристика антигіпертензивної дії

Пов’язана з лікарський засібом Ерупніл плюс

У хворих з артеріальною гіпертензією, незалежно від віку, лікарський засіб виявляє залежний від дози антигіпертензивний ефект на діастолічний та систолічний артеріальний тиск у положенні лежачи або стоячи.

Цей антигіпертензивний ефект триває 24 години. Зниження артеріального тиску досягається менше ніж за один місяць без тахіфілаксії; припинення терапія не викликає збільшення артеріального тиску. Протягом клінічних досліджень супутній прийом периндоприлу та індапаміду виявив антигіпертензивні ефекти синергічної природи, що порівнювався з кожним окремим компонентом.

Вплив низьких доз лікарський засібу Ерупніл плюс, 2 мг/0,625 мг, на серцево-судинну захворюваність та летальність не вивчався.

Пов’язана з периндоприлом

Периндоприл виявляє активність при слабкій, помірній і тяжкій артеріальній гіпертензії.

Він знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск як у положенні пацієнта лежачи, так і в положенні стоячи. Максимальний гіпотензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового прийому лікарський засібу і триває протягом не менше 24 годин; остаточні ефекти становлять приблизно 80 %. У хворих зі зворотною реакцією стабілізація артеріального тиску відбувається в середньому протягом одного місяця терапія і підтримується без появи тахіфілаксії.

Припинення терапія не супроводжується синдромом відміни.

Периндоприл має судинорозширювальні властивості та покращує еластичність великих артерій, коригує структурні зміни в артеріях та викликає зниження гіпертрофії лівого шлуночка. Додаткова терапія тіазидним діуретиком призводить до додаткового синергізму.

Комбінація інгібітора АПФ та тіазиду зменшує ризик гіпокаліємії, спричиненої діуретиком, порівняно з таким при застосуванні одного компонента.

Пов’язана з індапамідом

Індапамід як монотерпія виявляє антигіпертензивний ефект, який триває 24 години.

Це відбувається при дозах, за яких діуретичний ефект є слабким.

Його антигіпертензивна дія пропорційна покращенню відповідності артерій та зниженню загальної та артеріолярної судинної резистентності. Індапамід знижує гіпертрофію лівого шлуночка.

При збільшенні дози тіазидного діуретика та тіазидоподібних діуретиків антигіпертензивний ефект досягає своєї межі, а небажані ефекти продовжують збільшуватися. Якщо терапія неефективне, дозу не слід збільшувати.

Доведено, що при короткочасному, середньому та довгостроковому лікуванні хворих з артеріальною гіпертензією індапамід не має жодного впливу на метаболізм жирів: тригліцеридів, холестерин ліпопротеїдів низької щільності та холестерин ліпопротеїдів високої щільності; жодним чином не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих з цукровим діабетом та з артеріальної гіпертензією.

Фармакокінетика.

Пов’язана з лікарський засібом Ерупніл плюс

Супутній прийом периндоприлу та індапаміду не змінює їх фармакокінетичні властивості порівняно з прийомом кожного лікарський засібу окремо.

Пов’язана з периндоприлом

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується у травному тракті, максимальна концентрація його у плазмі крові (C_max) досягається протягом 1 години. Період напіввиведення (t_1/2) периндоприлу з плазми крові становить 1 годину.

Периндоприл є проліками. 27 % загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім цього, утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. C_max периндоприлату у плазмі крові досягається протягом 3-4 годин.

Оскільки наявність їжі у шлунку призводить до зниження перетворення периндоприлу на периндоприлат і тому – до зниження біодоступності, периндоприл слід використовувати перорально як одноразову добову дозу вранці перед вживанням їжі.

Був продемонстрований лінійний взаємозв’язок між дозою периндоприлу та його експозицією в плазмі крові. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування з білками незначне (з АПФ зв’язується менше 20 % периндоприлату), але залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться із сечею, а t_1/2 незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин, призводячи до стабільного стану протягом 4 днів.

У хворих літнього віку та в хворих зі серцевою або нирковою недостатністю знижується виведення периндоприлату. При порушенні функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від ступеня розлади (кліренс креатиніну).

Периндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв.

При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується наполовину, проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу лікарський засібу можна не змінювати.

Пов’язана з індапамідом

Індапамід вивільнюється швидко і майже повністю всмоктується у травному тракті.

C_max індапаміду в сироватці крові досягається приблизно через 1 годину після прийому лікарський засібу. Зв’язування індапаміду з білками плазми крові становить 79 %.

t_1/2 із плазми крові становить від 14 до 24 годин (у середньому 18 годин). Регулярний прийом лікарський засібу не призводить до накопичення індапаміду. 70 % індапаміду виводиться здебільшого нирками та 22 % – з калом у вигляді неактивних метаболітів.

Фармакокінетичні параметри лікарський засібу не змінюються у хворих із розладими функції нирок.

Есенціальна гіпертензія.

Пов’язані з периндоприлом

• Гіперчутливість до периндоприлу або до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім терапіям інгібіторами АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Одночасне використання з лікарський засібами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).
• Одночасне використання зі сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості використання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
• Екстракорпоральні методи терапія, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
• Значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості використання»).

Пов’язані з індапамідом

• Гіперчутливість до індапаміду, інших сульфонамідів.
• Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв).
• Печінкова енцефалопатія.
• Тяжке розлади функції печінки.
• Гіпокаліємія.
• У комбінації з антиаритмічними засобами, що спричиняють шлуночкову тахікардію типу пірует.
• Період лактації.

Пов’язані з лікарський засібом Ерупніл плюс

• Гіперчутливість до будь-якого компонента лікарський засібу.

У зв’язку з відсутністю достатнього терапевтичного досвіду лікарський засіб не слід використовувати:

• пацієнтам, які перебувають на діалізі;
• пацієнтам з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю.

Спільні для периндоприлу та індапаміду

Супутнє використання не рекомендується

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в сироватці крові та з’являлись прояви токсичності. Одночасне використання тіазидних діуретиків може додатково підвищувати ризик літієвої токсичності при прийманні інгібіторів АПФ. Використання периндоприлу з літієм не рекомендується, але якщо комбінована терапія є потрібною, потрібно проводити ретельний контроль рівня літію в сироватці крові.

Супутнє використання, що потребує особливого спостереження

Баклофен. Посилення антигіпертензивної дії. Необхідний моніторинг артеріального тиску та функції нирок, за потрібності слід коригувати дозу.

Нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП), у тому числі ацетилсаліцилова кислота у дозі ≥ 3 г/добу. Прийом НПЗП (зокрема ацетилсаліцилової кислоти в режимах протизапального дозування, інгібіторів циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективних НПЗП) може знизити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Крім того, НПЗП та інгібітори АПФ додатково підвищують рівень калію в сироватці крові, що може призвести до розлади функції нирок, включаючи ймовірність гострої ниркової недостатності, особливо в хворих із розладими функції нирок. Комбінацію слід вживати обережно, особливо це стосується хворих літнього віку. Пацієнтам потрібно відновити водний баланс до початку терапія та контролювати функцію нирок на початку і впродовж комбінованої терапії.

Супутнє використання, що потребує спостереження

Іміпраміноподібні антидепресанти (трициклічні лікарський засіби), нейролептики. Посилення гіпотензивної дії та збільшення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії (додатковий ефект).

Кортикостероїди, тетракозактид. Зниження гіпотензивної дії (затримка солі та води під впливом кортикостероїдів).

Інші антигіпертензивні засоби. Використання інших антигіпертензивних медикаментів із комбінацією периндоприл/індапамід може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Пов’язані з периндоприлом

Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) внаслідок одночасного використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язана зі збільшенням частоти виникнення таких побічних реакцій, як гіпотензія, гіперкаліємія та розлади функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із використанням одного лікарський засібу, що впливає на РААС.

Медикаменти, що можуть спричинити гіперкаліємію. Деякі медикаменти або терапевтичні класи медикаментів можуть спричинити гіперкаліємію, наприклад аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП, гепарини, імуносупресивні засоби, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Комбінація цих лікарський засібів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне використання протипоказане

Аліскірен. Одночасне використання периндоприлу та аліскірену хворим на цукровий діабет або пацієнтам із розладими функції нирок протипоказано через підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, розлади функції нирок і кардіоваскулярної захворюваності та летальності.

Екстракорпоральні методи терапія. Екстракорпоральні методи терапія, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран із високою гідравлічною проникністю (наприклад, поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із використанням декстрану сульфату, протипоказані через підвищений ризик розвитку анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. розділ «Коли не застосовують»). За умови потрібності проведення такого терапія слід розглянути ймовірність використання діалізної мембрани іншого типу або використання іншого класу антигіпертензивних засобів.

Сакубітрил/валсартан. Одночасне використання периндоприлу зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати використання сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Супутнє використання не рекомендується

Аліскірен. Одночасне використання периндоприлу та аліскірену пацієнтам інших груп, окрім хворих на цукровий діабет або хворих із розладими функції нирок, не рекомендується через підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, розлади функції нирок і кардіоваскулярної захворюваності та летальності (див. розділ «Особливості використання»).

Супутня терапія інгібіторами АПФ та блокаторами рецепторів ангіотензину. У публікаціях повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або у хворих на цукровий діабет з ураженням рецепторів одночасне використання інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та розладим функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії лікарський засібами, що впливають на РААС. Використання подвійної блокади (тобто комбінації інгібітора АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) ймовірне тільки в індивідуальних випадках із ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Існує ризик підвищення частоти виникнення таких побічних реакцій, як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У хворих, які одночасно застосовують ко-тримоксазол, ймовірне підвищення ризику розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості використання»).

Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, триамтерен – один або у комбінації), калієві добавки або сольові замінники, що містять калій. Інгібітори АПФ зменшують спричинену діуретиками втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, триамтерен або амілорид, або сольові замінники, що містять калій, можуть призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові (навіть летального). Якщо одночасне використання показане через наявність гіпокаліємії, лікарський засіби слід використовувати обережно, часто контролювати рівень калію в крові, а також електрокардіограму (ЕКГ).

Супутнє використання, що потребує особливого спостереження

Протидіабетичні лікарський засіби (інсулін, гіпоглікемічні сульфонаміди; також є повідомлення щодо каптоприлу та еналаприлу).

Використання інгібіторів АПФ може збільшити гіпоглікемічний ефект із ризиком розвитку гіпоглікемії у хворих з цукровим діабетом, які приймають інсулін або гіпоглікемічні сульфонаміди. Більш вірогідно, що цей феномен може виникати протягом перших тижнів комбінованого терапія та у хворих із розладими функції нирок. Гіпоглікемічні епізоди є дуже рідкісними (можливо, через поліпшення толерантності до глюкози та, як наслідок, зниження потреби в інсуліні).

Діуретики. У хворих, які приймають діуретики, особливо за умови дефіциту води та натрію, після початку терапії інгібітором АПФ може надмірно зменшитися артеріальний тиск. Імовірність розвитку гіпотензивних ефектів може бути знижена шляхом відміни прийому діуретика, підвищення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) або споживання солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низької дози з поступовим її підвищенням. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, коли попередня терапія діуретиком могла спричинити дефіцит води/натрію, слід відмінити прийом діуретика перед початком використання інгібітора АПФ (у такомза умови прийом діуретика з часом може бути поновлено) або розпочати терапія інгібітором АПФ з низької дози з поступовим її підвищенням. Пацієнтам зі застійною серцевою недостатністю, які застосовують діуретик, терапія інгібітором АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика. У всіх випадках потрібно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом кількох перших тижнів терапії інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Одночасне використання еплеренону або спіронолактону в дозах 12,5‒50 мг на добу з інгібіторами АПФ у низьких дозах:

• при лікуванні хворих зі серцевою недостатністю ІІ‒ІV функціональних класів за класифікацією хронічної серцевої недостатності Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA) та фракцією викиду <40 %, які раніше застосовували інгібітори АПФ та петльові діуретики, існує ризик виникнення гіперкаліємії, потенційно летальної, особливо за умови недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації;
• перед призначенням даної комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
• рекомендується проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинемії щотижнево протягом першого місяця терапія та щомісячно надалі.

Рацекадотрил. Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може зростати при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який застосовується для терапія гострої діареї).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У хворих, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, ймовірне підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Супутнє використання, що потребує спостереження

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне використання цих медикаментів може посилити гіпотензивні ефекти периндоприлу. Одночасне використання з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Алопуринол, цитостатики або імуносупресанти, системні кортикостероїди (системне використання) або прокаїнамід. Супутнє введення цих лікарський засібів та інгібіторів АПФ може призвести до підвищення ризику лейкопенії.

Анестетики. Інгібітори АПФ можуть посилити гіпотензивні ефекти певних анестетиків.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин). При одночасному застосуванні з інгібітором АПФ підвищується ризик виникнення ангіоедеми через зниження активності дипептидилпептидази-ІV (ДПП-ІV) гліптином.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попереднє використання високих доз діуретиків може спричинити зниження об’єму рідини та ризик артеріальної гіпотензії після початку терапії периндоприлом.

Золото. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних лікарський засібів золота (натрію ауротіомалат) рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).

Пов’язані з індапамідом

Супутнє використання, що потребує особливого спостереження

Лікарський засіби, що викликають шлуночкову тахікардію типу пірует. Через ризик гіпокаліємії індапамід слід обережно використовувати при супутньому прийомі медикаментів, що викликають шлуночкову тахікардію типу пірует: антиаритмічні засоби класу Ia (хінідин, гідрохінін, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід, бретиліум); деякі нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин), бензаміди (амісульприд, сульприд, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид); інші медикаменти, такі як бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин IV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін IV, метадон, астемізол, терфенадин. Потрібно запобігати низькому рівню калію та за потрібності коригувати його, здійснювати моніторинг інтервалу QT.

Лікарський засіби, що знижують калій, амфотерицин B (пероральновенне введення), системні глюкокортикоїди та мінералокортикоїди (системне введення), тетракозактид, стимулювальні проносні засоби. Підвищується ризик гіпокаліємії (адитивна дія). Слід перевіряти рівень калію в плазмі крові та за потрібності коригувати його; особлива обережність потрібна у період використання глікозидів дигіталісу. Не слід використовувати проносні лікарський засіби, що стимулюють перистальтику.

Серцеві глікозиди. Існує ризик посилення токсичної дії серцевих глікозидів. Потрібно проводити моніторинг калію плазми та ЕКГ-контроль.

Супутнє використання, що потребує спостереження

Метформін. При функціональній нирковій недостатності, пов’язаній із використанням діуретиків, особливо петльових, збільшується ризик виникнення молочнокислого ацидозу внаслідок використання метформіну. Не слід використовувати метформін при рівні креатиніну у плазмі крові вище 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків і 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодоконтрастні засоби. За умови дегідратації, пов’язаної із використанням діуретиків при застосуванні йодоконтрастних засобів, особливо у високих дозах, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності. Потрібно відновити водний баланс до призначення йодоконтрастних засобів.

Солі кальцію. Ризик гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками.

Циклоспорин, такролімус. Ризик підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові без будь-яких змін рівня циклоспорину в кровообігу, навіть за відсутності зниження об’єму рідини/солі.

Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії). Зменшують антигіпертензивний ефект (затримка води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів).

Перед початком та у період використання лікарський засібу потрібно проводити моніторинг артеріального тиску, функції нирок і вмісту калію у плазмі крові.

Спеціальні застереження

Спільні для периндоприлу та індапаміду

Не рекомендується одночасне використання лікарський засібів літію з комбінацією периндоприл/індапамід.

Пов’язані з периндоприлом

Подвійна блокада РААС

Відомо, що одночасне використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому використання подвійної блокади РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо ж терапія подвійною блокадою РААС вважається абсолютно потрібною, то її слід проводити тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого уважного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід використовувати одночасно інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Калійзберігаючі засоби, добавки або замінники солі, що містять калій

Комбінація периндоприлу та калійзберігаючих засобів, добавок або замінників солі, що містять калій, зазвичай не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія

У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. При застосуванні периндоприлу слід бути особливо обережними пацієнтам з колагенозно-судинними захворюваннями; пацієнтам, які отримують терапія імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом або тим, у кого наявні всі ці ускладнюючі фактори, передусім при вже існуючих розладих функції печінки. У деяких хворих розвинулися тяжкі інфекційні захворювання. В окремих випадках інтенсивна терапія антибіотиками виявилася безуспішною. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня лейкоцитів і проінструктувати хворих про необхідність повідомляти лікарю про будь-які прояви інфекції.

Реноваскулярна гіпертензія

У хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки у період терапія інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Коли не застосовують»). Використання діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у хворих з однобічним стенозом ниркової артерії.

Гіперчутливість/ангіоедема

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоедеми обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у хворих у період використання інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу. Це може статися будь-коли у період терапія. У таких випадках потрібно терміново припинити прийом лікарський засібу та встановити нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. Якщо набряк розповсюджується лише у ділянці обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без терапія, хоча прийом антигістамінних лікарський засібів може допомогти у послабленні симптомів.

Ангіоедема, пов’язана із набряком гортані, може призвести до летального наслідку. За умови розповсюдження набряку на язик, голосову щілину або гортань, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3‒0,5 мл) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. Згідно з наявними даними, у хворих негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоедеми порівняно з представниками інших рас.

Особи з ангіоедемою в анамнезі, що не була пов’язана з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоедеми у період прийому інгібіторів АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми у хворих, які отримували терапія інгібіторами АПФ. У таких хворих відзначався абдомінальний біль (з/без нудоти та блювання); деякі випадки інтестинальної ангіоедеми не супроводжувалися проявом попередньої ангіоедеми обличчя та рівень інгібітора С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено за допомогою комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження або у період хірургічного втручання. Після відміни інгібітора АПФ прояви ангіоедеми зникали. За умови виникнення абдомінального болю у хворих, які приймають інгібітори АПФ, слід провести диференціальну діагностику, щоб виключити інтестинальну ангіоедему.

Одночасне використання периндоприлу зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Коли не застосовують»). Розпочинати використання сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. За умови припинення терапія сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасне використання інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад, рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ також може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Тому перед початком терапія інгібіторами НЕП (наприклад, рацекадотрилом) для хворих, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.

Одночасне використання інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу). У хворих, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, ймовірне збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (зокрема набряку дихальних шляхів або язика, з розладим функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції у період десенсибілізуючої терапії

Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожували життю, у хворих, які приймали інгібітори АПФ у період десенсибілізуючої терапії лікарський засібами, що містять бджолину отруту. Інгібітори АПФ слід обережно використовувати пацієнтам з алергією, які пройшли курс десенсибілізуючої терапії, та уникати їх призначення у період імунотерапії лікарський засібами, що містять бджолину отруту. Однак у хворих, які потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізуючої терапії, таких реакцій можна уникнути завдяки тимчасовому припиненню використання інгібітора АПФ щонайменше за 24 години перед проведенням десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції у період плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності

Рідко у хворих, які приймали інгібітори АПФ, у період проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності із використанням декстрансульфату повідомлялося про виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій. Розвитку останніх можна уникнути, якщо перед виконанням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти терапія інгібітором АПФ.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у хворих, які приймали інгібітори АПФ у період перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад, AN 69^®). Таким хворим слід використовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних лікарський засібів.

Первинний альдостеронізм

Пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом використання антигіпертензивних медикаментів, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи, зазвичай неефективне. Тому таким пацієнтам використовувати даний лікарський засіб не рекомендується.

Пацієнти після трансплантації нирки

Дані про використання периндоприлу тертбутиламіну пацієнтами після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутні.

Калійзберігаючі діуретики, солі калію

Комбінація периндоприлу з калійзберігаючими діуретиками, солями калію зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Артеріальна гіпотензія

Інгібітори АПФ можуть спричиняти зниження артеріального тиску. Артеріальна гіпотензія з клінічними проявами частіше розвивається у хворих зі зниженим ОЦК; у тих, хто приймає діуретики, дотримується дієти з обмеженим споживанням солі; у хворих на діалізі; хворих, які страждають на діарею або блювання; у хворих з тяжкою ренінзалежною гіпертензією. Артеріальна гіпотензія з клінічними проявами спостерігалась у хворих, які страждали на тяжку серцеву недостатність з клінічними проявами, зі супровідною нирковою недостатністю або при її відсутності. Найімовірніше, вона може розвинутися у хворих з більш тяжким ступенем серцевої недостатності як наслідок використання високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або розлади функції нирок. Пацієнтам із підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії з клінічними проявами на початку терапії та у період підбору дози слід проводити ретельний моніторинг. Подібного підходу слід дотримуватися при лікуванні хворих з ішемією або цереброваскулярними захворюваннями, у яких раптове підвищення артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

За умови розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину і при потрібності поповнити ОЦК шляхом пероральновенного введення фізіологічного розчину. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого використання лікарський засібу, який можна впевнено продовжувати вживати після того, як артеріальний тиск знову підвищився внаслідок збільшення ОЦК.

У деяких хворих із застійною серцевою недостатністю з нормальним і зниженим тиском використання периндоприлу може призвести до додаткового зниження системного артеріального тиску. Це очікуваний ефект, зазвичай він не призводить до припинення терапія. При настанні клінічних проявів артеріальної гіпотензії може бути потрібно зниження дози або припинення використання лікарський засібу.

Ішемічна хвороба серця

Якщо протягом першого місяця терапії лікарський засібом настає епізод нестабільної стенокардії, то перш ніж продовжувати терапія, слід зважити співвідношення терапевтичної користі та ризику.

Пов’язані з індапамідом

Печінкова енцефалопатія

У хворих із розладими функції печінки використання тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може спричинити енцефалопатію, особливо при розладих електролітного балансу. В такомза умови використання діуретиків слід одразу припинити.

Світлочутливість

Повідомлялося про випадки реакції світлочутливості у хворих, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики. При виникненні таких реакцій терапія діуретиками рекомендується припинити. Якщо є необхідність знову призначити діуретики, рекомендується захистити вразливі ділянки від сонця або від джерел штучного ультрафіолету.

Застереження при застосуванні

Спільні для периндоприлу та індапаміду

Розлади функції нирок

При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв) терапія лікарський засібом Ерупніл плюс протипоказано.

Якщо у період використання лікарський засібу у хворих з артеріальною гіпертензію без існуючих видимих ознак розлади функції нирок виникли лабораторні прояви ниркової недостатності, використання лікарський засібу потрібно припинити. Ймовірне відновлення терапія меншою дозою або одним зі складових лікарський засібу. Таким пацієнтам потрібно проводити моніторинг калію та креатиніну через два тижні від початку терапія та кожні два місяці у період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігалися переважно у хворих з тяжкою серцевою недостатністю або з існуючими розладими функції нирок, включаючи хворих зі стенозом ниркової артерії.

Цей лікарський засіб не рекомендується використовувати пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.

Артеріальна гіпотензія та дефіцит води й електролітів

Існує ризик раптового зниження артеріального тиску у хворих з існуючим дефіцитом натрію (особливо у хворих зі стенозом ниркових артерій). Тому потрібно систематично контролювати стан хворих щодо симптомів дефіциту води та електролітів, які можуть виникнути внаслідок блювання або діареї.

Таким пацієнтам потрібно регулярно контролювати рівень електролітів у плазмі крові.

При виникненні вираженої артеріальної гіпотензії може бути потрібним пероральновенне введення 0,9 % розчину хлориду натрію. Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого використання лікарський засібу. Після відновлення ОЦК та нормалізації артеріального тиску терапія можна розпочати з нижчої дози або одним із компонентів лікарський засібу.

Рівень калію

Комбінація периндоприлу та індапаміду не виключає можливості виникнення гіпокаліємії, особливо у хворих із цукровим діабетом або у хворих з нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого іншого лікарський засібу, що має у складі діуретик, слід проводити регулярний моніторинг рівня калію у плазмі крові.

Додаткові компоненти

Через наявність у складі лікарський засібу лактози даний лікарський засіб не слід призначати, якщо є спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази, розлади всмоктування глюкози та/або галактози.

Пов’язані з периндоприлом

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ іноді з’являється сухий кашель – незасібивний, стійкий, який зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати як частину диференціального діагнозу кашлю. Якщо призначення інгібітора АПФ все ще є переважним, можна розглянути питання про продовження терапія.

Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (за умови серцевої недостатності, водного та електролітного дисбалансу

Значна стимуляція РААС, особливо у період значного водного та електролітного дисбалансу (сувора дієта з обмеженням натрію або подовжене терапія діуретиками), спостерігалась у хворих, артеріальний тиск яких спочатку був низьким, за умови стенозу ниркових артерій, при серцевій недостатності із застійними явищами або цирозом із набряком та асцитом.

Таким чином, блокування цієї системи інгібітором АПФ може викликати, особливо в момент першого введення та протягом перших двох тижнів терапія, несподіване падіння артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, демонструючи функціональну ниркову недостатність. Іноді це може мати вигляд гострого нападу, хоча і рідко та з різним періодом нападу.

У таких випадках терапія слід розпочинати з низької дози, а дозу підвищувати поступово.

Пацієнти літнього віку

Перед початком терапія слід перевірити функцію нирок та рівень калію. Початкову дозу слід скоригувати відповідно до реакції артеріального тиску, особливо за умови водного та електролітного дисбалансу, з метою уникнення несподіваного виникнення артеріальної гіпотензії.

Пацієнти з наявним атеросклерозом

Ризик артеріальної гіпотензії існує в усіх хворих, але особливу увагу слід приділяти пацієнтам з ішемічною хворобою серця або недостатністю мозкового кровообігу для того, щоб терапія розпочинати з низької дози.

Реноваскулярна гіпертензія

Терапіям реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Однак інгібітори АПФ можуть бути прийнятними для хворих із реноваскулярною гіпертензією, які чекають на хірургічну корекцію, або якщо така операція неможлива.

Якщо Ерупніл плюс призначено пацієнтам із наявним стенозом ниркових артерій або з підозрою на нього, терапія слід розпочинати в стаціонарі з низької дози та перевіряти функцію нирок і рівень калію, оскільки у деяких хворих розвивалась функціональна ниркова недостатність, яка була оборотною при припиненні терапія.

Інші групи ризику

У хворих із тяжкою серцевою недостатністю (IV ступеня) або у хворих з інсулінзалежним цукровим діабетом (зі спонтанними тенденціями до підвищення рівня калію) терапія потрібно розпочинати під медичним наглядом зі зменшеної початкової дози. Не слід припиняти прийом бета-блокаторів гіперчутливим пацієнтам із коронарною недостатністю, до бета-блокатора слід додати інгібітор АПФ.

Пацієнти з цукровим діабетом

У хворих з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або застосовують інсулін, потрібно уважно контролювати рівень цукру в крові у період перших місяців терапія інгібітором АПФ.

Расова приналежність

Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через більш високу поширеність станів з низьким рівнем реніну у хворих негроїдної раси.

Хірургія/загальна анестезія

Інгібітори АПФ можуть спричиняти артеріальну гіпотензію за умови анестезії, особливо коли анестетик, що вводиться, є лікарський засібом з гіпотензивним потенціалом.

Таким чином, рекомендується, щоб терапія інгібіторами АПФ пролонгованої дії, такими як периндоприл, було припинено, якщо це можливо, за день до хірургічного втручання.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія

Інгібітори АПФ потрібно обережно використовувати при лікуванні хворих з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка.

Печінкова недостатність

Терапія інгібітором АПФ іноді супроводжувалося появою синдрому, який розпочинався як холеостатична жовтяниця з прогресуванням до блискавичного некрозу печінки, іноді – з летальним наслідком. Механізм такого синдрому не з’ясовано. При появі жовтяниці або при значному підвищенні активності ферментів печінки потрібно припинити використання інгібіторів АПФ та провести медичне спостереження і терапія.

Гіперкаліємія

У деяких хворих на тлі прийому інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, відзначалося збільшення концентрації калію в сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне використання калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших лікарський засібів, що викликають підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад гепарину, ко-тримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол, інших інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, ацетилсаліцилової кислоти в дозі ≥3 г/добу, інгібіторів ЦОГ-2 та неселективних НПЗП, імунодепресивних засобів, таких як циклоспорин або такролімус, триметоприм). Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або сольових замінників, у яких має у складіся калій, зокрема у хворих з розладими функції нирок, може призвести до значного збільшення калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну аритмію. За потрібності проведення такого паралельного терапія слід регулярно визначати рівень калію в сироватці крові.

Пов’язані з індапамідом

Водний та електролітний баланс

Рівень натрію

Концентрацію натрію у плазмі крові потрібно визначати перед початком терапія та через рівні проміжки часу у період терапія. Зниження рівня натрію в крові спочатку може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний моніторинг. Контроль слід проводити частіше у хворих літнього віку та хворих із цирозом печінки (див. розділи «Надмірне застосування» та «Небажані реакції»). Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, яка може призвести до серйозних наслідків. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може призвести до зневоднення та ортостатичної артеріальної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, частота та вираженість цього ефекту незначні. У хворих літнього віку та хворих на цироз печінки визначення концентрації натрію у плазмі крові потрібно здійснювати частіше.

Рівень калію

Головним ризиком при лікуванні тіазидними та тіазидоподібними діуретиками є зниження концентрації калію та гіпокаліємія. У хворих, які погано харчуються і/або приймають одразу декілька лікарський засібів, хворих літнього віку, хворих на цироз печінки і асцит, хворих з ішемічною хворобою серця і серцевою недостатністю потрібно попередити появу гіпокаліємії (<3,4 ммоль/л).

У таких хворих гіпокаліємія збільшує кардіотоксичність лікарський засібів дигіталісу і ризик появи аритмії.

Пацієнти з подовженим інтервалом QT спадкового або ятрогенного генезу також належать до групи ризику. Гіпокаліємія (а також брадикардія), таким чином, є фактором, що спричиняє розвиток небезпечних аритмій, зокрема поліморфної шлуночкової тахікардії типу пірует, іноді з летальним наслідком.

У всіх випадках таким хворим потрібно частіше контролювати рівень калію в плазмі крові. Перше вимірювання концентрації калію в плазмі крові слід провести протягом першого тижня після початку терапія.

При виявленні низького рівня калію слід провести коригування дозування.

Рівень кальцію

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення кальцію зі сечею і спричинити незначне транзиторне збільшення концентрації кальцію у плазмі крові.

Стійка гіперкальціємія може бути обумовлена наявністю гіперпаратиреозу. Тому терапія діуретиком слід припинити до перевірки функції паращитовидної залози.

Глюкоза у крові

У хворих на цукровий діабет важливо контролювати рівень глюкози у крові, зокрема при гіпокаліємії.

Сечова кислота

У хворих з гіперурикемією може спостерігатися тенденція до нападів подагри.

Функція нирок та діуретики

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективніші при нормальній функції нирок або при незначному її порушенні (рівень креатиніну у плазмі крові дорослих нижче 25 мг/л, або 220 мкмоль/л).

У хворих літнього віку рівень креатиніну в плазмі крові слід коригувати залежно від віку, маси тіла та статі відповідно до формули Кокрофта:

cl_cr = (140 - вік) x маса тіла/0,814 x рівень креатиніну в плазмі крові,

де вік виражено у роках, маса тіла – у кілограмах, рівень креатиніну в плазмі – у мікромолях/літр.

Ця формула прийнятна для літніх чоловіків та має бути адаптована для жінок шляхом множення результату на 0,85.

Гіповолемія, яка виникає на початку терапія через втрату води і натрію внаслідок використання діуретика, може спричинити зниження клубочкової фільтрації. Це може призвести до збільшення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові. У хворих з нормальною функцією нирок така транзиторна функціональна ниркова недостатність зникає без будь-яких наслідків, але при вже існуючій нирковій недостатності вона може погіршити стан.

Спортсмени

Спортсменам слід враховувати, що цей лікарський засіб має у складі активну речовину (індапамід), яка може викликати позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю.

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія (короткозорість) та вторинна закритокутова глаукома Лікарський засіби, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт із дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Прояви включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і зазвичай виникають протягом декількох годин або тижнів з початку використання лікарський засібу. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне терапія ‒ це якнайшвидше припинити використання медикаментів. Якщо пероральноочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, потрібно використовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи терапія. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Використання інгібіторів АПФ протипоказане вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Застереження, пов’язані з периндоприлом

Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає, однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. За умови, коли продовження терапія гіпотензивними лікарськими засобами вважається обов’язковим, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні лікарський засіби, які мають підтверджені дані про безпеку використання в час вагітності. Якщо в період терапія підтверджується вагітність, інгібітори АПФ слід одразу відмінити і, якщо потрібно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання вагітним.

Відомо, що прийом інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності чинить токсичний вплив на ембріон (розлади функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо ж прийом інгібіторів АПФ відбувався у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого.

За новонародженими, матері яких у час вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.

Спеціальні застереження, пов’язані з індапамідом

Дані щодо використання індапаміду вагітним жінкам відсутні або обмежені (менше 300 випадків). Наслідком тривалого використання тіазидного діуретика у період ІІІ триместру вагітності може бути зниження ОЦК вагітної жінки та маточно-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розвитку плода. Дослідження на тваринах не виявили прямого або опосередкованого токсичного впливу на резасібивність. Як запобіжний захід бажано уникати використання індапаміду у час вагітності.

Період лактації

Ерупніл плюс протипоказаний у період лактації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення лактації або відміни лікарський засібу, враховуючи важливість терапії для матері.

Застереження, пов’язані з периндоприлом

Використання периндоприлу у період лактації не рекомендоване у зв’язку з відсутністю даних щодо його використання цій категорії хворих. Слід надати перевагу альтернативному лікуванню з доведеним профілем безпеки, особливо у період лактації новонародженого або недоношеного немовляти.

Застереження, пов’язані з індапамідом

Дані щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатні. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят виключати не можна. Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, використання яких у період лактації пов’язують зі зниженням або навіть пригніченням лактації. Індапамід протипоказаний у період лактації.

Фертильність

Застереження, спільні для периндоприлу та індапаміду

Дослідження резасібивної токсичності показали відсутність впливу на фертильність самців та самок тварин. Впливу на фертильність людини не очікується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Два активні інгредієнти окремо або у складі лікарський засібу не впливають на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами, але у деяких хворих, особливо на початку терапія або у період використання лікарський засібу у комбінації з іншим антигіпертензивним лікарський засібом, можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані з низьким артеріальним тиском, у результаті чого може погіршитися здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами.

Лікарський засіб призначений дорослим для перорального використання.

Рекомендована початкова доза становить 1 таблетка лікарський засібу Ерупніл плюс 2 мг/0,625 мг на добу однарозово, бажано вживати вранці перед вживанням їжі.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням профілю пацієнта та показників артеріального тиску.

За умови відсутності терапевтичного ефекту доза може бути збільшена до 1 таблетки лікарський засібу Ерупніл плюс 4 мг/1,25 мг на добу.

За умови клінічної доцільності ймовірне призначення переходу від монотерапії периндоприлом одразу до терапія комбінованим лікарський засібом, що має у складі периндоприл та індапамід.

Однак слід враховувати, що в окремих випадках потрібний індивідуальний підбір дозування для кожного компонента.

Пацієнти літнього віку

Терапія слід починати зі звичайної рекомендуєтьсяї дози – 1 таблетка лікарський засібу Ерупніл плюс 2 мг/0,625 мг на добу з урахуванням показників артеріального тиску та функціонального стану нирок.

Пацієнти з розладими функції нирок

При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв) терапія лікарський засібом протипоказане. Пацієнтам із кліренсом креатиніну від 30 мл/хв до 60 мл/хв терапія рекомендується розпочинати із використання адекватних доз діючих речовин лікарський засібу (периндоприлу та індапаміду) у довільній комбінації. Пацієнти з кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв не потребують корекції дози. Звичайне медичне спостереження має включати частий моніторинг рівня креатиніну та калію крові.

Пацієнти з розладими функції печінки

При тяжких розладих функції печінки терапія протипоказано.

Для хворих з помірними розладими функції печінки коригування дози не потрібне.

Діти.

Лікарський засіб не рекомендується використовувати для терапія дітей через недостатню кількість даних щодо безпеки та ефективності його використання для цієї групи хворих.

За умови передозування найчастіше спостерігається така небажана побічна реакція, як артеріальна гіпотензія, а також ймовірне виникнення таких симптомів: нудота, блювання, судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, олігурія, що може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії), розлади водно-електролітного балансу (низький рівень натрію, низький рівень калію).

Терапія. Першою допомогою є швидке виведення лікарський засібу з організму шляхом промивання шлунка і/або прийому активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу в медичній установі. При появі артеріальної гіпотензії пацієнту потрібно надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. Рекомендоване терапія слід проводити пероральновенним введенням фізіологічного розчину або використовувати будь-який інший метод волемічного збільшення. Периндоприлат, активна форма периндоприлу, може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу.

Використання периндоприлу інгібує РААС та сприяє зменшенню втрати калію, спричиненої індапамідом. Найчастіше повідомлялося про виникнення таких побічних реакцій: при застосуванні периндоприлу - запаморочення, головний біль, парестезія, дисгевзія, розлади зору, вертиго, дзвін у вухах, артеріальна гіпотензія, кашель, задишка, біль в абдомінальній ділянці, запор, диспепсія, діарея, нудота, блювання, свербіж, висипання, судоми м’язів та астенія; при застосуванні індапаміду - реакції гіперчутливості, головним чином дерматологічні, у хворих, схильних до розвитку алергічних та астматичних реакцій, і макулопапульозні висипання.

Нижчезазначені небажані реакції, які можуть з’явитися у період терапія, класифіковані за такою частотою: дуже поширені (≥1/10); поширені (≥1/100, <1/10); непоширені (≥1/1000, <1/100); рідко поширені (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко поширені (<1/10000), включаючи поодинокі повідомлення; частота невідома (не може бути визначена на основі наявних даних).

Інфекції та інвазії: риніт (дуже рідко - периндоприл).

З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія (нечасто* - периндоприл); агранулоцитоз (дуже рідко - периндоприл та індапамід); апластична анемія (дуже рідко - індапамід); панцитопенія (дуже рідко - периндоприл); лейкопенія (дуже рідко - периндоприл та індапамід); нейтропенія (дуже рідко - периндоприл); гемолітична анемія (дуже рідко - периндоприл та індапамід); тромбоцитопенія (дуже рідко - периндоприл та індапамід).

З боку імунної системи: гіперчутливість (головним чином дерматологічні реакції у хворих, схильних до розвитку алергічних та астматичних реакцій) (часто - індапамід).

З боку обміну речовин і метаболізму: гіпоглікемія (нечасто* - периндоприл); гіперкаліємія, оборотна при відміні лікарський засібу (нечасто* - периндоприл); гіпонатріємія (нечасто* - периндоприл, частота невідома - індапамід); гіперкальціємія (дуже рідко - індапамід); зниження рівня калію в крові до стану гіпокаліємії, зокрема серйозної у деяких хворих групи високого ризику (частота невідома - індапамід).

З боку психіки: зміни настрою (нечасто - периндоприл); депресія (нечасто – периндоприл); розлади сну (нечасто - периндоприл); сплутаність свідомості (дуже рідко - периндоприл).

З боку нервової системи: запаморочення (часто - периндоприл); головний біль (часто - периндоприл, рідко - індапамід); парестезія (часто - периндоприл, рідко - індапамід); дисгевзія (часто - периндоприл); сонливість (нечасто* - периндоприл); непритомність (нечасто* - периндоприл, частота невідома - індапамід); внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у хворих групи високого ризику ймовірне виникнення інсульту (див. розділ «Особливості використання») (дуже рідко - периндоприл); за умови печінкової недостатності ймовірне виникнення печінкової енцефалопатії (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання») (частота невідома - індапамід).

З боку органів зору: розлади зору (часто - периндоприл, частота невідома - індапамід); міопія (див. розділ «Особливості використання») (частота невідома - індапамід); нечіткість зору (частота невідома - індапамід); хоріоїдний випіт (частота невідома - індапамід).

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: вертиго (часто - периндоприл, рідко - індапамід); дзвін у вухах (часто - периндоприл).

З боку серця: пальпітація (нечасто* - периндоприл); тахікардія (нечасто* - периндоприл); стенокардія (дуже рідко - периндоприл); аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь) (дуже рідко - периндоприл та індапамід); внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у хворих групи високого ризику ймовірне виникнення інфаркту міокарда (див. розділ «Особливості використання») (дуже рідко - периндоприл); пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу пірует (потенційно летальна) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання») (частота невідома - індапамід).

З боку судин: артеріальна гіпотензія (і прояви, пов’язані з гіпотензією) (див. розділ «Особливості використання») (часто - периндоприл, дуже рідко - індапамід); васкуліт (нечасто* - периндоприл); припливи жару (рідко – периндоприл); феномен Рейно (частота невідома - периндоприл).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель (див. розділ «Особливості використання») (часто - периндоприл); задишка (часто - периндоприл); бронхоспазм (нечасто - периндоприл); еозинофільна пневмонія (дуже рідко - периндоприл).

З боку шлунково-кишкового тракту: біль в абдомінальній ділянці (часто - периндоприл); запор (часто - периндоприл, рідко - індапамід); діарея (часто - периндоприл); диспепсія (часто - периндоприл); нудота (часто - периндоприл, рідко - індапамід); блювання (часто - периндоприл, нечасто - індапамід); сухість у роті (нечасто - периндоприл, рідко - індапамід); панкреатит (дуже рідко - периндоприл та індапамід).

З боку гепатобіліарної системи: гепатит (див. розділ «Особливості використання») (дуже рідко - периндоприл, частота невідома - індапамід); розлади функції печінки (дуже рідко - індапамід).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж (часто - периндоприл); висипання (часто - периндоприл); макулопапульозні висипання (часто - індапамід); кропив’янка (див. розділ «Особливості використання») (нечасто - периндоприл, дуже рідко - індапамід); ангіоневротичний набряк (див. розділ «Особливості використання») (нечасто - периндоприл, дуже рідко - індапамід); пурпура (нечасто - індапамід); гіпергідроз (нечасто - периндоприл); реакції фоточутливості (нечасто* - периндоприл, частота невідома - індапамід); пемфігоїд (нечасто* - периндоприл); посилення симптомів псоріазу (рідко* - периндоприл); мультиформна еритема (дуже рідко - периндоприл); токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко - індапамід); синдром Стівенса-Джонсона (дуже рідко - індапамід).

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: судоми м’язів (часто - периндоприл); ймовірне погіршення існуючого гострого системного червоного вовчака (частота невідома - індапамід); артралгія (нечасто* - периндоприл); міалгія (нечасто* - периндоприл).

З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність (нечасто - периндоприл); анурія/олігурія (рідко – периндоприл); гостра ниркова недостатність (рідко - периндоприл та дуже рідко – індапамід).

З боку резасібивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція (нечасто - периндоприл).

Загальні розлади: астенія (часто - периндоприл); біль у грудях (нечасто* - периндоприл); нездужання (нечасто* - периндоприл); периферичний набряк (нечасто* - периндоприл); пірексія (нечасто* - периндоприл); втома (рідко - індапамід).

Результати лабораторних досліджень: підвищення рівня сечовини у крові (нечасто* - периндоприл); підвищення рівня креатиніну в крові (нечасто* - периндоприл); підвищення рівня білірубіну в крові (рідко - периндоприл); підвищення рівня печінкових ферментів (рідко - периндоприл, частота невідома - індапамід); зниження рівня гемоглобіну та гематокриту (див. розділ «Особливості використання») (дуже рідко - периндоприл); підвищення рівня глюкози в крові (частота невідома - індапамід); підвищення рівня сечової кислоти в крові (частота невідома - індапамід); подовження інтервалу QT на ЕКГ (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання») (частота невідома - індапамід).

Ушкодження, отруєння та ускладнення при проведенні процедур: падіння (нечасто* - периндоприл).

Розлади з боку ендокринної системи: Синдром неадекватної секреції антидіуретичних гормонів (СНСАДГ) (рідко – периндоприл).

* Частота проявів побічних реакцій, виявлених за допомогою спонтанних повідомлень, розрахована за даними клінічних досліджень.

2 роки.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 30 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 30 таблеток у блістері. По 1 блістеру з вологопоглиначем у ламінованому пакеті.

По 1 пакету в картонній коробці.

За рецептом.

Гленмарк Фармасьютикалз Лтд./Glenmark Pharmaceuticals Ltd.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Ділянка № С-7, промислова зона Колваль, Колваль, Бардез, Гоа – 403 513, Індія/

Plot № S-7, Colvale Industrial Estate, Colvale, Bardez, Goa – 403 513, India.