Рабелок ліофілізат для р-ну д/ін. по 20 мг №1 у флак.

діюча речовина: rabeprazole sodium;

1 флакон містить натрію рабепразолу 20 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), вода для ін’єкцій, натрію гідроксид.

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: білий або жовтувато-білий ліофілізат.

Інгібітори протонної помпи. Рабепразол.

Код АТХ А02В С04.

Фармакодинаміка.

Рабепразол натрію є інгібітором протонної помпи. Пригнічення активності ферменту

Н+-К+- АТФ-ази в парієтальних клітинах шлунка призводить до блокування кінцевої стадії утворення соляної кислоти. Ця дія є дозозалежною і призводить до пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти незалежно від подразника. Рабепразол зв’язується за допомогою ковалентного зв’язку з протонною помпою парієтальних клітин, що супроводжується необоротним зниженням секреції соляної кислоти. Кислота може виділятися тільки новоутвореними протонними помпами. Отже, кінетика рабепразолу у плазмі крові не має вирішального значення для антисекреторної дії: період біологічної активності рабепразолу значно перевищує період його напіввиведення з плазми. Більше клінічне значення має напівперіод функціонування протонної помпи (20-24 години), а не період напіввиведення рабепразолу.

Максимальний рівень зниження секреції можливий, коли рабепразол досягає парієтальної клітини в момент її активації. Цього можна досягти шляхом внутрішньовенного інфузійного введення рабепразолу. Завдяки цьому активізована під впливом циркадних ритмів (ацетилхолін) або після їжі (гістамін і гастрин) протонна помпа відразу ж зв’язується з молекулою рабепразолу і продукція соляної кислоти припиняється.

Активна речовина лікарського засобу рабепразол швидко накопичується в кислому середовищі парієтальних тканин шлунка, де перетворюється в активну форму завдяки приєднанню до неї сульфенамідної групи.

Після внутрішньовенного введення дія рабепразолу розвивається протягом 1 години і досягає максимуму через 2–4 години. Середній кліренс при введенні внутрішньовенно дози 20 мг становить 283 ± 98 мл/хв. Період напіввиведення дози 20 мг, введеної внутрішньовенно, становить 1,02 ± 0,63 години. Після відміни лікарського засобу секторна активність відновлюється через 2–3 дні.

Використання лікарського засобу в дозі 20 мг на добу протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, метаболізм вуглеводів, концентрацію в крові паратгормону, коризолу, естрогену, тестостерону, пролактину, холецистокініну, секретину, глюкагону, ФСГ, ЛГ, СТГ, реніну, альдостерону.

Фармакокінетика.

Абсолютна біодоступність при внутрішньовенному введенні дози 20 мг становить близько 100 %, тобто всі молекули рабепразолу досягають парієтальних клітин. Біодоступність рабепразолу не змінюється при багаторазовому введенні. Звя’зування з білками плазми становить 97 %. При багаторазовому введенні рабепразолу спостерігається лінійна фармакокінетика, тобто період напіввиведення, кліренс і об’єм розподілу рабепразолу є дозонезалежними величинами. Метаболізуєтся в печінці. Рабепразол натрію біотрансформується з утворенням основних метаболітів тіоефіру і вугільної кислоти. Інші метаболіти — сульфон, диметилтіоефір і кон’югат меркаптурової кислоти наявні в низьких концентраціях. Період напіввиведення з сироватки крові становить близько 1 години. Приблизно 90 % дози виводиться із сечею переважно у вигляді двох метаболітів-кон’югату меркаптопурової кислоти і карбонової кислоти. Невелика частина метаболітів виводиться з калом. У пацієнтів літнього віку виведення рабепразолу дещо сповільнюється. Кумуляції рабепразолу не відзначалося.

Рабепразол у вигляді ліофілізованого порошку для приготування розчину для ін’єкцій призначений у випадках, коли використання пероральної форми неможливе, а саме:

• загострення пептичної виразки шлунка чи дванадцятипалої кишки з кровотечею та тяжкими ерозіями;
• короткочасне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби з ерозіями та виразками;
• профілактика аспірації кислим вмістом шлунка;
• синдром Золлінгера – Еллісона.

Підвищена чутливість до рабепразолу, до інших бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу. Печінкова, ниркова або дихальна недостатність. Рабепразол протипоказаний вагітним, жінкам, які годують груддю, та дітям.

Система CYP-450

Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP-450, а саме CYP2C19 та CYP3A4.

Рабепразол натрію не має фармакокінетичних чи клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP-450.

Взаємодії, що викликані пригніченням секреції шлункової кислоти

Натрію рабепразол викликає сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол може взаємодіяти з лікарськими засобами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне використання рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі, а використання з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Тому пацієнтам, які використовують зазначені лікарські засоби разом з рабепразолом, слід перебувати під наглядом для визначення потрібності коригування дози.

Антациди

Не спостерігалося взаємодії рабепразолу з антацидами, такими як алюмінію чи магнію гідроксид.

Атазанавір

Одночасне використання атазанавіру 300 мг/ ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг один раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг один раз на добу) призводить до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Очікуються схожі результати від використання інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, протипоказано використовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділ «Особливості використання», «Протипоказання»).

Метотрексат

Повідомлення про побічні реакції, опубліковані дані популяційних фармакокінетичних досліджень та ретроспективні аналізи припускають, що одночасне використання метотрексату та інгібіторів протонної помпи (переважно високих доз) може призвести до збільшення рівнів метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату у сироватці крові. Хоча жодних формальних досліджень не проводили.

Клопідогрель

Одночасне використання клопідогрелю та рабепразолу здоровим добровольцям не мало клінічно важливого впливу на концентрації активного метаболіту клопідогрелю. Корекція дози не потрібна.

Їжа

Вживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.

Циклоспорин

In vitro рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

Лікарські засоби, які протипоказані для одночасного використання з рабепразолом

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю

Слід дотримуватися з обережністюсті, призначаючи рабепразол пацієнтам з гіперчутливістю до ліків. Існує ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) або заміщеними бензимідазолами.

При застосуванні лікарського засобу пацієнтам літнього віку слід пам’ятати, що рабепразол метаболізується виключно у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватись, то у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому за пацієнтами літнього віку слід наглядати і дотримуватись рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.

Перед початком лікування лікарським засобом Рабелок потрібно виключити злоякісні новоутворення шлунка та стравоходу, оскільки прийом лікарського засобу може маскувати симптоми і відтермінувати виявлення пухлини.

Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування рабепразолом (особливо тих, хто лікується більше 1 року) слід регулярно обстежувати.

Існує ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами.

Повідомлялося про патологічні зміни крові (тромбоцитопенія та нейтропенія) при застосуванні рабепразолу. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; випадки були неускладнені та зникали після припинення використання рабепразолу.

У період лікування рабепразолом рекомендовано періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування.

При застосуванні інгібіторів протонної помпи протягом трьох місяців та більше у пацієнтів може виникнути гіпомагніємія (симптоматична та асимптоматична), а також проявляються такі симптоми, як аритмія, судоми, тетанія. У більшості пацієнтів лікування гіпомагніємії вимагало припинення прийому лікарських засобів інгібіторів протонної помпи та призначення замісної коригувальної терапії лікарськими засобами магнію. У пацієнтів, які імовірно будуть тривало приймати ліки (наприклад дигоксин) або лікарські засоби, які можуть призвести до гіпомагніємії (наприклад діуретики), потрібно контролювати рівень магнію у крові до початку та у період лікування.

Спостерігалися випадки відхилення від норми печінкових ферментів. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; відхилення були неускладнені та зникали після припинення використання рабепразолу.

У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функцій печінки не спостерігалося значної різниці у частоті побічних ефектів при прийомі рабепразолу порівняно з контрольною групою відповідної статі та віку. Дослідження щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не проводились, тому слід з обережністю використовувати рабепразол пацієнтами з тяжкою печінковою недостатністю. Дозу при печінковій недостатності потрібно знизити.

Через недостатню кількість клінічних даних відносно внутрішньовенного використання рабепразолу хворим з істотним порушенням функцій печінки рабепразол таким хворим використовують у разі крайньої потрібності у половинній дозі (10 мг) під наглядом лікаря.

Відсутні клінічні дані щодо використання рабепразолу пацієнтам із тяжкими порушеннями функцій нирок, тому не рекомендовано призначати Рабелок пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю.

Функція щитовидної залози

Рекомендовано слідкувати за функцією щитовидної залози у період лікування рабепразолом.

Особливості проведення дихальних тестів

Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути псевдонегативними під час прийому інгібіторів протонної помпи, таких як рабепразол, і антибіотиків, таких як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол. Тому для визначення наявності Helicobacter pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після закінчення лікування такими лікарськими засобами.

Лікування неерозивної рефлюксної хвороби показане пацієнтам, які мають повторювані симптоми, зокрема печію та кислотний рефлюкс (близько 2 разів на тиждень). Використання рабепразолу може приховувати симптоми злоякісної пухлини (наприклад раку шлунка або кишечнику) та інші захворювання травного тракту. Тому слід виключити наявність цих захворювань перед призначенням рабепразолу.

За умови призначення рабепразолу пацієнту з рефлюксною хворобою без ерозій лікарю слід засвідчити ефективність лікування після 2 тижнів використання лікарського засобу. Якщо симптоми не зникли, є імовірність, що рефлюксна хвороба не є причиною їх виникнення. У такому разі лікар повинен застосувати інший метод лікування.

Якщо рабепразол призначати з метою ерадикації Helicobacter pylori, важливо звернути увагу на протипоказання, особливості використання, клінічно значущі побічні реакції та інші застереження, наведені в інструкції для медичного використання інших лікарських засобів, які використовують з метою ерадикації.

Згідно з даними наукової літератури, одночасне використання інгібіторів протонної помпи та метотрексату (переважно у високих дозах) може підвищити рівень метотрексату та/або його метаболітів у сироватці крові, що може спричинити токсичність. У разі потрібності використання високих доз метотрексату слід розглянути питання про припинення лікування інгібіторами протонної помпи.

При застосуванні лікарського засобу є ризик переломів. За результатами деяких обсерваційних досліджень, інгібітори протонної помпи підвищують ризик переломів стегна, зап’ястку та хребців, пов’язаних з остеопорозом. Ризик переломів зростав у пацієнтів, які тривало (більше 1 року) отримували високі дози ІПП.

З обережністю потрібно використовувати лікарський засіб пацієнтам з дихальною недостатністю.

Одночасне використання атазанавіру та рабепразолу протипоказане (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування інгібіторами протонної помпи, включаючи рабепразол, підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими збудниками, як Salmonella, Campylobacter та Clostridium defficille.

Порушення функції нирок

Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит (ГТІН) спостерігався у пацієнтів, які приймали рабепразол, і може виникнути в будь-який момент терапії рабепразолом (див. розділ «Побічні реакції»). Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит може прогресувати до ниркової недостатності.

У разі підозри на ГТІН слід припинити використання рабепразолу та негайно розпочати відповідне лікування.

Використання у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Немає даних щодо безпеки використання рабепразолу у період вагітності.

Використання рабепразолу у період вагітності протипоказано.

Годування груддю

Невідомо, чи проникає рабепразол натрію у грудне молоко. Відповідні дослідження не проводили.

Рабепразол не рекомендовано призначати жінкам у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

На період лікування рекомендовано утримуватися від керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами, оскільки можливі головний біль, сонливість або запаморочення, порушення зору.

Внутрішньовенне призначення рабепразолу рекомендовано лише у тих випадках, коли пероральне використання неможливе. Як тільки стає можливим призначення пероральної форми рабепразолу, внутрішньовенне призначення слід відмінити.

Рекомендована доза – 20 мг рабепразолу 1 раз на добу.

Приготований розчин слід вводити тільки внутрішньовенно.

Для введення у вигляді ін’єкції вміст ампули розчиняють у 5 мл стерильної води для ін'єкцій та вводять повільно протягом 5–15 хв.

Для введення у вигляді інфузії вміст ампули спочатку розчиняють у 5 мл стерильної води для ін’єкцій, а потім додають до інфузійного розчину (0,9 % розчин натрію хлориду) об'ємом 100 мл і вводять протягом 15–30 хв.

Перед введенням потрібно візуально оцінити повноту розчинення та виключити зміну кольору, наявність осаду та зміну прозорості розчину. Розчин потрібно використати не пізніше ніж через 4 години після приготування. Невикористаний розчин слід знищити.

Порушення функції нирок та печінки. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки не потребують коригування дози лікарського засобу. Щодо використання лікарського засобу з метою лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки див. розділ «Особливості використання».

Діти.

Рабепразол не рекомендовано призначати дітям, оскільки на сьогодні немає достатнього досвіду його використання пацієнтам цієї вікової групи.

Немає відомостей щодо передозування лікарським засобом. Можливе посилення симптомів побічної дії. Максимальна доза не повинна перевищувати 120 мг одноразово або 160 мг на добу.

Лікування: при випадковому прийомі лікарського засобу у високих дозах проводять симптоматичну та підтримуючу терапію. Специфічного антидоту немає. Рабепразол натрію добре зв’язується з білками сироватки крові, тому погано виводиться при діалізі.

Побічні ефекти рабепразолу здебільшого незначні, помірні і швидко минають.

Інфекції та інвазії: інфекції, інтерстиціальна пневмонія.

Кров та лімфатична система: анемія, еритроцитопенія, панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз та гемолітична анемія.

З боку імунної системи: висипання та сухість у роті, реакції гіперчутливості, включаючи шок, анафілактоїдні реакції, кропив’янку, набряк обличчя, артеріальну гіпотензію та диспное; гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування.

З боку метаболізму: анорексія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.

Психічні розлади: безсоння, сонливість, збудження, знервованість, депресія, сплутаність свідомості, делірій, кома.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, астенія, зниження сили стискання, порушення мови, дезорієнтація,

З боку органів зору: розлади зору, збільшення внутрішньоочного тиску.

Судинні розлади: периферичні набряки, гіпертензія, пальпітація.

З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, риніт, бронхіт, синусит, глосит, ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, запор, метеоризм, диспепсія, висип та сухість у роті, відрижка, гастрит, стоматит, порушення смаку, відчуття переповнення та важкості у шлунку, кандидоз, ентерит, езофагіт, хейліт, печія, метеоризм, геморой.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: гепатит, фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця, печінкова енцефалопатія (у поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом печінки).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, мультиформна еритема, еритема, бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, свербіж, пітливість, токсичний епідермальний некроз (ТЕН), синдром Стівенса – Джонсона.

З боку кістково-м’язової системи: неспецифічний біль/ біль у спині, міальгія, судоми ніг, артралгія, рабдоміоліз, перелом шийки стегна, зап’ястка або хребта.

З боку нирок та сечовивідної системи: гостра ниркова недостатність, інфекції сечовивідних шляхів, інтерстиціальний нефрит, рідко — тубулоінтерстиціальний нефрит (з можливим прогресуванням до ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, посилення ерекції.

Загальні розлади та місцеві реакції: астенія/слабкість, грипоподібний синдром, нездужання, біль у грудях, спині, гарячка, озноб, жар, спрага, алопеція, посилення потовиділення, зміни у місці введення.

Результати досліджень: збільшення рівня печінкових ферментів (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази), лактатдегидрогенази, гамма-глутамілтрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення маси тіла, протеїнурія, збільшення рівня загального холестерину, тригліцеридів, азоту сечовини, підвищення рівня тироксинзв’язуючого глобуліну, креатинфосфокинази, сечової кислоти, підвищення рівня глюкози в сечі, гіперамоніємія.

Побічні реакції, які мають клінічне значення:

• Шок та анафілактичні реакції.
• Панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз та гемолітична анемія.
• Фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця.
• Інтерстиціальна пневмонія.
• Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівена – Джонсона, мультиформна еритема.
• Гостра ниркова недостатність, інтерстиційний нефрит.
• Гіпонатріємія.
• Рабдоміоліз.

Побічні реакції, які мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи:

• Порушення зору.
• Ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм.
• Сплутаність свідомості.

При появі вищезазначених побічних реакцій рекомендовано припинити використання рабепразолу.

Слід бути обережним, призначаючи лікування рабепразолом пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки.

2 роки.

Зберігати у захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 ^оС. Готовий розчин можна зберігати протягом 4 годин при кімнатній температурі (до 25 ^оС) та протягом 24 годин в холодильнику.

Рабепразол можна розводити тільки у стерильній воді для ін’єкцій або у фізіологічному розчині (0,9 % розчин натрію хлориду). Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

По 1 флакону у картонній коробці.

За рецептом.

Каділа Фармасьютикалз Лімітед/ Cadila Pharmaceuticals Limited.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Ділянка № 1389, Трасад Роуд, Дхолка, Ахмедабад, Індія/ Plot No. 1389, Trasad Road, Dholka, Dist: Ahmedabad, India.