Тенікам ліофілізат для р-ну д/ін. по 20 мг у флак. з р-ком

діюча речовина:(теноксикам) tenoxicam;

1 флакон містить теноксикаму 20 мг;

допоміжні речовини: маніт, динатрію едетат, натрію метабісульфіт (Е 223), трометамол, натрію гідроксид.

1 ампула з розчинником містить 2 мл води для ін’єкцій.

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ущільнена маса від жовтого до зеленувато-жовтого кольору.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні лікарські засоби. Оксиками. Теноксикам.

Код АТХ M01A C02.

Фармакодинаміка.

Теноксикам — нестероїдний протизапальний лікарський засіб. Чинить виражену знеболювальну, протизапальну та деяку жарознижувальну дію.

Як і для інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), точний механізм дії невідомий, хоча, імовірно, він є багатофакторним, включаючи пригнічення біосинтезу простагландинів та зменшення накопичення лейкоцитів у місці запалення.

Фармакокінетика.

Теноксикам у формі ліофілізату є лікарським засобом тривалої дії, введення дози один раз на добу є ефективним.

Теноксикам добре проникає у синовіальну рідину, де його концентрація становить приблизно половину від його концентрації у плазмі крові. Середній період напіввиведення з плазми становить приблизно 72 години.

Після внутрішньовенного введення теноксикаму у дозі 20 мг його рівень у плазмі крові протягом перших 2 годин швидко зменшується, що пов’язано з процесом розподілу. Після внутрішньом’язової ін’єкції щонайменше через 15 хвилин досягається рівень, що становить 90 % або більше від максимальної концентрації.

При рекомендованому режимі використання 20 мг на добу рівноважна концентрація у плазмі крові досягається протягом 10–15 днів. Кумуляції не очікується. Теноксикам міцно зв’язується з білками плазми крові.

Теноксикам практично повністю метаболізується в організмі. Приблизно 2/3 застосованої дози виводиться із сечею у вигляді фармакологічно неактивного метаболіту 5-гідроксипіридилу, решта — з жовчю, в основному у вигляді глюкуронідних кон’югатів гідроксиметаболітів.

Змін фармакокінетики теноксикаму залежно від віку пацієнта виявлено не було, хоча індивідуальних відмінностей, як правило, більше у пацієнтів літнього віку.

Для полегшення болю та запалення при остеоартриті та ревматоїдному артриті.

Для короткочасного лікування гострих захворювань опорно-рухового апарату, включаючи розтягнення, вивихи та інші ушкодження м’яких тканин.

При зазначених показаннях лікарський засіб використовувати внутрішньовенно або внутрішньом’язово у разі неможливості використання теноксикаму у формі таблеток.

• Підвищена чутливість до теноксикаму або до будь-яких допоміжних речовин лікарського засобу. Наявність в анамнезі симптомів підвищеної чутливості (включаючи симптоми астми, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янку) при застосуванні інших НПЗЗ, зокрема ібупрофену та ацетилсаліцилової кислоти, — через можливу перехресну чутливість до теноксикаму.
• Рецидивна виразкова хвороба / кровотечі травного тракту в активній формі або в анамнезі (2 або більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі), виразковий коліт, хвороба Крона, гастрит тяжкого ступеня або шлунково-кишкова кровотеча, або перфорація, пов’язані з попереднім застосуванням НПЗЗ.
• Тяжка серцева, печінкова, ниркова недостатність.
• Цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові.
• Період годування груддю.
• Останній триместр вагітності.
• Дитячий вік (до 18 років).

Антикоагулянти: у здорових добровольців не спостерігалося клінічно значущої взаємодії між теноксикамом у формі ліофілізату і низькомолекулярним гепарином. Теноксикам значною мірою зв’язується з альбуміном сироватки крові і подібно до інших НПЗЗ може посилювати антикоагулянтний ефект варфарину та інших антикоагулянтів (див. розділ «Особливості використання»). Особливо уважно слід контролювати ефект антикоагулянтів та пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів на початкових стадіях лікування теноксикамом.

Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): посилюється ризик кровотечі у травному тракті (див. розділ «Особливості використання»).

Антигіпертензивні засоби: теноксикам та інші НПЗЗ можуть послаблювати дію антигіпертензивних засобів.

Серцеві глікозиди: НПЗЗ можуть посилювати серцеву недостатність, знижувати швидкість гломерулярної фільтрації та збільшувати рівень серцевих глікозидів у плазмі крові при одночасному застосуванні.

Циклоспорин: як і при застосуванні всіх інших НПЗЗ, при одночасному застосуванні теноксикаму з циклоспорином рекомендовано дотримуватися з обережністюсті, оскільки зростає ризик нефротоксичності.

Циметидин: при одночасному застосуванні з циметидином взаємодія не виявлена.

Кортикостероїди: як і при застосуванні всіх інших НПЗЗ, при одночасному застосуванні теноксикаму з кортикостероїдами слід дотримуватися з обережністюсті, оскільки підвищується ризик виразкування або кровотечі у травному тракті (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики: зниження діуретичного ефекту. НПЗЗ здатні затримувати іони калію, натрію, а також рідину та впливати на натрійуретичну дію діуретиків, посилюючи ризик нефротоксичності НПЗЗ. Про ці властивості слід пам’ятати при лікуванні осіб з артеріальною гіпертензією або серцевою недостатністю, оскільки теноксикам може погіршувати перебіг зазначених захворювань.

Літій: при застосуванні НПЗЗ повідомляли про зниження елімінації літію. Якщо теноксикам призначати пацієнту, який отримує терапію літієм, рекомендовано частіший контроль рівня літію, а пацієнта треба попередити про необхідність споживання достатньої кількості рідини та про симптоми інтоксикації літієм.

Метотрексат: при одночасному застосуванні з метотрексатом рекомендовано дотримуватися з обережністюсті через можливість інтоксикації метотрексатом, оскільки повідомляли, що НПЗЗ знижують його елімінацію.

Міфепристон: НПЗЗ не рекомендовано використовувати протягом 8–12 днів після прийому міфепристону, оскільки такі засоби здатні знижувати ефект міфепристону.

НПЗЗ, селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), саліцилати: потрібно уникати одночасного використання двох або більше НПЗЗ (включаючи ацетилсаліцилову кислоту) через підвищення ризику розвитку побічних реакцій (див. розділ «Особливості використання»). Саліцилати можуть витісняти теноксикам із місця зв’язування з білками, посилюючи його кліренс та розподіл. Одночасного лікування саліцилатами або іншими НПЗЗ потрібно уникати через ризик збільшення побічних реакцій (особливо з боку травного тракту).

Пеніцилінамін, лікарські засоби золота для парентерального використання: у невеликої кількості пацієнтів, які приймали одночасно ці засоби, клінічно значущої взаємодії не спостерігалося.

Хінолонові антибіотики: доклінічні дані свідчать, що використання НПЗЗ посилює ризик судом, зумовлених хінолонами. При одночасному застосуванні цих засобів у пацієнтів підвищується ризик судом.

Такролімус: посилюється ризик нефротоксичності при застосуванні НПЗЗ з такролімусом.

Зидовудин: посилюється ризик гематологічної токсичності при застосуванні НПЗЗ із зидовудином. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематом у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією при одночасному застосуванні зидовудину та ібупрофену.

Потрібно уникати одночасного використання теноксикаму з НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Побічні реакції теноксикаму можуть бути мінімізовані шляхом використання найнижчої ефективної дози протягом мінімального часу, потрібного для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб використання та дози» та інформацію щодо ризиків з боку травного тракту і серцево-судинної системи нижче).

Кардіоваскулярні та цереброваскулярні ефекти

Під час використання лікарського засобу слід ретельно контролювати стан пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або легкою чи помірною серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки при лікуванні НПЗЗ повідомляли про розвиток набряків та затримку рідини.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать, що використання деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, дещо збільшує ризик розвитку тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). На сьогодні даних, щоб виключити такий ризик при застосуванні теноксикаму, недостатньо.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями потрібно використовувати лікарський засіб тільки після ретельного аналізу стану. Аналогічний аналіз потрібно зробити до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (такими як артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).

Серцево-судинні, ниркові та печінкові порушення

Використання НПЗЗ може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландину та швидку ниркову недостатність. Вищий ризик таких реакцій існує у пацієнтів, які приймають діуретики, та осіб літнього віку. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (див. розділ «Протипоказання»).

Повідомляли про рідкісні випадки підвищення рівня трансаміназ сироватки крові або інші ознаки порушення функції печінки. Здебільшого йшлося про незначне та тимчасове підвищення вище нормального діапазону. При значному або стійкому підвищенні слід припинити використання теноксикаму та виконати відповідні тести. Особлива обережність необхідна при застосуванні пацієнтам з наявними захворюваннями печінки.

Використання НПЗЗ у рідкісних випадках може спричинити інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, папілярний некроз або нефротичний синдром унаслідок пригнічення синтезу ниркового простагландину, що підтримує ниркову перфузію у пацієнтів зі зниженим нирковим кровотоком та загальним об’ємом крові. У таких пацієнтів використання НПЗЗ може спричинити виражену декомпенсацію нирок, що після припинення їхнього використання повертається до стану, який спостерігався до початку терапії. Найбільший ризик таких ускладнень існує у пацієнтів з наявними захворюваннями нирок (включаючи діабет з порушенням функції нирок), нефротичним синдромом, зниженим загальним об’ємом крові, порушеннями функції печінки та серця, у пацієнтів, які одночасно використовують діуретики або потенційно нефротоксичні засоби. Під час використання лікарського засобу у таких пацієнтів слід постійно контролювати функцію нирок, печінки та серця. Пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки та серця лікарський засіб потрібно використовувати у найнижчій можливій дозі. Слід з обережністю використовувати НПЗЗ пацієнтам із серцевою недостатністю або артеріальною гіпертензією в анамнезі, оскільки при застосуванні ібупрофену повідомляли про набряки.

Дерматологічні ефекти

Використання НПЗЗ у рідкісних випадках може спричинити тяжкі шкірні реакції, іноді летальні, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Побічні реакції»). Ризик розвитку подібних реакцій є найбільшим на початку лікування: найчастіше перші прояви відзначалися протягом першого місяця терапії. При перших ознаках шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознаках гіперчутливості слід негайно припинити використання лікарського засобу.

Використання пацієнтам літнього віку

При застосуванні НПЗЗ пацієнтам літнього віку підвищується частота виникнення побічних реакцій, особливо шлунково-кишкових кровотеч і перфорацій, зокрема летальних (див. розділ «Спосіб використання та дози»). Під час використання лікарського засобу пацієнтам літнього віку слід дотримуватися особливої з обережністюсті і регулярно контролювати їхній стан для виявлення можливих взаємодій з лікарськими засобами, що застосовуються одночасно, а також регулярно перевіряти функцію нирок, печінки та серцево-судинної системи, на яку можуть впливати НПЗЗ.

Вплив на фертильність жінок

Лікарський засіб може впливати на фертильність жінок, і тому його не рекомендовано використовувати жінкам, які бажають завагітніти. Слід розглянути доцільність припинення використання лікарського засобу жінкам, які мають труднощі із зачаттям або проходять обстеження з приводу безпліддя.

Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації

НПЗЗ потрібно використовувати з обережністю пацієнтам зі шлунково-кишковими хворобами в анамнезі.

При застосуванні всіх НПЗЗ повідомляли про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорацій, зокрема летальних, що можуть розвинутися у будь-який момент лікування, з попереджувальними симптомами або без них, незалежно від наявності чи відсутності шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик подібних явищ збільшується разом зі збільшенням дози НПЗЗ у хворих, які мають в анамнезі виразку травного тракту, особливо ускладнену кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), а також у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати з найменшої можливої дози. Для цих хворих, а також для тих, хто приймає одночасно низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інших засобів, що збільшують ризик ускладнень з боку травного тракту, слід розглянути можливість використання комбінованої терапії з такими лікарськими засобами, як мізопростол або інгібітори протонної помпи.

Пацієнтам, особливо літнього віку, з токсичним ураженням травного тракту в анамнезі слід повідомляти про будь-які незвичні симптоми, що виникають з боку травного тракту, особливо про кровотечі. Це особливо важливо на початку лікування.

Лікарський засіб потрібно використовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно отримують лікарські засоби, що збільшують ризик утворення виразок або кровотечі, зокрема пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (зокрема варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (зокрема ацетилсаліцилова кислота) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Стан пацієнтів із симптомами захворювань травного тракту, які отримують лікування теноксикамом, слід ретельно контролювати. При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки використання лікарського засобу слід негайно відмінити.

НПЗЗ потрібно використовувати з обережністю пацієнтам зі шлунково-кишковими хворобами в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки теноксикам може загострити їхні прояви (див. розділ «Побічні реакції»).

Гематологічні ефекти

Теноксикам знижує агрегацію тромбоцитів і може збільшувати час кровотечі, що слід мати на увазі при запланованих великих оперативних втручаннях (наприклад заміна суглоба) та у разі потрібності визначення часу кровотечі.

Офтальмологічні ефекти

При застосуванні НПЗЗ повідомляли про порушення з боку органів зору. У разі розвитку таких порушень під час використання теноксикаму слід провести офтальмологічне обстеження.

Респіраторні ефекти

Лікарський засіб використовувати з обережністю пацієнтам з бронхіальною астмою або наявністю бронхіальної астми в анамнезі, оскільки прийом НПЗЗ може спровокувати розвиток бронхоспазму у таких пацієнтів.

Використання пацієнтам із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаними захворюваннями сполучної тканини

При застосуванні НПЗЗ таким пацієнтам підвищується ризик розвитку асептичного менінгіту (див. розділ «Побічні реакції»).

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Використання у період вагітності або годування груддю.

Період вагітності. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток плода. Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень, використання лікарських засобів, що пригнічують синтез простагландинів, на ранніх термінах вагітності збільшує ризик викидня, виникнення у плода вади серця та незрощення передньої черевної стінки. Так абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи збільшувався з < 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що небезпека виникнення таких явищ підвищується зі збільшенням дози лікарського засобу та тривалості терапії. Використання інгібіторів синтезу простагландинів у тварин викликало збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, яким застосовували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, підвищувалась частота виникнення вад розвитку плода, зокрема аномалій серцево-судинної системи.

Під час першого та другого триместру вагітності теноксикам не рекомендовано призначати, за винятком випадків явної потрібності. Якщо теноксикам застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або під час першого та другого триместру вагітності, доза повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.

Під час ІІІ триместру усі інгібітори синтезу простагландинів спричиняють:

ризики для плода:

• кардіопульмональний токсичний синдром (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
• порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком олігогідрамніону;

ризики наприкінці вагітності для матері та дитини:

• подовження часу кровотечі (ефект пригнічення агрегації тромбоцитів), що можливе навіть за умови використання низьких доз;
• затримка скорочення матки з відповідною затримкою пологів та затяжними пологами.

Отже, теноксикам протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.

Період годування груддю. Обмежені дані досліджень НПЗЗ свідчать, що ці лікарські засоби можуть у дуже невеликій кількості проникати у грудне молоко. Потрібно уникати використання НПЗЗ протягом періоду годування груддю.

Немає інформації щодо проникнення теноксикаму у грудне молоко людини. Дослідження на тваринах свідчать про можливість досягнення значних рівнів лікарського засобу.

Фертильність. Про вплив на фертильність жінок див. розділ «Особливості використання».

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнти, у яких розвиваються побічні реакції, що можуть вплинути на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами, зокрема вертиго, запаморочення, сонливість, втома або порушення зору, повинні утриматися від керування автомобілем або іншими механізмами.

Побічні реакції теноксикаму можуть бути мінімізовані шляхом використання найнижчої ефективної дози протягом мінімального часу, потрібного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості використання»).

Дорослі

Лікарський засіб призначений для внутрішньовенного та внутрішньом’язового використання.

Рекомендована доза лікарського засобу становить 20 мг один раз на добу протягом перших 1–2 діб лікування, потім слід перейти на прийом таблеток, які потрібно приймати щодня в один і той самий час. До використання вміст флакона потрібно розчинити у 2 мл води для ін’єкцій, яка включена в комплект лікарського засобу. Після повного розчинення ліофілізату розчин потрібно використати негайно.

Не рекомендовано перевищувати рекомендовані дози лікарського засобу, оскільки при застосуванні вищих доз не завжди досягається більш виражений терапевтичний ефект, а ризик виникнення побічних реакцій підвищується.

Тривалість лікування теноксикамом гострих розладів опорно-рухового апарату зазвичай не перевищує 7 діб. У виняткових випадках тривалість терапії може бути подовжена до 14 діб.

Пацієнти літнього віку

Тенікам, як і інші НПЗЗ, потрібно використовувати з особливою обережністю пацієнтам літнього віку. Вони мають підвищений ризик розвитку побічних реакцій та частіше отримують супутні лікарські засоби або мають порушення функції нирок, печінки, серцево-судинної системи. У разі потрібності лікарський засіб потрібно використовувати пацієнтам літнього віку у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого часу. Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів для виявлення шлунково-кишкових кровотеч протягом терапії НПЗЗ.

Пацієнти з порушенням функцій нирок та/або печінки

Лікарський засіб використовувати з обережністю при низьких концентраціях альбуміну (наприклад при нефротичному синдромі) або при високій концентрації білірубіну у плазмі крові, оскільки теноксикам зв’язується значною мірою з білками плазми.

Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму пацієнтам з печінковою недостатністю недостатньо.

Діти.

Даних для надання рекомендацій щодо використання теноксикаму дітям недостатньо.

Симптоми. Не було повідомлень про тяжкі випадки передозування теноксикаму. Симптоми передозування НПЗЗ включають головний біль, нудоту, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкові кровотечі, зрідка діарею, втрату орієнтації, збудження, кому, сонливість, запаморочення, шум у вухах, слабкість, іноді судоми. Можливі значна ниркова або печінкова недостатність при тяжких отруєннях.

Лікування. У разі потрібності проводити симптоматичну терапію. Слід підтримувати адекватну гідратацію, контролювати функції печінки та нирок. Пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря щонайменше протягом 4 годин після передозування. При частих або тривалих судомах внутрішньовенно вводити діазепам. Може бути корисним введення Н₂-антагоністів. Інші заходи проводити за показаннями відповідно до клінічного стану пацієнта.

У більшості пацієнтів побічні реакції тимчасові і не вимагають припинення лікування. Найчастіше проявляються побічні ефекти з боку травного тракту.

З боку серцево-судинної системи: повідомляли про розвиток набряків, артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності, асоційованих з лікуванням НПЗЗ. Про диспное та відчуття серцебиття повідомляли зрідка.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать, що використання НПЗЗ (зокрема при високих дозах і тривалому застосуванні) підвищує ризик виникнення тромбозу артерій (наприклад інфаркт міокарда, інсульт) (див. розділ «Особливості використання»).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: повідомляли про фотосенсибілізацію та бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).

З боку органів зору: повідомляли про розлади з боку органів зору (зокрема порушення та затьмарення зору) — частота невідома.

З боку травного тракту: найчастіші побічні реакції пов’язані з травним трактом. Вони включають диспепсію, нудоту, блювання, абдомінальний біль та дискомфорт, запор, діарею, метеоризм, розлади травлення, епігастральний дистрес, мелену, гематемезис, виразкові стоматити, анорексію, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості використання»).

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, існує ризик пептичної виразки, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, які можуть бути летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості використання»).

Менш часто спостерігався гастрит.

Про панкреатит повідомляли дуже рідко.

З боку крові та лімфатичної системи: спостерігалося зниження рівня гемоглобіну, не пов’язане зі шлунково-кишковими кровотечами. Повідомляли про анемію, апластичну анемію, гемолітичну анемію, тромбоцитопенію та нетромбоцитопенічну пурпуру, лейкопенію, нейтропенію та еозинофілію. Нечасто повідомляли про носову кровотечу. Про агранулоцитоз повідомляли зрідка.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки. Як і при застосуванні більшості НПЗЗ, спостерігалися різні зміни параметрів функції печінки. У деяких пацієнтів у період лікування можуть збільшуватися рівні трансаміназ у сироватці крові. Хоча такі реакції спостерігаються рідко, при стійких відхиленнях у печінкових тестах чи їх погіршенні, за наявності клінічних ознак захворювання печінки або системних проявів (наприклад еозинофілії, висипання) лікарський засіб слід відмінити. Також повідомляли про гепатит та жовтяницю.

Реакції гіперчутливості: при застосуванні НПЗЗ повідомляли про реакції гіперчутливості, зокрема неспецифічні алергічні реакції та анафілактичні реакції; реактивність дихальних шляхів, що включає бронхіальну астму, загострення астми, бронхоспазм або диспное; шкірні порушення: висипання різних типів, алопецію, ангіоневротичний набряк, свербіж та пурпуру. Зрідка повідомляли про розлади з боку нігтів, еритему, кропив’янку та фотосенсибілізацію. Як і при застосуванні інших НПЗЗ, зрідка повідомляли про ексфоліативний та бульозний дерматит, включаючи епідермальний некроліз, мультиформну еритему та синдром Стівенса — Джонсона, везикуло-бульозні реакції та васкуліт.

З боку обміну речовин: зрідка спостерігалися порушення метаболізму, зокрема гіперглікемія, збільшення або зменшення маси тіла.

З боку нервової системи: можуть спостерігатися нездужання та шум у вухах.

Рідше повідомлялося про асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з наявними аутоімунними розладами, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) з такими симптомами, як ригідність шиї, головний біль, нудота, блювання, гарячка або дезорієнтація, запаморочення, нездужання, стомлюваність та сонливість.

Про головний біль, безсоння, депресію, нервозність, порушення сну та запаморочення повідомляли зрідка. Також повідомлялося про сонливість та парестезії — частота невідома.

З боку психіки: повідомлялося про сплутаність свідомості та галюцинації — частота невідома.

З боку сечовидільної системи: спостерігалися різні форми нефротоксичності, що включає інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром та ниркову недостатність.

Повідомляли про оборотне підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну у крові (див. розділ «Особливості використання»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Невідома.

По 1 флакону з ліофілізатом та 1 ампулі з розчинником у картонній пачці.

За рецептом.

АНФАРМ ХЕЛЛАС С.А.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

61 ст км НАТ. РД. АСЕНС-ЛАМІЯ, Шиматарі Віотіас, 32009, Греція.