Еліпроб розчин д/ін. 10 мг/мл по 1.5 мл №5 в амп.

діюча речовина: мелоксикам;

1,5 мл розчину має у складі 15 мг мелоксикаму;

додаткові компоненти: меглюмін, глікофурол, полоксамер 188, гліцин, натрію хлорид, розчин натрію гідроксиду 1М, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин жовтого кольору з зеленуватим відтінком, практично вільний від часток

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками.

Код АТХ М01А С06.

Фармакодинаміка

ЕЛІПРОБ — це нестероїдний протизапальний лікарський засіб (НПЗП) класу оксикамів, що має протизапальний, аналгетичний та антипіретичний ефекти.

Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Фармакокінетика

Абсорбція. Мелоксикам повністю абсорбується після пероральном’язової ін’єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні — майже 100 %. Тому корегувати дозу за умови переходу від пероральном’язового до перорального шляху використання не потрібно. Після пероральном’язової ін’єкції 15 мг максимальна концентрація у плазмі крові становить близько 1,6–1,8 мкг/мл і досягається за 1–6 годин.

Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з білками плазми крові, головним чином з альбуміном (99 %). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація вполовину менша, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л після пероральном’язового або пероральновенного шляху використання, і показує індивідуальні відхилення у межах 7–20 %. Об’єм розподілу після використання багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення у межах від 11 % до 32 %.

Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці.

У сечі було ідентифіковано чотири різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт, 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як ізофермент CYP ЗА4 бере участь меншою мірою. Активність пероксидази у хворих, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5 % добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється з сечею. Період напіввиведення становить від 13 до 25 годин залежно від способу використання (пероральний, пероральном’язовий або пероральновенний). Плазмовий кліренс становить близько 7–12 мл/хв після разового перорального, пероральновенного або ректального використання.

Лінійність дози. Мелоксикам проявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та пероральном’язового використання.

Особливі групи хворих

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у хворих з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму (див. розділи «Спосіб використання та дози» і «Коли не застосовують»).

Пацієнти літнього віку. У хворих літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У літніх пацієнток жіночої статі значення AUC вищі і період напіввиведення довший порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у хворих літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

ЕЛІПРОБ, розчин для ін’єкцій, використовувати дорослим для короткотривалого симптоматичного терапія гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли інші шляхи введення не можуть бути застосовані.

• ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»);
• вік пацієнта до 18 років;
• гіперчутливість до діючої речовини або до інших складових лікарського засобу;
• гіперчутливість до активних речовин з подібною дією, таких як НПЗП, аспірин. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали прояви астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому аспірину чи інших НПЗП;
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;
• активна або рецидивна пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);
• тяжка печінкова недостатність;
• тяжка ниркова недостатність, без використання діалізу;
• шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші розлади згортання крові;
• розлади гемостазу або одночасне використання антикоагулянтів (протипоказання пов’язані зі шляхом використання);
• тяжка серцева недостатність.

Не використовувати для терапія періопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).

Ризики, пов’язані з гіперкаліємією

Деякі медикаменти або терапевтичні класи лікарський засібів можуть сприяти гіперкаліємії: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні лікарський засіби, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус і триметоприм.

Розвиток гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає за умови, якщо вищезгадані медикаменти використовувати супутньо з мелоксикамом.

Фармакодинамічні взаємодії

Інші нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. розділ «Особливості використання»), ацетилсаліциловою кислотою в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ 3 г загальної добової дози.

Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне використання з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.

Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості використання»). Не рекомендується одночасне використання НПЗП й антикоагулянтів чи гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах. У зв’язку з пероральном’язовим введенням розчин для ін’єкцій мелоксикаму протипоказаний пацієнтам, що проходять терапія антикоагулянтами (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

В інших випадках використання гепарину (наприклад, у профілактичних дозах) необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч.

Тромболітичні та протиагрегаційні медикаменти. Підвищений ризик кровотеч шляхом пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть зменшувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних медикаментів. У деяких хворих з розладим функції нирок (наприклад у хворих з дегідратацією або у літніх хворих) одночасне використання інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ і медикаментів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід використовувати обережно, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам потрібно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості використання»).

Інші антигіпертензивні медикаменти (наприклад бета-адреноблокатори). Ймовірне зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).

Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП шляхом медіації ефектів ниркових простагландинів. У період терапія слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у літніх хворих.

Деферасірокс. Супутнє використання мелоксикаму і деферасіроксу підвищує ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід виявляти обережність за умови комбінування цих медикаментів.

Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших медикаментів

Літій. Є дані щодо НПЗП, що підвищують концентрації літію у плазмі крові (шляхом зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягти токсичних величин. Одночасне використання літію й НПЗП не рекомендується (див. розділ «Особливості використання»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід уважно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку терапія, у період підбору дози та при припиненні терапія мелоксикамом.

Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо використовувати НПЗП пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (понад 15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості використання»). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають низьку дозу метотрексату, у т. ч. пацієнтам з порушеною функцією нирок. За умови якщо потрібне комбіноване терапія, потрібно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Потрібна обережність за умови, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнавала впливу супутнього терапія мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище, а також розділ «Небажані реакції»).

Пеметрексед. При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом пацієнтам з кліренсом креатиніну від 45 до 79 мл/хв прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, у день введення і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, стан хворих слід уважно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічних реакцій. Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) супутнє використання мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.

У хворих з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥ 80 мл/хв) дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімінацію пеметрекседу, а отже, збільшити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для хворих з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥ 80 мл/хв).

Фармакокінетична взаємодія: вплив інших медикаментів на фармакокінетику мелоксикаму

Холестирамін пришвидшує виведення мелоксикаму шляхом розлади пероральнопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 % і період напіввиведення знижується до 13 ± 3 год. Ця взаємодія є клінічно значущою.

Фармакокінетична взаємодія: вплив комбінації мелоксикаму та інших медикаментів на фармакокінетику

Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід)

Мелоксикам майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на дві третини опосередкований ферментами цитохрому (CYP) Р450 (основний шлях CYP 2C9 та допоміжний шлях CYP 3A4) і на одну третину іншими шляхами, наприклад шляхом пероксидазного окислення. Слід брати до уваги ймовірність фармакокінетичних взаємодій при одночасному введенні мелоксикаму і медикаментів, які явно пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або CYP 3A4. Взаємодії, опосередкованої CYP 2C9, можна очікувати з такими лікарськими засобами, як пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення рівня цих засобів і мелоксикаму в плазмі крові. Стан хворих, які приймають мелоксикам і лікарський засіби сульфонілсечовини або натеглінід, слід уважно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.

Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

Діти

Дослідження взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Небажані реакції можуть бути мінімізовані використанням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну терапія, потрібного для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб використання та дози» й інформацію щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).

Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати за умови недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід використовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного використання мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Мелоксикам не слід використовувати для терапія хворих, які потребують полегшення гострого болю.

За умови відсутності покращання після декількох днів клінічну користь терапія слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного терапія перед початком терапії мелоксикамом. Потрібно регулярно проявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у хворих, які лікувалися мелоксикамом, та хворих з такими випадками в анамнезі.

Шлунково-кишкові розлади

Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі терапія, незалежно від наявності чи відсутності попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації є більшим при підвищенні дози НПЗП у хворих з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Коли не застосовують»), та у літніх хворих. Таким пацієнтам слід розпочинати терапія з найменшої ефективної дози. Для таких хворих слід розглянути доцільність комбінованої терапії із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протонної помпи). Це також стосується хворих, які потребують сумісного використання низької дози аспірину або інших медикаментів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію нижче, а також розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, зокрема пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні прояви (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах терапія.

Пацієнтам, які одночасно застосовують медикаменти, що підвищують ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію чи в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин, інші нестероїдні протизапальні медикаменти, ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ 3 г за добу, використання мелоксикаму не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у хворих, які застосовують мелоксикам, слід відмінити терапія.

НПЗП слід обережно використовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Небажані реакції»).

Розлади з боку печінки

До 15 % хворих, які застосовують НПЗП, можуть мати підвищення значень одного або кількох печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незмінними або можуть зникати при продовженні терапія. Суттєве підвищення рівня аланінамінотрансферази [АЛТ] або аспартатамінотрансферази [АСТ] (приблизно у три та більше разів вище норми) було відзначено у 1 % хворих у період клінічних випробувань з НПЗП. Окрім цього, спостерігалися рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них — з летальним наслідком.

У період терапії лікарським засобом ЕЛІПРОБ стан хворих із симптомами/ознаками печінкової дисфункції або з відхиленнями показників печінкових тестів потрібно оцінити щодо розвитку більш тяжкої печінкової недостатності. Якщо клінічні прояви узгоджуються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання), використання ЕЛІПРОБУ слід припинити.

Серцево-судинні розлади

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.

Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску на початку терапії, особливо на початку курсу терапія мелоксикамом.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають ймовірність припустити, що використання деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) дещо підвищує ризик судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Немає достатніх даних, щоб виключити такий ризик при застосуванні мелоксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, периферійним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після старанного обстеження. Подібне обстеження необхідне до початку довготривалого терапія хворих з факторами ризику серцево-судинних захворювань (артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння тощо).

НПЗП збільшують ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю використання. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань мають підвищений ризик тромботичних ускладнень.

Реакції з боку шкіри

При застосуванні мелоксикаму повідомляли про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Пацієнти повинні бути проінформовані про прояви та прояви тяжких уражень та уважно стежити за реакціями шкіри. Найбільший ризик виникнення синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів терапія. Якщо у пацієнта присутні прояви або прояви синдрому Стівенса — Джонсона чи токсичного епідермального некролізу (наприклад шкірний висип, що прогресує, часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), потрібно припинити терапія мелоксикамом. — —Важливо якнайшвидше діагностувати і припинити використання будь-яких лікарський засібів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз — з цим пов’язаний кращий прогноз. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при використанні мелоксикаму, використання лікарський засібу ніколи не можна відновлювати у майбутньому.

Повідомлялося про випадки фіксованого медикаментозного висипу при застосуванні мелоксикаму.

Мелоксикам не слід повторно призначати пацієнтам, які мають в анамнезі фіксований медикаментозний висип, пов’язаний із використанням мелоксикаму.

Потенційна перехресна реактивність може виникнути з іншими оксикамами.

Анафілактоїдні реакції

Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактоїдної реакції можуть спостерігатися у хворих, у яких раніше не відзначалася реакція на мелоксикам. ЕЛІПРОБ не слід використовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Цей симптоматичний комплекс зустрічається у хворих з астмою, у яких виникали риніти, часом із назальними поліпами, або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після використання аспірину чи інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактоїдної реакції.

Параметри печінки та функція нирок

Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень використання мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.

Функціональна ниркова недостатність

НПЗП внаслідок пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність шляхом зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку терапія або після збільшення дози рекомендується ретельний контроль ниркової функції, включаючи об’єм діурезу, у хворих із такими факторами ризику:

• похилий вік;
• супутнє використання з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• гіповолемія (будь-якого генезу);
• застійна серцева недостатність;
• ниркова недостатність;
• нефротичний синдром;
• вовчакова нефропатія;
• тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л або ≥ 10 за класифікацією Чайлда — П’ю).

У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.

Доза мелоксикаму для хворих з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).

Затримка натрію, калію та води

НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може спостерігатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних медикаментів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У результаті у чутливих хворих можуть розвиватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із ризиком затримки натрію, калію та води рекомендується клінічний моніторинг (див. розділи «Спосіб використання та дози» та «Коли не застосовують»).

Гіперкаліємія

Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне використання медикаментів, що підвищують каліємію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках на регулярній основі потрібно контролювати рівні калію.

Комбінація з пеметрекседом

У хворих з легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, терапія мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і щонайменше на 2 дні після введення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Інші застереження та заходи безпеки

Небажані реакції часто гірше переносять літні, слабкі або ослаблені пацієнти, які потребують уважного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, треба бути обережними щодо літніх хворих, у яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч і перфорації, що можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Mелоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати прояви інфекційних захворювань.

Як і при пероральном’язовому застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.

Використання мелоксикаму може негативно впливати на резасібивну функцію і не рекомендоване жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути ймовірність припинення прийому мелоксикаму (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).

Лікарський засіб має у складі менше 1 ммоль натрію (23 мг) на ампулу 1,5 мл, тобто по суті є вільним від натрію.

Маскування запалення та гарячки

Фармакологічна дія ЕЛІПРОБУ, спрямована на зниження гарячки та запалення, може зменшити користь даних діагностики щодо підозрюваного неінфекційного больового стану.

Терапія кортикостероїдами

ЕЛІПРОБ не може бути замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.

Гематологічні ефекти

У хворих, які отримують НПЗП, включаючи ЕЛІПРОБ, може спостерігатися анемія. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною кровотечею, або неповністю описаним впливом на еритропоез. При довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи ЕЛІПРОБ, у хворих слід контролювати рівень гемоглобіну або гематокрит, якщо наявні прояви та прояви анемії.

НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких хворих. На відміну від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Уважного контролю потребують пацієнти, яким призначено ЕЛІПРОБ і у яких ймовірні побічні впливи на функцію тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, або пацієнти, які отримують антикоагулянти.

Використання пацієнтам з астмою

Пацієнти з астмою можуть мати аспіринову астму. Використання аспірину пацієнтам з аспіриновою астмою асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв’язку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином і іншими НПЗП ЕЛІПРОБ не слід використовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно використовувати пацієнтам з наявною астмою.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизисів після використання інгібіторів синтезу простагландинів у ранній час вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшувався з менше 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапія.

У тварин введення інгібітора синтезу простагландинів призводило до збільшення перед- і посімплантаційних втрат і ембріофетальної смертності. Крім того у тварин, які отримували інгбітор синтезу простагландинів в період органогенезу, підвищувалася частота різноманітних вад розвитку, включаючи серцево-судинні.

Починаючи з 20-го тижня вагітності, використання мелоксикаму може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це розлади може виникнути незабаром після початку терапія і зазвичай є оборотним після припинення терапія. Крім того, були повідомлення про звуження артеріальної протоки після терапія у другому триместрі, яке в більшості випадків зникло після припинення терапія.

Отже, у період І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід використовувати, за винятком нагальної потреби. Для жінок, які намагаються завагітніти, або протягом І та ІІ триместру вагітності дозування та тривалість терапія мелоксикамом повинні бути щонайменшими.

Може бути доцільним допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки після впливу мелоксикаму протягом кількох днів, починаючи з 20 тижня вагітності. Якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки, використання мелоксикаму слід припинити.

У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів створюють для плода ризик:

• серцево-легеневої токсичності (з передчасним звуженням/закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
• розлади роботи нирок (див. вище);

ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:

• подовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
• пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.

Тому мелоксикам протипоказаний у період ІІІ триместру вагітності.

Грудне годування. Хоча конкретних даних щодо ЕЛІПРОБУ немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому використання не рекомендується жінкам, які годують грудьми.

Фертильність. Мелоксикам, як і інші медикаменти, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на резасібивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути ймовірність припинення використання мелоксикаму.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спеціальних досліджень щодо впливу лікарського засобу на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. З огляду на фармакодинамічний профіль та небажані реакції, що спостерігалися, очікується, що мелоксикам не впливатиме або матиме незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші розлади центральної нервової системи, рекомендується утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Дозування

Одна ін’єкція 15 мг 1 раз на добу.

НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ ДОЗУ 15 мг/добу.

Терапія повинно обмежуватися однією ін’єкцією на початку терапії з максимальною тривалістю до 2–3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (тобто коли інші шляхи використання неймовірні). Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого терміну терапія, потрібного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості використання»).

Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та його відповідь на терапія.

Особливі категорії хворих

Пацієнти літнього віку (див. розділ «Фармакокінетика»)

Рекомендована доза для хворих літнього віку становить 7,5 мг на добу (половина ампули місткістю 1,5 мл) (також див. «Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій» нижче і розділ «Особливості використання»).

Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (див. розділ «Особливості використання»)

Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій, наприклад зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі чи факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, терапія слід розпочинати з дози 7,5 мг на добу (половина ампули місткістю 1,5 мл).

Ниркова недостатність

Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які не перебувають на гемодіалізі див. розділ «Коли не застосовують»).

Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу (половина ампули 1,5 мл).

Пацієнтам із легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам з кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне.

Печінкова недостатність

Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне. Щодо хворих з тяжкою печінковою недостатністю див. розділ «Коли не застосовують».

Спосіб використання

Для пероральном’язового використання.

Розчин для ін’єкцій 15 мг / 1,5 мл вводиться шляхом глибокої пероральном’язової ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці з дотриманням суворої асептичної техніки. За умови повторного введення рекомендується чергувати ліву та праву сідниці. Перед ін’єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не попало в судину.

Ін’єкцію слід одразу припинити за умови сильного болю у період ін’єкції.

Якщо у пацієнта протез кульшового суглоба, ін’єкцію слід зробити в іншу сідницю.

Для продовження терапія слід використовувати пероральні форми лікарський засібу (таблетки).

ЕЛІПРОБ, розчин для ін’єкцій 15 мг / 1,5 мл, протипоказаний дітям (віком до 18 років) — див. розділ «Коли не застосовують».

Прояви. Прояви гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримувальній терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.

Терапія. При передозуванні НПЗП пацієнтам рекомендується симптоматичні та підтримувальні заходи. Дослідження показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою використання пероральних доз холестираміну 4 г 3 рази на добу.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають ймовірність припустити, що використання деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) дещо підвищує ризик судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості використання»).

При лікуванні НПЗП спостерігалися набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність.

Більшість побічних ефектів НПЗП? мелоксикаму?, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Можлива пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у хворих літнього віку (див. розділ «Особливості використання»). Після використання НПЗП? мелоксикаму? спостерігалася нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості використання»). З меншою частотою спостерігався гастрит.

Повідомляли про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Особливості використання»).

Нижче наведено небажані реакції мелоксикаму, виявлені у період 27 клінічних досліджень за участю 15197 хворих, які приймали мелоксикам перорально у добовій дозі 7,5 мг або 15 мг протягом періоду від 14 днів до одного року, а також у період післяреєстраційного використання.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часті (≥ 1/10); часті (≥ 1/100, < 1/10); нечасті (≥ 1/1000, < 1/100); поодинокі (≥ 1/10000, < 1/1000); рідкісні (<1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи:

нечасті — анемія;

поодинокі — відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.

Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу (див. «Окремі серйозні та/або часті небажані реакції» нижче).

З боку імунної системи:

нечасті — алергічні реакції, крім анафілактичних або анафілактоїдних;

частота невідома — анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.

Психічні розлади:

поодинокі — зміна настрою, нічні кошмари;

частота невідома — сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.

З боку нервової системи:

часті — головний біль;

нечасті — запаморочення, сонливість.

З боку органів зору:

поодинокі — розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасті — запаморочення;

поодинокі — дзвін у вухах.

Кардіальні розлади:

поодинокі — відчуття серцебиття

Повідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану із використанням НПЗП.

З боку судин:

нечасті — підвищення артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»), припливи.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

поодинокі — астма у хворих з алергією на аспірин та інші НПЗП;

частота невідома — інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.

З боку травного тракту:

дуже часті — розлади травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея;

нечасті — прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка;

поодинокі — коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт;

рідкісні — шлунково-кишкова перфорація;

частота невідома — панкреатит.

Шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у літніх хворих (див. розділ «Особливості використання»).

З боку гепатобіліарної системи:

нечасті — відхилення показників функції печінки (наприклад підвищення рівнів трансаміназ або білірубіну);

рідкісні — гепатит;

частота невідома — жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

нечасті — ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання;

поодинокі — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка;

рідкісні — бульозний дерматит, мультиформна еритема;

частота невідома — реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит, фіксований медикаментозний висип (див. розділ «Особливості використання»).

З боку сечовидільної системи:

нечасті — затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки крові);

рідкісні — гостра ниркова недостатність, зокрема у хворих з факторами ризику (див. розділ «Особливості використання»);

частота невідома — інфекції сечовивідних шляхів, розлади частоти сечовипускання.

З боку резасібивної системи та молочних залоз:

частота невідома — жіноче безпліддя, затримка овуляції.

Загальні розлади та реакції у місці введення:

часті — затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції;

нечасті — набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок;

частота невідома — грипоподібні прояви.

З боку опорно-рухової системи:

частота невідома — артралгія, біль у спині, прояви та прояви, пов’язані з суглобами.

Окремі серйозні та/або часті небажані реакції

Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у хворих, які приймали мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні медикаменти (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Небажані реакції, які є характерними для інших сполук класу

Органічне ниркове ураження, що може призводити до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. розділ «Особливості використання»).

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

4 роки.

Зберігати при температурі не вище 25°C у заводській упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 1,5 мл в ампулі, по 3 або по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 1 контурній чарунковій упаковці в картонній пачці.

За рецептом.

К.Т. Ромфарм Компані С.Р.Л. / S.C. Rompharm Company S.R.L.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

вул. Ероілор № 1А, м. Отопень, 075100, округ Ілфов, Румунія – будівля Ромфарм 1 і Ромфарм 2.

ТОВ «БФК «САЛЮТАРІС».

Місцезнаходження заявника. Україна, 01042, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 9.