Еритроміцин таблетки, в/о, киш./розч. по 100 мг №20 (10х2)

діюча речовина: erythromycin;

1 таблетка має у складі еритроміцину 100 мг;

додаткові компоненти: крохмаль картопляний, полісорбат 80, повідон, кальцію стеарат, акрил-із жовтий 93O38159 [суміш речовин: метакрилатний сополімер (тип С), тальк, титану діоксид (Е 171), триетилцитрат, хіноліновий жовтий (Е 104), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію гідрокарбонат, натрію лаурилсульфат, заліза оксид жовтий (Е 172), понсо 4R (Е 124)].

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою, з гладкою, двоопуклою поверхнею, від світло-жовтого до жовтого кольору зі злегка оранжевим відтінком. На розламі, при розгляданні під лупою, видно ядро, оточене суцільним шаром.

Антибактеріальні засоби для системного використання. Макроліди. Еритроміцин. Код АТХ J01F A01.

Фармакодинаміка.

Еритроміцин – макролідний антибіотик бактеріостатичної дії. У великих концентраціях і щодо високочутливих мікроорганізмів може мати бактерицидний ефект. Проникає крізь клітинну мембрану бактерій і оборотно зв’язується з субодиницею 50S бактеріальних рибосом; гальмує транслокацію пептидів з акцепторної ділянки рибосоми до донорської, перешкоджаючи подальшому синтезу білка.

Активний відносно грампозитивних бактерій: Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae, Staphylococcus aureus, Corynebacterium diphtheriae, Listeria monocytogenes; грамнегативних бактерій: Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae, Bordetella pertussis, Legionella pneumophila, Moraxella catarrhalis, Campylobacter spp., деяких штамів Haemophilus influenzae, Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum, а також відносно Chlamydia trachomatis, Treponema pallidum.

До дії еритроміцину стійкі грамнегативні палички: кишкова, синьогнійна, а також шигели, сальмонели.

Еритроміцин неефективний при лікуванні інфекцій, спричинених грибами, вірусами, дріжджами.

Фармакокінетика.

Еритроміцин добре проникає у більшість тканин і органів. У середньому вусі і піднебінних мигдаликах досягає концентрацій, близьких до концентрацій, що досягаються в сироватці крові. Високі терапевтичні концентрації лікарський засібу спостерігаються також у плевральній і перитонеальній рідинах. Еритроміцин проходить через плацентарний бар’єр і проникає у материнське молоко. Має також здатність проникати всередину клітин. Не проходить через гематоенцефалічний бар’єр і не проникає у суглобову рідину. Всмоктується в травному тракті, швидкість всмоктування залежить від індивідуальних особливостей організму. Біодоступність становить 30–65 %. Максимальна концентрація в крові відмічається зазвичай через 2–4 години після прийому.

Зв’язування з білками плазми становить приблизно 70 %. Метаболізується у печінці, частково з утворенням неактивних метаболітів.

Еритроміцин індукує активність мікросомальних ферментів, що відповідають частково за його власний метаболізм. У печінці лікарський засіб частково інактивується у результаті деметилування.

Значна частина еритроміцину виводиться з організму з жовчю і тільки 2–5 % – у незміненому стані із сечею. Період напіввиведення – 1–2 години при нормальній функції нирок, а терапевтична концентрація утримується приблизно протягом 6 годин.

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до лікарський засібу мікроорганізмами: пневмонія, інфекції ЛОР-органів (отит, синусит, тонзиліт), гнійно-запальні захворювання шкіри та її придатків; дифтерія, еритразма, гонорея, сифіліс, лістеріоз, хвороба легіонерів, інфекції, спричинені мікроорганізмами, стійкими до бета-лактамних антибіотиків, пеніциліну, тетрацикліну, левоміцетину, хлорамфеніколу, стрептоміцину.

• Гіперчутливість до еритроміцину або до будь-якого компонента лікарський засібу, до макролідів;
• тяжка печінкова недостатність;
• наявність в анамнезі пацієнта подовження інтервалу QT (вродженого чи набутого, підтвердженого документально) або шлуночкової аритмії серця;
• розлади електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагнезіємія — через ризик подовження інтервалу QT);
• одночасне використання з терфенадином, астемізолом, ломітапідом, симвастатином, пімозидом або цизапридом, ерготаміном і дигідроерготаміном (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Протипоказано сумісне використання еритроміцину з:

• астемізолом або терфенадином, цизапридом, пімозидом − підвищується ризик розвитку кардіотоксичності: подовження інтервалу QT, тяжких порушень серцевого ритму, в тому числі аритмій типу «torsades de pointes», зупинки серця;
• ерготаміном або дигідроерготаміном − ймовірні реакції гострої токсичності зі спазмом судин, дизестезією (еритроміцин пригнічує метаболізм ерготаміну та дигідроерготаміну, посилюючи пов’язаний з ерготаміном спазм судин).

Біотрансформація еритроміцину відбувається, головним чином, у печінці за участю системи цитохрому Р450. Еритроміцин внаслідок впливу на активність цитохрому Р450 взаємодіє з такими лікарський засібами:

• підвищує концентрацію теофіліну, амінофіліну, кофеїну у сироватці, чим підвищує їх токсичність − необхідне зниження доз цих лікарський засібів та контроль їх концентрації у сироватці крові;
• підвищує абсорбцію дигоксину і концентрацію його у плазмі;
• підвищує концентрацію циклоспорину і підсилює його нефротоксичність;
• здатний знижувати печінковий метаболізм карбамазепіну, що дозволяє знижувати дозу карбамазепіну до 50 % при одночасному застосуванні лікарський засібів;
• підвищує концентрацію та підсилює токсичність фенітоїну, альфентанілу, метилпреднізолону, бензодіазепінів (таких як триазолам, алпразолам), гексобарбіталу, вальпроєвої кислоти, такролімусу, рифабутину, зопіклону, бромокриптину, каберголіну − необхідна корекція доз цих лікарський засібів;
• з дизопірамідом, хінідином, прокаїнамідом може подовжувати інтервал QT або спричиняти шлуночкову тахікардію;
• з пероральними контрацептивами − зменшує ефективність пероральних контрацептивів, збільшує ризик їх гепатотоксичності;
• з протигрибковими лікарський засібами: підвищення ризику розвитку кардіотоксичності (подовження інтервалу QT, пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует») та, як наслідок, зупинки серця. Використання комбінації цих медикаментів протипоказане;
• з антикоагулянтами (варфарин, ацетокумарол) − посилює їх ефекти, які більше виражені у людей літнього віку. Тому слід постійно контролювати протромбіновий час; повідомлялося про посилення антикоагулянтних ефектів при одночасному застосуванні еритроміцину та перорального антикоагулянту ривароксабану;
• підвищує концентрацію в крові інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (наприклад, ловастатину, симвастатину) − зростає ризик рабдоміолізу, який зазвичай може розвинутись після закінчення терапія еритроміцином. Одночасне використання еритроміцину з ломітапідом протипоказане через ймовірність значного підвищення рівня трансаміназ (див. розділ «Коли не застосовують»);
• посилює системну дію силденафілу − необхідне зниження дози силденафілу;
• сповільнює елімінацію та підсилює ефект блокаторів кальцієвих каналів, таких як фелодипін, верапаміл. Були повідомлення про виникнення гіпотензії, брадіаритмії, лактоацидозу при одночасному прийомі їх з еритроміцином;
• із зафірлукастом – зменшує його концентрацію у плазмі крові;
• дія лікарський засібу посилюється в поєднанні з сульфаніламідами, тетрацикліном, стрептоміцином;
• повідомлялось про токсичність колхіцину, вінбластину при взаємодії з еритроміцином;
• з циметидином – збільшує ризик його токсичності, у тому числі оборотної глухоти;
• з леводопою (у поєднанні з карбідопою) – ймовірне інгібування абсорбції карбідопи та зниження рівня леводопи у плазмі крові. За умови такої комбінації потрібно проводити моніторинг клінічної картини. Можлива корекція дози леводопи;
• не можна використовувати разом із лінкоміцином, кліндаміцином і хлорамфеніколом (антагонізм), з лікарський засібами, що підвищують кислотність шлункового соку, а також з кислими напоями, оскільки вони інактивують еритроміцин;
• слід бути обережними при одночасному застосуванні еритроміцину з системними та інгаляційними кортикостероїдами, які в основному метаболізуються CYP3A, у зв’язку з можливим підвищенням системної експозиції кортикостероїдів. Потрібно уважно спостерігати за виникненням побічних реакцій у хворих за умови одночасного використання системних кортикостероїдів;
• гідроксихлорохін і хлорохін: еритроміцин слід використовувати обережно пацієнтам, які отримують ці медикаменти, які, як відомо, подовжують інтервал QT, через потенціал індукції серцевої аритмії та серйозних несприятливих серцево-судинних явищ.

Лікарський засіб може впливати на результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведеного флюорометричним методом.

Перед використанням еритроміцину слід зібрати докладний анамнез пацієнта, що стосується реакції підвищеної чутливості до еритроміцину, інших макролідів або інших алергенів. Якщо у зв’язку із використанням еритроміцину розвивається реакція підвищеної чутливості, слід одразу припинити прийом лікарський засібу і розпочати симптоматичне терапія.

Перед використанням лікарський засібу доцільно визначити збудника захворювання для зниження ризику розвитку стійких форм бактерій.

При застосуванні лікарський засібів еритроміцину повідомлялось про розлади функції печінки, включаючи підвищення рівня «печінкових» ферментів у сироватці крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит, з жовтяницею або без такої. Еритроміцин виводиться головним чином через печінку, тому слід обережно призначати його пацієнтам із розладим печінкової функції, з жовтяницею в анамнезі або пацієнтам, які лікуються потенційно гепатотоксичними ліками. У період тривалого терапія лікарський засібом або при прийомі великих доз потрібно контролювати функцію печінки.

При лікуванні сифілісу у вагітних потрібно враховувати, що у плода лікарський засіб не досягає терапевтичних концентрацій, тому слід призначати пеніцилін новонародженим, матері яких застосовували еритроміцин.

Повідомлялося про гіпертрофічний пілоростеноз (ГПС) у немовлят після терапії еритроміцином. Епідеміологічні дослідження, що включають дані метааналізів, припускають збільшення в 2–3 рази ризику виникнення ГПС, особливо протягом перших 14 днів життя. Наявні дані свідчать про ризик 2,6 % (95 % ДІ: 1,5–4,2 %) після впливу еритроміцину протягом цього періоду. Ризик ГПС у загальній популяції становить 0,1–0,2 %.

У тяжких хворих, які приймають одночасно з еритроміцином ловастатин, спостерігалися випадки рабдоміолізу, з нирковою недостатністю або без такої. Тому при потрібності призначення комбінованого терапія ловастатином або іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази та еритроміцином потрібно уважно оцінювати співвідношення користь/ризик, спостерігати за появою таких симптомів, як біль у м’язах, слабкість та контролювати рівні креатинкінази та трансаміназ в сироватці крові.

Терапія антибактеріальними лікарський засібами призводить до розлади нормальної флори товстого кишечнику та може спричинити надмірний ріст резистентних штамів Clostridium difficile, токсини яких є основною причиною виникнення псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт виникає як безпосередньо у період прийому лікарський засібу, так і протягом 2 місяців після закінчення антибактеріальної терапії. Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до такої, що становить загрозу для життя, повідомлялось при застосуванні майже всіх антибактеріальних лікарський засібів. Тому важливо враховувати ймовірність виникнення псевдомембранозного коліту у хворих з діареєю після прийому антибактеріальних лікарський засібів. У легких випадках зазвичай достатньо відмінити лікарський засіб, у тяжких – слід призначати метронідазол або ванкоміцин. Протипоказаний прийом засобів, що уповільнюють перистальтику кишечнику або інших антидіарейних засобів.

У хворих з нирковою та печінковою недостатністю, у хворих літнього віку з огляду на вікові зміни функції печінки та/або нирок підвищується ризик розвитку ототоксичного ефекту.

У хворих літнього віку підвищується ризик розвитку аритмій типу «torsades de pointes» на фоні терапія еритроміцином, посилюється ефект антикоагуляційної терапії при сумісному застосуванні з еритроміцином.

Через ризик розвитку таких побічних реакцій, як подовження інтервалу QT на ЕКГ, розвиток шлуночкових аритмій, в тому числі шлуночкової тахікардії та аритмії типу «torsades de pointes», лікарський засіб обережно призначають пацієнтам з аритміями в анамнезі.

Потрібно спостерігати за пацієнтами з бронхіальною астмою, які приймають теофілін та еритроміцин, в тому числі оцінювати рівень теофіліну в крові, для уникнення інтоксикації.

Лікарський засіб може підсилювати прояви захворювання у хворих на myasthenia gravis

Тривале або повторне використання еритроміцину, як і інших антибактеріальних лікарський засібів, може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибків. Якщо в процесі терапія розвивається суперінфекція, прийом еритроміцину потрібно припинити та застосувати відповідні заходи.

Лікарський засіб може спотворювати результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведеного флюорометричним методом.

Лікарський засіби, що підвищують кислотність шлункового соку, і кислі напої інактивують еритроміцин. Еритроміцин не можна запивати молоком і молочними засібами.

Лікарський засіб має у складі барвник понсо 4R (E124), що може спричиняти алергічні реакції.

Використання в час вагітності або лактації.

Результати епідеміологічних досліджень щодо ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку при застосуванні макролідів, включаючи еритроміцин, у час вагітності суперечливі. В деяких обсерваційних дослідженнях у людей було виявлено серцево-судинні вади розвитку після впливу медикаментів, що містять еритроміцин, на ранніх термінах вагітності.

Лікарський засіб проникає через плаценту, але концентрація в сироватці крові плода низька.

Повідомлялося, що використання макролідних антибіотиків матерями протягом 10 тижнів після пологів підвищує ризик розвитку гіпертрофічного пілоричного стенозу (ГПС) у немовлят.

Лікарський засіб використовувати вагітним жінкам тільки за рекомендацією лікаря. Тому у час вагітності цей лікарський засіб слід використовувати тільки за умови крайньої потрібності з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Еритроміцин виділяється в грудне молоко, тому на період терапія лактації слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Враховуючи наявність побічних реакцій (запаморочення, галюцинації, судоми, сплутаність свідомості, оборотне зниження слуху), при лікуванні лікарський засібом потрібно утримуватись від керування автомобілем або роботи, що потребує підвищеної уваги.

Дозу встановлюють індивідуально, залежно від локалізації та тяжкості перебігу інфекції, чутливості збудника.

Застосовують перорально за 1–1,5 години до прийому їжі або через 2–3 години після прийому їжі.

Дорослим – по 200–500 мг 4 рази на добу; найвища разова доза – 500 мг, добова – 2 г.

Дітям:

від 3 до 6 років – 500–700 мг на добу;

від 6 до 8 років – 700 мг на добу;

від 8 до 14 років – до 1 г на добу, розділити добову дозу на 4 прийоми;

у віці понад 14 років – застосовують дозу для дорослих.

Для літніх хворих не потрібна зміна дозування. Проте рекомендується дотримуватись обережності у зв’язку з частими розладими функції печінки або жовчних шляхів, що виникають у цій віковій групі.

Курс терапія – 5–14 днів, після зникнення симптомів захворювання застосовують ще протягом 2 днів.

Діти.

Лікарський засіб використовувати дітям віком від 3 років згідно з рекомендаціями розділу «Спосіб використання і дози».

Прояви: нудота, блювання, діарея і відчуття дискомфорту у ділянці шлунка; розлади функції печінки, можливо, до гострої печінкової недостатності; втрата слуху, шум у вухах, запаморочення (особливо у хворих з нирковою та/або печінковою недостатністю).

Терапія: промивання шлунка, використання активованого вугілля, симптоматичне терапія. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз і форсований діурез неефективні.

З боку травного тракту: ймовірні нудота, блювання, діарея, біль в епігастрії, анорексія, рідко – псевдомембранозний коліт. Повідомлялося про рідкі випадки розвитку панкреатиту.

З боку гепатобіліарної системи: розлади функції печінки, включаючи підвищення рівня амінотрансфераз у сироватці крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит, з жовтяницею або без такої.

З боку органів чуття: зниження слуху та/або шум у вухах, який зникає після відміни лікарський засібу. Були окремі повідомлення про оборотну втрату слуху, головним чином у хворих з нирковою недостатністю та у хворих, які отримували високі дози еритроміцину (понад 4 г/добу).

З боку сечостатевої системи: дуже рідко спостерігається паренхіматозний нефрит.

З боку серцево-судинної системи: подовження інтервалу QT на ЕКГ, рідко – шлуночкові аритмії, в тому числі шлуночкова тахікардія і аритмія типу «torsades de pointes», серцебиття, частота невідома — шлуночкова фібриляція, зупинка серця.

З боку нервової системи: надходили окремі повідомлення про транзиторні небажані реакції у період прийому лікарський засібів еритроміцину, такі як сплутаність свідомості, галюцинації, кошмарні сновидіння, судоми, посилення м’язової слабкості у хворих на міастенію, запаморочення, проте причинно-наслідковий зв’язок достовірно не встановлений.

З боку системи крові: дуже рідко може виникнути агранулоцитоз, еозинофілія.

З боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи реакції анафілаксії, в тому числі свербіж, кропив’янка, анафілактичний шок, шкірні висипи, дуже рідко – мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

За умови прояву будь-яких із вищезазначених алергічних реакцій слід одразу припинити прийом лікарський засібу.

Інфекції і паразитарні захворювання: у період довготривалого або повторного курсу терапія еритроміцином може розвинутися суперінфекція, спричинена стійкими до лікарський засібу бактеріями або грибами.

Інше: ефекти, зумовлені хіміотерапевтичною дією: кандидоз порожнини рота, кандидоз піхви; поява симптомів міастенічного синдрому / загострення існуючої myasthenia gravis; лихоманка.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

2 роки.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 ^○С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2 блістери в пачці з картону.

За рецептом.

АТ «ВІТАМІНИ».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Успенська, 31.

АТ «ВІТАМІНИ».

Місцезнаходження заявника.

Україна, 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Успенська, 31.