Макроцеф порошок для р-ну д/ін. по 1000 мг/1000 мг №5 у флак.

діючі речовини: cefoperazone, sulbactam;

1 флакон містить: цефоперазону натрію еквівалентно цефоперазону 1000 мг, сульбактаму натрію еквівалентно сульбактаму 1000 мг.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або майже білого кольору.

Антибактеріальні засоби для системного застосування.

Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління.

Код ATХ J01D D62.

Фармакодинаміка.

Цефоперазон натрій являє собою напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик ІІІ покоління широкого спектра дії, що використовується тільки парентерально. Сульбактам натрій є похідною речовиною базового пеніцилінового ядра. Цефоперазон діє шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду стінки бактеріальної клітини. Сульбактам діє як інгібітор бета-лактамаз, відновлюючи тим самим активність цефоперазону щодо штамів, які виробляють бета-лактамазу.

Механізм дії.

Антибактеріальним компонентом препарату Макроцеф є цефоперазон — цефалоспорин ІІІ покоління, що діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної стінки. Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є необоротним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.

Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами був підтверджений у ході досліджень цілісних мікроорганізмів з використанням резистентних штамів, під час яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, часто чутливі штами стають вразливішими до дії препарату Макроцеф, ніж до дії самого цефоперазону.

Комбінація сульбактаму і цефоперазону є активною проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, спостерігається синергізм дії (зниження мінімальних концентрацій комбінації, що пригнічують мікроорганізми, приблизно в 4 рази порівняно з такими концентраціями кожного компонента окремо) з найбільш вираженою дією проти таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, види Bacteroides, види Staphylococcus, Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogenes, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Макроцеф проявляє активність in vitro щодо широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів.

Грампозитивні мікроорганізми:

• Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу);
• Staphylococcus epidermidis;
• Streptococcus pneumoniae (попередня назва Diplococcus pneumonіае);
• Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичні стрептококи групи А);
• Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичні стрептококи групи В);
• більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів;
• багато штамів Streptococcus faecalis (ентерокок).

Грамнегативні мікроорганізми:

• Escherichia coli;
• види Klebsiella;
• види Enterobacter;
• види Citrobacter;
• Haemophilus influenzae;
• Proteus mirabilis;
• Proteus vulgaris;
• Morganella morganii (попередня назва Proteus morganii);
• Providencia rettgeri (попередня назва Proteus rettgeri);
• види Providencia;
• види Serratia (включаючи S. marcescens);
• види Salmonella та Shigella;
• Pseudomonas aeruginosa та деякі інші види Pseudomonas;
• Acinetobacter calcoaceticus;
• Neisseria gonorrhoeae;
• Neisseria meningitidis;
• Bordetella pertussis;
• Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми:

• грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium);
• грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella);
• грампозитивні бацили (включаючи види Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus).

Встановлено такий діапазон чутливості до препарату Макроцеф.

Мінімальні інгібувальні концентрації (МІК) (мкг/мл, як концентрації цефоперазону):

Розміри диска зони чутливості (мм, тест Кірбі — Бауера):

Для визначення МІК можна застосовувати серійні розведення препарату Макроцеф за допомогою методу розведення в агарі або бульйоні. Рекомендовано застосування тесту чутливості диска, що містить 30 мкг сульбактаму і 75 мкг цефоперазону. Лабораторна відповідь «чутливий» означає, що терапія лікарським засобом Макроцеф, імовірно, буде ефективно впливати на мікроорганізм — збудник інфекції, а відповідь «резистентний» означає, що такий ефективний вплив є малоймовірним. Відповідь «проміжний» означає, що мікроорганізм може бути чутливим до препарату Макроцеф при застосуванні останнього у вищих дозах або якщо інфекція розвинулась у тих тканинах чи рідинах організму, де досягаються високі концентрації антибіотика.

Рекомендовані ліміти контролю якості для дисків чутливості до сульбактаму/цефоперазону 30 мкг / 75 мкг:

Фармакокінетика.

Розподіл.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму і цефоперазону після внутрішньовенного введення протягом 5 хвилин разової дози 2 г (у співвідношенні 1: 1) препарату (1 г сульбактаму + 1 г цефоперазону) у здорових добровольців становили 130 та 236,8 мкг/мл відповідно. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vd = 18,0—27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vd = 10,2—11,3 л).

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму і цефоперазону після внутрішньовенного введення протягом 15 хвилин разової дози 4,5 г (у співвідношенні 1: 2) препарату (1,5 г сульбактаму + 3 г цефоперазону) у здорових добровольців становили 88,3 мкг/мл і 416,1 мкг/мл відповідно.

Максимальні концентрації сульбактаму і цефоперазону у сироватці крові після першого внутрішньом’язового введення 1,5 г препарату (0,5 г сульбактаму + 1 г цефоперазону) у здорових добровольців становила 11 мкг/мл і 45,3 мкг/мл та 29,9 мкг/мл і 58,4 мкг/мл відповідно після введення сьомої дози при застосуванні препарату кожні 12 годин.

Виведення. При застосуванні препарату приблизно 84 % дози сульбактаму і 25 % дози цефоперазону виводиться нирками. Більшість дози цефоперазону, що залишилась, виводиться з жовчю. Після введення препарату середній період напіввиведення сульбактаму становить приблизно 1 годину, а цефоперазону — 1,7 години. Концентрації у плазмі крові пропорційні до введеної дози. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їх окремому застосуванні.

Після внутрішньом’язового введення 1,5 г препарату (0,5 г сульбактаму і 1 г цефоперазону) максимальні концентрації сульбактаму і цефоперазону у плазмі крові досягалися у період від 15 хвилин до 2 годин після введення препарату. Середні значення максимальних концентрацій у плазмі крові становили 19 і 64,2 мкг/мл для сульбактаму і цефоперазону відповідно.

Після багаторазового введення препарату не повідомлялося про якісь суттєві зміни у фармакокінетиці компонентів препарату Макроцеф і не спостерігалася їх кумуляція при застосуванні через кожні 8—12 годин.

Пацієнти з порушеннями функції печінки.

Див. розділ «Особливості застосування».

Пацієнти з порушеннями функції нирок.

У пацієнтів з порушенням функції нирок різного ступеня тяжкості, яким вводили препарат, загальний кліренс сульбактаму в організмі значною мірою корелював з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з нефункціонуючою ниркою період напіввиведення сульбактаму був значно довшим (у середньому 6,9 і 9,7 години за даними різних досліджень). Застосування гемодіалізу значно змінює період напіввиведення, загальний кліренс організму та об’єм розподілу сульбактаму. Не спостерігалося значущих відмінностей у фармакокінетиці цефоперазону у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Пацієнти літнього віку.

Фармакокінетику препарату вивчали у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок та порушенням функції печінки. Обидва компоненти препарату, сульбактам і цефоперазон, мали довший період напіввиведення, нижчий кліренс та більший об’єм розподілу порівняно з відповідними показниками у здорових добровольців. Фармакокінетичні відомості щодо сульбактаму добре корелюють зі ступенем порушення функції нирок, тоді як відомості щодо цефоперазону добре корелюють зі ступенем порушення функції печінки.

Діти.

Дослідження, що проводили з участю дітей, продемонстрували відсутність якихось істотних змін у фармакокінетиці компонентів препарату порівняно з даними щодо дорослих пацієнтів. У дітей середній період напіввиведення сульбактаму коливався від 0,91 до 1,42 години, а цефоперазону — від 1,44 до 1,88 години.

Сульбактам і цефоперазон добре розподіляються у різних тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фаллопієві труби, яєчники, матку та ін.

Немає доказів виникнення фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при їх сумісному застосуванні у формі препарату Макроцеф.

Цефоперазон не заміщає білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.

Препарат застосовувати для лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами мікроорганізмів:

• інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
• холецистит, холангіт, перитоніт та інші інфекції черевної порожнини;
• інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
• септицемія;
• менінгіт;
• інфекції шкіри і м’яких тканин;
• інфекції кісток і суглобів;
• запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до діючих речовин (сульбактаму, цефоперазону), до бета-лактамів або будь-яких допоміжних речовин.

Комбінована терапія. Зважаючи на широкий спектр активності препарату, для адекватного лікування більшості інфекцій можна застосовувати Макроцеф як монотерапію. Однак за певних показань препарат можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. При одночасному застосуванні аміноглікозидів (див. розділ «Спосіб застосування та дози») потрібно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (див. розділ «Несумісність»).

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після застосування цефоперазону відзначали такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні деяких інших цефалоспоринів. Пацієнтів слід попереджати про можливі небажані реакції, що виникають при вживанні алкогольних напоїв під час застосування препарату Макроцеф. При використанні штучного харчування (перорального або парентерального) розчини, що містять етанол, використовувати не слід.

Взаємодія з речовинами, що використовуються при лабораторних аналізах. Реакція на глюкозу в сечі може бути хибнопозитивна при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Гіперчутливість. Повідомлялося про випадки розвитку тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, включаючи сульбактам/цефоперазон. Розвиток таких реакцій з більшою ймовірністю спостерігається в осіб з реакціями гіперчутливості до багатьох алергенів в анамнезі.

Перед початком терапії сульбактамом/цефоперазоном слід ретельно дослідити анамнез пацієнта щодо реакцій гіперчутливості до цефалоспоринів, пеніцилінів або інших лікарських засобів (див. розділ «Протипоказання»). Антибіотики слід обережно призначати пацієнтам, які мають алергію в тій чи іншій формі, особливо на препарати.

При розвитку алергічних реакцій застосування препарату слід припинити та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрину. За потреби слід провести оксигенотерапію, застосувати внутрішньовенно стероїдні препарати, забезпечити прохідність дихальних шляхів, включаючи інтубацію (див. розділ «Небажані реакції»).

Повідомлялося про випадки розвитку шкірних реакцій тяжкого ступеня, інколи з летальним наслідком, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та ексфоліативний дерматит, у пацієнтів, які застосовували сульбактам/цефоперазон. У разі виникнення шкірної реакції тяжкого ступеня терапію сульбактамом/цефоперазоном слід припинити та розпочати відповідне лікування (див. розділ «Небажані реакції»).

Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові, як правило, подовжується, а виведення із сечею посилюється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі спостерігаються терапевтичні концентрації цефоперазону і лише подовження періоду напіввиведення у 2—4 рази.

Коригування дози може бути необхідним у разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, що пов’язані з будь-яким із таких станів.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок потрібно контролювати концентрацію цефоперазону у сироватці крові і в разі потрібності коригувати дозування. Якщо не проводиться ретельного контролю концентрацій у сироватці крові, доза цефоперазону не має перевищувати 2 г/добу.

Загальні застереження. Повідомлялося про випадки крововиливів, іноді з летальним наслідком, при застосуванні сульбактаму/цефоперазону. Як і при застосуванні інших антибіотиків, у пацієнтів, які отримували сульбактам/цефоперазон, спостерігався дефіцит вітаміну К, що спричиняло коагулопатію. Механізм цього явища, ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової бактеріальної флори, що в нормі синтезує вітамін К. До групи ризику належать пацієнти, у яких обмежене харчування, пацієнти з мальабсорбцією та пацієнти, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів та пацієнтів, які приймають пероральні антикоагулянти, слід контролювати протромбіновий час (або міжнародне нормалізоване співвідношення) для виявлення можливої кровотечі, тромбоцитопенії, а при наявності показань призначати прийом вітаміну К. У разі розвитку тривалої кровотечі, якщо немає інших причин цього явища, слід припинити застосування сульбактаму/цефоперазону.

Тривале застосування антибіотиків, в тому числі препарату Макроцеф, може призвести до посиленого росту нечутливої мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і при застосуванні інших сильнодіючих системних засобів, при тривалому застосуванні препарату Макроцеф рекомендовано періодично контролювати наявність проявів порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи, особливо у недоношених новонароджених та немовлят.

Діарея, пов’язана з Clostridium difficile. Про виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрій / цефоперазон натрій. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних препаратів змінює нормальну флору кишечнику та призводить до підвищеного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку діареї. Штами C. difficile, що продукують гіпертоксини, підвищують захворюваність та летальність, оскільки такі інфекції можуть бути резистентними до антибактеріальної терапії і можуть потребувати колектомії. Потрібно розглядати можливість цього діагнозу у всіх пацієнтів із діареєю, що виникає при застосуванні антибактеріальної терапії. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки повідомлялося про розвиток діареї, пов’язаної з C. Difficile, через 2 місяці після завершення антибактеріальної терапії.

Діти. Макроцеф ефективно використовується немовлятам, проте всебічних досліджень застосування препарату недоношеним або доношеним новонародженим не проводили. Тому до початку лікування недоношених або доношених новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь і ризик від застосування препарату.

У новонароджених із білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не заміщує білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.

Цей препарат містить натрій — слід бути обережним при застосуванні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок або пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію, які проводили на щурах із застосуванням доз, що у 10 разів перевищували дозу для людини, не виявили доказів погіршення фертильності, а також тератогенного впливу. Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр, але всебічних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводили. Зважаючи на те, що результати досліджень впливу препарату на репродуктивну функцію у тварин не завжди можна екстраполювати на людей, препарат можна застосовувати у період вагітності лише при наявності чітких показань.

Період годування груддю. У грудне молоко проникає тільки невелика частина введеної дози сульбактаму і цефоперазону. Макроцеф слід обережно призначати матерям-годувальницям, незважаючи на те, що обидві складові препарату проникають у грудне молоко у незначній кількості.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами малоймовірний.

Макроцеф (комбінація сульбактаму натрію / цефоперазону натрію) випускається у флаконах і використовується лише парентерально.

Дорослі. Звичайна доза препарату для дорослих становить 2—4 г на добу (тобто від 1 до 2 г цефоперазону на добу) внутрішньовенно або внутрішньом’язово в рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза препарату може бути підвищена до 8 г (тобто доза цефоперазону — 4 г), вводять внутрішньовенно у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г (8 г препарату).

Порушення функції печінки. Див. розділ «Особливості застосування».

Застосування при порушеннях функції нирок. Режим дозування при застосуванні препарату слід коригувати для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) для компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15—30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму — 2 г), а пацієнтам із кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму — 1 г). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового окремого призначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.

Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові при гемодіалізі дещо зменшується. Отже, режим дозування слід встановити відповідно до періоду діалізу.

Застосування для осіб літнього віку. Див. розділ «Фармакокінетика».

Застосування для лікування дітей. Звичайна добова доза препарату для дітей становить від 40 до 80 мг / кг маси тіла (тобто 20—40 мг цефоперазону / кг маси тіла), рівномірно розподілених на 2—4 дози.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 160 мг / кг маси тіла (80 мг цефоперазону / кг маси тіла), рівномірно розділених на 2—4 дози (див. розділ «Особливості застосування»).

Застосування для лікування новонароджених. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не має перевищувати 80 мг / кг маси тіла (160 мг / кг маси тіла препарату Макроцеф). У разі потрібності застосування дози цефоперазону, що перевищує 80 мг / кг маси тіла / добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо (див. розділ «Особливості застосування»).

Спосіб застосування.

Внутрішньовенне введення.

Для краплинної інфузії вміст кожного флакона препарату Макроцеф слід відновити у відповідній кількості 5 % водного розчину декстрози, 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або води для ін’єкцій, а потім довести до 20 мл тим самим розчином з подальшим введенням протягом 15—60 хв.

Відновлення.

Лактатний розчин Рінгера є прийнятним розчинником для проведення внутрішньовенної інфузії, але не для первинного відновлення (див. розділ «Несумісність»).

Для внутрішньовенної ін’єкції вміст кожного флакона слід розводити, як описано вище, та вводити протягом щонайменше 3 хвилин.

Внутрішньом’язове введення.

Препарат сумісний з такими розчинниками: вода для ін’єкцій, 5 % розчин глюкози, 0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози у 0,225 % розчині натрію хлориду та 5 % розчин декстрози у 0,9 % розчині натрію хлориду. Цефоперазон сумісний при концентраціях в діапазоні від 10 до 250 мг на 1 мл розчинника. Сульбактам сумісний при концентраціях в діапазоні від 5 до 125 мг на 1 мл розчинника.

Лактатний розчин Рінгера. Для відновлення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є двоетапне розведення з використанням стерильної води для ін’єкцій (див. таблицю вище); потім отриманий розчин слід розвести лактатним розчином Рінгера для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл (до 2 мл або 4 мл початково розбавленого розчину слід додати 50 мл або 100 мл лактатного розчину Рінгера відповідно).

Лідокаїн. 2 % розчин лідокаїну гідрохлориду є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом’язового введення, але не для первинного розведення. Для відновлення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»).

Невикористаний препарат або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Діти. Препарат застосовують дітям (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Інформації щодо гострої токсичності цефоперазону натрію та сульбактаму натрію у людей недостатньо. Очікується, що передозування препарату може спричиняти прояви, що, головним чином, є посиленням його побічних ефектів, про які повідомлялося при застосуванні препарату. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, у тому числі судоми. Оскільки цефоперазон і сульбактам виділяються із циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати виведення препарату з організму у разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Препарат загалом добре переноситься. Більшість побічних реакцій є легкого або помірного ступеня тяжкості і мають сприятливий перебіг при тривалому лікуванні.

Нижче наведені небажані реакції, що спостерігалися під час прийому препарату Макроцеф. Частота побічних реакцій зазначена як: дуже часто (≥ 1/10 ), часто (≥ 1/100 — < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 — < 1/100), рідко (≥ 1/10000 — < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частоту не встановлено (неможливо оцінити за наявною інформацією).

Небажані реакції наведено за системами органів згідно з MedRA [Медичний словник для регуляторної діяльності] у порядку клінічної важливості.

* Небажані реакції, про які повідомлялося у постмаркетинговий період.

^† У розрахунки частоти виникнення відхилень лабораторних показників від норми були включені всі доступні лабораторні значення, включаючи показники пацієнтів із порушеннями на початковому рівні. Такий консервативний підхід був узятий за основу через те, що початкова інформація не дає змогу диференціювати підгрупи пацієнтів із порушеннями на початковому рівні, які мали значущі зміни у лабораторних показниках, що були пов’язані із лікуванням, та пацієнтів, які не мали таких змін.

Порушення за такими показниками, як рівень лейкоцитів, нейтрофілів, тромбоцитів, гемоглобіну та гематокриту, спостерігалися тільки у ході досліджень. Підвищення та зниження рівнів не диференціювали.

^§ Надходили повідомлення про летальні наслідки.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації препарату має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього препарату. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності препарату через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

2 роки (з дати виробництва форми in bulk).

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Аміноглікозиди. Розчини препарату Макроцеф і аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо є необхідність у комбінованій терапії препаратом Макроцеф і аміноглікозидами, потрібно застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію, використовуючи окрему вторинну систему для внутрішньовенних інфузій, при цьому первинна система для внутрішньовенних інфузій має бути ретельно промита схваленим розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату Макроцеф і аміноглікозидів були по можливості максимальними.

Лактатний розчин Рінгера. Первинне розведення лактатним розчином Рінгера не рекомендоване, оскільки встановлено, що ці речовини є несумісними. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні лактатним розчином Рінгера (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лідокаїн. Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендується, оскільки ці речовини є несумісними. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну хлориду (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

По 1 або по 5 флаконів з порошком у картонній коробці.

За рецептом.

ТОВ «ІСТФАРМ», Україна (пакування із форми in bulk НСПС Хебей Хуамін Фармасьютікал Компані Лімітед, Китай).

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 02099, м. Київ, вул. Ремонтна, 13