Бупренорфіну гідрохлорид таблетки сублінгв. по 8 мг №10

діюча речовина: buрrеnоrphinе;

1 таблетка містить бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 2 мг або 4 мг, або 8 мг;

допоміжні речовини: целактоза 80 (суміш лактози моногідрату та целюлози порошкоподібної (75:25)), маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кислота лимонна безводна, аспартам (Е 951), магнію стеарат.

Таблетки сублінгвальні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з плоскою поверхнею і фаскою.

Засоби, що застосовуються при опіоїдній залежності.

Код АТХ N07B С01.

Фармакодинаміка.

За механізмом дії бупренорфіну гідрохлорид належить до групи агоністів/антагоністів опіоїдних рецепторів головного мозку (μ- і κ-рецепторів).

Бупренорфін зв’язується з μ-рецепторами, що за певний проміжок часу мінімізує патологічний потяг хворого до наркотиків. Через певною активністю бупренорфіну як агоніста опіоїдних рецепторів засіб зумовлює більшу безпеку щодо розвитку дихальної та серцевої недостатності порівняно з морфіном. Латентний період до початку дії бупренорфіну гідрохлориду після сублінгвального застосування становить приблизно 30 хвилин. Тривалість аналгетичної дії довша, ніж у морфіну.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування бупренорфін піддається метаболізму первинного проходження у печінці з подальшими N-деалкілуванням і глюкуронкон’югацією у кишечнику та печінці. При сублінгвальному застосуванні абсолютна біодоступність бупренорфіну, за оцінками фахівців, знаходиться у межах від 15 % до 30 %. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 90 хвилин після сублінгвального прийому, а залежність «максимальна доза — концентрація» залишається лінійною в інтервалі доз від 2 до 16 мг.

За абсорбцією настає фаза швидкого розподілу. Період напіввиведення бупренорфіну становить від 2 до 5 годин.

Бупренорфін метаболізується шляхом 14-N-деалкілування або глюкуронкон’югації початкової молекули та деалкілованого метаболіту. Відповідно до клінічних даних, за N-деалкілування бупренорфіну відповідає СYРЗА4. N-деалкіл-бупренорфін є μ-агоністом опіоїдних рецепторів.

Бупренорфіну гідрохлорид виводиться з організму в основному з калом через біліарної екскреції глюкуронкон’югованих метаболітів (80 %), решта бупренорфіну виводиться із сечею.

Замісна терапія при опіоїдній залежності у комплексі з медичною, соціальною та психологічною підтримкою, наданою спеціалістами.

• Гіперчутливість до бупренорфіну та інших компонентів засібу.
• Тяжка дихальна недостатність.
• Тяжка печінкова недостатність.
• Гостра алкогольна інтоксикація та делірій.
• Одночасне введення опіоїдних антагоністів (налтрексон, налмефен) для лікування алкогольної або опіоїдної залежності.

Не рекомендовано супутнє застосування зазначених нижче психотропних засобів та речовин.

Алкоголь

Алкоголь посилює седативну дію бупренорфіну. Зниження пильності (уваги) підвищує небезпеку при керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами. Потрібно уникати вживання спиртних напоїв і застосування ліків, що містять алкоголь.

Супутнє застосування лікарських засобів, що потрібно враховувати

Бензодіазепінові транквілізатори

Сумісне застосування з бензодіазепінами пов’язано з ризиком летального наслідку через дихальну недостатність, асоційовану з порушеннями функціонування центральної нервової системи.

Інші депресанти центральної нервової системи

Інші похідні опіоїдів (аналгетики, протикашльові засоби), деякі антидепресанти, антигістамінні засоби (блокатори Н₁-рецепторів), барбітурати, транквілізатори, клонідин при одночасному застосуванні з бупренорфіном спричиняють посилення депресії центральної нервової системи.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Можливе посилення дії опіоїдів при одночасному застосуванні з бупренорфіном.

Інгібітори СYРЗА4

Дослідження взаємодії між бупренорфіном і кетоконазолом (потужний інгібітор СYРЗА4) показало збільшення показників С_max і АUС бупренорфіну (на 70 % і 50 % відповідно), меншою мірою — його метаболіту норбупренорфіну. Таким чином, за пацієнтами, які застосовують бупренорфін, потрібно встановити постійний контроль, якщо вони паралельно приймають такі інгібітори СYРЗА4, як інгібітори протеази (ритонавір, нелфінавір, індинавір), азольні протигрибкові засоби (кетоконазол, ітраконазол). У таких випадках виправданим може виявитися зниження дози бупренорфіну.

Застосування інших інгібіторів CYP3A4 (таких як гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, ритонавір, індинавір і саквінавір) також може підвищувати концентрацію бупренорфіну, тому на початку лікування ними слід розглянути пропорційне зниження дози бупренорфіну.

Індуктори СYРЗА4

Взаємодія між бупренорфіном та індукторами СYРЗА4 не досліджена, тому рекомендовано ретельний нагляд за пацієнтами, які одержують паралельно індуктори СYРЗА4 (фенобарбітал, карбамазепін, фенітоїн або рифампіцин). Дотепер не відзначалося значущої взаємодії бупренорфіну з кокаїном, речовиною, що найчастіше застосовують залежні у поєднанні з опіоїдами. Застосування цих засібів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід підвищити.

Бупренорфін слід обережно застосовувати при одночасному застосуванні з серотонінергічними лікарськими засобами, такими як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, оскільки підвищується ризик розвитку серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про підозрювану взаємодію між введеним внутрішньовенно бупренорфіном і фенпрокумоном, що призводила до пурпури.

Досягнення адекватної аналгезії може бути ускладнено при введенні опіоїдного агоніста пацієнтам, які отримують бупренорфін, тому існує ризик передозування, особливо при спробі подолати побічні агоністичні ефекти бупренорфіну або коли концентрація бупренорфіну в плазмі знижується.

Налтрексон та налмефен — антагоністи опіоїдних рецепторів — блокують фармакологічні ефекти бупренорфіну. Потрібно уникати сумісного прийому засібу із налтрексоном або налмефеном через потенційно небезпечною взаємодією, яка може спровокувати раптовий початок тривалого та інтенсивного синдрому відміни опіоїдів.

Цей засіб призначений лише для лікування опіоїдної залежності. Лікування має призначати лікар, який має забезпечити належне застосування засібу залежними пацієнтами.

Лікар враховує ризик неправильного застосування (у тому числі внутрішньовенного введення), особливо на початку лікування.

Витік

Під витоком розуміють потрапляння бупренорфіну на нелегальний ринок як від пацієнтів, так і від осіб, які отримують цей засіб шляхом крадіжки у пацієнта або в аптеці. Витік може призвести до появи нових залежних осіб, які застосовують бупренорфін як первинний засіб, що спричиняє звикання, з ризиком передозування, розповсюдження вірусних інфекцій, що передаються з кров’ю, пригнічення дихання і ураження печінки.

Через ризик помилкового застосування та для підбору дози потрібно у початковому періоді терапії призначати засіб на короткі терміни та, якщо це можливо, контролювати прийом, що також сприяє дотриманню лікувального режиму. Відміна засібу може супроводжуватися абстинентним синдромом, іноді — відстроченим у часі.

На початку лікування бупренорфіном лікарю слід попередити пацієнта про частково агоністичний профіль засібу, особливо при застосуванні залежним від опіоїдів пацієнтам менш ніж через 6 годин після останнього введення героїну або опіоїдів короткої дії, або при застосуванні менш ніж через 24 години після прийому останньої дози метадону. І навпаки, прояви відміни також можуть бути пов’язані з неправильним дозуванням.

Ризик передозування або зрив лікування вищий у пацієнтів, які у період лікування бупренорфіном продовжують самостійне лікування синдрому відміни опіоїдами, алкоголем або іншими седативними і гіпнотичними засібами, особливо бензодіазепінами.

Залежність

Бупренорфін — це частковий агоніст опіоїдних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Припинення лікування може призвести до синдрому відміни.

Пригнічення дихання

Цей препарат потрібно застосовувати обережно пацієнтам із астмою або дихальною недостатністю (наприклад, із хронічною обструктивною хворобою легень, скороченням респіраторного резерву, гіпоксією, гіперкапнією, кіфосколіозом).

Бупренорфін може призвести до серйозних наслідків (у тому числі летальних), пригнічення дихання у дітей і осіб без наркозалежності у разі випадкового або навмисного прийому. Пацієнти мають зберігати блістер із таблетками у безпечному місці, ніколи не відкривати блістер заздалегідь, тримати таблетки у недоступному для дітей та інших членів сім’ї місці.

Повідомлялося про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або його неналежному застосуванні.

Серотоніновий синдром

Сумісне застосування бупренорфіну та інших серотонінергічних засобів, таких як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, може призвести до серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»).

Якщо супутнє лікування іншими серотонінергічними засобами клінічно обґрунтовано, рекомендовано ретельне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та під час збільшення дози.

Прояви серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетативну нестабільність, нервово-м’язові порушення та/або шлунково-кишкові прояви.

При підозрі на серотоніновий синдром слід розглянути можливість зменшення дози або припинення терапії залежно від вираженості симптомів.

Гепатит, печінкові реакції

Як під час клінічних досліджень, так і у післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, сумісне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори потрібно враховувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Усім пацієнтам потрібно регулярно проводити тести функції печінки.

Цей препарат може спричинити сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими як алкоголь, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.

Цей препарат може спричинити ортостатичну гіпотензію.

Дослідження на тваринах, як і клінічний досвід, довели, що бупренорфін може спричинити низький ступінь залежності.

Бупренорфін здатний послабляти больові прояви при деяких патологіях. Дослідження на тваринах і клінічний досвід переконують, що бупренорфін також здатний спричинити фармакозалежність, хоча меншою мірою, ніж морфін. Отже, у період лікування дуже важливо враховувати всі супутні умови, вести контроль і дотримуватися призначених доз.

Спортсменам потрібно повідомити, що бупренорфін включено до переліку допінгових сполук (стимуляторів).

Подовження інтервалу QT

Ретельні дослідження продемонстрували подовження інтервалу QT (менше або дорівнює 15 мс). Цей ефект подовження інтервалу QT, схоже, не опосередковується калієвими каналами hERG. Виходячи з цих двох висновків, бупренорфін навряд чи буде викликати аритмію при самостійному застосуванні у пацієнтів без факторів ризику. Ризик поєднання бупренорфіну з іншими лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, невідомий.

Потрібно враховувати ці спостереження при прийнятті клінічних рішень щодо призначення препарату, що містить бупренорфіну гідрохлорид пацієнтам з такими факторами ризику, як гіпокаліємія, брадикардія, нещодавня конверсія фібриляції передсердь, застійна серцева недостатність, терапія дигіталісом, базовий рівень подовження інтервалу QT, субклінічний синдром подовженого інтервалу QT або тяжка гіпомагніємія.

Стоматологічні небажані реакції

Повідомлялося про випадки карієсу зубів, в деяких випадках тяжких форм (наприклад, перелом чи втрата зубів), після застосування сублінгвальних форм лікарських засобів, що містять бупренорфін. Повідомлялося про випадки карієсу, в т.ч. глибокого, руйнування зубів, зубні абсцеси/інфекції, ерозії зубів, випадіння пломб і, в деяких випадках, повної втрати зубів. Лікування включало видалення зуба, кореневих каналів, стоматологічну хірургію, а також відновлювальні процедури (наприклад, пломбування, коронки, імплантати, зубні протези). Повідомлялося про численні випадки у осіб, які в анамнезі не мали проблем із зубами.

Потрібно направляти пацієнтів до лікарів-стоматологів та рекомендувати їм регулярно проходити стоматологічні огляди під час прийому бупренорфіну гідрохлориду. Існує необхідність навчати пацієнтів звертатися за стоматологічною допомогою та методам підтримки або покращення здоров’я ротової порожнини у період лікування лікарськими засобами, що містять сублінгвальні форми бупренорфіну. Пацієнтам потрібно почекати принаймні одну годину після прийому бупренорфіну гідрохлориду перед чищенням зубів.

Застосування дітям віком від 16 до 18 років Через відсутність даних дітям віком від 16 до 18 років препарат потрібно застосовувати з особливою обережністю.

Допоміжні речовини

Засіб містить целактозу 80 (суміш лактози моногідрату та целюлози порошкоподібної (75:25)). Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат.

Засіб містить аспартам, який є похідним фенілаланіну, що являє небезпеку для хворих на фенілкетонурію.

Заходи безпеки при застосуванні

Призначати обережно пацієнтам із:

• бронхіальною астмою або дихальною недостатністю (було кілька повідомлень про дихальну недостатність, спричинену бупренорфіном);
• нирковою недостатністю (20 % бупренорфіну елімінується нирками, тому ниркова елімінація може бути тривалою);
• печінковою недостатністю (може змінюватися метаболізм бупренорфіну у печінці). Потрібно уважніше підбирати режим дозування бупренорфіну гідрохлориду для пацієнтів, які приймають інгібітори СYРЗА4 (застосування менших доз може виявитися цілком достатнім, оскільки інгібітори СYРЗА4 підвищують концентрацію бупренорфіну у плазмі крові).

Як і при застосуванні інших опіоїдів, застосування бупренорфіну потребує особливої обережності при лікуванні пацієнтів, які мають такі супутні захворювання, як:

• підвищений внутрішньочерепний тиск через черепно-мозкової травми;
• артеріальна гіпотензія;
• гіпертрофія простати або стеноз уретри.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. З огляду на відсутність достатніх даних щодо впливу бупренорфіну на вагітних жінок його застосування у період вагітності не рекомендовано.

Годування груддю. Бупренорфін проникає у молоко тварин. У високих дозах препарат знижує продукування молока. Залежним жінкам, які приймають бупренорфін, не рекомендовано годувати груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При застосуванні препарату можливий розвиток сонливості та запаморочення (особливо якщо бупренорфін приймати одночасно з алкоголем, препаратами, що містять алкоголь, або з депресантами центральної нервової системи). Тому під час застосування препарату слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами, що потребує підвищеної уваги.

Засіб призначається для дорослих та дітей віком від 16 років, які добровільно проходять лікування у спеціалізованому стаціонарі.

Бупренорфіну гідрохлорид призначає лікар у вигляді загальної терапевтичної дози пацієнтам, залежним від опіоїдів, лише після проведення лікарського огляду та за рекомендацією центру лікування залежності. Загальна тривалість лікування не має перевищувати 28 днів. Однак лікареві рекомендовано, особливо на початку лікування, призначати коротші курси для обмеження ризику недоцільного застосування бупренорфіну гідрохлориду, що недопустимо за жодних обставин.

Лікування проводити комплексно як у спеціалізованих центрах з лікування залежності, так і у лікарнях, що дає змогу поєднати комплексне лікування з соціо-психологічною підтримкою.

Якщо лікування проводити не у спеціалізованому центрі, тоді лікар, який лікує залежність, має призначати довготривалу замісну терапію лише за згодою колег, які практикують у центрах спеціалізованої допомоги залежним.

Лікарю слід зазначати на рецепті точну одноразову дозу та цикл лікування. Лікування можна припинити за проханням пацієнта або за його згодою шляхом поступового зменшення доз, які визначає лікар.

На початку лікування бупренорфіном лікар має урахувати індивідуальний агоністичний профіль молекул рецепторів опіоїдів, чутливих до індукції синдрому відміни, у кожного залежного пацієнта. Результат лікування частково залежить від призначеної дози, а частково — від медико-психологічних і соціо-освітніх заходів, пов’язаних із послідовною адаптацією пацієнта.

Прийом сублінгвально

Початок лікування. Початкова доза для лікування опіоїдної залежності становить від 0,8* до 4 мг на добу. Додаткову дозу бупренорфіну від 2 мг до 4 мг можна застосовувати один раз на добу залежно від потреби конкретного пацієнта. Ефект бупренорфіну на початку лікування має проявитися не раніше 6 годин після прийому останньої дози наркотиків або при появі перших ознак абстиненції у пацієнтів, які приймають метадон. Попередню дозу метадону потрібно зменшити до не менш ніж 30 мг на добу, інакше може розвинутись синдром відміни, спричинений бупренорфіном.

* Використовують препарат у відповідному дозуванні.

Корекція дози до встановлення підтримуючої дози

Дозу бупренорфіну слід збільшувати поступово, залежно від терапевтичного ефекту, який чинить препарат на стан пацієнта. Середня підтримуюча доза бупренорфіну становить 8 мг на добу. Більшість пацієнтів не потребує дози, яка перевищує 16 мг на добу, однак клінічні дослідження показали ефективність та безпеку сублінгвального застосування бупренорфіну у дозах до 24 мг на добу.

Коригування дози проводять згідно з результатами повторної оцінки клінічного стану та досягнутої ефективності комплексного лікування пацієнта. Незадовільна стабілізація стану пацієнта при застосуванні бупренорфіну в дозі 16 мг на добу може бути пов’язана з ймовірними супутніми психічними захворюваннями пацієнта або з неправильним прийомом препарату. Це потрібно враховувати при визначенні подальшого комплексу лікувальних заходів.

Зниження дози і припинення лікування

Після задовільно проведеного періоду стабілізації лікар може запропонувати пацієнту поступово зменшити добову дозу бупренорфіну, аж до повного припинення замісної терапії за сприятливих обставин.

При відміні лікування особливу увагу слід звернути на частоту рецидивів або прояви відміни, які слід контролювати. За результатами деяких неконтрольованих клінічних досліджень аналогічних лікарських засобів, на кінцевому етапі лікування перевагу слід віддавати поступовому зниженню дози. Після лікування пацієнтам потрібен контроль через ризик рецидиву.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Безпека та ефективність бупренорфіну для літніх пацієнтів віком від 65 років не встановлена.

Пацієнти з печінковою недостатністю

Пацієнти, які є носіями вірусу гепатиту та/або мають дисфункції печінки, піддаються ризику прискореного ураження печінки. Рекомендовано регулярний контроль функції печінки.

Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику бупренорфіну невідомий. Оскільки активна речовина значною мірою метаболізується, очікується, що у пацієнтів із помірною та тяжкою печінковою недостатністю плазмові рівні будуть вищими.

Фармакокінетика може бути змінена у пацієнтів із порушеннями функції печінки — рекомендовано призначення нижчих початкових доз і ретельне титрування доз для пацієнтів із легкою та помірною печінковою недостатністю.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Потрібно обережно призначати дозування для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Діти.

Засіб протипоказаний дітям віком до 16 років.

Прояви. При сублінгвальному застосуванні препарату передозування малоймовірне. У разі випадкового перорального передозування можливі такі прояви, як нудота, блювання та/або порушення мовлення, сонливість, амбліопія, міоз, артеріальна гіпотензія. У разі передозування потрібно застосовувати звичайну симптоматичну терапію, включаючи ретельний моніторинг життєво важливих функцій організму. Основний симптом, що вимагає інтенсивної терапії, — це пригнічення дихального центру, яке може спричинити зупинку дихання та летальний наслідок. При виникненні блювання потрібно вжити заходів для попередження потрапляння блювотної маси в дихальні шляхи.

Лікування. Перша допомога передбачає негайне промивання шлунка. Потрібно вжити заходів інтенсивної терапії, включаючи ретельний моніторинг дихальної та серцевої діяльності та розпочати симптоматичну терапію дихальної недостатності. Верхні дихальні шляхи мають бути вільними для проведення примусової або контрольованої вентиляції легень. Рекомендовано парентерально ввести опіоїдний антагоніст (налоксон), який поступово нейтралізує респіраторні ефекти бупренорфіну. Потрібно враховувати, що налоксон виводиться з організму швидше, ніж бупренорфін, тому потрібно забезпечити повторні інфузії налоксону через ризик повторного виникнення симптомів передозування. Початкові дози налоксону можуть досягати 2 мг (не більше 10 мг) та повторюватись кожні 2—3 хвилини до отримання задовільного ефекту. У разі потрібності призначати кисень і дихальні аналептики. При проведенні вищезазначених заходів пацієнт має знаходитися у палаті інтенсивної терапії.

При визначенні тривалості лікування передозування потрібно враховувати тривалість дії бупренорфіну.

Початок прояву побічних ефектів залежить від величини порога толерантності; у наркозалежних осіб цей показник значно вищий, ніж у пацієнтів, які не застосовують наркотики.

Психічні порушення: депресія, патологічне мислення, наркотична залежність, ейфорія, ворожість, галюцинації.

З боку нервової системи: безсоння, сонливість, головний біль, мігрень, астенія, непритомність, блідість, запаморочення, тривожність, нервозність, сплутаність свідомості, парестезія, судоми, тремор, синкопе.

З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, розширення кровоносних судин, пальпітація.

З боку дихальної системи: пригнічення дихального центру, кашель, задишка, позіхання, бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: запор, нудота, блювання, біль у животі, сухість у роті, діарея, диспепсія, метеоризм, виразки у роті, карієс (включаючи карієс, перелом зуба і втрату зуба).

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі висипання, кропив’янка, свербіж, бронхоспазм, набряк Квінке (ангіоневротичний набряк), анафілактичний шок.

З боку органів зору: амбліопія, захворювання слізного апарату очей, міоз.

Інфекції та інвазії: грип, фарингіт.

З боку крові та лімфатичної системи: лімфаденопатія.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: гіпергідроз.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: артралгія, м’язові судоми, біль у м’язах, артрит.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку гепатобіліарної системи: при правильних умовах застосування у поодиноких випадках — підвищення рівнів трансаміназ печінки та жовтяниця, як правило зі сприятливим клінічним перебігом, некроз печінки та гепатит, гепаторенальний синдром.

Загальні порушення: слабкість, сонливість, підвищена пітливість, синдром відміни препарату, біль у грудній клітці, гарячка, нездужання, периферичні набряки.

Інші порушення: затримка сечі, риніт, озноб, біль у спині, сльозотеча.

У випадках неналежного внутрішньовенного введення препарату повідомлялось про місцеві реакції, іноді септичні (абсцес, целюліт), і про потенційно серйозний гострий гепатит та інші інфекційні захворювання, такі як пневмонія, ендокардит.

У пацієнтів з вираженою фізичною (соматичною) наркозалежністю перші сублінгвальні введення бупренорфіну гідрохлориду можуть спричинити парадоксальну реакцію з розвитком синдрому відміни, подібного до налоксонового.

Неонатальний синдром відміни був відзначений серед новонароджених, якщо жінки отримували бупренорфін під час вагітності. Характер синдрому може змінюватися залежно від виду використаних наркотичних засобів.

Непритомність не була виявлена.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки по 2 мг — по 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру у коробці; по 25 таблеток у блістері; по 4 блістери у коробці;

таблетки по 4 мг — по 10 таблеток у блістері; по 1 або 10 блістерів у коробці;

таблетки по 8 мг — по 10 таблеток у блістері; по 1 або 10 блістерів у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.