Ефлоран розчин д/інф. 500 мг/100 мл по 100 мл у флак.

діюча речовина: метронідазол;

100 мл розчину (1 флакон) має у складі 500 мг метронідазолу;

додаткові компоненти: натрію хлорид, натрію едетат, вода для ін’єкцій.

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, майже безбарвний або злегка жовтуватий розчин, практично без видимих включень.

Антибактеріальні засоби для системного використання. Похідні імідазолу. Метронідазол. Код АТХ J01X D01.

Фармакодинаміка.

Метронідазол – синтетичний антимікробний засіб, похідне нітроімідазолу, що діє проти анаеробних мікроорганізмів – грамнегативних і грампозитивних бактерій. Лікує деякі паразитарні інфекції; має виражену дію проти лямблій та трихомонад.

Метронідазол діє в декілька етапів: проникає до бактеріальної клітини, його 5-нітрогрупа перетворюється на гідроксиламін, що супроводжується пригніченням ДНК мікроорганізмів аж до летального ефекту, після цього цитотоксичні метаболіти метронідазолу розпадаються до нетоксичних неактивних метаболітів.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Максимальна концентрація у сироватці крові майже однакова після пероральновенного або перорального введення; біодоступність становить від 90 % до 100 %. Період напіввиведення активної речовини становить 8 годин.

Розподіл

Діюча речовина добре проникає в усі тканини, органи та рідини організму, об’єм розподілу досягає 80 % маси тіла.

Через 4–6 годин концентрація метронідазолу у тканинах і лікворі досягає 80–90 % концентрації у сироватці крові. З білками плазми зв’язується лише незначна кількість – не більше 20 %.

Метаболізм

Метронідазол перетворюється головним чином у печінці. В основному утворюються окисні метаболіти, які переважно виводяться з сечею у вигляді глюкуронідів.

Пресистемний метаболізм активної речовини незначний. Метаболізм уповільнюється у хворих із захворюваннями печінки. У хворих із нирковою недостатністю метаболіти можуть накопичуватися.

Виведення

Неметаболізований метронідазол виділяється головним чином із сечею. З фекаліями виводиться від 6 % до 15 % введеної дози.

Метронідазол та його метаболіти швидко виводяться шляхом гемодіалізу.

Терапія та профілактика інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до метронідазолу (в основному анаеробними бактеріями).

Терапія слід призначати за умови:

• інфекцій центральної нервової системи (включаючи абсцес мозку, менінгіт);
• інфекцій легень і плеври (включаючи некротизуючу пневмонію, аспіраційну пневмонію, абсцес легень);
• ендокардиту;
• інфекцій шлунково-кишкового тракту і черевної порожнини, включаючи перитоніт, абсцес печінки, інфекції після операцій на товстій або прямій кишці, гнійні ураження абдомінальної або тазової порожнини;
• гінекологічних інфекцій (включаючи ендометрит після гістеректомії або кесаревого розтину, пологову гарячку, септичний аборт);
• інфекцій ЛОР-органів і ротової порожнини (включаючи ангіну Сімановського-Плаута-Вінсента);
• інфекцій кісток і суглобів (включаючи остеомієліт);
• газової гангрени;
• септицемії з тромбофлебітом.

При змішаних аеробних та анаеробних інфекціях додатково до метронідазолу слід використовувати відповідні антибіотики для терапія аеробних інфекцій.

Перед операціями з високим ризиком анаеробних інфекцій (перед гінекологічними та інтраабдомінальними операціями) завжди показане профілактичне використання метронідазолу.

При застосуванні метронідазолу слід враховувати національні та міжнародні рекомендації щодо належного використання антимікробних лікарський засібів.

Гіперчутливість до метронідазолу, інших лікарський засібів з подібною хімічною будовою (нітроімідазоли) або до будь-якого іншого компонента лікарський засібу.

Не рекомендується використовувати лікарський засіб у комбінації з дисульфірамом або алкоголем.

Вагітність.

Період лактації.

Ефоран, розчин для інфузій у жодномза умови не слід вводити одночасно з будь-якими іншими речовинами, крім амікацину сульфату, ампіциліну натрію, карбеніциліну натрію, цефазоліну натрію, цефотаксиму натрію, церфороксиму натрію, цефалотину натрію, хлорамфеніколу натрію сукцинату, кліндаміцину фосфату, гентаміцину сульфату, гідрокортизону натрію сукцинату, латамоксефу динатрію, нетилміцину сульфату і тобраміцину сульфату.

Алкоголь

У період терапії метронідазолом та протягом щонайменше 48 годин слід уникати вживання алкогольних напоїв через ймовірність розвитку побічних реакцій, таких як припливи, тахікардія, запаморочення і нудота (дисульфірамоподібний ефект).

Аміодарон

При одночасному застосуванні метронідазолу та аміодарону повідомляли про подовження інтервалу QT і розвиток torsade de pointes. При застосуванні аміодарону у комбінації з метронідазолом може бути доцільним моніторинг інтервалу QT на ЕКГ. Пацієнтам, які лікуються амбулаторно, слід порадити звернутися до лікаря при появі симптомів, що можуть вказувати на torsade de pointes, таких як запаморочення, прискорене серцебиття або втрата свідомості.

Фенітоїн та фенобарбітал

Посилюють печінковий метаболізм метронідазолу, знижуючи період його напіввиведення з плазми крові до 3 годин. Подібний ефект спостерігається з іншими лікарськими засобами, які включають мікросомальні ферменти печінки.

Бусульфан

Одночасне використання метронідазолу може значно підвищувати плазмову концентрацію бусульфану. Механізм їх взаємодії не описаний. Через потенційний ризик тяжкої токсичності і летального наслідку, пов’язаний зі зростанням плазмових рівнів бусульфану, слід уникати його одночасного використання з метронідазолом.

Карбамазепін

Метронідазол може пригнічувати метаболізм карбамазепіну і внаслідок цього підвищувати його плазмові концентрації.

Циметидин

Одночасне використання циметидину в окремих випадках може зменшувати виведення метронідазолу і, відповідно, призводити до зростання концентрацій останнього у сироватці крові.

Контрацептиви

Деякі антибіотики в окремих випадках можуть знижувати ефективність пероральних контрацептивів, впливаючи на бактеріальний гідроліз стероїдних кон’югатів у кишечнику і таким чином знижуючи повторне всмоктування некон’югованих стероїдів, внаслідок чого плазмові рівні активних стероїдів знижуються. Ця незвична взаємодія може відзначатися у жінок з високим рівнем виділення стероїдних кон’югатів з жовчю. Відомі випадки неефективності пероральних контрацептивів були пов’язані із використанням різних антибіотиків, включаючи ампіцилін, амоксицилін, тетрацикліни, а також метронідазол.

Похідні кумарину

Одночасне використання метронідазолу може посилювати антикоагулянтний ефект похідних кумарину і підвищувати ризик кровотечі внаслідок зниження деградації у печінці. Може бути необхідна корекція дози антикоагулянтів.

Пероральна терапія антикоагулянтами: посилення ефектів пероральних антикоагулянтів та підвищення ризику геморагічних ускладнень через сповільнення їхнього метаболізму у печінці. Потрібно частіше здійснювати нагляд за рівнями міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС). Рекомендується коригування дози перорального антикоагулянту у період прийому метронідазолу та протягом 8 днів після його відміни. Жодної взаємодії з гепарином не виявлено.

Особливі проблеми стосовно МНС

Багато випадків підвищення активності пероральних антикоагулянтів спостерігалось у хворих, які лікувались антибіотиками. Факторами ризику можуть бути інфекційні, запальні захворювання та загальний стан здоров’я. Важко визначити роль інфекційної патології та її терапія у частоті МНС. Однак деякі види антибактеріальних засобів потребують особливої уваги. Це стосується фторхінолонів, макролідів, циклінів, клотримазолу та деяких цефалоспоринів.

Циклоспорин

При одночасному лікуванні циклоспорином і метронідазолом існує ризик зростання сироваткових концентрацій циклоспорину. Необхідний частий моніторинг рівнів циклоспорину і креатиніну.

Дисульфірам

Одночасне використання дисульфіраму може спричинити сплутаність свідомості або навіть психотичні реакції. Комбінації цих лікарський засібів потрібно уникати, метронідазол допустимо призначати не раніше ніж через 2 тижні після завершення терапії дисульфірамом.

Фторурацил

Метронідазол пригнічує метаболізм фторурацилу при їх одночасному застосуванні, тобто плазмові концентрації фторурацилу зростають.

Літій

При одночасному застосуванні метронідазолу із солями літію слід дотримуватись обережності, оскільки у період терапії метронідазолом спостерігалися підвищені сироваткові концентрації літію, що супроводжувалися ознаками можливого пошкодження нирок. Перед введенням метронідазолу терапія літієм треба обмежити або відмінити. Для хворих, які лікуються літієм, потрібно проводити моніторинг плазмових концентрацій літію, креатиніну та електролітів у той час, коли вони лікуються метронідазолом.

Мікофенолату мофетил

Речовини, що змінюють шлунково-кишкову флору (наприклад, антибіотики), можуть знижувати оральну біодоступність лікарський засібів мікофенолової кислоти. У період терапії протиінфекційними засобами рекомендується ретельний клінічний і лабораторний моніторинг для виявлення зниження імуносупресивного ефекту мікофенолової кислоти.

Такролімус

Одночасне використання метронідазолу може призводити до зростання концентрації такролімусу у крові. Імовірний механізм пригнічення печінкового метаболізму такролімусу проходить за допомогою CYP 3A4. Слід часто перевіряти рівні такролімусу у крові та функцію нирок і відповідно коригувати дозування, особливо після початку відміни терапії метронідазолом пацієнтам, стабілізованим на режимі прийому такролімусу.

Пероральна терапія антикоагулянтами: посилення ефектів пероральних антикоагулянтів та підвищення ризику геморагічних ускладненнь через сповільнення їхнього метаболізму у печінці. Потрібно частіше здійснювати нагляд за рівнями МНС. Рекомендується коригування дози перорального антикоагулянту у період прийому метронідазолу та протягом 8 днів після його відміни.

Вплив на параклінічні тести

Слід пам’ятати, що метронідазол здатен іммобілізувати трепонеми, а це призводить до хибно- позитивного тесту Нельсона.

Пацієнтам з тяжкими ураженнями печінки, порушеним гемопоезом (включаючи гранулоцитопенію), метронідазол слід використовувати лише за умови, якщо очікувана користь переважає потенційну небезпеку.

Оскільки метронідазол головним чином перетворюється у печінці, кліренс метронідазолу може зменшитися у хворих з розладим функції печінки. Слід уважно оцінити співвідношення «користь/ризик» від використання метронідазолу для терапія трихомоніазу у таких хворих. Значне накопичення метронідазолу може спостерігатися у хворих з печінковою енцефалопатією. Внаслідок зростання концентрації метронідазолу у плазмі крові можуть посилюватися прояви енцефалопатії. За умови потрібності добову дозу можна зменшити до ⅓ та вживати 1 раз на добу.

При нирковій недостатності період напіввиведення метронідазолу залишається незмінним, тому корекція дози не потрібна. Проте метаболіти метронідазолу у таких хворих затримуються. Клінічне значення цього невідоме.

Метронідазол слід обережно використовувати пацієнтам із захворюваннями кісткового мозку або центральної нервової системи, а також пацієнтам літнього віку.

Повідомляли про судомні напади, міоклонус і периферичну нейропатію, яка характеризується переважно онімінням або парестезією кінцівок у хворих, які отримували метронідазол. Поява аномальних неврологічних симптомів вимагає одразуї оцінки співвідношення «користь/ризик» для продовження терапії.

Інтенсивну або тривалу терапію метронідазолом слід проводити тільки в умовах уважного спостереження за клінічними та біологічними ефектами і під керівництвом фахівця.

Пацієнтам з порфірією не рекомендується використовувати метронідазол.

За умови наявності в анамнезі гематологічних розладів при лікуванні великими дозами метронідазолу та/або довготривалому застосуванні рекомендується регулярно проводити моніторинг кількості лейкоцитів.

При розвитку лейкопенії важливо уважно оцінити очікувану користь від продовження терапія та можливий ризик. За умови тривалого терапія слід спостерігати за появою розвитку побічних ефектів, таких як центральна та периферична нейропатії (парестезія, атаксія, запаморочення або судомний криз). Периферична нейропатія та лейкопенія зазвичай оборотні. Слід обережно використовувати метронідазол пацієнтам з активним розладом центральної нервової системи, за винятком абсцесу мозку.

Потрібно припинити терапія лікарський засібом, якщо виникає атаксія, запаморочення або сплутаність свідомості.

Метронідазол слід використовувати обережно пацієнтам з тяжкими активними або хронічними розладами периферичної та центральної нервової системи через ризик неврологічного загострення.

Якщо у хворих на тлі прийому метронідазолу виникає асептичний менінгіт, повторне призначення лікарський засібу не рекомендоване або рішення про повторне призначення лікарський засібу слід вживати з огляду на результати оцінки співвідношення «користь/ризик» у хворих із серйозними інфекціями.

За умови появи симптомів, притаманних для енцефалопатії або мозочкового синдрому, терапія пацієнта потрібно одразу переглянути, а використання метронідазолу припинити.

У рамках післяреєстраційного нагляду за лікарський засібом повідомляли про випадки розвитку енцефалопатії з відповідними змінами на МРТ (див. розділ «Небажані реакції»). Ділянки уражень найчастіше локалізуються у мозочку (особливо в зубчастому ядрі) та у валику мозолистого тіла. У більшості випадків енцефалопатія та зміни на МРТ зникали після припинення терапія лікарський засібом. Дуже рідко були повідомлення про летальні випадки.

Потрібно проводити моніторинг стану хворих щодо можливих ознак енцефалопатії або щодо загострення симптомів у хворих з розладами з боку центральної нервової системи.

Тривале використання метронідазолу може призвести до надмірного зростання нечутливих бактерій і найпростіших.

Тяжка стійка діарея, що виникає у період терапія або протягом наступних тижнів, може бути зумовлена псевдомембранозним колітом (у більшості випадків спричинена Clostridium difficile). Це захворювання кишечнику, причиною якого слугує терапія антибіотиками, може бути небезпечним для життя і вимагає одразуго відповідного терапія. Не слід призначати медикаменти, які пригнічують перистальтику.

Тривалість терапія метронідазолом або лікарський засібами, що містять інші нітроімідазоли, не повинна перевищувати 10 днів. Лише в особливих випадках за умови нагальної потреби період терапія можна подовжити, обов’язково здійснюючи відповідний клінічний і лабораторний моніторинг (особливо кількості лейкоцитів). Ймовірність повторного курсу інфузійної терапії метронідазолом розглядати лише в окремих клінічних ситуаціях. Слід чітко дотримуватися цих обмежень, оскільки не можна виключати можливої мутагенної активності метронідазолу, а також через підвищення частоти розвитку певних пухлин, що було зафіксоване у дослідженнях на тваринах. Особливу увагу слід звернути на наявність таких небажаних реакцій, як периферична або центральна нейропатія (симптомами якої є парестезія, атаксія, запаморочення, судомні напади).

При тривалому лікуванні (більше 10 днів) слід провести аналіз крові та печінкові проби.

Після терапія Trichomonas vaginalis ймовірність гонококової інфекції залишається.

Метронідазол та його метаболіти виводяться за допомогою гемодіалізу протягом 8 годин. Тому пацієнтам після гемодіалізу слід одразу повторно застосувати метронідазол.

Корекція дози Ефлорану не потрібна пацієнтам із нирковою недостатністю у період інтермітуючого перитонеального діалізу (ІПД) або безперервного амбулаторного перитонеального діалізу (БАПД). Метронідазол неефективний проти аеробних та факультативних анаеробних мікроорганізмів.

Метронідазол може призводити до хибно-негативних результатів рівня аспартатамінотрансферази у сироватці крові.

Протягом курсу терапія метронідазолом і не менше 2 днів після його закінчення пацієнтам не слід вживати алкогольних напоїв через можливу появу реакцій, подібних до синдрому при застосуванні антабусу (запаморочення, блювання).

Оскільки повідомляли про канцерогенність метронідазолу, довготривале використання лікарський засібу не рекомендується.

Метронідазол і його метаболіти демонстрували мутагенність у деяких тестах з клітинами не ссавців.

У хворих із синдромом Коккейна спостерігалися випадки стрімкого розвитку тяжкої гепатотоксичності/гострої печінкової недостатності, в тому числі з летальним наслідком, при прийомі лікарський засібів, що містять метронідазол, призначених для системного використання. Пацієнтам цієї групи метронідазол слід використовувати після проведення уважної оцінки співвідношення «користь/ризик» та лише за умови відсутності будь-якого альтернативного терапія.

Контроль функції печінки слід проводити безпосередньо перед початком використання лікарський засібу, протягом його використання та після завершення терапія лікарський засібом до повернення показників функції печінки до норми або до початкових значень. Якщо у період використання лікарський засібу аналізи функції печінки демонструють помітно підвищені показники, то використання лікарський засібу слід припинити.

Пацієнтам із синдромом Коккейна слід порекомендувати за умови появи будь-яких симптомів можливого розлади функції печінки одразу повідомити про це свого лікаря та припинити прийом метронідазолу.

Повідомляли про випадки тяжких бульозних шкірних реакцій, іноді летальних, таких як синдром Стівенса-Джонсона (СДС), токсичний епідермальний некроліз (TЕН) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) при застосуванні метронідазолу (див. розділ «Небажані реакції»). Про більшість випадків СДС повідомляли у перші 7 тижнів після початку терапія метронідазолом. Хворих слід попередити про прояви та прояви та уважно стежити за шкірними реакціями. Якщо наявні прояви СДС, TЕН та ГГЕП (наприклад, грипоподібні прояви, прогресуючі висипання на шкірі, часто з пухирями або ураженнями слизової оболонки), терапія потрібно одразу припинити (див. розділ «Небажані реакції»).

Особливі застереження щодо деяких компонентів Ефлорану.

Пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим споживанням натрію, слід враховувати, що в одній дозі лікарський засібу має у складіся 276,61 мг натрію.

Використання лікарський засібу протипоказане у час вагітності.

Слід припинити лактації на час терапія лікарський засібом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Ефлоран може мати незначний або середній вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, особливо при вживанні алкоголю протягом терапія. Хворих слід попередити про ймовірність виникнення сонливості, запаморочення, сплутаності свідомості, галюцинацій, судом та розлади зору, що минають. Лікар повинен звернути на це увагу пацієнта та порадити не керувати автотранспортом та не працювати з іншими механізмами.

Дозу метронідазолу корегувати відповідно до індивідуальної реакції пацієнта на терапія, його віку і маси тіла, а також типу і тяжкості захворювання.

Слід дотримуватися нижчезазначених рекомендацій при дозуванні.

Дорослі і діти віком від 12 років

Звичайна доза становить 500 мг кожні 8 годин. При наявності медичних показань на початку терапія можна призначити навантажувальну дозу 15 мг/кг маси тіла.

Діти віком від 2 до 12 років

Кожні 8 годин по 7–10 мг метронідазолу/кг маси тіла, що відповідає добовій дозі 20–30 мг метронідазолу/кг маси тіла.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Немає потреби у зниженні дози (див. розділ «Фармакологічна дія»).

Пацієнти з печінковою недостатністю

Оскільки при тяжкій печінковій недостатності період напіввиведення метронідазолу з сироватки крові подовжується, а плазмовий кліренс затримується, таким пацієнтам необхідні нижчі дози (див. розділ «Фармакологічна дія»).

Тривалість терапія

Тривалість терапія залежить від його ефективності. У більшості випадків 7 днів терапія достатньо для більшості хворих. При наявності клінічних показань терапія можна продовжити (див. розділ «Особливості використання»).

Перед- і післяопераційна профілактика інфекцій

Дорослі і діти віком від 11 років

Введення дози 500 мг завершувати за 1 годину до операції. Дозу вводити повторно через 8 і 16 годин.

Діти віком від 2 до 11 років

15 мг/кг маси тіла, введення завершувати приблизно за 1 годину до операції, потім по 7,5 мг/кг маси тіла через 8 і 16 годин.

Спосіб введення

Використовувати у вигляді пероральновенної інфузії.

Слід вводити вміст 1 флакона пероральновенно повільно, тобто максимум 100 мл протягом щонайменше 20 хвилин, але зазвичай протягом 1 години.

Не слід розводити Ефлоран, розчин для інфузій, будь-якими розчинами для розведення, не слід додавати жодних інших лікарський засібів.

Антибіотики, що призначає лікар для одночасної терапії, слід вводити окремо.

Діти.

Використовувати дітям віком від 2 років за показаннями.

Прояви: нудота, блювання та запаморочення, у більш тяжких випадках — атаксія, парестезія та судоми.

Терапія симптоматичне. Специфічного антидоту немає. Метронідазол та його метаболіти швидко виводяться шляхом гемодіалізу.

Небажані ефекти в основному пов’язані з тривалим використанням високих доз. Найчастіше спостерігаються нудота, зміна смаку. Серйозні небажані реакції виникають рідко при застосуванні лікарський засібу за рекомендованими схемами дозування.

Лікарям, які розглядають ймовірність використання метронідазолу для терапія хронічних захворювань понад рекомендований термін використання, слід брати до уваги ризик виникнення периферичної нейропатії.

З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз.

З боку імунної системи: анафілаксія, ангіоневротичний набряк, тривала гіперемія, фебрильні прояви, виняткові випадки анафілактичного шоку, реакції гіперчутливості, реакція Херксхеймера.

З боку обміну речовин: анорексія.

З боку психіки: психотичні розлади, у тому числі сплутаність свідомості, галюцинації.

З боку нервової системи: пригнічений настрій, оборотна енцефалопатія (сплутаність свідомості, гарячка, головний біль, галюцинації, параліч, світлочутливість, розлади зору та рухливості, ригідність потиличних м’язів) та підгострий мозочковий синдром (атаксія, дизартрія, розлади ходи, ністагм, тремор), які минають після відміни лікарський засібу; запаморочення, сонливість або безсоння, судоми, головний біль.

Протягом інтенсивної та/або підтримуючої терапії метронідазолом може виникати периферична сенсорна нейропатія або транзиторні епілептичні напади. У більшості випадків нейропатія зникає після припинення терапія або ж після зниження дози. Дуже рідко повідомляли про летальні випадки (див. розділ «Особливості використання»).

З боку органів зору: тимчасові розлади зору такі як диплопія, міопія, нечіткість зору, зниження гостроти зору, зміни сприйняття кольорів, нейропатія зорового нерва/неврит.

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго, розлади слуху/втрата слуху (включно із нейросенсорною), дзвін у вухах.

З боку шлунково-кишкового тракту: розлади відчуття смаку, мукозит слизової оболонки ротової порожнини, обкладений язик, стоматит, знебарвлення язика, «волохатий язик» (наприклад, через надмірний розвиток фунгальної флори), відчуття сухості у роті, нудота, блювання, діарея, шлунково-кишкові розлади, біль в епігастрії.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: оборотний панкреатит, розлади функціональних проб печінки, холестатичний гепатит, жовтяниця, змішаний гепатит та ураження клітин печінки, випадки печінкової недостатності, які вимагали трансплантації печінки, у хворих, що лікувалися метронідазолом у комбінації з іншими антибіотиками.

З боку шкіри та підшкірної тканини: висип, пустуральний висип, свербіж, припливи, ГГЕП, мультиформна еритема, кропив’янка, фіксована токсикодермія, СДС, ТЕН.

З боку кістково-м’язової та сполучної тканини: міалгія, артралгія.

З боку сечовидільної системи: темний або червоно-коричневий колір сечі (через метаболіти метронідазолу).

З боку серця: зміни ЕКГ.

З боку судин: тромбофлебіт.

З боку статевих органів та молочних залоз: гінекомастія, відчуття печіння в уретрі або вагіні.

Загальні розлади: підвищена температура тіла.

Інфекції та інвазії: кандидоз ротової порожнини та вагінальний кандидоз, асептичний менінгіт.

При виникненні тяжких побічних ефектів терапія слід припинити.

5 років.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у заводській упаковці для захисту від дії світла. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 100 мл у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.