Фортацеф порошок для р-ну д/ін. по 1000 мг №1 у флак.

діюча речовина: cefepime;

1 флакон містить цефепіму гідрохлориду еквівалентно цефепіму 1000 мг;

допоміжна речовина: L-аргінін.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до жовтуватого кольору.

Антибактеріальні засоби для системного використання. Інші β-лактамні антибіотики. Цефалоспорини четвертого покоління. Цефепім.

Код АТХ J01D Е01.

Фармакодинаміка.

Цефепім — β-лактамний цефалоспориновий антибіотик IV покоління широкого спектра дії для парентерального використання. Чинить бактерицидну дію. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій, включаючи більшість штамів, стійких до аміноглікозидів або цефалоспоринових антибіотиків ІІІ покоління. Цефепім пригнічує синтез ферментів стінки бактеріальної клітини. Лікарський засіб високостійкий до гідролізу β-лактамазами, має малу спорідненість з β-лактамазами, які кодуються хромосомними генами, і швидко проникає у грамнегативні бактеріальні клітини.

Цефепім активний відносно:

грампозитивних аеробів: Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Staphylococcushominis, Staphylococcussaprophyticus, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae (включаючи штами із середньою стійкістю до пеніциліну — МПК [мінімальна пригнічувальна концентрація] від 0,1 до 0,3 мкг/мл), інші β-гемолітичні стрептококи (групи С, G, F), Streptococcus bovis (група D), Streptococcus viridans;

грамнегативних аеробів: Pseudomonas sрр., включаючи Р. aeruginosa, Р. putida, Р. stutzeri; Escherichia соli, Klebsiella sрр., включаючи К. pneumoniae, К. охуtоса, К. ozaenae; Enterobacter sрр., включаючи Е. сlоасае, Е. aerogenes, E. agglomerans, Е. sakazakii; Рroteus sрр., включаючи Р. mirabilis, Р. vulgaris; Acinetobacter саlcoaceticus (включаючи підродини Anitratus, lwoffi); Аеromonas hydrophila; Capnocytophaga sрр.; Citrobacter sрр., включаючи С. diversus, С. freundii; Campylobacter jejuni; Gardnerella vaginalis; Haemophilus ducreyi; Н. influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу): Н. раrainfluenzae; Наfnia аlvei: Legionella sрр.; Моrganella morganii; Моrахеllа (Branhamella) catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу); Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу); N. meningitidis; Рrovidencia sрр. (включаючи Р. rettgeri, Р. stuartii); Salmonella sрр.; Serratia (включаючи S. marcescens, S. liquefaciens); Shigella sрр.; Yersinia enterocolitica;

анаеробів: Bacteroides sрр., включаючи В. melaninogenicus та інші мікроорганізми ротової порожнини, що належать до Bacteroides; Clostridium perfringens; Fusobacterium sрр.; Моbiluncus sрр.; Рерtostreptococcus sрр.; Veillonella sрр.

Більшість штамів ентерококів і стафілококи, які резистентні до метициліну, резистентні також до більшості цефалоспоринових антибіотиків, включаючи цефепім.

Цефепім неактивний відносно деяких штамів Xanthomonas (Pseudomonas) maltophilia, Bacteroides fragilis і Clostridium difficile.

Фармакокінетика.

Максимальна концентрація лікарського засобу у плазмі крові при внутрішньовенному введенні досягається через 0,5 години, при внутрішньом’язовому введенні — через 2 години (доза 1 г).

Середні терапевтичні концентрації цефепіму у плазмі крові у дорослих здорових чоловіків через різний час після одноразового внутрішньовенного (в/в) та внутрішньом’язового (в/м) введення наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Зв’язування цефепіму з білками плазми крові становить менше 19 % і не залежить від концентрації лікарського засобу в сироватці крові. Він погано проникає крізь неушкоджений гематоенцефалічний бар’єр. Але при запаленні мозкових оболонок виє у терапевтичних концентраціях у спинномозковій рідині. Значні концентрації цефепіму визначаються у сечі, жовчі, перитонеальній рідині, бронхіальному секреті, тканинах жовчного міхура, апендикса та передміхурової залози. Об’єм розподілу — 0,25 л/кг, у дітей віком від 2 місяців до 16 років — 0,33 л/кг. Цефепім метаболізується в N-метилпіролідин, який швидко перетворюється в оксид N-метилпіролідину. Цефепім виділяється головним чином шляхом гломерулярної фільтрації (загальний кліренс цефепіму становить приблизно 120 мл/хв, середній нирковий кліренс — 110 мл/хв). У сечі визначається приблизно 85 % введеної дози у незміненому стані, 1 % — у вигляді N-метилпіролідину, приблизно 6,8 % — оксиду N-метилпіролідину та приблизно 2,5 % — епімеру цефепіму. Період напіввиведення у середньому становить приблизно 2 години. У добровольців, які одержували дози до 2 г внутрішньовенно з інтервалом 8 годин протягом 9 днів, не спостерігалося кумуляції лікарського засобу в організмі.

Для пацієнтів віком від 65 років з нормальною функцією нирок не потрібне коригування дози цефепіму, незважаючи на меншу величину ниркового кліренсу порівняно з таким у молодих пацієнтів. У пацієнтів з порушеннями функцій нирок збільшується період напіввиведення. У середньому період напіввиведення цефепіму при проведенні гемодіалізу становить 13 годин, при проведенні перитонеального діалізу — 19 годин. Фармакокінетика цефепіму у пацієнтів з порушеннями функції печінки не змінена. Коригувати дозу для таких пацієнтів не потрібно.

Дорослі.

Інфекції, спричинені чутливою до цефепіму мікрофлорою:

• інфекції дихальних шляхів, зокрема пневмонія;
• неускладнені інфекції шкіри та підшкірної клітковини;
• ускладнені інтраабдомінальні інфекції (застосовується в комбінації з метронідазолом);
• неускладнені та ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (зокрема пієлонефрит);
• септицемія.

Для емпіричної терапії хворих із нейтропенічною гарячкою.

Для профілактики післяопераційних ускладнень в інтраабдомінальній хірургії.

Діти.

Пневмонія.

Інфекції сечовивідних шляхів, зокрема пієлонефрит.

Інфекції шкіри та підшкірної клітковини.

Для емпіричної терапії хворих із нейтропенічною гарячкою.

Бактеріальний менінгіт.

Підвищена чутливість до цефепіму або L-аргініну, а також до антибіотиків цефалоспоринового ряду, пеніцилінів та інших β-лактамних антибіотиків.

Цефепім у концентрації від 1 до 40 мг/мл сумісний з такими парентеральними розчинами: 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій; 5 і 10 % розчин глюкози для ін’єкцій; розчин 6 М натрію лактату для ін’єкцій: розчин 5 % глюкози і 0,9 % натрію хлориду для ін’єкцій; розчин Рінгера з лактатом і 5 % розчин глюкози для ін’єкцій.

Щоб уникнути можливої лікарської взаємодії, не рекомендовано одночасно вводити лікарський засіб з розчинами метронідазолу, ванкоміцину, гентаміцину, тобраміцину сульфату і нетилміцину сульфату. У разі сумісного використання із зазначеними лікарськими засобами слід вводити кожен антибіотик окремо.

Діуретики (зокрема фуросемід) та аміноглікозиди знижують канальцеву секрецію цефепіму і підвищують його концентрацію у сироватці крові, подовжують період напіввиведення, посилюють нефротоксичність і підвищують ризик розвитку нефронекрозу. При одночасному застосуванні цефепіму та аміноглікозидів підвищується ризик ототоксичної дії останніх.

Вплив на результати лабораторних тестів.

Використання цефепіму може бути причиною хибнопозитивної реакції на глюкозу в сечі у разі використання реактиву Бенедикта. Рекомендовано використовувати тести на глюкозу, що ґрунтуються на ферментній реакції окислення глюкози.

Потрібно точно визначити, чи відзначалися раніше у хворого реакції гіперчутливості негайного типу на цефепім, цефалоспорини, пеніциліни або інші β-лактамні антибіотики. Антибіотики слід призначати з обережністю всім хворим із будь-якими формами алергії, особливо на лікарські засоби. При появі алергічної реакції використання лікарського засобу потрібно припинити. Тяжкі реакції гіперчутливості можуть вимагати використання адреналіну, гідрокортизону, антигістамінних лікарських засобів та інших засобів невідкладної допомоги.

При тривалому лікуванні потрібно регулярно контролювати функціональні показники печінки, нирок та органів гемопоезу.

Для пацієнтів з високим ризиком тяжких інфекцій (наприклад для пацієнтів, які мають в анамнезі трансплантацію кісткового мозку при зниженій його активності, що відбувається на тлі злоякісної гемолітичної патології з тяжкою прогресуючою нейтропенією) монотерапія може бути недостатньою, тому показана комплексна антимікробна терапія.

Для ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників) та визначення чутливості до цефепіму слід провести відповідні тести. Цефепім можна використовувати як монотерапію ще до ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників), оскільки йому властивий широкий спектр антибактеріальної дії щодо грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. У пацієнтів із ризиком змішаної аеробно-анаеробної (включаючи Bacteroides fragilis) інфекції до ідентифікації збудника можна починати лікування лікарським засобом у комбінації з лікарським засобом, який діє на анаероби.

Для хворих віком від 65 років з нормальною функцією нирок не потрібне коригування дози цефепіму, незважаючи на нижчий нирковий кліренс порівняно з таким у молодих пацієнтів. Пацієнти літнього віку можуть мати знижену функцію нирок, тому слід бути обачним при виборі дози та обов’язково контролювати функцію нирок.

З обережністю використовувати пацієнтам із захворюваннями травного тракту, особливо колітом.

Потрібно контролювати протромбіновий час.

Пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) дозу лікарського засобу слід відкоригувати, щоб компенсувати повільну швидкість ниркового виведення. Оскільки у пацієнтів з нирковою недостатністю або іншими станами, які можуть погіршити функції нирок, при звичайних дозах концентрації антибіотика у сироватці крові можуть зберігатися довше, підтримувальну дозу цефепіму для таких пацієнтів потрібно знизити. Ступінь порушення функції нирок, тяжкість інфекції і сприйнятливість до організмів, які спричинили інфекцію, слід враховувати при визначенні наступної дози.

При застосуванні цефепіму, як і при застосуванні інших лікарських засобів цієї групи, серйозні побічні реакції, зокрема оборотні енцефалопатії (сплутаність свідомості, зокрема затьмарення свідомості), міоклонія, судоми та/або ниркова недостатність, спостерігалися найчастіше у пацієнтів з нирковою недостатністю, які отримували дози лікарського засобу, що перевищували рекомендовані, та у пацієнтів літнього віку з нирковою недостатністю на тлі рекомендованих доз цефепіму. Деякі випадки відмічені у пацієнтів, які отримували дози, що були скориговані з урахуванням функції їхніх нирок. Найчастіше симптоми нефротоксичності були оборотні і зникали після припинення використання цефепіму та/або після гемодіалізу.

Фармакокінетика цефепіму у хворих з порушеннями функції печінки не змінена. Коригувати дозу для таких хворих не потрібно.

Антибіотики широкого спектра дії, особливо при тривалому застосуванні, можуть спричиняти псевдомембранозний коліт зі ступенем прояву від легкої діареї до коліту з летальним наслідком, тому слід звертати увагу на виникнення діареї у період лікування цефепімом. Легкі форми коліту можуть минати самі по собі після закінчення терапії, середні або тяжкі стани можуть потребувати спеціального лікування.

Використання антибактеріальних засобів змінює нормальну флору товстої кишки і може спричинити розростання клостридій. Дослідження вказують на те, що токсин, який продукується Clostridium difficile, є основною причиною антибіотикоасоційованого коліту. Після підтвердження діагнозу псевдомембранозного коліту потрібно вжити терапевтичних заходів. Псевдомембранозний коліт середнього ступеня може зникнути після припинення використання лікарського засобу. У разі псевдомембранозного коліту середнього і тяжкого ступенів потрібно розглянути необхідність використання рідин та електролітів, поповнення білків і використання антибактеріального лікарського засобу, ефективного щодо Clostridium difficile.

Малоймовірно, що призначення цефепіму при відсутності доведеної чи підозрюваної бактеріальної інфекції або профілактичне використання буде корисним, але це збільшить ризик появи бактерій, несприйнятливих до цього лікарського засобу. Тривале використання цефепіму (як і інших антибіотиків) може призводити до розвитку суперінфекції. Потрібно проводити повторну перевірку стану пацієнта. У разі розвитку суперінфекції потрібно розпочати адекватне лікування.

Багато цефалоспоринів, включаючи цефепім, асоціюються зі зниженням активності протромбіну. До групи ризику входять пацієнти з порушенням функції печінки або нирок, пацієнти, які погано харчуються, а також ті, хто приймає тривалий курс антимікробної терапії. Слід контролювати протромбін у пацієнтів групи ризику і в разі потрібності призначати вітамін К.

У період використання цефепіму можуть бути отримані позитивні результати прямого тесту Кумбса. При проведенні гематологічних чи трансфузійних процедур для визначення групи крові перехресним способом, коли проводиться антиглобуліновий тест, або при проведенні тесту Кумбса у новонароджених, матері яких отримували антибіотики групи цефалоспоринів до пологів, слід враховувати, що позитивний тест Кумбса може бути результатом використання лікарського засобу.

У разі використання дітям та дорослим лідокаїну як розчинника слід врахувати інформацію з безпеки лідокаїну.

Було доведено, що L-аргінін змінює метаболізм глюкози й одночасно збільшує рівень кальцію у сироватці крові при застосуванні доз, які у 33 рази перевищують максимальну рекомендовану дозу цефепіму. Ефекти при більш низьких дозах на сьогодні невідомі.

Дослідження на тваринах продемонстрували відсутність впливу на репродуктивну функцію і відсутність будь-якого шкідливого впливу на плід. Однак адекватні і добре контрольовані дослідження за участю вагітних жінок не проводилися, тому цефепім у період вагітності можна призначити тільки тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода.

У невеликій кількості цефепім проникає у грудне молоко, тому у період лікування лікарським засобом годування грудьми слід припинити.

Не вивчалася. У разі виникнення запаморочення або інших побічних ефектів, що можуть впливати на швидкість реакцій, слід утримуватися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Лікарський засіб призначений для парентерального введення. Дозу лікарського засобу встановлює лікар індивідуально, залежно від ступеня тяжкості захворювання, віку пацієнта, локалізації інфекції, функції нирок. Звичайне дозування для дорослих і дітей з масою тіла більше 40 кг становить 1 г внутрішньовенно або внутрішньом’язово кожні 12 годин. Звичайна тривалість лікування становить 7–10 днів. Тяжкі інфекції можуть потребувати більш тривалого лікування. Рекомендації щодо дозування цефепіму для дорослих наведені у таблиці 2.

Таблиця 2.

Рекомендації щодо дозування цефепіму для дорослих з кліренсом креатиніну > 60 мл/хв.

* Включаючи випадки, пов’язані з асоційованою бактеріємією

** Або до зникнення нейтропенії. Для пацієнтів, у яких гарячка проходить, але залишається нейтропенія більш ніж на 7 днів, необхідність продовження антибактеріальної терапії потрібно переглянути.

*** Внутрішньом’язовий спосіб введення застосовується тільки у разі неускладнених або ускладнених інфекцій, спричинених E. coli, легкого та середнього ступеня тяжкості, коли такий спосіб введення вважається більш підходящим.

Для профілактики розвитку інфекцій при проведенні хірургічних утручань. За 60 хвилин до початку хірургічної операції дорослим вводити 2 г лікарського засобу внутрішньовенно протягом 30 хвилин. Після завершення введення додатково вводиться 500 мг метронідазолу внутрішньовенно. Розчини метронідазолу не рекомендовано вводити одночасно з цефепімом. Систему для інфузії перед введенням метронідазолу слід промити.

Під час тривалих (понад 12 годин) хірургічних операцій через 12 годин після першої дози рекомендовано повторне введення такої ж дози цефепіму з подальшим введенням метронідазолу.

Порушення функції нирок. Для хворих із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) дозу лікарського засобу потрібно відкоригувати. Рекомендовані дози цефепіму для дорослих наведені у таблиці 3.

Таблиця 3.

Рекомендовані дози цефепіму для дорослих пацієнтів з порушенням функції нирок

*У дні проведення гемодіалізу цефепім потрібно використовувати, як описано в таблиці 3. Якщо це можливо, цефепім слід вводити в один і той же час кожного дня.

** Постійний амбулаторний перитонеальний діаліз.

Якщо відома тільки концентрація креатиніну в сироватці крові, тоді кліренс креатиніну можна визначати за наведеною нижче формулою:

Чоловіки:

маса тіла (кг) × (140 – вік)

кліренс креатиніну (мл/хв) = ---------------------------------------------------

72 × креатинін сироватки крові (мг/дл)

Жінки:

кліренс креатиніну (мл/хв) = значення, вирахуване за вищенаведеною формулою × 0,85

При гемодіалізі за 3 години з організму виділяється приблизно 68 % дози лікарського засобу. Після завершення кожного сеансу діалізу потрібно вводити повторну дозу, що дорівнює початковій дозі. При безперервному амбулаторному перитонеальному діалізі лікарський засіб можна використовувати у початкових нормальних рекомендованих дозах 500 мг, 1 г або 2 г, залежно від тяжкості інфекції, з інтервалом між дозами 48 годин.

Дітям віком 1–2 місяці лікарський засіб призначати тільки за життєвими показаннями. Стан дітей з масою тіла до 40 кг, які отримують лікування цефепімом, потрібно постійно контролювати.

Дітям при порушеній функції нирок рекомендовано зменшення дози або збільшення інтервалу між введенням.

Розрахунок показників кліренсу креатиніну у дітей:

0,55 × зріст (см)

кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м²) = -----------------------------------------

сироватковий креатинін (мг/дл)

або

0,52 × зріст (см)

кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м²) = ------------------------------------------ – 3,6

сироватковий креатинін (мг/дл)

Діти віком від 1 до 2 місяців. Цефепім призначати тільки за життєвими показаннями у дозі 30 мг/кг маси тіла кожні 12 або 8 годин залежно від тяжкості інфекції.

Діти віком від 2 місяців. Максимальна доза для дітей не повинна перевищувати рекомендовану дозу для дорослих. Звичайна рекомендована доза для дітей з масою тіла до 40 кг у разі ускладнених або неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит), неускладнених інфекцій шкіри, пневмонії, а також у разі емпіричного лікування фебрильної нейтропенії становить 50 мг/кг кожні 12 годин (хворим на фебрильну нейтропенію та бактеріальний менінгіт — кожні 8 годин). Звичайна тривалість лікування становить 7–10 днів, тяжкі інфекції можуть вимагати більш тривалого лікування.

Дітям з масою тіла 40 кг і більше цефепім призначати, як і дорослим.

Введення лікарського засобу. Цефепім можна вводити внутрішньовенно або за допомогою глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у великий м’яз (наприклад, у верхній зовнішній квадрант сідничного м’яза — gluteus maximus).

Внутрішньовенне введення. Внутрішньовенний шлях уведення кращий для хворих із тяжкими або загрозливими для життя інфекціями.

При внутрішньовенному способі введення цефепім розчинити у стерильній воді для ін’єкцій, у 5 % розчині глюкози для ін’єкцій або 0,9 % розчині натрію хлориду, як зазначено у таблиці 4. Вводити внутрішньовенно повільно протягом 3–5 хвилин або через систему для внутрішньовенного введення.

Внутрішньом’язове введення. Цефепім можна розчинити у стерильній воді для ін’єкцій, 0,9 % розчині натрію хлориду для ін’єкцій, 5 % розчині глюкози для ін’єкцій, бактеріостатичній воді для ін’єкцій з парабеном або бензиловим спиртом, 0,5 % або 1 % розчині лідокаїну гідрохлориду в концентраціях, що вказані у таблиці 4.

Таблиця 4

Готовий розчин цефепіму перед введенням слід візуально перевірити на відсутність механічних включень.

Приготовлені розчини лікарського засобу для внутрішньом’язового та внутрішньовенного введення можна зберігати протягом 24 годин при кімнатній температурі або 7 днів у холодильнику (2–8 °С).

Використовувати дітям віком від 1 місяця. При застосуванні лідокаїну як розчинника слід врахувати інформацію з безпеки лідокаїну. У разі призначення лікарського засобу дітям віком від 1 місяця лікар повинен ретельно оцінити дозу лікарського засобу залежно від віку, маси тіла пацієнта, ступеня тяжкості та типу інфекції; стану функції нирок.

Симптоми: у разі значного перевищення рекомендованих доз, особливо у хворих з порушеною функцією нирок, посилюються прояви побічної дії. Симптоми передозування включають енцефалопатію, що супроводжується галюцинаціями, порушенням свідомості, ступором, комою, міоклонією, епілептиформними нападами, нейром’язовою збудливістю.

Лікування. Слід припинити введення лікарського засобу, провести симптоматичну терапію. Використання гемодіалізу пришвидшує видалення цефепіму з організму; перитонеальний діаліз малоефективний. Тяжкі алергічні реакції негайного типу потребують використання адреналіну та інших форм інтенсивної терапії.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, висипання, еритему, свербіж, кропив’янку, підвищення температури.

З боку травного тракту: нудота, блювання, кандидоз ротової порожнини, діарея, коліт (зокрема псевдомембранозний), запор, біль у животі, диспепсія, зміна відчуття смаку.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця, зниження активності протромбіну.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, неспокій, безсоння, парестезії, сплутаність/втрата свідомості, судоми/епілептиформні напади, міоклонія, енцефалопатія, галюцинації, ступор, кома.

Загальні розлади та зміни у місці введення: підвищення температури тіла, пітливість, біль у грудях/спині, астенія, зміни у місці введення, включаючи запалення, флебіт, біль.

Інфекції: кандидоз, вагініт, генітальний свербіж, псевдомембранозний коліт, інші суперінфекції.

З боку дихальної системи: розлади дихання, кашель, біль у горлі, задишка.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, вазодилатація, біль у ділянці серця, периферичні набряки.

З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія, еозинофілія, транзиторна лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія.

Лабораторні показники: збільшення рівня аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення протромбінового часу або парціального тромбопластинового часу (ПТТ) і позитивний результат тесту Кумбса без гемолізу, тимчасове збільшення азоту сечовини крові та/або креатиніну сироватки крові, псевдопозитивна реакція на глюкозу в сечі.

Крім вищезазначених побічних реакцій, можливі побічні реакції, характерні для антибіотиків групи цефалоспоринів: синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, токсична нефропатія, апластична анемія, гемолітична анемія, кровотечі, порушення функції печінки, холестаз, панцитопенія.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

3 роки (з дати виробництва форми in bulk).

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С. Приготовлені розчини лікарського засобу для внутрішньомʼязового і внутрішньовенного введення можна зберігати протягом 24 годин при кімнатній температурі або 7 днів у холодильнику (2–8 °С).

Не змішувати в одній ємності з іншими лікарськими засобами. Використовувати розчинники, зазначені в розділах «Спосіб використання та дози», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

По 1 або по 5 флаконів з порошком у картонній коробці.

За рецептом.

ТОВ «ІСТФАРМ», Україна (пакування із форми in bulk НСПС Хебей Хуамін Фармасьютікал Компані Лімітед, Китай).

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 02099, м. Київ, вул. Ремонтна, 13