Енап розчин д/ін. 1.25 мг/1 мл по 1 мл №5 в амп.

діюча речовина: еналаприлат;

1 мл розчину для ін’єкцій має у складі 1,25 мг еналаприлату;

додаткові компоненти: спирт бензиловий, натрію хлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин без видимих механічних домішок.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Код АТХ C09A A02.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Еналаприлат пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент, який каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II. Пригнічення ангіотензинперетворювального ферменту призводить до зниження концентрації ангіотензину II, зростання активності реніну у плазмі та зниження секреції альдостерону.

Фармакодинамічний ефект

Антигіпертензивний ефект та гемодинамічні ефекти еналаприлату у хворих з підвищеним артеріальним тиском є результатом розширення резистентних судин та зниження загальної периферійної резистентності, що поступово знижує артеріальний тиск. Знижується систолічний та діастолічний тиск і тиск у головній легеневій артерії, підвищується коронарний кровообіг, підвищується серцевий індекс та ударний об’єм серця (при незмінній частоті скорочень серця).

Після пероральновенної ін’єкції ефект лікарський засібу настає через 5-15 хв, максимальний ефект - через 1-4 години, а його дія триває приблизно протягом 6 годин.

Еналаприлат не впливає на метаболізм глюкози, ліпопротеїнів, сечової кислоти і холестерину. Лікарський засіб можна призначати пацієнтам, які хворіють на діабет, мають хронічні обструктивні легеневі захворювання, стенокардію, застійну серцеву недостатність.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального використання еналаприлат погано абсорбується та майже неактивний, тому його слід вводити лише пероральновенно.

Розподіл

Після пероральновенної ін’єкції лікарський засіб швидко розподіляється у більшості тканин організму з найвищими концентраціями у легенях, нирках та кровоносних судинах. Період напіввиведення становить 4 години. Від 50 до 60 % еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Метаболізм

Еналаприлат не метаболізується; 100 % еналаприлату виділяється із сечею.

Виведення

Еналаприлат виводиться головним чином нирками, за допомогою гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції. Виведення відбувається у кілька стадій, що пояснюється міцним зв’язуванням з ангіотензинперетворювальним ферментом сироватки крові. Період напіввиведення на початковій стадії становить приблизно 11 годин, а на останній – 35 годин.

Розлади функції нирок

У хворих з нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. Виведення сповільнюється; а тому коригування дози слід проводити відповідно до функції нирок.

Еналаприлат може бути видалений із загального кровообігу шляхом гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 1,03 мл/с (62 мл/хв).

• Артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз.
• Еналаприлат показаний для терапія артеріальної гіпертензії у випадках, коли пероральне терапія неймовірне.

• Гіперчутливість до еналаприлу, еналаприлату, інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або до будь-яких допоміжних речовин лікарського засобу.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім терапіям інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Протипоказано вагітним і жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Не слід використовувати Енап^® із лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ [швидкість клубочкової фільтрації] < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
• Протипоказане одночасне використання з інгібітором неприлізину (наприклад, сакубітрилом) через підвищений ризик ангіоневротичного набряку. Терапію слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після припинення терапії сакубітрилом/валсартаном — лікарський засібом, що має у складі інгібітор неприлізину. Використання сакубітрилу/валсартану можна розпочинати не раніше ніж через 36 годин після припинення використання лікарського засобу Енап® (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Особливості використання»).

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм

Хоча рівень калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми, у деяких хворих, які приймають еналаприл, може виникнути гіперкаліємія. Використання калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також використання харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Також слід бути обережним при одночасному застосуванні еналаприлу з іншими засобами, що підвищують рівень калію у сироватці крові, такими як триметоприм і котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик амілорид. Тому поєднання еналаприлу з вищезазначеними лікарський засібами не рекомендується. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або якщо розпочати терапію з низької дози еналаприлу.

Інші антигіпертензивні лікарський засіби

Поєднання еналаприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом нітрогліцерина, інших нітратів або вазодилататорів може додатково зменшити артеріальний тиск.

Притидіабетичні лікарський засіби

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне використання інгібіторів АПФ та протидіабетичних лікарський засібів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найбільш вірогідний протягом перших тижнів супутнього прийому та у хворих з нирковою недостатністю (див. розділи «Особливості використання», «Небажані реакції»).

Лікарський засіби літію

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомляли про оборотні підвищення рівня літію в сироватці крові та його токсичності. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація необхідна для пацієнта, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарський засібів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію в сироватці крові та може призвести до розлади функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких хворих із розладими функції нирок (наприклад у хворих літнього віку або у хворих зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід використовувати обережно пацієнтам із розладими функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини; слід уважно контролювати функцію нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом терапія.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. У період декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів, подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою появи (розвитку) артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі з гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, який впливає на дію РААС. Не слід використовувати Енап^® з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» або «Особливості використання»).

Лікарський засіби золота

Зрідка повідомляли про нітритоїдні реакції (прояви, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у хворих, які лікувалися ін’єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Медикаменти, що підвищують ризик ангіоневротичного набряку

Одночасне використання з інгібіторами неприлізину (наприклад, сакубітрилом) протипоказано, оскільки це підвищує ризик ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» і «Особливості використання»).

Інгібітори mTOR

Супутній прийом АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад темсиролімус, сиролімус, еверолімус) і вілдагліптином підвищує ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори

Еналаприл можна безпечно використовувати супутньо з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

Пацієнти, які одночасно приймають котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), мають підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості використання»).

Циклоспорин

У період одночасного використання інгібіторів АПФ і циклоспорину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль рівня калію у сироватці крові.

Гепарин

У період одночасного використання інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль рівня калію у сироватці крові.

Еналаприлат для парентерального використання швидко зменшує підвищений артеріальний тиск і покращує функцію серця.

Симптоматична гіпотензія

Хворі на артеріальну гіпотензію з тяжкою серцевою недостатністю, гіпонатріємією та/або гіповолемією через терапію діуретиками, внаслідок безсольової дієти і діалізу або через діарею і блювання становлять підгрупу хворих, у яких артеріальний тиск залежить від реніну та активації ренін-ангіотензинової системи (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Небажані реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у хворих із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам терапія слід починати під наглядом лікаря, при зміні дози лікарський засібу та/або діуретика нагляд повинен бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Артеріальна гіпотензія та її тяжкі наслідки є поодинокими та зворотними явищами. Їх можна уникнути завдяки припиненню терапія діуретиками та дієті з низьким вмістом солі перед початком терапія лікарський засібом Енап^®, якщо це можливо.

Якщо терапія еналаприлатом всіх зазначених хворих неможливо припинити, то рекомендується починати терапія діуретиком обережно, з нижчої дози (½ ампули) еналаприлату.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтальне положення та, якщо потрібно, ввести пероральновенно 0,9 % розчин натрію хлориду для розширення об’єму плазми. Транзиторна гіпотонія не є протипоказанням до терапія еналаприлом. Після нормалізації артеріального тиску і об’єму плазми пацієнти зазвичай переносять подальші дози добре.

Стеноз аорти або мітрального клапана серця/гіпертрофічна кардіоміопатія

Обережно слід використовувати лікарський засіб пацієнтам зі стенозом аорти або з ідіопатичним гіпертрофічним субаортальним стенозом і генералізованим атеросклерозом. Артеріальна гіпотензія у таких хворих може призвести до гіпоперфузії та ішемії серця, мозку та нирок. Пацієнти із захворюванням периферичних судин або з генералізованим атеросклерозом можуть мати захворювання судин нирок, яке клінічно не проявляється. Починати терапію таких хворих еналаприлатом треба дуже обережно, з меншої дози (0,625 мг).

Інгібітори АПФ слід обережно вводити пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка та уникати у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції вивідного тракту лівого шлуночка.

Розлади функції нирок

Пацієнти із розладими функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) потребують коригування дози відповідно до кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб використання та дози») та надалі – з відповіддю на терапія. Слід регулярно перевіряти рівні креатиніну та калію в сироватці крові.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку терапія, еналаприл сумісно з діуретиками спричиняв зазвичай незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зниження дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості використання»: Реноваскулярна артеріальна гіпертензія).

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. У хворих зі стенозом єдиної нирки може спостерігатися тимчасове розлади функції нирки або навіть гостра ниркова недостатність ураженої нирки. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам терапія слід розпочинати з малих доз під ретельним наглядом лікаря з обережним титруванням та моніторингом функції нирок.

Трансплантація нирки

Немає достатніх даних щодо терапія еналаприлом хворих із недавньою трансплантацією нирки, тому терапія еналаприлом таких хворих не рекомендується.

Печінкова недостатність

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез’ясованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітора АПФ та знаходитись під відповідним медичним наглядом.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У хворих, які приймали інгібітори АПФ, зафіксовано появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У хворих з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин (наприклад системний червоний вовчак, склеродермія), які проходять імуносупресантну терапію, терапія алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує розлади функції нирок. У деяких із цих хворих розвивалися серйозні інфекції стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні еналаприлу/еналаприлату таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперчутливість та ангіоневротичний набряк

У поодиноких випадках у період терапія еналаприлатом з’являється ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може відбутися у будь-який час у процесі терапія. У таких випадках слід повністю припинити терапія, призначити антигістамінні лікарський засіби та запровадити відповідний нагляд за хворим, щоб впевнитися, що зникли повністю всі прояви підвищеної чутливості. При ангіоневротичному набряку язика без дихальної недостатності пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомляли про летальний наслідок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. За умови, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у хворих із хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу, що може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід одразу розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).Одночасне використання інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказано через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Терапію слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після припинення терапії сакубітрилом/валсартаном. . Використання сакубітрилу/валсартану можна розпочинати не раніше ніж через 36 годин після припинення використання лікарського засобу Енап® (див. розділи «Коли не застосовують» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (mammalian target of rapamycin) (наприклад темсиролімус, сиролімус, еверолімус) та вілдагліптином підвищує ризик виникнення ангіоневротичного набряку (набряк дихальних шляхів або язика, з розладими функцій органів дихання або без них) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід обережно розпочинати терапія рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) і вілдагліптином у хворих, які вже приймають інгібітори АПФ.

Анафілактоїдні реакції протягом десенсибілізації

У хворих, які приймають інгібітори АПФ протягом десенсибілізації до осиної або бджолиної отрути, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), що становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдами низької щільності

У хворих, які приймають інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїдами низької щільності з декстрину сульфатом, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), що становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які проходять сеанси гемодіалізу

Повідомлялося про підвищену чутливість, реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), у хворих, які проходять сеанси діалізу із використанням поліакрилонітрильних мембран (наприклад AN 69) і застосовують одночасно інгібітор АПФ. Тому для таких хворих рекомендується розглянути питання про використання діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія

Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби або інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівні цукру в крові, особливо протягом перших декількох місяців супутнього використання (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Кашель

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель унаслідок терапія інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічні операції/анестезія

У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія

Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. У хворих з нормальною функцією нирок цей ефект зазвичай незначний. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, гіпоальдостеронізмом, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом, за умови супутнього прийому калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; у хворих, які приймають інші лікарський засіби, що можуть спричинити підвищення рівня калію в сироватці крові (наприклад гепарин, триметоприм або котримоксазол [триметоприм/сульфаметоксазол] і, особливо, антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, у хворих із розладими функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, слід обережно використовувати калійзберігаючі діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину, а також слід контролювати рівень калію в сироватці крові і функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність або період лактації

Інгібітори АПФ протипоказано використовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. розділи «Коли не застосовують» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Якщо вагітність встановлена, терапія еналаприлом слід одразу припинити (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).

Еналаприл не рекомендується використовувати у період лактації (див. розділи «Коли не застосовують», «Використання в час вагітності або лактації»).

Етнічні особливості

Еналаприл, як і інші інгібітори АПФ, менш ефективно знижує артеріальний тиск у хворих негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж в осіб інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у плазмі крові таких хворих.

Особливі попередження щодо допоміжних речовин

Лікарський засіб має у складі бензиловий спирт (Е 1510), який може викликати токсичні та анафілактоїдні реакції у немовлят і дітей віком до 3 років, тому він протипоказаний для недоношених дітей та новонароджених.

Цей лікарський засіб має у складі менше 1 ммоль натрію (23 мг) у дозі, тобто по суті вільний від натрію.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Інгібітори АПФ протипоказано використовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання»).

Пацієнток, які планують завагітніти, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне терапія, яке має затверджений профіль безпеки використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними, однак не можна виключати невелике підвищення ризику. Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

У випадках, якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався у час вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам потрібно знати про те, що олігогідрамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних ушкоджень.

Якщо використання інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід уважно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу та теоретично – шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання»).

Період лактації

Еналаприл та еналаприлат проникають у грудне молоко, але їх вплив на немовля, яке вживає грудне молоко, залишається невизначеним. Годування груддю не рекомендується у період терапія інгібіторами АПФ.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтам не рекомендується використовувати транспортні засоби та працювати з ними до з’ясування реакції на терапія. При переході на терапія еналаприлом слід враховувати можливий розвиток запаморочення або підвищеної втомлюваності, що погіршує здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Використовувати дорослим.

Енап^®, розчин для ін’єкцій, слід вводити пероральновенно струминно повільно, протягом щонайменше 5 хв. Його також можна вводити розведеним у 50 мл 5 % глюкози, 0,9 % розчині натрію хлориду (фізіологічний розчин), 5 % розчині глюкози у 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % глюкози у лактаті Рінгера.

Звичайна рекомендована доза для терапія артеріальної гіпертензії та гіпертонічних кризів (гострого підвищення артеріального тиску) становить 1 ампулу (1,25 мг), яку слід вводити повільно пероральновенною ін’єкцією або інфузією протягом щонайменше 5 хв кожні 6 годин.

При переході від терапія еналаприлом до терапія еналаприлатом звичайна доза становить 1 ампулу (1,25 мг) кожні 6 годин.

Зазвичай терапія еналаприлатом триває 48 годин. Після цього пацієнта слід перевести на терапію таблетками еналаприлу. При переході від парентерального терапія еналаприлатом до перорального терапія еналаприлом рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу для хворих, яким вже вводили по 1 ампулі (1,25 мг) еналаприлату кожні 6 годин. При потрібності дозу можна збільшити. Для хворих, які спочатку лікувались половиною звичайної дози еналаприлату (0,625 мг), рекомендована доза при переході до перорального терапія становить 2,5 мг еналаприлу на добу.

Дозування для хворих, які лікуються діуретиками

Пацієнтам, які приймають діуретики, рекомендована початкова доза становить ½ ампули (0,625 мг). Якщо клінічний ефект через 1 годину буде незадовільним, та ж сама доза може бути повторена, і терапія продовжується повною дозою (1 ампула кожні 6 годин) через 6 годин.

Дозування при нирковій недостатності.

Дози еналаприлату для хворих із хронічною нирковою недостатністю залежать від кліренсу креатиніну. Пацієнтам із кліренсом креатиніну > 0,5 мл/с (креатинін сироватки – до 265 мкмоль/л) слід призначати звичайні дози еналаприлату по 1 ампулі (1,25 мг) кожні 6 годин. Пацієнтам із кліренсом креатиніну < 0,5 мл/с (креатинін сироватки перевищує 265 мкмоль/л) призначають початкову дозу ½ ампули (0,625 мг). Якщо клінічний ефект через годину буде незадовільний, треба повторно ввести таку ж дозу. Терапія продовжувати у повній дозі по 1,25 мг (1 ампула) кожні 6 годин.

Дозування при гемодіалізі

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, потрібно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Рекомендована доза для хворих, які перебувають на гемодіалізі, становить 0,625 мг (½ ампули) кожні 6 годин.

Пацієнти літнього віку

Дозу еналаприлату слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості використання»).

Діти.

Енап^®, розчин для ін’єкцій, не слід використовувати дітям через недостатність даних щодо ефективності та безпеки використання.

Найімовірнішим проявом передозування є артеріальна гіпотензія. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, пацієнта треба покласти на спину і, за умови потрібності, відкоригувати об’єм плазми такого пацієнта за допомогою пероральновенної інфузії 0,9 % розчину натрію хлориду. У тяжких випадках рекомендується призначення ангіотензину ІІ.

У період терапія передозування у пацієнта слід контролювати артеріальний тиск, частоту дихання, концентрацію калію в сироватці крові та діурез.

Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для терапія еналаприлатом. Після стабілізації артеріального тиску та об’єму плазми пацієнти зазвичай добре переносять дану дозу лікарський засібу (1 мг/1,25 мг). Еналаприлат можна видалити із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. При гемодіалізі кліренс еналаприлату становить 38-62 мл/хв; після чотиригодинного гемодіалізу концентрації еналаприлату в сироватці зменшуються на 45-57 %.

Еналаприлат – це метаболіт еналаприлу. Тому у період терапія лікарський засібом Енап^®, розчин для ін’єкцій, ймовірні такі самі небажані ефекти, як і у період терапія лікарський засібом Енап^®, таблетки, або іншими інгібіторами АПФ.

У контрольованих клінічних дослідженнях еналаприлату найпоширенішим побічним ефектом у хворих із підвищеною чутливістю була артеріальна гіпотензія (1,8 %). Побічними ефектами, що мали місце у понад 1 % хворих, також були головний біль (2,9 %) та нудота (1,1 %). Поодинокими побічними ефектами, які з’являлися у 0,5–1 % хворих, були інфаркт міокарда, втома, запаморочення, гарячка, висипання на шкірі та запор.

Небажані реакції, наведені за системами органів і за частотою: дуже часто > 1/10; часто > 1/100, < 1/10; нечасто > 1/1000, <1/100; рідко > 1/10000, < 1/1000; дуже рідко < 1/10000; частота невідома (не можна оцінити за наявними даними).

У кожній групі частоти небажані реакції представлені в порядку зниження серйозності.

• З боку системи крові та лімфатичної системи:
• нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну);
• рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.
• З боку ендокринної системи:
• невідомо: синдром розлади секреції антидіуретичного гормону.
• З боку метаболізму:
• нечасто: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості використання»).
• З боку психіки
• часто: депресія;
• нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, нервозність;
• рідко: розлади сновидінь, розлади сну.
• З боку нервової системи:
• дуже часто: запаморочення;
• часто: головний біль, синкопе, зміна смаку;
• нечасто: сонливість, парестезія, вертиго.
• З боку органів зору:
• дуже часто: затуманення зору.
• Розлади слуху та лабіринту
• нечасто: шум у вухах.
• З боку серцевої системи:
• часто: біль у грудній клітці, розлади серцевого ритму, стенокардія, тахікардія;
• нечасто: серцебиття, інфаркт міокарда або розлади мозкового кровообігу*, можливо, внаслідок надмірної гіпотензії у хворих із високим ризиком (див. розділ «Особливості використання»).
• З боку судинної системи:
• часто: гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію);
• нечасто: припливи, ортостатична гіпотензія;
• рідко: феномен Рейно.
• З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння:
• дуже часто: кашель;
• - часто: задишка;
• - нечасто: ринорея, запалення горла, дисфонія, фарингіт, бронхоспазм/астма;
• - рідко: інфільтрат легень, риніт, алергійний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
• З боку травного тракту:
• дуже часто: нудота;
• часто: діарея, абдомінальний біль, спотворення смаку;
• нечасто: непрохідність кишечнику, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки;
• рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит;
• дуже рідко: набряк.
• З боку печінки та жовчовивідних шляхів:
• рідко: печінкова недостатність, гепатит — гепатоцелюлярний або холестатичний включаючи некроз; холестаз, включаючи жовтяницю.
• З боку шкіри та підшкірних тканин:
• часто: висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості використання»);
• нечасто: підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція;
• рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсикодермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.
• Зафіксовано комплекс симптомів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний результат на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія та лейкоцитоз. Ймовірні екзантема, фоточутливість та інші зміни на шкірі.
• З боку опорно-рухового апарату, сполучної тканини та кісток:
• нечасто: м’язові судоми.
• З боку нирок та сечовивідних шляхів:
• нечасто: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія;
• рідко: олігурія.
• З боку статевої системи та молочних залоз:
• нечасто: імпотенція;
• рідко: гінекомастія.
• Загальні розлади:
• дуже часто: астенія;
• часто: втома;
• нечасто: гарячка.
• Лабораторні показники:
• часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові;
• нечасто: підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія;
• рідко: підвищення ферментів печінки, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові.
• *Показники захворюваності були порівнянними з такими в групах плацебо і активного контролю в клінічних дослідженнях.
• При виникненні тяжких побічних ефектів терапія слід припинити.

Звітування про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу до Державного експертного центру МОЗ України за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 ^оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лікарський засіб не можна змішувати з амфотерицином В та фенітоїном через помутніння розчину та утворення осаду.

По 1 мл розчину для ін’єкцій в ампулі; 5 ампул у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.