Еналаприл-Тева таблетки по 5 мг №90 (10х9)

діюча речовина: еналаприлу малеат;

1 таблетка має у складі еналаприлу малеату 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг, або 20 мг;

додаткові компоненти:

таблетки по 2,5 мг і 5 мг: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк, натрію гідрокарбонат, гідроксипропілцелюлоза, магнію стеарат;

таблетки по 10 мг і 20 мг: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк, натрію гідрокарбонат, магнію стеарат, заліза оксид червоний, заліза оксид жовтий (для таблеток по 20 мг).

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 2,5 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки;

таблетки 5 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки snap tab з рискою з одного боку;

таблетки 10 мг: червоно-коричневі з вкрапленнями, круглі, двоопуклі таблетки snap tab з рискою з одного боку;

таблетки 20 мг: блідо-помаранчеві з вкрапленнями, круглі, двоопуклі таблетки snap tab з рискою з одного боку.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, монокомпонентні. Код АТХ С09А А02.

Фармакодинаміка.

Еналаприлу малеат – сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот – L‑аланіну та L-проліну. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) являє собою пептидил-дипептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазопресорну речовину ангіотензин II. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження ангіотензину II у плазмі крові, у результаті чого у плазмі крові збільшується активність реніну (завдяки усуненню негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну) та знижується секреція альдостерону.

АПФ є ідентичним кініназі II. Таким чином, еналаприл також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду. Однак значення цього явища для терапевтичного ефекту еналаприлу залишається нез’ясованим.

Механізм, через який еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих з низькореніновою гіпертензією.

Використання еналаприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у хворих в горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Симптоматична постуральна гіпотензія є нечастим явищем. У деяких хворих досягнення оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Раптове припинення прийому еналаприлу не асоціювалося зі швидким збільшенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається через 2-4 години після перорального прийому індивідуальної дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 годину, пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після використання лікарського засобу. Тривалість ефекту залежить від дози. Однак при прийомі рекомендованих доз було продемонстровано, що антигіпертензивний та гемодинамічний ефекти підтримувалися щонайменше протягом 24 годин.

У гемодинамічних дослідженнях еналаприлу у хворих з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням резистентності периферичних артерій зі збільшенням серцевого викиду, з незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після прийому еналаприлу відбувалося збільшення кровообігу в нирках; швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) залишалася незміненою. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у хворих з низьким вихідним рівнем гломерулярної фільтрації цей рівень зазвичай підвищувався.

У період короткострокових клінічних досліджень у хворих з цукровим діабетом або без нього із хворобою нирок після використання еналаприлу спостерігалося зниження альбумінурії, екскреції зі сечею ІgG і загального протеїну сечі.

При застосуванні разом з діуретичними лікарський засібами, подібними до тіазиду, ефекти еналаприлу щодо зниження артеріального тиску щонайменше доповнювали дію діуретиків. Еналаприл може знижувати або попереджати розвиток спричиненої тіазидом гіпокаліємії. У хворих зі серцевою недостатністю, які приймали серцеві глікозиди та діуретики, прийом еналаприлу знижував периферичну резистентність та артеріальний тиск. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у хворих із серцевою недостатністю) зменшувалася. Знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Терапія еналаприлом покращувало переносимість фізичного навантаження та зменшувало ступінь тяжкості серцевої недостатності за критеріями Нью-Йоркської асоціації кардіологів. Ці ефекти продовжували тривати протягом всієї довгострокової терапії еналаприлом. У хворих з легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнював прогресування дилатації/збільшення міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили знижені кінцевий діастолічний та систолічний об’єми лівого шлуночка та поліпшення фракції викиду.

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD Попередження) вивчали популяцію з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка <35%). 4228 хворих були рандомізовані в групу прийому плацебо (n=2117) або еналаприлу (n=2111). У групі плацебо у 818 хворих розвинулася серцева недостатність або смерть (38,6%) порівняно з 630 пацієнтами у групі еналаприлу (29,8%) (зниження ризику на 29%, 95% ДІ, 21-36%, р<0,001). 518 хворих у групі плацебо (24,5%) і 434 у групі еналаприлу (20,6 %) померли або були госпіталізовані з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності (зниження ризику на 20%, 95% ДІ; 9‑30%, р<0,001). У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD Терапія) вивчали популяцію зі симптомами застійної серцевої недостатності у зв’язку з систолічною дисфункцією (фракція викиду <35%). 2569 хворих, які отримували звичайне терапія з приводу серцевої недостатності, були рандомізовані в групи плацебо (n=1284) або еналаприлу (n=1285). У групі плацебо зафіксовано 510 смертей (39,7%) порівняно з 452 у групі еналаприлу (35,2%) (зниження ризику на 16%, 95% ДІ, 5-26%, р=0,0036). У групі плацебо зафіксована 461 серцево-судинна смерть порівняно з 399 у групі еналаприлу (зниження ризику на 18%, 95% ДІ, 6‑28%, р<0,002), в основному за рахунок зниження смертності від прогресуючої серцевої недостатності (251 – у групі плацебо і 209 – у групі еналаприлу, зниження ризику на 22%, 95% ДІ, 6-35%). Менше хворих померли або були госпіталізовані з приводу погіршення серцевої недостатності (736 – у групі плацебо і 613 – у групі еналаприлу, зниження ризику на 26%, 95% ДІ 18‑34%, р<0,0001). У цілому, в дослідженні SOLVD у хворих з дисфункцією лівого шлуночка еналаприл знизив ризик інфаркту міокарда на 23% (95% ДІ 11-34%, р<0,001) і знизив ризик госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20% (95% ДІ, 9-29%, р<0,001).

Клінічна фармакологія у дітей. Є обмежений досвід вивчення ефективності та безпеки використання дітям з артеріальною гіпертензією віком від 6 років. У клінічне дослідження було залучено 110 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років з масою тіла ≥20 кг та зі ШКФ >0,5 мл/с/1,73 м². Дітям з масою тіла <50 кг застосовували 0,625 мг або 2,5 мг, або 20 мг еналаприлу 1 раз на добу, а діти з масою тіла ≥50 кг приймали 1,25 мг або 5 мг, або 40 мг еналаприлу 1 раз на добу. Зниження артеріального тиску залежало від дози; ефект був однаковим у всіх підгрупах дозування (за віком, стадією Теннера, статтю, расою). Результати дослідження вказують на те, що найнижчі дози 0,625 мг та 1,25 мг, які є еквівалентними середній дозі 0,02 мг/кг на добу, не забезпечили тривалого антигіпертензивного ефекту. Максимальна досліджена доза становила 0,58 мг/кг (40 мг) 1 раз на добу. Профіль побічних реакцій у дітей не відрізнявся від профілю у дорослих хворих.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Еналаприл швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, максимальна концентрація у сироватці крові досягається протягом 1 години. Об’єм абсорбції становить приблизно 60%, вживання їжі не впливає на абсорбцію. Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату, сильного інгібітора АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові досягається через 4 години після перорального прийому дози еналаприлу. Період напіввиведення еналаприлату після багаторазового прийому еналаприлу становить 11 годин.

Розподіл. У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій 60% еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Метаболізм. За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного доказу значного метаболізму еналаприлу.

Виведення. Еналаприлат виводиться головним чином нирками. Головними компонентами в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20%).

Розлади функції нирок. У хворих з нирковою недостатністю збільшується експозиція еналаприлу та еналаприлату. У хворих з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно в 2 рази більшою, ніж у хворих з нормальною функцією нирок, після введення 5 мг 1 раз на добу. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) AUC збільшилась приблизно у 8 разів. Після багаторазового використання еналаприлу малеату ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час до досягнення стабільного стану збільшується (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

• Терапія артеріальної гіпертензії.
• Терапія клінічно вираженої серцевої недостатності.
• Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35%).

• Гіперчутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини лікарський засібу або до інших інгібіторів АПФ.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім терапіям інгібіторами АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Вагітність або планування вагітності (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Супутнє використання еналаприлу з лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).
• Супутнє використання зі сакубітрилом/валсартаном. Еналаприл не слід використовувати в комбінації зі сакубітрилом/валсартаном, оскільки така комбінація підвищує ризик виникнення ангіоневротичного набряку. Не слід використовувати еналаприл протягом 36 годин після переходу з/на прийом сакубітрилу/валсартану, лікарський засібу, що має у складі інгібітор неприлізину (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Медикаменти, які підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Супутнє використання інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»). Супутнє використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом (антидіарейний лікарський засіб), інгібіторами мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або інші лікарський засіби, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові. Інгібітори АПФ посилюють спричинену діуретиками втрату калію. Хоча зазвичай рівень калію у сироватці крові залишається у межах норми, у деяких хворих, які застосовують цей лікарський засіб, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), харчові добавки, які містять калій, або замінники солі, які містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Потрібно також виявляти обережність при одночасному застосуванні еналаприлу з іншими лікарськими засобами, які підвищують рівень калію у сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик так само, як амілорид. Тому не рекомендується поєднання еналаприлу з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показане одночасне використання таких лікарський засібів, терапія потрібно проводити обережно та часто контролювати рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.

Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.

Інші гіпотензивні лікарський засіби. Супутній прийом гіпотензивних лікарський засібів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та надмірної артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Гіпотензивний ефект можна зменшити, припинивши використання діуретика, збільшивши споживання солі та рідини або розпочавши терапію з низької дози еналаприлу.

Літій. Сумісне використання інгібіторів АПФ і літію може спричинити оборотне підвищення рівня літію в сироватці крові та інтоксикацію літієм. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм. Якщо така комбінація є потрібною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/наркотики. Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2. НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарський засібів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію сироватки крові та може призвести до розлади функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких хворих з розладими функції нирок (наприклад, у хворих літнього віку або хворих зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити обережно пацієнтам із розладими функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого терапія.

Лікарський засіби золота. Рідко повідомлялося про нітритоїдні реакції (прояви включають почервоніння обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у хворих, яким призначали ін’єкційні лікарський засіби золота (натрію ауротіомалат) та супутньо інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні лікарський засіби. Епідеміологічні дослідження вказують на те, що супутнє використання інгібіторів АПФ та протидіабетичних лікарський засібів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних лікарський засібів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Поява цього феномену більш імовірна протягом перших тижнів комбінованого терапія та за умови розлади функції нирок.

Алкоголь. Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори. Еналаприл можна безпечно використовувати паралельно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Подвійна блокада РААС. Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. У період декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів, подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно із такою при застосуванні одного лікарський засібу, що діє на РААС. Не слід використовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Симптоматична гіпотензія. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. У хворих з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, симптоматична гіпотензія більш імовірна при гіповолемії, наприклад унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання харчової солі, у хворих, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих з діареєю або блюванням. Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у хворих із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам терапія еналаприлом слід починати під наглядом лікаря. При зміні дози еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Це стосується також хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, пацієнта потрібно покласти на спину і, якщо потрібно, ввести пероральновенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі еналаприлу не є протипоказанням для подальшого прийому, який можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом відновлення об’єму рідини.

У деяких хворих із серцевою недостатністю з нормальним або низьким артеріальним тиском при застосуванні еналаприлу можливо додаткове зниження артеріального тиску. Такий ефект є очікуваним та зазвичай не є причиною для припинення терапія. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може виникнути необхідність знизити дози та/або припинити прийом діуретичних лікарський засібів та/або еналаприлу.

Стеноз аортального або мітрального клапана серця/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і усі судинорозширювальні лікарський засіби, інгібітори АПФ слід використовувати дуже обережно пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку, і уникати використання за умови кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Розлади функції нирок. Пацієнти з розладими функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) потребують коригування дозування відповідно до кліренсу креатиніну, а потім – відповідно до реакції на терапія. Регулярно слід перевіряти рівень креатиніну та калію в сироватці крові.

Про розлади функції нирок повідомляли у зв’язку з прийомом еналаприлу, що переважно спостерігалась у хворих з тяжкою серцевою недостатністю або з захворюванням нирок, у тому числі зі стенозом артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай має оборотний характер.

У деяких хворих з гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку терапія, терапія еналаприлом сумісно з діуретиками викликала підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У цих випадках може бути необхідним зменшити дозу еналаприлу та/або відмінити діуретик. Такий стан пацієнта може вказувати на ймовірність існування стенозу ниркових артерій.

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія. У хворих із двобічним стенозом ниркової артерії або зі стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають інгібітори АПФ, існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Можлива втрата функції нирки з незначними змінами креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам терапія слід розпочинати під наглядом лікаря з малих доз; протягом терапія необхідним є обережне титрування та моніторинг функції нирок.

Трансплантація нирки. Відсутній досвід щодо прийому еналаприлу пацієнтами з нещодавно проведеною трансплантацією нирки, тому таким пацієнтам не рекомендується вживати еналаприл.

Печінкова недостатність. У період терапія інгібіторами АПФ рідко може виникнути синдром, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до блискавичного некрозу печінки, а іноді призводить до летального наслідку. Механізм цього синдрому не вивчений. Якщо у період терапія інгібіторами АПФ виникає жовтяниця або помітне підвищення рівня ферментів печінки, прийом інгібітора АПФ слід припинити, встановити за пацієнтом ретельне спостереження та при потрібності призначити терапія.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про виникнення нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які приймали інгібітори АПФ. У хворих з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід використовувати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, при супутній терапії імуносупресантами, алопуринолом чи прокаїнамідом або при комбінації цих факторів, особливо якщо вже є розлади функції нирок. У деяких із цих хворих може розвинутись серйозна інфекція, яка іноді не реагує на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо таким пацієнтам застосовують еналаприл, рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні одразу повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, були описані випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникали у різні періоди терапія. У цих випадках слід одразу припинити терапія еналаприлом і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього спостереження можна припинити. Навіть якщо відзначається лише набряк язика без порушень дихальних шляхів, пацієнтам може бути потрібне тривале спостереження, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку гортані і язика. При ангіоневротичному набряку язика, голосової щілини або гортані, який може викликати обструкцію дихальних шляхів, особливо у хворих з хірургічними втручаннями в анамнезі, слід одразу розпочати відповідну терапію, яка може включати введення адреналіну (0,3‑0,5 мл розчину адреналіну для підшкірної ін’єкції у співвідношенні 1:1000) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно із пацієнтами інших рас. Пацієнти, у яких в анамнезі були випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з терапією інгібіторами АПФ, мають підвищений ризик появи ангіоневротичного набряку у період прийому інгібіторів АПФ.

Супутнє використання інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Терапія сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози еналаприлу. Терапія еналаприлом можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутнє використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, із сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з розладим дихання або без розлади дихання) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»). Потрібно виявляти обережність на початку використання рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.

Анафілактоїдні реакції у період проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. Зрідка у хворих, які отримували інгібітори АПФ у період проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя хворих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку десенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності. Рідко у хворих, які приймали інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. У хворих, які перебувають на діалізі із використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69^®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких хворих рекомендується розглянути питання про використання діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія. Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом перших декількох місяців супутнього використання (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель унаслідок терапія інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія. У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цим механізмом взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія/рівень калію у сироваці крові. Протягом терапія інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких хворих спостерігалось підвищення рівня калію в сироватці крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком >70 років, із цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у хворих з нормальною функцією нирок. Проте у хворих з розладими функції нирок та/або у хворих, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), інші лікарський засіби, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол), особливо антагоністи альдостерону або антагоністи рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Потрібно виявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і антагоністів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких хворих слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні, аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих лікарський засібів вважається необхідним, їх слід використовувати обережно, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій. Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Є дані, що одночасне використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гостру ниркову недостатність). Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену (див. розділи «Фармакологічна дія» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо подвійна блокада є потрібною, терапія повинна відбуватися під наглядом спеціалістів та під постійним контролем функції нирок, рівня електролітів та показників артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід використовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Діти. Є обмежений досвід ефективного та безпечного використання дітям з артеріальною гіпертензією віком від 6 років, але немає жодного досвіду використання при інших показаннях. Також є мало даних щодо фармакокінетики у дітей віком від 2 місяців (див. розділи «Фармакологічна дія» та «Спосіб використання та дози»). Еналаприл не рекомендується використовувати для терапія дітей з іншими, окрім артеріальної гіпертензії, захворюваннями. Еналаприл не рекомендується використовувати новонародженим і дітям, у яких швидкість гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м², через відсутність даних (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Етнічні особливості. Як і всі інгібітори АПФ, еналаприл є менш ефективним при зниженні артеріального тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через більшу поширеність станів з низьким рівнем реніну серед хворих негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.

Лактоза. Лікарський засіб Еналаприл-Тева має у складі лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, повним дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід вживати цей лікарський засіб.

Натрій. Лікарський засіб Еналаприл-Тева має у складі менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній таблетці, тобто практично вільний від натрію.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність. Інгібітори АПФ протипоказано використовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Коли не застосовують»). Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне терапія, яке має затверджений профіль безпеки використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності внаслідок використання інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними, однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію). Олігогідрамніон імовірно свідчить про зниження функції нирок плода і може призводити до контрактур кінцівок, черепно-лицьових деформацій і гіпоплазії легень.

Якщо інгібітори АПФ застосовували у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа. Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід уважно перевіряти щодо артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно не значимими, використання лікарський засібу Еналаприл-Тева не рекомендується у період лактації недоношених та немовлят перших тижнів життя, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого використання. Щодо старших немовлят використання лікарський засібу Еналаприл-Тева жінкам, які годують груддю, можна розглядати, якщо терапія необхідне для матері, а за дитиною будуть спостерігати щодо появи будь-яких побічних реакцій.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід взяти до уваги можливий розвиток запаморочення або втоми.

Лікарський засіб Еналаприл-Тева застосовують перорально. Вживання їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналаприл-Тева.

Дозування потрібно добирати індивідуально, відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості використання») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Якщо виникає необхідність розділити таблетку, найкраще зробити це наступним чином.

Помістити таблетку на тверду рівну поверхню лінією розлому догори (на поверхню стола або тарілку), натиснути вказівними пальцями по обидві сторони від лінії згину і натиснути одночасно різко і жорстко (як вказано на малюнку нижче):

Діти

Існує обмежений досвід проведення клінічних досліджень використання еналаприлу при лікуванні артеріальної гіпертензії у дітей (див. розділи «Фармакологічна дія» та «Особливості використання»).

Артеріальна гіпертензія

Доза еналаприлу становить від початкової 5 мг до максимальної 20 мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Лікарський засіб Еналаприл-Тева приймають 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза еналаприлу становить 5-10 мг.

У хворих із дуже активованою РААС (наприклад, із реноваскулярною гіпертензією, розладим сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) ймовірне надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок терапія повинен проходити під наглядом лікаря.

Попереднє терапія високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких хворих рекомендується початкова доза 5 мг або нижче. По можливості, терапія діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку використання лікарського засобу Еналаприл‑Тева. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію в сироватці крові.

Звичайна підтримувальна доза – 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримувальна доза становить 40 мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка

Для терапія клінічно вираженої серцевої недостатності лікарський засіб Еналаприл-Тева застосовують разом з діуретиками та, за умови потрібності, з лікарський засібами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза лікарський засібу Еналаприл-Тева для хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому використання лікарський засібу потрібно проводити під ретельним контролем лікаря для того, щоб встановити первинний вплив лікарський засібу на артеріальний тиск. За умови відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку терапія лікарський засібом Еналаприл-Тева серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримувальної дози 20 мг, яку призначають одноразово або розділяють на 2 прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Підбір дози рекомендується здійснювати впродовж 2-4 тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники смертності хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу за 2 прийоми.

Таблиця 1

Пропоноване титрування дози лікарський засібу Еналаприл-Тева для хворих із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

*Обережно слід використовувати лікарський засіб пацієнтам із розладими функції нирок або тим, хто приймає діуретики (див. розділ «Особливості використання»).

Як до, так і після початку терапія лікарський засібом Еналаприл-Тева слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функції нирок (див. розділ «Особливості використання»), оскільки повідомлялось про артеріальну гіпотензію та (більш рідко) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які приймають діуретики, за можливості слід зменшити дозу до початку використання лікарського засобу Еналаприл-Тева. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози лікарського засобу Еналаприл-Тева не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, і не свідчить про необхідність припинення прийому лікарський засібу. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності

Загалом потрібно збільшити інтервал між прийомами еналаприлу і/або зменшити дозування лікарський засібу.

Таблиця 2

Дозування при нирковій недостатності

*Див. розділ «Особливості використання. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі». Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, потрібно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Використання пацієнтам літнього віку

Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості використання»).

Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років

Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску на терапія та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для хворих з масою тіла від 20 до 50 кг та 5 мг для хворих з масою тіла ≥50 кг. Лікарський засіб Еналаприл-Тева приймають 1 раз на добу. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимального 20 мг на добу для хворих з масою тіла від 20 до 50 кг та 40 мг для хворих з масою тіла ≥50 кг.

Діти.

Застосовують дітям віком від 6 років.

Еналаприл не рекомендується використовувати новонародженим і дітям з рівнем гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м² через відсутність даних.

Існують обмежені дані щодо передозування лікарський засібу. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після прийому лікарський засібу і збігається з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які у 100 і 200 разів перевищують максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.

Для терапія передозування рекомендуються пероральновенні інфузії ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або пероральновенного введення катехоламінів. Якщо лікарський засіб був прийнятий недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як індукція блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат можна видалити із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості використання. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі»). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Нижчезазначені небажані ефекти було зафіксовано у період прийому еналаприлу протягом клінічних досліджень та післяреєстраційного нагляду з такою частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (неможливо оцінити з наявних даних).

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); рідко – нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи: частота невідома – синдром розлади секреції антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму: нечасто – гіпоглікемія (див. розділ «Особливості використання»).

З боку нервової системи і психіки: часто – головний біль, депресія; нечасто – сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезія, вертиго; рідко – аномальні сновидіння, розлади сну.

З боку органів зору: дуже часто – затуманення зору.

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – запаморочення; часто – гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, розлади ритму, стенокардія, тахікардія; нечасто – ортостатична гіпотензія, пальпітація, інфаркт міокарда чи інсульт*, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у хворих з високим ризиком (див. розділ «Особливості використання»); рідко – феномен Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: дуже часто – кашель; часто – задишка; нечасто – ринорея, біль у горлі, дисфонія, бронхоспазм/астма; рідко – легеневі інфільтрати, риніт, алергійний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, фарингіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; нечасто – кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; рідко – стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – печінкова недостатність, гепатит гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатит, включаючи некроз, холестаз (включаючи жовтяницю).

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані; нечасто – підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; рідко – мультиформна еритема, синдром Стівенса–Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія; частота невідома – повідомлялося про симптомокомплекс, який включав деякі або всі з таких проявів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз; можуть виникати висипання, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; рідко – олігурія.

З боку резасібивної системи та молочних залоз: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія.

Загальні розлади: дуже часто – астенія; часто – підвищена втомлюваність; нечасто – спазми у м’язах, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Лабораторні показники: часто – гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові; нечасто – підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія; рідко – підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

*Частота випадків була порівняна у період клінічних досліджень у групі прийому плацебо та активних контрольних групах.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у заводській упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Для таблеток по 2,5 мг: по 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.

Для таблеток по 5 мг або по 10 мг, або по 20 мг: по 10 таблеток у блістері; по 3 або по 6, або по 9 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

ТОВ Тева Оперейшнз Поланд.

вул. Могильська 80, 31-546 Краків, Польща.