Еналозид моно таблетки по 10 мг №20 (10х2)

діюча речовина: enalapril;

1 таблетка має у складі еналаприлу малеату у перерахуванні на 100 % суху речовину 5 мг або 10 мг;

додаткові компоненти: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею, фаскою і рискою.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, монокомпонентні. Код ATХ C09A A02.

Фармакодинаміка.

Еналозид^® Моно (еналаприлу малеат) – сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну.

Механізм дії

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного зворотного зв’язку між активністю ангіотензину ІІ і вивільненням реніну) і зниження секреції альдостерону.

АПФ є ідентичним до кінінази II. Таким чином, еналаприлу малеат також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду.

Механізм, через який еналаприлу малеат знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС); еналаприлу малеат може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих з низькореніновою гіпертензією.

Використання Еналозиду^® Моно за умови артеріальної гіпертензії спричиняє зниження артеріального тиску у хворих в горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких хворих досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Раптова відміна еналаприлу малеату не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2-4 години після перорального прийому одноразової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому лікарський засібу. Тривалість ефекту залежить від дози. Але за умови використання у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний ефекти зберігалися щонайменше протягом 24 годин.

У ході гемодинамічних досліджень у хворих з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду і незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після використання еналаприлу малеату збільшується нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації звичайно не змінюється. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у хворих з низькими вихідними рівнями гломерулярної фільтрації ці рівні підвищувалися.

У період досліджень у хворих з цукровим діабетом або без нього з хворобою нирок після використання еналаприлу спостерігалось зниження альбумінурії, екскреції із сечею IgG і загального протеїну сечі.

При сумісному прийомі з тіазидними діуретиками гіпотензивні ефекти еналаприлу малеату щонайменше адитивні. Еналаприлу малеат може знизити або попередити розвиток тіазид-індукованої гіпокаліємії.

У хворих із серцевою недостатністю, які приймають серцеві глікозиди та діуретики, прийом перорального або ін’єкційного еналаприлу малеату асоціювався зі зниженням периферичного опору та тиску крові. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у хворих із серцевою недостатністю) зменшувалася. Також знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Покращувалася переносимість фізичного навантаження та зменшувалася тяжкість серцевої недостатності, оцінені за критеріями NYHA (New York Heart Association). Ці ефекти зберігалися протягом тривалого терапія.

У хворих з легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнював прогресування дилатації/збільшення міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили знижені кінцевий діастолічний та систолічний об’єми лівого шлуночка та покращена фракція викиду.

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD Попередження) вивчали популяцію із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка < 35 %). 4228 хворих були рандомізовані в групу прийому плацебо (n=2117) або еналаприлу (n=2111). У групі плацебо у 818 хворих розвинулася серцева недостатність або настала смерть (38,6 %) порівняно зі 630 пацієнтами у групі еналаприлу (29,8 %) (зниження ризику на 29 %, 95 % ДІ, 21 – 36 %, р <0,001). 518 хворих у групі плацебо (24,5 %) і 434 пацієнти у групі еналаприлу (20,6 %) були госпіталізовані з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності або померли (зниження ризику на 20 %, 95 % ДІ, 9-30 %, р < 0,001). У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD Терапія) вивчали популяцію зі симптомами застійної серцевої недостатності у зв'язку зі систолічною дисфункцією (фракція викиду < 35 %). 2569 хворих, які отримували звичайне терапія з приводу серцевої недостатності, були рандомізовані у групи плацебо (n=1284) або еналаприлу (n=1285). У групі плацебо зафіксовано 510 летальних випадків (39,7 %) порівняно з 452 у групі еналаприлу (35,2 %) (зниження ризику на 16 %, 95 % ДІ, 5 – 26 %, р=0,0036). У групі плацебо сталася 461 серцево-судинна смерть порівняно з 399 у групі еналаприлу (зниження ризику на 18 %, 95 % ДІ, 6 – 28 %, р < 0,002), в основному за рахунок зниження смертності від прогресуючої серцевої недостатності (251 – у групі плацебо і 209 – у групі еналаприлу, зниження ризику на 22 %, 95 % ДІ, 6 – 35 %). Менше хворих померли або були госпіталізовані з приводу погіршення серцевої недостатності (736 – у групі плацебо і 613 – у групі еналаприлу, зниження ризику на 26 %, 95 % ДІ, 18 – 34 %, р < 0,0001). У цілому, в дослідженні SOLVD у хворих із дисфункцією лівого шлуночка лікарський засіб знизив ризик інфаркту міокарда на 23 % (95 % ДІ, 11 – 34 %, р < 0,001) і знизив ризик госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20 % (95 % ДІ, 9 – 29 %, р < 0,001).

Клінічна фармакологія у дітей

Досвід використання лікарського засобу дітям віком від 6 років з артеріальною гіпертензією обмежений. У процесі клінічного дослідження за участю 110 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років з масою тіла ≥ 20 кг і швидкістю гломерулярної фільтрації > 30 м² мл/хв/1,73 м² пацієнти з масою тіла < 50 кг отримували 0,625 мг, 2,5 мг або 20 мг еналаприлу на добу, пацієнти з масою тіла ³ 50 кг отримували 1,25 мг, 5 мг або 40 мг еналаприлу на добу. Прийом еналаприлу 1 раз на добу зменшував нижнє значення артеріального тиску залежно від дози.

Дозозалежний антигіпертензивний ефект еналаприлу був однаковим у всіх підгрупах (вік, стадія за Таннером, стать, раса). Однак найнижчі з досліджених доз, 0,625 мг і 1,25 мг, що відповідає в середньому 0,02 мг/кг 1 раз на добу, не забезпечили тривалого антигіпертензивного ефекту. Максимальна досліджена доза становила 0,58 мг/кг (до 40 мг) 1 раз на добу. Профіль побічних реакцій у дітей не відрізняється від такого у дорослих хворих.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після перорального прийому еналаприл швидко всмоктується, максимальна концентрація еналаприлу в сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому всередину. Ступінь всмоктування еналаприлу при прийомі всередину таблеток становить приблизно 60 %. Наявність їжі в шлунково-кишковому тракті не впливає на всмоктування перорального еналаприлу. Після всмоктування прийнятий всередину еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітору АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові спостерігається приблизно через 4 години після прийому дози еналаприлу перорально.

Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату після багаторазового перорального використання становить 11 годин.

Розподіл. У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій не більше 60 % еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Біотрансформація. За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного доказу значного метаболізму еналаприлу.

Виведення. Еналаприлат виводиться, головним чином, нирками. Головними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).

Розлади функції нирок. У хворих із нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. У хворих із легкими та помірними розладими функції нирок (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) еналаприлату у стабільному стані була приблизно у 2 рази більшою, ніж у хворих з нормальною функцією нирок, після введення 5 мг 1 раз на добу. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) AUC збільшилася приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час до стабільного стану сповільнюється.

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

• Терапія артеріальної гіпертензії.
• Терапія клінічно вираженої серцевої недостатності.
• Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35 %).

• Гіперчутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини лікарського засобу або до будь-якого іншого інгібітора АПФ.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного із використанням інгібіторів АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).

Еналозид^® Моно не слід використовувати разом із лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або розладими функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).

Лікарський засіб не використовувати у комбінації з інгібіторами неприлізину (наприклад, зі сакубітрилом). Не використовувати Еналозид^® Моно протягом 36 годин після переходу з/на прийом сакубітрилу/валсартану, лікарський засібу, що має у складі інгібітор неприлізину (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Гіпотензивна терапія

Супутній прийом цих лікарський засібів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково зменшити артеріальний тиск.

Калійзберігаючі діуретики або добавки з калієм або інші лікарський засіби, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові

Інгібітори АПФ посилюють спричинену діуретиками втрату калію. Використання калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також використання харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, або інших лікарський засібів, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад, лікарський засібів, до складу яких входить триметоприм), особливо пацієнтам із розладими функції нирок, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо використання наведених вище медикаментів показане у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивний ефект можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочати терапію з низької дози еналаприлу.

Протидіабетичні лікарський засіби

Сумісне використання інгібіторів АПФ та протидіабетичних лікарський засібів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії, найбільш імовірно – у хворих протягом перших тижнів сумісного прийому та у хворих з нирковою недостатністю (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Літій сироватки

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомлялося про оборотні підвищення рівня літію у сироватці крові та токсичність. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію у сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація є потрібною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших атигіпертензивних лікарський засібів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2.

Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію сироватки крові та може спричиняти розлади функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких хворих із розладими функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти зі зниженим об'ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити обережно пацієнтам із розладими функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним моніторингом функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого терапія.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівня електролітів. У період декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, що діє на РААС.

Не слід використовувати лікарський засіб Еналозид^® Моно з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Лікарський засіби золота

Зрідка повідомлялося про нітритоїдні реакції (прояви, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію) у хворих, які лікувалися ін'єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Інгібітори mTOR

Супутній прийом з інгібіторами mTOR (такими як темсиролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Інгібітори неприлізину

Одночасне використання з інгібіторами неприлізину (наприклад, зі сакубітрилом) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори

Еналаприл можна безпечно вводити супутньо з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Симптоматична гіпотензія

Симтоматичну гіпотензію спостерігали у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. У хворих з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, у хворих, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих із діареєю або блюванням (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Небажані реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у хворих із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, які застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам терапія Еналозидом^® Моно слід починати під наглядом лікаря. При зміні дози Еналозиду^® Моно та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином потрібно вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтального положення та, якщо потрібно, ввести пероральновенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі Еналозиду^® Моно не є протипоказанням для подальшого прийому, який можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом відновлення об’єму рідини.

У деяких хворих зі серцевою недостатністю із нормальним або зниженим артеріальним тиском Еналозид^® Моно може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така реакція на прийом лікарський засібу є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення терапія. У випадках, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до терапія, слід зменшити дозу та/або припинити терапія діуретиком та/або лікарським засобом Еналозид^® Моно.

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати обережно пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку, їхнього прийому слід уникати у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Розлади функції нирок

Пацієнтам з розладим функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. розділ «Спосіб використання та дози») та надалі – з відповіддю на терапія. Для таких хворих стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну в крові.

Про розлади функції нирок повідомляли у зв’язку з прийомом еналаприлу, що головним чином спостерігалось у хворих з тяжкою серцевою недостатністю або з захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай має оборотний характер.

У деяких хворих з гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку терапія, еналаприл сумісно з діуретиками спричинював незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зниження дози та/або відміна діуретика Ця ситуація підвищує ймовірність наявного стенозу ниркової артерії (див. розділ «Особливості використання»: Реноваскулярна гіпертензія).

Реноваскулярна гіпертензія

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам терапія слід розпочинати малими дозами під ретельним лікарським наглядом з обережним титруванням та моніторингом функції нирок.

Трансплантація нирки

Немає досвіду щодо прийому лікарський засібу Еналозид^® Моно пацієнтами, які недавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендується терапія лікарський засібом Еналозид^® Моно.

Печінкова недостатність

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез'ясованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітору АПФ та знаходитись під відповідним медичним спостереженням.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У хворих, які приймали інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У хворих з нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, які отримують імуносупресантну терапію, терапія алопуринолом або прокаїнамідом або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує розлади функції нирок. У деяких з цих хворих розвивались серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

При застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл, були описані поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди терапія. У цих випадках слід одразу припинити терапія еналаприлом і встановити постійний нагляд за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього нагляд можна припинити. Навіть у випадках, коли відбувається набряк тільки язика без розлади дихання, пацієнти можуть потребувати більш тривалого нагляду, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний випадок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. У випадках, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у хворих з хірургічним втручанням на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу, це може спричинити обструкцію дихальних шляхів, тому слід одразу розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).

Сумісний прийом інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR (такими як темсиролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Одночасне використання інгібіторів АПФ та інгібіторів неприлізину може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції у період проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих

Зрідка у хворих, які отримували інгібітори АПФ, у період проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя хворих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності

Рідко у хворих, які приймали інгібітори АПФ, протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

У хворих, які перебувають на діалізі із використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад AN 69^®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких хворих рекомендується розглянути питання про використання діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія

Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом перших декількох місяців супутнього використання (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Звичайно кашель має незасібивний, стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель унаслідок терапія інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія

У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія

Протягом терапія інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких хворих спостерігалось підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у хворих, які приймають інші лікарський засіби, що можуть спричинити підвищення калію в крові (наприклад гепарин, лікарський засіби, до складу яких входить триметоприм). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з розладим функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих лікарський засібів вважається необхідним, їх слід використовувати обережно, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину

Є дані, що одночасне використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гостру ниркову недостатність). Таким чином, не рекомендується подвійна блокада RAAS шляхом комбінованого використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакологічна дія»).

Якщо подвійна блокада є потрібною, терапія повинна відбуватися під наглядом спеціалістів та під постійним контролем функції нирок, рівня електролітів та показників артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід використовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза

Лікарський засіб Еналозид^® Моно має у складі лактозу, і тому пацієнти з рідкісними спадковими розладими переносимості галактози, недостатністю лактази чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні вживати цей лікарський засіб.

Етнічні особливості

Як і інші інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, еналаприл є менш ефективним для зниження кров’яного тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через більшу розповсюдженість станів з низьким рівнем реніну серед хворих негроїдної раси, що страждають на гіпертензію.

Діти

Є обмежений досвід ефективного та безпечного використання лікарського засобу дітям з артеріальною гіпертензією віком від 6 років, але немає жодного досвіду використання при інших показаннях. Також є мало даних щодо фармакокінетики у дітей віком від 2 місяців (див. розділи «Фармакологічна дія» та «Спосіб використання та дози»). Еналозид^® Моно не рекомендується використовувати для терапія дітей з іншими, окрім артеріальної гіпертензії, захворюваннями.

Еналозид^® Моно не рекомендується використовувати новонародженим і дітям, у яких швидкість гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м², через відсутність даних (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Вагітність

Лікарський засіб не повинен використовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти.

Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Коли не застосовують» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Лікарський засіб Еналозид^® Моно не повинен використовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо у період використання лікарського засобу підтверджується вагітність, його використання потрібно одразу припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання у вагітних.

Інгібітори АПФ при застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) або неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом ІІ триместру вагітності, рекомендується ультразвукове обстеження нирок та черепа плода.

За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно уважно спостерігати з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання»).

Період лактації

Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначимими, використання лікарський засібу Еналозид^® Моно не рекомендується у період лактації недоношених та немовлят в перші кілька тижнів після народження, оскільки існує ризик розвитку ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід використання. За умови старших немовлят використання лікарський засібу Еналозид^® Моно у період лактації може розглядатись, якщо терапія необхідне для матері, а за дитиною будуть спостерігати щодо появи будь-яких побічних ефектів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід взяти до уваги інколи можливий розвиток запаморочення або втоми.

Вживання їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналозид^® Моно. За умови призначення лікарський засібу у дозі менше 5 мг є ймовірність розділити таблетку.

Дозування потрібно добирати індивідуально відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості використання») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Артеріальна гіпертензія

Доза лікарський засібу становить від початкової 5 мг до максимальної 20 мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Еналозид^® Моно приймають 1 раз на день. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить 5-10 мг.

У хворих із дуже активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад з реноваскулярною гіпертензією, розладим сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) ймовірне надмірне падіння артеріального тиску після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок терапія повинен проходити під наглядом лікаря.

Попереднє терапія високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких хворих рекомендується початкова доза 5 мг або нижче. Якщо можливо терапія діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапія лікарський засібом Еналозид^® Моно. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію в сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримуюча доза становить 40 мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка

Для терапія клінічно вираженої серцевої недостатності Еналозид^® Моно слід використовувати разом з діуретиками та, за потрібності, лікарський засібами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза Еналозиду^® Моно для хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому використання лікарський засібу потрібно проводити під ретельним лікарським контролем для того, щоб встановити первинний вплив лікарський засібу на артеріальний тиск. За умови відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку терапія Еналозидом^® Моно серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яку слід призначати одноразово або розділити на два прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Добір дози рекомендується здійснювати впродовж 2-4 тижнів. Такий терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу за два прийоми.

Пропоноване титрування дози лікарського засобу Еналозид^® Моно для хворих зі серцевою недостатністю/ безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

*Для хворих із розладими функції нирок або для таких, які приймають діуретики, слід врахувати особливі застереження (див. розділ «Особливості використання»).

Як до, так і після початку терапія Еналозидом^® Моно слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функції нирок (див. розділ «Особливості використання»), оскільки повідомлялось про артеріальну гіпотензію та (більш рідко) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які приймають діуретики, за можливості слід зменшити дозу до початку терапія лікарський засібом Еналозид^® Моно. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози Еналозиду^® Моно не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення прийому лікарський засібу. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності

Повинен бути збільшений інтервал між прийомами еналаприлу і/або зменшене дозування лікарський засібу.

⃰Див. розділ «Особливості використання» : Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, потрібно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку

Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості використання»).

Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років

Існує обмежений досвід проведення клінічних досліджень використання лікарського засобу Еналозид^® Моно при лікуванні артеріальної гіпертензії у дітей (див. розділи «Фармакологічна дія» та «Особливості використання»).

Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску у відповідь на терапія та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для хворих з масою тіла від 20 до 50 кг та 5 мг для хворих з масою тіла ≥ 50 кг. Еналозид^® Моно приймають 1 раз на добу. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимального 20 мг на добу для хворих з масою тіла від 20 до 50 кг та 40 мг для хворих з масою тіла ≥ 50 кг (див. розділи «Особливості використання» та «Діти»).

Еналозид^® Моно не рекомендований для новонароджених та дітей з рівнем гломерулярної фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м² через відсутність даних.

Діти.

Використовувати дітям віком від 6 років.

Лікарський засіб Еналозид^® Моно не рекомендований новонародженим та дітям із рівнем гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м² через відсутність даних.

Існують обмежені дані щодо передозування лікарський засібу. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після прийому лікарський засібу і співпадає з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.

Для терапія передозування рекомендуються пероральновенні інфузії ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або пероральновенного введення катехоламінів. Якщо лікарський засіб був прийнятий недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як штучне блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат можна видалити із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості використання»: Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Нижчезазначені небажані ефекти було зафіксовано у період прийому еналаприлу протягом клінічних досліджень та післяреєстраційного нагляду з такою частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100–< 1/10), нечасто (≥ 1/1000–< 1/100), рідко (≥ 1/10 000–< 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); рідко – нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи: частота невідома – синдром розлади секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні розлади: нечасто – гіпоглікемія.

З боку нервової системи і психіки: часто – депресія, головний біль; нечасто – сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, вертиго; рідко – розлади сну, аномальні сновидіння.

З боку органів зору: дуже часто – затуманення зору.

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – запаморочення; часто – гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, розлади ритму, стенокардія, тахікардія; нечасто – ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарда чи інсульт*, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у хворих з високим ризиком (див. розділ «Особливості використання»); рідко – феномен Рейно.

З боку дихальної системи: дуже часто – кашель; часто – задишка; нечасто – ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма; рідко – легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, фарингіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея, біль у животі, зміна смаку; нечасто – кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; рідко – стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний чи холестатичний; гепатит, включаючи некроз; холестаз, включаючи жовтяницю.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані); нечасто – підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; рідко – мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів: гарячку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз. Як небажані реакції можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; рідко – олігурія.

З боку статевої системи та молочних залоз: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія.

Загальні розлади та розлади умов введення: дуже часто – астенія; часто – втомлюваність, нечасто – м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Зміни лабораторних показників: часто – гіперкаліємія, підвищення креатиніну у сироватці крові; нечасто – підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія; рідко – підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну у сироватці крові.

*Частота випадків була порівняна у період клінічних досліджень у групі прийому плацебо та активних контрольних групах.

2 роки.

Не використовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 2 або 3 блістери у пачці.

За рецептом.

АТ «Фармак».

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.