Енап таблетки по 5 мг №20 (10х2)

діюча речовина: еналаприлу малеат;

1 таблетка має у складі 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг, або 20 мг еналаприлу малеату;

додаткові компоненти: таблетки по 2,5 мг і 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гідроксипропілцелюлоза, тальк, магнію стеарат;

таблетки по 10 мг і 20 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172) – лише для таблеток по 20 мг.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 2,5 мг: круглі двоопуклі таблетки білого кольору зі скошеним краєм;

таблетки 5 мг: круглі плоскі таблетки білого кольору зі скошеним краєм і насічкою з одного боку;

таблетки 10 мг: круглі плоскі таблетки червонувато-коричневого кольору зі скошеним краєм і насічкою з одного боку, із вкрапленнями білого кольору на поверхні та у масі таблетки;

таблетки 20 мг: круглі плоскі таблетки світло-оранжевого кольору зі скошеним краєм і насічкою з одного боку, із вкрапленнями білого кольору на поверхні та у масі таблетки.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. Код АТХ С09А А02.

Фармакодинаміка.

Еналаприлу малеат – сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідної двох амінокислот – L-аланіну та L-проліну.

Механізм дії

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми (через пригнічення негативного зворотного зв’язку між активністю ангіотензину ІІ і вивільненням реніну) і зниження секреції альдостерону.

АПФ є ідентичним до кінінази II. Таким чином, еналаприл також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду. Однак значення цього явища для терапевтичного ефекту лікарський засібу залишається нез’ясованим.

Механізм, завдяки якому еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих з низькореніновою гіпертензією.

Використання лікарський засібу Енап^® за умови артеріальної гіпертензії спричиняє зниження артеріального тиску у хворих у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких хворих досягнення оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Раптова відміна лікарський засібу Енап^® не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2-4 години після перорального прийому разової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому лікарський засібу. Тривалість ефекту залежить від дози. Але за умови використання у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний ефекти зберігалися щонайменше протягом 24 годин.

У процесі гемодинамічних досліджень у хворих з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску зазвичай супроводжується зниженням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду і незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після використання еналаприлу збільшується нирковий кровотік, швидкість гломерулярної фільтрації не змінюється. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у хворих з низькими початковими рівнями гломерулярної фільтрації ці рівні зазвичай підвищувалися.

У період короткострокових клінічних досліджень у хворих із розладими функції нирок, із цукровим діабетом або без нього, після використання еналаприлу спостерігали зниження альбумінурії, екскреції із сечею IgG і загального протеїну сечі.

При сумісному прийомі з тіазидними діуретиками гіпотензивні ефекти лікарський засібу Енап^® щонайменше адитивні. Еналаприл може зменшити або попередити розвиток індукованої тіазидами гіпокаліємії.

У хворих із серцевою недостатністю, які приймають серцеві глікозиди та діуретики, прийом перорального або ін’єкційного лікарський засібу Енап^® асоціювався зі зниженням периферичного опору та тиску крові. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у хворих із серцевою недостатністю) зменшувалася. Також знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Покращувалася переносимість фізичного навантаження та зменшувалася тяжкість серцевої недостатності, оцінені за критеріями NYHA (New York Heart Association). Ці ефекти зберігалися протягом тривалого терапія.

У хворих із легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнював прогресування дилатації/збільшення маси міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили знижені кінцевий діастолічний та систолічний об’єми лівого шлуночка та покращена фракція викиду.

Антигіпертензивна терапія лікарський засібом Енап^® веде до істотного регресу гіпертрофії лівого шлуночка зі збереженням систолічної функції лівого шлуночка.

Є обмежений досвід ефективного та безпечного використання лікарський засібу дітям з артеріальною гіпертензією віком від 6 років. У клінічне дослідження було залучено 110 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років з масою тіла ≥ 20 кг, швидкість клубочкової фільтрації у яких становила > 0,5 мл/сек/1,73 м2. Діти з масою тіла < 50 кг приймали 0,625 мг або 2,5 мг, або 20 мг еналаприлу 1 раз на добу, а діти з масою тіла ≥ 50 кг приймали 1,25 мг або 5 мг, або 40 мг еналаприлу 1 раз на добу. Зниження артеріального тиску залежало від дози; ефект був однаковим у всіх підгрупах дозування (за віком, стадією Теннера, статтю, расою). Результати дослідження вказують на те, що найнижчі дози 0,625 мг та 1,25 мг, тобто в середньому 0,02 мг/кг на добу, не передбачають терапевтичної ефективності. Максимальна доза становила 0,58 мг/кг (40 мг) 1 раз на добу. Профіль побічних явищ у дітей не відрізнявся від такого у дорослих хворих.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Еналаприл швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту з досягненням пікової концентрації у сироватці крові протягом 1 години. Об’єм абсорбції становить приблизно 60 %, на абсорбцію не впливає вживання їжі. Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату – сильного інгібітора АПФ. Пікова концентрація еналаприлату в сироватці крові досягається через 4 години після перорального прийому дози еналаприлу. Ефективний період напіввиведення для накопичування еналаприлату після багаторазового використання еналаприлу становить 11 годин. У хворих з нормальною функцією нирок рівноважний рівень концентрації еналаприлату в сироватці крові досягається через чотири дні терапія.

Розподіл

У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій 60 % еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Метаболізм

За винятком перетворення на еналаприлат, відсутні дані про значний метаболізм еналаприлу.

Виведення

Еналаприлат виводиться головним чином нирками. Головними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).

Розлади функції нирок

У хворих із нирковою недостатністю збільшується експозиція еналаприлу та еналаприлату. Після введення 5 мг 1 раз на добу у хворих із легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 0,6–1 мл/сек) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно у 2 рази більшою, ніж у хворих з нормальною функцією нирок. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну 0,5 мл/сек) AUC збільшилася приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час досягнення стабільного стану збільшується.

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 1,03 мл/с.

• Терапія артеріальної гіпертензії.
• Терапія клінічно вираженої серцевої недостатності.
• Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35 %).

• Гіперчутливість до еналаприлу або до будь-яких інших інгредієнтів лікарський засібу, або до інших інгібіторів АПФ.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім терапіям інгібіторами АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Вагітність або планування вагітності (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Не слід використовувати Енап^® із лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).
• Одночасне використання в комбінації з інгібіторами неприлізину (наприклад із сакубітрилом) – через підвищений ризик ангіоневротичного набряку. Лікарський засіб не слід використовувати протягом 36 годин після останнього прийому сакубітрилу/валсартану – лікарський засібу, що має у складі інгібітор неприлізину, або після переходу з нього на інший лікарський засіб (див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Калійзберігаючі діуретики добавки з калієм або замінники солі калію

Хоча рівень калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, у деяких хворих, які отримують еналаприл, може виникати гіперкаліємія. Використання калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також використання харчових добавок або замінників солі, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Слід також дотримуватися обережності при сумісному застосуванні еналаприлу з іншими лікарський засібами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, наприклад триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик подібно амілориду. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними лікарський засібами не рекомендується. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочанаючи терапію з низької дози еналаприлу.

Інші антигіпертензивні лікарський засіби

Поєднання еналаприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом із нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково зменшити артеріальний тиск.

Антидіабетичні лікарський засіби

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне використання інгібіторів АПФ та антидіабетичних лікарський засібів (наприклад інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найбільш вірогідний протягом перших тижнів сумісного прийому та за умови наявності у пацієнта ниркової недостатності (див. розділи «Особливості використання», «Небажані реакції»).

Літій

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомляли про оборотні підвищення рівня літію в сироватці крові та токсичність. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівні літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація необхідна для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарський засібів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА) II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та АРА II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію в сироватці крові та може призвести до розлади функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких хворих із розладими функції нирок (наприклад у хворих літнього віку або у хворих зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід використовувати обережно пацієнтам із розладими функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини; слід уважно контролювати функцію нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом терапія.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до АРА ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. У період декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або цукровим діабетом із кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, що впливає на дію РААС. Не слід одночасно використовувати інгібітори АПФ і АРА II пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Не слід використовувати Енап^® з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» або «Особливості використання»).

Лікарський засіби золота

Зрідка повідомляли про нітритоїдні реакції (прояви, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у хворих, які лікувалися ін’єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Лікарський засіби, що підвищують ризик ангіоневротичного набряку

Одночасне використання з інгібіторами неприлізину (наприклад із сакубітрилом) протипоказано у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Інгібітори mTOR

Супутній прийом з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (такими як темсиролімус, сиролімус, еверолімус) і вілдагліптином може призвести до підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори

Еналаприл можна безпечно використовувати супутньо з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

У хворих, які одночасно застосовують ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), підвищується ризик виникнення гіперкаліємії (див. розділ «Особливості використання»).

Циклоспорин

Гіперкаліємія може виникати при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином. Рекомендується контролювати рівень калію у сироватці крові.

Гепарин

У період одночасного використання інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контролювати рівень калію у сироватці крові.

Симптоматична гіпотензія

Симптоматичну гіпотензію рідко спостерігають у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. У хворих з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, у хворих, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих з діареєю або блюванням (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Небажані реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у хворих із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам слід починати терапію лікарський засібом Енап^® під наглядом лікаря. При зміні дози лікарський засібу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтальне положення та, якщо потрібно, ввести пероральновенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі еналаприлу не є протипоказанням для подальшого прийому, який можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом відновлення об’єму рідини.

У деяких хворих із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим тиском еналаприл може додатково зменшити рівень артеріального тиску. Така реакція на прийом лікарський засібу є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення терапія. За умови, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до терапія, слід зменшити дозу та/або припинити терапія діуретиком та/або еналаприлом.

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід використовувати обережно пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку та уникати їх використання в разі кардіогенного шоку і гемодинамічно значущої обструкції.

Розлади функції нирок

Пацієнтам із розладими функції нирок (кліренс креатиніну < 1,33 мл/c) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. розділ «Спосіб використання та дози») та надалі – з огляду на відповідь на терапія. Для таких хворих стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну.

Про розлади функції нирок повідомляли у зв’язку з прийомом еналаприлу, що головним чином спостерігалось у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай має оборотний характер.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку терапія, еналаприл сумісно з діуретиками спричиняв зазвичай незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зниження дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості використання»: Реноваскулярна гіпертензія).

Реноваскулярна гіпертензія

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти із двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам терапія слід розпочинати малими дозами під ретельним лікарським наглядом з обережним титруванням та моніторингом функції нирок.

Трансплантація нирки

Немає досвіду використання лікарський засібу Енап^® пацієнтам, які недавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендується терапія лікарський засібом Енап^®.

Печінкова недостатність

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез’ясованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітора АПФ та знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У хворих, які приймали інгібітори АПФ, зафіксовано появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У хворих з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, терапія алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує розлади функції нирок. У деяких із цих хворих розвивалися серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів. Пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

При застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. еналаприлу, було описано поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди терапія. У цих випадках слід одразу припинити терапія еналаприлом і встановити постійне спостереження за станом пацієнта, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього спостереження можна припинити. Навіть за умови набряку тільки язика без розлади дихання пацієнти можуть потребувати подовженого спостереження, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами та кортикостероїдами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомляли про летальний наслідок ангіоневротичного набряку гортані або набряк язика. За умови коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у хворих з хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу та це може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід одразу розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У чорношкірих хворих, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказано у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення ангіоневротичного набряку. Використання сакубітрилу/валсартану не можна починати протягом 36 годин після прийому останньої дози еналаприлу. Терапію еналаприлом не можна починати протягом 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Супутнє використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) і вілдагліптину може призвести до підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку, наприклад набряку дихальних шляхів або язика, з розладим дихання або без нього (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Потрібно дотримуватися обережності на початку використання рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.

Анафілактоїдні реакції у період проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих

Зрідка у хворих, які отримували інгібітори АПФ у період проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя хворих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності

Рідко у хворих, які приймали інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

У хворих, які перебувають на діалізі із використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад AN 69^®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких хворих рекомендується розглянути питання про використання діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія

Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом перших декількох місяців супутнього використання (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має незасібивний стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель унаслідок терапія інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія

У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія

У деяких хворих, які отримували інгібітори АПФ, в тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, гіпоальдостеронізмом, погіршеною функцією нирок, у хворих віком > 70 років, хворих із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та у хворих, які супутньо приймають калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також за умови прийому інших лікарський засібів, що можуть спричинити підвищення калію в крові (наприклад гепарину, триметоприму або котримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол, та особливо антагоністів альдостерону або блокаторів ангіотензинових рецепторів). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, у хворих із розладими функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Калійзберігаючі діуретики та адреноблокатори рецепторів ангіотензину слід використовувати обережно пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину

Комбінування інгібітора АПФ з АРА II слід обмежити індивідуально визначеними випадками, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та артеріального тиску (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Використання дітям

Досвід ефективності та безпеки використання дітям з гіпертонічною хворобою віком понад 6 років обмежений, але за іншими показаннями досвід відсутній. Доступні обмежені фармакокінетичні дані використання дітям старше 2 місяців (див. розділи «Спосіб використання та дози», «Фармакодинаміка» і «Фармакокінетика»).

Еналаприл не рекомендується дітям за іншими показаннями, ніж артеріальна гіпертензія.

В зв’язку з відсутністю даних щодо безпеки – еналаприл не рекомендується новонародженим та педіатричним пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м².

Вагітність/період лактації

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у час вагітності. Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні лікарський засіби, які мають затверджений профіль безпеки для використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це потрібно, слід розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Коли не застосовують» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Расова приналежність

Еналаприл, як і інші інгібітори АПФ, менш ефективно знижує артеріальний тиск у хворих з артеріальною гіпертензією негроїдної раси, ніж в осіб інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у плазмі крові таких хворих.

Особливі попередження щодо неактивних інгредієнтів

Лікарський засіб Енап^® має у складі лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими розладими галактозної недостатності, з дефіцитом лактози або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна використовувати цей лікарський засіб.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Інгібітори АПФ протипоказано використовувати вагітним, та жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Коли не застосовують»).

Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне терапія, яке має затверджений профіль безпеки використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними, однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

Якщо інгібітори АПФ застосовували у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід уважно перевіряти щодо артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Період лактації

Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низьку концентрацію у грудному молоці. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначущими, використання лікарський засібу Енап^® не рекомендується у період лактації недоношених та немовлят у перші кілька тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого використання. Стосовно немовлят старшого віку використання лікарський засібу Енап^® у період лактації може розглядатись, якщо терапія необхідне для матері, а за дитиною будуть спостерігати щодо появи будь-яких побічних ефектів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід враховувати можливий розвиток запаморочення або підвищеної втомлюваності.

Таблетки слід використовувати цілими з невеликою кількістю води незалежно від прийому їжі. Лікарський засіб слід вживати щодня в той самий час. Не слід вживати дві дози одночасно.

Дозування потрібно підбирати індивідуально, відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості використання») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Артеріальна гіпертензія

Доза лікарський засібу становить від початкової 2,5 мг до максимальної 20 мг 1 раз на добу залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить 5-10 мг.

У хворих із дуже активованою РААС (наприклад із реноваскулярною гіпертензією, розладим сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) ймовірне надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а на початку терапія пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря.

Попередня терапія високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких хворих рекомендується початкова доза 5 мг або нижче. При можливості терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапія лікарський засібом Енап^®. Для хворих, які не можуть припинити прийом діуретиків перед початком терапії лікарський засібом Енап^®, початкова доза становить 2,5 мг лікарський засібу у вигляді одноразової дози. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію в сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримуюча доза становить 40 мг на добу одноразово або за 2 прийоми.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка

Для терапія клінічно вираженої серцевої недостатності еналаприл слід використовувати разом з діуретиками, а за умови потрібності – з лікарський засібами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза лікарський засібу Енап® для хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому використання лікарський засібу потрібно проводити під ретельним контролем лікаря для того, щоб встановити первинний вплив лікарський засібу на артеріальний тиск. За умови відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку терапія серцевої недостатності еналаприлом, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яку приймають одноразово або розділяють на 2 прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Підбір дози рекомендується здійснювати впродовж 2–4 тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу за 2 прийоми.

Таблиця 1.

Пропоноване титрування дози еналаприлу для хворих із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

*Обережно слід використовувати лікарський засіб пацієнтам із розладими функції нирок та тим, хто приймає діуретики (див. розділ «Особливості використання»).

Як до, так і після початку терапія еналаприлом слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функції нирок (див. розділ «Особливості використання»), оскільки повідомлялося про артеріальну гіпотензію та (рідше) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які приймають діуретики, за умови можливості слід зменшити дозу до початку терапія лікарський засібом Енап^®. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози еналаприлу не означає, що артеріальна гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні та не свідчить про необхідність припинення прийому лікарський засібу. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності

У хворих з нирковою недостатністю слід подовжити інтервали між прийомами еналаприлу та/або зменшити дози.

Таблиця 2.

*Див. розділ «Особливості використання (Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі)».

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, потрібно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку

Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості використання»).

Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років

Досвід клінічного використання лікарського засобу Енап^® дітям з артеріальною гіпертензією обмежений (див. розділи «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика» і «Особливості використання»).

Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску у відповідь на терапія та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу для хворих з масою тіла від 20 кг до 50 кг та 5 мг 1 раз на добу – для хворих з масою тіла ≥ 50 кг. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимальної дози 20 мг/добу для хворих з масою тіла від 20 до 50 кг та 40 мг/добу – для хворих з масою тіла ≥ 50 кг (0,58 мг лікарський засібу/кг маси тіла) (див. розділ «Особливості використання»).

Енап^® не рекомендований для новонароджених та дітей, у яких швидкість клубочкової фільтрації становить < 30 мл/хв/1,73 м², через відсутність даних.

Діти.

Використовувати дітям віком від 6 років.

Енап^® не рекомендований новонародженим і дітям, у яких швидкість клубочкової фільтрації становить < 30 мл/хв/1,73 м², через відсутність даних.

Існують обмежені дані щодо передозування у людини. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після прийому лікарський засібу і збігається з блокадою РААС, та ступор. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.

Для терапія передозування рекомендуються пероральновенні інфузії ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у горизонтальне положення. За можливості слід зробити інфузію ангіотензину ІІ та/або катехоламінів пероральновенне. Якщо лікарський засіб був прийнятий недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як штучне блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості використання»). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Небажані реакції класифіковано за частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (поодинокі повідомлення).

У межах кожної групи частот небажані реакції подаються в порядку зниження серйозності.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

• нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну);
• рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи:

• невідомо: синдром розлади секреції антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму та травлення:

• невідомо: гіпоглікемія у хворих, хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або інсулін*.

Психічні розлади:

• часто: депресія;
• нечасто: сплутаність свідомості, нервозність, безсоння
• рідко: аномальні сновидіння, розлади сну.

З боку нервової системи:

• дуже часто: запаморочення;
• часто: головний біль, непритомність, зміна смаку;
• нечасто: сонливість, парестезія, вертиго.

З боку органів зору:

• дуже часто: затуманення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

• нечасто: дзвін у вухах.

З боку серця:

• часто: біль за грудниною, розлади серцевого ритму, стенокардія, тахікардія;
• нечасто: відчуття серцебиття, інфаркт міокарда або церебрально-васкулярний інсульт, можливо, вторинний при надмірній артеріальній гіпотензії у хворих з високим ризиком**

З боку судинної системи:

• часто: гіпотензія (ортостатична гіпотензію);
• нечасто: припливи;
• рідко: феномен Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння:

• дуже часто: кашель;
• часто: задишка;
• нечасто: ринорея, біль у горлі та захриплість, фарингіт, бронхоспазм/астма;
• рідко: інфільтрат легень, риніт, алергійний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку шлунково-кишкового тракту:

• дуже часто: нудота;
• часто: діарея, абдомінальний біль, зміна смаку;
• нечасто: непрохідність кишечнику, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептична виразка;
• рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит;
• дуже рідко: ангіоневротичний набряк шлунково-кишкового тракту при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

• рідко: печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатонекроз, холестаз, включаючи жовтяницю.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

• часто: висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані*;
• нечасто: потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція;
• рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсикодермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомляли про комплекс симптомів, який включав деякі або всі з таких проявів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний результат на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз. Можуть виникати висипання, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

Розлади опорно-рухового апарату, сполучної тканини та кісток:

• нечасто: судоми м’язів.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

• нечасто: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія;
• рідко: олігурія.

З боку статевої системи та молочних залоз:

• нечасто: імпотенція;
• рідко: гінекомастія.

Загальні розлади:

• дуже часто: астенія;

–часто: підвищена втомлюваність;

• нечасто: відчуття дискомфорту, гарячка.

Лабораторні показники:

–часто: гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові;

• нечасто: підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія;
• рідко: підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

Ці зміни зазвичай оборотні і нормалізуються після припинення використання еналаприлу. З часу використання лікарський засібу в широкій клінічній практиці повідомлялося про окремі випадки нейтропенії, тромбоцитопенії, пригнічення функції кісткового мозку, коли не можна було виключити зв’язок із використанням лікарський засібу Енап^®.

*Див. розділ «Особливості використання»

**Показник частоти був порівнянним з таким у групах плацебо і активного контролю в клінічних дослідженнях.

При виникненні тяжких побічних реакцій терапія слід припинити.

Звітування про підозрювані небажані реакції.

Звітування про підозрювані небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити безперервне спостереження співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із використанням лікарського засобу. Спеціалісти у галузі охорони здоров’я повинні подавати інформацію про будь-які підозрювані небажані реакції за допомогою національної системи звітності.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 ^оС у заводській упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки по 2,5 мг або 5 мг, або 20 мг: 10 таблеток у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.

Таблетки по 10 мг: 10 таблеток у блістері; по 2 або по 6, або по 9 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.