Еналаприл таблетки по 10 мг №20 (10х2)

діюча речовина: еналаприлу малеат;

1 таблетка має у складі еналаприлу малеату 0,01 г (10 мг);

додаткові компоненти: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з розподільною рискою.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. Еналаприл. Код АТХ С09A А02.

Фармакодинаміка.

Еналаприлу малеат – сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну.

Механізм дії.

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного зворотного зв’язку між активністю ангіотензину ІІ і вивільненням реніну) і зниження секреції альдостерону.

АПФ є ідентичним до кінінази II. Таким чином, Еналаприл також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду. Однак значення цього явища для терапевтичного ефекту лікарського засобу залишається нез’ясованим.

Механізм, завдяки якому Еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією.

Використання Еналаприлу при артеріальній гіпертензії спричиняє зниження артеріального тиску у хворих у горизонтальному й вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких хворих досягнення оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Раптова відміна Еналаприлу не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2-4 години після перорального використання разової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після використання лікарський засібу. Тривалість ефекту залежить від дози. Але в разі використання у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний ефект зберігався щонайменше впродовж 24 годин.

У процесі гемодинамічних досліджень у хворих з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску зазвичай супроводжується зниженням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду й незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після використання Еналаприлу зазвичай збільшується нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації зазвичай не змінюється. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у хворих із низьким вихідним рівнем гломерулярної фільтрації цей рівень зазвичай підвищувався.

У період короткострокових клінічних досліджень у хворих із цукровим діабетом або без нього із хворобою нирок після використання еналаприлу спостерігали зниження альбумінурії, екскреції із сечею IgG і загального протеїну сечі.

При сумісному застосуванні з тіазидними діуретиками гіпотензивні ефекти лікарський засібу Еналаприл найменш адитивні. Еналаприл може знизити або попередити розвиток тіазид-індукованої гіпокаліємії.

У хворих із серцевою недостатністю, які застосовують серцеві глікозиди та діуретики, прийом перорального або ін’єкційного лікарський засібу Еналаприл асоціювався зі зниженням периферичного опору та тиску крові. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у хворих із серцевою недостатністю) зменшувалася. Також знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Покращувалася переносимість фізичного навантаження та зменшувалася тяжкість серцевої недостатності, оцінені за критеріями NYHA (New York Heart Association). Ці ефекти зберігалися впродовж тривалого терапія.

У хворих із легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнював прогресування дилатації/збільшення міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили зниження кінцевого діастолічного та систолічного об’єму лівого шлуночка та поліпшення фракції викиду.

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали популяцію із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка < 35 %). 4228 хворих були рандомізовані в групу використання плацебо (n=2117) або еналаприлу (n=2111). У групі плацебо у 818 хворих розвинулася серцева недостатність або летальний наслідок (38,6 %) порівняно з 630 пацієнтами у групі еналаприлу (29,8 %) (зниження ризику на 29 %, 95 % ДІ, 21-36 %, р < 0,001). 518 хворих у групі плацебо (24,5 %) і 434 пацієнти у групі еналаприлу (20,6 %) померли або були госпіталізовані з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності (зниження ризику на 20 %, 95 % ДІ; 9-30 %, р < 0,001). У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали популяцію із симптомами застійної серцевої недостатності у зв’язку із систолічною дисфункцією (фракція викиду < 35 %). 2569 хворих, які отримували звичайне терапія з приводу серцевої недостатності, були рандомізовані у групи плацебо (n=1284) або еналаприлу (n=1285). У групі плацебо сталося 510 летальних наслідків (39,7 %) порівняно із 452 у групі еналаприлу (35,2 %) (зниження ризику на 16 %, 95 % ДІ, 5-26 %, р=0,0036). У групі плацебо стався 461 серцево-судинний летальний наслідок порівняно з 399 у групі еналаприлу (зниження ризику на 18 %, 95 % ДІ, 6-28 %, р < 0,002), в основному за рахунок зниження летальності від прогресуючої серцевої недостатності (251 у групі плацебо і 209 у групі еналаприлу, зниження ризику на 22 %, 95 % ДІ, 6-35 %). Менше хворих померли або були госпіталізовані з приводу погіршення серцевої недостатності (736 у групі плацебо і 613 у групі еналаприлу, зниження ризику на 26 %, 95 % ДІ, 18-34 %, р < 0,0001). У цілому, в дослідженні SOLVD у хворих із дисфункцією лівого шлуночка Еналаприл знизив ризик інфаркту міокарда на 23 % (95 % ДІ, 11-34 %, р < 0,001) і знизив ризик госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20 % (95 % ДІ, 9-29 %, р < 0,001).

Клінічна фармакологія у дітей.

Досвід використання дітям віком від 6 років з артеріальною гіпертензією обмежений. У процесі клінічного дослідження з участю 110 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років з масою тіла ≥ 20 кг і швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) > 30 м² мл/хв/1,73 м² пацієнти, які важили < 50 кг, отримували 0,625, 2,5 або 20 мг еналаприлу на добу і пацієнти, які важили 50 кг, отримували 1,25, 5 або 40 мг еналаприлу на добу. Використання еналаприлу 1 раз на добу зменшувало нижнє значення артеріального тиску залежно від дози.

Дозозалежний антигіпертензивний ефект еналаприлу був однаковим у всіх підгрупах (вік, стадія за Таннером, стать, раса). Однак найнижчі з досліджених доз, 0,625 мг і 1,25 мг, що відповідає у середньому 0,02 мг/кг 1 раз на добу, не забезпечили тривалого антигіпертензивного ефекту. Максимальна досліджена доза становила 0,58 мг/кг (до 40 мг) 1 раз на добу. Профіль побічних ефектів у дітей не відрізняється від такого у дорослих хворих.

Фармакокінетика.

Абсорбція.

Після перорального використання еналаприл швидко всмоктується, максимальна концентрація еналаприлу в сироватці крові досягається впродовж 1 години після використання перорально. Ступінь всмоктування еналаприлу при застосуванні перорально таблеток становить приблизно 60 %. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на всмоктування перорально Еналаприлу. Після всмоктування прийнятий перорально еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові спостерігається приблизно через 4 години після використання дози еналаприлу перорально.

Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату після багаторазового перорального використання становить 11 годин.

Розподіл.

У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій не більше 60 % еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Біотрансформація.

За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного доказу значного метаболізму еналаприлу.

Виведення.

Еналаприлат виводиться, головним чином, нирками. Головними компонентами в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).

Розлади функції нирок.

У хворих із нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. У хворих із легкими та помірними розладими функції нирок (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) AUC еналаприлату в стабільному стані була приблизно в 2 рази більшою, ніж у хворих із нормальною функцією нирок після введення 5 мг 1 раз на добу. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) AUC збільшилася приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час до стабільного стану сповільнюється (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

Терапія артеріальної гіпертензії.

Терапія клінічно вираженої серцевої недостатності.

Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35 %).

Гіперчутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини чи до будь-якого іншого інгібітора АПФ.

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного із використанням інгібіторів АПФ.

Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Не слід використовувати Еналаприл із лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).

Не слід вживати Еналаприл протягом 36 годин після переходу з/на прийом сакубітрилу/валсартану, лікарський засібу, що має у складі інгібітор неприлізину (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Гіпотензивна терапія.

Супутнє використання цих лікарський засібів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутнє використання з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Калійзберігаючі діуретики, добавки з калієм або інші лікарський засіби, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові.

Інгібітори АПФ посилюють спричинену діуретиками втрату калію. Використання калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також використання харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, або інших лікарський засібів, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад, лікарський засібів, до складу яких входить триметоприм), особливо у хворих із розладими функції нирок, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики).

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення використання діуретика, збільшення об’єму споживання солі або якщо розпочати терапію з низької дози еналаприлу.

Протидіабетичні лікарський засіби.

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне використання інгібіторів АПФ та протидіабетичних лікарський засібів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найвірогідніший впродовж перших тижнів сумісного використання та за умови наявності у пацієнта ниркової недостатності (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Літій сироватки.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомляли про оборотне підвищення рівня літію у сироватці крові та токсичність. Одночасне використання інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію у сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується використовувати еналаприл з літієм, але якщо така комбінація необхідна для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні.

Супутнє використання певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2).

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарський засібів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасне використання НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію сироватки крові та може призвести до розлади функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких хворих із розладими функції нирок (наприклад, у хворих літнього віку або хворих зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити обережно пацієнтам із розладими функції нирок. Пацієнтам слід споживати достатню кількість рідини та знаходитися під ретельним контролем функцій нирок на початку супутньої терапії та періодично впродовж такого терапія.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS).

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функцій нирок і рівня електролітів. У процесі декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом із кінцевим ураженням органів подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, діючого на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід використовувати Еналаприл з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» або «Особливості використання»).

Лікарський засіби золота.

Зрідка повідомлялося про нітритоїдні реакції (прояви, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у хворих, які лікувалися ін’єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Інгібітори mTOR.

Супутній прийом з інгібіторами mTOR (такими як темсиролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Інгібітори неприлізину.

Одночасне використання з інгібіторами неприлізину (наприклад, з сакубітрилом) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Симпатоміметики.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь.

Спиртне підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та бета-блокатори.

Еналаприл можна безпечно використовувати супутньо з ацетилсаліцилової кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та бета-блокаторами.

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.

Повідомлялося, що у хворих із підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки лікарський засібу ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Симптоматична гіпотензія.

Симптоматичну гіпотензію рідко спостерігають у хворих із неускладненою артеріальною гіпертензією. У хворих з артеріальною гіпертензією, які отримують Еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, у хворих, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих із проносом або блюванням (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Небажані реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали у хворих із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, із гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам терапія Еналаприлом слід починати під наглядом лікаря. При зміні дози Еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтального положення та, якщо потрібно, ввести пероральновенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні Еналаприлу не є протипоказанням для подальшого використання, яке можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом відновлення об’єму рідини.

У деяких хворих із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим тиском Еналаприл може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така реакція на використання лікарський засібу є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення терапія. За умови, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до терапія, слід знизити дозу та/або припинити терапія діуретиком та/або Еналаприлом.

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід обережно призначати пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього використання слід уникати в разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Розлади функції нирок.

Пацієнтам із розладими функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. розділ «Спосіб використання та дози») та надалі – з відповіддю на терапія. Для таких хворих стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну.

Про розлади функції нирок повідомляли у зв’язку із використанням еналаприлу, що головним чином спостерігалося у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай носить оборотний характер.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку терапія, еналаприл сумісно з діуретиками спричинював зазвичай незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зниження дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує ймовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості використання»: Реноваскулярна гіпертензія).

Реноваскулярна гіпертензія.

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функцій нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам терапія слід розпочинати малими дозами під ретельним лікарським наглядом з обережним титруванням та моніторингом функцій нирок.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо використання лікарський засібу Еналаприл пацієнтами, які недавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендується використовувати лікарський засіб.

Печінкова недостатність.

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез’ясованим. Пацієнтам, які застосовують інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, слід припинити використання інгібітора АПФ та знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У хворих із нормальною функцією нирок та за умови відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, терапія алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існують розлади функції нирок. У деяких із цих хворих розвивалися серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнти повинні повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

При застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. Еналаприлу, були описані поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникали у різні періоди терапія. У цих випадках слід одразу припинити терапія Еналаприлом і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього спостереження можна припинити. Навіть тоді, коли відбувається набряк тільки язика без розлади дихання, пацієнти можуть потребувати подовженого спостереження, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний наслідок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. За умови, коли набряк локалізується в ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у хворих із хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли в процес залучені язик, глотка або гортань та це може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід одразу розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. також розділ «Коли не застосовують»).

Сумісний прийом інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR (такими як темсиролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Одночасне використання інгібіторів АПФ та інгібіторів неприлізину може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції у процесі проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих.

Зрідка у хворих, які отримували інгібітори АПФ у процесі проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя хворих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити використання інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції впродовж аферезу ліпопротеїдів низької щільності.

Рідко у хворих, які застосовували інгібітори АПФ впродовж аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення використання інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У хворих, які перебувають на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN 69®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких хворих рекомендується розглянути питання про використання діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія.

Пацієнтам із цукровим діабетом, які застосовують пероральні антидіабетичні лікарський засіби або інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати уважно контролювати рівень цукру в крові, особливо впродовж перших декількох місяців супутнього використання (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель унаслідок терапія інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія.

У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія.

Впродовж терапія інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких хворих спостерігалося підвищення рівня калію у крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком від 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім використанням калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, а також у хворих, які застосовують інші лікарський засіби, що можуть спричинити підвищення калію у крові (наприклад, гепарин, лікарський засіби, до складу яких входить триметоприм). Зокрема, використання калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтам із розладими функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, інколи летальну, аритмію. Якщо супутнє використання еналаприлу та будь-якого із вищезгаданих лікарський засібів вважається необхідним, їх слід використовувати обережно, регулярно контролюючи вміст калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій.

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.

Комбінування інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II слід обмежити індивідуально визначеними випадками, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та артеріального тиску (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза.

Еналаприл має у складі лактозу, тому пацієнтам із рідкими спадковими розладими непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід вживати цей лікарський засіб. Еналаприл має у складі менше ніж 100 мг лактози у таблетці.

Діти.

Є обмежений досвід ефективного та безпечного використання лікарський засібу дітям з артеріальною гіпертензією віком від 6 років.

Етнічні особливості.

Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл є менш ефективним для зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, у зв’язку з тим, що низький рівень реніну визначається частіше у цій популяції хворих з артеріальною гіпертензією.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність.

Лікарський засіб не слід використовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо у період терапія цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його використання потрібно одразу припинити і, якщо потрібно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання у вагітних.

Інгібітори АПФ при застосуванні у період другого та третього триместрів вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) або неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукове обстеження нирок та черепа.

За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно уважно спостерігати з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Період лактації.

Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначимими, використання лікарський засібу Еналаприл не рекомендується у період лактації недоношених та немовлят у перші кілька тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід у цьому питанні. За умови старших немовлят використання лікарський засібу Еналаприл у період лактації може розглядатись, якщо терапія необхідне для матері, а за дитиною спостерігатимуть щодо появи будь-яких побічних ефектів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід взяти до уваги можливий розвиток запаморочення або втоми.

Вживання їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналаприл.

За умови призначення лікарський засібу в дозі менше 5 мг слід використовувати лікарський засіби еналаприлу з ймовірністю такого дозування.

Дозування потрібно добирати індивідуально відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості використання») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Артеріальна гіпертензія.

Доза лікарський засібу становить від початкової 5 мг до максимальної 20 мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Еналаприл вживати 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить

5-10 мг.

У хворих із дуже активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад, з реноваскулярною гіпертензією, розладим сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) ймовірне надмірне зниження артеріального тиску після використання початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок терапія повинен відбуватися під наглядом лікаря.

Попереднє терапія високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких хворих рекомендується початкова доза 5 мг або нижче. За умови можливості терапія діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапія лікарський засібом Еналаприл. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримуюча доза – 40 мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.

Для терапія клінічно вираженої серцевої недостатності Еналаприл застосовується разом з діуретиками та, за умови потрібності, лікарський засібами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза Еналаприлу для хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому використання лікарський засібу потрібно проводити під ретельним лікарським контролем для того, щоб встановити первинний вплив лікарський засібу на артеріальний тиск. За умови відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку терапія Еналаприлом серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яку призначати одноразово або розділяти на 2 прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Добір дози рекомендується здійснювати впродовж 2-4 тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності хворих із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу за 2 прийоми.

Пропонована титрація дози Еналаприлу для хворих із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка.

* Обережно слід використовувати лікарський засіб пацієнтам із розладими функції нирок або тим, хто застосовує діуретики (див. розділ «Особливості використання»).

Як до, так і після початку терапія Еналаприлом слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функцій нирок (див. розділ «Особливості використання»), оскільки повідомлялося про артеріальну гіпотензію та (більш рідко) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які застосовують діуретики, за умови можливості слід зменшити дозу до початку терапія лікарський засібом Еналаприл. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози Еналаприлу не означає, що артеріальна гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення використання лікарський засібу. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності.

Загалом повинен бути збільшений інтервал між прийомами Еналаприлу і/або зменшене дозування лікарський засібу.

* Див. розділ «Особливості використання»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, потрібно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку.

Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості використання»).

Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років.

Досвід клінічного використання Еналаприлу дітям з артеріальною гіпертензією обмежений (див. розділи «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика», «Особливості використання»).

Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску у відповідь на терапія та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для хворих з масою тіла 20 – 50 кг та 5 мг для хворих з масою тіла ≥ 50 кг. Еналаприл застосовують 1 раз на добу. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимального 20 мг на добу для хворих з масою тіла 20 – 50 кг та 40 мг для хворих з масою тіла ≥ 50 кг (див. розділи «Особливості використання» та «Діти»).

Еналаприл не рекомендований для новонароджених та дітей із рівнем гломерулярної фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м², через відсутність даних.

Діти.

Використовувати дітям віком від 6 років.

Еналаприл не рекомендується використовувати новонародженим і дітям, у яких швидкість гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м², через відсутність даних.

Існують обмежені дані щодо передозування лікарський засібу. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після використання лікарський засібу і співпадає з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при застосуванні терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після використання відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.

Для терапія передозування рекомендуються пероральновенні інфузії ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або пероральновенного введення катехоламінів. Якщо лікарський засіб був застосований недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як штучне блювання, промивання шлунка, використання абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості використання»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрацію електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

При застосуванні Еналаприлу у більшості випадків небажані ефекти були незначними, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії.

З боку системи крові: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи: синдром розлади секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні розлади: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості використання»).

З боку нервової системи і психіки: депресія, головний біль; сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, вертиго; розлади сну, аномальні сновидіння.

З боку органів зору: затуманений зір.

З боку серцево-судинної системи: запаморочення; гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, розлади ритму, стенокардія, тахікардія; ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у хворих з високим ризиком (див. розділ «Особливості використання»), феномен Рейно.

З боку дихальної системи: кашель; задишка; ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма; легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку травної системи: нудота; діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; стоматит/афтозні виразки, глосит; ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатит, включаючи некроз, холестаз (включаючи жовтяницю).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості використання»); підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; множинна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз. Як небажані ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.

З боку сечовидільної системи: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; олігурія.

З боку резасібивної системи: імпотенція; гінекомастія.

Загальні розлади та розлади умов введення: астенія; втома; м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Зміни лабораторних показників: гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові; підвищення сечовини в крові, гіпонатріємія; підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці у заводській упаковці при температурі не вище 25 °С.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2, або 3, або 5, або 9 блістерів у пачці.

За рецептом.

Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».

ПрАТ «Технолог».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 61115, Харківська обл. , місто Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.

Україна, 20300, Черкаська обл. , місто Умань, вулиця Стара прорізна, будинок 8.