Еуфілін-Н 200 розчин д/ін. 2 % по 5 мл №10 в амп.

діюча речовина: theophylline;

1 мл розчину має у складі теофіліну безводного у перерахуванні на 100 % речовину 20 мг;

додаткові компоненти: натрію ацетат, тригідрат; натрію гідроксид; вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка жовтувата рідина.

Засоби для системного використання при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Теофілін. Код АТХ R03D A04.

Фармакодинаміка.

Еуфілін-Н 200 – бронхолітичний, спазмолітичний засіб групи метилксантинів (похідне пурину).

Механізм бронхолітичної дії зумовлений здатністю теофіліну блокувати аденозинові рецептори, неселективно інгібувати фермент фосфодіестеразу та підвищувати тим самим концентрацію циклічного 3’,5’-АМФ (цАМФ) у тканинах, пригнічувати транспортування іонів кальцію через «повільні» канали клітинних мембран і зменшувати його вихід із пероральноклітинних депо. Теофілін гальмує вивільнення з опасистих клітин медіаторів запалення, підвищує мукоциліарний кліренс, стимулює скорочення діафрагми та поліпшує функцію дихальних і міжреберних м’язів.

Проявляє виразний бронхолітичний ефект, зумовлений безпосереднім розслабленням гладкої мускулатури бронхів. Виразність бронхоспазмолітичного ефекту залежить від концентрації теофіліну в сироватці крові.

Нормалізує дихальну функцію, сприяє насиченню крові киснем і зниженню концентрації вуглекислоти; стимулює центр дихання. Посилює вентиляцію легенів в умовах гіпокаліємії.

Гальмує агрегацію тромбоцитів (інгібує фактор активації тромбоцитів і простагландину Е₂), підвищує стійкість еритроцитів до деформації (поліпшує реологічні властивості крові), зменшує тромбоутворення та нормалізує мікроциркуляцію.

Проявляє стимулювальний вплив на центральну нервову систему і діяльність серця, підвищує силу та частоту серцевих скорочень, збільшує коронарний кровотік та потребу міокарда в кисні. Знижує тонус кровоносних судин (головним чином, судин мозку, шкіри та нирок). Зменшує легеневий судинний опір, знижує тиск у малому колі кровообігу. Підвищує нирковий кровотік, проявляє помірний діуретичний ефект. Розширює позапечінкові жовчні шляхи.

Терапевтичні ефекти розвиваються через 5–15 хвилин після пероральновенної ін’єкції.

Фармакокінетика.

Біодоступність – 80–100 %. Зв’язування з білками плазми крові – 40–60 %; у новонароджених, а також у дорослих із захворюваннями печінки зв’язування з білками знижене.

Проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри, у цереброспінальну рідину, слину, мокротиння та інші секрети організму, у грудне молоко. Метаболізується у печінці (90 %) з участю декількох ізоферментів цитохрому Р450 (найважливіший – СYР1A2). Основні метаболіти – 1,3-диметилсечова кислота (має фармакологічну активність, яка поступається теофіліну у 2–5 разів) та 3-метилксантин. Кофеїн є активним метаболітом і утворюється у невеликій кількості, за винятком недоношених новонароджених і дітей віком до 6 місяців, у яких виникає суттєве його накопичення в організмі (через тривалий період напіввиведення). У дітей віком від 6 років і дорослих феномен кумуляції кофеїну відсутній.

Виводиться нирками у вигляді метаболітів та у незміненому вигляді (у дорослих – 7–13 % введеної дози, у дітей – 50 %).

Через значні індивідуальні відмінності швидкості печінкового метаболізму теофіліну виразною варіабельністю значень характеризуються його кліренс, концентрація у плазмі крові та період напіввиведення. Швидкість метаболізму теофіліну у печінці залежить від віку, пристрасті до паління тютюну, дієти, супутніх захворювань, медикаментозної терапії, що одночасно проводиться.

Період напіввиведення (T_1/2) у дорослих хворих з бронхіальною астмою і практично без патологічних змін з боку інших органів та систем, які не палять, – 6–12 годин, у тих, що палять, – 4–5 годин. T_1/2 подовжується у хворих на алкоголізм, серцеву недостатність, легенево-серцеву недостатність, «легеневе» серце, при порушенні функції печінки та нирок, набряку легенів, хронічному обструктивному бронхіті, у хворих літнього віку. Загальний кліренс знижений у дітей віком до 1 року, у хворих із пропасницею, вираженою дихальною недостатністю, печінковою та серцевою недостатністю, при вірусних інфекціях, у хворих віком від 55 років.

Оптимальні терапевтичні концентрації теофіліну у плазмі крові становлять: для досягнення бронхолітичного ефекту – 10–20 мкг/мл, для збуджувального ефекту на дихальний центр – 5–10 мкг/мл. При менших концентраціях терапевтична дія виражена слабо, при більших – не відзначається значного посилення терапевтичної дії, у той час як суттєво підвищується ризик розвитку побічних ефектів.

Бронхообструктивний синдром при бронхіальній астмі, бронхіті, емфіземі легень, розладих з боку дихального центру (нічне пароксизмальне апное), «легеневе серце».

Підвищена індивідуальна непереносимість до компонентів лікарського засобу, у тому числі до інших похідних ксантину (кофеїн, пентоксифілін, теобромін), набряк легенів, тяжка артеріальна гіпер- та гіпотензія, розповсюджений атеросклероз судин, гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда, декомпенсована хронічна серцева недостатність, стенокардія, пароксизмальна тахікардія, екстрасистолія, епілепсія, підвищена судомна готовність, глаукома, гастроезофагеальний рефлюкс, виразкова хвороба шлунка і дванадцятиперсної кишки у стадії загострення, тяжка печінкова та/або ниркова недостатність, неконтрольований гіпотиреоз, гіпертиреоз, тиреотоксикоз, сепсис, порфірія, кровотеча в анамнезі, геморагічний інсульт, крововилив у сітківку ока, використання дітям одночасно з ефедрином.

У період терапія не слід вживати алкогольні напої, велику кількість їжі і напоїв, що містять метилксантин (кава, чай, какао, шоколад, кока-кола), споріднені з теофіліном лікарський засіби (кофеїн, теобромін, пентоксифілін), тому що ці речовини можуть посилити стимулювальну дію теофіліну на центральну нервову систему.

Дія теофіліну може посилитися при одночасному застосуванні флуконазолу, метотрексату, нізатидину, алопуринолу, ацикловіру, карбімазолу, зафірлукасту, циметидину, дисульфіраму, фенілбутазону, флувоксаміну, фторхінолонів, фуросеміду, іміпенему, ізопреналіну, інтерферону альфа, ізоніазиду, антагоністів кальцію (верапаміл, дилтіазем), лінкоміцину, макролідів, аміодарону, мексилетину, парацетамолу, пентоксифіліну, пероральних контрацептивів, пробенециду, пропафенону, пропранололу, ранітидину, такрину, тіабендазолу, тиклопідину, вілоксазину або вакцини проти грипу. У хворих, які паралельно з теофіліном приймають один або кілька із зазначених вище лікарський засібів, треба контролювати концентрацію теофіліну у сироватці крові і зменшити дозу, якщо це потрібно. Слід уникати комбінації теофіліну і флувоксаміну. За умови неможливості уникнути цієї комбінації пацієнтам потрібно використовувати половину дози теофіліну і уважно контролювати плазмові концентрації останнього.

При одночасному прийомі ципрофлоксацину дозу теофіліну треба зменшити як мінімум на 60 %, а при одночасному прийомі еноксацину – на 30 %.

Ефект теофіліну може зменшитися при одночасному прийомі протиепілептичних засобів (наприклад фенітоїну, карбамазепіну, примідону), барбітуратів (особливо фенобарбіталу і пентобарбіталу), аміноглутеміду, ізопротеренолу, магнію гідроксиду, морацизину, рифампіцину, ритонавіру або сульфінпіразону. Ефект теофіліну може бути меншим також у курців. У хворих, які одночасно з теофіліном приймають один або кілька із зазначених вище лікарський засібів, треба контролювати концентрацію теофіліну у крові і коригувати дозу.

Слід уникати одночасного використання теофіліну із лікарський засібами рослинного походження, що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Ефедрин посилює дію теофіліну.

Теофілін може посилити ефект агоністів β-рецепторів, діуретиків і резерпіну. Теофілін може зменшити ефективність аденозину, літію карбонату та антагоністів β-рецепторів. Треба уникати паралельного використання теофіліну та антагоністів β-рецепторів, оскільки теофілін може втратити свою ефективність.

З особливою обережністю слід використовувати комбінації теофіліну і бензодіазепіну, галотану і ломустину. Наркоз галотаном може спричинити серйозні розлади серцевого ритму у хворих, які приймають теофілін.

Одночасне використання теофіліну з кетаміном може зменшити судомний поріг, з доксапрамом – спричинити стимуляцію центральної нервової системи.

У період терапія теофіліном може виникнути гіпокаліємія, особливо при комбінованому лікуванні агоністами α-рецепторів, тіазидними діуретиками, фуросемідом, кортикоїдами, а також при гіпоксемії; тому рекомендується періодично перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Перед парентеральним введенням розчин потрібно нагріти до температури тіла.

Обережно слід використовувати при захворюваннях серцево-судинної системи, печінки, при вірусних інфекціях, при тривалій гіпертермії, гіпертрофії передміхурової залози, тяжкій гіпоксії, цукровому діабеті, пацієнтам віком від 60 років. Обережно призначати лікарський засіб тільки за умови гострої потреби при порушенні функції нирок, пацієнтам з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі. Слід уникати використання теофіліну пацієнтам із судомними станами в анамнезі і вдаватися до альтернативного терапія. Підвищеної уваги вимагає використання лікарський засібу пацієнтам, які страждають безсонням.

Тютюнопаління і вживання алкоголю можуть призвести до підвищення кліренсу теофіліну і, отже, до зниження його терапевтичного ефекту і потрібності використання більш високих доз.

Гарячка, незалежно від причини її виникнення, може зменшити швидкість виведення теофіліну.

Теофілін може змінювати деякі лабораторні показники: збільшувати кількість жирних кислот і рівень катехоламінів у сечі.

Цей лікарський засіб має у складі 19,2 мг натрію у флаконі 5 мл, що еквівалентно 0,95 % від рекомендуєтьсяго ВООЗ максимального щоденного споживання 2 г натрію для дорослого.

Цей лікарський засіб має у складі 38,2 мг натрію у флаконі 10 мл, що еквівалентно 1,9 % від рекомендуєтьсяго ВООЗ максимального щоденного споживання 2 г натрію для дорослого.

Використання в час вагітності або лактації.

Лікарський засіб протипоказаний у час вагітності. При потрібності використання лікарський засібу слід припинити лактації.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Враховуючи, що у чутливих хворих можуть виникнути небажані реакції (запаморочення та інші), у період використання лікарського засобу слід утриматися від керування транспортними засобами та інших робіт, що потребують концентрації уваги.

Дозу лікарський засібу підбирати індивідуально, враховуючи ймовірність різної швидкості введення.

Якщо пацієнт приймає лікарський засіби теофіліну перорально, дозу теофіліну для парентерального введення слід знижувати.

При введенні лікарський засібу пацієнт повинен знаходитися у положенні лежачи; лікарю слід контролювати артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання та загальний стан хворого.

Розчин готувати безпосередньо перед використанням: для пероральновенного струминного введення разову дозу лікарський засібу розводити у 10–20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду; для пероральновенного краплинного введення разову дозу лікарський засібу попередньо розводити у 100–150 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Пероральновенно струминно вводити повільно (протягом не менше 5 хвилин), пероральновенно краплинно – зі швидкістю 30–50 крапель в хвилину.

При введенні лікарський засібу дозу розраховують з кількістю теофіліну у міліграмах, враховуючи, що 1 мл Еуфіліну-Н 200 має у складі 20 мг теофіліну.

Дорослим пероральновенно струминно вводити у добовій дозі 10 мг/кг маси тіла (у середньому – 600–800 мг), розподіленій на 3 введення. При кахексії та для осіб з початковою низькою масою тіла добову дозу зменшувати до 400–500 мг, при цьому у період першого введення вводити не більше 200–250 мг. При появі прискореного серцебиття, запаморочення або нудоти швидкість введення зменшити або переходити на введення пероральновенно краплинно.

Дітям віком від 14 років: пероральновенно краплинно у дозі 2–3 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза для дітей віком від 14 років – 3 мг/кг маси тіла.

Максимальні добові дози, які можна використовувати без контролю концентрації теофіліну у плазмі крові: діти віком 3–9 років – 24 мг/кг маси тіла, 9–12 років – 20 мг/кг маси тіла, 12–16 років – 18 мг/кг маси тіла, пацієнти віком від 16 років – 13 мг/кг маси тіла (або 900 мг).

Найвищі дози для дорослих. Пероральновенно: разова – 250 мг, добова – 500 мг.

Найвищі дози для дітей. Пероральновенно: разова – 3 мг/кг маси тіла.

Тривалість терапія залежить від тяжкості та перебігу захворювання, чутливості до лікарський засібу та становить від декількох днів до двох тижнів (але не довше 14 днів).

Не використовувати пацієнтам з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю (див. розділ «Коли не застосовують»).

Діти.

Лікарський засіб не використовувати для пероральновенного введення дітям віком до 3 років.

Дітям віком від 3 років використання лікарський засібу ймовірне за життєвими показаннями, але не довше 14 днів.

При швидкому пероральновенному введенні ймовірні судоми, аритмії, тяжка гіпотензія, стенокардія. При концентраціях теофіліну у плазмі крові понад 20 мг/кг (110 мкмоль/л) спостерігаються нудота, блювання (неодноразове блювання, іноді з кров’ю, може призводити до дегідратації), діарея, збудження, тремор, артеріальна гіпертензія, гіпервентиляція, надшлуночкові і шлуночкові аритмії, артеріальна гіпотензія, кома, судоми, метаболічні розлади (гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпофосфатемія, гіперурикемія, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, респіраторний алкалоз). Інші токсичні прояви включають деменцію, токсичний психоз, прояви гострого панкреатиту, рабдоміоліз із нирковою недостатністю.

Терапія: залежить від вираженості симптомів та включає відміну лікарський засібу, корекцію гемодинаміки, стимуляцію виведення теофіліну з організму (форсований діурез, гемосорбція, плазмосорбція, гемодіаліз, перитонеальний діаліз), призначення симптоматичних засобів, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легенів. Для купірування судом використовувати діазепам пероральновенно. Використання барбітуратів недоцільне. Слід уникати при шлуночкових аритміях використання таких антиаритмічних лікарський засібів, що мають просудомну дію, як лідокаїн, через ризик загострення судом.

Для ефективності та безпеки сироваткову концентрацію лікарський засібу слід підтримувати у межах 10–15 мг/кг, при відсутності можливості визначення концентрації теофіліну у крові його добова доза не повинна перевищувати 10 мг/кг.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, неспокій, тривожність, збудження, дратівливість, розлади сну, тремор, судоми, сплутаність/втрата свідомості, безсоння (особливо у дітей), марення, галюцинації, пресинкопальний стан.

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у шлунку, нудота, блювання, гастроезофагеальний рефлюкс, печія, загострення виразкової хвороби, стимуляція секреції кислоти шлункового соку, атонія кишечнику, діарея; при тривалому застосуванні – зниження апетиту.

Метаболічні розлади: метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, розлади кислотно-лужної рівноваги крові, рабдоміоліз.

З боку серцево-судинної системи: аритмії, відчуття серцебиття, тахікардія, зниження артеріального тиску, шок, кардіалгія, збільшення частоти нападів стенокардії, екстрасистолія (шлуночкова, надшлуночкова), серцева недостатність, колапс (при швидкому пероральновенному введенні).

З боку сечовидільної системи: збільшення діурезу (внаслідок підвищення клубочкової фільтрації), у хворих літнього віку – утруднення сечовипускання (внаслідок релаксації детрузора).

З боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи висипання, свербіж, кропив’янку, ексфоліативний дерматит, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок.

Реакції у місці введення: набряк, гіперемія, біль, ущільнення.

Загальні розлади: підвищення температури тіла, відчуття жару і гіперемія обличчя, підвищена пітливість, озноб, слабкість, задишка.

3 роки.

Не використовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 ^оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Не використовувати в одному шприці з іншими ін’єкційними лікарськими засобами, за винятком 0,9 % розчину натрію хлориду, у зв’язку з фармацевтичною несумісністю. Лікарський засіб не можна використовувати з розчинами глюкози, фруктози (левульози).

Потрібно враховувати рН розчинів, що застосовуються разом з теофіліном: фармацевтично лікарський засіб несумісний з розчинами кислот.

По 5 мл або 10 мл у ампулі. По 5 або 10 ампул у пачці.

За рецептом.

АТ «Фармак».

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.