Еуфілін розчин д/ін. 20 мг/мл по 5 мл №10 (5х2) в амп.

діюча речовина: theophylline;

1 мл розчину має у складі теофіліну моногідрату у перерахуванні на теофілін 20 мг;

додаткові компоненти: натрію ацетат тригідрат, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний або злегка жовтуватий розчин.

Засоби для системного використання при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Ксантини. Теофілін. Код АТХ R03DА04.

Фармакодинаміка.

Теофілін – бронхолітичний, спазмолітичний, судинорозширювальний засіб. Механізм бронхолітичної дії зумовлений здатністю теофіліну блокувати аденозинові рецептори, неселективно інгібувати фермент фосфодіестеразу і підвищувати тим самим концентрацію циклічного 3',5'-АМФ (цАМФ) у тканинах, пригнічувати транспорт іонів кальцію через «повільні» канали клітинних мембран і зменшувати його вихід із пероральноклітинних депо. Теофілін гальмує вивільнення з опасистих клітин медіаторів запалення, підвищує мукоциліарний кліренс, стимулює скорочення діафрагми та поліпшує функцію дихальних і міжреберних м’язів.

Проявляє виразний бронхолітичний ефект, зумовлений безпосереднім розслабленням гладкої мускулатури бронхів. Виразність бронхоспазмолітичного ефекту залежить від концентрації теофіліну у крові. Розслабляє також гладку мускулатуру травної системи, жовчовивідних шляхів, матки.

Нормалізує дихальну функцію, сприяє насиченню крові киснем і зниженню концентрації вуглекислоти; стимулює центр дихання. Посилює вентиляцію легенів в умовах гіпокаліємії. Гальмує агрегацію тромбоцитів (інгібує фактор активації тромбоцитів і простагландину F_2α), підвищує стійкість еритроцитів до деформації (поліпшує реологічні властивості крові), зменшує тромбоутворення і нормалізує мікроциркуляцію.

Проявляє стимулювальний вплив на центральну нервову систему (ЦНС) і діяльність серця, підвищує силу і частоту серцевих скорочень, збільшує коронарний кровотік і потребу міокарда у кисні. Знижує тонус кровоносних судин (головним чином, судин мозку, шкіри і нирок). Зменшує перифокальний і загальний набряк мозку, знижує лікворний і, отже, пероральночерепний тиск. Зменшує легеневий судинний опір, знижує тиск у малому колі кровообігу. Підвищує нирковий кровотік, проявляє помірний діуретичний ефект.

Терапевтичні ефекти розвиваються через 5–15 хв після пероральновенної ін’єкції.

Фармакокінетика.

Біодоступність – 80–100 %. Зв’язок з білками плазми – близько 60 %.

Проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри, у цереброспінальну рідину, слину, мокротиння та інші секрети організму, у грудне молоко. Метаболізується у печінці (90 %) з участю кількох ізоферментів цитохрому Р450 (найважливіший – СYР1А2). Основні метаболіти – 1,3-диметилсечова кислота (має фармакологічну активність, яка поступається теофіліну у 2–5 разів) і 3-метилксантин. Виводиться нирками у незміненому вигляді (у дорослих – 7–13 % введеної дози, у дітей – 50 %) і у вигляді метаболітів.

T_½ у дорослих хворих з бронхіальною астмою (без патологічних змін з боку інших органів і систем), які не палять, – 6–12 годин; у тих, хто палить – 4–5 годин, у дітей – 1–5 годин. T_½ подовжується у хворих на алкоголізм, серцеву недостатність, легенево-серцеву недостатність, «легеневе» серце, ниркову недостатність. Загальний кліренс знижений у хворих із пропасницею, вираженою дихальною, печінковою і серцевою недостатністю, при вірусних інфекціях, у хворих віком від 60 років. Оптимальні терапевтичні концентрації теофіліну у плазмі становлять: для досягнення бронхолітичного ефекту – 10–20 мкг/мл, для збуджувального ефекту на дихальний центр – 5–10 мкг/мл. При менших концентраціях терапевтична дія виражена слабо, при більших – не відзначається значного посилення терапевтичної дії, у той час як суттєво підвищується ризик розвитку побічних ефектів.

Бронхообструктивний синдром при бронхіальній астмі, бронхіті, емфіземі легень, розладих з боку дихального центру (нічне пароксизмальне апное), «легеневе серце».

Гіперчутливість до компонентів лікарського засобу, до інших похідних ксантину (кофеїн, пентоксифілін, теобромін); гостра серцева недостатність, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, декомпенсована хронічна серцева недостатність, пароксизмальна тахікардія, екстрасистолія, тяжка артеріальна гіпер- і гіпотензія, розповсюджений атеросклероз судин, набряк легенів, геморагічний інсульт, крововилив у сітківку ока, кровотеча в анамнезі, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки у стадії загострення, гастроезофагеальний рефлюкс, епілепсія, глаукома, підвищена судомна готовність, неконтрольований гіпотиреоз, гіпертиреоз, тиреотоксикоз, тяжка печінкова і/або ниркова недостатність, порфірія, сепсис, використання дітям одночасно з ефедрином.

У період терапія не слід вживати алкогольні напої, велику кількість їжі і напоїв, що містять метилксантин (кава, чай, какао, шоколад, кока-кола), споріднені з теофіліном лікарський засіби (кофеїн, теобромін, пентоксифілін), тому що ці речовини можуть посилити стимулювальну дію теофіліну на центральну нервову систему.

Дія теофіліну може посилитися при одночасному застосуванні алопуринолу, ацикловіру, карбімазолу, зафірлукасту, циметидину, нізатидину, дисульфіраму, фенілбутазону, флувоксаміну, флуконазолу, фторхінолонів, фуросеміду, іміпенему, ізопреналіну, інтерферону альфа, ізоніазиду, антагоністів кальцію (верапаміл, дилтіазем), лінкоміцину, макролідів, аміодарону, мексилетину, метотрексату, парацетамолу, пентоксифіліну, пероральних контрацептивів, пробенециду, пропафенону, пропранололу, ранітидину, такрину, тіабендазолу, тиклопідину, вілоксазину або вакцини проти грипу. У хворих, які паралельно з теофіліном приймають один або кілька із зазначених вище лікарський засібів, треба контролювати концентрацію теофіліну у сироватці і зменшити дозу, якщо це потрібно. Слід уникати комбінації теофіліну і флувоксаміну. За умови неможливості уникнути цієї комбінації пацієнтам потрібно використовувати половину дози теофіліну і уважно контролювати плазмові концентрації останнього.

При одночасному прийомі ципрофлоксацину дозу теофіліну треба зменшити як мінімум на 60 %, а при одночасному прийомі еноксацину – на 30 %.

Ефект теофіліну може зменшитися при одночасному прийомі протиепілептичних засобів (наприклад фенітоїну, карбамазепіну, примідону), барбітуратів (особливо фенобарбіталу і пентобарбіталу), ізопротеренолу, аміноглутеміду, магнію гідроксиду, морацизину, рифампіцину, ритонавіру або сульфінпіразону. Ефект теофіліну може бути меншим також у курців. У хворих, які одночасно з теофіліном приймають один або кілька із зазначених вище лікарський засібів, треба контролювати концентрацію теофіліну в сироватці крові і коригувати дозу.

Слід уникати одночасного використання теофіліну із лікарський засібами рослинного походження, що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Ефедрин посилює дію теофіліну.

Теофілін може посилити ефект агоністів β-рецепторів, діуретиків і резерпіну. Теофілін може зменшити ефективність аденозину, літію карбонату та антагоністів β-рецепторів. Треба уникати паралельного використання теофіліну та антагоністів β-рецепторів, оскільки теофілін може втратити свою ефективність.

З особливою обережністю слід використовувати комбінації теофіліну і бензодіазепіну, галотану і ломустину. Наркоз галотаном може спричинити серйозні розлади серцевого ритму у хворих, які приймають теофілін.

Одночасне використання теофіліну з кетаміном може знизити судомний поріг, з доксапрамом – спричинити стимуляцію центральної нервової системи.

У період терапія теофіліном може виникнути гіпокаліємія, особливо при комбінованому лікуванні агоністами β-рецепторів, тіазидними діуретиками, фуросемідом, кортикоїдами, а також при гіпоксемії; тому рекомендується періодично перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Перед введенням розчин потрібно нагріти до температури тіла.

Обережно використовувати при захворюваннях серцево-судинної системи, печінки, при вірусній інфекції, при тривалій гіпертермії, гіпертрофії передміхурової залози, тяжкій гіпоксії, цукровому діабеті, глаукомі, пацієнтам літнього віку (від 60 років). Обережно призначати лікарський засіб тільки за умови гострої потреби при порушенні функцій нирок, а також пацієнтам з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі. За умови наявності судомних станів в анамнезі пацієнта слід уникати використання теофіліну і вдаватися до альтернативного терапія. Підвищеної уваги вимагає використання лікарський засібу пацієнтам, які страждають безсонням.

Тютюнопаління і вживання алкоголю можуть призвести до підвищення кліренсу теофіліну і, отже, до зниження його терапевтичного ефекту і потрібності використання більш високих доз.

Гарячка, незалежно від причини її виникнення, може зменшити швидкість виведення теофіліну.

Теофілін може змінювати деякі лабораторні показники: збільшувати кількість жирних кислот і рівень катехоламінів у сечі.

Цей лікарський засіб має у складі 0,12 ммоль (або 2,65 мг) натрію на дозу 20 мг (1 мл) теофіліну.

Цей лікарський засіб має у складі 0,58 ммоль (або 13,25 мг) натрію на дозу 100 мг (5 мл) теофіліну, тобто практично вільний від натрію.

Цей лікарський засіб має у складі 1,2 ммоль (або 26,5 мг) натрію на дозу 200 мг (10 мл) теофіліну. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які дотримуються натрій-контрольованої дієти.

Використання в час вагітності або лактації.

Лікарський засіб протипоказаний у час вагітності. При потрібності використання лікарський засібу лактації слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Враховуючи, що у чутливих хворих при застосуванні лікарський засібу можуть виникнути небажані реакції (запаморочення, інші), у період терапія потрібно утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Лікарський засіб вводити пероральновенно. Дозу лікарський засібу підбирати індивідуально, враховуючи ймовірність різної швидкості введення.

Якщо пацієнт приймає лікарський засіби теофіліну перорально, дозу теофіліну для парентерального введення потрібно знижувати.

При введенні лікарський засібу пацієнт має знаходитись у положенні лежачи; лікар має контролювати артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання і загальний стан хворого. Розчин готувати безпосередньо перед використанням: для пероральновенного струминного введення разову дозу лікарський засібу розводити у 10–20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, для пероральновенного краплинного введення – у 100–150 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Пероральновенно струминно вводити повільно (протягом не менше 5 хв), пероральновенно краплинно – зі швидкістю 30–50 крапель/хв.

При введенні лікарський засібу дозу розраховувати на теофілін у міліграмах, враховуючи, що 1 мл лікарський засібу має у складі 20 мг теофіліну.

Дорослим пероральновенно струминно вводити у добовій дозі 10 мг/кг маси тіла (у середньому – 600–800 мг), розподіленій на 3 введення. При кахексії і для осіб з початковою низькою масою тіла добову дозу зменшувати до 400–500 мг, при цьому у період першого введення вводити не більше 200–250 мг. При появі прискорення серцебиття, запаморочення або нудоти швидкість введення слід знизити або перейти на введення пероральновенно краплинно.

Дітям віком від 14 років: пероральновенно краплинно у дозі 2–3 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза для дітей віком від 14 років – 3 мг/кг маси тіла.

Максимальні добові дози, які можна використовувати без контролю концентрації теофіліну у плазмі крові: діти віком 3–9 років – 24 мг/кг маси тіла, 9–12 років – 20 мг/кг маси тіла, 12–16 років – 18 мг/кг маси тіла, пацієнти віком від 16 років – 13 мг/кг маси тіла (або 900 мг).

Вищі дози для дорослих. Пероральновенно: разова – 250 мг, добова – 500 мг.

Вищі дози для дітей. Пероральновенно: разова – 3 мг/кг маси тіла.

Тривалість терапія залежить від тяжкості і перебігу захворювання, чутливості до терапії, але не має перевищувати 14 діб.

Не використовувати пацієнтам з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю (див. розділ «Коли не застосовують»).

Діти.

Лікарський засіб не використовувати для пероральновенного введення дітям віком до 3 років.

Дітям віком від 3 років використання лікарський засібу ймовірне за життєвими показаннями, але не довше 14 днів.

При швидкому пероральновенному введенні ймовірні судоми, аритмії, тяжка гіпотензія, стенокардія. При концентраціях теофіліну у плазмі крові понад 20 мг/мл (110 мкмоль/л) спостерігаються нудота, блювання (неодноразове блювання, іноді з кров’ю, може призводити до дегідратації), діарея, збудження, тремор, артеріальна гіпертензія, гіпервентиляція, надшлуночкові і шлуночкові аритмії, артеріальна гіпотензія, кома, судоми, метаболічні розлади (гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпофосфатемія, гіперурикемія, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, респіраторний алкалоз). Інші токсичні прояви включають деменцію, токсичний психоз, прояви гострого панкреатиту, рабдоміоліз з нирковою недостатністю.

Терапія: залежить від вираженості симптомів і включає відміну лікарський засібу, корекцію гемодинаміки, стимуляцію виведення теофіліну з організму (форсований діурез, гемосорбція, плазмосорбція, гемодіаліз, перитонеальний діаліз), призначення симптоматичних засобів, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легенів. Для припинення судом використовувати діазепам пероральновенно. Використання барбітуратів недоцільне. Слід уникати при шлуночкових аритміях використання антиаритмічних лікарський засібів, що мають протисудомну дію, таких як лідокаїн, через ризик загострення судом.

Для ефективності і безпеки сироваткову концентрацію лікарський засібу слід підтримувати у межах 10–15 мг/кг, при відсутності можливості визначення концентрації теофіліну у крові його добова доза не має перевищувати 10 мг/кг.

З боку центральної і периферичної нервової системи: збудження, занепокоєння, неспокій, тривожність, розлади сну, безсоння (особливо у дітей), головний біль, запаморочення, тремор, дратівливість, судоми, галюцинації, марення, епілептиформні напади, сплутаність/втрата свідомості, пресинкопальний стан.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, кардіалгія, аритмії, тахікардія, екстрасистолія (шлуночкова, надшлуночкова), зниження артеріального тиску, серцева недостатність, збільшення частоти нападів стенокардії, колапс (при швидкому пероральновенному введенні), шок.

З боку сечовидільної системи: підвищення діурезу (внаслідок підвищення клубочкової фільтрації), у хворих літнього віку – утруднення сечовипускання (внаслідок релаксації детрузора).

З боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи висипання, кропив’янку, свербіж, ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), ексфоліативний дерматит, анафілактичний шок, бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: стимуляція секреції кислоти шлункового соку, біль у шлунку, зниження апетиту, діарея, атонія кишечнику, гастроезофагеальний рефлюкс, печія, загострення виразкової хвороби, нудота, блювання.

Метаболічні розлади: метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, розлади кислотно-лужної рівноваги крові, рабдоміоліз.

Реакції у місці введення: набряк, гіперемія, біль, ущільнення.

Загальні розлади: підвищення температури тіла, озноб, відчуття жару і гіперемія обличчя, підвищена пітливість, слабкість, задишка.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 ^○С. Не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Не змішувати в одному шприці з іншими ін’єкційними лікарськими засобами, за винятком 0,9 % розчину натрію хлориду, у зв’язку з фармацевтичною несумісністю. Лікарський засіб не можна використовувати з розчинами глюкози, фруктози (левульози).

Потрібно враховувати рН розчинів, що застосовуються разом з лікарський засібом: фармацевтично лікарський засіб несумісний із розчинами кислот.

По 5 мл або 10 мл в ампулі; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 2 контурні чарункові упаковки у пачці.

За рецептом.

ТОВ «Юрія-Фарм».

Україна, 18030, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Кобзарська, 108. Тел. (044) 281-01-01.