Еналаприл-H-Здоров'я таблетки по 10 мг/25 мг №30 (30х1)

діючі речовини: enalapril, hydrochlorothiazide;

1 таблетка має у складі еналаприлу малеату 10 мг, гідрохлортіазиду 25 мг;

додаткові компоненти: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, крохмаль картопляний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми з рискою та фаскою.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Комбіновані лікарський засіби інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретики. Код АТХ С09В А02.

Лікарський засіб має у складі комбінацію двох антигіпертензивних засобів. Гіпотензивні ефекти двох компонентів доповнюють один одного і зберігаються протягом 24 годин. Наявність еналаприлу дає змогу зменшити втрату калію, асоційовану з прийомом гідрохлортіазиду.

Фармакодинаміка. Еналаприл – високоспецифічний конкурентний антагоніст АПФ, проліки, які в організмі перетворюються на активний метаболіт еналаприлат.

Еналаприлат пригнічує активність АПФ, унаслідок чого ангіотензин I не перетворюється на ангіотензин II – речовину, що чинить значну судинозвужувальну дію; він також зменшує секрецію альдостерону, завдяки чому концентрація ангіотензину II і альдостерону у крові зменшується. Гальмує розпад брадикініну, який є потужним вазопресорним пептидом. Механізм, через який еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка регулює артеріальний тиск; еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих з низькореніновою гіпертензією.

Пригнічуються пресорні (симпатоадреналові) та активуються депресорні (калікреїн-кінінові і простагландинові) системи організму, підвищується утворення судинного ендотеліального чинника. Унаслідок цих ефектів зменшується загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск, тиск у малому колі кровообігу, збільшується серцевий викид. Еналаприл спричиняє поступове зниження систолічного і діастолічного тиску.

Призначення еналаприлу за умови гіпертензії призводить до зниження артеріального тиску у пацієнта у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму. Симптомна постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких хворих досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Раптова відміна еналаприлу не призводила до швидкого підвищення рівня артеріального тиску. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2–4 години після перорального прийому індивідуальної дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай реєструється через 1 годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4–6 годин після використання лікарський засібу. Тривалість збереження ефекту залежить від дози. Однак при застосуванні у рекомендованих дозах антигіпертензивні і гемодинамічні ефекти зберігалися після одноразового прийому перорально принаймні протягом 24 годин.

У хворих з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску зазвичай супроводжувалося зниженням периферичного опору артерій із деяким збільшенням серцевого викиду і незначними змінами серцевого ритму або без таких змін. Після прийому еналаприлу збільшувався нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації не змінювалася. Проте у хворих з низькою швидкістю гломерулярної фільтрації до початку терапія вона зазвичай збільшувалася. Антигіпертензивна терапія еналаприлом призводить до істотного регресу гіпертрофії лівого шлуночка зі збереженням систолічної функції останнього. Терапія еналаприлом асоціювалося зі сприятливими ефектами щодо фракції ліпопротеїнів у плазмі крові і сприятливим впливом на загальний рівень холестерину або без такого впливу.

Ступінь зниження артеріального тиску, яке спостерігалося при поєднанні еналаприлу і гідрохлортіазиду, перевищував такий при окремому застосуванні компонентів лікарський засібу.

Гідрохлортіазид – активний сечогінний засіб, дія якого зумовлена зниженням реабсорбції іонів натрію і хлору у проксимальній частині звивистих канальців. Відбувається також пригнічення реабсорбції калію і бікарбонатів. Діуретичний ефект розвивається через 1–2 години, максимальний ефект – через 4 години і триває до 12 годин. Діуретичний ефект проявляється при алкалозі та ацидозі, не зменшується при тривалому застосуванні.

Гідрохлортіазид збільшує активність реніну плазми крові. Хоча еналаприл чинить антигіпертензивну дію навіть у хворих з низькореніновою гіпертензією, супутнє призначення гідрохлортіазиду призводить до більшого зниження артеріального тиску у цих хворих.

Гідрохлортіазид спричиняє сечогінну та антигіпертензивну дію, але при тривалому застосуванні ймовірні метаболічні відхилення, що нівелюються еналаприлом (гіпокаліємія). Комбінація інгібітора АПФ з діуретичним засобом збільшує антигіпертензивну дію і зменшує навантаження на міокард. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 3–4 тижні терапія.

Фармакокінетика. Еналаприл добре абсорбується. Після перорального прийому у травній системі абсорбується приблизно 60 % еналаприлу. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування. У печінці гідролізується з утворенням еналаприлату. Біодоступність становить майже 40 %. При пероральному прийомі C_max еналаприлу у плазмі крові спостерігається через 1 годину, еналаприлату – через 3–4 години. Еналаприлат легко проникає крізь гістогематичні бар’єри, крім гематоенцефалічного, проникає крізь плаценту, у незначній кількості екскретується у грудне молоко. Еналаприлат не піддається біотрансформації. Еналаприлат зв’язується з протеїнами плазми менш ніж на 50 %. Після прийому еналаприлу 33 % дози виводиться з фекаліями (6 % – у формі еналаприлу, 27 % – у формі еналаприлату), з сечею – приблизно 60 % (20 % – у незміненому стані, 40 % – у формі еналаприлату). Нирковий кліренс становить 150 ± 44 мл/хв. Т_½ еналаприлату становить 11 годин. При нирковій недостатності Т_½ зростає. Еналаприлат видаляється з організму при проведенні гемодіалізу.

Гідрохлортіазид швидко всмоктується після прийому перорально (60–80 %). Гідрохлортіазид накопичується в еритроцитах у 3–9 разів більше, ніж у плазмі крові. Зв’язування з білками плазми крові — 40–70 %. Об’єм розподілу у термінальній фазі виведення становить 3–6 л/кг (що еквівалентно 210–420 л при масі тіла 70 кг). Гідрохлортіазид метаболізується мало. Коли рівні у плазмі крові оцінювали принаймні протягом 24 годин, час напівжиття у плазмі коливався у межах від 5,6 до 14,8 години. Гідрохлортіазид швидко елімінується нирками, Т_½ – 10 годин, майже 95 % речовини виводиться з сечею. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту та у грудне молоко, але не проходить через гематоенцефалічний бар’єр.

У хворих із тяжкою нирковою недостатністю Т_½ еналаприлату і гідрохлортіазиду збільшуються.

Одночасне призначення багаторазових доз еналаприлу і гідрохлортіазиду незначною мірою впливає або не має впливу на біодоступність цих лікарський засібів. Комбінована таблетка біоеквівалентна окремому призначенню її компонентів.

Артеріальна гіпертензія у хворих, яким показана комбінована терапія.

Гіперчутливість до еналаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), гідрохлортіазиду та до інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів лікарський засібу; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім терапіям інгібіторами АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі розлади функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв або рівень креатиніну у сироватці крові перевищує 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл); стеноз ниркової артерії; період проведення гемодіалізу; клінічний стан після трансплантації нирки; тяжкі розлади функції печінки; анурія, первинний гіперальдостеронізм; резистентна до терапія гіпокаліємія чи гіперкаліємія; рефрактерна гіпонатріємія; симптомна гіперурикемія (подагра); вагітність або планування вагітності (див. «Використання в час вагітності або лактації»).

Не слід використовувати еналаприл з лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з розладим функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Еналаприл та гідрохлортіазид

Інші антигіпертензивні лікарський засіби. Супутнє використання β-блокаторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефект лікарський засібу. Одночасне використання нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний тиск.

Гангліоблокатори або адреноблокатори, поєднані з еналаприлом, слід вводити тільки під ретельним спостереженням за станом пацієнта.

Лікарський засіби літію. Діуретики або інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне використання не рекомендується.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗЗ, можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків та/або інших антигіпертензивних лікарський засібів. У деяких хворих із розладим функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти з дегідратацією, включаючи тих, хто отримує терапія діуретиками), які застосовують НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне використання антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект щодо підвищення калію в сироватці крові та подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Такі ефекти, як правило, оборотні. Тому таку комбінацію слід вводити обережно пацієнтам з розладими функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого терапія.

Еналаприл

Калійзберігаючі діуретики і калієві добавки. Інгібітори АПФ можуть посилювати спричинену калійзберігаючими діуретиками гіперкаліємію. Використання калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), а також використання харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазиди або петльові діуретики). Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочинаючи терапія з низьких доз лікарський засібу.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/наркотики. Одночасне використання анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Лікарський засіби золота. Поодинокі реакції, подібні реакціям на нітрити (прояви вазодилатації, у тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), спостерігалися у хворих, які лікувалися ін’єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні лікарський засіби. Супутнє використання інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Такий ефект більш імовірний протягом перших тижнів супутнього терапія та за умови розлади функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-блокатори. Еналаприл можна обережно використовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб), тромболітичними засобами і β-блокаторами.

Інгібітори mTOR. Супутнє використання з інгібіторами mTOR (такими як темсіролімус, сіролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Повідомлялося, що у хворих з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки лікарський засібу ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску.

Гідрохлортіазид

Нижчезазначені медикаменти можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Ймовірне посилення чутливості до дії міорелаксантів.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні анальгетики, антидепресанти. Ймовірне потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні лікарський засіби (пероральні протидіабетичні засоби та інсулін). На тлі терапія тіазидами ймовірне зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба в зміні дозування. Метформін слід використовувати обережно через ризик виникнення лактоацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов’язаної з прийомом гідрохлортіазиду.

Холестирамін та смоли колестиполу. Аніоннообмінні смоли можуть зменшити всмоктування гідрохлортіазиду. Однократні дози холестираміну або смол колестиполу знижують всмоктування гідрохлортіазиду зі шлунково-кишкового тракту відповідно на 85 % та 43 %.

Подовження інтервалу QT (наприклад, прокаїнамід, аміодарон, соталол). Підвищений ризик тахікардії типу «пірует».

Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія може підвищити чутливість або збільшити клінічну відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад, підвищена шлуночкова збудливість).

Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці). Гідрохлортіазид може посилювати розлади електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами. Гідрохлортіазид може спричинити підвищення втрати калію та/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін). Тіазиди можуть знизити реакцію у відповідь на пресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключати супутній прийом.

Цитотоксичні лікарський засіби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть знижувати виведення цитотоксичних медикаментів нирками та посилити їх мієлосупресивний ефект.

Інгібітори простагландин-синтази. У деяких хворих їх використання може зменшувати діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

Медикаменти, що застосовуються для терапія подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може бути потрібна корекція доз медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникнення гіперчутливості до алопуринолу.

Саліцилати. За умови прийому високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа. Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.

Інші гіпотензивні засоби. Адитивний ефект.

Глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.

Лікарські лікарський засіби, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові. Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлортіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарський засіби), а також з нижчезазначеними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):

• антиаритмічні лікарський засіби класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні лікарський засіби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарський засіби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для пероральновенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцин для пероральновенного введення).

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При потрібності призначення лікарський засібів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сироватці крові.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії потрібно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. За умови індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних лікарський засібів.

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду та посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові.

β-блокатори та діазоксид. Одночасне використання тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з β-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Еналаприл та гідрохлортіазид

Артеріальна гіпотензія та дисбаланс електролітів. Симптоматичну артеріальну гіпотензію рідко спостерігають у хворих із неускладненою артеріальною гіпертензією. При застосуванні еналаприлу ризик її розвитку підвищується у хворих із виснаженням солі/об’єму, наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, наявності діареї або блювання. Потрібно проводити регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові для таких хворих. Симптоматична артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам терапія лікарський засібом слід починати під наглядом лікаря.

Хворих слід обстежувати стосовно клінічних ознак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок діареї або блювання. У таких хворих слід періодично перевіряти рівні електролітів у сироватці крові.

Особливо уважним повинен бути підхід до терапія хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та, якщо потрібно, ввести пероральновенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі лікарський засібу не є протипоказанням для терапія, яке можна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об’єму рідини.

У деяких хворих із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском лікарський засіб може додатково зменшити рівень артеріального тиску. Таку реакцію на прийом лікарський засібу можна очікувати та її не слід розцінювати як підставу для припинення терапія. Якщо артеріальна гіпотензія стає резистентною до терапія, слід знизити дозу та/або припинити терапія діуретиком та/або лікарський засібом.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. Є дані, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі з гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, діючого на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід використовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з розладим функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Розлади функції нирок. Повідомлялося про розлади функції нирок, спричинене еналаприлом, особливо у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне терапія, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без раніше існуючої ниркової недостатності при прийомі еналаприлу разом з діуретиком спостерігається підвищення сечовини і креатиніну у сироватці крові. Може бути потрібно зниження дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такомза умови потрібно враховувати ймовірність існування стенозу ниркових артерій.

Гіперкаліємія. Комбінація еналаприлу та діуретика в низьких дозах може спричинити гіперкаліємію.

Літій. Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується.

Пацієнти літнього віку. Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду, що застосовуються одночасно, подібні як у хворих літнього віку, так і у молодших дорослих хворих з артеріальною гіпертензією.

Еналаприл

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати обережно пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього прийому слід уникати за умови кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Реноваскулярна гіпертензія. У хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом аорти єдиної здорової нирки, які приймають інгібітори АПФ, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при слабких змінах креатиніну сироватки крові може погіршитися функція нирок. Терапія у цих хворих слід розпочинати під суворим медичним контролем, з низьких доз і при уважному коригуванні доз та контролі функції нирок.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. У хворих, які перебувають на діалізі з використанням мембран із високою проникністю (наприклад, AN 69) і супутньо отримують терапія інгібіторами АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких хворих рекомендується використання діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.

Пересадка нирок. Досвід використання лікарський засібу пацієнтам із нещодавно перенесеною пересадкою нирки відсутній. Тому терапія лікарський засібом для них не рекомендується.

Розлади функції печінки. Дуже рідко із використанням інгібіторів АПФ пов’язують синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або значному підвищенні печінкових ферментів слід припинити їх прийом і отримати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у хворих, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко виникає у хворих із нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно використовувати пацієнтам із колагенозом, при імунодепресивній терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом або при комбінації вищевказаних факторів ризику, особливо якщо раніше встановлено розлади функції нирок. У деяких з таких хворих розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками.

При застосуванні еналаприлу цим пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг лейкоцитів, а пацієнта слід попередити щодо інформування лікаря про будь-які прояви інфекції.

Гіперкаліємія. Протягом терапія інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких хворих спостерігалося підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у хворих, які приймають інші лікарський засіби, що можуть спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, у хворих з розладим функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих лікарський засібів вважається необхідним, їх слід використовувати обережно, регулярно контролюючи вміст рівня калію в сироватці крові.

Гіпоглікемія. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні лікарський засіби або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо у перший місяць терапія інгібіторами АПФ.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. У хворих, яких лікували інгібіторами АПФ, іноді з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом терапія. У такомза умови використання лікарський засібу потрібно одразу припинити і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть якщо відзначається лише набряк язика при відсутності дихального дистресу, пацієнту може знадобитися тривале спостереження, оскільки терапія антигістамінними і кортикостероїдними агентами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані імовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які перенесли операцію на органах дихання. У цих випадках необхідне використання невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або заходи для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.

Сумісне використання інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR (наприклад темсіролімус, сіролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Анафілактоїдні реакції при десенсибілізуючій терапії. Зрідка у хворих, які отримували інгібітори АПФ, у період проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих розвивалися анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя хворих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у хворих, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний, стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель у зв’язку з терапіям інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічні операції/анестезія. У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою збільшення об’єму рідини.

Расовий фактор. Як повідомлялося для інших інгібіторів АПФ, еналаприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у хворих негроїдної раси з гіпертензією, ніж у хворих іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих хворих.

Гідрохлортіазид

Розлади функції нирок. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для терапія хворих з розладим функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Лікарський засіб не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів лікарський засібу не вкаже на необхідність доз, присутніх у комбінованих таблетках.

Розлади функції печінки. Тіазиди слід обережно використовувати пацієнтам з розладими функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз протидіабетичних лікарський засібів, включаючи інсулін. Терапія тіазидами може спровокувати прояви латентного діабету.

Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та калію у сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; однак при застосуванні гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг повідомлялося про мінімальні ефекти або їх відсутність.

Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію з сечею та спричинити періодичне незначне підвищення кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Використання тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції щитовидної залози.

Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких хворих. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та, таким чином, послабити гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.

Хоча немає наявних даних контрольованих клінічних досліджень для хворих, які отримують комбінацію еналаприлу та гідрохлортіазиду, їм, як пацієнтам, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть спричиняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками розлади водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м’язовий біль або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, розлади з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).

Хоча протягом використання тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену використанням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у хворих з цирозом печінки, у хворих з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним прийомом електролітів та у хворих, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном.

У спекотну погоду у хворих, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує терапія.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнеземії.

Лікарський засіб може впливати на результати таких лабораторних аналізів:

• лікарський засіб може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
• терапія лікарський засібом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
• лікарський засіб здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;
• гідрохлортіазид може давати позитивний результат антидопінгового тесту.

Гіперчутливість. У хворих, схильних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалося загострення або активація системного червоного вовчака.

Лікарський засіби, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Прояви включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку використання лікарський засібу.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Основне терапія – це якнайшвидше припинити використання медикаментів. Якщо пероральноочний тиск залишається неконтрольованим, може потребуватися невідкладне медикаментозне або хірургічне терапія. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність. Повідомлялося про дуже рідкісні, але тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), у хворих, які приймали гідрохлортіазид. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлортіазиду. На початку прояви включають задишку, гарячку, погіршення легеневої функції та артеріальну гіпотензію. Гідрохлортіазид не слід призначати пацієнтам, у яких раніше виникав ГРДС після прийому гідрохлортіазиду. При підозрі на ГРДС гідрохлортіазид слід відмінити та призначити відповідне терапія.

Немеланомний рак шкіри. Відомо, що підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри [базально-клітинної карциноми (BCC) і плоскоклітинної карциноми (SCC)] зі збільшенням кумулятивної дози впливу гідрохлортіазиду спостерігався в двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на даних датського національного реєстру раку. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазида може виступати в якості можливого механізму для немеланомного раку шкіри. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид, повинні бути проінформовані про ризик немеланомного раку шкіри і регулярно перевіряти шкіру на наявність нових пошкоджень і оперативно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Ймовірні профілактичні заходи, такі як обмежений вплив сонячного світла і УФ-променів і, в разі впливу, адекватний захист повинні бути рекомендовані пацієнтам з метою зведення до мінімуму ризику розвитку раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід оперативно дослідити, включаючи гістологічні дослідження біопсій. Використання гідрохлортіазида також може бути переглянуто у хворих, які зазнали попередній немеланомний рак шкіри.

Лікарський засіб має у складі лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, потрібно проконсультуватися з лікарем, перш ніж вживати цей лікарський засіб.

Інгібітори АПФ протипоказано використовувати вагітним та жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Коли не застосовують»).

Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне терапія, яке має затверджений профіль безпеки використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію. Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати деякого підвищення ризику. Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію). При призначенні еналаприлу потрібно інформувати пацієнтку щодо потенційної шкоди для плода.

Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався у час вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам потрібно знати про те, що олігогідрамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних порушень.

Якщо використання інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід уважно перевіряти щодо артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення такої процедури.

Досвід використання гідрохлортіазиду у час вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.

Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. При застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності гідрохлортіазид може порушити фетоплацентарний кровообіг і зумовлювати жовтяницю у плода або у новонародженого, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.

Гідрохлортіазид не можна використовувати для терапія набряків, артеріальної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зниження об’єму плазми та погіршує матковоплацентарне кровопостачання.

Гідрохлортіазид не слід використовувати для терапія есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних.

Гідрохлортіазид не можна використовувати у час вагітності.

Годування груддю. Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації еналаприлу у грудному молоці. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначними, використання лікарський засібу не рекомендується у період лактації новонароджених, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого використання.

Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко; його використання у період лактації протипоказане. Якщо його використання вкрай необхідне, лактації потрібно припинити.

У період керування автомобілем та іншими механічними засобами слід бути обережними та враховувати ймовірність виникнення небажаних реакцій з боку нервової системи, включаючи запаморочення або сонливість.

Артеріальна гіпертензія. Таблетки з фіксованою комбінацією еналаприлу малеату та гідрохлортіазиду призначають пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється тільки одним еналаприлом.

Використання фіксованої комбінації еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду не призначають для початкової терапії та зазвичай рекомендується після коригування доз окремо кожного з компонентів. Але при клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до фіксованої комбінації.

Режим дозування встановлює лікар індивідуально залежно від стану хворого та ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Терапія слід розпочинати з низьких доз лікарський засібу з поступовим збільшенням дозування. Лікарський засіб використовувати перорально незалежно від прийому їжі. Встановлену добову дозу слід вживати вранці разом із великою кількістю рідини.

Зазвичай доза становить 1 таблетку, яку слід використовувати 1 раз на добу. При потрібності дозування може бути підвищене до 2 таблеток на добу, які слід використовувати 1 раз на добу.

Попереднє терапія діуретиками. Симптоматична гіпотензія може виникнути на початку терапії еналаприлом. Частіше вона спостерігається у хворих‚ у яких попередня терапія діуретиками спричинила розлади водно-електролітного балансу. Терапію діуретиками слід припинити за 2–3 дні до початку терапії лікарський засібом.

Дозування при порушенні функції нирок

Кліренс креатиніну понад 30 мл/хв. Для хворих із розладими нирок з кліренсом креатиніну ≥ 30 мл/хв перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування. Для таких хворих петльові діуретики більш прийнятні за тіазиди. Доза еналаприлу та гідрохлортіазиду має бути найменшою. Необхідний періодичний контроль калію і креатиніну, наприклад, кожні 2 місяці, коли стан пацієнта стабілізувався.

Кліренс креатиніну менше 30 мл/хв. Використання лікарський засібу протипоказане.

Особливі популяції. Для хворих зі зниженням об’єму рідини/солі початкова доза еналаприлу становить 5 мг (застосовується у відповідному дозуванні) або менше. Для таких хворих рекомендується титрування монокомпонентів.

Дозування для хворих літнього віку. Використання лікарський засібу пацієнтам літнього віку здійснювати у таких же самих дозах, як і для молодших хворих. За умови фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування.

Безпека та ефективність використання лікарський засібу дітям не встановлені.

Терапія – симптоматичне і підтримуюче. Використання лікарський засібу слід припинити і уважно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо лікарський засіб було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат. Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому лікарський засібу і супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступором. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркулярний шок, електролітний дисбаланс, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлу у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлату. При появі артеріальної гіпертензії можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або пероральновенного введення катехоламінів.

Рекомендованим терапіям при передозуванні є пероральновенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду. Еналаприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.

При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора.

Гідрохлортіазид. Найчастішими симптомами є прояви гіпокаліємії, гіпохлоремії, гіпонатріємії і дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Якщо також використовувати лікарський засіб дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також проявами передозування може бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Найчастішими побічними реакціями були запаморочення і підвищена втомлюваність, що зазвичай зникали при зниженні дози і рідко вимагали відміни лікарський засібу.

Іншими побічними реакціями (1–2 %) були: м’язові судоми; нудота; астенія; ортостатичні ефекти, включаючи артеріальну гіпотензію; головний біль; кашель та імпотенція.

Включено небажані реакції, про які повідомлено у період використання одного еналаприлу або одного гідрохлортіазиду або у період клінічних досліджень, або після виходу лікарський засібу на ринок.

З боку серцево-судинної системи: неортостатична гіпотензія, пальпітація, тахікардія, біль у грудній клітці.

З боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль, пептичні виразки, метеоризм, запор, сухість у роті, афтозні виразки.

З боку нервової системи/психіки: синкопе, безсоння, сонливість, парестезії, запаморочення, вертиго, втомлюваність, нездужання, нервозність, парез (внаслідок гіпокаліємії).

З боку органів дихання: диспное, алергічний альвеоліт.

З боку шкіри: синдром Стівенса – Джонсона, висипання, свербіж, посилена пітливість, діафорез, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.

З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, а також зниження кількості тромбоцитів і лейкоцитів, рідко – нейтропенія, тромбоцитопенія, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.

З боку резасібивної системи: зниження лібідо.

Метаболічні розлади: подагра.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.

Інші: повідомлялося про симптомокомплекс, що може включати кілька або всі такі прояви: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит і артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз.

Реакції гіперчутливості: рідко повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості використання»). Дуже рідко повідомлялося про інтестинальний ангіоневротичний набряк при застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл.

Зміни лабораторних показників: гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія. Спостерігалося підвищення рівня азоту, сечовини крові та креатиніну сироватки крові, підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну у сироватці крові. Ці прояви, як правило, мають оборотний характер при відміні лікарський засібу. Відзначалися випадки гіперкаліємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії, гіперкальціємії, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів крові. Вплив на результати таких лабораторних показників:

• лікарський засіб може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
• лікарський засіб здатний підвищувати концентрацією вільного білірубіну в сироватці крові;
• через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функцій паращитовидних залоз, тому перед обстеженням оцінки їх функції терапія лікарський засібом слід припинити.

Додаткові небажані реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів лікарський засібу і можуть бути потенційними побічними ефектами лікарський засібу.

Еналаприл

З боку шлунково-кишкового тракту: ілеус, анорексія, зміна смакових відчуттів, стоматит, глосит, нудота.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холецистит, печінковий некроз, холестаз.

З боку нервової системи/психіки: депресія, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, астенія.

З боку органів дихання: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/астма, біль у горлі та охриплість голосу, ринорея.

З боку серцево-судинної системи: розлади серцевого ритму, стенокардія, ортостатична гіпотензія, інфаркт міокарда або інсульт (можливо, внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у хворих групи високого ризику), феномен Рейно.

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, алопеція, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка.

З боку системи крові: апластична та гемолітична анемія, гіпонатріємія.

З боку імунної системи: кропив’янка, анафілактичний шок, аутоімунні розлади.

Метаболічні розлади: гіпоглікемія.

Інші: нечіткість зору, лімфаденопатія, олігурія, синдром розлади секреції антидіуретичного гормону, м’язові судоми.

Гідрохлортіазид

З боку серцево-судинної системи: аритмія.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (пероральнопечінкова, холестатична), печінковий некроз, холестаз, холецистит.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подразнення шлунка, сіаладеніт, зміна смакових відчуттів, нудота.

Метаболічні розлади: глюкозурія, гіпохлоремічний алкалоз (що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому), гіперурикемія (що може провокувати подагричні напади у хворих з асимптомним перебігом захворювання), гіпоглікемія, зниження глюкозотолерантності (що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету).

З боку системи крові: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична та гемолітична анемія.

З боку імунної системи: анафілактична реакція, кропив’янка.

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, некротизуючий ангіїт (васкуліт), токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів зору: ксантопсія, транзиторне розлади зору, хоріоїдальний випіт.

З боку органів дихання: гострий респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію і набряк легень).

З боку нервової системи/психіки: неспокій, дезорієнтація, зміни настрою, виснаження.

Зміни лабораторних показників: електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (включаючи кісти та поліпи): частота невідома – немеланомний рак шкіри (базально-клітинний рак і плоскоклітинний рак). На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом і немеланомним раком шкіри.

Інші: гарячка, інтерстиціальний нефрит, спазми м’язів, судоми, відчуття спраги, статеві розлади.

4 роки.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки № 20, № 30 у блістерах у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.