Еналаприл Н-Тева таблетки по 10 мг/25 мг №20 (10х2)

діючі речовини: еналаприлу малеат, гідрохлоротіазид;

1 таблетка має у складі еналаприлу малеату 10 мг та гідрохлоротіазиду 25 мг;

додаткові компоненти: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, натрію гідрокарбонат, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі круглі, злегка опуклі таблетки з тисненням «EL», «10» та лінією розлому з одного боку, гладкі з іншого.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і діуретики. Код АТХ C09B A02.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Лікарський засіб Еналаприл Н-Тева чинить як антигіпертензивну, так і діуретичну дію. Еналаприл та гідрохлоротіазид можуть використовуватися для терапія артеріальної гіпертензії як окремо, так і в комбінації. Антигіпертензивна дія обох компонентів приблизно адитивна. Еналаприл може послаблювати втрату калію, що спостерігається у період використання гідрохлоротіазиду. Антигіпертензивна дія лікарський засібу Еналаприл Н-Тева триває зазвичай 24 години.

Еналаприлу малеат

Еналаприлу малеат гідролізується в печінці до еналаприлату, який є інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). АПФ – це пептидилова дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину І у субстанцію ангіотензин ІІ з вазоконстрикторною дією. Пригнічення АПФ призводить до зниження утворення ангіотензину ІІ з вазоконстрикторною дією у тканинах та плазмі крові, що призводить до зниження секреції альдостерону та збільшення концентрації калію в сироватці крові. Збільшення активності реніну у плазмі крові пов’язане з пригніченням негативного зворотного зв’язку ангіотензину ІІ при вивільненні реніну.

Оскільки АПФ також розщеплює брадикінін (вазодепресорний пептид), інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (і, таким чином, до активації системи простагландинів). Можливо, що цей механізм сприяє настанню гіпотензивної дії інгібіторів АПФ і частково викликає деякі небажані ефекти.

Використання еналаприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у хворих в горизонтальному і вертикальному положеннях без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень.

У гемодинамічних дослідженнях еналаприл значно знижує периферичний артеріальний опір. Зазвичай це не призводить до клінічно значущих змін ниркового плазмотоку і швидкості клубочкової фільтрації.

Початок антигіпертензивної активності у більшості хворих зазвичай спостерігається через 1 годину після перорального прийому еналаприлу, максимальний ефект досягається через 4‑6 годин. Максимальний антигіпертензивний ефект визначеної дози еналаприлу спостерігався приблизно через 3-4 тижні.

За умови використання рекомендуєтьсяї добової дози антигіпертензивний ефект зберігається навіть при довготривалій терапії. Короткочасне припинення прийому еналаприлу не призводить до швидкого надмірного збільшення артеріального тиску (ефекту «рикошету»).

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид є похідним бензотіадіазину. Тіазиди діють безпосередньо на нирки, посилюючи екскрецію хлориду натрію і пов’язану з цим екскрецію води. Клінічно значущим основним місцем, на яке спрямована дія, є проксимальний відділ дистального канальця. Тіазиди інгібують електронейтральний котранспорт натрію та хлориду у люмінальній мембрані клітин, що вистилають каналець. Екскреція калію та магнію збільшується, а виведення кальцію зменшується. Гідрохлоротіазид призводить до низької екскреції гідрокарбонату, а екскреція хлориду перевищує екскрецію натрію.

За умови використання гідрохлоротіазиду може розвинутися метаболічний алкалоз. Гідрохлоротіазид активно секретується в проксимальних канальцях. Сечогінний ефект зберігається при метаболічному ацидозі або метаболічному алкалозі.

Механізмами антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду вважаються зміни балансу натрію, зниження об’єму позаклітинної води та плазми, зміна опору ниркових судин та зниження чутливості до норадреналіну та ангіотензину II.

Виведення електролітів і води починається через 2 години після прийому гідрохлоротіазиду, максимальний ефект досягається через 3-6 годин і триває протягом 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект настає лише через 3-4 дні й може тривати до одного тижня після закінчення терапії.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після перорального використання еналаприл швидко абсорбується, досягаючи максимальної концентрації у сироватці крові протягом 1 години. Базуючись на показнику виведення зі сечею, об’єм абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60%. Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові досягається через 3-4 години після перорального використання еналаприлу малеату. Виводиться еналаприл головним чином нирками. Основними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40% від дози, та еналаприл у незміненому вигляді. За винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату у сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, імовірно, пов’язано зі зв’язуванням АПФ. В осіб із нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрацій еналаприлату у сироватці крові досягається на 4-й день перорального використання еналаприлу. Ефективний напівперіод кумуляції еналаприлату після багаторазового перорального використання еналаприлу становить 11 годин. Вживання їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу у шлунково-кишковому тракті. Об’єм абсорбції та гідроліз еналаприлу є подібними при прийомі різних доз у межах рекомендуєтьсяго терапевтичного діапазону.

Після перорального використання гідрохлоротіазид відносно швидко абсорбується. Біодоступність гідрохлоротіазиду знаходиться в діапазоні від 60 до 80%. Час до досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (T_max) коливається від 1,5 до 5 годин і в середньому становить приблизно 4 години.

Розподіл

У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій 60% еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові. Для гідрохлоротіазиду зв’язування з білками плазми крові складає приблизно 40%.

Біотрансформація

За винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму і швидко виводиться нирками.

Виведення

Еналаприлат виводиться переважно нирками. Основними компонентами лікарський засібу в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40% від дози, і незмінений еналаприл (приблизно 20%). Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму і швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні як мінімум 61% дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Одночасне використання еналаприлу малеату та гідрохлоротіазиду

Одночасне багаторазове використання еналаприлу і гідрохлоротіазиду незначним чином або взагалі не впливає на біодоступність цих лікарський засібів. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до окремих її компонентів, що застосовуються одночасно.

Ниркова недостатність

У хворих з нирковою недостатністю збільшується експозиція еналаприлу та еналаприлату. У хворих з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно у 2 рази більшою, ніж у хворих з нормальною функцією нирок, після введення 5 мг 1 раз на добу. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) AUC збільшилася приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час до стабільного стану затримується (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

Терапія артеріальної гіпертензії у хворих, у яких не вдається належним чином контролювати артеріальний тиск за допомогою монотерапії еналаприлом.

• Гіперчутливість до еналаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), тіазидів та до інших сульфонамідів (ймовірні перехресні реакції) або до інших компонентів лікарський засібу.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (наприклад, пов’язаного з попереднім терапіям інгібіторами АПФ), а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк (див. розділ «Особливості використання»).
• Тяжкі розлади функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) або пацієнтам, які перебувають на діалізі.
• Клінічно значимі електролітні розлади (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія).
• Тяжкі розлади функції печінки (печінкова прекома/кома).
• Вагітність (див. розділи «Особливості використання» та «Використання в час вагітності або лактації»).
• Період лактації (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Одночасне використання зі сакубітрилом/валсартаном. Терапія лікарський засібом Еналаприл Н-Тева можна розпочинати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Особливості використання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Еналаприл+гідрохлоротіазид

Інші антигіпертензивні засоби

Одночасне використання цих лікарський засібів може посилювати гіпотензивний ефект еналаприлу та гідрохлоротіазиду. Одночасне використання з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знижувати артеріальний тиск.

Літій

Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичності при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Одночасне використання тіазидних діуретиків може додатково підвищувати рівень літію та збільшувати ризик токсичної дії літію, якщо використовувати інгібітор АПФ. Використання лікарський засібу одночасно з лікарський засібами літію не рекомендується, але якщо така комбінація є потрібною, потрібно уважно контролювати рівень літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП)

При тривалому застосуванні НПЗП антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ може зменшуватися, також можуть зменшуватися діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

НПЗП та інгібітори АПФ виявляють адитивний ефект щодо підвищення рівня калію в сироватці крові і можуть призвести до погіршення функції нирок. Зазвичай ці явища мають оборотний характер. У рідкісних випадках може розвиватися гостра ниркова недостатність, особливо у хворих із розладими функції нирок (наприклад, в осіб літнього віку або у хворих із дегідратацією).

Еналаприл

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призводити до зниження об’єму циркулюючої крові та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку терапія еналаприлом. Гіпотензивний ефект можна послабити шляхом відміни діуретика, збільшенням об’єму рідини в організмі або збільшенням споживання солі, або розпочинаючи терапія з низьких доз еналаприлу.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/наркотики

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні засоби

Результати епідеміологічних досліджень вказують на те, що супутнє використання інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до зниження рівня глюкози у крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Такий ефект більш імовірний протягом перших тижнів супутнього терапія та у хворих з розладими функції нирок.

Алкоголь

Алкоголь посилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби та β-блокатори

Еналаприл можна безпечно використовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та β-блокаторами.

Лікарський засіби золота

Зрідка повідомлялося про виникнення нітритоїдних реакцій (почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) у хворих, які лікувалися ін’єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) одночасно з інгібітором АПФ, у тому числі з еналаприлом.

Медикаменти, які підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку

Одночасне використання інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»). Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або замінники солі з вмістом калію

Хоча зазвичай рівень калію у сироватці крові залишається у межах норми, у деяких хворих, які застосовують цей лікарський засіб, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, триамтерен або амілорид), харчові добавки, які містять калій, або замінники солі, які містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Потрібно також виявляти обережність при одночасному застосуванні еналаприлу з іншими лікарськими засобами, які підвищують рівень калію у сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, подібний до амілориду. Тому не рекомендується поєднання еналаприлу з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показане одночасне використання таких лікарський засібів, терапія потрібно проводити обережно та регулярно контролювати рівень калію у сироватці крові.

Циклоспорин

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.

Гепарин

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.

Гідрохлоротіазид

Антигіпертензивні лікарський засіби (наприклад, інші діуретики, бета-блокатори), нітрати, вазодилататори, барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, алкоголь

Посилення гіпотензивного ефекту гідрохлоротіазиду.

Анальгетики, протизапальні засоби, похідні саліцилової кислоти, індометацин, інші НПЗП

Послаблення антигіпертензивного та діуретичного ефекту, при прийомі саліцилатів у високій дозі – посилення токсичного ефекту саліцилатів на ЦНС. При гіповолемії може виникнути гостра ниркова недостатність.

Кухонна сіль

Послаблення антигіпертензивного ефекту.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), глюкокортикоїди, АКТГ, карбеноксолон, амфотерицин В, пеніцилін G, саліцилати або зловживання проносними засобами

Посилення виведення калію і/або магнію.

Подовження інтервалу QT (наприклад, хінідин, прокаїнамід, аміодарон, соталол)

Підвищений ризик виникнення шлуночкової тахікардії torsades de pointes.

Глікозиди наперстянки

Ефект та небажані реакції глікозидів наперстянки можуть посилюватися за наявності гіпокаліємії та/або гіпомагніємії.

Катехоламіни (наприклад, адреналін)

Послаблення ефекту через гідрохлоротіазид.

Снодійні засоби, наркотики, анестетики

Значне зниження артеріального тиску (інформація лікарів-анестезіологів щодо терапія лікарський засібом Еналаприл Н-Тева).

Алопуринол, імуносупресанти, системні кортикостероїди, прокаїнамід

Зниження кількості лейкоцитів у крові, лейкопенія.

Цитостатики (наприклад, циклофосфамід, фторурацил, метотрексат)

Посилення кістковомозкової токсичності (особливо гранулоцитопенії).

Пероральні антидіабетичні засоби (наприклад, сульфонілсечовина, бігуаніди), інсулін та лікарський засіби, що знижують рівень сечової кислоти

Послаблення ефекту через гідрохлоротіазид.

Холестирамін та колестипол

Зниження всмоктування гідрохлоротіазиду.

Курареподібні міорелаксанти

Посилення або подовження міорелаксуючої дії через гідрохлоротіазид (інформація лікарів-анестезіологів щодо терапія лікарський засібом Еналаприл Н-Тева).

Метилдопа

Поодинокі випадки гемолізу внаслідок утворення антитіл до гідрохлоротіазиду.

Еналаприл+гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія та розлади водно-електролітного балансу

У рідкісних випадках у хворих на неускладнену артеріальну гіпертензію може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Вірогідність виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії є вищою у хворих на артеріальну гіпертензію, які приймають еналаприл+гідрохлоротіазид, при зниженні об’єму циркулюючої крові, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, використання дієти з обмеженим вживанням солі, в разі діареї чи блювання (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Небажані реакції»). У таких хворих, слід регулярно, через певні проміжки часу, визначати рівень електролітів у крові. Симптоматична артеріальна гіпотензія відзначалась у хворих з гіпертонічною хворобою зі серцевою недостатністю, незалежно від наявності супутньої ниркової недостатності. Вона частіше трапляється у хворих з більш серйозним ступенем серцевої недостатності, про що свідчить використання високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємія або функціональні розлади функції нирок. Терапію таких хворих слід розпочинати під медичним наглядом, за станом хворих потрібно уважно спостерігати за умови корегування дози цього лікарського засобу та/або діуретика. Подібний підхід слід використовувати і до хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При виникненні артеріальної гіпотензії хворого потрібно покласти в горизонтальне положення та, в разі потреби, ввести пероральновенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням для продовження терапія лікарський засібом, який можна використовувати після підвищення артеріального тиску на тлі відновлення об’єму крові.

Розлади функції нирок

Лікарський засіб Еналаприл Н-Тева не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <80 мл/хв та >30 мл/хв), поки шляхом титрування еналаприлу не буде встановлено, що пацієнту необхідна саме така доза, як у цій лікарській формі (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретика спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові (див. розділ «Особливості використання. Гідрохлоротіазид. Розлади функції нирок»). У цьомза умови потрібно припинити використання лікарський засібу. Такі випадки можуть свідчити про наявність стенозу ниркової артерії (див. розділ «Особливості використання. Еналаприл. Реноваскулярна гіпертензія»).

Гіперкаліємія

При комбінованому застосуванні еналаприлу і низькодозового діуретика не можна виключити ймовірність розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості використання. Еналаприл. Гіперкаліємія»).

Літій

Як правило, не рекомендується використовувати літій у комбінації з еналаприлом і діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Еналаприл

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі інші вазодилататори, інгібітори АПФ слід обережно використовувати пацієнтам з обструкцією шляхів відтоку з лівого шлуночка. Використання таких лікарський засібів слід уникати в разі кардіогенного шоку і гемодинамічно значущої обструкції.

Розлади функції нирок

Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності, пов’язаної зі використанням еналаприлу, що спостерігалася переважно у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасній діагностиці та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана зі використанням еналаприлу, зазвичай оборотна.

Реноваскулярна гіпертензія

Ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується при лікуванні хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки за допомогою інгібіторів АПФ. При цьому розлади функції нирок може супроводжуватися тільки незначними змінами концентрації креатиніну в сироватці крові. Для таких хворих терапія лікарський засібом слід розпочинати з низьких доз, що застосовують під суворим медичним наглядом, із забезпеченням уважного підбору доз та моніторингу функції нирок.

Трансплантація нирок

Досвід використання еналаприлу пацієнтам, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутній. Відповідно, не рекомендується використовувати еналаприл для таких хворих.

Печінкова недостатність

У поодиноких випадках використання інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресував до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому залишається нез’ясованим. При появі у хворих, які лікуються інгібіторами АПФ, жовтяниці або помітного підвищення рівня печінкових ферментів, прийом інгібіторів АПФ слід припинити та забезпечити відповідний медичний нагляд.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У хворих, які приймають інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. Нейтропенія виникає рідко у хворих з нормальною функцією нирок та відсутністю інших ускладнюючих факторів. Еналаприл слід з особливою обережністю призначати пацієнтам із колагенозом з ураженням судин, при лікуванні імуносупресантами, алопуринолом, прокаїнамідом або при комбінації згаданих факторів, особливо у хворих з уже існуючими розладими функції нирок. У деяких з таких хворих спостерігалися серйозні інфекції, які в окремих випадках не реагують на використання інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні еналаприлу згаданим хворим рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів та поінформувати хворих про необхідність повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

У хворих, які застосовують інгібітори АПФ, в тому числі еналаприл, повідомлялося про виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що може розвиватися у будь-який час у період терапія. У таких випадках слід одразу відмінити еналаприл та встановити належний нагляд за станом пацієнта, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть тоді, коли відбувається набряк тільки язика без розлади дихання, пацієнти можуть потребувати тривалого нагляду, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами та кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки, спричинені ангіоневротичним набряком гортані або язика. У хворих з набряком язика, голосової щілини або гортані можливий розвиток обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих з хірургічним терапіям дихальних шляхів в анамнезі. За умови ангіоневротичного набряку язика, голосової щілини або гортані, здатного спричиняти обструкцію дихальних шляхів, потрібно одразу розпочати відповідну терапію, яка може передбачати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи, спрямовані на забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Згідно з повідомленнями, у представників негроїдної раси частіше відзначалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку порівняно з пацієнтами інших рас, які отримували інгібітори АПФ.

Ризик виникнення ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ може бути вищим у хворих з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов’язаним зі використанням інгібітора АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Терапія сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози еналаприлу. Терапія еналаприлом можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, зі сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з розладим дихання або без розлади дихання) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»). Потрібно проявляти обережність на початку використання рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.

Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізуючої терапії проти отрути комах

У поодиноких випадках у хворих, які отримують інгібітори АПФ у період проведення десенсибілізуючої терапії проти отрути комах, спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвиток таких реакцій можна попередити за допомогою тимчасової відміни терапії інгібітором АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції у період аферезу ЛПНЩ

У поодиноких випадках у хворих, які отримують інгібітори АПФ, у період аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) із використанням декстрану сульфату спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвиток таких реакцій можна попередити за допомогою тимчасової відміни терапії інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про виникнення анафілактоїдних реакцій у хворих, які проходять процедуру гемодіалізу із використанням високопроточних мембран (приміром, AN 69^®) та одночасно отримують інгібітор АПФ. Для таких хворих потрібно використовувати діалізні мембрани іншого типу або антигіпертензивні засоби іншого класу (див. розділ «Коли не застосовують»).

Пацієнти з цукровим діабетом

Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби або інсулін та починають вживати інгібітор АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом першого місяця терапії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель

Повідомлялося про виникнення кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай такий кашель є незасібивним, стійким і зникає після припинення терапія. Кашель, спричинений використанням інгібітора АПФ, слід враховувати при проведенні диференціальної діагностики кашлю.

Проведення хірургічних втручань/анестезія

У період великих хірургічних втручань або анестезії лікарський засібами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного вивільнення реніну. Артеріальна гіпотензія, що виникає завдяки цьому механізму, може бути скоригована шляхом збільшення об’єму циркулюючої крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіперкаліємія

В окремих хворих, які лікувались інгібіторами АПФ, у тому числі еналаприлом, спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне використання калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), лікарський засібів, що містять калій, або замінників солі з калієм або одночасний прийом з іншими лікарський засібами, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Гіперкаліємія може стати причиною серйозної і навіть летальної аритмії. Якщо одночасне призначення еналаприлу і будь-якого з вищезгаданих лікарський засібів є необхідним, ці лікарський засіби слід використовувати обережно і регулярно контролювати рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Сироватковий калій

Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у хворих з нормальною функцією нирок. Проте у хворих з розладими функції нирок та/або у хворих, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол), і особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Потрібно проявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і блокаторів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких хворих слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Етнічні особливості

Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл проявляє меншу ефективність щодо зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси, якщо порівнювати з представниками інших рас, що, можливо, пов’язане з більшою поширеністю низькоренінової форми артеріальної гіпертензії в осіб цієї раси.

Гідрохлоротіазид

Розлади функції нирок

Пацієнтам із помірними розладими функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) лікарський засіб Еналаприл Н-Тева можна використовувати лише після дуже критичної оцінки співвідношення користь/ризик та за умови уважного моніторингу функції нирок. У хворих із захворюваннями нирок тіазиди можуть спричиняти азотемію. У хворих з розладими функції нирок може виникати кумулятивний ефект лікарського засобу. За умови прогресування ниркової недостатності, що характеризується підвищенням вмісту загального азоту в крові без білкового азоту, потрібно критично розглянути питання щодо подальшого терапія. Слід розглянути ймовірність припинення терапії діуретиками (див. розділ «Коли не застосовують»).

Розлади функції печінки

Слід обережно використовувати тіазидні лікарський засіби пацієнтам із печінковою недостатністю або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання. Еналаприл. Печінкова недостатність»).

Метаболічні та ендокринні ефекти

Лікарський засіби з групи тіазидів здатні порушувати толерантність до глюкози. Пацієнтам із цукровим діабетом може бути потрібною корекція доз інсуліну або пероральних цукрознижувальних лікарський засібів. На тлі терапії тіазидними діуретиками може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Підвищення рівня холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками. Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких хворих. Цей вплив на гіперурикемію є дозозалежним. Еналаприл може збільшувати вміст сечової кислоти у сечі та таким чином послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Розлади електролітного балансу

Як і в інших хворих, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно, через певні проміжки часу, визначати рівень електролітів у крові.

Тіазиди (в тому числі гідрохлоротіазид) можуть спричиняти розлади водного або електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками, що можуть вказувати на розлади водно-електролітного балансу, є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, збудженість, м’язові болі чи судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота або блювання.

Незважаючи на те, що на тлі використання тіазидних діуретиків може розвиватись гіпокаліємія, супутня терапія еналаприлом може зменшувати гіпокаліємію, спричинену використанням діуретика. Найвищий ризик виникнення гіпокаліємії спостерігається у хворих на цироз печінки, хворих з прискореним діурезом, недостатнім пероральним надходженням в організм електролітів та у хворих, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У хворих з набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай є незначним і не потребує терапія.

Тіазидні лікарський засіби можуть знижувати виведення кальцію зі сечею та спричиняти короткочасне незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові за умови відсутності порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Використання лікарський засібів групи тіазидів слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.

Встановлено, що тіазидні лікарський засіби здатні посилювати виведення магнію зі сечею, що може призводити до розвитку гіпомагніємії.

Немеланомний рак шкіри

Підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри (НМРШ) [базальноклітинної карциноми (БКК) і плоскоклітинної карциноми (ПКК)] зі збільшенням сумарної дози експозиції гідрохлоротіазиду був відзначений у двох епідеміологічних дослідженнях на основі інформації Данського національного реєстру онкозахворювань. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати як можливий механізм розвитку НМРШ.

Потрібно проінформувати хворих, які застосовують гідрохлоротіазид, щодо ризику розвитку НМРШ і рекомендувати їм регулярно перевіряти свою шкіру щодо виникнення будь-яких нових уражень і своєчасно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. З метою зниження ризику виникнення раку шкіри потрібно рекомендувати пацієнтам профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та ультрафіолетового випромінення, або використання відповідних засобів захисту у період перебування під дією сонячних або ультрафіолетових променів. Підозрілі ураження шкіри потрібно одразу обстежити, якщо потрібно – із використанням гістологічних досліджень біопсійного матеріалу. Потрібно переглянути використання гідрохлоротіазиду в хворих із НМРШ в анамнезі (див. також розділ «Небажані реакції»).

Антидопінговий тест

Гідрохлоротіазид, що має у складіся в цьому лікарському засобі, може спричиняти позитивну реакцію при проведенні антидопінгового тесту.

Вагітність

Пацієнтки, які планують завагітніти, повинні бути переведені на альтернативний антигіпертензивний засіб зі встановленим профілем безпеки для використання у час вагітності. При підтвердженні вагітності терапію гідрохлоротіазидом потрібно одразу припинити та, за потреби, розпочати терапія альтернативними засобами (див. розділи «Коли не застосовують» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома

Медикаменти, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторну міопію та гостру закритокутову глаукому.

Гостра респіраторна токсичність

Після прийому гідрохлоротіазиду повідомляли про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легень зазвичай розвивається протягом кількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку прояви включають задишку, гарячку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, лікарський засіб Еналаприл Н-Тева слід відмінити та призначити відповідне терапія. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, у яких раніше був ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Інше

У період прийому тіазидних лікарський засібів можуть виникати реакції гіперчутливості незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про випадки загострення системного червоного вовчака або переходу в активну фазу.

Лактоза. Цей лікарський засіб має у складі лактози моногідрат. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або розладим всмоктування глюкози-галактози не слід використовувати цей лікарський засіб.

Натрій. Цей лікарський засіб має у складі менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній таблетці, тобто практично вільний від натрію.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Використання інгібіторів АПФ та гідрохлоротіазиду в час вагітності протипоказане (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Інгібітори АПФ

Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію. Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію). Якщо використання інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід уважно перевіряти щодо артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Існує обмежений досвід використання гідрохлоротіазиду у час вагітності, особливо у І триместрі. Досліджень на тваринах недостатньо.

Гідрохлоротіазид проникає крізь плаценту. При застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності гідрохлоротіазид за рахунок своєї фармакологічної дії може порушити фетоплацентарний кровообіг і спричинити жовтяницю у плода або новонародженої дитини, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.

Гідрохлоротіазид не можна використовувати для терапія набряків, артеріальної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зниження об’єму плазми крові та погіршує фетоплацентарний кровообіг.

Період лактації

Лікарський засіб Еналаприл Н-Тева не можна використовувати у період лактації. Еналаприл і гідрохлоротіазид проникають у грудне молоко.

У період лактації у жінок спостерігалося зниження або навіть пригнічення лактації, пов’язане із використанням тіазидів. Через ймовірність виникнення серйозних побічних реакцій у немовляти слід прийняти рішення про припинення лактації або припинення терапія.

Якщо використання лікарського засобу Еналаприл Н-Тева вважається необхідним, лактації потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід брати до уваги ймовірність розвитку запаморочення та слабкості при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Терапія із використанням цього лікарського засобу вимагає регулярного медичного спостереження. Через ймовірність виникнення індивідуальної реакції на лікарський засіб, здатність реагувати може змінитися настільки, що це може порушити здатність брати активну участь у дорожньому русі, керувати механізмами або працювати без надійної опори. Це більшою мірою стосується початку терапія, збільшення дози, зміни лікарський засібу та при поєднанні з алкоголем.

Загалом терапія артеріальної гіпертензії слід розпочинати з однієї діючої речовини в низькій дозі (з поступовим збільшенням дозування). Використання фіксованої комбінації лікарського засобу Еналаприл Н-Тева рекомендується лише після попереднього індивідуального коригування дози (титрування дози) окремих компонентів (тобто еналаприлу та гідрохлоротіазиду). При клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до фіксованої комбінації.

Лікарський засіб Еналаприл Н-Тева можна вживати незалежно від вживання їжі. Встановлену добову дозу потрібно вживати вранці разом із великою кількістю рідини. Лінія розлому призначена винятково для спрощення розламування таблетки з метою полегшення її проковтування і не забезпечує поділ на однакові дози.

Дозування

Зазвичай добова доза у хворих, яким показана комбінована терапія, становить 1 таблетку лікарського засобу Еналаприл Н-Тева (відповідно 10 мг еналаприлу малеату та 25 мг гідрохлоротіазиду) на добу.

Вказівка: оскільки при переході від монотерапії еналаприлом до комбінації Еналаприл Н-Тева може виникнути надмірне зниження артеріального тиску, особливо у хворих з дефіцитом солей та/або рідини (наприклад, після блювання, діареї, попереднього терапія діуретиками), тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою артеріальною гіпертензією або нирковою гіпертензією, такі пацієнти повинні знаходитися під наглядом приблизно 8 годин.

Дозування для хворих із розладими функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) та хворих літнього віку (старше 65 років)

Коригування дози слід здійснювати з особливою ретельністю (титрування окремих компонентів).

Пацієнти літнього віку

У хворих літнього віку ймовірне більш значне зниження артеріального тиску внаслідок прийому лікарського засобу Еналаприл Н-Тева, ніж у молодших хворих, оскільки у хворих літнього віку частіше спостерігається розлади функції нирок, ніж у молодших хворих. Тому пацієнтам літнього віку потрібно відповідно скоригувати дозу. У хворих віком від 65 років рекомендується контроль артеріального тиску та функції нирок.

Діти.

Безпека та ефективність використання лікарського засобу Еналаприл Н-Тева у дітей недостатньо підтверджена, тому не рекомендується призначати даний лікарський засіб дітям.

Спеціальна інформація щодо терапія передозування лікарський засібом Еналаприл Н-Тева відсутня. Терапія симптоматичне і підтримуюче. Потрібно припинити використання лікарський засібу Еналаприл Н-Тева та забезпечити ретельний нагляд за станом пацієнта. До рекомендованих заходів належать стимуляція блювання, прийом активованого вугілля і проносних засобів, якщо таблетки були прийняті недавно, а також корекція дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за встановленими процедурами.

Еналаприл

Основними ознаками передозування, відомими на цей час, є виражена артеріальна гіпотензія, що починається приблизно через 6 годин після прийому таблеток і супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступором. До симптомів, пов’язаних із передозуванням інгібіторами АПФ, можуть належати циркуляторний шок, розлади електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність та кашель. Після прийому еналаприлу в дозах 300 мг і 440 мг повідомлялося про рівні еналаприлу в сироватці крові, що у 100 та 200 разів відповідно перевищували нормальні рівні, відзначені на тлі терапевтичних доз.

Рекомендованим терапіям передозування є пероральновенна інфузія фізіологічного розчину. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту потрібно надати протишокове положення. Якщо це можливо, також можна розглянути інфузію ангіотензину II та/або пероральновенне введення катехоламінів. Якщо таблетки були прийняті недавно, потрібно вжити заходів, спрямованих на елімінацію еналаприлу (наприклад, блювання, промивання шлунка, введення адсорбентів та сульфату натрію). Еналаприлат може бути видалений зі системного кровообігу шляхом гемодіалізу. При брадикардії, яка резистентна до терапія, показане використання кардіостимулятора. Потрібно постійно стежити за показниками життєво важливих функцій, рівнем електролітів та креатиніну в сироватці крові.

Гідрохлоротіазид

Найбільш поширені прояви та прояви спостерігаються внаслідок виснаження електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), судоми, сонливість, стан сплутаності свідомості, циркуляторний шок та ниркова недостатність через дегідратацію внаслідок надмірного діурезу. Якщо також застосовувався дигіталіс, гіпокаліємія може підсилити серцеву аритмію.

Небажані реакції класифіковані за системами органів та частотою. В кожній групі небажані реакції описуються у порядку зниження тяжкості: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (неможливо оцінити з наявних даних).

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія (включаючи апластичну і гемолітичну анемію через дефіцит Г-6-ФДГ); рідко – нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія, підвищення рівня холестеролу, підвищення рівня тригліцеридів, гіперурикемія (аж до нападів подагри); нечасто – гіпоглікемія (див. розділ «Особливості використання»), гіпомагніємія; рідко – гіперглікемія, глюкозурія; дуже рідко – гіперкальціємія. За умови тривалого безперервного використання гідрохлоротіазид часто може призводити до порушень водно-електролітного балансу, а саме до гіпокаліємії та гіпонатріємії, а також до гіпермагніурії, гіпомагніємії, гіпохлоремії та гіперкальціємії. Як наслідок втрати електролітів та рідини може розвиватися метаболічний алкалоз.

З боку нервової системи: часто – головний біль, депресія; нечасто – сплутаність свідомості та судоми внаслідок дегідратації та надмірного діурезу, сонливість, безсоння, нервозність, зниження лібідо, периферична нейропатія з парестезією, вертиго; рідко – аномальні сновидіння, розлади сну, потьмарення свідомості, парези та м’язова слабкість (унаслідок гіпокаліємії).

З боку органів зору: дуже часто – нечіткість зору; рідко – зниження утворення слізної рідини; частота невідома – хоріоїдальний випіт.

З боку органів слуху: нечасто – шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – запаморочення; нечасто – артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль у грудній клітці, розлади серцевого ритму, стенокардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття, інфаркт міокарда або церебрально-васкулярний інсульт (можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у хворих з групи підвищеного ризику); рідко – синдром Рейно, тромбоз та емболія (внаслідок гемоконцентрації, а саме у хворих літнього віку та за наявності захворювань вен), васкуліт.

З боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння: дуже часто – сухий кашель; часто – задишка; нечасто – ринорея, біль у горлі та захриплість голосу, бронхоспазм/астма; рідко – інфільтрати в легенях, респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт та набряк легень зі симптоматикою шоку), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія; дуже рідко – гострий респіраторний дистрес-синдром.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея, біль у животі, зміна смаку (минуща втрата смаку); нечасто – метеоризм, кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, втрата апетиту, подразнення слизової оболонки шлунка, сухість у роті, пептична виразка; рідко – стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – печінкова недостатність, некроз печінки (може бути летальним), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холестатична жовтяниця, холецистит (зокрема у хворих з уже існуючою жовчнокам’яною хворобою).

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висипання (екзантема), гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані); нечасто – підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; рідко – поліморфна еритема, синдром Стівенса–Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, шкірний червоний вовчак, еритродермія, пухирчатка.

Повідомлялося про комплекс симптомів, який міг включати деякі або всі з таких симптомів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивні результати тесту на антинуклеарні антитіла, підвищена ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз. Можуть виникати висипання, фоточутливість або інші дерматологічні прояви. У період терапії інгібіторами АПФ спостерігалися псоріазіформні зміни шкіри та оніхолізис.

З боку скелетно-м’язового апарату, сполучної та кісткової тканин: нечасто – м’язові судоми.

З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто – розлади функції нирок, ниркова недостатність (внаслідок гіповолемії), протеїнурія; рідко – олігурія, інтерстиціальний нефрит.

З боку резасібивної системи та молочних залоз: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія.

Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти і поліпи): частота невідома – немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома). Немеланомний рак шкіри: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень був виявлений зв’язок між виникненням немеланомного раку шкіри та сумарною дозою гідрохлоротіазиду (див. розділ «Особливості використання»).

Загальні розлади та розлади у місці введення лікарський засібу: дуже часто – слабкість; часто – втомлюваність; нечасто – припливи, нездужання, гарячка.

Лабораторні показники: часто – гіперкаліємія, підвищення рівня сироваткового креатиніну; нечасто – підвищення рівня сечовини у крові, гіпонатріємія; рідко – підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення концентрації сироваткового білірубіну.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції. Про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарський засібу слід повідомляти за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 2 або по 3, або по 5, або по 6, або по 10 блістерів у коробці.

За рецептом.

АТ Фармацевтичний завод Тева.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Дільниця 1; H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.