Еналозид 12,5 таблетки №20 (10х2)

діючі речовини: еналаприл, гідрохлоротіазид;

1 таблетка має у складі: еналаприлу малеату у перерахуванні на 100 % речовину – 10 мг, гідрохлоротіазиду в перерахуванні на 100 % речовину – 12,5 мг;

додаткові компоненти: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, повідон, кальцію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремовим відтінком кольору, з плоскою поверхнею, фаскою і рискою або без риски.

Комбіновані лікарський засіби інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретики. Код АТХ С09В А02.

Фармакодинаміка.

Лікарський засіб є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – це пептидилова дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного оборотного зв’язку при вивільненні реніну) і зниження секреції альдостерону.

АПФ ідентичний кініназі ІІ. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепресорним пептидом. Однак роль цього факту у терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм, за яким еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією.

Гідрохлоротіазид (ГХТЗ) – це сечогінний і антигіпертензивний засіб, що підвищує активність реніну плазми крові. Антигіпертензивні ефекти двох компонентів є адитивними і, як правило, тривають 24 години. Хоча один еналаприл проявляє гіпотензивну дію навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією, одночасне використання з гідрохлоротіазидом у таких хворих призводить до більшого зниження артеріального тиску. Компонент еналаприлу у лікарський засібі, як правило, послабляє зниження калію, спричинене прийомом гідрохлоротіазиду.

Фармакокінетика.

Еналаприлу малеат

Після перорального використання еналаприл швидко абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у сироватці крові протягом 1 години. Базуючись на показнику виведення з сечею, об’єм абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60–70 %.

Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту. Максимальні концентрації еналаприлату у сироватці крові досягаються через 3–4 години після перорального використання еналаприлу малеату. Виводиться еналаприл головним чином нирками. Основними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % від дози, та еналаприл у незміненому вигляді. За винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату у сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, імовірно, пов’язано зі зв’язуванням АПФ. В осіб із нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрацій еналаприлату у сироватці крові досягається на 4-й день перорального використання еналаприлу. Ефективний напівперіод кумуляції еналаприлату після багатократного перорального використання еналаприлу становить 11 годин. Прийом їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу у шлунково-кишковому тракті. Об’єм абсорбції і гідроліз еналаприлу є подібними при прийомі різних доз у межах рекомендуєтьсяго терапевтичного діапазону.

Гідрохлоротіазид

При моніторингу рівнів у плазмі крові протягом принаймні 24 годин період напіввиведення із плазми крові становив 5,6–14,8 години. Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні як мінімум 61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний і не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Еналаприл/гідрохлоротіазид

Одночасне багатократне використання еналаприлу і гідрохлоротіазиду незначною мірою впливає або взагалі не має впливу на біодоступність цих лікарський засібів. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до окремих її компонентів, що застосовуються одночасно.

Терапія артеріальної гіпертензії у хворих‚ яким показана комбінована терапія.

• Гіперчутливість до еналаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), гідрохлоротіазиду та до інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів лікарського засобу.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з терапіям інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Тяжкі розлади функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв або рівень креатиніну у сироватці крові перевищує 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл)).
• Стеноз ниркової артерії.
• Протипоказано у період проведення гемодіалізу.
• Клінічний стан після трансплантації нирки.
• Тяжкі розлади функції печінки.
• Анурія, первинний гіперальдостеронізм.
• Резистентна до терапія гіпокаліємія чи гіперкаліємія.
• Рефрактерна гіпонатріємія.
• Симптомна гіперурикемія (подагра).
• Вагітним або жінкам, які планують завагітніти (див. «Використання в час вагітності або лактації»).
• Не слід використовувати еналаприл з лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з розладим функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).
• Одночасне використання з терапією сакубітрилом/валсартаном. Прийом лікарського засобу не можна розпочинати раніше, ніж через 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Еналаприлу малеат та гідрохлоротіазид

Інші антигіпертензивні лікарський засіби.

Супутнє використання бета-блокаторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефект лікарський засібу. Одночасне використання нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний тиск.

Гангліоблокатори або адреноблокатори, поєднані з еналаприлом, слід вводити тільки за умови уважного спостереження за станом пацієнта.

Лікарський засіби літію

Діуретики або інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне використання не рекомендується.

Нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗП, можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків та/або інших антигіпертензивних лікарський засібів. У деяких хворих із розладим функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти з дегідратацією, включаючи тих, хто отримує терапія діуретиками), які застосовують НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне використання антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення рівня калію в сироватці крові з подальшим погіршенням функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Такі ефекти, як правило, оборотні. Тому таку комбінацію слід вводити обережно пацієнтам з розладими функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини. Потрібен ретельний контроль функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого терапія.

Еналаприл

Калійзберігаючі діуретики і калієві добавки.

Незважаючи на те, що рівень калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, у деяких хворих, які отримують терапію еналаприлом, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), калієві добавки або сольові замінники, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові.Слід також дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лікарського засобу Еналозид^® 12,5 з іншими лікарський засібами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм та котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, подібно до амілориду. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Медикаменти, що підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Одночасне використання інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки це підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, із сіролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) або вілдагліптином може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

У хворих, які одночасно застосовують котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості використання»).

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину може виникати гіперкаліємія. Рекомендується контролювати рівень калію в сироватці крові.

Гепарин

Гіперкаліємія може виникати при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином. Рекомендується моніторинг рівня калію в сироватці крові.

Діуретики (тіазид або петльові діуретики).

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочинаючи терапія з низьких доз лікарський засібу.

Трициклічні антидепресанти/ антипсихотичні засоби/ наркотики.

Одночасне використання анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Лікарський засіби золота.

Поодинокі реакції, подібні на реакції на нітрити (прояви вазодилатації, у тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), спостерігалися у хворих, які лікувалися ін’єкційними лікарський засібами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні лікарський засіби.

Епідеміологічні дослідження вказують на те, що супутнє використання інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Такий ефект, імовірно, матиме місце протягом перших тижнів супутнього терапія та у хворих з розладим функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори.

Еналаприл можна обережно використовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб), тромболітичними засобами і бета-блокаторами.

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.

Повідомлялося, що у хворих з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом і ураженням органів-мішеней супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки лікарський засібу ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску.

Гідрохлоротіазид

Нижченаведені медикаменти можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні:

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин).

Ймовірне посилення чутливості до дії міорелаксантів.

Алкоголь, барбітурати, наркотичні анальгетики.

Може відбуватися потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Антидіабетичні лікарський засіби (пероральні антидіабетичні засоби та інсулін).

На тлі лікуванні тіазидами ймовірне зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба в зміні дозування. Метформін слід використовувати обережно через ризик виникнення лактатацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов’язаної з прийомом гідрохлоротіазиду.

Холестирамін та смоли колестиполу.

Аніонно-обмінні смоли можуть зменшити всмоктування гідрохлоротіазиду. Однократні дози холестираміну або смол колестиполу знижують всмоктування гідрохлоротіазиду зі шлунково-кишкового тракту відповідно на 85 % та 43 %.

Подовження інтервалу QT (наприклад, прокаїнамід, аміодарон, соталол).

Підвищений ризик тахікардії типу «пірует».

Серцеві глікозиди.

Гіпокаліємія може підвищити чутливість або збільшити клінічну відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад, підвищена шлуночкова збудливість).

Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці).

Гідрохлоротіазид може посилювати розлади електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон, проносні засоби (за умови зловживання). Гідрохлоротіазид може спричинити підвищення втрати калію і/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін).

Тіазиди можуть знизити реакцію у відповідь на пресорні аміни, але не настільки, щоб виключати супутній прийом.

Цитотоксичні лікарський засіби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат).

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть знижувати виведення цитотоксичних медикаментів нирками та посилити їх мієлосупресивний ефект.

Інгібітори простагландин-синтази.

У деяких хворих їх використання може зменшувати діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

Медикаменти, що застосовуються для терапія подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Може потребуватися корекція доз медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникнення випадків гіперчутливості до алопуринолу.

Саліцилати.

За умови прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа.

Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи.

Циклоспорин.

При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден).

Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти.

Можуть призводити до посилення ортостатичної гіпотензії.

Інші гіпотензивні засоби.

Адитивний ефект.

Глікозиди наперстянки.

Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.

Лікарські лікарський засіби, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові.

Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлоротіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарський засіби), а також з нижченаведеними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є фактором ризику розвитку тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):

• антиаритмічні лікарський засіби класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні лікарський засіби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарський засіби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для пероральновенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцин для пероральновенного введення).

Солі кальцію.

Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При потрібності призначення лікарський засібів кальцію дозу слід підбирати, контролюючи вміст кальцію в сироватці крові.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості використання»).

Карбамазепін.

З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії потрібно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби.

За умови індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних лікарський засібів.

Нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗП.

При одночасному застосуванні НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Бета-блокатори та діазоксид.

Одночасне використання тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Амантадин.

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Еналаприл та гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія та дисбаланс електролітів.

Симптоматичну артеріальну гіпотензію рідко спостерігають у хворих із неускладненою артеріальною гіпертензією. Серед хворих з артеріальною гіпертензією, які отримують Еналозид^® 12,5, артеріальна гіпертензія розвивається частіше у хворих із розладим водно-електролітного обміну, наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, діареї або блювання. В такомза умови потрібно проводити регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові. Симптоматична артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам терапія лікарський засібом слід починати під наглядом лікаря.

Хворих слід обстежувати стосовно клінічних ознак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок діареї або блювання. У таких хворих слід періодично перевіряти рівні електролітів у сироватці крові.

Особливо уважним повинен бути підхід до терапія хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та, якщо потрібно, ввести пероральновенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі лікарський засібу не є протипоказанням для терапія, яке можна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об’єму рідини.

У деяких хворих із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском лікарський засіб може додатково зменшити рівень артеріального тиску. Таку реакцію не слід розцінювати як підставу для припинення терапія. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до терапія, слід знизити дозу та/або припинити терапія діуретиком та/ або лікарський засібом Еналозид^® 12,5.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS).

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. У період декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з ураженням органів-мішеней подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, що діє на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід використовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з розладим функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» або «Особливості використання»).

Розлади функції нирок.

Повідомлялося про розлади функції нирок, спричинене еналаприлом, особливо у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне терапія, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією за відсутності ниркової недостатності при прийомі еналаприлу разом з діуретиком спостерігається підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові. Може потребуватися зниження дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такомза умови потрібно враховувати ймовірність існування стенозу ниркових артерій.

Гіперкаліємія.

Комбінація еналаприлу та діуретика в низьких дозах може спричинити виникнення гіперкаліємії.

Літій

Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується.

Пацієнти літнього віку.

Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду, що застосовуються одночасно, подібні як у хворих літнього віку, так і у молодших дорослих хворих з артеріальною гіпертензією.

Використання дітям.

Безпека та ефективність використання лікарський засібу дітям не встановлені.

Еналаприл.

Аортальний або мітральний стеноз/ гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати обережно пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їх прийому слід уникати за умови кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Реноваскулярна гіпертензія.

У хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом аорти єдиної здорової нирки, які приймають інгібітори АПФ, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при слабких змінах рівня креатиніну сироватки крові може погіршитися функція нирок. Терапія цих хворих слід розпочинати з низьких доз, уважно коригуючи дози та контролюючи функцію нирок.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У деяких хворих, яким застосовували діаліз з використанням мембран із високою проникністю (наприклад, AN 69) і яких супутньо лікували інгібіторами АПФ, розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких хворих рекомендується використання діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.

Пересадка нирок.

Досвід використання лікарського засобу Еналозид^® 12,5 пацієнтам із нещодавно пересаженою ниркою відсутній. Тому терапія лікарський засібом для них не рекомендується.

Розлади функції печінки.

Дуже рідко із використанням інгібіторів АПФ пов’язують синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або значному підвищенні рівня печінкових ферментів слід припинити їх прийом і отримати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

Були повідомлення про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у хворих, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко виникає у хворих із нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно використовувати пацієнтам із колагенозом, при імунонодепресивній терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, особливо якщо раніше встановлено розлади функції нирок. У деяких з таких хворих розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками.

При застосуванні еналаприлу цим пацієнтам рекомендується періодичний контроль кількості лейкоцитів, а пацієнт повинен інформувати лікаря про будь-які прояви інфекції.

Калій сироватки крові.

Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект, як правило, незначний у хворих із нормальною функцією нирок. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у хворих з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, хворих віком > 70 років, хворих із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зі зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом, та за умови супутнього прийому калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, а також у хворих, які приймають інші лікарський засіби, що можуть спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, і особливо антагоністи альдостерону або АРА). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, триметоприму або котримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, у хворих з розладим функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих лікарський засібів вважається необхідним, їх слід використовувати обережно, регулярно контролюючи вміст рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіпоглікемія.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо у перший місяць терапія інгібіторами АПФ.

Гіперчутливість/ ангіоневротичний набряк.

У деяких хворих, яких лікували інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, включаючи Еналозид^® 12,5, з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом терапія. У такомза умови використання лікарського засобу Еналозид^® 12,5 потрібно одразу припинити і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть якщо відзначається лише набряк язика при відсутності дихального дистресу, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними і кортикостероїдними агентами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані імовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які перенесли операцію на органах дихання. У цих випадках необхідне використання невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або заходи для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти, у яких раніше виникав ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.

Одночасне використання інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Терапія сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози еналаприлу. Терапія еналаприлом можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, із сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика, з розладим дихання або без нього) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Потрібно обережно призначати рацекадотрил, інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) і вілдагліптин пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ. Перед початком терапія пацієнтам, які приймають лікарський засіб Еналозид^® 12,5, потрібно провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.

Анафілактоїдні реакції при десенсибілізувальній терапії.

Зрідка у хворих, які отримували інгібітори АПФ, у період проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих розвивалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).

Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у хворих, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний, стійкий характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель у зв’язку з терапіям інгібітором АПФ потрібно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічні операції/ анестезія.

У період великих хірургічних операцій або при анестезії із використанням лікарський засібів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою збільшення об’єму рідини.

Расовий фактор.

Еналаприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у хворих негроїдної раси з гіпертензією, ніж у хворих іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих хворих.

Гідрохлоротіазид

Розлади функції нирок.

Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для терапія хворих з розладим функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Таблетки Еналозид^® 12,5 не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів лікарський засібу не вкаже на потребу у дозах, присутніх у комбінованих таблетках.

Розлади функції печінки.

Тіазиди слід обережно використовувати пацієнтам з розладими функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз антидіабетичних лікарський засібів, включаючи інсулін. Терапія тіазидами може спровокувати прояви латентного діабету.

Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та калію у сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; однак протягом використання малих доз (12,5 мг) повідомлялося про мінімальний ефект або про його відсутність.

Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію з сечею та спричинити періодичне незначне підвищення кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Використання тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції щитовидної залози.

Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких хворих. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та, таким чином, може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Хоча немає даних з контрольованих клінічних досліджень щодо хворих, які отримували Еналозид^® 12,5, у них, як і у хворих, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові.

Тіазиди (включаючи гідрохлоротіазид) можуть спричиняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками розлади водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м’язовий біль або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, розлади з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).

Хоча протягом використання тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену використанням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у хворих з цирозом печінки, у хворих з підвищеним діурезом, за умови недостатнього перорального вживання електролітів та у хворих, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

У спекотну погоду у хворих, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний і не потребує терапія.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Лікарський засіб може впливати на результати таких лабораторних аналізів:

• лікарський засіб може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
• терапія лікарський засібом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
• лікарський засіб здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;
• гідрохлоротіазид може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.

Гіперчутливість.

У хворих, схильних до алергії, або у хворих з бронхіальною астмою в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалося загострення або активація системного червоного вовчака.

Немеланомний рак шкіри.

Результати двох останніх фармакоепідеміологічних досліджень (згідно з датськими загальнонаціональними джерелами інформації, включаючи датський реєстр випадків раку та державний реєстр призначених ліків) показали сукупний дозозалежний зв’язок між використанням гідрохлоротіазиду та виникненням базальноклітинної карциноми і плоскоклітинної карциноми. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути причиною розвитку таких патологій. Хворих, які приймають гідрохлоротіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід проінформувати щодо ризику виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на предмет нових вогнищ ураження, а також змін в уже наявних, та повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.

Підозрілі ураження шкіри підлягають гістологічному дослідженню за допомогою біопсії.

Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними променями та УФ-променями та використовувати належний захист за умови перебування під сонячними променями та УФ-променями з метою мінімізації ризику раку шкіри.

Доцільність використання гідрохлоротіазиду також слід уважно переглянути для хворих, які мають рак шкіри в анамнезі (див. розділ «Небажані реакції»).

Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома

Лікарський засіби, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Прояви включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку використання лікарський засібу.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне терапія – це якнайшвидше припинити використання медикаментів. Якщо пероральноочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, потрібно використовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи терапія. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність

Дуже рідкісні важкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром. Після прийому гідрохлортіазиду повідомлялося про дуже рідкісні важкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи ГРДС. Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку захворювання прояви включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, гідрохлортіазид слід припинити та провести відповідне терапія. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенсли ГРДС після прийому гідрохлортіазиду.

Особливі застереження щодо допоміжних речовин.

Еналозид^® 12,5 має у складі лактозу. Пацієнтам з галактозною недостатністю, лактозною недостатністю Лаппа чи із синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід використовувати цей лікарський засіб.

Використання в час вагітності або лактації.

Інгібітори АПФ протипоказано використовувати вагітним та жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Коли не застосовують»).

Пацієнток, які планують вагітність, потрібно інформувати відносно потенційної шкоди для плода, тому їх слід перевести на альтернативне антигіпертензивне терапія, яке має затверджений профіль безпеки використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати деякого підвищення ризику. Відомо, що використання інгібіторів АПФ у період ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальної токсичністі (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався у час вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам потрібно знати про те, що олігогідрамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних уражень.

Якщо використання інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід уважно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури.

Гідрохлоротіазид

Досвід використання гідрохлоротіазиду у час вагітності, особливо у період І триместру, обмежений. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. При застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності гідрохлоротіазид може порушити фетоплацентарний кровообіг і зумовлювати жовтяницю у плода або у новонародженої дитини, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.

Гідрохлоротіазид не можна використовувати для терапія набряків, артеріальної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зниження об’єму плазми та погіршує матковоплацентарне кровопостачання.

Гідрохлоротіазид не слід використовувати для терапія есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних.

Гідрохлоротіазид протипоказано використовувати у час вагітності.

Годування груддю

За деякими фармакокінетичними даними, дуже низькі концентрації лікарського засобу проникають у грудне молоко (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначними, використання лікарського засобу не рекомендується у період лактації новонароджених через гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого використання. Якщо його використання вкрай необхідне, лактації потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У період керування автомобілем та іншими механічними засобами слід бути обережними та враховувати ймовірність виникнення небажаних реакцій з боку нервової системи, включаючи запаморочення або сонливість.

При артеріальній гіпертензії.

Початкова доза лікарський засібу – 1 таблетка 1 раз на добу. Якщо бажаний ефект не досягається, то добову дозу слід підвищувати до 2 таблеток 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки на добу.

При нирковій недостатності.

Для хворих із розладим функції нирок, помірній або вираженій нирковій недостатності (при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче) тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними.

Якщо рівень креатиніну у діапазоні від > 30 до < 80 мл/хв, Еналозид^® 12,5 слід використовувати лише після попереднього визначення дози кожного з компонентів.

Рекомендована початкова доза еналаприлу малеату, що застосовується окремо, при легкому порушенні функції нирок становить від 5 до 10 мг.

Попереднє терапія діуретиками.

Якщо пацієнт вже отримує діуретики, рекомендується відмінити терапія або зменшити дозу діуретика принаймні за 2–3 дні до початку терапії Еналозидом^® 12,5, щоб уникнути різкого зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути на початку терапії Еналозидом^® 12,5, вона частіше спостерігається у хворих‚ у яких попередня терапія діуретиками спричинила розлади водно-електролітного балансу.

Діти. Безпека та ефективність використання лікарський засібу дітям не встановлені.

Терапія – симптоматичне і підтримуюче. Використання лікарський засібу слід припинити і уважно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо лікарський засіб було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат. Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому лікарський засібу і супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступором. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлу у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлату. При появі артеріальної гіпертензії може бути необхідним введення ангіотензину ІІ та/або пероральновенне введення катехоламінів.

Рекомендованим терапіям при передозуванні є пероральновенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду. Еналаприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.

При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора.

Гідрохлоротіазид. Найчастішими симптомами передозування є прояви гіпокаліємії, гіпохлоремії, гіпонатріємії і дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Якщо також використовувати лікарський засіб дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також проявами передозування може бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Найчастішими побічними реакціями були запаморочення і підвищена втомлюваність, що зазвичай зникали при зниженні дози і рідко вимагали відміни лікарського засобу.

Іншими побічними реакціями (1–2 %) були: м’язові судоми, нудота, астенія, ортостатичні ефекти, включаючи артеріальну гіпотензію; головний біль, кашель та імпотенція.

Нижче наведено небажані реакції, про які повідомлялося, зокрема, у період використання окремо еналаприлу або гідрохлоротіазиду, у період клінічних досліджень або після виходу лікарський засібу на ринок.

З боку серцево-судинної системи: неортостатична гіпотензія, пальпітація, тахікардія, біль у грудній клітці.

З боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль, пептичні виразки, метеоризм, запор, сухість у роті, афтозні виразки.

З боку нервової системи/ психіки: синкопе, безсоння, сонливість, парестезії, запаморочення, вертиго, втомлюваність, нездужання, нервозність, парез (внаслідок гіпокаліємії).

З боку органів дихання: диспное, алергічний альвеоліт.

З боку шкіри: синдром Стівенса – Джонсона, висипання, свербіж, посилена пітливість, діафорез, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.

З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, зниження кількості тромбоцитів і лейкоцитів, рідко – нейтропенія, тромбоцитопенія, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.

З боку резасібивної системи: зниження лібідо.

Метаболічні розлади: подагра.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.

Інші: симптомокомплекс, що може включати такі прояви: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит і артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз.

Реакції гіперчутливості: рідко повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості використання»). Дуже рідко повідомлялося про інтестинальний ангіоневротичний набряк при застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл.

Зміни лабораторних показників: гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, підвищення рівня азоту, сечовини крові та креатиніну сироватки крові, підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну у сироватці крові. Ці прояви, як правило, носять оборотний характер при відміні лікарський засібу. Відзначалися випадки гіперкаліємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії, гіперкальціємії, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів крові. Вплив на результати таких лабораторних показників:

• лікарський засіб може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
• лікарський засіб здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;
• через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функцій паращитовидних залоз, тому перед обстеженням оцінки їхньої функції терапія лікарський засібом слід припинити.

Додаткові небажані реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів лікарський засібу і можуть бути потенційними побічними ефектами лікарського засобу Еналозид^® 12,5

Еналаприл.

З боку шлунково-кишкового тракту: ілеус, анорексія, зміна смакових відчуттів, стоматит, глосит, нудота.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холецистит, печінковий некроз, холестаз.

З боку нервової системи/ психіки: депресія, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, астенія.

З боку органів дихання: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/астма, біль у горлі та охриплість голосу, ринорея.

З боку серцево-судинної системи: розлади серцевого ритму, стенокардія, ортостатична гіпотензія, інфаркт міокарда або інсульт (можливо, внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у хворих групи високого ризику), феномен Рейно.

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, алопеція, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка.

З боку системи крові: апластична та гемолітична анемія, гіпонатріємія.

З боку імунної системи: кропив’янка, анафілактичний шок, аутоімунні розлади.

Метаболічні розлади: гіпоглікемія.

Інші: нечіткість зору, лімфаденопатія, олігурія, синдром розлади секреції антидіуретичного гормону, м’язові судоми.

Гідрохлоротіазид.

З боку серцево-судинної системи: аритмія.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (пероральнопечінкова, холестатична), печінковий некроз, холестаз, холецистит.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подразнення шлунка, сіалоденіт, зміна смакових відчуттів, нудота.

Метаболічні розлади: глюкозурія, гіпохлоремічний алкалоз (що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому), гіперурикемія (що може провокувати подагричні напади у хворих з асимптомним перебігом захворювання), гіпоглікемія, зниження глюкозотолерантності (що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету).

З боку системи крові: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична та гемолітична анемія.

З боку імунної системи: анафілактична реакція, кропив’янка.

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, некротизуючий ангіїт (васкуліт), токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів зору: ксантопсія, транзиторне розлади зору, хоріоїдний випіт (частота невідома).

З боку органів дихання: респіраторний дистрес (включаючи пневмонію і набряк легень).

З боку респіраторного тракту, органів середостіння та грудної клітки: гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості використання»).

З боку нервової системи/ психіки: неспокій, дезорієнтація, зміни настрою, виснаження.

Зміни лабораторних показників: електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).

Інші: гарячка, інтерстиціальний нефрит, спазми м’язів, судоми, відчуття спраги, статеві розлади.

Пухлини доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи).

Частота «невідома»: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).

Опис виділених побічних реакцій

Немеланомний рак шкіри: за даними епідеміологічних досліджень, спостерігається залежність виникнення немеланомного раку шкіри від сукупної дози гідрохлоротіазиду(сукупний доза-ефект) (див. «Особливості використання»).

Повідомлення про підозрювані небажані реакції.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутність ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https//aisf.dec.gov.ua.

2 роки.

Не використовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 2 або 3 блістери у пачці.

За рецептом.

АТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.