Енап 20 HL таблетки №20 (10х2)

діюча речовина: 1 таблетка має у складі еналаприлу малеату 20 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

додаткові компоненти: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі плоскі таблетки білого кольору зі скошеним краєм та насічкою з одного боку.

Комбіновані лікарський засіби інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретики. Код АТХ С09В А02.

Фармакодинаміка.

Енап^® 20 HL є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).

Еналаприлу малеат

АПФ – це пептидилова дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що веде до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного оборотного зв’язку при вивільненні реніну) і зниження секреції альдостерону.

АПФ ідентичний кініназі ІІ. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепресорним пептидом. Однак роль цього факту у терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм, за яким еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією.

Два великих рандомізованих контрольованих дослідження (ONTARGET (Поточне міжнародне дослідження використання телмісартану окремо і в комбінації з раміприлом), VA NEPHRON-D (Дослідження нефропатії при діабеті, що проводилось департаментом США у справах ветеранів) вивчали використання комбінації інгібітора АПФ з блокатором рецептора ангіотензину II.

ONTARGET – дослідження, проведене за участю хворих із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або хворих на цукровий діабет II типу, який супроводжувався ознаками ураження органів-мішеней. VA NEPHRON-D – дослідження, проведене за участю хворих із цукровим діабетом II типу та діабетичною нефропатією.

Ці дослідження не показали суттєвого сприятливого впливу на результати з боку нирок та/або серцево-судинної системи та смертність, у той же час спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. З огляду на аналогічні фармакодинамічні властивості, ці результати також можна віднести до інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Таким чином, інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід використовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Дослідження аліскірену при діабеті II типу із використанням кінцевих точок, пов’язаних із серцево-судинними та нирковими захворюваннями) – дослідження, призначене для перевірки переваги додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у хворих із цукровим діабетом II типу та хронічними захворюваннями нирок або серцево-судинної системи, або обома патологіями. Дослідження було припинено передчасно через підвищений ризик несприятливих результатів. Смертність через серцево-судинні захворювання та інсульт у групі аліскірену була вищою, ніж у групі плацебо, а зазначені побічні явища та серйозні побічні явища (гіперкаліємія, гіпотензія та розлади функції нирок) частіше спостерігалися в групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

Гідрохлоротіазид – це сечогінний та антигіпертензивний засіб, що підвищує активність реніну плазми крові.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом та НМРШ. Одне дослідження включало популяцію, що складалася з 71533 випадків базальноклітинної карциноми (БКК) та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (ПКК), яку порівнювали з 1430833 та 172426 особами контрольної популяції відповідно. Високі дози гідрохлоротіазиду (≥ 50000 мг кумулятивна доза) асоціювалися з корегованим ВР 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) для БКК та 3,98 (95 % ДІ: 3,68-4,31) для ПКК. Спостерігався чіткий взаємозв’язок між кумулятивною дозою та відповіддю для БКК та ПКК. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи (ПКК) та впливом гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи порівнювали з 63067 особами контрольної популяції, використовуючи стратегію випадкової вибіркової сукупності. Співвідношення кумулятивна доза-відповідь було продемонстровано з корегованим ВР 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), який збільшувався до ВР 3,9 (3,0-4,9) для високих доз (~ 25000 мг) та ВР 7,7 (5,7-10,5) для найвищої кумулятивної дози (~ 100000 мг) (див. розділ «Особливості використання»).

Еналаприлу малеат – гідрохлоротіазид

Антигіпертензивні ефекти двох компонентів є адитивними і зазвичай тривають 24 години. Хоча один еналаприл чинив гіпотензивну дію навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією, одночасне використання з гідрохлоротіазидом у таких хворих призводить до більшого зниження артеріального тиску.

Компонент еналаприлу у лікарський засібі зазвичай послабляє зниження калію, спричинене прийомом гідрохлоротіазиду.

Фармакокінетика.

Еналаприлу малеат

Після перорального використання еналаприл швидко абсорбується, досягаючи максимальної концентрації (С_max) у сироватці крові протягом 1 години. Базуючись на показнику виведення із сечею, об’єм абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60-70 %.

Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. С_max еналаприлату у сироватці крові досягається через 3-4 години після перорального використання еналаприлу малеату. Виводиться еналаприл головним чином нирками. Основними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % від дози, та еналаприл у незміненому вигляді, за винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату у сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, імовірно, пов’язано зі зв’язуванням АПФ. В осіб із нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрації еналаприлату у сироватці крові досягається на 4-й день перорального використання еналаприлу. Ефективний напівперіод кумуляції еналаприлату після багаторазового перорального використання еналаприлу становить 11 годин. Вживання їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу у шлунково-кишковому тракті. Об’єм абсорбції і гідроліз еналаприлу є подібними при прийомі різних доз у межах рекомендуєтьсяго терапевтичного діапазону.

Гідрохлоротіазид

При моніторингу рівня гідрохлоротіазиду у плазмі крові протягом принаймні 24 годин період напіввиведення становив 5,6-14,8 години. Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні як мінімум 61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний і не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Еналаприлу малеат/гідрохлоротіазид

Одночасне багаторазове використання еналаприлу і гідрохлоротіазиду незначним чином або взагалі не впливає на біодоступність цих лікарський засібів. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до окремих її компонентів, що застосовуються одночасно.

• Гіперчутливість до будь-якого з компонентів лікарський засібу або до інших лікарський засібів, що є похідними сульфонамідів.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного із попереднім терапіям інгібіторами АПФ, а також спадковим або ідіопатичним ангіоневротичним набряком.
• Тяжкі розлади функції печінки.
• Стеноз ниркових артерій.
• Тяжкі розлади функції нирок (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв).
• Анурія.
• Резистентна до терапія гіпокаліємія або гіперкаліємія.
• Рефрактерна гіпонатріємія.
• Симптомна гіперурикемія (подагра).
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Одночасне використання з лікарський засібами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або розладими функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості використання»).
• Одночасне використання із терапією сакубітрилом/валсартаном через підвищений ризик ангіоневротичного набряку. Енап^® 20 НL не слід використовувати протягом 36 годин після останнього прийому сакубітрилу/валсартану - лікарський засібу, що має у складі інгібітор неприлізину, або після переходу з нього на інший лікарський засіб (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості використання»).

Еналаприлу малеат – гідрохлоротіазид

Подвійна блокада РААС

У клінічних дослідженнях було продемонстровано, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з підвищеним ризиком побічних явищ, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і погіршення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із прийомом одного лікарський засібу, що блокує РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Інші антигіпертензивні засоби

Супутній прийом цих лікарський засібів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Комбінація еналаприлу малеату та бета-адреноблокаторів, метилдопи або блокаторів кальцієвих каналів покращує ефективність зниження артеріального тиску.

Гангліоблокатори або адреноблокатори у комбінації з еналаприлом слід використовувати тільки за умови уважного спостереження за станом пацієнта.

Літій

Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та токсичності при одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Одночасне використання тіазидних діуретиків та інгібіторів АПФ може додатково підвищувати рівень літію та збільшувати ризик токсичної дії літію.

Використання лікарський засібу одночасно з лікарський засібами літію не рекомендується, але якщо така комбінація необхідна, потрібно уважно контролювати рівень літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні лікарський засіби (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗП

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть послаблювати ефекти діуретиків та інших антигіпертензивних лікарський засібів. З цієї причини антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, інгібіторів АПФ або діуретиків може бути ослаблений при застосуванні НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасне використання НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2) та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ демонструє додатковий ефект щодо збільшення рівня калію у сироватці крові та може призводити до розлади функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Рідко може розвиватися ниркова недостатність, зокрема у хворих із розладими функції нирок (наприклад, у хворих літнього віку або хворих з дегідратацією, включаючи хворих, які отримують діуретики). Тому таку комбінацію лікарський засібів слід обережно призначати пацієнтам з ослабленою функцією нирок.

Еналаприл

Калійзберігаючі діуретики або добавки з калієм або замінники солі калію

Хоча рівень калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, у деяких хворих, які отримують еналаприл, може виникати гіперкаліємія. Використання калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також використання харчових добавок або замінників солі, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Слід також дотримуватися обережності при спільному застосуванні еналаприлу з іншими лікарський засібами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, наприклад триметоприм і котрімоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик подібно до амілориду. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними лікарський засібами не рекомендується. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати обережно, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості використання»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або якщо розпочати терапію з низької дози еналаприлу.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Лікарський засіби золота

Повідомлялося про рідкісні нітритоїдні реакції (почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) у хворих, які отримували ін’єкційні лікарський засіби золота (натрію ауротіомалат) одночасно з інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR)

Супутній прийом з інгібіторами mTOR (такими як темсиролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Інгібітори неприлізину

Одночасне використання з інгібіторами неприлізину (наприклад, сакубітрил, рацекадотрил) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку. Використання сакубітрилу/валсартану не можна починати до 36 годин після прийому останньої дози терапії еналаприлом. Терапію еналаприлом не можна починати до 36 годин після останньої дози сакуцитрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у хворих з асимптомним перебігом захворювання.

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь потенціює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні лікарський засіби (пероральні цукрознижувальні лікарський засіби та інсулін)

Результати епідеміологічних досліджень вказують на те, що одночасне використання інгібіторів АПФ та антидіабетичних лікарський засібів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до зниження рівня глюкози у крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Такий ефект, імовірно, матиме місце протягом перших тижнів супутнього терапія та у хворих із розладими функції нирок (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори

Еналаприл можна безпечно використовувати супутньо з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Гідрохлоротіазид

Недеполяризуючі м’язові релаксанти

Тіазиди можуть посилювати сприйнятливість до тубокурарину.

Алкоголь, барбітурати або наркотичні аналгетики потенціюють розвиток ортостатичної гіпотензії.

Антихолінергічні засоби (наприклад, антропін, біпериден)

Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зниження швидкості евакуації зі шлунку біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Карбамазепін

З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії потрібно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Антидіабетичні лікарський засіби (пероральні цукрознижувальні лікарський засіби та інсулін)

На тлі терапія тіазидами ймовірне зниження глюкозотолерантності. При застосуванні антидіабетичних лікарський засібів та тіазидних діуретиків може виникнути потреба у зміні дозування антидіабетичного лікарський засібу. Метформін слід використовувати обережно, враховуючи ризик виникнення лактоацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність, пов’язану з гідрохлоротіазидом.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол)

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява потрібності у збільшені дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів ймовірне підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Смоли колестираміну і колестиполу

Абсорбція гідрохлоротіазиду зменшується при наявності аніонно-обмінних смол. Разова доза лікарський засібу колестирамінової або колестиполової смоли зв’язується з гідрохлоротіазидом і знижує його абсорбцію зі шлунково-кишкового тракту на 85 % і 43 % відповідно.

Інгібітори простагландинсинтази – у деяких хворих їх використання може зменшувати діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

Подовження інтервалу QT (наприклад, хінідин, прокаїнамід, аміодарон, соталол)

Підвищують ризик тахікардії піруетного типу.

Медикаменти, які спричиняють зміни рівня калію в сироватці крові

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид вживати одночасно з лікарський засібами, які спричиняють зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні медикаменти), та лікарський засібів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), оскільки гіпокаліємія є фактором, що спричиняє розвиток піруетної тахікардії шлуночків:

• антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу ІІІ (аміодарон, сотало, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші медикаменти (бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для пероральновенного введення, галафантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для пероральновенного введення).

Глікозиди наперстянки

Гіпокаліємія або гіпомагніємія може активізувати або посилювати реакцію з боку серця на токсичні ефекти наперстянки (наприклад, підвищення вентрикулярної збудливості).

Кортикостероїди, АКТГ

Посилюється електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємія.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами

Гідрохлоротіазид може збільшувати втрати калію та/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін)

Ефект пресорних амінів може бути знижений (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Цитостатичні лікарський засіби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди можуть зменшувати виведення цитотоксичних медикаментів нирками та посилювати їхні мієлосупресивні ефекти.

Саліцилати

При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа

Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Солі кальцію

Тіазидні діуретики підвищують рівень кальцію в сироватці крові за рахунок зниження його виведення. Якщо необхідне призначення кальційвмісних харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Йодовмісні контрастні засоби

За умови індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних лікарський засібів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), стимулюючі проносні засоби

Гідрохлоротіазид посилює розлади електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

β-блокатори та діазоксид

Одночасне використання тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з β-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин

Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Діти

Дослідження лікарських взаємодій проводили тільки за участю дорослих хворих.

Еналаприлу малеат – гідрохлоротіазид

Подвійна блокада РААС

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівня електролітів. У період декількох досліджень повідомлялося, що у хворих зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного лікарський засібу, діючого на РААС. Не слід використовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або із розладими функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Коли не застосовують» або «Особливості використання»).

Не слід одночасно використовувати інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Артеріальна гіпотензія та електролітний/водний дисбаланс

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарський засібів, у деяких хворих можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у хворих із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у хворих з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або розладими функції нирок. Таким пацієнтам використання лікарський засібу слід починати під наглядом лікаря.

Хворих слід обстежувати щодо клінічних ознак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок діареї або блювання. У таких хворих слід періодично перевіряти рівень електролітів у сироватці крові.

Особливо уважним повинен бути підхід до терапія хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, якщо потрібно, ввести пероральновенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до використання наступних доз лікарський засібу. Терапія лікарський засібом можна розпочинати лише після ефективної нормалізації об’єму циркулюючої крові та артеріального тиску, а терапія може бути відновлена у зменшених дозах або із використанням кожного з компонентів лікарський засібу окремо.

У деяких хворих із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском лікарський засіб Енап^® 20 HL може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така реакція на прийом лікарський засібу є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення терапія. За умови, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до терапія, слід зменшити дозу та/або припинити терапія діуретиком та/або лікарський засібом.

Розлади функції нирок

Повідомлялося про розлади функції нирок, спричинене еналаприлом, особливо у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне терапія, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без раніше існуючою нирковою недостатністю при прийомі еналаприлу разом із діуретиком спостерігається підвищення сечовини і креатиніну у сироватці крові. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такомза умови потрібно враховувати ймовірність існування стенозу ниркових артерій.

Гіперкаліємія

При комбінованому застосуванні еналаприлу і діуретика в низьких дозах не можна виключити ймовірність розвитку гіперкаліємії.

Літій

Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Діти

Безпека та ефективність використання лікарський засібу дітям не встановлені.

Еналаприлу малеат

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати обережно пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього прийому слід уникати за умови кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Розлади функції нирок

Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності, пов’язаної із використанням еналаприлу, що спостерігалася переважно у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. При своєчасній діагностиці та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана із використанням еналаприлу, зазвичай оборотна (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Реноваскулярна гіпертензія

У деяких хворих із двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося підвищення рівня сечовини крові і креатиніну сироватки крові, що зазвичай є оборотним при відміні лікарський засібу. Терапія таких хворих повинна бути розпочата під пильним медичним спостереженням з малих доз, уважного титрування і моніторингу функції нирок.

Пацієнти, яким проводять гемодіаліз

Використання еналаприлу протипоказано пацієнтам, яким необхідне проведення діалізу при нирковій недостатності. Анафілактоїдні реакції спостерігалися у хворих, які знаходилися на діалізі з використанням мембран з високою пропускною здатністю (наприклад, AN 69®) і отримували одночасно інгібітори АПФ. Для таких хворих потрібно використовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивні лікарський засіби інших класів.

Трансплантація нирки

Немає досвіду щодо використання лікарський засібу пацієнтам, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендується терапія еналаприлом.

Печінкова недостатність

Рідко використання інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некротичного гепатиту (іноді) з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ і у яких виникла жовтяниця або значне збільшення рівнів ферментів печінки, слід відмінити інгібітор АПФ та встановити відповідний медичний нагляд.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомляли про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у хворих, які приймали інгібітори АПФ. У хворих з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід дуже обережно призначати пацієнтам із колагенозом судин, які проходять імуносупресивну терапію, терапія алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує розлади функції нирок. У деяких таких хворих розвивалися серйозні інфекції, які у деяких випадках не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, і пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперкаліємія

У деяких хворих, які отримували інгібітори АПФ, в тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. До факторів розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік >70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз і супутнє використання калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, або інші лікарський засіби, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол та особливо антагоністи альдостерону або блокатори ангіотензинрецепторів). Використання добавок калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі, які містять калій, або інших лікарський засібів, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові, зокрема пацієнтам із розладими функції нирок, може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може стати причиною серйозної і навіть летальної аритмії. Якщо одночасне використання периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доцільним, їх слід використовувати обережно, уважно контролюючи функції нирок та рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіпоглікемія

Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні лікарський засіби або інсулін та починають вживати інгібітор АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом першого місяця комбінованої терапії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

При лікуванні інгібіторами АПФ‚ включаючи еналаприл‚ спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя‚ кінцівок‚ губ‚ язика‚ голосової щілини та/або гортані. Ці реакції можуть виникати в будь-який час протягом терапія. У таких випадках потрібно одразу припинити терапія лікарський засібом Енап^® 20 HL і встановити ретельний нагляд за станом пацієнта з метою повного усунення симптомів до виписки пацієнта. Навіть у випадках, коли спостерігається лише набряк язика без респіраторного дистресу, необхідний тривалий нагляд за станом пацієнта, оскільки терапія антигістамінними лікарський засібами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку, який супроводжувався набряком гортані або язика. У хворих з набряком язика, голосової щілини або гортані ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих з хірургічним терапіям дихальних шляхів в анамнезі. У випадках набряку язика‚ голосової щілини або гортані‚ який може призвести до обструкції дихальних шляхів‚ слід одразу ввести підшкірно розчин адреналіну 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або здійснити інші заходи зі звільнення дихальних шляхів.

У чорношкірих хворих, які приймали АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з іншими пацієнтами.

Пацієнти‚ у яких раніше виникав ангіоневротичний набряк‚ не пов’язаний із прийомом інгібіторів АПФ‚ можуть бути більшою мірою схильні до виникнення ангіоневротичного набряку у період терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Коли не застосовують»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ зі сакуцитрилом/валсартаном протипоказано у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення ангіоневротичного набряку. Використання сакубітрилу/валсартану не можна починати до 36 годин після прийому останньої дози терапії еналаприлом. Терапію еналаприлом не можна починати до 36 годин після останньої дози сакуцитрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Супутнє використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) і вілдагліптину може призвести до підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку наприклад набряк дихальних шляхів або язика з розладим дихання або без нього (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Потрібно дотримуватися обережності на початку використання рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.

Анафілактоїдні реакції у період проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих

Зрідка у хворих, які отримують інгібітори АПФ, розвивалися анафілактоїдні реакції, що загрожували життю, у період проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку проведення десенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції у період проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

У хворих, які застосовували інгібітори АПФ у період проведення аферезу ЛПНЩ з декстрану сульфатом, рідко виникали анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. Подібних реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши використання інгібітора АПФ перед проведенням кожного сеансу аферезу.

Кашель

Спостерігалися випадки кашлю у період терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний, постійний характер і припиняється після відміни лікарський засібу. Кашель, що виникає внаслідок використання інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференційному діагнозі кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія

У період великих хірургічних втручань або у період анестезії із використанням засобів, які спричиняють гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Гіпотензію, яка пояснюється подібним механізмом, можна коригувати збільшенням об’єму рідини (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні лікарський засіби, які мають затверджений профіль безпеки для використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це потрібно, слід розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Коли не застосовують» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Етнічні відмінності

Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, еналаприл є менш ефективним щодо зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Можливо, це пояснюється більш високим показником превалювання низькоактивної ренінової системи серед хворих негроїдної раси, хворих на гіпертензію.

Гідрохлоротіазид

Розлади функції нирок

Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для хворих із розладими функції нирок і неефективні при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче, тобто, при помірній або тяжкій нирковій недостатності (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Енап^® 20 HL не слід призначати пацієнтам із розладими функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 80 мл/хв), доки титрування окремих компонентів не досягне дози лікарський засібу в комбінованій таблетці.

Захворювання печінки

Тіазиди слід обережно використовувати пацієнтам із розладими функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки ці лікарський засіби можуть викликати пероральнопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю.

Метаболічні на ендокринні розлади

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. У деяких випадках може бути потрібна корекція доз антидіабетичних лікарський засібів, включаючи інсулін.

На тлі терапії тіазидами може проявлятися латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуть знижувати рівень натрію, магнію та калію в сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками, проте при застосуванні гідрохлоротіазиду в дозі 12,5 мг, що має у складіся в лікарський засібі Енап^® 20 HL, повідомлялося про мінімальні ефекти або їх відсутність. Крім того, у клінічних дослідженнях гідрохлоротіазиду в дозі 6 мг не спостерігалося клінічно значущого впливу на показники глюкози, холестерину, тригліцеридів, натрію, магнію або калію.

Тіазиди можуть зменшити екскрецію кальцію із сечею та викликати переривчасте і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може бути свідченням латентного гіперпаратиреозу. Перед перевіркою функції паращитовидних залоз прийом тіазидів слід припинити.

Терапія тіазидами може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких хворих. Цей вплив на гіперурикемію є дозозалежним. Крім того, еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

У хворих, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівень електролітів у сироватці крові через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлоротіазид) можуть спричиняти розлади водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками розлади водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, підвищена втомлюваність, біль у м’язах або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, розлади з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота та блювання.

Хоча у період використання тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену використанням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у хворих із цирозом печінки, у хворих з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним використанням електролітів та у хворих, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У спекотну погоду у хворих, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує терапія.

Тіазиди можуть збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Гідрохлоротіазид може впливати на результати лабораторних аналізів:

• лікарський засіб може знизити рівень зв’язування йоду з білками плазми;
• терапія лікарський засібом слід припинити до проведення лабораторного обстеження, яке оцінює функцію паращитовидних залоз;
• лікарський засіб може підвищити рівень вільного білірубіну в сироватці крові;
• гідрохоротіазид може дати позитивний аналітичний результат в антидопінговому тесті.

Гіперчутливість

У період прийому тіазидів реакції підвищеної чутливості можуть виникати у хворих з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, або без таких. Повідомлялося про випадки загострення або реактивації системного червоного вовчака у період використання тіазидів.

Немеланомний рак шкіри

У період двох епідеміологічних досліджень, проведених на базі Датського національного реєстру раку, спостерігався підвищений ризик розвитку НМРШ (БКК та ПКК) із впливом підвищених кумулятивних доз гідрохлоротіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може бути потенційним механізмом розвитку НМРШ.

Хворих, які приймають гідрохлоротіазид, слід проінформувати про ризик розвитку НМРШ, їм слід рекомендувати регулярно перевіряти їхню шкіру на наявність нових уражень та одразу повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Рекомендується ймовірні запобіжні заходи, такі як обмежений вплив сонячного світла та ультрафіолетових променів, а в разі впливу пацієнтам слід порадити відповідні заходи захисту, щоб мінімізувати ризик розвитку раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід одразу досліджувати, включаючи гістологічні дослідження методом біопсії. Доцільність використання гідрохлоротіазиду також слід повторно оцінити у хворих, які раніше перенесли НМРШ (див. розділ «Небажані реакції»).

Хороїдальний випіт, гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома

Сульфонаміди або похідні сульфонаміду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що призводить до виникнення хороїдального випоту з вадами зору, транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Прояви включають зниження гостроти зору або очний біль, які, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів після прийому лікарський засібу. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до остаточної втрати зору. Первинним терапіям є припинення прийому лікарський засібів якомога швидше. Якщо пероральноочний тиск залишається неконтрольованим, може бути потрібне швидке медичне або хірургічне терапія. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми включають алергію на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність

Повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку прояви включають задишку, лихоманку, погіршення легеневої функції та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, прийом еналаприлу/гідрохлоротіазиду слід припинити та призначити відповідне терапія. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Особливі попередження щодо неактивних компонентів

Лікарський засіб має у складі лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами, непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід використовувати лікарський засіб.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо у період терапія лікарський засібом підтверджується вагітність, його використання потрібно одразу припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання у вагітних.

Період лактації

Еналаприл і тіазидні діуретики проникають у грудне молоко. Використання лікарський засібу у період лактації протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У період керування автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати, що іноді може виникнути запаморочення або втома (див. розділ «Небажані реакції»).

Артеріальна гіпертензія

Терапія гіпертензії ніколи не ініціюється комбінацією лікарський засібів. Спочатку потрібно встановити адекватні дози окремих компонентів. Дозу призначає лікар індивідуально для кожного пацієнта залежно від його стану.

Призначати по 1 таблетці 1 раз на добу. Максимальна доза становить 2 таблетки 1 раз на добу.

Таблетки слід вживати перорально цілими, у період або після прийому їжі, запиваючи рідиною. Лікарський засіб потрібно вживати в один і той же час протягом кожного дня. Якщо своєчасний прийом таблетки пропущений, то її слід прийняти якомога скоріше, але не вживати, якщо до наступного прийому залишилося декілька годин. У цьомза умови треба зачекати та прийняти лише дозу за розкладом. Не можна вживати дві дози одночасно.

Для більшості хворих 20 мг (винятково 40 мг) еналаприлу або 50 мг гідрохлоротіазиду на добу достатньо для контролю гіпертензії, тому не рекомендується вживати більше 2 таблеток лікарський засібу Енап^® 20 HL на добу. Якщо задовільного відповіді не досягнуто, рекомендується додати третій лікарський засіб або змінити терапію.

Попереднє терапія діуретиками

На початку терапія лікарський засібом може статися симптоматична гіпотензія, яка частіше спостерігається у хворих із розладим водного або сольового балансу внаслідок попереднього використання діуретиків. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку використання лікарський засібу Енап^® 20 HL.

Тривалість терапія не обмежується часом.

Дозування при порушенні функції нирок

Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними у хворих із розладими функції нирок і є неефективними при кліренсі креатиніну від 30 мл/хв і нижче або з рівнем креатиніну в сироватці крові менше ніж 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл) (тобто при помірному або вираженому порушенні функції нирок).

Пацієнтам із кліренсом креатиніну у діапазоні від > 30 до < 80 мл/хв лікарський засіб Енап^® 20 HL можна використовувати тільки після попереднього підбору доз кожного із компонентів. Рекомендована початкова доза еналаприлу малеату, що застосовується окремо, при легкому порушенні функції нирок становить від 5 до 10 мг.

Діти.

Безпека та ефективність використання лікарський засібу дітям не встановлені.

Конкретна інформація щодо терапія передозування лікарський засібу Енап^® 20 HL відсутня. Терапія – симптоматичне і підтримуюче. Використання лікарський засібу слід припинити і уважно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо лікарський засіб було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат

Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому лікарський засібу і супроводжується блокадою РААС та ступором. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркулярний шок, електролітний дисбаланс, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу. Після прийому більшої кількості таблеток рекомендується припинення прийому лікарський засібу, контроль життєвих показників в медичному закладі, промивання шлунка, активоване вугілля та проносне. Терапія симптоматичне. При появі артеріальної гіпотензії рекомендується пероральновенне введення фізіологічного розчину. Зазвичай достатньо помістити пацієнта в положенні лежачи на низькій подушці. У більш тяжких випадках слід ввести інфузію фізіологічного розчину і, якщо це можливо, слід розглянути питання про інфузійне введення ангіотензину ІІ та/або пероральновенне введення катехоламінів.

Слід постійно контролювати артеріальний тиск, пульс, дихання, рівні електролітів та креатиніну в сироватці крові, а також діурез.

У більш тяжких випадках токсичну кількість еналаприлу та/або еналаприлату слід вивести з кровообігу гемодіалізом (див. розділ «Особливості використання»). При брадикардії, резистентній до проведеної терапії, показане використання кардіостимулятора. Слід постійно контролювати основні показники життєдіяльності організму, рівні електролітів та креатиніну в сироватці крові.

Гідрохлоротіазид

Найчастішими поширеними ознаками та симптомами, які спостерігаються, є зниження кількості електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Якщо також використовувати лікарський засіб дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також проявами передозування може бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Енап^® 20 HL зазвичай добре переноситься. Найчастішими побічними реакціями були головний біль та кашель, які мали минущий характер і не вимагали припинення терапії.

Про наступні небажані реакції повідомляли при застосуванні лікарський засібу, монотерапії еналаприлом або гідрохлоротіазидом.

Небажані реакції

¹⁾Див. розділ «Особливості використання».

²⁾Спостерігалися тільки при застосуванні гідрохлоротіазиду в дозах 12,5 і 25 мг.

³⁾Показник частоти був порівнянним з таким у групах плацебо і активного контролю в клінічних дослідженнях.

⁴⁾Немеланомний рак шкіри: на підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між використанням гідрохлоротіазиду та НМРШ (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості використання»).

⁵⁾Частота реакції «м’язові судоми» визначена як «часто» для гідрохлоротіазиду в дозах 12,5 і 25 мг, хоча частота цієї реакції для гідрохлоротіазиду в дозі 6 мг визначена як «нечасто».

Додаткові небажані реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів:

Еналаприл. Анафілактичний шок, астенія, холестаз.

Гідрохлоротіазид. Аритмія, холестаз, сіалоденіт, ксантопсія, некротизуючий ангіїт (васкуліт), анафілактична реакція, неспокій, спазми м’язів, дезорієнтація, зміни настрою, транзиторне розлади зору; відчуття спраги, глюкозурія, зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету, статеві розлади, виснаження; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у хворих з асимптомним перебігом захворювання.

Звіт про підозрювані небажані реакції

Звіт про передбачувані небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу вести безперервне спостереження балансу «користь/ризик» лікарського засобу. Спеціалісти галузі охорони здоров’я зобов’язані подавати інформацію про будь-які передбачувані небажані реакції за допомогою національної системи звітності.

5 років.

Для лікарського засобу не потрібні спеціальні температурні умови зберігання. Зберігати у заводській упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.

10 таблеток у блістері; по 2 або по 3, або по 6, або по 10 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.