Еналозид форте таблетки №20 (10х2)

діючі речовини: еналаприлу малеат, гідрохлоротіазид;

1 таблетка має у складі еналаприлу малеату в перерахуванні на 100 % суху речовину – 20 мг, гідрохлоротіазиду (гідрохлортіазиду) в перерахуванні на 100 % суху речовину – 12,5 мг;

додаткові компоненти: натрію гідрокарбонат; крохмаль кукурудзяний; крохмаль прежелатинізований 1500; лактози моногідрат (200); заліза оксид жовтий (Е 172); магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки жовтого кольору плоскоциліндричної форми з фаскою і рискою. На поверхні таблеток допускаються вкраплення.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту і діуретики. Код ATХ C09B A02.

Фармакодинаміка.

Еналозид^® Форте є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).

Еналаприлу малеат

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного зворотного зв’язку з вивільненням реніну) і зниження секреції альдостерону.

АПФ ідентичний кініназі ІІ. Отже, еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепресорним пептидом. Однак, роль цього факту в реалізації терапевтичних ефектів еналаприлу залишається нез’ясованою.

Механізм дії

Хоча механізм, через який еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією.

Еналаприлу малеат – гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид – діуретичний та антигіпертензивний засіб, який збільшує активність реніну плазми крові. Хоча еналаприл чинить антигіпертензивну дію навіть у хворих із низькореніновою гіпертензією, супутнє призначення гідрохлоротіазиду призводить до більшого зниження артеріального тиску у цих хворих.

Подвійна блокада

Два великих рандомізованих контрольованих дослідження (ONTARGET (Поточне міжнародне дослідження використання телмісартану окремо і в комбінації з раміприлом), VA NEPHRON-D (Дослідження нефропатії при діабеті, що проводилося департаментом США у справах ветеранів) вивчали використання комбінації інгібітору АПФ з блокатором рецептора ангіотензину II.

ONTARGET – дослідження, проведене з участю хворих із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або хворими на цукровий діабет II типу, який супроводжувався ознаками ураження органів-мішеней. VA NEPHRON-D – дослідження, проведене з участю хворих із цукровим діабетом II типу та діабетичною нефропатією.

Ці дослідження не показали суттєвого сприятливого впливу на результати з боку нирок та/або серцево-судинної системи та летальність, у той же час спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. З огляду на аналогічні фармакодинамічні властивості, ці результати також можна віднести до інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Таким чином, інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід використовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Дослідження аліскірену при діабеті II типу з використанням кінцевих точок, пов’язаних із серцево-судинними та нирковими захворюваннями) – дослідження, призначене для перевірки переваги додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у хворих із цукровим діабетом II типу та хронічними захворюваннями нирок або серцево-судинної системи, або обома патологіями. Дослідження було припинено передчасно через підвищений ризик несприятливих результатів. Летальність через серцево-судинні захворювання та інсульт у групі аліскірену була вищою, ніж у групі плацебо, а зазначені небажані реакції та серйозні небажані реакції (гіперкаліємія, гіпотензія та розлади функції нирок) частіше спостерігалися у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після перорального прийому еналаприлу малеат швидко всмоктується, а пікові концентрації еналаприлу досягаються протягом однієї години. На підставі даних щодо виділення з сечею ступінь абсорбції еналаприлу малеату становить приблизно 60 %. Після абсорбції еналаприл швидко і значною мірою гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту. Пікові концентрації у сироватці крові еналаприлату реєструються через 3–4 години після прийому пероральної дози еналаприлу малеату. Основними компонентами в сечі є еналаприлат, на який припадає приблизно 40 % дози, та еналаприл у незміненому вигляді. За винятком перетворення у еналаприлат, ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату у сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, яка, очевидно, асоціюється зі зв’язуванням АПФ. В осіб із нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в сироватці крові досягалася на четвертий день використання еналаприлу малеату. На абсорбцію еналаприлу малеату після перорального прийому не впливає присутність їжі у шлунково-кишковому тракті. Ступінь абсорбції та гідролізу еналаприлу подібний для різних доз у рекомендуєтьсяму терапевтичному діапазоні.

Розподіл

Дослідження на собаках свідчать про те, що еналаприл не перетинає гематоенцефалічний бар’єр або перетинає його незначною мірою; еналаприлат не потрапляє до мозку. Еналаприл перетинає плацентарний бар’єр. Гідрохлоротіазид перетинає плацентарний бар’єр, але не перетинає гематоенцефалічний бар’єр.

Біотрансформація

За винятком перетворення в еналаприлат, ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму і швидко виводиться нирками.

Виведення

Еналаприлат виводиться переважно нирками. Основними компонентами лікарського засобу в сечі є еналаприлат, що становить близько 40 % від дози, та еналаприл у незміненому вигляді. Ефективний період напіввиведення для накопичення еналаприлату після багаторазового перорального прийому еналаприлу малеату становить 11 годин. У дослідженнях концентрації гідрохлоротіазиду у плазмі крові протягом принаймні 24 годин період напіввиведення з плазми змінювався у межах від 5,6 до 14,8 години. Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму і швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні як мінімум 61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Ниркова недостатність

Еналаприлат виводиться із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу.

Лактація

Після одноразової пероральної дози 20 мг у п’ятьох жінок після пологів середня пікова концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (діапазон від 0,54 мкг/л до 5,9 мкг/л) через 4–6 годин після прийому. Середня пікова концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (діапазон 1,2 мкг/л – 2,3 мкг/л); піки спостерігалися в різний час протягом 24 годин. За даними пікової концентрації у грудному молоці, розрахункова максимальна доза, яку отримує немовля при грудному вигодовуванні, становить близько 0,16 % від материнської дози у перерахуванні на масу тіла. Жінка, яка приймала еналаприл для перорального використання по 10 мг на добу протягом 11 місяців, мала пікову концентрацію еналаприлу в молоці 2 мкг/л через 4 години після прийому та пікову концентрацію еналаприлату 0,75 мкг/л приблизно через 9 годин після прийому. Загальна кількість еналаприлу та еналаприлату, яку визначали у грудному молоці протягом 24 годин, становила 1,44 мкг/л та 0,63 мкг/л молока відповідно. Концентрація еналаприлату у грудному молоці не визначалася (< 0,2 мкг/л) через 4 години після одноразового прийому 5 мг еналаприлу в однієї жінки та 10 мг у двох жінок; рівні еналаприлу не визначалися.

Еналозид^® Форте показаний для терапія легкої та помірної гіпертензії у хворих‚ у яких було досягнуто стабілізації стану у період використання окремих компонентів у таких самих пропорціях (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакодинамічні властивості»).

• Гіперчутливість до активної речовини (активних речовин) або будь-якого іншого компонента, що вказаний у розділі допоміжних речовин.
• Тяжкі розлади функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв).
• Анурія.
• Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з призначенням раніше інгібіторів АПФ, в анамнезі.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Гіперчутливість до медикаментів, які є похідними сульфонаміду.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Використання в час вагітності або лактації»).
• Тяжкі розлади функції печінки.
• Одночасне використання лікарського засобу Еналозид^® Форте з засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або з розладим функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакодинамічні властивості»).
• Еналозид^® Форте не слід використовувати в комбінації з інгібітором неприлізину (наприклад із сакубітрилом/валсартаном) через підвищений ризик ангіоневротичного набряку. Не слід використовувати Еналозид^® Форте протягом 36 годин після переходу на сакубітрил/валсартан, лікарський засіб, що має у складі інгібітор неприлізину, або після переходу з нього на інший лікарський засіб (див. розділи «Особливості використання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Еналаприлу малеат – гідрохлоротіазид

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

У клінічних дослідженнях було продемонстровано, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з підвищеним ризиком побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і погіршення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно з прийомом одного лікарського засобу, що блокує РААС (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання», «Фармакодинамічні властивості»).

Інші антигіпертензивні засоби

Одночасне використання цих медикаментів може посилювати гіпотензивний ефект еналаприлу та гідрохлоротіазиду. Одночасне використання з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знижувати артеріальний тиск.

Літій

Повідомляли про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та токсичності при одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Одночасне використання тіазидних діуретиків та інгібіторів АПФ може додатково підвищувати рівень літію та збільшувати ризик токсичної дії літію.

Використання лікарського засобу Еналозид^® Форте одночасно з лікарськими засобами літію не рекомендується, але якщо така комбінація є потрібною, потрібно уважно контролювати рівні літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Нестероїдні протизапальні медикаменти (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)

Нестероїдні протизапальні медикаменти (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть послаблювати ефекти діуретиків та інших антигіпертензивних засобів. З цієї причини антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, інгібіторів АПФ або діуретиків може бути ослаблений при застосуванні НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасне використання НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2) та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ демонструє додатковий ефект відносно збільшення рівня калію у сироватці крові та може призводити до розлади функції нирок. Ці ефекти, як правило, зворотні. Рідко може розвиватися ниркова недостатність, зокрема у хворих із розладим функції нирок (наприклад у хворих літнього віку або хворих з дегідратацією, включаючи хворих, які отримують діуретики). Тому таку комбінацію медикаментів слід обережно призначати пацієнтам з ослабленою функцією нирок.

Еналаприлу малеат

Калійзберігаючі діуретики або добавки калію

Незважаючи на те, що рівень калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, у деяких хворих, які отримують терапію еналаприлом, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), добавки калію, замінники солі, які містять калій, або інші медикаменти, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові . Слід також дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лікарського засобу Еналозид^® Форте з іншими лікарський засібами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм та котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, подібно до амілориду. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Якщо показане одночасне використання калійзберігаючих діуретиків, триметоприму або котримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол, добавок калію або замінників солі, які містять калій, у зв’язку з гіпокаліємією, терапія потрібно проводити обережно та часто контролювати рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості використання»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє терапія діуретиками у великих дозах може призводити до дегідратації та ризику розвитку гіпотензії на початку терапія еналаприлом (див. розділи «Спосіб використання та дози» і «Особливості використання»). Гіпотензивний ефект можливо послабити шляхом відміни діуретика, збільшенням об’єму рідини в організмі або збільшенням споживання солі.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики

Одночасний прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості використання»).

Медикаменти золота

Повідомляли про рідкісні нітроїдні реакції (почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) у хворих, які отримували ін’єкційні медикаменти золота (натрію ауротіомалат) одночасно з інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR)

Супутній прийом інгібіторів АПФ із рацекадотрилом, mTOR (наприклад, із темсиролімусом, сиролімусом, еверолімусом) або вілдагліптином може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості використання»).

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину може виникати гіперкаліємія. Рекомендується контролювати рівень калію в сироватці крові.

Гепарин

Гіперкаліємія може виникати при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином. Рекомендується моніторинг рівня калію в сироватці крові.

Інгібітори неприлізину

Одночасне використання інгібіторів АПФ з інгібіторами неприлізину (наприклад сакубітрилом, рацекадотрилом) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Одночасне використання еналаприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки супутнє інгібування неприлізину та АПФ може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку. Не слід використовувати сакубітрил/валсартан протягом 36 годин після прийому останньої дози еналаприлу. Терапію еналаприлом не слід починати протягом 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Особливості використання»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Алкоголь

Алкоголь потенціює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні медикаменти

Результати епідеміологічних досліджень вказують на те, що одночасне використання інгібіторів АПФ та антидіабетичних медикаментів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до зниження рівня глюкози у крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Такий ефект, імовірно, матиме місце протягом перших тижнів супутнього терапія та у хворих з розладим функції нирок (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні медикаменти та β-блокатори

Використання еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та β-блокаторами є безпечним.

Гідрохлоротіазид

Недеполяризуючі м’язові релаксанти

Тіазиди можуть посилювати сприйнятливість до тубокурарину.

Алкоголь, барбітурати або опіоїдні аналгетики

Можуть потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.

Антидіабетичні медикаменти (пероральні засоби та інсулін)

Може бути необхідним коригування дози антидіабетичного засобу (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Смоли колестираміну та колестиполу

Абсорбція гідрохлоротіазиду зменшується у присутності аніонно-обмінних смол. Разова доза засобу колестирамінової або колестиполової смоли зв’язується з гідрохлоротіазидом і знижує його абсорбцію зі шлунково-кишкового тракту на 85 % і 43 % відповідно.

Збільшення інтервалу QT (наприклад хінідин, прокаїнамід, аміодарон, соталол)

Підвищений ризик виникнення тріпотіння-мерехтіння шлуночків.

Глікозиди наперстянки

Гіпокаліємія може активізувати або посилювати реакцію з боку серця на токсичні ефекти наперстянки (наприклад підвищення вентрикулярної збудливості).

Кортикостероїди, АКТГ

Посилюється електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємія.

Калійуретичні діуретики (наприклад фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами

Гідрохлоротіазид може збільшувати втрати калію та/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад адреналін)

Ефект пресорних амінів може бути знижений (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Цитостатичні медикаменти (наприклад циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди можуть зменшувати виведення цитотоксичних медикаментів нирками та посилювати їхні мієлосупресивні ефекти.

Діти

Дослідження лікарських взаємодій проводили тільки з участю дорослих хворих.

Еналаприлу малеат – гідрохлоротіазид

Гіпотензія та розлади водно-електролітного балансу

Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. У хворих із гіпертензією, які застосовують Еналозид^® Форте, симптоматична гіпотензія з більшою вірогідністю виникне при зниженому об’єму циркулюючої крові, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженим споживанням солі, діареї або блювання (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Небажані реакції»). У таких хворих слід регулярно, через певні інтервали часу, визначати рівні електролітів у сироватці крові. Особливо уважним повинен бути підхід до терапія хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Симптоматична гіпотензія спостерігалася у хворих з артеріальною гіпертензією і серцевою недостатністю з розладими функції нирок і без них. Вона частіше трапляється у хворих із більш серйозними ступенями серцевої недостатності, про що свідчить використання високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємія або функціональні розлади функції нирок. Терапію таких хворих слід розпочинати під медичним наглядом, за пацієнтами слід уважно спостерігати за умови корегування дози лікарського засобу Еналозид^® Форте та/або діуретика. Подібний підхід можна використовувати і до хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. За умови гіпотензії слід покласти пацієнта в ліжко і, за умови потрібності, використовувати пероральновенне введення фізіологічного розчину. Минуща гіпотензія при призначенні лікарського засобу не є протипоказанням для подальшого його використання, якщо після нормалізації об’єму циркулюючої крові артеріальний тиск підвищується, терапія може бути відновлена у звичайних дозах.

У деяких хворих із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, Еналозид^® Форте може спричиняти додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і, як правило, не є приводом для припинення терапія. Якщо гіпотензія стає симптоматичною, може бути необхідним зниження дози та/або відміна діуретика та/або лікарського засобу Еналозид^® Форте. Розлади функції нирок

Повідомляли про ниркову недостатність у період терапії еналаприлом, переважно у хворих із серйозною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. За умови швидкої діагностики та правильного терапія ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай є оборотною.

Еналозид^® Форте не слід призначати пацієнтам з розладим функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв та >30 мл/хв), поки титрування еналаприлу не досягне дози засобу в даній лікарській формі (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

У період терапії еналаприлом у поєднанні з діуретиком у деяких хворих з артеріальною гіпертензією без будь-яких ознак захворювання нирок до початку терапія виникало підвищення вмісту сечовини і креатиніну в крові (див. розділ «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Розлади функції нирок; Гідрохлоротіазид: Розлади функції нирок»). У таких випадках терапія лікарським засобом Еналозид^® Форте потрібно припинити. Така ситуація має вказувати на ймовірність існування стенозу ниркових артерій (див. розділ «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Реноваскулярна гіпертензія»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Існують свідчення, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену у хворих підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушень функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС шляхом одночасного використання інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинамічні властивості»).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно потрібною, її слід проводити під наглядом лікаря з ретельним регулярним моніторингом функції нирок, водно-електролітного балансу та артеріального тиску. Не слід одночасно використовувати інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II у хворих з діабетичною нефропатією.

Гіперкаліємія

При комбінованому застосуванні еналаприлу і діуретика в низьких дозах не можна виключити ймовірність розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Гіперкаліємія»).

Літій

Як правило, не рекомендується використовувати літій у комбінації з еналаприлом і діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза

До складу лікарського засобу Еналозид® Форте входить лактоза. Якщо у Вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтесь з лікарем, перш ніж вживати цей лікарський засіб.

Діти

Безпека та ефективність використання лікарського засобу дітям не встановлені.

Еналаприлу малеат

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі інші вазодилататори, інгібітори АПФ слід використовувати обережно пацієнтам з обструкцією шляхів відтоку з лівого шлуночка та уникати використання в разі кардіогенного шоку і гемодинамічно значущої обструкції.

Розлади функції нирок

Повідомляли про розвиток ниркової недостатності, пов’язаної з використанням еналаприлу, що спостерігалася переважно у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. При своєчасній діагностиці та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з використанням еналаприлу, як правило, оборотна (див. розділи «Спосіб використання та дози», «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Гідрохлоротіазид, Розлади функції нирок; Гідрохлоротіазид: Розлади функції нирок»).

Реноваскулярна гіпертензія

Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнти з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримують інгібітори АПФ. Ослаблення функції нирок може виникати навіть при легких змінах рівня креатиніну сироватки крові. Для таких хворих терапія слід починати з низьких доз і під пильним наглядом лікаря, обережно збільшувати дозу і контролювати функцію нирок.

Пацієнти на гемодіалізі

Використання еналаприлу протипоказано пацієнтам, яким необхідне проведення діалізу при нирковій недостатності. Анафілактоїдні реакції спостерігалися у хворих, які перебували на діалізі з використанням мембран з високою пропускною здатністю (наприклад AN 69®) і отримували одночасно інгібітори АПФ. Для таких хворих потрібно використовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивні засоби інших класів.

Трансплантація нирки

Немає досвіду щодо використання лікарського засобу пацієнтам, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендується терапія еналаприлом.

Печінкова недостатність

Рідко використання інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некротичного гепатиту, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ і у яких виникла жовтяниця або значне збільшення рівнів ферментів печінки, слід відмінити інгібітор АПФ та встановити відповідний медичний нагляд (див. розділ «Особливості використання. Гідрохлоротіазид: Розлади функції печінки»).

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомляли про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у хворих, які приймали інгібітори АПФ. У хворих з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, терапія алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує розлади функції нирок. У деяких таких хворих розвивалися серйозні інфекції, які у деяких випадках не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, і пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Калій сироватки крові.

Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект, як правило, незначний у хворих із нормальною функцією нирок. До факторів розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік > 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз і супутнє використання калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчових добавок або сольових замінників, що містять калій (наприклад засоби, до складу яких входить триметоприм) або інші засоби, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Використання добавок калію, калійзберігаючих діуретиків, триметоприму або котримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол, або замінників солі, які містять калій, або інших засобів, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові, зокрема пацієнтами з розладими функції нирок, може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може стати причиною серйозної і навіть летальної аритмії. Якщо одночасне призначення еналаприлу і будь-якого з вищезгаданих засобів є необхідним, ці медикаменти слід використовувати обережно і часто контролювати рівень калію в сироватці крові (див. розділи «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Гідрохлоротіазид, Гіперкаліємія; Гідрохлоротіазид: Метаболічні та ендокринні розлади», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіпоглікемія

Пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін та починають вживати інгібітор АПФ, слід рекомендувати уважно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом першого місяця комбінованої терапії (див. розділи «Особливості використання. Гідрохлоротіазид: Метаболічні на ендокринні розлади», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

При лікуванні інгібіторами АПФ‚ включаючи еналаприлу малеат‚ спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя‚ кінцівок‚ губ‚ язика‚ голосової щілини та/або гортані. Ці реакції можуть виникати у будь-який час протягом терапія. У таких випадках потрібно одразу припинити терапія лікарським засобом Еналозид® Форте і встановити ретельний нагляд за станом пацієнта з метою повного усунення симптомів до виписки пацієнта. Навіть у випадках, коли спостерігається лише набряк язика без респіраторного дистресу, необхідний тривалий нагляд за станом пацієнта, оскільки терапія антигістамінними засобами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомляли про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку, який супроводжувався набряком гортані або язика. У хворих з набряком язика, голосової щілини або гортані ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих із хірургічним терапіям дихальних шляхів в анамнезі. У випадках набряку язика‚ голосової щілини або гортані‚ який може призвести до обструкції дихальних шляхів‚ слід одразу ввести підшкірно розчин адреналіну 1:1000 (0,3 мл – 0,5 мл) та/або здійснити інші заходи зі звільнення дихальних шляхів.

У хворих негроїдної раси, які приймали АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами європеоїдної раси. Проте в цілому вважається, що у представників негроїдної раси підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Пацієнти‚ у яких раніше виникав ангіоневротичний набряк‚ не пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ‚ можуть бути більшою мірою схильні до виникнення ангіоневротичного набряку у період терапії інгібіторами АПФ (див. також розділ «Коли не застосовують»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Терапія сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози еналаприлу. Терапія еналаприлом можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне використання інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, із сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика, з розладим дихання або без нього) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Потрібно обережно призначати рацекадотрил, інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) і вілдагліптин пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ. Перед початком терапія пацієнтам, які приймають лікарський засіб Еналозид^® Форте, потрібно провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.

Одночасне використання інгібіторів АПФ та інгібіторів неприлізину може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи «Коли не застосовують» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції у період проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих

Зрідка у хворих, які отримують інгібітори АПФ, розвивалися анафілактоїдні реакції, що загрожували життю, у період проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку проведення десенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ.

Анафілактоїдні реакції у період проведення аферезу ЛПНЩ

У хворих, які застосовували інгібітори АПФ у період проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з декстрану сульфатом, рідко виникали анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. Подібних реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши використання інгібітору АПФ перед проведенням кожного сеансу аферезу.

Кашель

Спостерігалися випадки кашлю у період терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить незасібивний, постійний характер і припиняється після відміни лікарського засобу. Кашель, що виникає внаслідок використання інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференційному діагнозі кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія

У період великих хірургічних втручань або у період анестезії із використанням засобів, які спричиняють гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Гіпотензію, яка пояснюється подібним механізмом, можна коригувати збільшенням об’єму рідини (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні засоби, які мають затверджений профіль безпеки для використання у час вагітності. Якщо вагітність встановлена, терапія інгібіторами АПФ слід одразу припинити та, якщо це потрібно, слід розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Коли не застосовують» та «Використання в час вагітності або лактації»).

Етнічні відмінності

Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, еналаприл є менш ефективним щодо зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Можливо, це пояснюється більш високим показником превалювання низькоактивної ренінової системи серед хворих негроїдної раси, хворих на гіпертензію.

Гідрохлоротіазид

Розлади функції нирок

Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для хворих з розладим функції нирок і неефективні при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або тяжкій нирковій недостатності) (див. розділи «Спосіб використання та дози» і «Особливості використання. Еналаприлу малеат – Гідрохлоротіазид: Розлади функції нирок»).

Еналозид® Форте не слід призначати пацієнтам з розладим функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів не досягне дози лікарського засобу в комбінованій таблетці.

Захворювання печінки

Пацієнтам із розладим або прогресуючим розладим функції печінки тіазиди слід призначати обережно, оскільки навіть при незначних розладих водно-електролітного балансу може виникнути печінкова кома (див. розділ «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Печінкова недостатність»).

Метаболічні на ендокринні розлади

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. У деяких випадках може бути потрібна корекція доз антидіабетичних засобів, включаючи інсулін (див. розділ «Особливості використання. Еналаприлу малеат: Пацієнти з діабетом»).

Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та калію в сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; проте при застосуванні гідрохлоротіазиду в дозі 12,5 мг, що має у складіся в лікарському засобі Еналозид® Форте, повідомляли про мінімальні ефекти або їх відсутність. Крім того, у клінічних дослідженнях гідрохлоротіазиду в дозі 6 мг не спостерігалося клінічно значущого впливу на показники глюкози, холестерину, тригліцеридів, натрію, магнію або калію.

Тіазиди можуть зменшити екскрецію кальцію з сечею та спричиняти переривчасте і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові за умови відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може бути свідченням латентного гіперпаратиреозу. Перед перевіркою функції паращитовидних залоз прийом тіазидів слід припинити.

Терапія тіазидами може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких хворих. Цей вплив на гіперурикемію є дозозалежним. Крім того, еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду. У хворих, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові через відповідні інтервали часу. Тіазиди (включаючи гідрохлоротіазид) можуть спричиняти розлади водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками розлади водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, підвищена втомлюваність, біль у м’язах або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, розлади з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота та блювання.

Хоча у період використання тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену використанням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у хворих із цирозом печінки, у хворих з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів та у хворих, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У спекотну погоду у хворих, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує терапія.

Тіазиди можуть збільшувати виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Немеланомний рак шкіри

У період епідеміологічних досліджень спостерігався підвищений ризик немеланомного раку шкіри (базальноклітинна карцинома [БКК] і плоскоклітинна карцинома [ПКК]) внаслідок збільшення кумулятивної дози гідрохлоротіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може сприяти розвитку немеланомного раку шкіри.

Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повинні бути проінформовані про ризик розвитку немеланомного раку шкіри. Таким пацієнтам слід рекомендувати вживати профілактичних заходів для зниження впливу сонячного та штучного ультрафіолетового випромінювання. Пацієнти повинні регулярно перевіряти свою шкіру щодо виникнення нових уражень і одразу повідомляти лікарю про підозрілі ураження шкіри. Використання гідрохлоротіазиду може також потребувати перегляду для хворих, які раніше перенесли немеланомний рак шкіри (див. розділ «Небажані реакції»).

Антидопінговий тест

Гідрохлоротіазид, що має у складіся в даному лікарському засобі, може спричинити позитивний аналітичний результат при проведенні антидопінгового тесту.

Гіперчутливість

У період прийому тіазидів реакції підвищеної чутливості можуть виникати у хворих з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, або без таких. Повідомляли про випадки загострення або реактивації системного червоного вовчака у період використання тіазидів.

Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома

Лікарський засіби, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Прояви включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку використання лікарський засібу.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне терапія – це якнайшвидше припинити використання медикаментів. Якщо пероральноочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, потрібно використовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи терапія. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність

Після прийому гідрохлоротіазиду повідомлялося про дуже рідкісні тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку захворювання прояви включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, гідрохлоротіазид слід відмінити та провести відповідне терапія. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Лікарський засіб не повинен використовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо у період терапія цим засобом підтверджується вагітність, його використання потрібно одразу припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання у вагітних.

Годування груддю

Еналаприл і тіазидні діуретики проникають у грудне молоко. Використання лікарського засобу Еналозид^® Форте у період лактації не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У період керування автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати, що іноді може виникнути запаморочення або втома (див. розділ «Небажані реакції»).

Артеріальна гіпертензія

Звичайна доза – ½ таблетки, при потрібності можна підвищити до 1 таблетки 1 раз на добу. Максимальна доза становить 2 таблетки на добу.

Попереднє терапія діуретиками

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникати на початку терапія лікарським засобом Еналозид^® Форте; частіше артеріальна гіпотензія спостерігається у хворих із розладим водного та/або сольового балансу внаслідок попереднього використання діуретиків. Терапію діуретиками слід припинити за 2–3 дні до початку використання лікарського засобу Еналозид^® Форте (див. розділ «Особливості використання»).

Дозування при порушенні функції нирок

Оскільки початкова доза еналаприлу при легкому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв та > 30 мл/хв) становить 5–10 мг, Еналозид^® Форте; не слід призначати як початкову терапію (див. розділ «Особливості використання»). Таким пацієнтам Еналозид^® Форте; можна використовувати тільки після визначення титруванням дози кожного з компонентів.

Використання лікарського засобу Еналозид^® Форте протипоказане пацієнтам з кліренсом креатиніну ≤ 30 мл/хв.

Спосіб використання

Пероральне використання.

Діти.

Безпека та ефективність використання лікарський засібу дітям не встановлені.

Конкретна інформація щодо терапія передозування лікарським засобом Еналозид^® Форте відсутня. Терапія симптоматичне і підтримуюче. Використання лікарського засобу слід припинити і уважно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають провокування блювання, прийом активованого вугілля і використання проносних засобів, якщо лікарський засіб було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат

Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом шести годин після прийому таблеток і супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступором. Прояви, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати циркуляторний шок, розлади електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. Повідомляли, що після прийому еналаприлу малеату у дозах 300 мг і 440 мг рівні еналаприлату у сироватці крові були відповідно у 100 і 200 разів вищими за рівні при застосуванні терапевтичних доз лікарського засобу.

Рекомендованим терапіям при передозуванні є пероральновенне введення фізіологічного розчину. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати горизонтального положення, поклавши його на спину та припіднявши нижні кінцівки (shock position). Якщо це можливо, слід розглянути питання про інфузійне введення ангіотензину ІІ та/або пероральновенне введення катехоламінів. Якщо лікарський засіб був прийнятий нещодавно, слід проводити заходи, спрямовані на виведення еналаприлу малеату з організму (наприклад провокування блювання, промивання шлунка, використання абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприл може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості використання»). При брадикардії, резистентній до проведеної терапії, показане використання кардіостимулятора. Слід постійно контролювати основні показники життєдіяльності організму, рівні електролітів та креатиніну в сироватці крові.

Гідрохлоротіазид

Найчастішими ознаками та симптомами є прояви розлади електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратація внаслідок надмірного діурезу. При одночасному прийомі засобів наперстянки гіпокаліємія може посилювати перебіг аритмій.

Еналозид^® Форте зазвичай добре переноситься. У клінічних дослідженнях небажані реакції були легкими, мали минущий характер і в більшості випадків не вимагали припинення терапії.

Найпоширенішими побічними реакціями, виявленими у період клінічних досліджень лікарського засобу Еналозид® Форте, були головний біль та кашель.

Про наступні небажані реакції повідомляли при застосуванні лікарського засобу Еналозид® Форте, монотерапії еналаприлом або гідрохлоротіазидом у ході клінічних досліджень або у період постмаркетингового використання. Усі небажані реакції викладені відповідно до класу систем органів та частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); невідомо (неможливо розрахувати за наявними даними).

Інфекції та інвазії.

Нечасто: сіалоденіт.

Доброякісні, злоякісні і неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи).

Невідомо: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома, плоскоклітинна карцинома).

З боку крові та лімфатичної системи.

Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію).

Рідко: нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Розлади імунної системи.

Часто: анафілактична реакція.

Розлади функції ендокринної системи.

Невідомо: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

Метаболічні розлади.

Часто: гіпокаліємія, підвищення рівня холестерину, підвищення рівня тригліцеридів, гіперурикемія.

Нечасто: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості використання»), гіпомагніємія, подагра^**, електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).

Рідко: підвищення рівня глюкози крові.

Дуже рідко: гіперкальціємія (див. розділ «Особливості використання»).

З боку нервової системи та психічні розлади.

Часто: головний біль, депресія, синкопе, зміна смакових відчуттів.

Нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезія, вертиго, послаблення лібідо^**, неспокій.

Рідко: патологічні сни, розлади сну, парез (внаслідок гіпокаліємії).

З боку органів зору.

Дуже часто: втрата гостроти зору.

Нечасто: тимчасово розмитий зір, ксантопсія.

Невідомо: хоріоїдний випіт, гостра короткозорість, гостра закритокутова глаукома.

Розлади функції слуху і рівноваги.

Нечасто: шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи.

Дуже часто: запаморочення.

Часто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, розлади ритму, стенокардія, тахікардія.

Нечасто: припливи, серцебиття, некротизуючий ангіїт (васкуліт), інфаркт міокарда або інсульт*, можливо, внаслідок надмірної гіпотензії у хворих групи високого ризику (див. розділ «Особливості використання»).

Рідко: синдром Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та органів середостіння.

Дуже часто: кашель.

Часто: задишка.

Нечасто: ринорея, біль у горлі та охриплість голосу, бронхоспазм/астма.

Рідко: легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легенів), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Дуже рідко: гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості використання»).

З боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: нудота.

Часто: діарея, біль у животі.

Нечасто: ілеус, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, метеоризм^**.

Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит.

Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи.

Рідко: печінкова недостатність, некроз печінки (може бути летальним), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецистит (зокрема у хворих з уже існуючою жовчокам’яною хворобою).

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Часто: висип (екзантема), гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: повідомляли про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані.

Нечасто: діафорез, свербіж, кропив’янка, алопеція, світлочутливість.

Рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, шкірний червоний вовчак, еритродермія, пемфигоїд.

Невідомо: повідомляли про комплекс симптомів, який міг включати деякі або всі з наступних симптомів: гарячку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний результат аналізу на антинуклеарний фактор, підвищену ШОЕ, еозинофілію та лейкоцитоз. Можуть виникати висип, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини.

Часто: м’язові судоми^†.

Нечасто: м’язові спазми, артралгія^**.

З боку нирок та сечовидільної системи.

Нечасто: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, глікозурія.

Рідко: олігурія, інтерстиціальний нефрит.

З боку резасібивної системи і молочних залоз.

Нечасто: імпотенція.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади та реакції у місці введення.

Дуже часто: астенія.

Часто: біль у грудях, втома.

Нечасто: нездужання, лихоманка.

Лабораторні дослідження.

Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові.

Нечасто: підвищення рівня азоту сечовини крові, гіпонатріємія.

Рідко: підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові.

^* Показник частоти був порівнянним з таким у групах плацебо і активного контролю в клінічних дослідженнях.

^** Спостерігалися тільки при застосуванні гідрохлоротіазиду в дозах 12,5 мг і 25 мг.

^† Частота реакції «м’язові судоми» визначена як «часто» для гідрохлоротіазиду в дозах 12,5 мг і 25 мг, хоча частота цієї реакції для гідрохлоротіазиду в дозі 6 мг визначена як «нечасто».

Немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома, плоскоклітинна карцинома).

На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між використанням гідрохлоротіазиду та розвитком немеланомного раку шкіри (БКК і ПКК) (див. також розділ «Особливості використання»).

Найбільше дослідження включало 71553 випадки БКК серед 1430883 осіб контрольної популяції та 8629 випадків ПКК серед 172462 осіб контрольної популяції. Високі кумулятивні дози гідрохлоротіазиду (≥ 50000 мг) були пов'язані зі скоригованим відношенням ризиків (ВР) 1,29 (95 % ДІ: 1,23 – 1,35) для БКК та 3,98 (95 % ДІ: 3,68 – 4,31) для ПКК. Співвідношення кумулятивна доза/реакція спостерігалося як для БКК, так і для ПКК. В іншому дослідженні оцінювали зв’язок між раком губи (ПКК) і експозицією гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи були серед 63067 осіб контрольної популяції. Співвідношення кумулятивна доза/реакція було продемонстровано зі скоригованим ВР 2,1 (95 % ДІ: 1,7 – 2,6) для разового використання, яке збільшувалося до ВР 3,9 (95 % ДІ: 3,0 – 4,9) для більшого використання (≥25000 мг) і ВР 7,7 (95 % ДІ: 5,7 – 10,5) для найвищої кумулятивної дози (≥ 100000 мг).

Повідомлення про підозрювані небажані реакції.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутність ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https//aisf.dec.gov.ua.

2 роки.

Не використовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 2 або 3 блістери, вкладені у пачку.

За рецептом.

АТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.