Есозол ліофілізат для р-ну д/ін. та інф. по 40 мг №1 у флак.

діюча речовина: езомепразол;

1 флакон має у складі езомепразолу натрію 42,55 мг еквівалентно езомепразолу 40 мг;

додаткові компоненти: динатрію едетат, натрію гідроксид.

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій та інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або майже білого кольору.

Засоби для терапія пептичної виразки.

Інгібітори протонного насоса. Код АТХ A02B C05.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу; він знижує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного цільового механізму дії. Езомепразол є специфічним інгібітором кислотної помпи у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Механізм дії

Езомепразол є слабкою основою; він концентрується та трансформується в активну форму в висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він пригнічує фермент Н+К+-АТФазу кислотної помпи та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункової кислоти

Через п’ять днів перорального використання езомепразолу по 20 мг та 40 мг у хворих із симптомами гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рівень пероральношлункового рН вище 4 впродовж доби зберігався в середньому протягом 13 годин та 17 годин відповідно. Цей ефект є однаковим незалежно від шляху введення езомепразолу – перорального або пероральновенного.

За допомогою AUC як сурогатного параметра плазмової концентрації було продемонстровано зв’язок між пригніченням кислотної секреції та експозицією після перорального використання езомепразолу.

Упродовж доби при пероральновенному застосуванні інфузії 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин з подальшим проведенням тривалої пероральновенної інфузії в дозі 8 мг/год у здорових добровольців значення пероральношлункового рН вище 4 та вище 6 зберігалися в середньому протягом 21 години та 11–13 годин відповідно.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти

Терапія рефлюкс-езофагіту езомепразолом в дозі 40 мг демонструє ефективність у 78 % хворих через 4 тижні та у 93 % хворих через 8 тижнів перорального прийому лікарський засібу.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період терапія антисекреторними лікарський засібами рівень гастрину в сироватці крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зниження кислотності шлункового соку. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Опубліковані дані свідчать про те, що терапія інгібіторами протонної помпи слід припинити за 5–14 днів до вимірювання рівня CgA, оскільки цей показник може бути підвищений після терапія інгібіторами протонної помпи (ІПП).

У деяких хворих у період довготривалого терапія пероральним езомепразолом спостерігається збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL), що, можливо, пов’язано з підвищеними сироватковими рівнями гастрину.

Повідомлялося про дещо підвищену частоту виникнення кіст шлункових залоз при довготривалому лікуванні пероральними антисекреторними лікарський засібами. Ці зміни є фізіологічним наслідком певного пригнічення секреції кислоти. Вони є доброякісними та, ймовірно, оборотними.

Зниження секреції шлункового соку внаслідок використання будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує у шлунку кількість бактерій, які в нормі присутні у гастроінтестинальному тракті. Терапія інгібіторами протонної помпи підвищує ризик гастроінтестинальної інфекції (наприклад: Salmonella, Campilobacter або Clostridium difficile) у госпітальних хворих.

Діти

У плацебоконтрольованому дослідженні (98 хворих віком від 1 до 11 місяців) оцінювались ефективність та безпека використання лікарський засібу в хворих із ознаками та симптомами ГЕРХ. Езомепразол 1 мг/кг один раз на добу вводили перорально протягом 2 тижнів (відкрита фаза), а 80 хворих було включено протягом 4 додаткових тижнів (подвійна сліпа фаза відміни терапія). Не спостерігалось суттєвої різниці між езомепразолом та плацебо стосовно досягнення первинної кінцевої точки та припинення терапія через погіршення симптомів.

У плацебоконтрольованому дослідженні (52 пацієнти віком < 1 місяця) оцінювали ефективність та безпеку лікарський засібу в хворих із ГЕРХ. Езомепразол 0,5 мг/кг один раз на добу вводили перорально протягом мінімум 10 днів. Не було суттєвої різниці між езомепразолом та плацебо стосовно первинної кінцевої точки зміни кількості випадків симптомів ГЕРХ у порівнянні з вихідним рівнем.

Результати, отримані в ході досліджень за участю хворих дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг і 1,0 мг/кг у немовлят віком < 1 місяця і 1–11 місяців відповідно, знижують середній відсоток часу пероральностравохідного рН < 4,0. Профіль безпеки використання лікарський засібу виявився подібним до такого у дорослих.

У дослідженні, проведеному за участю педіатричних хворих з ГЕРХ (віком від < 1 до 17 років), які отримували тривале терапія інгібіторами протонної помпи (ІПП), у 61 % дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, стосовно якої клінічна значимість була невідомою; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не відмічалося.

Фармакокінетика.

Розподіл

Виражений об’єм розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв’язується з білками плазми на 97 %.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного ізоферменту CYP2C19, відповідального за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від іншого специфічного ізоферменту, CYРЗА4, який відповідає за утворення езомепразолу сильфону – головного метаболіту в плазмі крові.

Параметри, що наведені нижче, відображають головним чином фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс у плазмі крові становить приблизно 17 л/год після використання разової дози та приблизно 9 л/год – після повторної. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,3 години після повторного прийому добової дози. Загальна експозиція (AUС) збільшується при повторному застосуванні езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійної залежності доза-AUC після повторного прийому. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, ймовірно, спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами дози та не має тенденції до кумуляції при застосуванні лікарський засібу один раз на добу.

Після повторного використання пероральновенних ін’єкцій у дозі 40 мг середня пікова концентрація в плазмі крові становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Після пероральновенного введення порівняно з пероральним використанням може спостерігатися менше зростання (приблизно на 30 %) загальної експозиції.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на шлункову секрецію кислоти.

Відзначено лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у вигляді пероральновенної інфузії тривалістю 30 хвилин (у дозі 40 мг, 80 мг або 120 мг) із подальшим його введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/год або 8 мг/год) протягом 23,5 години.

Особливі категорії хворих

Повільні метаболізатори

Приблизно у 2,9 ± 1,5 % населення не вистачає функціонального ферменту CYP2C19 (їх називають слабкими метаболізаторами). Вірогідно, у цих осіб метаболізм езомепразолу головним чином здійснюється за допомогою CYP3A4. Після повторного перорального прийому 40 мг езомепразолу 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100 % більшою у слабких метаболізаторів, ніж в осіб з добрим функціонуванням ферменту CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів). Середні пікові концентрації у плазмі крові підвищувалися приблизно на 60 %. Подібна різниця спостерігалася при пероральновенному застосуванні езомепразолу. Втім, ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Пацієнти літнього віку

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у хворих літнього віку (від 71 до 80 років).

Стать

Після одноразового перорального прийому 40 мг езомепразолу середня загальна експозиція приблизно на 30 % більша у жінок, ніж у чоловіків. Ніякої різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі лікарський засібу 1 раз на добу. Подібна гендерна різниця відзначалася при пероральновенному застосуванні езомепразолу. На дозування езомепразолу ці результати не впливають.

Розлади функції печінки

Метаболізм езомепразолу в хворих зі слабкою або помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у хворих з тяжким розладим функції печінки, що призводить до зростання загальної експозиції езомепразолу в 2 рази. Таким чином, пацієнтам з ГЕРХ та тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. Пацієнтам з виразками, що кровоточать, та тяжкою печінковою недостатністю після початкової інфузії Есозолу в дозі 80 мг проведення тривалої пероральновенної інфузії в дозі 4 мг/год протягом 71,5 години може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не мають тенденції до кумуляції при застосуванні лікарський засібу один раз на добу.

Розлади функції нирок

Дослідження використання за участю хворих зі зниженою нирковою функцією не проводилися. Оскільки нирки відповідають за екскрецію метаболітів езомепразолу, але не за виведення вихідної сполуки, малоймовірно, щоб метаболізм езомепразолу змінювався у хворих із розладим функції нирок.

Діти

У рандомізованому відкритому міжнародному дослідженні багатократних доз езомепразол застосовували шляхом 3-хвилинної ін’єкції один раз на добу протягом 4 днів. Всього в дослідження було залучено 59 дітей віком від 0 до 18 років, 50 з яких (7 дітей віком від 1 до 5 років) завершили дослідження, і за отриманими результатами було оцінено фармакокінетику езомепразолу.

У таблиці 1 представлено результати системного впливу езомепразолу після пероральновенного використання шляхом ін’єкції тривалістю 3 хвилини у педіатричних хворих та дорослих здорових добровольців. Значення в таблиці 1 представлено у вигляді геометричних середніх (діапазону). Дозу 20 мг для дорослих застосовували шляхом інфузії тривалістю 30 хвилин. Максимальну рівноважну концентрацію лікарський засібу в плазмі крові (С_{ss, max}) оцінювали через 5 хвилин після введення дози у дітей у всіх вікових групах, а у дорослих хворих – через 7 хвилин після введення дози 40 мг і по закінченню інфузії у дозі 20 мг.

Таблиця 1

* Вікова група від 0 до 1 місяця включала хворих зі скоригованими віком (сума пероральноутробного віку та віку після народження у повних тижнях) ≥ 32 повних тижнів та < 44 повних тижнів. Вікова група від 1 до 11 місяців включала хворих зі скоригованим віком ≥ 44 повних тижнів.

** Два пацієнти були виключені: один, найімовірніше, у зв’язку зі зниженою активністю ізоферменту CYP2C19, другий – у зв’язку із супутнім використанням інгібітора ізоферменту CYP3A4.

Згідно з побудованою моделлю С_{ss, max} після пероральновенного введення езомепразолу шляхом 10-хвилинної, 20-хвилинної та 30-хвилинної інфузії зменшиться в середньому, на 37–49 %, 54–66 % та 61–72 % відповідно у всіх вікових групах та групах дозування у порівнянні зі значенням С_{ss, max} після 3-хвилинної ін'єкції.

Дорослі

Антисекреторна терапія за умови, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад:

• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у хворих з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
• терапія виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);
• попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у хворих, які входять до групи ризику.

Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у хворих після ендоскопічного терапія гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти віком від 1 до 18 років

Антисекреторна терапія за умови, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад:

• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у хворих з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.

Гіперчутливість до езомепразолу або до інших компонентів лікарського засобу, до заміщених бензимідазолів.

Есозол, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід використовувати разом з атазанавіром, нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Дані щодо медикаментозних взаємодій базуються на дослідженнях, проведених за участю тільки дорослих хворих.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших медикаментів

Медикаменти, абсорбція яких залежить від рН

Знижена кислотність шлункового соку при лікуванні езомепразолом може збільшити або зменшити абсорбцію медикаментів, якщо на механізм їхньої абсорбції впливає кислотність шлунка.

Як і при застосуванні інших лікарський засібів, що зменшують пероральношлункову кислотність, абсорбція таких лікарський засібів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких лікарський засібів, як дигоксин, може підвищуватися у період терапія езомепразолом. Одночасне використання омепразолу (20 мг на день) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох з десяти осіб – на 30 %). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися зрідка. Однак слід дотримуватися обережності при застосуванні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.

Інгібітори протеази

Відзначена взаємодія омепразолу із деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми цих взаємодій не завжди відомі. Підвищення рівня рН шлункового соку в період терапії омепразолом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії ймовірні через пригнічення CYP2C19. Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо використовувати ці лікарський засіби не рекомендується.

Одночасне використання омепразолу (40 мг один раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до суттєвого зниження експозиції атазанавіру (приблизно 75 % зниження AUC, C_max, C_mіn). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру.

Супутнє використання омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, відзначеною при застосуванні атазанавіру 300 мг/ ритонавіру 100 мг один раз на добу без використання омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє використання омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середні значення AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36–39 %, а середні значення AUC, C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 на 75–92 %.

Інгібітори протонного насоса, включаючи езомепразол, не призначають одночасно з атазанавіром та нелфінавіром.

Підвищення концентрації саквінавіру (що застосовувався одночасно з ритонавіром) у сироватці (80–100 %) спостерігалося при супутньому застосуванні омепразолу (в дозі 40 мг на добу). Омепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію дарунавіру (що застосовувався одночасно із ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні із ритонавіром). Езомепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію ампренавіру (у поєднанні із ритонавіром чи окремо). Використання омепразолу в дозі 40 мг/добу не змінювало експозицію лопінавіру (у поєднанні із ритонавіром). Через схожі фармакодинамічні ефекти та фармакокінетичні властивості омепразолу й езомепразолу одночасне використання езомепразолу й атазанавіру не рекомендується, а супутнє використання езомепразолу і нелфінавіру протипоказане.

Медикаменти, що метаболізуються CYP2С19

Езомепразол пригнічує CYP2С19 – основний фермент, що метаболізує езомепразол. Таким чином, при одночасному застосуванні езомепразолу з лікарський засібами, що метаболізуються ферментом CYP2С19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих медикаментів у плазмі можуть зрости, тому потрібне зниження їх дози. Дослідження взаємодії in vivo із використанням форми лікарський засібу для пероральновенного введення у великих дозах (80 мг + 8 мг/год) не проводилися. Вплив езомепразолу на медикаменти, що метаболізуються CYP2C19, на фоні такого режиму терапія може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягом 3-денного періоду пероральновенного введення лікарський засібу слід пильно стежити щодо розвитку небажаних явищ.

Діазепам

Одночасне пероральне використання 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу CYP2С19 субстрату діазепаму на 45 %.

Фенітоїн

Одночасне використання 40 мг езомепразолу та фенітоїну призводило до підвищення рівнів фенітоїну в плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну в плазмі крові на початку або при відміні терапія езомепразолом.

Вориконазол

Омепразол (40 мг один раз на добу) підвищував C_max та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2С19) на 15 % та 41 % відповідно.

Цилостазол

Езомепразол, як і омепразол, є інгібітором CYP 2C19. Використання омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями призводило до збільшення C_max та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 % і 26 % відповідно та для одного з його активних метаболітів на 29 % й 69 % відповідно.

Варфарин

Супутнє використання 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції залишався у допустимих межах. Проте постмаркетинговий досвід перорального використання езомепразолу свідчить про кілька поодиноких випадків клінічно значимого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) у період одночасного використання езомепразолу та варфарину. Відтак, на початку та після закінчення одночасного терапія езомепразолом і варфарином або іншими похідними кумарину рекомендується проводити моніторинг МНВ.

Цизаприд

У здорових добровольців одночасне пероральне використання 40 мг езомепразолу та цизаприду призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t ½ ) на 31 %, але суттєвого збільшення пікових рівнів цизаприду у плазмі не спостерігалося. При окремому застосуванні цизаприду спостерігалося незначне подовження інтервалу QTc, яке далі не збільшувалося при призначенні цизаприду в комбінації з езомепразолом.

Такролімус

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялось про підвищення сироваткового рівня такролімусу. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); при потрібності – відкоригувати дозування такролімусу.

Метотрексат

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату в крові деяких хворих при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. За потрібності вводити метотрексат у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразолу.

Клопідогрель

Внаслідок фармакокінетичної/фармакодинамічної (ФК/ФД) взаємодії між клопідогрелом (навантажувальна доза – 300 мг/ добова підтримуюча доза – 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально) експозиція активного метаболіту клопідогрелю зменшується в середньому на 40 %, а максимальне пригнічення (АДФ-індукованого) агрегації тромбоцитів – в середньому на 14 %.

У період проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовувався разом із езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) у порівнянні з використанням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %. Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі використання клопідогрелю як монотерапії і в групі використання клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК. У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Одночасного використання езомепразолу та клопідогрелю потрібно уникати.

Досліджувані медикаменти без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін або хінідин

Езомепразол не має клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього використання езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

Вплив інших медикаментів на фармакокінетику езомепразолу

Езомепразол метаболізується ферментами CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє пероральне використання езомепразолу та інгібітору CYP3A4 кларитроміцину (500 мг два рази на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасне призначення езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до підвищення більш ніж у два рази експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280 %. У таких випадках не завжди потрібне коригування дози езомепразолу. Проте слід розглядати необхідність коригування дози для хворих з тяжкою печінковою недостатністю та за умови, коли потрібне довготривале терапія.

Медикаменти, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Лікарський засіби, що індукують CYP2C19, CYP3A4 чи обидва ферменти (такі як рифампіцин чи трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у сироватці шляхом прискорення його метаболізму.

Діти

Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, вираженої ненавмисної втрати маси тіла, періодичної нудоти, дисфагії, гематемезису або мелени) та за умови, коли підозрюється або присутня виразка шлунка, потрібно виключити злоякісність, оскільки використання Есозолу може полегшувати прояви та відстрочити встановлення правильного діагнозу.

Шлунково-кишкові інфекції

Терапія інгібіторами протонної помпи дещо збільшує ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonella та Саmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Всмоктування вітаміну В₁₂

Езомепразол, як і всі лікарський засіби, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- чи ахлоргідрії. Це слід мати на увазі при лікуванні хворих зі зниженим запасом вітаміну в організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В₁₂ при довготривалій терапії.

Гіпомагніємія

Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у хворих, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості хворих із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення використання ІПП.

Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс терапія або які приймають ІПП із дигоксином чи лікарський засібами, здатними спричиняти гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом терапія.

Ризик виникнення переломів

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), дещо підвищують ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у хворих літнього віку чи з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи підвищують загальний ризик переломів на 10–40 %. Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Хворих, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних рекомендацій; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак

Використання інгібіторів протонної помпи пов’язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на

ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту потрібно одразу звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення використання лікарський засібу. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у хворих у період попередньої терапії інгібіторами протонної помпи свідчить про підвищений ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Комбінація з іншими лікарськими засобами

Не рекомендується використовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо використання комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов’язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати ймовірність взаємодії із лікарський засібами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії точно не визначена. Не рекомендується одночасно використовувати езомепразол та клопідогрель.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити використання езомепразолу щонайменше за п’ять днів до вимірювання рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувались після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни терапія інгібіторами протонної помпи.

Кожен флакон з лікарський засібом має у складі менше 1 ммоль натрію, тобто Есозол практично вільний від натрію.

Використання в час вагітності або лактації.

Дані щодо використання Есозолу у час вагітності обмежені. Дослідження езомепразолу на тваринах не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив речовини на розвиток ембріона/плода. Дослідження на тваринах із використанням рацемічної суміші не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив на вагітність, пологи або постнатальний розвиток. Однак призначати Есозол вагітним жінкам слід з особливою обережністю.

Дані щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказують на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/ здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої чи опосередкованої шкідливої дії лікарського засобу на резасібивну функцію.

Годування груддю

Невідомо, чи виділяється езомепразол у грудне молоко жінок. Дослідження за участю жінок, які годують груддю, не проводилися. Тому Есозол не слід використовувати у період лактації.

Фертильність

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність за умови перорального використання лікарський засібу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Есозол виявляє мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (нечасто) (див. розділ «Небажані реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Дозування

Дорослі

Антисекреторна терапія за умови, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення

Пацієнтам, які не можуть використовувати лікарський засіб перорально, призначають парентеральне введення езомепразолу в дозі 20–40 мг один раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом слід призначати дозу 40 мг один раз на добу. Пацієнтам з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, які одержують симптоматичне терапія, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу.

Для терапія виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених використанням НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених терапією НПЗЗ, пацієнтам, що входять до групи ризику, призначають дозу 20 мг один раз на добу.

Зазвичай курс пероральновенного терапія є короткотривалим, після чого пацієнта якомога швидше переводять на пероральний прийом.

Короткотривале підтримання гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцятипалої кишки

Після ендоскопічного терапія гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки слід використовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу пероральновенну інфузію в дозі 8 мг/год протягом 3 днів (72 години).

Після парентеральної терапії слід застосувати пероральну терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти протягом, 4 тижнів.

Спосіб використання

Перед використанням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявність часток та зміни забарвлення. Слід використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового використання.

Якщо застосовується не весь відновлений вміст флакона, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Відтворений розчин для інфузій та ін’єкцій є прозорим розчином від безбарвного до жовтуватого кольору.

Ін’єкції

У формі пероральновенної ін’єкції Есозол 40 мг вводиться протягом 3 хвилин. Розчин для ін’єкції готується шляхом додавання 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористаний залишок утилізують.

Інфузії

Доза 40 мг

У формі пероральновенної інфузії Есозол 40 мг вводять протягом 10–30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту одного флакона із 40 мг езомепразолу в 100 мл 0,9 % натрію хлориду для пероральновенного використання.

Доза 20 мг

Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористаний залишок розчину слід знищити.

Болюсна інфузія 80 мг

Розчин для інфузії 80 мг готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів по 40 мг езомепразолу в об'ємі до 100 мл 0,9 % натрію хлориду для пероральновенного використання.

Приготований розчин слід вводити як тривалу пероральновенну інфузію протягом 30 хвилин.

Доза 8 мг/год

Приготований розчин слід вводити як тривалу пероральновенну інфузію протягом 72 годин (розраховано для швидкості інфузії 8 мг/год).

Особливі групи хворих

Недостатність ниркової функції

Пацієнтам з недостатністю ниркової функції від легкого та помірного ступенів коригування дози не потрібне. Через обмежений досвід використання при тяжкій нирковій недостатності хворих з таким розладом слід лікувати обережно (див. розділ «Фармакокінетика»).

Недостатність печінкової функції

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів коригування дози не потрібне. Для терапія хворих з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу 20 мг езомепразолу (див. розділ «Фармакокінетика»).

Виразки, що кровоточать: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів коригування дози не потрібне. Для терапія хворих з тяжкою печінковою недостатністю після початкового пероральновенного введення дози 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин для проведення тривалої пероральновенної інфузії протягом 72 годин може бути достатньо дози 4 мг/год (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку коригування дози не потрібне.

Діти

Дозування

Діти віком 1–18 років

Антисекреторна терапія за умови, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення

Пацієнтам, які не можуть використовувати лікарський засіб перорально, може бути призначено парентеральне введення лікарський засібу один раз на добу як частина курсу терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (дозування – див. таблицю 2).

Зазвичай курс пероральновенного терапія повинен бути короткотривалим, після чого пацієнта слід перевести на пероральне терапія якомога швидше.

Таблиця 2.

Рекомендовані дози езомепразолу для пероральновенного введення

Спосіб використання

Ін’єкція

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) потрібно ввести у вигляді пероральновенної ін’єкції протягом періоду не менше 3 хвилин.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) потрібно ввести у вигляді пероральновенної ін’єкції протягом періоду не менше 3 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.

Доза 10 мг

1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) потрібно ввести у вигляді пероральновенної ін’єкції протягом періоду не менше 3 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.

Інфузія

Доза 40 мг

Відновлений розчин потрібно ввести у вигляді пероральновенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину потрібно ввести у вигляді пероральновенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.

Доза 10 мг

Чверть відновленого розчину потрібно ввести у вигляді пероральновенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.

Застосовують дітям віком від 1 року як засіб для антисекреторної терапії за умови, коли пероральний прийом лікарський засібу неможливий.

Дані щодо передозування обмежені та пов’язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу в дозі 280 мг були описані прояви шлунково-кишкових розладів та слабкість. Одноразове використання езомепразолу в дозі 80 мг перорально та пероральновенне використання дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не викликало. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми і тому швидко не діалізується. Як і в будь-якомза умови передозування, терапія має бути симптоматичним із використанням загальних підтримуючих заходів.

Серед небажаних реакцій, які найбільш часто зустрічаються у період проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного використання лікарський засібу), відмічаються головний біль, біль у животі, діарея та нудота. Окрім того, профіль безпеки використання лікарський засібу є однаковим для різних лікарських форм лікарський засібу, показань для призначення терапія, вікових груп та популяцій хворих. Дозозалежних небажаних реакцій виявлено не було.

У період клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу в широку медичну практику повідомлялось про наведені нижче небажані ефекти. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (> 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1 000, < 1/100); рідко (> 1/10 000, < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

*Реакції в місці введення переважно спостерігалися у дослідженні із використанням високих доз протягом 3 днів (72 години). При пероральновенному застосуванні езомепразолу подразнення судин не спостерігалося, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін’єкції. Вираженість подразнення тканини була пов’язана з концентрацією розчину.

Повідомлялося про поодинокі випадки необоротного розлади зору у критично хворих хворих, які отримували пероральновенні ін’єкції омепразолу (рацемату), особливо у високих дозах, проте причинно-наслідковий зв’язок не доведено.

Педіатрична популяція

Профіль безпеки використання лікарський засібу дітям відповідає відомому профілю безпеки езомепразолу в дорослих хворих.

Повідомлення про небажані реакції

Після виходу лікарського засобу на ринок важливо повідомляти про небажані реакції. Це дає змогу здійснювати моніторинг співвідношення користі й ризику використання лікарського засобу. Лікарям та фармацевтам слід повідомляти про будь-які небажані реакції.

18 місяців.

Термін зберігання після приготування розчину

Була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах використання впродовж 12 годин при 30 °С. З точки зору мікробіології, засіб слід застосувати одразу.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Для відновлення розчину не слід використовувати інші засоби, окрім зазначених у розділі «Спосіб використання та дози».

Упаковка № 1. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій та інфузій в прозорому скляному флаконі, закупореному бутиловою гумовою пробкою і алюмінієвою кришкою з накладкою фліп-офф. 1 такий флакон у картонній упаковці.

Упаковка № 10. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій та інфузій в прозорому скляному флаконі, закупореному бутиловою гумовою пробкою і алюмінієвою кришкою з накладкою фліп-офф. 10 таких флаконів у картонній упаковці.

За рецептом.

СТЕРИЛ-ДЖЕН ЛАЙФ САЙЄНСИЗ (П) ЛТД / Steril-Gene Life Sciences (P) Ltd.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

№ 45, Мангалам Мейн Роуд, Вілліанур Коммʼюн, Пудучеррі, 605110, Індія / No. 45, Mangalam Main Road, Villianur Commune, Puducherry 605110, India.

ДЖІВДХАРА ФАРМА ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД / JIVDHARA PHARMA PRIVATE LIMITED.

Місцезнаходження заявника. 504, Блок-Б, Шів Анган Комплекс, Саллайя, Бхопал, Бхопал, Мадхья Прадеш, 462026, Індія / 504, Block-B, Shiv Angan Complex, Sallaiya, Bhopal, Bhopal, Madhya Pradesh, 462026, India.