Езонекса таблетки киш./розч. по 40 мг №14 (7х2)

діюча речовина: esomeprazole;

1 таблетка має у складі езомепразолу магнію дигідрату 21,75 мг, що еквівалентно езомепразолу 20 мг або езомепразолу магнію дигідрату 43,5 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;

додаткові компоненти: метакрилатного сополімеру дисперсія, тальк, триетилцитрат, гіпромелоза, цукор сферичний, магнію стеарат, гідроксипропілцелюлоза, гліцерол моностеарат, полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна, повідон, макрогол 6000, кросповідон, натрію стеарилфумарат; для дозування 20 мг: Opadry Pink 03B34284 (гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол 400, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172)); для дозування 40 мг: Opadry Pink 03B34285 (гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол 400, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172)).

Таблетки кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 20 мг: світло-рожеві, двоопуклі, еліптичної форми, вкриті оболонкою таблетки розміром (6,55 ± 0,4) мм × (13,6 ± 0,6) мм;

таблетки по 40 мг: рожеві, двоопуклі, еліптичної форми, вкриті оболонкою таблетки розміром (8,2 ± 0,5) мм × (17 ± 0,6) мм.

Засоби для терапія пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С05.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи (ІПП) у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н⁺К⁺-АТФазу – протонну помпу, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.

Фармакодинамічні ефекти

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при визначенні цього показника через 6–7 годин після прийому дози лікарського засобу на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу в дозі 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був вище 4 у середньому протягом 13 годин і 17 годин відповідно та більше 24 годин – у хворих зі симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частина хворих, у яких рівень рН шлунка був вище 4 протягом 8 годин, 12 годин і 16 годин, після прийому 20 мг езомепразолу становила 76 %, 54 % та 24 % відповідно. Відповідні пропорції для 40 мг езомепразолу становили 97 %, 92 % та 56 %.

При використанні площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) як непрямого показника плазмової концентрації було продемонстровано залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції лікарський засібу.

Терапія рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70 % хворих після 4 тижнів терапія та у 93 % – після 8 тижнів терапія.

Використання езомепразолу 20 мг 2 рази на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90 % хворих. Після такого терапія протягом одного тижня не було потрібності у подальшій монотерапії антисекреторними лікарський засібами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

У рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому клінічному дослідженні хворих з ендоскопічно доведеною кровотечею пептичної виразки класу Іа, Іb, ІІа чи ІІb (9 %, 43 %, 38 % та 10 % відповідно) за Форрестом рандомізували до груп використання езомепразолу, розчин для інфузій (n = 375), або плацебо (n = 389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді пероральновенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/годину або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх хворих переводили на відкритий пероральний прийом езомепразолу в дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9 % у групі прийому езомепразолу та 10,3 % у групі прийому плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийому езомепразолу та плацебо становила відповідно 7,7 % та 13,6 %.

У період терапія антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зниження кислотності шлункового соку. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними щонайменше за 5–14 днів до вимірювання рівня CgA потрібно припинити використання ІПП. Це дозволить рівню CgA, який може бути хибно підвищеним після терапія ІПП, повернутися до діапазону нормальних значень.

У період довготривалої терапії езомепразолом як у дітей, так і у дорослих спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткового рівня гастрину. Ці результати вважаються клінічно незначущими.

На тлі довготривалого терапія антисекреторними лікарський засібами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Такі зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, вони є доброякісні за природою та минають після завершення терапія.

Зниження секреції шлункового соку внаслідок використання будь-якого ІПП збільшує у шлунку кількість бактерій, наявних у гастроінтестинальному тракті в нормі. Терапія ІПП може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, що спричинена, наприклад, Salmonella або Campilobacter, і у госпіталізованих хворих, можливо, також Clostridium difficile.

Клінічна ефективність

Езомепразол був більш ефективним порівняно з ранітидином при лікуванні виразок шлунка у хворих, які лікувалися нестероїдними протизапальними лікарський засібами (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази 2 (ЦОГ-2).

Езомепразол був ефективним для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у хворих, які лікувалися НПЗП (у хворих віком від 60 років та/або з виразкою в анамнезі), у тому числі ЦОГ-2 селективними НПЗП.

Діти

У дослідженні, проведеному за участю дітей з гастроезофагеальною рефлексною хворобою (ГЕРХ) (віком від < 1 до 17 років), які отримували довготривале терапія ІПП, у 61 % дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, клінічна значимість якої була невідомою; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не зафіксовано.

Фармакокінетика.

Езомепразол є кислотолабільним і застосовується перорально у формі гранул у кишковорозчинній оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo незначна. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, максимальна концентрація (C_max) у плазмі крові досягається приблизно через 1–2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після використання одноразової дози 40 мг і зростає до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. Для дозування 20 мг езомепразолу відповідні значення складають 50 % і 68 %. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми крові.

Вживання їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на дію езомепразолу на кислотність у порожнині шлунка.

Метаболізм і виведення

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу, решта – від другої специфічної ізоформи, CYРЗА4, яка відповідає за утворення езомепразолу сульфону – головного метаболіту у плазмі крові.

Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику у хворих із функціональним ферментом CYP2С19 (швидких метаболізаторів).

Загальний кліренс плазми крові становить приблизно 17 л/год після використання одноразової дози та приблизно 9 л/год після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Фармакокінетика езомепразолу вивчалася при застосуванні у дозах до 40 мг 2 рази на добу. AUC збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє більш ніж дозопропорційні збільшення AUC після повторного використання. Ці часозалежність та дозозалежність пояснюються зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми крові між прийомом доз без тенденції до кумуляції при застосуванні лікарський засібу 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Приблизно 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів зі сечею, решта – з калом. Менше 1 % вихідної лікарської речовини виявляється у сечі.

Особливі групи хворих

Повільні метаболізатори

Приблизно 2,9 ± 1,5 % популяції хворих мають недостатність ферменту CYP2С19 (їх називають повільними метаболізаторами). У цих хворих метаболізм езомепразолу здебільшого здійснюється CYРЗА4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у повільних метаболізаторів приблизно на 100 % вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP2С19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові збільшується приблизно на 60 %. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.

Стать

Після використання одноразової дози езомепразолу 40 мг середнє значення AUC у жінок на 30 % вище порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі лікарський засібу 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Пацієнти з розладими функції печінки/нирок

Метаболізм езомепразолу у хворих зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у хворих з тяжкими розладими функції печінки, що призводить до збільшення AUC у 2 рази. Таким чином, максимальна доза для хворих із серйозними розладими функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції за умови прийому лікарський засібу 1 раз на добу.

Досліджень за участю хворих із розладими функції нирок не проводилось. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної вихідної сполуки, змін у метаболізмі у хворих із розладими функції нирок не очікується.

Пацієнти літнього віку

Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється у хворих літнього віку (71–80 років).

Використання у педіатрії

Діти віком 12–18 років: після багаторазового використання 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації лікарський засібу у плазмі крові були такими ж, як і у дорослих.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву;
• симптоматичне терапія ГЕРХ.

У комбінації з відповідними антибактеріальними лікарськими засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

• терапія виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori;
• профілактика рецидиву пептичних виразок у хворих з виразками, зумовленими Helicobacter pylori.

Пацієнти, які потребують тривалого використання нестероїдних протизапальних лікарський засібів (НПЗП):

• загоєння виразок шлунка, зумовлених використанням НПЗП;
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених використанням НПЗП, у хворих, які належать до групи ризику.

Тривале терапія після пероральновенного використання лікарський засібу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Терапія синдрому Золлінгера–Еллісона.

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву;
• симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

Відома гіперчутливість до езомепразолу, заміщених бензимідазолів або до інших компонентів лікарський засібу.

Лікарський засіб, як і інші інгібітори протонної помпи, не слід використовувати разом із нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших медикаментів

Інгібітори протеази

Зафіксовано взаємодію омепразолу з деякими інгібіторами протеази, клінічна значимість та механізм якої не завжди відомі. Підвищений рівень рН шлункового соку в період терапія лікарський засібом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP2C19.

При супутньому застосуванні з омепразолом концентрація атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувалася, тому їх одночасне використання не рекомендується. При одночасному застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру суттєво знижувалася (значення AUC, C_max та мінімальної концентрації (C_min) зменшувалися приблизно на 75 %). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При одночасному застосуванні омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спостерігалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє використання омепразолу (40 мг на добу) призводило до зниження середніх значень AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36–39 %, а середні значення AUC, C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75–92 %. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не слід використовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Особливості використання»); супутнє використання езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. розділ «Коли не застосовують»).

У випадках супутньої терапії омепразолом (40 мг на добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівень у сироватці крові зростав (80–100 %). Терапія омепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Терапія езомепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію ампренавіру (в комбінації з ритонавіром та без нього). Терапія омепразолом у дозі 40 мг на добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).

Метотрексат

У деяких хворих спостерігалося підвищення рівня метотрексату при супутньому застосуванні ІПП.

При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути ймовірність тимчасової відміни езомепразолу.

Такролімус

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Слід проводити ретельний моніторинг концентрації такролімусу в сироватці крові та функції нирок (кліренс креатиніну), при потрібності – відкоригувати дозування такролімусу.

Медикаменти, всмоктування яких залежить від рН

Пригнічення шлункової кислотності у період терапія лікарський засібами групи ІПП, в тому числі езомепразолом, може впливати на абсорбцію медикаментів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і за умови з іншими лікарськими засобами, що зменшують пероральношлункову кислотність, у період терапія езомепразолом абсорбція таких лікарський засібів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких лікарський засібів, як дигоксин, може підвищуватися. Одночасне використання омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти досліджуваних осіб – до 30 %). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої використанням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Потрібно посилити лікарський моніторинг дигоксину.

Медикаменти, що метаболізуються за участю CYP2C9

Езомепразол є інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з лікарський засібами, що метаболізуються за участю CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн; концентрація цих лікарський засібів у плазмі крові може зростати, що може призвести до потрібності зниження їх дози. На це, зокрема, слід звернути увагу, коли езомепразол призначають для використання в режимі «за умови потреби».

Діазепам

Одночасне використання діазепаму та езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP2C19, на 45 %.

Фенітоїн

При супутньому застосуванні фенітоїну та езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію спостерігалося зростання C_min фенітоїну в плазмі крові на 13 %. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом та при її припиненні.

Вориконазол

Супутнє використання омепразолу (40 мг 1 раз на добу) збільшувало C_max та AUC_τ вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.

Цилостазол

Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP2C19. У процесі перехресного дослідження використання омепразолу в дозі 40 мг та цилостазолу здоровим добровольцям було виявлено підвищення C_max та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Цизаприд

У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC зростала на 32 %, а період його напіввиведення (t½) зростав на 31 %, однак значного зростання максимального рівня цизаприду в плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу QTc, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не зафіксовано (див. також розділ «Особливості використання»).

Варфарин

У клінічному дослідженні було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на тлі терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого співвідношення (INR) у період супутнього використання цих медикаментів. Рекомендується моніторинг на початку та після закінчення комбінованої терапії езомепразолом та варфарином чи іншими похідними кумарину.

Клопідогрель

Результати фармакокінетичної (ФК)/фармакодинамічної (ФД) взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримуюча доза 75 мг на добу) і езомепразолом (перорально 40 мг на добу), отримані у процесі досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40 % і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів в середньому на 14 %.

У період проведення дослідження за участю здорових добровольців щодо одночасного використання клопідогрелю з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівняно зі використанням клопідогрелю у вигляді монотерапії відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %.

Однак максимальний рівень інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів був однаковим у групі використання клопідогрелю як монотерапії і в групі використання клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК.

У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємодії езомепразолу щодо основних серцево-судинних захворювань. Як запобіжний захід потрібно уникати одночасного використання езомепразолу та клопідогрелю.

Досліджувані медикаменти без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін і хінідин

Езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього використання езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії виявлено не було.

Вплив інших медикаментів на фармакокінетику езомепразолу

Медикаменти, які пригнічують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє використання езомепразолу та інгібітора CYP3A4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводить до подвоєння AUC езомепразолу. Супутнє використання езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP2C19 і CYP3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 вориконазол призводив до підвищення AUC_τ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу зазвичай не потрібна, за винятком терапії хворих із тяжкими розладими функції печінки та за умови, якщо показане тривале терапія.

Медикаменти, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Лікарський засіби, що індукують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня езомепразолу в сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.

Педіатрична популяція

Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

За умови наявності тривожних симптомів (наприклад, значна безпричинна втрата маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або наявна, потрібно виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки використання лікарського засобу Езонекса^® може згладжувати прояви та відтермінувати визначення правильного діагнозу.

Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб протягом тривалого часу (особливо особам, які приймають його більше року), слід перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб у режимі «за умови потреби», слід повідомити лікаря за умови зміни характеру симптомів.

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori потрібно враховувати ймовірні лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому потрібно враховувати його протипоказання та взаємодію (при одночасному застосуванні потрійної терапії з езомепразолом та лікарськими засобами, які метаболізуються CYP3A4, такими, наприклад, як цизаприд).

Використання ІПП може дещо підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»)

Езомепразол, як і всі лікарський засіби, що блокують вироблення соляної кислоти, може зменшити всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) у зв’язку з гіпо- або ахлоргідрією. Це слід враховувати у хворих зі зниженим рівнем вітаміну В₁₂ і у яких існує ризик зниження абсорбції вітаміну В₁₂ при тривалому застосуванні.

Гіпомагніємія Були повідомлення про випадки розвитку тяжкої гіпомагніємії у хворих, яким проводили терапію ІПП, такими як езомепразол, протягом як мінімум 3 місяців, а в більшості випадків – протягом 1 року. Серйозні прояви гіпомагніємії, такі як тетанія, делірій, судоми, запаморочення, шлуночкова аритмія та підвищена стомлюваність можуть починатися раптово чи протікати непомітно. У більшості хворих з гіпомагніємією її вдалося нівелювати проведенням замісної терапії магнієм і припиненням прийому ІПП.

У хворих, яким показане тривале терапія або які отримують з ІПП супутню терапію дигоксином чи лікарський засібами, які можуть викликати гіпомагніємію (наприклад, діуретиками), лікарям потрібно контролювати рівень магнію до початку терапії ІПП і періодично у період терапія.

Ризик виникнення переломів

Використання ІПП, особливо у великих дозах і протягом тривалого часу (> 1 року), може незначно збільшити ризик переломів стегна, зап’ястя і хребта, переважно у хворих літнього віку або при наявності інших ідентифікованих факторів ризику. Спостережні дослідження свідчать, що ІПП можуть збільшити загальний ризик переломів на 10–40 %. Часто це збільшення може бути пов’язане з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком остеопорозу повинні отримувати терапія відповідно до діючих клінічних рекомендацій, а також вживати необхідну кількість вітаміну D і кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

Використання ІПП пов’язано з дуже рідкісними випадками ПШЧВ. За умови наявності висипань на шкірі, особливо на відкритих для дії сонячних променів ділянках, і болю в суглобах пацієнт повинен одразу звернутися за медичною допомогою. Лікар повинен розглянути питання відміни лікарського засобу Езонекса^®. Виникнення ПШЧВ у період терапія ІПП в минулому суттєво підвищує ризик виникнення ПШЧВ при подальшому лікуванні іншими ІПП.

Комбінація з іншими лікарськими засобами

Не рекомендується супутнє використання езомепразолу та атазанавіру (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується уважно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. Перед початком або безпосередньо після закінчення прийому езомепразолу потрібно враховувати потенційну взаємодію з лікарськими засобами, які метаболізуються під дією CYP2C19. Спостерігається взаємодія між клопідогрелем і езомепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії достовірно не визначена. Як запобіжний захід слід уникати одночасного використання езомепразолу та клопідогрелю.

При призначенні езомепразолу в режимі «за умови потреби» потрібно враховувати коливання концентрації езомепразолу внаслідок взаємодії з іншими фармацевтичними лікарський засібами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Тяжкі шкірні небажані реакції

Дуже рідко при застосуванні езомепразолу повідомляли про розвиток тяжких шкірних побічних реакцій, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та реакції на лікарський засіб з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), які можуть бути небезпечними для життя.

Хворих слід проінформувати про прояви тяжких шкірних реакцій (мультиформна еритема/синдром Стівенса – Джонсона/токсичний епідермальний некроліз/DRESS) та про необхідність одразу звернутися за медичною допомогою при їх появі.

Слід одразу припинити використання езомепразолу при появі симптомів тяжких шкірних реакцій і за потреби отримати додаткову медичну допомогу та ретельний нагляд.

Якщо у пацієнта розвинулась така тяжка побічна реакція, як мультиформна еритема/синдром Стівенса – Джонсона/токсичний епідермальний некроліз/DRESS при застосуванні езомепразолу, терапія езомепразолом ні в якомза умови не можна розпочинати повторно.

Сахароза

Цей лікарський засіб має у складі сахарозу. Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, мальабсорбцією глюкозо-галактози або сахаразо-ізомальтазною недостатністю не повинні вживати цей лікарський засіб.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Збільшення рівня CgA може впливати на результати досліджень щодо виявлення нейроендокринних пухлин. Для попередження такого впливу терапія езомепразолом слід припинити принаймні за 5 днів до проведення досліджень CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо після першого визначення рівень CgA та гастрину не повернувся до референтного діапазону, аналіз потрібно повторити через 14 днів після завершення терапія ІПП.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

На сьогодні немає достатньої кількості даних щодо використання лікарський засібу у час вагітності. Дещо більша кількість даних про використання рацемічної суміші омепразолу в час вагітності свідчить про відсутність впливу на виникнення вроджених вад та фетотоксичного впливу. В дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не було виявлено прямого чи опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід обережно призначати лікарський засіб вагітним жінкам.

Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої чи опосередкованої шкідливої дії лікарський засібу на резасібивну функцію внаслідок його токсичного впливу.

Період лактації

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід використовувати у період лактації.

Фертильність

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність за умови перорального використання лікарський засібу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Зафіксовано такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Небажані реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Таблетки Езонекса^® слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не можна розжовувати або подрібнювати.

Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна рекомендувати розчинити таблетку у 100 мл негазованої води, розмішати до розпаду таблетки, після чого суспензію мікрогранул слід випити одразу або протягом 30 хвилин. Після наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Не можна вживати ніякі інші рідини, оскільки вони можуть пошкодити кишковорозчинну оболонку. Мікрогранули не слід розжовувати або дрібнити.

Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна ввести таблетку через назогастральний зонд, попередньо розчинивши її у половині склянки негазованої води. Дуже важливо, щоб шприц і зонд для цієї процедури були відповідними.

Введення лікарський засібу через назогастральний зонд:

1. Покласти таблетку у відповідний шприц і заповнити його приблизно 25 мл води та 5 мл повітря. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води для профілактика утрудненню проходження таблетки через зонд.
2. Струшувати шприц протягом 2 хвилин, щоб таблетка розпалася.
3. Тримати шприц вертикально, наконечником догори, перевірити прохідність наконечника.
4. Прикласти шприц до зонда, утримуючи його вертикально.
5. Струсити шприц та перевернути його наконечником униз. Швидко ввести 5–10 мл рідини. Перевернути шприц після введення та знову струсити (шприц слід тримати вертикально, щоб не забити наконечник).
6. Перевернути шприц знову та ввести ще 5–10 мл рідини у зонд. Повторювати процедуру, поки шприц не стане пустим.
7. Для змивання будь-яких залишків лікарський засібу слід заповнити шприц 25 мл води та 5 мл повітря, струсити шприц, перевернути його та швидко ввести рідину. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Додаткові 4 тижні терапії рекомендуються пацієнтам, у яких езофагіт не був вилікуваний або зберігаються його прояви.
• Довготривале терапія хворих із вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидивів: 20 мг 1 раз на добу.
• Симптоматичне терапія ГЕРХ: 20 мг 1 раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо після 4 тижнів терапія контролю над симптомами не вдалося досягти, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальшого контролю може бути достатнім використання 20 мг 1 раз на добу. Для дорослих можна використовувати режим «за умови потреби»: по 20 мг 1 раз на добу. Для хворих, які застосовували НПЗП та у яких існує ризик розвитку виразок шлунка або дванадцятипалої кишки, подальший контроль симптомів з використанням режиму «за умови потреби» не рекомендується.

У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також для:

• терапія виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та
• профілактика рецидиву пептичних виразок у хворих з виразками, зумовленими Helicobacter pylori: 20 мг лікарського засобу Езонекса^® з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, які потребують тривалого використання НПЗП:

• терапія та профілактика виразок, спричинених тривалим використанням НПЗЗ: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу, тривалість терапія – 4–8 тижнів;
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з терапіям НПЗП, у хворих групи ризику: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу.

Тривале терапія після пероральновенного використання лікарський засібу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок: по 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після пероральновенного використання лікарський засібу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Терапія синдрому Золлінгера–Еллісона: 40 мг 2 рази на добу. Дозування слід підбирати індивідуально, тривалість терапія визначається клінічними показаннями. Відповідно до отриманих клінічних даних, у більшості хворих контроль стану досягається при прийомі доз від 80 мг та 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг на добу, її потрібно розподілити на два прийоми.

Пацієнти особливих груп

Пацієнти з розладими функції нирок

Корекція дози для хворих із розладими функції нирок не потрібна. Через відсутність досвіду використання лікарського засобу Езонекса^® пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю таким хворим лікарський засіб слід призначати обережно (див. розділ «Фармакокінетика»).

Розлади функції печінки

Не потребують корекції дози пацієнти зі слабкими та помірними розладими функції печінки. Для хворих із розладими функції печінки тяжкого ступеня максимальна доза лікарського засобу Езонекса^® не має перевищувати 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Корекція дози для хворих літнього віку не потрібна.

Педіатрична популяція

Діти віком до 12 років

Лікарський засіб не слід використовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого використання відсутні.

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів, пацієнтам із невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково використовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів;
• довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву:

20 мг 1 раз на добу;

• симптоматичне терапія ГЕРХ: доза для хворих без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів терапія контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальшого контролю над ними можна досягти шляхом використання лікарський засібу в дозі 20 мг 1 раз на добу.

Терапія виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori

При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості терапія (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного використання антибактеріальних лікарський засібів. Терапія повинно проводитися під наглядом фахівця.

Рекомендації щодо дозування лікарський засібу

Діти

Лікарський засіб не слід використовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого використання відсутні.

Застосовують дітям віком від 12 років при таких показаннях:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву;
• симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

Дані щодо навмисного передозування обмежені. Шлунково-кишкові прояви та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Одноразова доза езомепразолу 80 мг не спричинить тяжких побічних ефектів. Спеціальний антидот невідомий.

Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові, тому гемодіаліз малоефективний. Терапія симптоматичне та загальне підтримуюче.

.

Резюме профілю безпеки

Серед тих побічних реакцій, які найчастіше зустрічаються у період проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного використання лікарського засобу), відмічаються головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки використання лікарського засобу є однаковим для різних лікарських форм лікарського засобу, показань для призначення терапія, вікових груп та популяцій хворих. Дозозалежних побічних реакцій виявлено не було.

Перелік побічних реакцій

Нижче зазначені небажані реакції на езомепразол, виникнення яких реєстрували або підозрювали у період клінічних досліджень лікарського засобу та в післяреєстраційний період використання лікарського засобу. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною.

Реакції наведено відповідно до частоти їх виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних).

З боку крові та лімфатичної системи

Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, такі як лихоманка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.

З боку обміну речовин і харчування

Нечасто: периферичні набряки.

Рідко: гіпонатріємія.

Частота невідома: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості використання»), тяжка гіпомагніємія може корелювати з гіпокальціємією. Гіпомагніємія також може бути пов'язана з гіпокаліємією.

З боку психіки

Нечасто: безсоння.

Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.

Дуже рідко: агресія, галюцинації.

З боку нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

Рідко: розлади смаку.

З боку органів зору

Рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху та рівноваги

Нечасто: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Рідко: бронхоспазм.

З боку травної системи

Часто: біль у животі, запор, діарея, здуття живота, нудота, блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні).

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту.

Частота невідома: мікроскопічний коліт.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів.

Рідко: гепатит з або без жовтяниці.

Дуже рідко: печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатію у хворих із захворюваннями печінки.

З боку шкіри і підшкірних тканин

Нечасто: дерматит, свербіж, кропив’янка, висипання.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції на лікарський засіб з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром).

Частота невідома: підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості використання»). З боку кістково-м’язової та сполучної тканини

Нечасто: перелом стегна, зап’ястя і хребта (див. розділ «Особливості використання»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит, у деяких хворих одночасно повідомлялося про ниркову недостатність.

З боку резасібивної системи та молочних залоз

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади

Рідко: нездужання, підсилення потовиділення.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

2 роки.

Не використовувати лікарський засіб після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 30 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Езонекса^® 40 мг: по 7 таблеток у блістерах. По 1, 2 або 4 блістери в пачці (виробництво з пакування in bulk фірми-виробника Балканфарма Дупниця АТ, Болгарія).

Езонекса^® 20 мг: по 7 таблеток у блістерах. По 2 або 4 блістери у пачці (виробництво з пакування in bulk фірми-виробника Балканфарма Дупниця АТ, Болгарія).

За рецептом.

АТ «Фармак».

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.