Езолонг-40 таблетки, в/плів. обол. по 40 мг №14 (7х2)

діюча речовина: esomeprazole;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, має у складі езомепразолу магнію тригідрату еквівалентно езомепразолу 20 мг або 40 мг;

додаткові компоненти: целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрокарбонат, кремнію діоксид колоїдний безводний, кросповідон, магнію стеарат, тальк;

оболонка (опадрай білий 58901 (Opadry White), повідон (К-30), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172) – наявний у таблетках, вкритих плівковою оболонкою, по 20 мг, заліза оксид червоний (Е 172) – наявний у таблетках, вкритих плівковою оболонкою, по 40 мг, ароматизатор м’ятний).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою рожевого (для 40 мг) або світло-жовтого (для 20 мг) кольору, з рискою для поділу з одного боку.

Засоби для терапія пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса. Езомепразол. Код АТХ А02В С05.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса в парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н⁺К⁺-АТФази – кислотного насоса, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був більше 4 у середньому протягом 13 і 17 годин відповідно та більше 24 годин у хворих із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частка хворих, у яких рівень рН шлунка був більше 4 протягом 8, 12 і 16 годин після прийому 20 мг езомепразолу, становила відповідно 76 %, 54 % та 24 %. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97 %, 92 % та 56 %.

При використанні AUC у якості непрямого показника плазмової концентрації була показана залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції лікарський засібу.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції соляної кислоти.

Терапія рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70 % хворих після 4 тижнів терапія та у 93 % – після 8 тижнів терапія.

Використання езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90 % хворих. Після такого терапія протягом одного тижня не було потрібності у проведенні подальшої монотерапії антисекреторними лікарський засібами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції соляної кислоти.

У період використання антисекреторних лікарський засібів концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти. Хромогранін А (CgA) також підвищується у зв’язку зі зниженням шлункової кислотності.

Можливо, збільшення кількості ECL-клітин пов’язано з підвищенням рівня гастрину у плазмі крові, що спостерігалось у деяких хворих при довготривалому застосуванні езомепразолу.

Були отримані повідомлення про декілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних лікарський засібів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.

Зниження кислотності шлункового соку внаслідок використання будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує у шлунку кількість бактерій, присутніх у шлунково-кишковому тракті в нормі. Терапія інгібіторами протонної помпи може призводити до підвищення ризику шлунково-кишкової інфекції, що спричинена, наприклад, Salmonella або Campylobacter та, у госпітальних хворих, можливо, також Clostridium difficile.

Езомепразол був більш ефективним порівняно з ранітидином при лікуванні виразок шлунка у хворих, які лікувалися НПЗЗ (нестероїдними протизапальними засобами), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Езомепразол був ефективним при профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у хворих, які лікувалися нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ) (у хворих віком від 60 років та/або з виразкою в анамнезі).

Фармакокінетика.

Абсорбція.

Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, пікові концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після разової дози 40 мг і зростає до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. Для 20 мг езомепразолу відповідні значення – 50 % і 68 %.

Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу щодо кислотності у порожнині шлунка.

Розподіл.

Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми крові.

Метаболізм.

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYРЗА4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону – головного метаболіту у плазмі крові.

Виведення.

Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/годину після разової дози та близько 9 л/годину після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми крові становить близько 1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами доз без тенденції до кумуляції при прийомі лікарський засібу 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші – кишечником. Менше 1 % початкової лікарської речовини виявляється у сечі.

Особливі групи хворих.

Повільні метаболізатори.

Приблизно 2,9±1,5 % популяції хворих мають недостатність ферменту CYP2С19 (їх називають повільними метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу здебільшого здійснюється CYРЗА4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, у слабких метаболізаторів приблизно на 100 % вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP2С19 (швидких метаболізаторів). Середня пікова концентрація у плазмі крові збільшується приблизно на 60 %. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.

Пацієнти з розладим функцій печінки.

Метаболізм езомепразолу у хворих зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у хворих з тяжким розладим функцій печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для хворих із серйозним розладим функцій печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції у період прийому лікарський засібу 1 раз на добу.

Пацієнти з розладим функцій нирок.

Досліджень з участю даної категорії хворих не проводили. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної початкової сполуки, змін метаболізму у хворих з розладим функцій нирок не очікується.

Пацієнти літнього віку.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у хворих літнього віку (від 71 до 80 років).

Педіатричні пацієнти.

Після багаторазового використання 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації лікарський засібу у плазмі крові у дітей віком 12-18 років був таким же, як у дорослих.

Гендерні особливості.

Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, у жінок вищий на 30 % порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі лікарський засібу 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• довготривале терапія з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву;
• симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

У поєднанні з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

• терапія виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori;
• профілактика рецидиву пептичних виразок у хворих з виразками, зумовленими Helicobacter pylori.

Терапія та профілактика виразок, спричинених тривалим використанням нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ):

• терапія виразок, спричинених терапією НПЗЗ;
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених використанням НПЗП, у хворих, які належать до групи ризику.

Тривале терапія після пероральновенного використання лікарський засібу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Терапія синдрому Золлінгера-Еллісона.

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву;
• симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

Відома гіперчутливість до езомепразолу, до заміщених бензимідазолів або до інших компонентів лікарський засібу. Езомепразол не слід використовувати одночасно з атазанавіром, нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших медикаментів.

Інгібітори протеази.

Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази (антиретровірусними лікарський засібами). Клінічна значущість та механізми таких взаємодій не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом використання омепразолу може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії, можливо, пов’язані з пригніченням CYP2C19. За умови використання деяких антиретровірусних засобів, таких як атазановір та нелфінавір, відзначалося зниження рівня останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Через це супутнє використання омепразолу та таких лікарський засібів як атазановір та нелфінавір, не рекомендується. Використання омепразолу (40 мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (приблизно 75 % зниження AUC, С_mах, C_min). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на ефективність атазанавіру.

Супутнє використання омепразолу у дозі 20 мг на добу з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, визначеною при застосуванні атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг один раз на добу без використання омепразолу у дозі 20 мг на добу.

У ході супутньої терапії омепразолом (40 мг на добу) повідомляли, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні в сироватці крові зростали. Терапія омепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Терапія езомепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Терапія омепразолом у дозі 40 мг на добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).

Зважаючи на подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу, не рекомендується використовувати езомепразол одночасно з атазанавіром. Одночасне використання езомепразолу з нелфінавіром протипоказане.

Метотрексат.

Повідомляли про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких хворих при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути ймовірність тимчасової відміни езомепразолу.

Такролімус

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомляли про збільшення рівня такролімусу у сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); при потрібності – відкоригувати дозування такролімусу.

Медикаменти, всмоктування яких залежить від pH

Пригнічення шлункової кислотності у період терапія езомепразолом та іншими лікарський засібами групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію медикаментів, всмоктування яких залежить від рН шлункового соку.

Як і за умови з іншими лікарськими лікарський засібами, що зменшують пероральношлункову кислотність, абсорбція таких лікарський засібів як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких лікарський засібів як дигоксин може підвищуватися у період терапія езомепразолом. Одночасне використання омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти досліджуваних осіб – до 30 %). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої використанням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Потрібно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Медикаменти, що метаболізуються СYР2С19

Езомепразол є інгібітором СYР2С19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з лікарський засібами, що метаболізуються з участю CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих лікарський засібів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зменшенні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначати для використання в режимі «за потребою».

Діазепам.

Супутнє використання езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP2C19, на 45 %.

Фенітоїн.

При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відзначалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну у плазмі крові на 13 %. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну у плазмі крові на початку терапії езомепразолом або за умови її скасування.

Вориконазол.

Використання омепразолу (40 мг один раз на добу) збільшувало C_max та AUC_τ вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.

Цилостазол.

Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP2C19. У ході перехресного дослідження використання омепразолу у дозі 40 мг здоровим добровольцям підвищувало C_max та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Цизаприд.

У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) площа під кривою залежності концентрації цизаприду у плазмі крові від часу (AUC) зростала на 32 %, а період його напіввиведення (t½) зростав на 31 %, але значного зростання максимального рівня цизаприду у плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу QTc, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відзначалося (див. також розділ «Особливості використання»).

Варфарин.

У ході клінічних досліджень було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на тлі терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційному періоді повідомляли про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) у період супутнього використання цих медикаментів. Рекомендується моніторинг на початку та після закінчення спільного використання езомепразолу на тлі терапії варфарином або іншими похідними кумарину.

Клопідогрель.

У здорових осіб відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 40 % та зниження максимальної інгібуючої активності (АДФ-індукованої) щодо агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %.

У дослідженні з участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовували разом із езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівняно з використанням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %. Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі використання клопідогрелю як монотерапії і в групі використання клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК. Ряд спостережних та клінічних досліджень продемонстрували суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід одночасного використання езомепразолу та клопідогрелю потрібно уникати.

Досліджувані медикаменти без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін або хінідин

Було відзначено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього використання езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

Вплив інших медикаментів на фармакокінетику езомепразолу

Медикаменти, які пригнічують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYРЗА4. Супутнє використання езомепразолу та інгібітору CYРЗА4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє використання езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP2C19 та CYРЗА4 може призводити до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYРЗА4 вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак вона може бути потрібною для хворих із тяжкими розладими функції печінки та у випадках, коли показане довготривале терапія.

Медикаменти, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Лікарський засіби, що, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.

Педіатрична популяція

Дослідження лікарської взаємодії проводили тільки з участю дорослих.

При наявності будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Езолонг може приховувати прояви та затримувати встановлення діагнозу.

Довгострокове використання лікарський засібу

Пацієнти, які приймають лікарський засіб протягом тривалого періоду (особливо пацієнти, які отримують терапія лікарський засібом більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Терапія за потребою

Пацієнти, які приймають Езолонг за умови потреби, повинні бути проінструктовані про необхідність зв’язатися зі своїм лікарем при зміні характеру симптомів.

Ерадикація Helicobacter pylori

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати ймовірність лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші лікарський засіби, що метаболізуються з участю CYP3A4 (наприклад цизаприд), потрібно враховувати ймовірні протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.

Шлунково-кишкові інфекції

Використання інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Всмоктування вітаміну B₁₂

Езомепразол, як і всі медикаменти, які блокують дію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати за умови проведення довгострокового терапія хворих зі зниженими запасами вітаміну B₁₂ в організмі або хворих з факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B₁₂.

Гіпомагніємія

Про тяжку форму гіпомагніємії повідомляли у хворих, які отримували терапія інгібіторами протонної помпи (ІПП), такими як езомепразол, щонайменше протягом трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але ці прояви можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості випадків стан хворих, у яких спостерігалася гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення терапія ІПП.

Щодо хворих, які, як очікується, будуть знаходитися на тривалому лікуванні, або щодо хворих, які отримують терапія ІПП сумісно з дигоксином або лікарськими лікарський засібами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), медичним працівникам слід розглянути питання про визначення рівнів магнію перед початком терапія ІПП та періодично протягом терапії.

Ризик виникнення переломів

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у великих дозах та протягом тривалого терапія (> 1 року), деякою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головним чином у хворих літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Дані, отримані у ході спостережних досліджень, свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати терапія відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекватну кількість вітаміну D і кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак

Використання інгібіторів протонної помпи пов’язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту потрібно одразу звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення використання лікарський засібу Езолонг. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у хворих у період попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Тяжкі шкірні небажані реакції (ТШПР)

Внаслідок використання езомепразолу дуже рідко повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції (ТШПР), такі як мультиформна еритема (МЕ), синдром Стівенса-Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (TЕН), індукована лікарськими засобами еозинофілія з системними симптомами (DRESS), які можуть становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку.

Хворих слід поінформувати про прояви та прояви тяжких шкірних реакцій МЕ/ССД/TЕН/DRESS і про необхідність одразу звернутися за медичною допомогою до свого лікаря при появі будь-яких ознак або симптомів.

Використання езомепразолу слід одразу припинити при появі ознак і симптомів тяжких шкірних реакцій та за потреби надати додаткову медичну допомогу/провести ретельний моніторинг. Не слід повторно при значати езомепразол пацієнтам з МЕ/ССД/TЕН/DRESS.

Вплив на нирки

Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит (ТІН) спостерігався у хворих, які приймали лікарський засіби, що містять езомепразол і напроксен, і може виникнути в будь-який момент у період терапії лікарським засобом Езолонг.

Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит може прогресувати до ниркової недостатності. Езолонг слід припинити за умови підозри на TІН та одразу розпочати відповідне терапія.

Комбінація з іншими лікарськими засобами

Сумісне використання езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується уважно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. Напочатку або наприкінці терапія езомепразолом слід розглядати потенційно можливу взаємодію з лікарський засібами, які метаболізуються CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і езомепразолом (див розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Клінічна значущість цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід одночасного використання езомепразолу та клопідогрелю потрібно уникати.

Призначаючи езомепразол для використання в режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрацій езомепразолу у плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії лікарський засібу з іншими лікарськими засобами, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, терапія езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів СgA (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Використання в час вагітності або лактації.

Період вагітності.

У даний час немає достатньої кількості даних про використання езомепразолу у час вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень використання рацемічної суміші омепразолу у час вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. В дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого або опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не було виявлено прямого або опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід обережно призначати лікарський засіб вагітним жінкам.

Помірна кількість даних стосовно вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої дії лікарський засібу на резасібивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

Період лактації.

Невідомо, чи езомепразол проникає у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід використовувати у період лактації.

Фертильність.

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність за умови перорального введення лікарський засібу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляли про такі небажані реакції як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Небажані реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• Терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту

40 мг один раз на добу протягом 4 тижнів.

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково використовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів.

• Довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву

20 мг один раз на добу.

• Симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для хворих без езофагіту становить 20 мг один раз на добу. Якщо після 4 тижнів терапія контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальшого контролю може бути достатнім використання 20 мг один раз на добу. При потрібності можна перейти на прийом лікарський засібу в режимі «за потребою», тобто використовувати лікарський засіб по 20 мг один раз на добу. Не рекомендується використання лікарський засібу «за потребою» для подальшого контролю за симптомами пацієнтам з ризиком розвитку виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають НПЗП.

У комбінації з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також для

• терапія виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та
• профілактика рецидиву пептичних виразок у хворих з виразками, зумовленими Helicobacter pylori:

20 мг Езолонгу з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, які потребують тривалого використання нестероїдних протизапальних лікарський засібів (НПЗП)

• Терапія виразок шлунка, зумовлених використанням НПЗП

звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Тривалість терапія становить 4-8 тижнів.

• Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених використанням НПЗП, у хворих, які належать до групи ризику

20 мг один раз на добу.

Тривале терапія після пероральновенного використання лікарський засібу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок

40 мг один раз на добу протягом 4 тижнів після пероральновенного використання лікарський засібу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Терапія синдрому Золлінгера-Еллісона

рекомендована початкова доза Езолонга становить 40 мг двічі на добу. У подальшому дозу лікарський засібу коригують індивідуально; терапія триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості хворих контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують 80 мг на добу, дозу слід розділити і використовувати двічі на добу.

Пацієнти особливих груп

Пацієнти з порушеною нирковою функцією

Пацієнтам з розладим ниркової функції корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду використання лікарський засібу пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких хворих слід дотримуватися обережності (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з порушеною печінковою функцією

Пацієнтам з розладим печінкової функції від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза Езолонгу для хворих з розладим печінкової функції тяжкого ступеня не повинна перевищувати 20 мг (див. «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку корекція дози лікарський засібу не потрібна.

Педіатрична популяція

Діти віком від 12 років.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• Терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту

40 мг один раз на добу протягом 4 тижнів.

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково використовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів.

• Довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву

20 мг один раз на добу.

• Симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для хворих без езофагіту становить 20 мг один раз на добу. Якщо після 4 тижнів терапія контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальший контроль над ними може бути досягнутий шляхом використання лікарський засібу в дозі 20 мг один раз на добу.

Терапія виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori

При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості терапія (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного використання антибактеріальних лікарський засібів. Терапія повинно проводитися під наглядом фахівця.

Рекомендації щодо дозування лікарський засібу:

при масі тіла 30-40 кг: у комбінації з двома антибіотиками: Езолонг 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла – всі лікарський засіби використовувати одночасно два рази на добу протягом одного тижня;

при масі тіла > 40 кг: у комбінації з двома антибіотиками: Езолонг 20 мг, амоксицилін 1 г і кларитроміцин 500 мг – всі лікарський засіби використовувати одночасно два рази на добу протягом одного тижня.

Діти віком до 12 років

Езолонг не слід використовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого використання відсутні.

Спосіб використання

Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.

Діти.

Езолонг не слід використовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого використання відсутні.

Використовувати дітям віком від 12 років при таких показаннях:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• довготривале терапія хворих з вилікуваним езофагітом з метою профілактика рецидиву;
• симптоматичне терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

На даний час дані щодо навмисного передозування дуже обмежені. Прояви, описані при прийомі лікарський засібу в дозі 280 мг, включали прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий прийом езомепразолу в дозі 80 мг не спричиняв жодних негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується з білками плазми крові, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і при будь-якому передозуванні, слід надати симптоматичне та загальне підтримуюче терапія.

Резюме профілю безпеки

Серед тих небажаних реакцій, які найчастіше виникають у ході проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного використання езомепразолу), відзначаються головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки використання езомепразолу є однаковим для різних лікарських форм лікарський засібу, показань для призначення терапія, вікових груп та популяцій хворих. Дозозалежних небажаних реакцій виявлено не було. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000) та дуже рідко (<1/10000).

З боку крові та лімфатичної системи:

рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія;

дуже рідко: агрунолоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи:

рідко: реакції гіперчутливості, включаючи гарячку, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції/шок.

З боку обміну речовин і харчування:

нечасто: периферичні набряки;

рідко: гіпонатріємія;

частота невідома: гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії.

Розлади психіки:

нечасто: безсоння;

рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості;

дуже рідко: агресія, галюцинації.

З боку нервової системи:

часто: головний біль;

нечасто: запаморочення, слабкість, парестезія, сонливість;

рідко: розлади смаку.

З боку органів зору:

рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху та лабіринтні розлади:

нечасто: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко: бронхоспазм.

З боку травного тракту:

часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні);

нечасто: сухість у роті;

рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту;

дуже рідко: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів;

рідко: гепатит з або без жовтяниці;

дуже рідко: печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатію у хворих з уже наявними захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

нечасто: дерматит, свербіж, кропив’янка, висип;

рідко: алопеція, фоточутливість;

дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, індукована лікарськими засобами еозинофілія з системними симптомами (DRESS);

частота невідома: підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості використання».

З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини:

нечасто: перелом стегна, зап’ястя або хребта (див. розділ «Особливості використання»);

рідко: артралгія, міалгія;

дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи:

дуже рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит (з можливим прогресуванням до ниркової недостатності).

З боку резасібивної системи та молочних залоз:

дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади і розлади у місці введення:

рідко: нездужання, посилення потовиділення.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

15 місяців.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 7 таблеток в алюмінієвому блістері, по 1 або 2 блістери в картонній коробці.

За рецептом.

Евертоджен Лайф Саєнсиз Лімітед/Evertogen Life Sciences Limited.

Плот №: Ес-8, Ес-9, Ес-13/Пі та Ес-14/Пі Ті Ec Ай Ай Сі, Фарма Ес І Зет, Грін Індастріал Парк, Полепаллі (Ві), Єдчерла (Ем), Махабубнагар, Телангана, ІH-509 301, Індія/

Plot No: S-8, S-9, S-13/P & S-14/P TSIIC, Pharma SEZ, Green Industrial Park, Polepally (V), Jadcherla (M), Mahabubnagar, Telangana, IN-509 301, India.