Езомер таблетки гастрорезист. по 40 мг №28 (7х4)

діюча речовина: езомепразол;

1 таблетка має у складі езомепразолу магнію дигідрату 43,38 мг еквівалентно езомепразолу

40 мг;

додаткові компоненти: целюлози та маніту суміш (Avicel^®), гліцерол моностеарат, маніт, метакрилатний сополімер (тип А), парафін, полівінілпіролідон, полісорбат 80, натрію стеарилфумарат, цукор сферичний, триетилцитрат;

плівкова оболонка: гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), макрогол (ПЕГ 4000), тальк, титану діоксид (Е 171).

Таблетки гастрорезистентні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки рожевого кольору, овальної форми, вкриті плівковою оболонкою.

Засоби для терапія пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.

Код АТХ А02В С05.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса в парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н⁺К⁺-АТФазу – протонний насос, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія спостерігається протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при визначенні цього показника через 6–7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був більше 4 у середньому протягом 13 і 17 годин відповідно протягом 24-годинного періоду у хворих зі симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частка хворих, у яких рівень рН шлунка був більше 4 протягом 8, 12 і 16 годин після прийому 20 мг езомепразолу, становила відповідно 76 %, 54 % та 24 %. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97 %, 92 % та 56 %.

При використанні площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) як непрямого показника плазмової концентрації лікарського засобу у плазмі крові була продемонстрована залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції лікарський засібу.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції соляної кислоти

Терапія рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 78 % хворих після 4 тижнів терапія та у 93 % – після 8 тижнів терапія.

Використання езомепразолу 20 мг 2 рази на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90 % хворих. Після такого терапія протягом одного тижня не було потрібності у проведенні подальшої монотерапії антисекреторними лікарський засібами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції соляної кислоти

У період використання антисекреторних лікарський засібів концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти. Хромогранін А (CgA) також підвищується у зв’язку зі зниженням шлункової кислотності. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними щонайменше за 5–14 днів до вимірювання рівня CgA потрібно припинити використання інгібіторів протонної помпи (ІПП). Це дозволить рівню CgA, який може бути хибно підвищеним після терапія ІПП, повернутися до діапазону нормальних значень. Можливо, збільшення кількості ECL-клітин пов’язано з підвищенням рівня гастрину у плазмі крові, що спостерігалося при довготривалому застосуванні езомепразолу як у дітей, так і у дорослих. Ці результати вважаються клінічно незначущими.

Були отримані повідомлення про деяке підвищення частоти утворення гландулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних лікарський засібів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.

Зниження кислотності шлункового соку внаслідок використання будь-якого ІПП збільшує у шлунку кількість бактерій, зазвичай наявних у гастроінтестинальному тракті. Терапія ІПП може призводити до незначного підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, що спричинена, наприклад, Salmonella або Campylobacter, та у госпіталізованих хворих, інфікованих, можливо, Clostridium difficile.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Езомепразол є нестійким у кислому середовищі, тому його застосовують перорально у вигляді гранул, вкритих кишковорозчинною оболонкою. In vivo перетворення в R-ізомер є незначним. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається приблизно через 1–2 години після прийому дози лікарського засобу. Абсолютна біодоступність становить 64 % після використання одноразової дози 40 мг і зростає до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. Для 20 мг езомепразолу відповідні значення становлять 50 % і 68 %.

Вживання їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на дію езомепразолу на кислотність у порожнині шлунка.

Розподіл

Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми крові.

Метаболізм

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за утворення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYРЗА4, яка відповідає за утворення езомепразолсульфону – основного метаболіту у плазмі крові.

Виведення

Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс плазми крові становить приблизно 17 л/годину після використання одноразової дози та приблизно 9 л/годину після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1,3 години при систематичному прийомі дози 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться із плазми крові між прийомами доз без тенденції до кумуляції при прийомі лікарський засібу 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Приблизно 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів зі сечею, інші – з фекаліями. Менше 1 % початкової лікарської речовини виявляється у сечі.

Лінійність/нелінійність

Фармакокінетика езомепразолу вивчалась у дозах до 40 мг 2 рази на добу. AUC збільшується при повторному застосуванні езомепразолу. Це підвищення є дозозалежним і призводить до більш ніж пропорційного до дози збільшення AUC після повторного використання. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, ймовірно, спричиненого інгібуванням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

Особливі групи хворих

Повільні метаболізатори

Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2С19 (їх називають повільними метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу здебільшого здійснюється CYРЗА4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у слабких метаболізаторів приблизно на 100 % вище, ніж в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові збільшується приблизно на 60 %. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.

Пацієнти з розладими функції печінки

Метаболізм езомепразолу у хворих зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у хворих з тяжкими розладими функції печінки, що призводить до збільшення AUC у 2 рази. Таким чином, максимальна доза для хворих із серйозними розладими функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції у період прийому лікарський засібу 1 раз на добу.

Пацієнти із розладими функції нирок

Досліджень з участю даної категорії хворих не проводили. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної початкової сполуки, змін метаболізму у хворих із розладими функції нирок не очікується.

Пацієнти літнього віку

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у хворих літнього віку (віком від 71 до 80 років).

Педіатричні пацієнти

Після багаторазового використання 20 мг та 40 мг езомепразолу AUC та час досягнення максимальної концентрації лікарський засібу у плазмі крові (t_max) у дітей віком 12–18 років були такими ж, як у дорослих.

Гендерні особливості

Після використання одноразової дози езомепразолу 40 мг середнє значення AUC у жінок вище на 30 % порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі лікарський засібу 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Дорослі:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту.

Тривале терапія після пероральновенного використання лікарського засобу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Терапія синдрому Золлінгера — Еллісона.

Діти віком від 12 років:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту.

Гіперчутливість до езомепразолу, заміщених бензимідазолів або до інших компонентів лікарський засібу. Протипоказане одночасне використання з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших медикаментів

Варфарин

За умови використання 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин, час коагуляції був у межах норми. Однак після широкого впровадження лікарський засібу у медичну практику було декілька повідомлень про клінічно значуще збільшення індексу міжнародного нормалізованого співвідношення (МНО) у період супутнього використання цих медикаментів, тому при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину (або інших кумаринових дериватів) слід контролювати показники коагуляції на початку та після закінчення спільного використання езомепразолу на тлі терапії варфарином чи іншими похідними кумарину.

Вориконазол

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Одночасне використання омепразолу (40 мг 1 раз на добу) призводило до збільшення C_max та AUC вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.

Діазепам

Одночасне використання 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу діазепаму, субстрату СYР2С19, на 45 %.

Інгібітори протеази

Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази (антиретровірусними лікарський засібами). Клінічна значущість та механізми таких взаємодій не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом періоду використання омепразолу може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії, можливо, пов’язані з пригніченням CYP 2C19. За умови використання деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, зафіксовано зниження рівня останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Через це супутнє використання омепразолу та таких лікарський засібів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Використання омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (зниження приблизно на 75 % AUC, С_mах, C_min (мінімальної концентрації у плазмі крові)). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відмічалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, зафіксованою при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє використання омепразолу (40 мг на добу) призводило до зниження середніх значень AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75-92 %.

Зважаючи на подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу, не рекомендується використовувати езомепразол одночасно з атазанавіром. Одночасне використання езомепразолу з нелфінавіром протипоказане.

Для саквінавіру (з одночасним прийомом ритонавіру) повідомлялося про підвищення рівня у сироватці крові (80-100 %) за умови одночасного терапія омепразолом (40 мг 1 раз на добу). Терапія омепразолом у дозі 20 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію дарунавіру (при одночасному застосуванні ритонавіру) та ампренавіру (з одночасним прийомом ритонавіру). Терапія езомепразолом 20 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію ампренавіру (з одночасним прийомом ритонавіру та без нього). Терапія омепразолом 40 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію лопінавіру (з одночасним прийомом ритонавіру).

Клопідогрель

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна (ФК/ФД) взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю у середньому на 40 % та зниження максимальної інгібуючої активності (АДФ-індукованої) щодо агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %.

У дослідженні за участю здорових добровольців, у якому вивчали використання клопідогрелю разом із комбінацією 20 мг езомепразолу та 81 мг ацетилсаліцилової кислоти порівняно з клопідогрелем у монорежимі, відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %. Проте максимальна інгібуюча активність (АДФ-індукована) щодо агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою у групах, де приймали клопідогрель окремо та клопідогрель + комбінація (езомепразол + ацетилсаліцилова кислота).

Низка обсерваційних та клінічних досліджень щодо ФК/ФД взаємодії продемонструвала суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик основних серцево-судинних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом із езомепразолом. Як застереження, рекомендується уникати одночасного використання клопідогрелю з езомепразолом.

Медикаменти, що метаболізуються СYР2С19

Езомепразол інгібує СYР2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу в комбінації з лікарський засібами, які метаболізуються СYР2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих лікарський засібів у плазмі крові може бути підвищена, тому може бути необхідним зниження їx дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу в режимі «за потреби».

Медикаменти, абсорбція яких залежить від pH

Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку.

Як і щодо інших лікарський засібів, що зменшують пероральношлункову кислотність, абсорбція таких лікарський засібів як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких лікарський засібів як дигоксин може підвищуватися у період терапія езомепразолом. Одночасне використання омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти осіб – до 30 %). Про дигоксинову токсичність повідомлялося рідко. Але незважаючи на це, потрібно дотримуватися обережності при застосуванні езомепразолу у високих дозах пацієнтам літнього віку. Слід здійснювати посилений терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Метотрексат

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких хворих при одночасному прийомі з ІПП. За умови потрібності введення метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразолу.

Такролімус

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу у плазмі крові. За умови використання даної комбінації слід здійснювати моніторинг функцій нирок (кліренс креатиніну), ретельний моніторинг рівня такролімусу у плазмі крові та за умови потрібності здійснити корекцію його дози.

Цизаприд

У здорових добровольців одночасне використання 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення AUC на 32 % та збільшення періоду напіввиведення (t_1/2) на 31 %, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизаприду у плазмі крові. Помірно пролонгований інтервал QT спостерігався після прийому цизаприду окремо і не збільшувався при подальшому застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом (див. також розділ «Особливості використання»).

Цилостазол

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Використання омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями у період перехресного дослідження призводило до збільшення C_max та AUC для цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а для одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Фенітоїн

Одночасне використання 40 мг езомепразолу призводить до збільшення мінімального рівня фенітоїну у плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом.

Досліджувані медикаменти без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін і хінідин

Зафіксовано, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього використання езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

Вплив інших медикаментів на фармакокінетику езомепразолу

Медикаменти, що інгібують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти

Езомепразол метаболізується СYР2С19 i СYРЗА4. Одночасне використання езомепразолу та інгібітора СYРЗА4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводило до збільшення AUC езомепразолу вдвічі.

Одночасне використання езомепразолу та комбінованого інгібітора СYР2С19 та СYРЗА4 може призвести до збільшення AUC езомепразолу більш ніж удвічі. Вориконазол (інгібітор СYР2С19 та СYРЗА4) призводив до підвищення AUC омепразолу на 280 %. У таких ситуаціях корекція дози езомепразолу не потрібна. Але корекцію дози слід проводити пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або за умови призначення довготривалого терапія.

Медикаменти, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти

Лікарський засіби, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти (такі як рифампіцин чи трава звіробою), можуть призводити до зниження рівня езомепразолу у плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму.

Діти. Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Особливості використання.

За умови наявності тривожних симптомів (виражене безпричинне зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та за умови, коли виразка шлунка підозрюється або наявна, потрібно виключити злоякісність, оскільки використання езомепразолу може змінити прояви та відстрочити встановлення правильного діагнозу.

Тривале використання

Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб протягом тривалого часу (особливо більше року), слід знаходитися під регулярним наглядом.

Терапія «за потреби»

Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб у режимі «за потреби», слід повідомити лікаря за умови зміни характеру симптомів.

Ерадикація Helicobacter pylori

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати ймовірність лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші медикаменти, що метаболізуються за участю CYP3A4 (наприклад, цизаприд), потрібно враховувати ймовірні протипоказання і взаємодію кларитроміцину з цими лікарськими засобами.

Шлунково-кишкові інфекції

Використання ІПП може дещо підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Засвоєння вітаміну В₁₂

Використання езомепразолу, як і всіх медикаментів, що інгібують секрецію кислоти, може призвести до зниження всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) у зв'язку з гіпо- або ахлоргідрією. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженими запасами вітаміну B₁₂ в організмі або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В₁₂ протягом довготривалої терапії.

Гіпомагніємія

У період використання ІПП (у тому числі езомепразолу) повідомлялося про випадки тяжкої гіпомагніємії у хворих, які їх застосовували щонайменше протягом 3 місяців, а в більшості випадків – протягом року. Ймовірні такі серйозні прояви гіпомагніємії, як підвищена втомлюваність, тетанії, делірій, судоми, запаморочення і шлуночкова аритмія. При цьому вони можуть починатися зненацька та непомітно та їх можна пропустити. Гіпомагніємія усувалась після проведення замісної терапії магнієм та припинення використання ІПП. Пацієнтам, яким передбачається проведення тривалого курсу терапія або які приймають ІПП з дигоксином або лікарськими засобами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, із діуретиками), перед початком терапія ІПП і періодично у період терапія слід здійснювати моніторинг рівня магнію у плазмі крові.

Ризик перелому

Використання ІПП, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу (> 1 року), може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястка або хребта, переважно у хворих літнього віку або при наявності інших відповідних факторів ризику. Дані, отримані у процесі обсерваційних досліджень, свідчать про те, що ІПП можуть збільшити загальний ризик переломів на 10–40 %. Деякі випадки переломів можуть бути пов'язані з іншими факторами ризику. Пацієнтам із ризиком остеопорозу слід проходити обстеження та отримувати терапія відповідно до діючих клінічних рекомендацій, а також їм слід забезпечити надходження вітаміну D та кальцію в необхідній кількості.

Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

При застосуванні ІПП випадки ПШЧВ були дуже рідкі. За умови появи уражень, особливо на відкритих ділянках шкіри і якщо вони супроводжуються артралгією, пацієнт повинен одразу звернутися за медичною допомогою, а медичний працівник повинен розглянути питання про припинення прийому лікарського засобу Езомер. Розвиток ПШЧВ після терапія одним з ІПП збільшує ризик появи ПШЧВ при застосуванні інших ІПП.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Одночасне використання езомепразолу та атазанавіру не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнта в умовах стаціонару, а також підвищення дози атазанавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. Тому на початку або наприкінці терапія езомепразолом слід розглядати потенційно ймовірні взаємодії з лікарський засібами, які метаболізуються CYP2C19. Спостерігається взаємодія між клопідогрелем та езомепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. Як запобіжний захід рекомендується уникати одночасного використання даної комбінації.

Призначаючи езомепразол для використання в режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрації езомепразолу в плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії лікарського засобу Езомер з іншими лікарськими засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серйозні шкірні небажані реакції (SCARs)

Про серйозні шкірні небажані реакції (SCAR), такі як мультиформна еритема (EM), синдром Стівенса-Джонсона (SJS), токсичний епідермальний некроліз (TEN) і реакція на медикаменти з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), які можуть бути небезпечними для життя, дуже рідко повідомлялося у зв’язку з терапіям езомепразолом.

Хворих слід поінформувати про прояви та прояви тяжкої шкірної реакції EM/SJS/TEN/DRESS і необхідність одразу звернутися за медичною допомогою до свого лікаря при появі будь-яких характерних ознак або симптомів.

Використання езомепразолу слід одразу припинити при появі ознак і симптомів серйозних шкірних реакцій та за потреби надати додаткову медичну допомогу/ретельний моніторинг.

Пацієнтам з EM/SJS/TEN/DRESS не слід проводити повторну провокацію.

Сахароза

Даний лікарський засіб має у складі сахарозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або сахарозо-ізомальтазною недостатністю не слід вживати цей лікарський засіб.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень щодо виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, терапія езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня СgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо після першого визначення рівень CgA та гастрину не повернувся до референтного діапазону, аналіз потрібно повторити через 14 днів після завершення терапія ІПП.

Вміст натрію

Цей лікарський засіб має у складі менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично «не має у складі натрію».

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність

Клінічні дані щодо використання езомепразолу для терапія вагітних обмежені. Результати, отримані у процесі епідеміологічних досліджень великої кількості вагітних жінок, які приймали рацемічну суміш омепразолу, вказують на відсутність мальформативного (розлади розвитку плода) та фетотоксичного ефектів. Дослідження езомепразолу на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріона/плода. Дослідження рацемічної суміші на тваринах не продемонстрували прямого або опосередкованого негативного впливу на вагітність, пологи і постнатальний розвиток. Лікарський засіб призначати у час вагітності обережно. Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) свідчить про відсутність ризику вроджених вад розвитку або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.

Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої чи опосередкованої шкідливої дії лікарського засобу на резасібивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

Період лактації

Не було проведено досліджень з участю жінок, які годують груддю. Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Недостатньо інформації щодо впливу езомепразолу на новонароджених/немовлят. Тому езомепразол не слід використовувати у період лактації.

Фертильність

Дослідження рацемічної суміші омепразолу на тваринах за умови перорального введення не продемонстрували впливу на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Небажані реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших медикаментів.

Варфарин.

За умови використання 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин, час коагуляції був у межах норми. Однак після широкого впровадження лікарський засібу у медичну практику було декілька повідомлень про клінічно значуще збільшення часу коагуляції, тому при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину (або інших кумаринових дериватів) слід контролювати показники коагуляції.

Вориконазол.

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Одночасне використання омепразолу (40 мг 1 раз на добу) призводило до збільшення C_max та AUC вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.

Діазепам.

Одночасне використання 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу субстрату СYР2С19 діазепаму на 45 %.

Інгібітори протеази.

Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази (антиретровірусними лікарський засібами). Клінічна значущість та механізми таких взаємодій не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом використання омепразолу може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії, можливо, пов’язані з пригніченням CYP 2C19. За умови використання деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, відзначалося зниження рівня останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Через це супутнє використання омепразолу та таких лікарський засібів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Використання омепразолу (40 мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (приблизно 75 % зниження AUC, С_mах, C_min). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на ефективність атазанавіру. Повідомлялося про підвищення рівнів у плазмі крові інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Існують також інші антиретровірусні лікарський засіби (дарунавір, апренавір, лопінавір), рівні яких у плазмі крові залишалися незміненими при одночасному застосуванні з омепразолом.

Зважаючи на подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу, не рекомендується використовувати езомепразол одночасно з атазанавіром. Одночасне використання езомепразолу з нелфінавіром протипоказане.

Клопідогрель.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю у середньому на 40 % та зниження максимальної інгібуючої активності (АДФ-індукованої) щодо агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.

У дослідженні за участю здорових добровольців, у якому вивчали використання клопідогрелю разом із комбінацією 20 мг езомепразолу та 81 мг ацетилсаліцилової кислоти порівняно з клопідогрелем у монорежимі, відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелу майже на 40 %. Проте максимальна інгібуюча активність (АТФ-індукована) щодо агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою у групах, де приймали клопідогрель окремо та клопідогрель + комбінація (езомепразол + ацетилсаліцилова кислота), що, напевне, пояснюється одночасним введенням низької дози ацетилсаліцилової кислоти.

Ряд обсерваційних та клінічних досліджень щодо ФК/ФД взаємодії продемонстрували суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик основних серцево-судинних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом із ІПП (інгібітор протонної помпи). Як застереження, рекомендується уникати одночасного використання клопідогрелю з ІПП.

Медикаменти, що метаболізуються СYР2С19.

Езомепразол інгібує СYР2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу в комбінації з лікарський засібами, які метаболізуються СYР2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих лікарський засібів у плазмі крові може бути підвищена, тому може бути необхідним зниження їx дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу в режимі «за потреби».

Медикаменти, абсорбція яких залежить від pH.

Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку.

Як і щодо інших лікарський засібів, що зменшують пероральношлункову кислотність, абсорбція таких лікарський засібів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких лікарський засібів, як дигоксин, може підвищуватися у період терапія езомепразолом. Одночасне використання омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти осіб – на 30 %). Про дигоксинову токсичність повідомлялося рідко. Але незважаючи на це, потрібно дотримуватися обережності при застосуванні езомепразолу у високих дозах пацієнтам літнього віку. Слід здійснювати посилений терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Метотрексат.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких хворих при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. За умови потрібності введення метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразолу.

Такролімус.

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу у плазмі крові. За умови використання даної комбінації слід здійснювати моніторинг функцій нирок (кліренс креатиніну), моніторинг рівня такролімусу у плазмі крові та за умови потрібності здійснити корекцію його дози.

Цизаприд.

У здорових добровольців одночасне використання 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t_1/2) на 31 %, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизаприду у плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизаприду окремо і не збільшувався при подальшому застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

Цилостазол.

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Використання омепразолу у дозі 40 мг здоровими добровольцями у період дослідження призводило до збільшення C_max та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а для одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Фенітоїн.

Одночасне використання 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну у плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом.

Досліджувані медикаменти без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін і хінідин

Було відмічено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього використання езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.

Вплив інших медикаментів на фармакокінетику езомепразолу.

Медикаменти, що інгібують CYP2C19, CYP3A4 чи обидва ферменти.

Езомепразол метаболізується СYР2С19 i СYРЗА4. Одночасне використання езомепразолу та інгібітору СYРЗА4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводило до збільшення експозиції (AUC) езомепразолу вдвічі.

Одночасне використання езомепразолу та комбінованого інгібітору СYР2С19 та СYРЗА4 може призвести до збільшення експозиції езомепразолу більш ніж вдвічі. Вориконазол (інгібітор СYР2С19 та СYРЗА4) призводив до підвищення AUC омепразолу на 280 %. У таких ситуаціях корекція дози езомепразолу не завжди потрібна. Але корекцію дози слід проводити пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або за умови призначення довготривалого терапія.

Медикаменти, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти.

Лікарський засіби, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти (такі як рифампіцин чи трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• Терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.

Пацієнтам із невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково використовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів.

Тривале терапія після пероральновенного використання лікарського засобу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок:

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після пероральновенного використання лікарського засобу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Терапія синдрому Золлінгера — Еллісона

Рекомендована початкова доза лікарського засобу Езомер становить 40 мг 2 рази на добу.

Далі дозу лікарського засобу коригують індивідуально; терапія триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості хворих контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 мг до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують 80 мг на добу, дозу слід розділити і використовувати 2 рази на добу.

Особливі групи хворих

Пацієнти з розладими функції нирок

Пацієнтам із розладими функції нирок корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду використання лікарського засобу пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких хворих слід дотримуватися обережності (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з розладими функції печінки

Пацієнтам із розладими функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза езомепразолу для хворих із розладими функції печінки тяжкого ступеня не повинна перевищувати 20 мг* (див. розділ «Фармакокінетика»).

*Використовувати лікарський засіби езомепразолу у відповідному дозуванні.

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку корекція дози лікарського засобу не потрібна.

Діти

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• Терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту:

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.

Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково використовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів.

Діти віком до 12 років

Лікарський засіб Езомер не слід використовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого використання відсутні.

Спосіб використання

Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.

Для хворих, які відчувають труднощі при ковтанні, таблетки можна також розчинити у половині склянки негазованої води. Не слід застосувати інші рідини, оскільки вони можуть розчинити кишковорозчинну оболонку. Розмішати до розчинення таблеток, після чого суспензію гранул слід випити відразу або протягом 30 хвилин. Наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Не слід розжовувати або подрібнювати гранули.

Для хворих, які не можуть ковтати, таблетки слід розчинити в негазованій воді і ввести через шлунковий зонд. Важливо уважно перевірити придатність обраного шприца та зонда. Інструкції щодо підготовки та введення лікарського засобу через зонд наведені нижче.

Введення лікарського засобу через шлунковий зонд

1. Помістити таблетку у відповідний шприц і набрати у шприц приблизно 25 мл води та приблизно 5 мл повітря. Для деяких зондів може бути потрібне розведення лікарського засобу в 50 мл води, щоб уникнути забивання зонда гранулами таблетки.

2. Одразу ж струсити шприц протягом приблизно 2 хвилин для розчинення таблетки.

3. Тримати шприц наконечником вгору і переконатися у тому, що наконечник не засмітився.

4. Під’єднати шприц до зонда, продовжуючи утримувати шприц спрямованим вгору.

5. Струсити шприц та перевернути його наконечником донизу. Одразу ввести 5–10 мл розчиненого лікарського засобу у зонд. Після введення повернути шприц у попереднє положення і струснути (шприц потрібно утримувати наконечником вгору для уникнення засмічення наконечника).

6. Перевернути шприц наконечником вниз і ввести ще 5–10 мл лікарського засобу в зонд. Повторити цю процедуру до повного випорожнення шприца.

7. Набрати у шприц 25 мл води і 5 мл повітря та повторити пункт 5, якщо потрібно, щоб змити осад, що лишився у шприці. Для деяких зондів за умови потрібності потрібно набирати 50 мл води.

Діти.

Лікарський засіб Езомер не слід використовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого використання відсутні.

Застосовують дітям віком від 12 років при таких показаннях:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• терапія ерозивного рефлюкс-езофагіту.

Дані щодо передозування обмежені. Шлунково-кишкові прояви та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Одноразова доза езомепразолу 80 мг не спричиняє негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові, тому не діалізується.

Терапія: симптоматична та загальна підтримуюча терапія.

Небажані реакції.

Резюме профілю безпеки

Небажані реакції, які найчастіше зустрічаються у період проведення клінічних досліджень, а також у період післяреєстраційного використання лікарського засобу: головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки використання лікарського засобу є однаковим для різних лікарських форм лікарського засобу, показань для призначення терапія, вікових груп та популяцій хворих. Дозозалежних побічних реакцій виявлено не було.

У період клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наведені нижче небажані реакції. Не було виявлено дозозалежних ефектів. Небажані реакції класифікують залежно від частоти виникнення: дуже часто (> 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).

З боку крові та лімфатичної системи:

рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія;

дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи:

рідко: реакції гіперчутливості, включаючи гарячку, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції/шок.

З боку обміну речовин і харчування:

нечасто: периферичні набряки;

рідко: гіпонатріємія;

частота невідома: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості використання»); тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії; гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією.

Розлади психіки:

нечасто: безсоння;

рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості;

дуже рідко: агресія, галюцинації.

З боку нервової системи:

часто: головний біль;

нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість;

рідко: розлади смаку.

З боку органів зору:

рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху та лабіринтні розлади:

нечасто: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко: бронхоспазм.

З боку травної системи:

часто: біль у животі, запор, діарея, здуття живота, нудота, блювання; залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні);

нечасто: сухість у роті;

рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту;

частота невідома: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів;

рідко: гепатит з або без жовтяниці;

дуже рідко: печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатія у хворих з уже наявними захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

нечасто: дерматит, свербіж, кропив’янка, висипання;

рідко: алопеція, фоточутливість;

дуже рідко: тяжкі шкірні реакції, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (TEN), реакція на лікарський засіб з еозинофілією та системними симптомами (DRESS);

частота невідома: підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості використання»).

З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини:

нечасто: перелом стегна, зап’ястка або хребта (див. розділ «Особливості використання»);

рідко: артралгія, міалгія;

дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи:

дуже рідко: інтерстиціальний нефрит (у деяких хворих одночасно повідомлялося про ниркову недостатність).

З боку резасібивної системи та молочних залоз:

дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади:

рідко: нездужання, посилення потовиділення.

Повідомлення про підозрювані небажані реакції

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/

За умови наявності тривожних симптомів (таких як виражене зниження маси тіла, нудота, дисфагія, гематемезис або мелена) та за умови, коли виразка шлунка підозрюється або наявна, потрібно виключити злоякісність, оскільки використання езомепразолу може змінити прояви та відстрочити встановлення правильного діагнозу.

Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб протягом тривалого часу (особливо більше року), слід знаходитися під регулярним наглядом.

Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб у режимі «за потреби», слід повідомити лікаря за умови зміни характеру симптомів.

Використання інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter.

Використання езомепразолу, як і всіх медикаментів, що інгібують секрецію кислоти, може призвести до зниження всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) у зв'язку з гіпо- або ахлоргідрією. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженими запасами організму або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В₁₂ протягом довготривалої терапії.

У період використання інгібіторів протонної помпи (ІПП) (у тому числі езомепразолу), повідомлялося про випадки тяжкої гіпомагніємії у хворих, які їх застосовували щонайменше протягом 3 місяців, а в більшості випадків протягом року. Ймовірні такі серйозні прояви гіпомагніємії, як підвищена втомлюваність, тетанії, делірій, судоми, запаморочення і шлуночкова аритмія. При цьому останні можуть починатися зненацька та непомітно. Гіпомагніємія усувалась після проведення замісної терапії магнієм та припинення використання ІПП. Пацієнтам, яким передбачається проведення тривалого курсу терапія або які приймають ІПП з дигоксином або лікарськими засобами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), перед початком терапія ІПП і періодично у період терапія слід здійснювати моніторинг рівня магнію у плазмі крові.

Використання інгібіторів протонної помпи, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу (> 1 року), може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястка або хребта, переважно у хворих літнього віку або при наявності інших відповідних факторів ризику. Обсерваційні дослідження дають змогу припустити, що інгібітори протонної помпи можуть збільшити загальний ризик переломів на 10–40 %. Деякі випадки переломів можуть бути пов'язані з іншими факторами ризику. Пацієнтам з ризиком остеопорозу слід проходити обстеження та отримувати терапія відповідно до діючих клінічних рекомендацій, а також їм слід забезпечити надходження вітаміну D та кальцію в необхідній кількості.

Одночасне використання езомепразолу та атазанавіру не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнта в умовах стаціонару, а також підвищення дози атазанавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або наприкінці терапія езомепразолом слід розглядати потенційно ймовірні взаємодії з лікарський засібами, які метаболізуються CYP2C19. Спостерігається взаємодія між клопідогрелем та езомепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. Як запобіжний захід рекомендується уникати одночасного використання даної комбінації.

При призначенні езомепразолу потрібно брати до уваги його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу у плазмі крові.

Збільшення рівня хромограніну (CgA) може перешкодити дослідженню на нейроендокринні пухлини. Щоб уникнути отримання хибних результатів, слід припинити терапія езомепразолом принаймні за 5 днів до вимірювання CgA.

Сахароза

Даний лікарський засіб має у складі сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або сахарозо-ізомальтазною недостатністю не слід вживати цей лікарський засіб.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, терапія езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів СgA (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність.

Клінічні дані щодо використання езомепразолу для терапія вагітних обмежені. Результати досліджень великої кількості вагітних жінок, які приймали рацемічну суміш омепразолу, вказують на відсутність мальформативного (розлади розвитку плода) та фетотоксичного ефектів. Дослідження езомепразолу на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріона/плода. Дослідження рацемічної суміші на тваринах не продемонстрували прямого або опосередкованого негативного впливу на вагітність, пологи і постнатальний розвиток. Лікарський засіб призначати у час вагітності обережно.

Період лактації.

Не було проведено досліджень з участю жінок, які годують груддю. Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Тому езомепразол не слід використовувати у період лактації.

Фертильність.

Дослідження рацемічної суміші омепразолу на тваринах не продемонстрували впливу на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Небажані реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

2 роки.

Зберігати у заводській упаковці при температурі не вище 30 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 7 таблеток у блістері. По 2 або по 4 блістери у картонній коробці.

У період клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наведені нижче небажані ефекти. Не було виявлено дозозалежних ефектів. Небажані явища класифікувались залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000) та дуже рідко (<1/10000).

З боку крові та лімфатичної системи:

рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія;

дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи:

рідко: реакції гіперчутливості, включаючи лихоманку, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції/шок.

З боку обміну речовин і харчування:

нечасто: периферичні набряки;

рідко: гіпонатріємія;

дуже ріко: гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії.

Розлади психіки:

нечасто: безсоння;

рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості;

дуже рідко: агресія, галюцинації.

З боку нервової системи:

часто: головний біль;

нечасто: запаморочення, слабкість, парестезія, сонливість;

рідко: розлади смаку.

З боку органів зору:

рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху та лабіринтні розлади:

нечасто: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко: бронхоспазм.

З боку травного тракту:

часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання;

нечасто: сухість у роті;

рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту;

дуже рідко: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів;

рідко: гепатит з або без жовтяниці;

дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у хворих із захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

нечасто: дерматит, свербіж, кропив’янка, висип;

рідко: алопеція, фоточутливість;

дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини:

нечасто: перелом стегна, зап’ястка або хребта (див. розділ «Особливості використання»);

рідко: артралгія, міалгія;

дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи:

дуже рідко: інтерстиціальний нефрит (у деяких хворих – одночасно з нирковою недостатністю).

З боку резасібивної системи та молочних залоз:

дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади:

рідко: слабкість, посилення потовиділення.

За рецептом.

ПЕРРЕРІ ФАРМАЧЕУТІЧІ СРЛ/

PERRERY FARMACEUTICI SRL.

Місцезнаходження заявника.

Корсо Сан Лорензо, 1, 37026 Пескантіна (VR), Італія/

Corso San Lorenzo, 1, 37026 Pescantina (VR), Italy.

ЛАМП САН ПРОСПЕРО С.П.А./

LAMP SAN PROSPERO S.P.A.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Віа Делла Пасе, 25/А, 41030 Сан Просперо (MO), Італія/

Via Della Pace, 25/A, 41030 San Prospero (MO), Italy.

Віа Делла Пасе, 25/А, 41030 Сан Просперо (MO), Італія/

Via Della Pace, 25/A, 41030 San Prospero (MO), Italy.