Есциталопрам-Віста таблетки, дисперг. в рот. порож. по 10 мг №28 (14х2)

діюча речовина: есциталопраму оксалат;

1 таблетка має у складі есциталопраму оксалату еквівалентно есциталопраму 5 мг, 10 мг або 20 мг;

додаткові компоненти: калію полакрилін; лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна¹; натрію кроскармелоза; калію ацесульфам (Е950); неогесперидину дигідрохалькон; ароматизатор м’ятний; магнію стеарат; вода очищена²; кислота хлористоводнева концентрована.

¹ Вимоги до розміру частинок: утримування на ситі #200 ≥ 45 %.

² Більша частина видаляється у період виробництва.

Таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг: круглі плоскі таблетки білого чи майже білого кольору зі скошеними краями та з гравіюванням «5» на одному боці;

таблетки по 10 мг: круглі плоскі таблетки білого чи майже білого кольору зі скошеними краями та з гравіюванням «10» на одному боці;

таблетки по 20 мг: круглі плоскі таблетки білого чи майже білого кольору зі скошеними краями та з гравіюванням «20» на одному боці.

Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

Код АТХ N06A B10.

Фармакодинаміка.

Есциталопрам — це селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), який характеризується високою афінністю до основного зв’язуючого сайту. Він також зв’язується з алостеричним сайтом транспортера серотоніну, при цьому афінність до цієї ділянки у 1000 разів нижча

Есциталопрам не має зовсім або має дуже слабку здатність зв’язуватися з низкою рецепторів, включаючи серотонінові 5‑HT_1А-, 5‑HT₂-рецептори, дофамінові D₁- і D₂-рецептори, a₁‑, a₂‑, β‑адренергічні рецептори, гістамінові H₁, мускаринові холінергічні, бензодіазепінові та опіатні рецептори.

Інгібування зворотного захоплення 5-HT є єдиним можливим механізмом дії, який може пояснювати фармакологічні та клінічні ефекти есциталопраму.

Фармакодинамічні ефекти.

В одному подвійно сліпому плацебоконтрольованому дослідженні показників ЕКГ у здорових осіб подовження інтервалу QTc (скоригованого за формулою Фредеріка) від вихідного значення становило 4,3 мс (90 % ДІ (довірчий інтервал): 2,2, 6,4) при застосуванні есциталопраму у дозі 10 мг/добу та 10,7 мс (90 % ДІ: 8,6, 12,8) при застосуванні дози, вищої за терапевтичну, — 30 мг/добу (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Небажані реакції», «Надмірне застосування»).

Клінічна ефективність.

Великі депресивні епізоди. Ефективність есциталопраму у лікуванні великих депресивних епізодів у гострий період була показана у 3 з 4 подвійно сліпих плацебоконтрольованих короткострокових (8‑тижневих) досліджень. У довгостроковому дослідженні профілактики рецидиву 274 пацієнти, які у період початкової 8-тижневої відкритої фази дослідження відповіли на терапія есциталопрамом у дозі 10 або 20 мг/добу, були рандомізовані для продовження прийому есциталопраму у тій самій дозі або плацебо протягом періоду до 36 тижнів. У цьому дослідженні у хворих, які продовжували отримувати есциталопрам, спостерігався статистично значущо більш тривалий період до виникнення рецидиву у межах наступних 36 тижнів у порівнянні з тими пацієнтами, які отримували плацебо.

Соціальний тривожний розлад. Есциталопрам виявився ефективним для терапія соціального тривожного розладу як у трьох короткострокових (12-тижневих) дослідженнях, так і у 6-місячному дослідженні профілактики рецидиву. У 24-тижневому дослідженні оптимальної дози була продемонстрована ефективність есциталопраму у дозах 5, 10 та 20 мг.

Генералізований тривожний розлад. Есциталопрам у дозах 10 та 20 мг/добу був ефективним у 4 з 4 плацебоконтрольованих досліджень.

Згідно з об’єднаними даними трьох досліджень з подібним дизайном, у яких у сукупності взяв участь 421 пацієнт, що отримував есциталопрам, і 419 хворих, що отримували плацебо, на терапія відповіли 47,5 % і 28,9 % хворих відповідно, а ремісія настала у 37,1 % і 20,8 % хворих відповідно. Стійкий ефект спостерігався з першого тижня терапія.

Підтримувальний ефект есциталопраму у дозі 20 мг/добу був продемонстрований у 24–76‑тижневому рандомізованому дослідженні підтримувального ефекту терапія, в якому взяли участь 373 пацієнти, що відповіли на есциталопрам у період початкового 12‑тижневого терапія у відкритому режимі.

Обсесивно-компульсивний розлад. У рандомізованому подвійно сліпому клінічному дослідженні есциталопрам у дозі 20 мг/добу продемонстрував відмінність від плацебо у загальній кількості балів за шкалою Y-BOCS (Шкала для оцінки обсесивно-компульсивного розладу Єльського і Браунівського університетів — Yale-Brown Obsessive Compulsive Scale) через 12 тижнів терапія. Через 24 тижні відмічалися переваги використання есциталопраму як у дозі 10 мг/добу, так і у дозі 20 мг/добу у порівнянні з плацебо.

Ефективність есциталопраму у профілактиці рецидивів була продемонстрована у дозах 10 і 20 мг/добу у хворих, які відповіли на есциталопрам у 16‑тижневому відкритому періоді та були включені у 24-тижневий рандомізований подвійно сліпий плацебоконтрольований період.

Фармакокінетика.

Абсорбція практично повна і не залежить від прийому їжі. Максимальна концентрація у плазмі (T_max) досягається через 4 години після прийому. Як і для рацемічного циталопраму, абсолютна біодоступність есциталопраму очікується на рівні приблизно 80 %.

Розподіл. Уявний об’єм розподілу (V_d,β/F) після перорального прийому есциталопраму становить приблизно від 12 до 26 л/кг. Біодоступність есциталопраму становить приблизно 80 %. Зв’язування есциталопраму та його основних метаболітів з білками — нижче 80 %.

Біотрансформація. Есциталопрам метаболізується у печінці до деметильованого та дидеметильованого метаболітів. Обидва вони є фармакологічно активними. Також ймовірне окислення азоту з утворенням N-оксидного метаболіту. Як вихідна сполука, так і метаболіти частково екскретуються у вигляді глюкуронідів. При багатократному прийомі есциталопраму середні концентрації деметильованого та дидеметильованого метаболітів зазвичай становлять відповідно 28–31 % і < 5 % від концентрації есциталопраму. Біотрансформація есциталопраму до деметильованого метаболіту опосередковується переважно CYP2C19. Можлива деяка участь у цьому процесі ферментів CYP3A4 та CYP2D6.

Елімінація. Період напіввиведення (t_½β) есциталопраму становить приблизно 30 год. Плазмовий кліренс при пероральному прийомі становить приблизно 0,6 л/хв. В основних метаболітів період напіввиведення довший. Есциталопрам та його основні метаболіти виводяться через печінку (метаболічний шлях) і нирками. Більша частина дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею.

Лінійність. Кінетика есциталопраму лінійна. Рівноважна концентрація досягається приблизно через 1 тиждень. Середні рівноважні концентрації, які становлять 50 нмоль/л (діапазон: 20–125 нмоль/л), досягаються при застосуванні добової дози 10 мг. Пацієнти літнього віку. У хворих віком від 65 років есциталопрам виводиться повільніше, ніж у молодих хворих. Системна експозиція (AUC) у здорових добровольців літнього віку приблизно на 50 % вища за таку у молодих здорових добровольців (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Печінкова недостатність. У хворих з розладим функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А і В за Чайлдом — П’ю) час напіввиведення був у два рази довшим, а експозиція на 60 % вища, ніж у осіб з нормальною функцією печінки (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Ниркова недостатність. У хворих зі зниженою функцією нирок (КК [кліренс креатиніну] 10–53 мл/хв) при застосуванні рацемічного циталопраму спостерігався довший період напіввиведення та дещо більша експозиція. Концентрація метаболітів у плазмі не досліджена, але може бути підвищеною (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Поліморфізм. Пацієнти зі слабкою метаболічною функцією CYP2C19 мали вдвічі вищу концентрацію есциталопраму у плазмі, ніж пацієнти з нормальною функцією CYP2C19. Значних змін експозиції при зниженій функції CYP2D6 не відзначалося (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Для терапія великих депресивних епізодів, панічних розладів з агорафобією або без, соціальних тривожних розладів (соціальна фобія), генералізованих тривожних розладів, обсесивно-компульсивних розладів.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, лікарського засобу.

Одночасне терапія неселективними необоротними інгібіторами моноаміноксидази (ІМАО) протипоказане у зв’язку ризиком розвитку серотонінового синдрому зі збудженням, тремором, гіпертермією та іншими симптомами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Комбіноване використання есциталопраму й оборотних інгібіторів МАО типу А (наприклад, моклобеміду) або оборотного неселективного інгібітора МАО лінезоліду протипоказане у зв’язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Есциталопрам протипоказаний пацієнтам з подовженням інтервалу QT або із вродженим синдромом подовженого інтервалу QT.

Есциталопрам протипоказано використовувати одночасно з лікарськими засобами, які здатні подовжувати інтервал QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Фармакодинамічні взаємодії.

Протипоказані комбінації.

Неселективні необоротні ІМАО. Повідомлялося про випадки серйозних реакцій у хворих, які приймали СІЗЗС у комбінації з неселективним необоротним ІМАО, та у хворих, які щойно закінчили терапія СІЗЗС і розпочали прийом ІМАО (див. розділ «Коли не застосовують»). У деяких випадках розвинувся серотоніновий синдром (див. розділ «Небажані реакції»). Комбінація есциталопраму з неселективними необоротними ІМАО протипоказана. Терапія есциталопрамом слід починати через 14 днів після відміни необоротного ІМАО. Терапія неселективними необоротними ІМАО слід починати не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому есциталопраму.

Комбінації, що потребують обережності

Оборотний селективний ІМАО типу А (моклобемід). Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація есциталопраму з ІМАО типу А моклобемідом протипоказана (див. розділ «Коли не застосовують»). Якщо доведено необхідність цієї комбінації, спочатку слід призначати мінімальні рекомендовані дози з посиленим клінічним моніторингом. Неселективний оборотний інгібітор МАО (лінезолід). Антибіотик лінезолід є неселективним оборотним інгібітором МАО і не повинен призначатися пацієнтам, які отримують есциталопрам. Якщо така комбінація є потрібною, слід використовувати мінімальні дози обох медикаментів під ретельним клінічним наглядом (див. розділ «Коли не застосовують»).

Селективний необоротний інгібітор МАО типу Б (селегілін). Комбінація з селегіліном (необоротний ІМАО типу Б) потребує обережності через ризик розвитку серотонінового синдрому.

Селегілін у дозах до 10 мг/добу включно безпечно застосовувався разом із рацемічним циталопрамом.

Подовження інтервалу QT. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дослідження комбінованого використання есциталопраму з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, не проводилися. При застосуванні есциталопраму разом із такими лікарськими засобами не можна виключати виникнення адитивного ефекту. У зв’язку з цим одночасне використання есциталопраму з лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, такими як протиаритмічні медикаменти класу IA і III, антипсихотики (наприклад похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти, деякі протимікробні засоби (наприклад спарфлоксацин, моксифлоксацин, еритроміцин для пероральновенного введення, пентамідин, протималярійні засоби, зокрема галофантрин), деякі антигістамінні медикаменти (астемізол, гідроксизин, мізоластин), протипоказане.

Серотонінергічні медикаменти. Одночасне використання з серотонінергічними засобами (наприклад з трамадолом, суматриптаном та іншими триптанами) може призвести до серотонінового синдрому.

Медикаменти, які знижують судомний поріг. СІЗЗС можуть знижувати судомний поріг. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні медикаментів, які здатні знижувати судомний поріг, наприклад: антидепресантів (трициклічні, СІЗЗС), нейролептиків (фенотіазини, тіоксантени, бутирофенони), мефлохіну, бупропіону і трамадолу.

Літій, триптофан. Оскільки зареєстровано випадки посилення дії при сумісному застосуванні СІЗЗС і літію або триптофану, рекомендується обережно призначати ці медикаменти одночасно.

Звіробій. Одночасне використання СІЗЗС та рослинних засобів, які містять звіробій, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій.

Антикоагулянти. Можлива зміна ефектів антикоагулянтів унаслідок одночасного використання з есциталопрамом. Якщо пацієнти приймають пероральні антикоагулянти, потрібно провести ретельний моніторинг системи згортання крові перед і після використання есциталопраму (див. розділ «Особливості використання»).

Одночасне використання нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП) може посилити схильність до кровотечі (див. розділ «Особливості використання»).

Алкоголь. Есциталопрам не вступає з алкоголем у фармакодинамічну або фармакокінетичну взаємодію. Однак, як і за умови використання психотропних медикаментів, комбінація з алкоголем є небажаною.

Медикаменти, що викликають гіпокаліємію/гіпомагніємію. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні медикаментів, здатних викликати гіпокаліємію/гіпомагніємію, оскільки у такомза умови збільшується ризик розвитку злоякісних аритмій (див. розділ «Особливості використання»).

Фармакокінетичні взаємодії.

Вплив інших засобів на фармакокінетику есциталопраму

Метаболізм есциталопраму головним чином опосередкований CYP2C19. Ферменти CYP3A4 та CYP2D6 також можуть брати деяку участь у його метаболізмі, хоча і меншою мірою. Метаболізм головного метаболіту S-DCT (деметильованого есциталопраму), судячи з усього, частково каталізується CYP2D6.

Сумісне призначення есциталопраму й омепразолу 30 мг 1 раз на добу (інгібітора CYP2C19) призводить до помірного (приблизно на 50 %) підвищення концентрації есциталопраму в плазмі крові.

Одночасне використання есциталопраму і циметидину 400 мг двічі на добу (помірний загальний інгібітор ферментів) призвело до помірного (приблизно на 70 %) збільшення концентрації есциталопраму у плазмі крові. Слід виявляти обережність при комбінованому застосуванні есциталопраму з циметидином. Може виникнути потреба у коригуванні дози (див. розділ «Особливості використання»).

Таким чином, при сумісному застосуванні есциталопраму з інгібіторами CYP2C19 (наприклад омепразолом, езомепразолом, флуконазолом, флувоксаміном, лансопразолом, тиклопідином) та з циметидином слід бути обережними, призначаючи верхні граничні дози есциталопраму. Зниження дози есциталопраму може бути необхідним залежно від клінічної оцінки.

Вплив есциталопраму на фармакокінетику інших засобів.

Есциталопрам є інгібітором ензиму CYP2D6. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні есциталопраму з лікарськими засобами, які метаболізуються головним чином цим ензимом і мають вузький терапевтичний індекс, наприклад з флекаїнідом, пропафеноном і метопрололом (при серцевій недостатності), або з деякими засобами, що впливають на центральну нервову систему та метаболізуються головним чином CYP2D6, наприклад такими антидепресантами, як дезипрамін, кломіпрамін і нортриптилін, такими антипсихотиками, як рисперидон, тіоридазин і галоперидол. Може потребуватися корекція дози.

Комбінація з дезипраміном або метопрололом призводила до підвищення удвічі рівнів у плазмі цих двох субстратів CYP2D6.

У дослідженнях in vitro було продемонстровано, що есциталопрам також може обумовлювати невелике інгібування CYP2C19.

Рекомендується обережність при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які метаболізуються CYP2C19.

Нижчезазначені особливості використання стосуються терапевтичного класу селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).

Парадоксальна тривога.

Деякі пацієнти з панічними розладами на початку терапія антидепресантами можуть відчувати посилення тривоги. Ця парадоксальна реакція звичайно зникає протягом двох тижнів терапія. Для зниження ймовірності анксіогенного ефекту рекомендується низька початкова доза (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Судомні напади.

Есциталопрам потрібно відмінити, якщо у пацієнта розвинувся судомний напад вперше або напади частішають (у хворих із встановленим діагнозом епілепсії). Слід уникати використання СІЗЗС пацієнтам з нестабільною епілепсією, а пацієнтам з контрольованою епілепсією — забезпечити пильний нагляд.

Манія.

СІЗЗС слід обережно використовувати для терапія хворих з манією/гіпоманією в анамнезі. При появі маніакального стану СІЗЗС слід відмінити.

Цукровий діабет.

У хворих із цукровим діабетом терапія СІЗЗС може змінювати контроль глікемії. Доза інсуліну та/або перорального гіпоглікемічного засобу може потребувати корекції.

Суїцид, суїцидальні думки або клінічне погіршення.

Депресія пов’язана з ризиком суїцидальних думок, самопошкодження та суїциду. Цей ризик існує аж до досягнення стійкої ремісії. Оскільки поліпшення стану може не відбутися протягом перших тижнів терапія або більше, слід уважно спостерігати за хворими до поліпшення їхнього стану. Відомо, що ризик суїциду підвищується на ранніх стадіях одужання.

Інші стани, при яких застосовують есциталопрам, також можуть бути пов’язані з ризиком суїцидальної поведінки. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з великим депресивним розладом. Ці застереження стосуються також терапія хворих з іншими психічними розладами.

Пацієнти з анамнезом суїцидальної поведінки ще до початку терапія мають найвищий ризик суїцидальних думок або спроб і потребують пильного спостереження протягом терапія. Метааналіз досліджень виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки у хворих віком до 25 років, які приймали антидепресанти, порівняно з тими, хто приймав плацебо. Пильний нагляд за пацієнтами з високим ризиком особливо необхідний на початку терапія та при зміні дози.

Хворих та їхнє оточення слід попередити про необхідність спостереження щодо будь-якого погіршення стану, суїцидальної поведінки або думок і незвичних змін у поведінці та про необхідність одразуї медичної консультації за умови розвитку цих симптомів.

Акатизія / психомоторне збудження.

Використання СІЗЗС/СІЗЗСН пов’язане з розвитком акатизії — стану, який характеризується неприємним виснажливим відчуттям неспокою та потребою рухатися і часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на одному місці. Такий стан найбільш імовірний протягом перших кількох тижнів терапія. Збільшення дози може зашкодити пацієнтам, у яких розвинулись такі прояви.

Гіпонатріємія.

Гіпонатріємія, можливо пов’язана з розладим секреції антидіуретичного гормону, на тлі прийому СІЗЗС виникає рідко і звичайно зникає після відміни терапії. СІЗЗС слід призначати обережно пацієнтам групи ризику (літній вік, наявність цирозу печінки або одночасне використання з лікарськими засобами, що викликають гіпонатріємію). Крововиливи.

При прийомі СІЗЗС ймовірні шкірні кровотечі, екхімоз і пурпура. СІЗЗС/СІЗЗСН збільшують ризик виникнення післяпологових кровотеч (див. розділи «Використання в час вагітності або лактації» і «Небажані реакції»). Потрібно обережно використовувати СІЗЗС пацієнтам, які лікуються одночасно антикоагулянтами, лікарськими засобами, що впливають на функцію тромбоцитів (наприклад атиповими антипсихотичними засобами, фенотіазинами, трициклічними антидепресантами, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдними протизапальними засобами, дипіридамолом і тиклопідином), і пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Електро-судомна терапія (ЕСТ).

Клінічний досвід одночасного використання СІЗЗС та ЕСТ обмежений, отже рекомендується обережність.

Реверсивні, селективні ІМАО типу А.

Комбінувати есциталопрам і ІМАО типу А не рекомендується через ризик виникнення серотонінового синдрому.

Серотоніновий синдром.

Рекомендується обережність при одночасному застосуванні есциталопраму із засобами серотонінергічної дії, такими як суматриптан або інші триптани, трамадол і триптофан. Повідомлялося про розвиток серотонінового синдрому у поодиноких випадках у хворих, які приймали СІЗЗС одночасно з серотонінергічними лікарськими засобами. Потрібно обережно використовувати есциталопрам одночасно з лікарськими засобами, що чинять серотонінергічну дію. Комбінація таких симптомів, як ажитація, тремор, міоклонус, гіпертермія, може означати розвиток цього стану. У такомза умови СІЗЗС і серотонінергічний засіб потрібно терміново відмінити і розпочати симптоматичне терапія.

Звіробій.

Одночасне використання СІЗЗС і рослинних засобів, які містять звіробій, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Прояви відміни.

Прояви відміни при закінченні терапія, особливо раптовому, є поширеними. У дослідженнях негативні реакції у період припинення терапії виникали приблизно у 25 % хворих, які отримували есциталопрам, і у 15 % хворих, які приймали плацебо. Ризик симптомів відміни може залежати від кількох факторів, в т. ч. тривалості та дози, темпу зниження дози. Запаморочення, сенсорні розлади (в т. ч. парестезія, відчуття удару струмом), розлади сну (в т. ч. безсоння, яскраві сновидіння), збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль, діарея, посилене серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість і розлади зору є найчастішими реакціями. Як правило, ці прояви є легкими або середніми за тяжкістю, але у деяких хворих можуть бути тяжчими. Вони зазвичай виникають протягом перших кількох діб після припинення терапія, але були дуже рідкісні повідомлення про подібні прояви у хворих, які випадково пропустили прийом дози. Звичайно ці прояви відміни минають протягом 2 тижнів, однак можуть бути більш тривалими (2–3 місяці або довше) у деяких хворих. Таким чином, рекомендується поступове припинення терапія есциталопрамом шляхом зниження дози протягом кількох тижнів або місяців, залежно від стану пацієнта (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Сексуальна дисфункція.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) / інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норепінефрину (ІЗЗСН) можуть викликати прояви сексуальної дисфункції (див. розділ «Небажані реакції»). Були повідомлення про тривалі сексуальні дисфункції, де прояви продовжувалися, незважаючи на припинення прийому СІЗЗС/ІЗЗСН.

Ішемічна хвороба серця.

Через обмеження клінічного досвіду рекомендується обережність за умови використання есциталопраму пацієнтам з ішемічною хворобою серця.

Подовження інтервалу QT.

Встановлено, що есциталопрам спричиняє дозозалежне подовження інтервалу QT. У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT та шлуночкових аритмій, у тому числі поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), переважно у жінок, у хворих з гіпокаліємією та у хворих з раніше наявним подовженням інтервалу QT чи іншими захворюваннями серця (див. розділи «Коли не застосовують», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Небажані реакції», «Надмірне застосування» і «Фармакодинаміка»).

Слід обережно використовувати есциталопрам пацієнтам з вираженою брадикардією та пацієнтам з нещодавно перенесеним гострим інфарктом міокарда чи декомпенсованою серцевою недостатністю.

Розлади електролітного балансу, такі як гіпокаліємія та гіпомагніємія, збільшують ризик розвитку злоякісних аритмій та мають бути скориговані до початку терапія есциталопрамом.

У хворих із захворюваннями серця зі стабільним перебігом перед початком терапія есциталопрамом слід провести ретельну оцінку показників ЕКГ.

Якщо у період терапія есциталопрамом виникають прояви серцевої аритмії, лікарський засіб слід відмінити та зробити ЕКГ.

Закритокутова глаукома.

СІЗЗС, у тому числі есциталопрам, можуть впливати на розмір зіниці, що призводить до мідріазу. Цей мідріатичний ефект може потенційно звузити кут ока, що призводить до підвищення пероральноочного тиску та закритокутової глаукоми, особливо у схильних до цього хворих. Тому есциталопрам слід використовувати обережно пацієнтам із закритокутовою глаукомою або глаукомою в анамнезі.

Важлива інформація про додаткові компоненти.

Аспартам. Є похідною сполукою фенілаланіну, що являє небезпеку для хворих на фенілкетонурію.

Лактоза. Якщо у пацієнта встановлено непереносимість деяких цукрів, йому потрібно проконсультуватися з лікарем, перш ніж вживати цей лікарський засіб

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність. Клінічні дані щодо використання есциталопраму для терапія вагітних обмежені. Дослідження на тваринах показали резасібивну токсичність.

Есциталопрам протипоказаний вагітним, за винятком випадків, коли після уважного розгляду всіх ризиків і переваг була чітко доведена необхідність призначення есциталопраму. Рекомендується ретельне обстеження новонароджених, матері яких приймали есциталопрам протягом періоду вагітності, особливо в третьому триместрі. Слід уникати раптової відміни використання есциталопраму у час вагітності. У новонароджених, матері яких приймали СІЗЗС/СІЗЗСН на пізніх стадіях вагітності, ймовірне виникнення таких симптомів: респіраторний дистрес, ціаноз, апное, судоми, температурна нестабільність, труднощі у період годування, блювання, гіпоглікемія, гіпертонія, гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, нервове збудження, дратівливість, апатичність, постійний плач, сонливість і труднощі зі сном. Ці прояви можуть обумовлюватися або серотонінергічними ефектами, або бути симптомами відміни. В більшості випадків такі ускладнення виникають одразу або незабаром (до 24 годин) після пологів.

Епідеміологічні дані засвідчили те, що використання СІЗЗС вагітним підвищує ризик стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених (до 5 випадків на 1000 вагітних). У загальній популяції виникає від 1 до 2 випадків на 1000 вагітних.

Грудне вигодовування. Оскільки есциталопрам проникає у грудне молоко, протягом терапія годування грудьми не рекомендується.

Результати спостережень свідчать про підвищений ризик (у < 2 рази) післяпологової кровотечі після використання СІЗЗС або СІЗЗСН протягом місяця до пологів (див. розділи «Небажані реакції» і «Особливості використання»).

Фертильність. Дані досліджень на тваринах показали, що есциталопрам може впливати на якість сперми. Повідомлення про використання деяких СІЗЗС людям показали, що вплив на якість сперми є оборотним. Вплив на фертильність людини досі не спостерігався.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Хоча есциталопрам не впливає на розумові функції або психомоторну активність, будь-який психоактивний засіб може порушувати навички і здатність розсудливо мислити. Слід попередити хворих про потенційний ризик впливу на керування автотранспортом або іншими механізмами.

Безпека використання доз понад 20 мг на добу не була встановлена.

Лікарський засіб використовувати дорослим усередину 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Великий депресивний епізод.

Звичайно призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта добова доза може бути збільшена до максимальної — 20 мг.

Антидепресивний ефект звичайно настає через 2–4 тижні. Після зникнення симптомів потрібно продовжувати терапія протягом щонайменше 6 місяців з метою зміцнення ефекту.

Панічні розлади з агорафобією або без неї.

Протягом першого тижня рекомендується початкова доза 5 мг на добу перед тим, як збільшити до 10 мг на добу. Доза може бути далі збільшена до максимальної — 20 мг на добу, залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.

Максимальний ефект при лікуванні панічних розладів досягається через 3 місяці. Термін терапія становить декілька місяців і залежить від тяжкості захворювання. Соціальні тривожні розлади (соціальна фобія).

Звичайно призначають 10 мг 1 раз на добу. Зазвичай для полегшення симптомів потрібно 2–4 тижні терапії. Надалі, залежно від індивідуальної відповіді пацієнта, доза може бути знижена до 5 мг або збільшена до максимальної — 20 мг на добу. Соціальний тривожний розлад — це захворювання з хронічним перебігом, і для закріплення ефекту рекомендується продовжувати терапія протягом 12 тижнів.

Доведено, що тривале терапія протягом 6 місяців попереджує рецидив і може призначатися індивідуально; слід регулярно оцінювати переваги терапія.

Соціальний тривожний розлад — це чітко визначений діагностичний термін для позначення специфічного розладу, який не слід плутати з надмірною сором’язливістю. Медикаментозна терапія показана лише у томза умови, якщо цей розлад значно заважає професійній діяльності та соціальній активності.

Значення такого терапія порівняно з когнітивно-поведінковою терапією не оцінювалося. Медикаментозна терапія є однією зі складових загальної стратегії терапія пацієнта.

Генералізовані тривожні розлади.

Звичайно призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості дозу можна збільшити максимум до 20 мг на добу.

Тривале терапія вивчалося принаймні 6 місяців у хворих, які отримували дозу 20 мг на добу; слід регулярно оцінювати переваги терапія (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Обсесивно-компульсивні розлади (ОКР).

Звичайно початково призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості дозу можна збільшити до 20 мг на добу. ОКР — хронічне захворювання, терапія має тривати достатній період для забезпечення повного зникнення симптомів, який може становити кілька місяців або навіть більше. Користь терапія та дозу есциталопраму потрібно регулярно оцінювати (див. розділ «Фармакодинаміка»). Пацієнти літнього віку (від 65 років).

Початкова доза становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної чутливості та тяжкості депресії добова доза може бути збільшена до максимальної — 10 мг на добу (див. розділ «Фармакокінетика»).

Ефективність есциталопраму при соціальному тривожному розладі у хворих літнього віку не оцінювалася.

Педіатрична популяція.

Лікарський засіб не слід використовувати для терапія дітей та підлітків (віком до 18 років) (див. розділ «Особливості використання»).

Ниркова недостатність.

За умови наявності ниркової недостатності легкого та помірного ступеня обмежень немає. Обережно потрібно використовувати есциталопрам пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (КК < 30 мл/хв) (див. розділ «Фармакокінетика»).

Зниження функції печінки.

Рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів терапія становить 5 мг на добу для хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю рекомендується використовувати есциталопрам обережно і дуже обдумано титрувати його дозу (див. розділ «Фармакокінетика»).

Знижена активність ізоферменту CYP2C19.

Для хворих зі слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів терапія становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу (див. розділ «Фармакокінетика»).

Прояви відміни, які з’являються при припиненні терапія.

Слід уникати різкої відміни лікарського засобу. За умови припинення терапія есциталопрамом дозу потрібно знижувати поступово протягом принаймні 1–2 тижнів, щоб зменшити ризик появи симптомів відміни (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»). Якщо після зниження дози або відміни лікарського засобу з’являються неприйнятні прояви, треба розглянути доцільність повернення до раніше призначеної дози есциталопраму. Надалі лікар може продовжити зниження дози, але більш поступово.

Діти.

Антидепресанти не слід використовувати для терапія дітей та підлітків (віком до 18 років). Суїцидальну поведінку (суїцидальні спроби та суїцидальні думки) та ворожість (переважно агресію, опозиційну поведінку та гнів) частіше спостерігали в ході клінічних випробувань у дітей та підлітків, які приймали антидепресанти, порівняно з тими, хто приймав плацебо. Якщо з клінічних міркувань рішення про призначення все ж таки прийнято, потрібно забезпечити уважне спостереження за появою суїцидальних симптомів у пацієнта.

Токсичність. Клінічні дані про передозування есциталопраму обмежені. Багато випадків спричинені одночасним передозуванням інших медикаментів. В основному повідомляли про легкі прояви або безсимптомність передозування. Повідомлення про летальні наслідки передозування есциталопраму є винятковими, більшість з них включають одночасне передозування інших медикаментів. Дози есциталопраму 400–800 мг не спричиняли жодних тяжких симптомів.

Прояви. Прояви передозування есциталопраму — це, головним чином, прояви з боку центральної нервової системи (від запаморочення, тремору та ажитації до рідкісних випадків серотонінового синдрому, судом і коми), шлунково-кишкової системи (нудота, блювання), серцево-судинної системи (гіпотензія, тахікардія, пролонгація інтервалу QT, аритмія) та розлади балансу електролітів/рідини (гіпокаліємія, гіпонатріємія). Терапія. Специфічного антидоту не існує. Слід підтримувати належне функціонування дихальної системи, забезпечити адекватну оксигенацію. Ймовірне використання гастрального лаважу та активованого вугілля. Рекомендується моніторинг серцевих та життєво важливих функцій разом із симптоматичним підтримувальним терапіям. Рекомендується проводити моніторинг ЕКГ за умови передозування у хворих із серцевою недостатністю із застійними явищами/брадіаритміями, у хворих, які приймають супутні медикаменти, що подовжують інтервал QT, і у хворих зі зміненим метаболізмом, наприклад через розлади функції печінки.

Небажані реакції найчастіше спостерігаються протягом першого або другого тижня терапія і зазвичай їх частота й інтенсивність поступово зменшуються при подальшому лікуванні.

Небажані реакції, характерні для лікарський засібів класу СІЗЗС та есциталопраму, які спостерігались у ході плацебоконтрольованих досліджень та у період медичного використання, подані за системами органів і частотою в таблиці нижче. Частота визначається як: дуже часті (≥ 1/10), часті (≥ 1/100 до < 1/10), нечасті (≥ 1/1000 до < 1/100), рідкісні (≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідкісні (< 1/10000) або частота невідома (неможливо встановити за наявними даними).

¹ Про випадки суїцидальних думок та поведінки повідомлялося протягом терапія есциталопрамом або незабаром після його припинення.

² Такі небажані реакції характерні для лікарський засібів класу СІЗЗС в цілому.

³ Такі випадки реєструвалися при застосуванні лікарський засібів класу СІЗЗС або СІЗЗСН в цілому (див. розділи «Використання в час вагітності або лактації», «Особливості використання»).

Подовження інтервалу QT.

У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT та шлуночкових аритмій, у тому числі поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), переважно у жінок, у хворих з гіпокаліємією і в хворих з раніше наявним подовженням інтервалу QT чи іншими захворюваннями серця (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Надмірне застосування» і «Фармакодинаміка»).

Ефекти класу.

Епідеміологічні дослідження, проведені переважно за участю хворих віком від 50 років, продемонстрували збільшення ризику переломів кісток у хворих, які отримують селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та трициклічні антидепресанти. Механізм, який призводить до такого збільшення ризику, наразі невідомий.

Прояви відміни.

Припинення терапія СІЗЗС (особливо раптове) звичайно спричиняє прояви відміни. Запаморочення, сенсорні розлади (в т. ч. парестезія та відчуття удару струмом), розлади сну (в т. ч. безсоння та яскраві сновидіння), збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль, діарея, посилене серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість і розлади зору є найчастішими реакціями. Звичайно ці прояви є легкими або середніми за тяжкістю та минущими, однак можуть бути тяжкими та/або тривалими у деяких хворих. Таким чином, рекомендується поступове припинення терапія есциталопрамом шляхом зниження дози (див. розділи «Спосіб використання та дози», «Особливості використання»).

Повідомлення про підозрювані небажані реакції.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

3 роки.

Зберігати у заводській упаковці для захисту від світла та вологи. Для лікарського засобу не вимагається спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки по 5 мг або 20 мг — по 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці; таблетки по 10 мг — по 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці або по 15 таблеток у блістері, по 4 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

Дженефарм, С. А.

або

Фармапас С.А.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

18-й км Марафон Авеню, Палліні Аттікі, 15351, Греція

або

28-го Жовтня 1, Агіа Варвара, 123 51, Греція.