Есцитам Асіно таблетки, в/плів. обол. по 10 мг №30 (10х3)

діюча речовина: есциталопрам;

1 таблетка має у складі есциталопраму оксалату (12,775 мг або 25,55 мг) у перерахуванні на есциталопрам 10 мг або 20 мг;

додаткові компоненти: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, гідроксипропілметилцелюлоза (гіпромелоза), кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат;

оболонка Opadry ІІ White: спирт полівініловий, титану діоксид (E 171), поліетиленгліколь (макрогол), тальк.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 10 мг: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з рискою;

таблетки 20 мг: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з рискою.

Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Код АТХ N06A B10.

Фармакодинаміка.

Есциталопрам – це селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), що характеризується високою афінністю до основного зв’язуючого сайту. Він також зв’язується з алостеричним сайтом транспортера серотоніну, при цьому афінність до цієї ділянки у 1000 разів нижча

Есциталопрам не має зовсім або має дуже слабку здатність зв’язуватися з низкою рецепторів, включаючи серотонінові 5‑HT_1А-, 5‑HT₂-рецептори, дофамінові D₁- і D₂-рецептори, α₁‑, α₂‑, β‑адренергічні рецептори, гістамінові H₁-, М-холінорецептори, бензодіазепінові та опіатні рецептори.

Інгібування зворотного захоплення 5-HT є єдиним можливим механізмом дії, який може пояснювати фармакологічні та клінічні ефекти есциталопраму.

Фармакодинамічні ефекти

В одному подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні показників ЕКГ у здорових осіб подовження інтервалу QTc (скоригованого за формулою Фрідеріка) від вихідного значення становило 4,3 мс (90 % ДІ (довірчий інтервал): 2,2, 6,4) при застосуванні лікарського засобу у дозі 10 мг/добу та 10,7 мс (90 % ДІ: 8,6, 12,8) при застосуванні дози, вищої за терапевтичну, – 30 мг/добу (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Небажані реакції», «Надмірне застосування»).

Клінічна ефективність

Великі депресивні епізоди

Ефективність есциталопраму у лікуванні великих депресивних епізодів у гострий період була показана у 3 з 4 подвійно сліпих, плацебо-контрольованих, короткострокових (8-тижневих) досліджень. У довгостроковому дослідженні профілактики рецидиву 274 пацієнти, які у період початкової 8-тижневої відкритої фази дослідження відповіли на терапія есциталопрамом у дозі 10 або 20 мг/добу, були рандомізовані для продовження прийому есциталопраму у тій самій дозі або плацебо протягом періоду до 36 тижнів. У цьому дослідженні у хворих, які продовжували отримувати есциталопрам, спостерігався статистично значущо більш тривалий період часу до виникнення рецидиву у межах наступних 36 тижнів у порівнянні з тими пацієнтами, які отримували плацебо.

Соціальний тривожний розлад

Есциталопрам виявився ефективним для терапія соціального тривожного розладу як у трьох короткострокових (12-тижневих) дослідженнях, так і у 6-місячному дослідженні профілактики рецидиву. У 24-тижневому дослідженні оптимальної дози була продемонстрована ефективність есциталопраму у дозах 5, 10 та 20 мг.

Генералізований тривожний розлад

Есциталопрам у дозах 10 та 20 мг/добу був ефективним у 4 з 4 плацебо-контрольованих досліджень.

Згідно з об’єднаними даними трьох досліджень з подібним дизайном, в яких загалом взяв участь 421 пацієнт, які лікувалися есциталопрамом, та 419 хворих, які отримували плацебо, на терапія відповіли 47,5 % та 28,9 % хворих відповідно, а ремісія настала у 37,1 % та 20,8 % хворих відповідно. Стійкий ефект спостерігався з першого тижня терапія.

Підтримуючий ефект есциталопраму у дозі 20 мг/добу був продемонстрований у 24–76-тижневому рандомізованому дослідженні підтримуючого ефекту терапія, в якому взяли участь 373 пацієнти, що відповіли на лікарський засіб у період початкового 12-тижневого терапія у відкритому режимі.

Обсесивно-компульсивний розлад

У рандомізованому подвійно сліпому клінічному дослідженні есциталопрам у дозі 20 мг/добу продемонстрував відмінність від плацебо за загальною кількістю балів за шкалою Y-BOCS (Шкала для оцінки обсесивно-компульсивного розладу Йєльського і Браунівського університетів, Yale-Brown Obsessive Compulsive Scale) через 12 тижнів терапія. Через 24 тижні відмічалися переваги використання есциталопраму як у дозі 10 мг/добу, так і у дозі 20 мг/добу у порівнянні з плацебо.

Ефективність лікарського засобу у профілактиці рецидивів була продемонстрована для есциталопраму у дозах 10 і 20 мг/добу у хворих, які відповіли на есциталопрам у 16-тижневому відкритому періоді та були включені у 24-тижневий рандомізований подвійно сліпий плацебо-контрольований період.

Фармакокінетика.

Абсорбція практично повна і не залежить від прийому їжі. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 4 години після прийому. Як і для рацемічного циталопраму, абсолютна біодоступність есциталопраму очікується на рівні приблизно 80 %.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу (Vd, β/F) після перорального використання становить від 12 до 26 л/кг. Біодоступність есциталопраму становить приблизно 80 %. Зв’язування есциталопраму та його основних метаболітів з білками крові менше 80 %.

Біотрансформація

У печінці утворюються метаболіти, що деметилюються та дидеметилюються і є фармакологічно активними. Як альтернатива ймовірне окиснення азоту з утворенням N-оксидного метаболіту. Як метаболіти, так і вихідна сполука частково виводяться у формі глюкуронідів. Після багаторазового використання середня концентрація деметил- та дидеметилметаболітів зазвичай становить відповідно 28-31 % та < 5 % від концентрації есциталопраму. Біотрансформація есциталопраму в деметильований метаболіт відбувається головним чином за допомогою цитохрому CYP2C19. Можлива незначна участь у процесі ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6.

Елімінація

Період напіввиведення (T_1/2β) лікарського засобу становить приблизно 30 годин. Кліренс (Cl_oral) при пероральному прийомі становить приблизно 0,6 л/хв. В основних метаболітів період напіввиведення довший. Есциталопрам та його основні метаболіти виводяться печінкою (метаболічний шлях) і нирками. Більша частина дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею.

Лінійність

Кінетика есциталопраму лінійна. Рівноважна концентрація досягається приблизно через 1 тиждень. Середня рівноважна концентрація 50 нмоль/л (від 20 до 125 нмоль/л) досягається при добовій дозі 10 мг.

Пацієнти літнього віку

У хворих літнього віку (від 65 років) есциталопрам виводиться повільніше, ніж у молодих хворих. Системна експозиція (AUC) у осіб літнього віку на 50 % вища, ніж у молодих здорових добровольців (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Печінкова недостатність

У хворих з розладим функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А і В за Чайлдом-П’ю) період напіввиведення був у два рази довшим, а експозиція на 60 % вищою, ніж в осіб із нормальною функцією печінки (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Ниркова недостатність

У хворих зі зниженою функцією нирок (CL_cr 10-53 мл/хв) при застосуванні рацемічного циталопраму спостерігався довший період напіввиведення та дещо більша експозиція. Концентрація метаболітів у плазмі крові не досліджена, але може бути підвищеною (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Поліморфізм

Пацієнти зі слабкою метаболічною функцією CYP2C19 мали вдвічі вищі концентрації есциталопраму у плазмі крові, ніж пацієнти з нормальною функцією CYP2C19. Значних змін експозиції при зниженій функції CYP2D6 не відзначалося (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Терапія великих депресивних епізодів, панічних розладів з або без агорафобії, соціальних тривожних розладів (соціальна фобія), генералізованих тривожних розладів, обсесивно-компульсивних розладів.

Гіперчутливість до есциталопраму або до інших компонентів лікарського засобу; одночасне терапія неселективними необоротними інгібіторами моноаміноксидази (інгібітори МАО) протипоказане через ризик розвитку серотонінового синдрому зі збудженням, тремором, гіпертермією тощо (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); комбінація есциталопраму з оборотними інгібіторами МАО-А (наприклад, моклобемідом) або оборотним неселективним інгібітором МАО лінезолідом протипоказана через ризик виникнення серотонінового синдрому (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Есциталопрам протипоказаний пацієнтам із відомим подовженням інтервалу QT або вродженим синдромом подовженого інтервалу QT; есциталопрам протипоказаний разом із лікарськими засобами, які, як відомо, подовжують інтервал QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Фармакодинамічні взаємодії.

Протипоказані комбінації.

Неселективні необоротні інгібітори МАО.

Повідомляли про випадки серйозних реакцій у хворих, які приймали СІЗЗС у комбінації з неселективним необоротним ІМАО, та у хворих, які щойно закінчили терапія СІЗЗС і розпочали прийом ІМАО (див. розділ «Коли не застосовують»). У деяких випадках розвинувся серотоніновий синдром. Комбінація есциталопраму з неселективними необоротними ІМАО протипоказана. Терапія есциталопрамом слід починати через 14 днів після відміни необоротного ІМАО. Терапія неселективними необоротними ІМАО слід починати не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому есциталопраму.

Оборотний селективний інгібітор МАО типу А (моклобемід).

Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація есциталопраму з інгібітором МАО типу А, таким як моклобемід, протипоказана (див. розділ «Коли не застосовують»). Якщо доведена необхідність цієї комбінації, спочатку слід призначати мінімальні рекомендовані дози з ретельним клінічним моніторингом.

Оборотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід).

Антибіотик лінезолід є оборотним неселективним інгібітором МАО, тому його не слід використовувати пацієнтам, які отримують есциталопрам. Якщо комбінація виявляється потрібною, використання слід розпочинати мінімальними дозами та під ретельним клінічним контролем (див. розділ «Коли не застосовують»).

Необоротний селективний інгібітор МАО типу Б (селегілін).

Комбінація із селегіліном (необоротний інгібітор МАО типу Б) вимагає обережності через ризик розвитку серотонінового синдрому.

Селегілін у дозах до 10 мг/добу включно, безпечно застосовувався разом із рацемічним циталопрамом.

Подовження інтервалу QT.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні дослідження есциталопраму в комбінації з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, не проводили. Не можна виключати виникнення адитивного ефекту від сумісного використання есциталопраму і цих медикаментів. Тому одночасне використання есциталопраму з лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, такими як антиаритмічні медикаменти класу ІА і ІІІ, антипсихотики (наприклад похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти, деякі протимікробні медикаменти (наприклад спарфлоксацин, моксифлоксацин, еритроміцин для пероральновенного введення, пентамідин, протималярійні засоби, зокрема галофантрин), певні антигістамінні медикаменти (астемізол, гідроксизин, мізоластин), протипоказане.

Комбінації, що потребують обережності.

Серотонінергічні засоби.

Одночасне використання із серотонінергічними лікарськими засобами, наприклад з опіоїдами (включаючи трамадол) та триптанами (включаючи суматриптан), може призвести до розвитку серотонінового синдрому.

Медикаменти, що знижують судомний поріг.

СІЗЗС можуть знижувати судомний поріг. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні медикаментів, що знижують судомний поріг, наприклад антидепресантів (трициклічні, СІЗЗС), нейролептиків (фенотіазини, тіоксантени, бутирофенони), мефлохіну, бупропіону і трамадолу.

Літій, триптофан.

Оскільки зареєстровано випадки посилення дії при сумісному застосуванні СІЗЗС і літію або триптофану, рекомендується обережно призначати ці медикаменти одночасно.

Звіробій.

Одночасне використання СІЗЗС та рослинних засобів, що містять звіробій, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій.

Антикоагулянти.

Можлива зміна ефектів пероральних антикоагулянтів унаслідок одночасного використання з есциталопрамом. Пацієнтам, які приймають пероральні антикоагулянти, потрібно провести ретельний моніторинг системи згортання крові перед і після використання есциталопраму (див. розділ «Особливості використання»).

Одночасне використання нестероїдних протизапальних засобів може посилити схильність до кровотечі (див. розділ «Особливості використання»).

Алкоголь.

Есциталопрам не вступає у фармакодинамічну або фармакокінетичну взаємодію з алкоголем. Однак, як і з іншими психотропними лікарськими засобами, комбінація з алкоголем є небажаною.

Медикаменти, що спричиняють гіпокаліємію/гіпомагніємію.

Необхідна обережність при супутньому застосуванні медикаментів, що спричиняють гіпокаліємію/гіпомагніємію, оскільки це підвищує ризик виникнення злоякісної аритмії (див. розділ «Особливості використання»).

Фармакокінетичні взаємодії.

Вплив інших засобів на фармакокінетику есциталопраму. Метаболізм есциталопраму головним чином опосередкований CYP2C19, але в метаболізмі також задіяні CYP3A4 і CYP2D6, хоча і меншою мірою. Частковим каталізатором метаболізму основного метаболіту S-DCT (деметильованого есциталопраму) вважається ізофермент CYP2D6.

Сумісне використання есциталопраму та омепразолу 30 мг 1 раз на добу (CYP2C19 інгібітора) призводить до помірного (приблизно на 50 %) підвищення концентрації есциталопраму у плазмі крові.

Сумісне використання есциталопраму та циметидину 400 мг 2 рази на добу (помірний загальний інгібітор ферментів) призвело до помірного (приблизно на 70 %) збільшення концентрації есциталопраму у плазмі крові. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні есциталопраму із циметидином. Можлива корекція дози (див. розділ «Особливості використання»).

Таким чином, при одночасному застосуванні есциталопраму з інгібіторами CYP2C19 (наприклад омепразолом, езомепразолом, флуконазолом, флувоксаміном, лансопразолом, тиклопідином) або із циметидином слід бути обережними, призначаючи верхні граничні дози есциталопраму. Зниження дози есциталопраму може бути необхідним залежно від клінічної оцінки.

Вплив есциталопраму на фармакокінетику інших засобів. Есциталопрам є інгібітором ензиму CYP2D6.

Рекомендується обережність при одночасному застосуванні есциталопраму з лікарськими засобами, що метаболізуються головним чином цим ензимом і мають вузький терапевтичний індекс, наприклад з флекаїнідом, пропафеноном і метопрололом (при серцевій недостатності), або з деякими засобами, що впливають на центральну нервову систему та метаболізуються головним чином CYP2D6, наприклад такими антидепресантами як дезипрамін, кломіпрамін і нортриптилін, такими антипсихотиками як рисперидон, тіоридазин і галоперидол. Можлива корекція дози.

Комбінація з дезипраміном або метопрололом призводила до дворазового підвищення рівня у плазмі крові цих двох субстратів CYP2D6.

У дослідженнях in vitro було продемонстровано, що есциталопрам спричиняє слабке пригнічення CYP2C19. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19.

Нижчезазначені особливості використання стосуються терапевтичної групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).

Парадоксальна тривожність. У деяких хворих з панічними розладами на початку терапія антидепресантами може спостерігатися посилення тривожності. Подібна парадоксальна реакція зазвичай зникає протягом двох тижнів терапія. Щоб зменшити імовірність виникнення анксіогенного ефекту, рекомендуються низькі початкові дози (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Судомні напади. Потрібно відмінити лікарський засіб за умови, якщо у пацієнта вперше розвинувся судомний напад або якщо напади частішають (у хворих зі встановленим діагнозом епілепсії). Слід уникати використання СІЗЗС пацієнтам з нестабільною епілепсією, а пацієнтам з контрольованою епілепсією – забезпечити пильний нагляд.

Манії. СІЗЗС слід обережно використовувати для терапія хворих з манією/гіпоманією в анамнезі. При появі маніакального стану СІЗЗС слід відмінити.

Цукровий діабет. У хворих із цукровим діабетом терапія СІЗЗС може змінювати глікемічний контроль. Дозування інсуліну та/або перорального гіпоглікемічного засобу може потребувати корекції.

Суїцид, суїцидальні думки або клінічне погіршення. Депресія пов’язана з ризиком суїцидальних думок, самотравмування та суїциду. Цей ризик існує аж до досягнення стійкої ремісії. Оскільки поліпшення стану може бути не досягнуте протягом перших тижнів терапія або більше, слід уважно спостерігати за пацієнтами до поліпшення їхнього стану. Відомо, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх стадіях одужання.

Інші стани, при яких застосовують есциталопрам, також можуть бути пов’язані з ризиком суїцидальної поведінки. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з великим депресивним розладом. Ці застереження стосуються також терапія хворих з іншими психічними розладами.

Пацієнти з анамнезом суїцидальної поведінки ще до початку терапія мають найвищий ризик суїцидальних думок або суїцидальних спроб і потребують пильного спостереження протягом терапія. Метааналіз досліджень з використанням есциталопраму виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки серед хворих віком до 25 років, які приймали антидепресанти, порівняно з тими, які приймали плацебо. Пильний нагляд за пацієнтами з високим ризиком особливо необхідний на початку терапія та при зміні дози.

Хворих та осіб, які за ними доглядають, слід попередити про необхідність спостереження щодо будь-якого погіршення стану, суїцидальної поведінки або думок і незвичних змін у поведінці, а також про необхідність одразуго звернення до лікаря за умови розвитку цих симптомів.

Акатизія/психомоторне збудження. Використання СІЗЗС/СІЗЗСН пов’язане з розвитком акатизії – стану, що характеризується неприємним виснажливим відчуттям неспокою та потребою рухатися і часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на одному місці. Такий стан найбільш імовірний протягом перших кількох тижнів терапія. Збільшення дози може погіршити стан хворих, у яких розвинулися такі прояви.

Гіпонатріємія. Гіпонатріємія, можливо, пов’язана з розладим секреції антидіуретичного гормону (АДГ), на тлі прийому СІЗЗС виникає рідко і зазвичай зникає після відміни терапії. СІЗЗС слід призначати обережно пацієнтам групи ризику (літній вік, наявність цирозу печінки або одночасне терапія лікарськими засобами, що спричиняють гіпонатріємію).

Крововиливи. При прийомі СІЗЗС можливий розвиток шкірних кровотеч (екхімоз і пурпура). СІЗЗС/СІЗЗСН можуть збільшити ризик післяпологових кровотеч (див. розділи «Використання в час вагітності або лактації» та «Небажані реакції»). Потрібно обережно використовувати СІЗЗС пацієнтам, які приймають одночасно антикоагулянти і медикаменти, що впливають на функцію тромбоцитів (наприклад атипові антипсихотичні засоби, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, ацетилсаліцилову кислоту та нестероїдні протизапальні засоби, дипіридамол і тиклопідин), а також пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

ЕСТ (електросудомна терапія). Клінічний досвід одночасного використання СІЗЗС та ЕСТ обмежений, тому рекомендується обережність.

Реверсивні, селективні ІМАО типу А. Комбінувати есциталопрам та ІМАО типу А не рекомендується через ризик виникнення серотонінового синдрому.

Серотоніновий синдром. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні есциталопраму з лікарськими засобами, що чинять серотонінергічну дію, такими як триптани (включаючи суматриптан), опіоїди (включаючи трамадол) і триптофан.

У хворих, які приймають СІЗЗС одночасно із серотонінергічними лікарськими засобами, у поодиноких випадках може розвинутися серотоніновий синдром. Потрібно обережно використовувати есциталопрам одночасно з лікарськими засобами, що чинять серотонінергічну дію. На його розвиток може вказувати комбінація таких симптомів як ажитація, тремор, міоклонус, гіпертермія. Якщо виникла така ситуація, то СІЗЗС і серотонінергічні медикаменти потрібно терміново відмінити і призначити симптоматичне терапія.

Звіробій. Одночасне використання СІЗЗС та рослинних засобів, що містять звіробій, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Прояви відміни. Прояви відміни при закінченні терапія, особливо різкому, є поширеними. Відомо, що у дослідженнях при припиненні терапія небажані ефекти виникали приблизно у 25 % хворих, які приймали есциталопрам, та у 15 % хворих, які приймали плацебо. Ризик симптомів відміни може залежати від кількох факторів, у т. ч. від тривалості та дози, швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні розлади (у т. ч. парестезії, відчуття удару струмом), розлади сну (у т. ч. безсоння, яскраві сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль, діарея, посилене серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість і розлади зору є найчастішими реакціями. Зазвичай ці прояви є легкими або середніми за тяжкістю, але у деяких хворих можуть бути тяжчими. Вони зазвичай виникають протягом перших кількох діб після припинення терапія, але були дуже рідкісні повідомлення про подібні прояви у хворих, які випадково пропустили дозу. Як правило, прояви відміни минають протягом 2 тижнів, однак у деяких хворих можуть тривати більше (2-3 місяці або більше). Таким чином, рекомендується поступове припинення терапія есциталопрамом шляхом зниження дози протягом кількох тижнів або місяців, залежно від стану пацієнта (див. розділ «Спосіб використання та дози»).

Сексуальна дисфункція. СІЗЗС/ІЗЗСН можуть спричиняти прояви сексуальної дисфункції (див. розділ «Небажані реакції»). Були повідомлення про тривалі сексуальні дисфункції, де прояви продовжувалися після припинення терапія СІЗЗС / ІЗЗСН.

Ішемічна хвороба серця. Рекомендується обережно призначати лікарський засіб пацієнтам з ішемічною хворобою серця через обмежений клінічний досвід.

Подовження інтервалу QT. Виявлено, що есциталопрам спричиняє дозозалежне подовження інтервалу QТ. У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT та шлуночкових аритмій, у тому числі поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), переважно у хворих жіночої статі з гіпокаліємією або раніше існуючим подовженням інтервалу QT, або іншими серцевими захворюваннями (див. розділи «Коли не застосовують», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Небажані реакції», «Надмірне застосування» та «Фармакодинаміка»).

Рекомендується обережно використовувати лікарський засіб пацієнтам зі значною брадикардією або пацієнтам із нещодавно перенесеним гострим інфарктом міокарда або некомпенсованою серцевою недостатністю.

Електролітні розлади, такі як гіпокаліємія та гіпомагніємія, підвищують ризик виникнення злоякісних аритмій, і їх слід коригувати до початку терапія есциталопрамом.

У хворих із захворюваннями серця зі стабільним перебігом до початку терапія слід переглянути ЕКГ.

Якщо у період терапія есциталопрамом виникають прояви серцевої аритмії, слід припинити терапія і зробити ЕКГ.

Закритокутова глаукома. СІЗЗС, у тому числі есциталопрам, можуть впливати на розмір зіниці, що проявляється мідріазом. Зі свого боку, розширення зіниці може зумовлювати звуження кута ока і, як наслідок, підвищувати пероральноочний тиск та провокувати закритокутову глаукому, особливо у схильних до цього хворих. Тому есциталопрам слід обережно використовувати пацієнтам із закритокутовою глаукомою або глаукомою в анамнезі.

Додаткові компоненти. Цей лікарський засіб має у складі менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто практично вільний від натрію.

Використання в час вагітності або лактації.

Вагітність. Клінічні дані щодо використання есциталопраму при лікуванні вагітних обмежені.

Відомо, що дослідження на тваринах показали резасібивну токсичність.

Лікарський засіб Есцитам^® Асіно протипоказаний вагітним, за винятком випадків, коли після уважного розгляду всіх недоліків і переваг була чітко доведена необхідність призначення лікарського засобу.

Рекомендується ретельне обстеження новонароджених, матері яких приймали лікарський засіб Есцитам^® Асіно протягом вагітності, особливо в ІІІ триместрі. Потрібно уникати раптового припинення використання лікарського засобу у час вагітності.

У новонароджених, матері яких приймали СІЗЗС/СІЗЗСН на пізніх стадіях вагітності, ймовірне виникнення таких симптомів: респіраторний дистрес, ціаноз, апное, судоми, коливання температури тіла, проблеми у період годування, блювання, гіпоглікемія, гіпертонія або гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, нервове збудження, дратівливість, апатія, постійний плач, сонливість і труднощі зі сном. Ці прояви можуть розвинутися внаслідок як серотонінергічних ефектів, так і бути ознаками синдрому відміни. У більшості випадків прояви ускладнень виникають одразу або через незначний час (< 24 годин) після пологів.

Епідеміологічні дані показали, що використання СІЗЗС вагітним може підвищувати ризик стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених (до 5 випадків на 1000 вагітних). У загальній популяції виникає від 1 до 2 випадків на 1000 вагітних.

Період лактації. Оскільки есциталопрам проникає у грудне молоко, протягом терапія не рекомендується лактації.

Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менш ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після впливу СІЗЗС/СІЗЗСН протягом місяця після народження (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»).

Фертильність. Деякі СІЗЗС можуть впливати на якість сперми. Повідомлення про використання деяких СІЗЗС показали, що вплив на якість сперми у людини є оборотним. Вплив на фертильність у людини досі не спостерігався.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Загалом есциталопрам не впливає на інтелектуальні функції або психомоторні реакції, але слід враховувати, що будь-який психоактивний засіб може порушувати навички або здатність розсудливого мислення. Слід попередити хворих про потенційний ризик впливу на керування автотранспортом або іншими механізмами.

Безпека використання доз понад 20 мг на добу не була встановлена.

Есциталопрам використовувати дорослим перорально 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Великий депресивний епізод.

Зазвичай слід призначати 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта добову дозу можна збільшити до максимальної – 20 мг.

Антидепресивний ефект зазвичай настає через 2-4 тижні. Після зникнення симптомів терапія потрібно продовжувати протягом 6 місяців з метою зміцнення ефекту.

Панічні розлади з агорафобією або без неї.

Протягом першого тижня рекомендується початкова доза 5 мг на добу, після чого дозу можна збільшити до 10 мг на добу. Доза може бути у подальшому збільшена до максимальної – 20 мг на добу – залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.

Максимальний ефект при лікуванні панічних розладів досягається через 3 місяці. Термін терапія становить декілька місяців і залежить від тяжкості захворювання.

Соціальні тривожні розлади (соціальна фобія).

Зазвичай слід призначати 10 мг 1 раз на добу. Полегшення симптомів, як правило, відбувається через 2-4 тижні терапія. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу у подальшому можна зменшити до 5 мг/добу або підвищити до максимальної – 20 мг/добу.

Оскільки соціальний тривожний розлад є захворюванням хронічного перебігу, рекомендується продовжити терапія протягом 12 тижнів для закріплення досягнутого ефекту.

Довготривале терапія протягом 6 місяців призначати з метою профілактика рецидиву, враховуючи індивідуальні прояви захворювання; регулярно оцінюють ефективність терапія.

Соціальний тривожний розлад – це чітко визначений діагностичний термін для позначення специфічного розладу, який не слід плутати з надмірною сором’язливістю. Медикаментозна терапія показана лише в томза умови, якщо розлад значно заважає професійній діяльності та соціальній активності.

Значення такого терапія порівняно з когнітивно-поведінковою терапією не оцінювалося. Медикаментозна терапія є однією зі складових загальної стратегії терапія пацієнта.

Генералізовані тривожні розлади.

Зазвичай слід призначати 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості дозу можна збільшити максимум до 20 мг на добу.

Довготривале терапія протягом 6 місяців призначати з метою профілактика рецидиву, враховуючи індивідуальні прояви захворювання; регулярно оцінюють ефективність терапія.

Обсесивно-компульсивні розлади (ОКР).

Зазвичай слід призначати 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості дозу можна збільшити до 20 мг на добу. ОКР – хронічне захворювання, терапія має тривати достатній період для забезпечення повного зникнення симптомів, що може становити кілька місяців або навіть більше. Користь терапія та дозу лікарського засобу потрібно оцінювати через регулярні проміжки часу.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

Початкова доза становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта добову дозу можна збільшити до 10 мг на добу.

Ефективність есциталопраму при соціальному тривожному розладі у хворих літнього віку не оцінювали.

Педіатрична популяція.

Есциталопрам не слід використовувати для терапія дітей та підлітків віком до 18 років.

Ниркова недостатність.

За умови наявності ниркової недостатності легкого та помірного ступеня потрібності у коригуванні дози немає. Обережно потрібно використовувати лікарський засіб пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Зниження функції печінки.

Пацієнтам із помірною та слабкою печінковою недостатністю рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів терапія становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу. При тяжкій печінковій недостатності необхідні обережність у призначенні і ретельне титрування дози.

Знижена активність ізоферменту CYP2C19.

Для хворих зі слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів терапія становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу.

Прояви відміни, які з’являються при припиненні терапія.

Слід уникати різкого припинення терапія. При припиненні терапія лікарським засобом Есцитам^® Асіно дозу слід знижувати поступово протягом 1–2 тижнів, щоб уникнути можливих симптомів відміни (див. розділи «Особливості використання» та «Небажані реакції»). Якщо у період поступового зниження дози виникають прояви відміни, можна відновити прийом у попередній призначеній дозі. У подальшому лікар може продовжити зменшувати дозу, але більш поступово.

Антидепресанти не слід використовувати для терапія дітей та підлітків (віком до 18 років). Суїцидальна поведінка (суїцидальні спроби та суїцидальні думки) і ворожість (переважно агресія, опозиційна поведінка та гнів) частіше спостерігається в ході клінічних випробувань у дітей та підлітків, які приймають антидепресанти, порівняно з тими, які приймають плацебо. Якщо з клінічних міркувань рішення про призначення антидепресантів все-таки прийнято, потрібно забезпечити ретельне спостереження щодо появи суїцидальних настроїв у пацієнта.

Токсичність. Дані про передозування есциталопраму обмежені. Більшість випадків спричинена одночасним передозуванням іншими лікарськими засобами. В основному спостерігалися легкі прояви або безсимптомність передозування. Повідомлення про летальні наслідки передозування есциталопраму є винятковими, більшість з них включає одночасне передозування іншими лікарськими засобами. Прийом доз у межах 400-800 мг есциталопраму не спричиняв будь-яких тяжких симптомів.

Прояви. Надмірне застосування есциталопраму проявляється головним чином симптомами з боку центральної нервової системи (від запаморочення, тремору та ажитації до рідкісних випадків серотонінового синдрому, судом і коми), шлунково-кишкової системи (нудота/блювання), серцево-судинної системи (артеріальна гіпотензія, тахікардія, подовження інтервалу QT, аритмія) та розладим електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія).

Терапія. Специфічного антидоту не існує. Слід підтримувати належне функціонування дихальної системи, забезпечити адекватну оксигенацію. Ймовірне використання гастрального лаважу та активованого вугілля. Рекомендується моніторинг серцевих та життєво важливих функцій разом із симптоматичним підтримуючим терапіям.

За умови передозування рекомендується ЕКГ-моніторинг у хворих із застійною серцевою недостатністю/брадиаритмією, у хворих, які одночасно приймають медикаменти, які подовжують інтервал QT, або у хворих із розладим метаболізму, наприклад, при печінковій недостатності.

Небажані реакції найчастіше спостерігаються протягом першого або другого тижня терапія, та зазвичай їх частота та інтенсивність поступово зменшуються при подальшому лікуванні.

Небажані реакції, характерні для всіх медикаментів класу СІЗЗС та есциталопраму, які спостерігались у плацебо-контрольованих дослідженнях та при медичному застосуванні, зазначені за системами органів і частотою: дуже часті (≥ 1/10), часті (≥ 1/100 до < 1/10), нечасті (≥ 1/1000 до < 1/100), рідкісні (≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідкісні (< 1/10000) або частота невідома (неможливо встановити за наявними даними).

З боку кровоносної та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: рідкісні – анафілактичні реакції.

З боку ендокринної системи: частота невідома – розлади секреції антидіуретичного гормону, гіперпролактинемія.

З боку метаболізму та обміну речовин: часті – зниження або посилення апетиту, збільшення маси тіла; нечасті – зниження маси тіла; частота невідома – гіпонатріємія, анорексія².

З боку психіки: часті – тривожність, неспокій, аномальні сни, зниження лібідо у чоловіків і жінок, аноргазмія у жінок; нечасті – скреготіння зубами, збудження, нервозність, панічні напади, сплутаність свідомості; рідкісні – агресія, деперсоналізація, галюцинації; частота невідома – манія, суїцидальні думки, суїцидальна поведінка¹.

З боку нервової системи: дуже часті – головний біль; часті – безсоння, сонливість, запаморочення, парестезія, тремор; нечасті – розлади смаку, розлади сну, непритомність; рідкісні – серотоніновий синдром; частота невідома – дискінезія, рухові розлади, судоми, психомоторний неспокій/акатизія².

З боку органів зору: нечасті – розширення зіниці, затуманення зору.

З боку органів слуху: нечасті – дзвін у вухах.

З боку серця: нечасті – тахікардія; рідкісні – брадикардія; частота невідома – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, шлуночкова аритмія, включаючи torsade de pointes.

З боку судинної системи: частота невідома – ортостатична гіпотензія.

Респіраторні розлади: часті – синусити, позіхання; нечасті – носова кровотеча.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часті – нудота; часті – діарея, запор, блювання, сухість у роті; нечасті – шлунково-кишкові кровотечі (у т. ч. ректальні).

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – гепатит, зміни функціональних печінкових тестів.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часті – посилене потовиділення; нечасті – висипи, облисіння, кропив’янка, свербіж; частота невідома – синці, набряки.

Скелетно-м’язові розлади: часті – артралгія, міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – затримка сечовипускання.

З боку резасібивної системи та молочних залоз: часті – у чоловіків: розлади еякуляції, імпотенція; нечасті – у жінок: метрорагія, менорагія; частота невідома – галакторея, післяпологова кровотеча³, у чоловіків – пріапізм.

Загальні розлади: часті – втома, пірексія; нечасті – набряк.

¹ Про випадки суїцидальних думок та поведінки повідомляли протягом терапія есциталопрамом або незабаром після його припинення.

² Такі випадки відомі для засобів усього класу СІЗЗС.

³ Про такі випадки повідомляли для терапевтичного класу СІЗЗС або СІЗЗСН (див. розділи «Особливості використання», «Використання в час вагітності або лактації»).

Подовження інтервалу QT. У післяреєстраційному періоді повідомляли про випадки подовження інтервалу QT та шлуночкової аритмії, у тому числі поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), переважно у жінок, у хворих з гіпокаліємією та у хворих з раніше існуючим подовженим інтервалом QT або іншим захворюванням серця (див. розділи «Коли не застосовують», «Особливості використання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Надмірне застосування» та «Фармакодинаміка»).

Клас-специфічні ефекти. Повідомляли, що епідеміологічні дослідження, переважно у хворих віком від 50 років, продемонстрували підвищений ризик переломів кісток при застосуванні СІЗЗС, включаючи есциталопрам, та трициклічних антидепресантів. Механізм цього явища невідомий.

Прояви відміни. Припинення терапія СІЗЗС (особливо раптове) зазвичай призводить до симптомів відміни. Запаморочення, сенсорні розлади (у т. ч. парестезія та відчуття удару струмом), розлади сну (у т. ч. безсоння та яскраві сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль, діарея, посилене серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість і розлади зору є найчастішими реакціями. Зазвичай ці прояви є легкими або середніми за тяжкістю та минущими, однак у деяких хворих можуть бути тяжкими та/або тривалими. Таким чином, рекомендується поступове припинення терапія есциталопрамом шляхом зниження дози (див. розділи «Спосіб використання та дози», «Особливості використання»).

Повідомлення про підозрювані небажані реакції.

Повідомлення про небажані реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці у заводській упаковці при температурі не вище 25 °С.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 3, або 6 блістерів у картонній пачці.

За рецептом.

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Україна, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8.